Ім'я файлу: Есе.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 03.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
Курсовая работа (2).docx
179807.doc

Чорногорія після Берлінського трактату


Постановка проблеми. Упродовж усього XIX століття «Балканське питання» було одним з найважливіших на міжнародній політичній арені, тримаючи в напруженості правлячі верхівки Австро-Угорської, Османської та Російської імперій, сфери впливу яких поширювалися безпосередньо й на Чорногорію. Балкани завжди були регіоном, що з’єднував одразу три напрямки: Європу, Азію та Африку. Тож, не дивно, що амбіції великих держав на цій території, зовсім скоро перетворять Балкани на «порохову бочку Європи», що завершиться катастрофою для цілого людства – Першою світовою війною.

Перебіг цих подій зійшовся із утворенням національних держав, процесом народження Чорногорської державності, подальшою боротьбою та здобуттям нею незалежності. Чорногорія була важливим стратегічним пунктом, на своїх портах з’єднуючи торгівлю між Заходом і Сходом. Точкою зіткнення континентальних європейських імперій та відкритим питанням на міжнародній арені, що реалізувалося в російсько-турецькі війни та Берлінський трактат. Останній розпочав нову сторінку в державності південних слов’ян та загострив геополітичну ситуацію у Центрально-Східній Європі.

Основна частина. Масштабна за впливом Кримська війна (1853-1856), конфронтувала Західні держави та Російську імперію, зрушивши Балканське питання. За деякий час це переросло в новий конфлікт, російсько-турецьку війну (1877-1878 рр.) По одну сторону розмістилася Османська імперія, що за підтримки Англії відмовлялася надавати автономію Болгарії, Боснії та Герцеговині. Це підштовхнуло Російську імперію до розгортання чергової війни, за безпосередньої підтримки Австро-Угорщини та Румунії. [3]

27 квітня 1877 р. російський імператор Олександр II підписав маніфест про оголошення війни. Досить швидко російською армією були взяті важливі пункти для майбутнього просування - Систов, Тирново, а також гірський перевал Стара-Планина.

Станом на січень 1878 р. більша частина Болгарії була визволена, турецьке військо було розгромлене. Османська імперія втрачала рештки колишньої слави. Перемир’я було підписано в Сан-Стефані, 3 березня 1878 р., однак союзні до Росії держави сприймали Сан-Стефанський мир не більше ніж попередні пункти. За цим договором Болгарія відновлювала свою державність, об’єднуючи північні та південні регіони, перетворюючись у сильну слов’янську державу, а такий сусід точно не влаштовував Австро-Угорщину, до того ж ні англійці, ні австрійці не бажали розширення впливу Росії на Балканах. Через політичний тиск Лондон та Відень закликали Петербург до столу переговорів. І тут в справу вступив великий німецький політик, Ото фон Бісмарк, під протекцією якого було влаштовано Берлінський конгрес. На якому фактично було знищено Сан-Стефанський договір, а замість нього підписано Берлінський трактат, який змінив історію Балканського регіону і всієї Європи. [1]

Берлінський трактат був підписаний 13 липня 1878 року. Він ускладнив територіальне питання для Болгарії, державне питання для Македонії та Румелії. Політично вдалим рішенням він став для Чорногорії, адже Османська імперія нарешті визнала її незалежність, хоч фактична державність та проголошення влади династії Негошів відбулося задовго до того. Берлінський конгрес породив нові держави та кордони, перетворивши цей регіон на міну уповільненої дії, що зовсім скоро вибухне. [2]

Чорногорія взяла активну участь у війні проти турків, а бувший при владі Князь Микола особисто очолив командування над військами, отримавши за це орден Святого Великомученика та Георгія Побідоносця 3-го класу та 2-го класу. Воєнні дії видавалися вдалими для чорногорців вони здобули ряд значних перемог над противником, серед яких звільнення території узбережжя та півночі держави.

Безсумнівно пункти Сан-Стефанського миру були значно вигіднішими для Чорногорії, ніж Берлінська угода. Договір не просто проголошував незалежність, він збільшував її території майже в 3,5 рази. Але Чорногорії пощастило більше, ніж Болгарії, адже після прямого втручання Росії, вона все ж отримала міжнародне визнання і розширила території. Османська імперія була змушена йти на поступки, визнавши Чорногорію незалежною державою.

