Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації
Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради
"Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів"
Роль стресостійкості у професійній діяльності фахівця (консультанта) інклюзивно-ресурсного центру
Автор проєкту:
Резніченко Світлана Іванівна, слухачка курсів підвищення фахової кваліфікації з проблеми
«Організаційно-методичні засади діяльності інклюзивно-ресурсних центрів у контексті реформування системи освіти в Україні» для директорів та фахівців інклюзивно-ресурсних центрів,
фахівець (консультант) Комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Тетіївської міської ради Київської області
Керівник: Луценко Т.М.,
старший викладач кафедри «Педагогіки, психології та менеджменту освіти»
Біла Церква
2023
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТРЕС – НЕВІД’ЄМНА ЧАСТИНА ПРОФЕСІЙНОЇ СФЕРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦЯ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНОГО ЦЕНТРУ
Педагогічна (професійна) спрямованість особистості фахівця ІРЦ;
Поняття стресу: причини, види наслідки;
Педагогічне вигорання як наслідок впливу систематичних стресів.
РОЗДІЛ 2. СТРЕСОСТІЙКІСТЬ ЯК ВАЖЛИВА РИСА В ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦЯ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНОГО ЦЕНТРУ
2.1. Стресостійкість: поняття, типологія……………………
2.2 Стресостійкість як професійно значуща риса особистості фахівця інклюзивно-ресурсного центру
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ТА ТЕХНІКИ ФОРМУВАННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ В ФАХІВЦЯ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНОГО ЦЕНТРУ
3.1. Особитстісні ресурси та шляхи збереження здоров’я і формування стресостійкості.
Поради та рекомендації практичних психологів щодо формування стресостійкості ……………………………………………………………….
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………………………………………..
ВСТУП
Сучасна ситуація в Україні пред’являє високі вимоги до всіх аспектів освітньої діяльності, зокрема до особистості педагога. Водночас учительська професія, виступаючи однією з найбільш інтелектуально та емоційно напружених видів професійної діяльності, несе в собі безліч факторів, які здатні призвести до педагогічного вигорання і повної деформації особистості педагога. Одним із таких факторів є перофесійний стрс вчителя, який негативно позначається на ефективності його педагогічної діяльності. Саме тому однією з професійно важливих якостей особистості освітянина має бути його здатність чинити опір стресовим ситуаціям, або стресостійкість.
Інтерес до вивчення стресостійкості набуває особливої значущості у зв’язку з усе зростаючим стресогенним характером педагогічної діяльності, зумовленим зміною соціальних стереотипів, підвищеною конкуренцією, соціальним замовленням щодо навчання й виховання молодого покоління, а також забезпечення права дітей з особливими освітніми потребами на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти з урахуванням нових стратегій розвитку суспільства. На сьогоднішній день у вітчизняній психологічній науці налічується обмежена кількість робіт, присвячених дослідженню даної проблеми. Зокрема, вивченням стресостійкості як професійно важливої якості педагога займалися В.Ф. Калошин, В.М. Корольчук, В.М. Крайнюк, а питання стресостійкості фахівців інклюзивно-ресурсних центрів ще не вивчалося.
Мета проєкту полягає в теоретичному обгрунтуванні наявної наукової інформації із досліджуваної проблеми та виявленні психологічних, фізіологічних та соціальних особливостей формування стресостійкості як професійно значущої риси особистості фахівця інклюзивно-ресурсного центру.
Завдання проєкту:
1. Узагальнити відомі матеріали про причини, стадії та наслідки стресів ;
2. Узагальнити та систематизувати причини, симптоми та фази розвитку синдрому професійного вигорання в фахівців інклюзивно-ресурсних центрів;
3. Запропонувати відомі поради та рекомендації психологів щодо попередження і подолання стресів та можливі шляхи формування механізмів стресостійкості фахівців інклюзивно-ресурсних центрів.
Розкриваючи сутність центрального поняття даного проекту, варто зауважити, що під стресостійкістю розуміють сукупність особистісних якостей, які дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові й емоційні навантаження та перевантаження, зумовлені особливостями професійної діяльності без особливих шкідливих наслідків для цієї діяльності, оточуючих і свого здоров’я.
Стресостійкість фахівця інклюзивно-ресурсного центру є однією з тих якостей, від якої залежить не лише успішність оволодіння професійною діяльністю, посилення продуктивності освітнього процесу, а й самореалізація педагога як особистості. Провідна роль у системі протидії стресу у фахівців інклюзивно-ресурсних центрів належить формуванню механізмів стресостійкості. В цілому ж можна говорити про те, що стресостійкість фахівців інклюзивно-ресурсних центрів проявляється в умінні долати емоційне напруження, гамувати негативні прояви власної поведінки, викликані стресовими ситуаціями, проявляти неабияку витримку і такт в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами.
Утім, як показують численні дослідження з психофізіології, здатність чинити опір стресу залежить від чинників, що є однаково значущими для всіх педагогів незалежно від рівня їх професіоналізму – сили нервової системи та рівня тривожності. Адже не секрет, що більш стійкими до стресу є особи з сильною нервовою системою.
У своїй педагогічній діяльності фахівці інклюзивно-ресурсних центрів потрапляють у різні стресові ситуації, вирішують проблеми, пов'язані з навчанням, вихованням, перевихованням, побутовою невлаштованістю, зазнають психологічного тиску як з боку адміністрації, дітей так і з боку батьків, переживають внутрішньо-особистісні суперечності тощо. Все це вимагає наявності такої значущої риси особистості фахівця ІРЦ, як стресостійкість.
Без сформованої стресостійкості фахівець інклюзивно-ресурсного центру не зможе конструктивно виходити зі стресових ситуацій, ефективно розв'язувати професійні та життєві проблеми, бути соціально адаптованим.
