Ім'я файлу: Бджільництво.docx
Розширення: docx
Розмір: 20кб.
Дата: 21.09.2021
Пов'язані файли:
Австралія.docx

Міністерство освіти і науки України

Національний університет ім. Т. Г. Шевченка

Кафедра економічної та соціальної географії

Реферативне повідомлення на тему:

«Бджільництво в Україні»

Підготував

Студент 3 курсу

групи УРР

Лук`янюк Тарас

Київ – 2021

Вступ

Бджільництво— галузь сільськогогосподарства, яка займається розведенням бджіл, отриманням меду, воску та інших продуктів бджільництва. Бджільництво також використовується для запилення сільськогосподарських рослин з метою підвищення врожайності. Продукти бджільництва також використовуються в медицині, фармакології, тощо.

Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи. Упродовж багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких дослідники виділяють три основні: дике (початкове, або земляне); бортне; вуликове.

Початкове бджільництво було неорганізованим заняттям; в ущелинах скель, у лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий «дикий мед», цілком знищуючи бджолині сім'ї.

Наступним був період, коли бджільництво розвивалося як лісовий промисел. Дикі бджоли роїлися природним способом у лісах, на висоті 4—6 м у дуплах дерев, які називалися бортями. Звідси походить й назва промислу — бортництво. Це заняття також залишалося хаотичним, досить примітивним, а спосіб медозбору — важким і навіть хижацьким: знайшовши гніздо і прорубавши до нього потрібний отвір, мед повністю вибирали, а бджіл винищували. Цей спосіб, порівняно з першим, вимагав більшого досвіду, складніших засобів праці. Найбільша недосконалість обох способів медозбору полягала у винищуванні бджіл, що негативно впливало на загальний стан бджільництва.

Життя вимагало удосконалення способів збору меду, відокремлення бортництва в окрему галузь. Це здійснювалося через організацію приватного користування бортними деревами. За звичаєм право на «бортяне» дерево діставав той, хто відшукав гніздо бджіл і поставив на ньому відповідну мітку — знак власності («клеймо», «сигнал», «знамено»). Знаки власності переважно зображали свійських тварин, диких звірів, дерева, рослини, знаряддя праці тощо. Після такого позначення упродовж багатьох років борть служила тільки власникові, нерідко закріплювалася за родом. Ніхто не мав права не тільки її знищити, а й видерти мед. За це, як зазначено у «Руській правді», накладалася вища кара, аніж при посяганні на життя смерда.

Поступово бортництво з хаотичного перетворювалося на стійлове, що зумовило виділення його в окрему галузь, якою займалися уже певні прошарки людей. Цей період розвитку бортняного бджільництва характеризувався відповідним удосконаленням борті (через розширення природних дупел, у яких гніздилися бджоли, або вирубування гнізд), поступовим «прирученням» бджіл (заманювання їх у борті), появою спеціальних.знарядь праці («лазива», по якому піднімалися до борті, кресала та ін.). Для полегшення праці власники бортяних дерев нерідко кооперувалися, а вихід їх із села до лісу приурочувався до певних свят, супроводжувався відповідними ритуалами задля успіху справи.

Розміщення галузі бджільництва по території України

Бджільництво - особлива і надзвичайно цінна галузь сільського господарства. Її основою є розведення медоносних бджіл, які існують бджолиними сім'ями - своєрідними біологічними одиницями. Бджільництво дає основні продукти (мед і віск), а також додаткові (пакети бджіл, бджолині матки, квітковий пилок, маточне молоко, прополіс, бджолина отрута).

Мед є чудовим продуктом життєдіяльності бджолосімей, які справедливо називають рідким золотом природи. Високоякісні сорти меду містять близько 75% фруктози і глюкози, що визначає його цінність і фізичні властивості. До складу меду входить близько 300 речовин і зольних елементів. Він має рідкісні харчові якості, важливі лікувальні властивості, визначається неповторним смаком і ароматом.

Маточне молоко, прополіс і бджолину отруту використовують для виробництва медичних препаратів. Прополіс (бджолиний клей) здавна відомий як засіб для лікування ран, опіків та інших захворювань.