Що ж стосується негативної частини Берлінської угоди для Чорногорії, то це втрата родючих албанських земель та обмеження у судноплавстві та залізничному будівництві. Однак натомість чорногорці отримували порти Антіварі і Дульцінею, що були під частковою протекцією Австро-Угорщини, як і гарнізони Ново-Пазарськоого санджаку, що відмежовували Чорногорію від Сербії. Усе це спричинило ще гострішу територіальну залежність від сусідньої імперії, що оточувала її з усіх сторін. До територіальних надбань варто віднести рівнини Никшича і Подгориці, що відрізнялися високою урожайністю.

Попри певні мінуси Берлінського конгресу для Чорногорії, у цілому кінцевий договір варто вважати вдалим, хоч він і не вирішив повністю усіх проблем. За Берлінським трактатом вдвічі збільшувалося територіальне та ресурсне надбання. Цей період увійшов у історію Чорногорії як визвольна війна 1876-1878 рр., що завершилася здобуттям незалежності. [5]

Далі для Чорногорії розпочався тривалий мир, що перервався Першою Балканською війною у 1912 році та викрив усі недоліки Берлінського трактату. Мирний період ознаменувався реорганізацією держуправління та реформуванням гілок влади. Були скасовані застарілі органи влади - сенат і скупщина племінних старійшин. Вищим законодавчим органом ставала Державна рада з 8 осіб. Був заснований Верховний суд та Кабінет міністрів, що призначався князем. І найдивнішим атавізмом у всій цій системі виглядала монархічна влада Миколи Петровича Негоша, династичного глави держави.

Важливими були адміністративна та законодавча реформи, що поділяли Чорногорію на 10 округів, які ділилися на капетанії й мали власні судові системи, на основі кодифікованого права, прописаного в «Законнику». У 1888 р. набирає чинності новий звід законів майнового права. Війна викрила необхідність військової реформи, за якою вводилася обов'язкова військова повинність, військо переформовувалося за аналогією російського, а озброєння велося коштом щорічних субсидій Росії.

Події російсько-турецької війни значно зблизили на дипломатичній арені Чорногорію та Росію. Хоч Князь і загравав водночас з австро-угорським та російським дворами, а після одруження своєї дочки на італійському королю, сидів ледь не на трьох стільцях. Однак, найближчим він був все ж до Росії. Князь Микола Негош перетворює Чорногорію на форпост Росії на Балканському півострові. При відвідуванні князя Миколи у 1889 р., імператор Олександр III виголошує знаменитий тост - «За єдиного щирого друга Росії». Цей факт був згаданий у мемуарах С. Ю. Вітте. Тож, пізніше наслідуючи свого чергового покровителя – Миколу II, він приймає першу чорногорську конституцію, яка попри всю свою обмеженість стала семимильним кроком вперед для Чорногорської політичної історії. [4]

Висновки. Унаслідок російсько-турецької війни 1877-1878 рр. та підписаного Берлінського трактату, відбулося виникнення та набуття незалежності Чорногорською державою. Договір хоч і обмежував вплив Росії на Балканах, але як би це парадоксально не було лишень зблизив її з Чорногорією. Усе це надалі призвело до створення коаліційних союзів, що є однією з головних причин Першої світової війни. Ставши на шлях реформ чорногорці ліквідували феодальні пережитки та створили незалежну національну державу. Зблизившись з Росію, Чорногорія наштовхувалася на опір Австрії. Таким чином, бувши одним з вузлів російсько-австрійських суперечностей на Балканах, що розплутається лишень в ході Першої світової війни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Яровий В. І. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. Київ, 1996. – Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Yarovyi_Valerii/Istoria_zakhid nykh_ta_pivdennykh_slovian_u_XX_st.pdf?

  2. Достян І.С. Зміцнення державності Сербії і Чорногорії, і виникнення першого зовнішньополітичної програми / / Нариси історії національної ідеології югославських народів кінця XVIII - початку XX ст. - М., 1997

  3. Гончаренко А.В. Розвиток британсько-російських протиріч у Східному питанні в січні-липні 1878 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Honcharenko_Anatolii/Rozvytok_brytansko-rosiiskykh_protyrich_u_Skhidnomu_pytanni_v_sichni-lypni_1878_r.pdf

  4. Вітте С.Ю. Вибране: спогади. У 3-х томах. Т I 1849 - 1911 - М., 1991

  5. Хрестоматія з історії міжнародних відносин - М., 1972

скачати

© Усі права захищені
написати до нас