Життя в сучасному суспільстві набрало шаленого темпу, що починає загрожувати не тільки нервово-психічному, але і фізичному здоров’ю людей. Щоб ефективно справлятися зі стресом, необхідно певною мірою постійно вдосконалюватися, працювати над собою, розвивати гнучкість процесів мислення, набувати стресостійкості.
РОЗДІЛ І. СТРЕС – НЕВІД’ЄМНА ЧАСТИНА ПРОФЕСІЙНОЇ СФЕРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦЯ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНОГО ЦЕНТРУ
1.1.Педагогічна (професійна) спрямованість особистості фахівця ІРЦ. Основним компонентом структури особистості фахівця ІРЦ є педагогічна спрямованість (ПС) його діяльності, яка і визначає поведінку, ставлення до професії, до своєї праці вчителя, передусім до дитини (спрямованість на прийняття особистості дитини), якою б важкою не була її нозологія, якщо це дитина з особливими освітніми потребами. Педагогічна (професійна) спрямованість особистості фахівця ІРЦ– це інтерес до педагогічної діяльності і здатність нею займатися; це пошук відомих методів, методик і створення власних; це фаховий і разом з тим творчий підхід до уроку, корекційно-розвиткового заняття, до консультації, до бесіди; це емоційне ставлення до діяльності (любов, задоволення, розуміння потреб дитини, запитів батьків). Спрямований на дитину фахівець ІРЦ завжди визнає унікальну неповторність учня, шукає його найближчі можливості (зону розвитку), щоб відкрити і розвинути його індивідуальні здібності. Відсутність цієї професійно значущої якості особистості в фахівця ІРЦ призводить до знеосібнення індивідуально - психологічного змісту дитини.
Педагогічна (професійна) спрямованість особистості фахівця ІРЦ характеризується інтересами, нахилами, переконаннями, ідеалами. На підставі їхнього аналізу можна зробити висновок, наскільки значущі для нього педагогічна діяльність та її об'єкт, як глибоко він усвідомлює можливість правильного розв'язання педагогічних задач; наскільки фахівець ІРЦ задоволений своєю діяльністю; які труднощі трапляються в його діяльності і як він їх долає; як співвідносяться педагогічна спрямованість із самооцінкою особистості, рівнем домагань, здібностями, характером тощо.
Професійна спрямованість - суттєва ознака та передумова справжнього авторитету фахівця інклюзивно-ресурсного центру, один із найважливіших факторів досягнення успіхів у професійно-педагогічній діяльності. Спрямованість особистості фахівця ІРЦ зумовлює результат і активність у професійній діяльності. Основним мотивом адекватної педагогічної спрямованості є інтерес до змісту педагогічної діяльності, усвідомлення свого покликання, відчуття потреби в обраній діяльності.
Професійну спрямованість фахівця ІРЦ, тобто його діяльність, спосіб поведінки, систему дій, спрямованих на себе і на взаємодію з учням визначає його професійна самосвідомість(Я-концепція).
Професійна самосвідомість (Я-концепція) фахівця ІРЦ – це усвідомлення ним норм, правил, моделі педагогічної професії, сформованість професійного кредо, концепції вчительської праці; співвіднесення себе з професійним еталоном, ідентифікація з професією, очікувана оцінка себе референтними людьми; самооцінка.
Формування стійкої Я-концепції найчастіше відбувається стихійно, без належного методичного забезпечення і психолого - педагогічного керівництва. Фахівець ІРЦ цілеспрямовано або неусвідомлено фіксує задоволення чи незадоволення собою, поведінкою, впевненість чи невпевненість у власних силах, у зв'язку з чим у нього формується цілісна концепція - упевненість (невпевненість) у собі, здатність (нездатність) впоратися з непередбаченою ситуацією. Переважання в його діяльності конструктивних виходів і з напружених ситуацій формує стійку позитивну Я-концепцію. У фахівця складається цілісна система ставлень до себе як до фахівця, який діє ефективно, результативно, здатний долати труднощі. Нерідко буває, що фахівець ІРЦ бачить у своїй діяльності тільки невдачі, болісно сприймає найменші помилки, свої успіхи пояснює випадковим збігом обставин, допомогою та підтримкою інших людей. Свідомість нав'язує йому дивовижні інтерпретації, заперечення очевидних фактів. Замість спокійного сприйняття, осмислення, аналізу реалій, пошуку шляхів виходу із неблагополучних ситуацій у нього виникають страх, образи, ворожість, гнів, відчуття провини. Усе це породжує негативні Я-образи, що впливають на формування негативної Я-концепції. Такий стан часто переживають як і молоді фахівці ІРЦ на початку професійної діяльності так і досвідчені, якщо потрапляють в стресогенні обставини і мають занижену самооцінку. Кожна педагогічна ситуація сприймається ними як невизначена, що загрожує емоційному благополуччю, авторитету, соціальним відносинам. Такі педагоги часто вороже, навіть жорстоко ставляться до себе, переживають страх і незручність за власні невдалі вчинки, докоряють собі за недостатню силу волі, намагаються уникати ситуацій, які викликають дискомфорт, психічну напругу, зниження самооцінки. Однак у педагогічній діяльності це не завжди можливо, оскільки все одно фахівець змушений проводити корекційно-розвиткові заняття, зустрічатися з проблемними дітьми, їхніми батьками. Трапляється, що педагогу доводиться працювати з дітьми, яких йому навіть не хочеться бачити, або контактувати з деякими батьками, які збурюють у ньому негативні переживання. Проте фахівець ІРЦ не може уникати зустрічі як з такими дітьми, так і з батьками, бо саме професійна самосвідомість зумовлює займатися і надалі професійною діяльністю, що нерідко призводять до виникнення синдрому розумово-емоційного напруження, а точніше кажучи, стресу.
1.2.Поняття стресу: його причини, види, наслідки. Стрес - дуже розповсюджене явище в сучасному світі. Один з найвідоміших дослідників стресу видатний канадський ендокринолог, лікар за освітою, біолог з світовим ім'ям, директор Інституту експериментальної медицини та хірургії Ганс Сельє стверджував: «Стрес – це аромат життя, і уникнути його може лише той, хто нічого не робить». Ми звикли вважати, що стрес (англ. stress – напруга, тиск) – це негативний психологічний стан який безперечно впливає на перебіг нашого життя, натомість стрес – це сукупність неспецифічних адаптаційних (нормальних) реакцій організму на вплив різних несприятливих чинників-стресорів (фізичних або психологічних), що порушують гомеостаз, а також відповідний стан нервової системи організму (або організму в цілому).
Стрес краще попереджати. Основою виникнення стресу в сучасних умовах життя є синдром розумово-емоційного напруження. Короткочасні емоції переважно не є шкідливими, лише тривалі впливи мають суттєве значення для виникнення нервового напруження. Найбільше стресовим ситуаціям піддаються люди, які працюють в інтелектуальній сфері, оскільки саме розумове напруження стає причиною стресу. Беззаперечно, професія фахівця ІРЦ вимагає значного інтелектуального напруження і може спричинити стресову ситуацію. При постійному виникненні стресових ситуацій формується синдром розумово-емоційного (нервового) перенапруження, який може перейти у хворобу, адже негативним психологічним впливом можна завдати багатьох фізичних вад. В ІРЦ багато чинників можуть викликати стрес у фахівця ІРЦ. Фактори, що викликають стрес, називаються стресорами. Професія фахівця ІРЦ насичена багатьма стресорами, серед них такі, як соціальна оцінка, невизначеність, повсякденна рутина, багатогранна діяльність, тимчасове відчуття власної некомпетентності, постійне навчання, озвучення результатів висновку про комплексну оцінку вразливим батькам, несподіваність, спонтанність поведінки дітей з ООП, відповідальність за життя та здоров’я дитини з особливими освітніми потребами під час занять, нерозуміння батьками свої ролі у розвитку дитини.
Розрізняють три стадії розвитку стресу: 1)тривоги; 2) опору; 3) виснаження.
Перша стадія тривоги триває до 2-х діб. Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, тобто стресора. Наявність стресора активує певні фізіологічні зміни: прискорене дихання, підняття тиску, підвищення пульсу. Змін зазнають і психічні функції: вся увага концентрується на подразнику, підвищується особистісний контроль ситуації. На даному етапі відбувається мобілізація захисних можливостей організму і механізмів саморегуляції націлених на боротьбу зі стресом. Якщо цих ресурсів організму достатньо, то тривога та хвилювання вщухають. Більшість стресів закінчуються на даному етапі.
Друга стадія опорунастає у випадку, якщо стрес-фактор, продовжує діяти і триває значно довше. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи “резервний” запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму. Якщо подразник продовжує діяти, то настає третя стадія стресу – виснаження. Тоді відбувається зменшення можливостей протистояння стресу, тому що відбувається виснаження ресурсів людини, знижується загальна опірність організму. Стрес “охоплює” людину і може призвести до негативних наслідків.
Розрізняють наступні види стресу:
фізичний – реакція організму на фізичні чинники стресу, такі як робота, шум, холод, хвороби, фізичні навантаження, неправильний спосіб життя, куріння, малорухливий спосіб життя, зловживання алкоголем, дефіцит сну, все це завдає організму значного стресу;
емоційний – емоційні процеси, які супроводжують стрес, і ведуть до несприятливих змін в організмі. Під час стресу, саме емоційна реакція найшвидше проявляється, активізуючи вегетативну нервову систему і її ендокринне забезпечення;
психологічний – переважає когнітивна складова (аналіз ситуації, оцінка наявних ресурсів, побудова прогнозу подальших подій тощо);
професійний стрес – напруженні ситуації у професійній діяльності;
соціальний стрес – переживання критичних життєвих ситуацій, багато з яких є по-справжньому драматичними (втрата близьких, соціальні кризи, розлучення). Сучасні дослідники вважають, що саме соціальний стрес найбільш небезпечний, оскільки він є загрозою фізичному, психологічному і психічному здоров’ю.
Виділяють п’ять категорій можливих наслідків стресу: суб’єктивні – занепокоєння, агресія, депресія, втома, погіршення настрою, низька самооцінка тощо; поведінкові – схильність до нещасних випадків, адикції, харчові розлади, емоційні спалахи, імпульсивна поведінка; пізнавальні – порушення функцій уваги, зниження розумової діяльності тощо; фізіологічні – збільшення рівня глюкози в крові, підвищення частоти сердечних скорочень та артеріальний тиск, розширення зіниць, почергове відчуття спеки/холоду; організаційні – бездіяльність, низька продуктивність, незадоволеність роботою, зниження організаційної старанності і лояльності. Всі ці ознаки сприяють розвитку невротичних і психосоматичних захворювань. Саме синдром «педагогічного вигорання» - це результат хронічного професійного стресу в педагогічних працівників.
1.3. Педагогічне вигорання як наслідок впливу систематичних стресів
«Професійне вигорання» – це стан фізичного, психічного і передусім емоційного виснаження, викликаного довготривалим перебуванням в емоційно- перевантажених ситуаціях. Професійне вигорання ще тлумачиться як « синдром хронічної втоми ». «Синдром професійного вигоряння» є стресовою реакцією, яка виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності, для якої характерний уже стійкий і неконтрольований рівень збудження. Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) постійно переважають над ресурсами (внутрішніми й зовнішніми), у людини порушується стан рівноваги. Безперервне або прогресуюче порушення рівноваги неминуче призводить до «професійного вигорання». «Вигорання» -– це не просто результат стресу, а наслідок некерованого стресу.
Ознаки професійного вигорання – це зміни у поведінці, зміни в мисленні, зміни у почуттях, зміни в здоров'ї. Серйозними проявами «професійного вигоряння» є поведінкові зміни і ригідність. Якщо людина зазвичай балакуча й нестримана, вона може стати тихою і відчуженою. Чи навпаки, людина, що зазвичай тиха й стримана, може стати дуже говіркою, вступати в бесіду будь з ким. Жертва «професійного вигоряння» може стати ригідною у мисленні. Ригідний педагог закритий до змін, оскільки це вимагає енергії та ризику, котрі є великою загрозою для вже виснаженої особистості. Серед симптомів, що виникають першими, можна вирізнити загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначене почуття занепокоєння, сприймання роботи як такої, що постійно ускладнюється та стає менш результативною. Фахівець інклюзивно-ресурсного центру може легко впадати в гнів, дратуватися і почувати себе розбитим, зосереджувати увагу на деталях і бути налаштованим надзвичайно негативно до усіх подій. Гнів, що він відчуває, може призвести до розвитку підозрілості, може думати, що співробітники хочуть його позбутися. Цей стан може посилюватися почуттям «незалученості», особливо якщо раніше педагог брав участь у всіх подіях. Окрім того, кожен, хто намагається допомогти, щось порадити, викликає роздратування.
Фахівець інклюзивно-ресурсного центру, який відчуває, на собі дію синдрому «професійного вигоряння», може намагатися подолати ситуацію, уникаючи співробітників і учнів, фізично і думкою дистанціюючись від них. Уникнення та дистанціювання можуть проявлятися багатьма шляхами. Наприклад, фахівець ІРЦ може часто бути відсутнім на роботі. Може зменшувати власну залученість до контактів з колегами й учнями. Фахівець ІРЦ, врешті-решт, впадає в депресію й починає сприймати ситуацію як «безнадійну». Він може залишити свою посаду чи взагалі змінити професію.
Причинами «синдрому вигорання» можуть бути: напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег; недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій; одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи; вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва і держави; робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру; невмотивованість дітей, результати роботи з якими «непомітні»; невирішені особистісні конфлікти.
«Синдром вигорання» за ступенем важкості поділяють на чотири фази:
Перша фаза – «напруження», характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю. Це знаходить вияв у таких симптомах, як:1) переживання психотравмуючих обставин – людина сприймає умови роботи та професійні міжособистісні стосунки як психотравмуючі;
2) незадоволеність собою – незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом; 3) «загнаність у кут» – відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі; 4)тривога й депресія –розвиток тривожності у професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої.
Друга фаза – «резистенція»( відчуження) – це: 1) неадекватне вибіркове емоційне реагування – неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки; 2) емоційно-моральна дезорієнтація, розвиток байдужості у професійних стосунках;3) розширення сфери економії емоцій – емоційна замкненість, відчуження, бажання згорнути будь-які комунікації; 4) редукція професійних обов'язків – згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов'язків.
Третя фаза – «виснаження» характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень, загострення хронічних хвороб тощо.
Четверта фаза – «розчарування та відчай», відчуття порожнечі, беззмістовності життя. Спостерігається оціпеніння, відсутній вираз обличчя та очей, хаотичність рухів. Уже з цієї фази є тільки два виходи: попрощатися з роботою, що пов’язана зі спілкуванням з людьми; розпочати непросту тривалу роботу над відновленням своїх професійних та особистісних якостей (психотерапія). Отже, у фахівця ІРЦ «професійне вигорання» – це результат хронічного професійного стресу, як наслідок відсутності стресостійкості.
РОЗДІЛ 2. СТРЕСОСТІЙКІСТЬ ЯК ВАЖЛИВА РИСА В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦЯ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНОГО ЦЕНТРУ
2.1.Стресостійкість: поняття, типологія. Стресостійкість – здатність людини адекватно переносити напружену або нестандартну ситуацію, не занурюючись у стан стресу. Кожна людина по різному ставиться до виниклої проблеми, залежно від цього ставлення формується таке поняття, як стресостійкість. Виявляється, стресостійкість – це термін в психології, який трактується як поєднання особистісних якостей, які дозволяють людині протистояти психологічним перевантаженням без негативних наслідків для своєї психіки і оточуючих. Стресостійкість – це визначена сукупність особистих якостей, що дозволяють переносити стресові ситуації без неприємних наслідків для особистої діяльності індивіда і оточення. Стресостійкі люди, які завжди готові до змін і з легкістю їх приймають. Вони з легкістю долають труднощі в кризових ситуаціях. Стресонестійкі люди, яким важко адаптуватись до змін, їм важко змінювати свою поведінку, установки, погляди. Якщо щось пішло не так, то вони вже знаходяться у стані стресу.
Усіх людей по стресостійкості можна умовно поділити на 4 групи:
1. Стресостійкі люди спокійно реагують на будь-які зовнішні зміни і з легкістю їх сприймають, психологічно не схильні до ніякого руйнування. Вони впевнено долають труднощі в кризових ситуаціях, іронічно ставляться до всього заздалегідь спланованого і стабільного, розуміючи відносність всіх життєвих процесів. Це – організатори нових перетворень, вони відмінно працюють в будь-яких форс- мажорних обставинах. Стрессом для них можуть бути тільки непереборні негаразди їхнього особистого життя та життя їхніх близьких.
2. Стресонестійким людям важко адаптуватись до змін, змінювати свою поведінку, установки та погляди, вони абсолютно несхильні підлаштовуватися під зовнішні умови . Якщо щось пішло не так, то вони вже знаходяться у стані стресу. При виникненні критичної ситуації такі люди не контролюють своїх емоцій, проявляють агресивність, а прийняти швидке і чітке рішення про вихід із кризової ситуації вони не в змозі.