Економічне значення бджільництва доповнюється також тим, що бджіл використовують для запилення сільськогосподарських культур. В результаті запилення бджолами соняшнику, гречки, плодоягідних, овочевих, ефіроолійних та інших культур їх урожайність підвищується в середньому на 25 - 30%. Вартість додаткової продукції від запилення сільськогосподарських культур бджолами значно перевищує витрати на утримання пасік.

На початок 2005 року в усіх категоріях господарств України налічувалось майже 3,9 млн бджолиних сімей, у тому числі більше як 3,0 млн у підсобних господарствах населення і близько 1,0 млн у колективних, державних міжгосподарських підприємствах, або відповідно 74,3% і 25,7%. В колгоспах нараховується 607,5 тис бджолосімей, або в середньому понад 70 з розрахунку на одне господарство. Промислові пасіки колгоспів і держгоспів лісостепової і степової зон мають по 200 - 300, а окремих спеціалізованих господарств і міжгосподарських підприємств - по 400 - 700 бджолосімей.

Господарства України мають сприятливі умови для розвитку бджільництва.

Джерелами медозбору тут є сільськогосподарські культури, а також природні медоносні угіддя - ліси, насадження ярів і балок,лісосмуги, луки і пасовища. На території країни бджільництво розміщується нерівномірно залежно від наявності медоносних ресурсів і потреби в бджолосім'ях для запилення сільськогосподарських ентомофільних культур, садів та ягідників. У зоні Лісостепу розміщується в середньому 11 бджолосімей з розрахунку на 100 га сільськогосподарських культур, у Степу - 9, на Поліссі - 8 і в Карпатах - 5 бджолосім'ї. Найбільша концентрація бджолиних сімей у господарствах Лісостепу, а в зоні Степу їх постійно не вистачає для повноцінного запилення соняшнику.

Відповідно до особливостей кормової бази бджільництва у господарствах України розводять такі породи бджіл:
* українська степова,
* карпатська,
* сіра гірська кавказька,
* поліська та їх помісі.

Для підвищення продуктивності бджільництва племінні пасіки щорічно виводять понад 110 тис племінних маток кращих районованих порід і реалізують їх господарствам і населенню.

Виробництво меду в світі в цілому зростає і становить нині близько 1,7 млн т. У більшості країн середньорічне споживання меду становить від 150 г до 1 кг на душу населення. Валове виробництво меду в Україні становить 60- 65 тис т за рік, з них товарного понад 33 - 36 тис т, а з розрахунку на душу населення - близько 1 кг. Рівень його споживання досяг 550 - 600 г на одну людину за рік, що не забезпечує норм повноцінного харчування.

Виробництво меду в господарствах України постійно зростає. Так, валовий збір меду в 2007 р в усіх категоріях господарств становив 44,4 тис т, у 2008 р - 53,7 тис т, а в 2009 р - 60,9 тис т, що відповідно на 52,4 і 16,5% більше. Валовий збір меду з розрахунку на одну бджолосім'ю в середньому по країні становив 15,9 кг (з них 8,3 кг товарного). Крім того, було одержано 1204 т воску - 2,1% від валового виходу меду.

У господарствах населення в 2008 р було вироблено 56,9 тис т меду, з них 33,5 тис т товарного, що відповідно становить 92,1 і 90,2 % їх загальних обсягів у країні. Вихід меду на одну бджолосім'ю становив 17,3 кг, у тому числі 9,0 кг товарного. На пасіках колективних, державних і міжгосподарських підприємств було одержано понад 10,2 тис т меду, з них 5,8 тис т товарного. Крім того, від бджільництва було одержано 733 т воску, 32,3 тис роїв та багато інших продуктів.

У передових господарствах валовий збір меду на одну бджолосім'ю становить 50 - 70 кг, що в 2,5 - 4 рази перевищує середню продуктивність бджільництва по країні. Нині виробляється близько 20 сортів меду високої якості. У виробництві меду та іншої продукції бджільництва найбільша частина господарств Лісостепу і Степу.

Як відомо, бджільництво України загалом має медово - запилювальний напрям. Це, в першу чергу, стосується таких регіонів як південний, східний, центральний і північний. Кількість сімей бджіл на пасіках і бджоло – фермах, як правило, потребою в них для запилення сільськогосподарських ентомофільних культур. При цьому слід виходити з таких норм: для запилення гречки, насінників багаторічних трав та ентомофільних культур, садів і ягідників требо мати 2 сім'ї бджіл з розрахунку на 1 га посіву або насаджень і не менш як 1 бджолосім'ю на 2 га посіву соняшнику, баштанних та овочевих культур.