3. Стресотренуючі люди готові до змін, але тільки не до раптових і не до глобальних. Їм притаманно адаптовуватись до навколишньої ситуації поступово, але якщо це не можливо, то вони легко впадають у депресію, схильні до негативних емоцій. З накопиченням досвіду в різких змінах зовнішніх обставин ставляться спокійніше до стресів, лише тоді можуть приймати швидкі та адекватні рішення.
4. Стресогальмуючі люди не змінюються під дією зовнішніх обставин, вони мають сталі, принципові позиції та своє світобачення, абсолютно спокійно реагують на зовнішні зміни. При різкій зміні обстановки готові стати лідерами з вирішення проблем. І навпаки при повільних, млявих стресових станах впадають у депресію.
Отже, стресостійкість дає можливість уникнути стресу, шляхом перегляду ставлення до ситуації. Чи варто бігти і нервуватись, якщо вже запізнився? Будь-яка людина, не залежно від статусу і рангу, відчуває при цьому негативні емоції. Відмінність лише у причинах, що їх викликають. На жаль, позбутися від злості, обурення, образ, розчарування, уникнути стресових ситуацій – не в наших силах. А ось змінити ставлення до негативних реакцій, що виникли, можливо. Це і називається стресостійкість.
Перша позитивна функція стресостійкості – захист організму від негативного впливу на здоров’я людини. Багатьом знайомий стан, коли, навіть, після невеликого перезбудження виникають: головні болі, нездужання, млявість, втома, піднімається тиск, частішає серцебиття та інші неприємні відчуття, пов’язані з погіршенням здоров’я.
Рівень стресу можна знизити з допомогою внутрішніх механізмів, що створюють і утримують в нашій свідомості відчуття стресу. Якщо ми страждаємо від спалахів гніву, коливань настрою, пригніченості і самознищення, то цілком доречно перевірити, в чому причина наших страждань. Психологи встановили, що наше сприйняття самих себе і навколишнього світу залежить від наших внутрішніх станів, що виникають раніше, ніж ми встигаємо зрозуміти те, що відчуваємо.
Спостерігаючи зміни цих процесів і станів, можна зауважити таку їх послідовність:
1)сприйняття (через зір і слух) подій або ситуацій ;
2) їх інтерпретація;
3) обдумування подій або ситуацій у відповідності з нашим уявленням про те, якими «повинні бути» ми і світ, що оточує нас;
4) емоційна реакція;
5) дії, що виконууються у відповідь на наші думки і почуття, викликані цими подіями або ситуацією.
Стресостійкість можна розвинути в собі, як і будь-який інший навик. Для цього необхідно навчитися контролювати свою поведінку і думки. У психології є таке поняття, як придбана стресостійкість – здатність підходити до складнощів з раціональним мисленням і тверезим розрахунком. Важливо не тільки розвивати стійкість до труднощів, але і вчитися їх попереджати – створювати умови для правильного росту і розвитку без складнощів.
Чому так важливо стати стресостійким? Стресостійка людина вміє правильно розпоряджатися власним життям, бачити його складності, але не здаватися перед ними. Стресостійкість обумовлює об’єктивність людини по відношенню до самого себе і навколишніх. Якщо відбувається неприємність, така особистість готова нести відповідальність за власні помилки, але не братися за вирішення питання, де вона некомпетентна.
2.2 Стресостійкість як професійно значуща риса особистості фахівця інклюзивно-ресурсного центр
Формування стресостійкості у фахівця інклюзивно-ресурсного центру допоможе йому подолати негативні наслідки стресових ситуацій, уберегти себе від дезінтеграції та різноманітних розладів, створити основу для внутрішньої гармонії, високої працездатності, визначити успішність своєї професійної діяльності і, головне, зберегти власне здоров'я. Аби поставити стресам надійний заслін, фахівець ІРЦ має перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятись тим, що дасть можливість зняти емоційну напругу, адже основою стресостійкої життєвої стратегії педагога є пошукова творча активність.
Адаптації фахівця ІРЦ до стресових ситуацій сприяє його соціально-психологічна толерантність (терплячість). Вона, як правило, притаманна досвідченим, висококваліфікованим, упевненим у собі фахівцям. Фахівці ІРЦ з високим рівнем педагогічної майстерності легше справляються із труднощами (стресами) освітнього процесу. Особистісні механізми стресостійкості у педагогів-майстрів мають конструктивну спрямованість, що сприяє їхньому професійному зростанню і самореалізації (справжня адаптація). А механізми стресостійкості фахівців ІРЦ з низьким рівнем педагогічної майстерності відображають ситуативні способи подолання стресу (перекладання відповідальності, уникнення ситуацій розв'язання проблем), які гальмують їхнє професійне становлення та особистий розвиток.
Сьогодні існує досить багато способів подолання професійного стресу фахівця ІРЦ, до яких належать соціальна підтримка, різноманітні тренінги, психотехнічні ігри та вправи тощо. Проте всі вони в основному спрямовані на зняття наслідків стресу. Пріоритетом же має бути формування стресостійкості фахівця інклюзивно-ресурсного центру, особливо майбутнього педагога під час його навчання ще у вищому навчальному закладі, яка забезпечить мінімізацію окреслених вище наслідків. При цьому, як зазначають науковці, основною психологічною умовою формування стресостійкості майбутнього вчителя повинен бути розвиток його позитивного ставлення до себе, до педагогічної діяльності та її учасників, тобто розвиток позитивної адекватної самооцінки. Кожна людина має свої критерії самооцінки. Людина з високою самооцінкою відчуває себе щасливою, здатною долати труднощі. Якщо самооцінка в людини низька, то вона відчуває безпорадність, безсилля, самотність. Всі болі людини, її проблеми – все це результат низької самооцінки, яку людина не змогла ні усвідомити, ні змінити.
Фахівець ІРЦ, що володіє позитивною й адекватною самооцінкою, здатний впоратися з різними стресовими ситуаціями, пов’язаними з професійною діяльністю. У фахівців ІРЦ, які позитивно сприймають себе, підвищується впевненість у власних силах, проявляється прагнення до активного саморозвитку та самореалізації, що підвищує ефективність їх професійної діяльності, в той час як з низькою самооцінкою, зіткнувшись із різноманітними проблемами, сприймають навколишній світ через призму своїх переживань і тривог, вдаються до авторитарного стилю, що негативно позначається на ефективності їх педагогічної діяльності. Такі систематичні стресові ситуації в процесі професійної діяльності фахівця ІРЦ, можуть призвести до хронічної емоційної напруги, перевтоми, про що згадувалося вище, а тому важливою умовою підготовки майбутніх освітян до педагогічної роботи є завчасний розвиток у собі такої професійно важливої якості, як стресостійкості на основі формування позитивної адекватної самооцінки.
Покращення стресостійкості освітян – це необхідність сьогодення. Сучасні вимоги різних освітніх реформ і нововведень вимагають від педагогів постійного освоєння нових видів діяльності в максимально стислі терміни.
Фахівцю інклюзивно-ресурсного центру варто серйозно замислитись над тим, які моменти в його роботі допомагають зняти напругу, й намагатись кожного дня трохи часу відводити на заняття, які приносять задоволення та радість. Тільки так можна гідно протистояти прблемам і, крім того, отримати більше задоволення від життя, знайти в собі та оточуючому середовищі нове та якнайкраще допомагати здобувати знання всім, хто має на це право.
Отже, здоров'я може бути збережене та зміцнене наполегливою працею над собою, звичкою до самодисципліни та самообмежень. Корисно навіть побудувати власну програму збереження професійного здоров'я та захисту від професійного стресу.
Сучасна наука також пропонує ряд методів підвищення стресостійкості: соціально-психологічний ресурс (позитивне соціальне оточення); психологічна освіченість і психологічна культура особистості; особистісні ресурси (активна мотивація подолання стресу, сила Я-концепції, самооцінка, емоційно-вольові якості, позитивність і раціональність мислення, стан здоров'я та ставлення до нього як до самоцінності тощо); інформаційні та інструментальні ресурси (здатність контролювати ситуацію, здатність до адаптації, інтерактивні техніки змінювання себе та навколишнью ситуацію тощо); матеріальні ресурси (стабільність оплати праці, рівень матеріального доходу, безпека життя); характер і способи подолання стрес-ситуацій.
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ТА ТЕХНІКИ ФОРМУВАННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦЯ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНОГО ЦЕНТРУ
3.1. Особитстісні ресурси та шляхи збереження здоров’я і формування стресостійкості. Говорити про стрес, а тим більше боротися з ним, почали тільки в останні кілька десятиліть. Як уже говорилося вище, стрес мобілізує ресурси організму, а також допомагає краще пристосовуватися до мінливих умов сучасного життя. Проте не варто ставитися до стресових ситуацій бездумно і несвідомо. Адже тривале емоційне напруження серйозно впливає на здоров‘я, виснажує захисні ресурси організму. Щоб цього не сталося, варто займатися підвищенням своєї стресостійкості. Як навчитися спокійно ставитися до дратівливих речей, переживати стресові ситуації без шкоди для організму, як підвищити стресостійкість? В цьому допоможуть поради психологів.
Підвищити стресостійкість, зберегти позитивний психологічний стан і зміцнити власне здоров'я можливо за допомогою релаксації (аутотренінг, медитація, сміхотерапія, кольоротерапія, ароматерапія, йога, творчі спроби самовираження), рекреації (фізкультура, дихальні вправи, корисний активний відпочинок); катарсису (моральне очищення, спілкування з близькими, домашніми тваринами, захоплення мистецтвом). Це три основні шляхи до психічного, фізичного та духовного здоров`я особистості. Психологи також виділили чотири рівні особистісних ресурсів протидії стресу і підвищення стресостійкості:
1.Фізіологічний рівень. Є базовим, до нього відноситься те, що біологічно задано. Він включає в себе тип нервової системи ( її силу, слабкість, стійкість і ін.) стать, вік, стан здоров'я, способи реагування організму на стрес.
2.Психологічний рівень . Він включає в себе три підрівні:
а) емоційно-вольовий - усвідомлення і прийняття своїх почуттів та емоцій, потреб і бажань, оволодіння соціально прийнятними формами прояву почуттів;
б) когнітивний - розуміння причин стресу, осмислення ситуації і включення її образу в цілісне уявлення суб'єкта про себе, позитивність і раціональність мислення, гнучкість мислення, пошук та оцінка можливих засобів, які можуть бути мобілізовані для подолання стресу, пошук конструктивних стратегій подолання;
в) поведінковий - активність і гнучкість поведінки, перебудова поведінки, корекція стратегій і планів, завдань і режимів діяльності, активізація або дезактівізация поведінки або діяльності.
3.Соціальий рівень: соціальні ролі, ставлення до інших людей.
4.Духовний рівень. До цього рівня відносяться три складових: надія -психологічна категорія, що сприяє життю і росту. Це активне очікування і готовність зустрітися з тим, що має бути, з'явитися на світ. Сподіватися - значить в кожен момент часу бути готовим до того, що ще не з'явилося на світ, незважаючи ні на що, не зневірятися, якщо на тій чи іншій ділянці життєвого шляху це народження не відбулося. Раціональна віра - переконаність у тому, що існує величезна кількість реальних можливостей, потрібно вчасно виявляти ці можливості. Душевна сила - мужність. Душевна сила - здатність чинити опір спробам піддати небезпеці надію і віру і зруйнувати їх , перетворюючи в « голий» оптимізм чи в ірраціональну віру.
Тому не варто ставитися до стресових ситуацій бездумно і несвідомо. Як тільки відчувається нервове напруження, треба проаналізувати свій стан і спробувати привести його в норму: сповільнити серцебиття, налагодити нормальне дихання, направити потік думок у раціональне русло.
3.2. Поради та рекомендації практичних психологів щодо формування стресостійкості у фахівців інклюзивно-ресурсних центрів
Спираючись на вище зазначене практичними психологами щодо шляхів збереження здоров’я та особистісних ресурсів формування стресостійкості освітян, нині розроблено чимало вправ, порад та рекомендацій з цього напрямку. Згадаємо найважливіші з них.
Жоден фахівець ІРЦ не може забувати, що він повсякчас навчає і виховує дітей, він має усвідомлювати значущість своєї роботи і особистої відповідальності за освітній процес. Якщо робота оцінюється як незначуща у власних очах, то синдром вигоряння розвивається швидше. Тому так необхідно фахівцю ІРЦ усвідомлювати важливість і вирішальність власного місця у процесі становлення особистості дитини. Інтерес до змісту педагогічної діяльності, усвідомлення свого покликання, відчуття потреби в обраній справі є основним мотивом адекватної педагогічної спрямованості.
Слід зазначити, що емоційне напруження фахівця ІРЦ, страхи, занижена самооцінка викликають стан стресу. Оскільки фахівці мають вплив на своїх учнів, то їхній стрес може викликати аналогічний стан у дітей, особливо у дітей з ООП, блокуючи їхній розвиток.
Звичайно, на емоційний стан фахівців ІРЦ впливають організаційний клімат у колективі, стилі вирішення конфліктів, ставлення адміністрації. Якщо адміністрація забезпечує працівникам можливість професійного зростання, усіляко підтримує, чітко розподіляє обов’язки, професійно улагоджує конфлікти, то в колективі переважатиме емоційно-позитивна атмосфера.
Але і сам фахівець ІРЦ має вести себе в колективі відповідно: дотримуватися педагогічної культури та правил етикету, не критикувати інших, навпаки намагатися хвалити інших за ті речі, що вам у них подобаються, зосереджуватися на позитивних якостях оточуючих, вміти і вчитися прощати. Нетерпимість до інших призведе до фрустрації і гніву. Треба вчитися контролювати свій гнів або роздратування. З самого початку конфліктної ситуації постаратися розпізнати спалах гніву і «загасити його». Можна робити це подумки: уявити, як ваша емоція розгорається у вигляді багаття, а ви виливаєте у вогонь чашку води. Така вправа, підвищує стресостійкість організму та особистості, допоможе протистояти емоційному напруженню. Потрібно спробувати зрозуміти, що відчувають інші люди, і це допоможе прийняти їх. Краще бути позитивною особистістю.
У педагогічному колективі не можна уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в усіх напрямках роботи створює напруження і тривогу, робить людину агресивною, мстивою... Тому варто просто уникати нездорової конкуренції.
Багато хто з фахівців ІРЦ ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі у професійній діяльності. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того, наскільки добре ми виконали ту чи іншу роботу. Треба вміти визнавати і приймати обмеження, ставити перед собою цілі, які можна досягти.
Специфікою педагогічної діяльності є наявність ведення великої кількості планів і іншої різної документації, що часто веде до плутанини, безпам’ятності й відчуття, що незакінчені проекти висять над головою як Домоклів меч. Варто приділити планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацювати над ними доти, доки не закінчите. Дезорганізація може призвести до стресу. Тому не бажано запускати цей процес і планувати роботу вчасно.
Помічено, що багатьом фахівцям ІРЦ уникати несподіваних неприємностей допомагає ведення щоденника, заповненого особистими подробицями або дрібними подіями, роздумами, власними висновками. Ведення щоденника допомагає ефективніше планувати своє життя і творчо розвиватися.
Якщо в колективі чи в житті виникають проблеми або ситуації, що викликають тривогу, потрібно як можна рідше уявляти собі негативний розвиток подій, а навпаки – уявляйти як вже все закінчилося з найкращим для вас результатом. Все ж кращого способу підвищити власну стресостійкість, як ефективно вирішувати проблеми, немає. Варто розділити велику проблему на кілька маленьких і скласти план їх вирішення. Тренуючись таким чином, можна швидше та ефективніше знаходити шляхи виходу зі складних ситуацій, а значить, зменшите напругу стресу. Важливо навчитися вирішувати проблеми, а не хвилюватись через них і нічого не робити.
Важливою порадою у зміцненні стресостійкості є зміна виду діяльності. Коли людина пригнічена або розгнівана, краще зайнятися інтенсивною фізичною роботою, фізичними вправами. Неважке, посильне фізичне навантаження непогано захищає людину від стресів. Тоді стрес, як цілісна реакція особистості на зовнішні та внутрішні стимули, спрямований на досягнення корисного результату.
Найкращі психологічні вправи по підвищенню стресостійкості, можна застосовувати відвідуючи заняття йогою. Вони сприяють повній гармонізації всього емоційного стану. Наповнюють енергією і силою. Людина, у якої всередині гармонія і спокій, абсолютно не реагує на прояви будь-яких негативних реакцій .
У комплекс заходів «як підвищити стресостійкість» входять не тільки вправи, але й здоровий спосіб життя. Протистояти стресу у повній мірі допомагає вітамін D. Цей антиоксидант дозволяє нівелювати наслідки стресу, а значить, робить нас менш вразливими до наступного нервового напруження. Кращий спосіб наситити організм цим вітаміном – частіше приймати сонячні ванни. У зимовий час варто вживати в їжу більше жирної риби – тунця, скумбрії, лосося.
Висока стресостійкість – запорука глибокого, повноцінного сну. А це важлива складова міцного здоров’я, молодості та профілактика значної кількості захворювань.
Іноді необхідно просто втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайти заняття, що було б захоплюючим і приємним.
Бажано не рідше одного разу на день говорити найдорожчій для вас людині теплі слова. У нашому суворому світі одне усвідомлення того, що вас хтось любить і вам є кого любити – це найбільше щастя.
ВИСНОВОК
Таким чином, в проєкті було обґрунтовано відомі наукові матеріали з теми «Стресостійкість як значуща риса особистості педагогічного працівника та фахівця інклюзивно-ресурсного центру». В наведених матеріалах роботи висвітлено, що професійна діяльність фахівців інклюзивно-ресурсних центрів визнається як одна з найбільш емоційно напружених. Професійне вигоряння – це синдром, що розвивається на фоні хронічного стресу, і призводить до виснаження емоційно-енергетичних та особистісних ресурсів працівника. Професійне вигоряння виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них. Професійне вигоряння є одним із найважчих наслідків довготривалого професійного стресу. Інтенсифікація життя, соціально-політичні та соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні сьогодні, висувають до працівників освітніх організацій нові, більш складні вимоги, що, безумовно, впливає на психологічний стан працівників, обумовлює виникнення емоційного напруження, розвиток значної кількості професійних стресів. Особливо яскраво вплив стресів проявляється у педагогічній діяльності через перенасиченість її такими стресорами, як: відповідальність за розвиток підростаючого покоління, а діти нині зазвичай не передбачувані та перевіряють свої можливості найрізноманітнішими засобами, вчителі щоденно мають справу з надзвичайними ситуаціями та швидким прийняттям оптимального рішення, звідси підвищена емоційна напруженість. Слід зазначити , що жоден з факторів сам по собі не може викликати вигоряння. Його виникнення - це результат дії сукупності всіх факторів як на професійному , так і на особистісному рівні. Стресове виснаження та синдром професійного вигорання педагогів стали проблемними явищами сучасних закладів освіти.
Профілактика професійного вигоряння фахівця інклюзивно-ресурсного центру потребує системного підходу на різних етапах педагогічної діяльності. На основі короткого аналізу з даної проблеми була реалізована мета проекту щодо психологічних, фізіологічних та соціальних особливостей формування стресостійкості як професійно значущої риси особистості фахівця інклюзивно-ресурсного центру та визначена необхідність цілеспрямованого підвищення рівня розвитку цієї якості ще в стінах вищих навчальних закладів. Разом з тим в курсовій роботі були запропоновані відомі поради та рекомендації психологів щодо попередження і подолання стресів та можливі шляхи формування механізмів стресостійкості фахівців інклюзивно-ресурсних центрів.
Належний рівень стресостійкості як однієї з провідних професійно важливих якостей педагога дозволить йому зберегти фізичне та психічне здоров’я, запобігти «педагогічному вигорянню», що підвищить результативність і якість виконання роботи.
Адже найбільш успішними на ринку праці в найближчій перспективі будуть фахівці, здатні навчатися впродовж життя, критично мислити, ставити цілі та досягати їх, працювати в команді, спілкуватися в полікультурному середовищі та володіти іншими сучасними компетентностями. З-поміж найважливіших з них, задекларованих у Концепції нової української школи, є вміння педагога навчатися протягом життя, яке трактується як здатність до пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових умінь і навичок, організації освітнього процесу (власного та колективного), зокрема, через ефективне керування ресурсами та інформаційними потоками, вміння визначати освітні цілі та способи їхнього досягнення, вибудовувати індивідуальну професійну траєкторію, оцінювати й прогнозувати результати діяльності. В умовах сучасної педагогічної освіти необхідним є формування особистості вчителя, який гармонійно поєднував би ініціативність, професіоналізм, творчість, стійкий інтерес до педагогічної діяльності, розвинені загальнолюдські цінності, відповідальність, високий рівень професійної компетентності та культури.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Бернацька О. І. Професійне вигорання психологів. /О.І. Бернацька // Психолог. − Шкільний світ., 2018. − № 38. − С. 22 – 25.
2. Калошин В.Ф. Стрес у педагогічній діяльності. / В.Ф. Калошин // Конфлікти: сутність і подолання. – Х., 2018. – С. 107-220.
3. Коновчук Н. С. Основні причини та профілактика професійного вигорання у менеджерів./Н.С.Коновчук// Правничий вісник університету «КРОК»., 2019. − Вип. 14. − С. 91–95.
4. Корольчук М. С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів вищ. навч. закладів / М. С. Корольчук – К. : Ельга; Ніка – Центр, 2018. – 400 с.
5. Корольчук В.М. Стресостійкість і адаптивний потенціал особистості в стресогенних умовах / В.М. Корольчук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchdpu/psy/2020_82_1/korolchuk.pdf
6. Корольчук М.С. Психофізіологічні засади дослідження стресостійкості особистості / М.С. Корольчук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Vchdpu/psy/2021_94/Korol1.pdf
7. Крайнюк В.М. Психологія стресостійкості особистості: монографія / В.М. Крайнюк. – К.: Ніка-Центр, 2007. – 432 с.
8. Мащак С. О. Професійне вигорання особистості як соціальнопсихологічна проблема./ С.О. Мащак// Науковий вісник. − Львівський державний університет внутрішніхсправ.,2020.−№1.−URL: http://www.lvduvs.edu.ua/documents_pdf/visnyky/nvsp/02_2012_1/12ms ospp.pdf
9. Мирончук Н. М. Професійне вигорання викладача вищої школи: чинники, ознаки, способи протидії. Теоретичні і методичні засади розвитку і самовдосконалення особистості педагога-новатора в контексті модернізації нової української школи: зб. наук.-метод. праць / за ред. О. А. Дубасенюк/Н.М. Мирончук // Житомир: Вид-во Євенок О. О., 2018. − С. 62–67.
10. Смолюк А. І. Ідентичність як основа професійного саморозвитку майбутнього фахівця / А.І. Смолюк//Actual questions and problems of development of social sciences :International scientific-practical conference. – June 28-30, 2018 . – Kielce. – С. 171-174.