У багатьох господарствах пасіки дрібні і малопродуктивні, бджіл недостатньо використовують для запилення сільськогосподарських культур, а спеціальних медоносів здебільшого не висівають. Це обмежує кормову базу бджільництва і можливості його розвитку. Особливої шкоди розвитку галузі завдають існуюча практика і не досконала технологія застосування гербіцидів, пестицидів та інших засобів боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур.

Центральний та південний регіони забезпечують, переважно, запилення соняшнику гречки та інших культур, а західний спеціалізується, здебільшого, на розведенні карпатських бджіл. Пакети та матки цих бджіл частково реалізують в інші регіони України, але більшість іде на експорт (Росія, Білорусь, Польща). Збільшення дотації західного регіону сприяло б розвитку бджільництва та покращенню забезпечення бджоло пакетами і матками пасічників інших регіонів.
Окрім медово - запилювального, в галузі бджільництва розрізняють ще такі виробничі напрямки, як: медово-товарний, запилювальний, бджоло - розплідницький та комплексний.

Пасіки медово-товарного напрямку створюються в районах з достатньо багатою медоносною рослинністю. Бджільничі ферми і пасіки медово-товарного виробничого напрямку переважають, головним чином, у гірничо-лісових, лісостепових та гірських районах, які багаті на природні медоноси.

Запилювальний напрям розвивається у господарствах, де бджіл використовують для запилення площ овочівництва відкритого грунту, а також гречки, соняшнику, конюшини, еспарцету, плодово-ягідних та баштанових культур. Застосування бджолозапилення у тепличних господарствах дає змогу з найменшими затратами одержувати високі врожаї овочів і уникати виконання трудомістких робіт із штучного запилення. Розплідницький напрям характерний для південних районів України та західного регіону. М'яка, нетривала зима тут сприяє хорошій зимівлі бджіл із невеликими затратами кормів, а рання весна - швидкому зміцненню і росту бджолиних сімей. Уже в першій половині травня у цих регіонах можна виводити маток і формувати від сильних бджолиних сімей відводки.

У структурі продуктивного комплексного бджільництва немає яскраво виявленого одного чи двох виробничих напрямків: різні види продукції бджільництва мають приблизно однакову питому вагу в загальному обсязі її виробництва. Розвивається він переважно в районах Степу та Лісостепу, де є умови для одержання меду, воску, квіткового пилку, прополісу, бджолиної отрути, розмноження бджолиних сімей і маток для реалізації. Окрім того, бджіл використовують для запилення сільськогосподарських ентомофільних культур.

Ці напрями в спеціалізації бджільництва мають свої характерні особливості в організації галузі, обліку виробничих витрат на пасіці та методиці обчислення собівартості продукції.
Висновок
Медоносна бджола у загальній еволюції живої природи досягала високого рівня розвитку й організації життя, стала найціннішим видом серед усіх комах. У живій природі нашої планети вона є невід’ємним елементом екології, засобом підтримання усталених багатогранних зв’язків у світі тварин і рослин, природним джерелом відтворення і збагачення рослинного світу.

Бджільництво, ставши важливою галуззю сільського господарства, водночас залишається невід’ємною частиною живої природи, складовою екології, що потребує уваги й охорони. Бджіл у дикому стані в Україні, як і в інших країнах Європи, немає, їх утримують і розмножують лише на пасіках. З інтенсифікацією землеробства, концентрацією посівів не медоносних культур, вирубуванням лісів відбувалось поступове зменшення ресурсів нектару, від чого умови для розвитку бджільництва та одержання меду погіршились. Люди взяли цих комах під свій захист, оскільки їм майже не залишилося місця для поселення й природного розмноження там, де вони колись були в природних умовах – дуплах дерев, розщілинах скель тощо. До обов’язків людської діяльності увійшла турбота про створення і збереження умов, необхідних для розмноження, одержання меду, воску та інших цінних продуктів бджолиної сім’ї. Проте найбільшу цінність становить утримання бджіл як основних запилювачів на с/г та природних угіддях.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас