Ім'я файлу: 16_ЗНО.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 6886кб.
Дата: 22.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
Ринок цінних паперів як складова частина інфраструктури ринкової
Лисенко тема 4.doc
17_ЗНО.pptx
Лисенко О.С. №8.doc
powerpointbase.com-954.pptx
Блащак О.М. Стаття.docx
16. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.
Утворення Австро-Угорщини

За двосторонньою угодою 1867 р. австрійська монархія стала двоєдиною (дуалістичною) державою, яка отримала назву Австро-Угорщина.
Її очолював австрійський цісар з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини.
Спільні: зовнішня політика, військове і морське міністерства.
Окремо: внутрішня політика; парламенти – Державна рада (райхсрат) в Австрії та сейм в Угорщині.
Галичина, Буковина – у складі Австрії.
Закарпаття – у складі Угорщини.

Галицький сейм

Вибори в Галицький сейм про водили кожні шість років за куріальною системою, в основу якої покладено станово-майновий принцип.
За виборчим законом українці могли здобути до третини місць.
В реальному житті від 70-х років XIX ст. кількість українських представників у сеймі здебільшого становила 15–20 осіб.
Польська більшість сейму ухвалювала рішення, ігноруючи українських представників.
У 1880-х роках народовці запропонували нову тактику сеймової політики: активні виборчі кампанії; використання сеймової трибуни для проголошення національних вимог.

Австрійський парламент – Державна рада у Відні

Українські депутати до 1907 р. не відігравали в Державній раді помітної ролі.
Українське питання порушувалося в Державній раді епізодично.
Від початку XX ст. найчисленнішим і найвпливовішим серед інших політичних сил у Галицькому сеймі й Державній раді було представництво УНДП.

Результати селянської реформи 1848 р.

Указом від 22 квітня 1848 р. селян у Галичині звільнялися від панщини, у серпні – селяни Буковини.
На Закарпатті, як і по всій Угорщині, панщину скасовано Угорським сеймом у березні 1848 р. і підтверджено імператорським указом у 1853 р.
Закон звільняв селян від панщинних повинностей, надавав їм громадянські права. Однак за «звільнення» селяни мусили сплатити землевласникам величезний викуп.
Селяни отримали право на землю, яка перебувала в їхньому користуванні.
Більшість селян залишалися малоземельними й неплатоспроможними.

Проблема сервітутів

Сервітути — землі, які належать панові і якими можуть спільно користуватися селяни.
Реформа 1848 р. залишила непорушним велике поміщицьке землеволодіння. Більшою частиною природних угідь – лісів і пасовищ – заволоділи поміщики.
Проблема сервітутів стосувалася права користування лісами і пасовиськами.
Селянин мав сплачувати власнику за будівельні матеріали, заготовлення дров, випасання худоби.

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель

Західноукраїнські землі залишалися аграрним краєм.
У сільському господарстві було зайнято від 75 до 85 % населення земель.
Деякі поміщики й заможні селяни застосовували нову техніку – парові плуги, добриворозподільчі машини, сівалки, молотарки, соломорізки, косарки тощо.
З 1875-х років зросло товарне виробництво у с/г.
Хліб і худобу не тільки збували на місцевих ринках, а й вивозили за межі західноукраїнських земель.
Поглибилася спеціалізація с/г виробництва.
Пожвавлюються процеси індустріалізації та урбанізації.

Українські землі – джерело сировини і ринок збуту
Стан промисловості

Українська промисловість була позбавлена податкових пільг.
Низькі темпи індустріалізації
Не витримуючи конкуренції занепадала продукція скляної, фаянсової, порцелянової і певною мірою шкіряної, текстильної й паперової галузей.
Активно розвивалися галузі видобування і первинної обробки сировини – нафтова, озокеритна, лісозаготівельна, борошномельна тощо.
Нафтові промисли зосереджувалися в районі Борислава і Дрогобича. Фінансувалися австрійськими й англійськими підприємцями.
Розвивалося лісозаготівельне виробництво – найрозвинутіша й технічно найбільш оснащена галузь Східної Галичини та Закарпаття.

Будівництво шляхів сполучення

В Галичині потрібні були залізниці для розвитку промисловості і вивезення сировини та продуктів землеробства.

1861 р. – введено в дію першу залізницю в західноукраїнських землях і в Україні – від Перемишля до Львова.

1866 р. – відкрито рух на лінії Львів – Чернівці.

1869 р. – почала функціонувати залізниця Чернівці – Сучава.

1872 р. – залізничне сполучення поєднало Чоп з Ужгородом.
Виникнення кооперативного руху

Кооперація – добровільне об’єднання людей для спільної господарської діяльності.
Перший кооператив у західноукраїнських землях створив Василь Нагірний – «Народна торгівля».
Завдання кооперативу: - Закупівля та реалізація товарів місцевого виробництва і ввезених з-за кордону; - Заснування в містах і селах крамниць із товарами широкого вжитку й різного асортименту; - Посередництво в закупівлі й постачанні товарів для крамниць; - Створення спеціальних фондів для забезпечення якісного й безперервного ведення торгівлі; - Надання позик для організації торгівлі.
Види кооперації

заготівельно-збутова, споживча, молочарська, кредитна тощо.
Основною стала кредитна. У 1894 р. у місті Перемишлі було створено перший український кредитний кооператив – «Віра».
Перший кредитний кооператив на селі – «райффайзенка» – 1896 р. Надавали селянам дешеві й доступні кредити.

Страхове товариство «Дністер»

1892 р., Львів.
Ідея Василя Нагірного.
Нове товариство мало гарантувати певну майнову стабільність: упродовж 1870–1884 рр. у Галичині згоріли 79 094 будівлі, з яких лише 24 % були застраховані.
Тож українці в українській установі страхували церкви, парафіяльні будинки, сільські хати тощо.
1896 р. – при «Дністрі» у Львові було відкрито «Товариство взаємного кредиту».

Трудова еміграція

Причини: безземелля й малоземелля, безробіття, обтяжливі податки і хронічні злидні, соціальна незахищеність.
Емігрували до США, Канади, Бразилії.
Емігрували здебільшого найбідніші та середнього достатку селяни.
Першими українцями, що прибули до США, були закарпатці, які з’явилися тут у 70-ті рр. 19 ст.
Масовий рух – з 1890-х рр.
Найбільше емігрантів виїхало до США.

Гомстед
земельна ділянка, яку надавали на пільгових умовах на вільних землях Канади та США для ведення фермерського господарства, обробітку й забудови.
Трудова еміграція
На межі XIX–XX ст. зі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття загалом емігрувало понад 650 тис. осіб, із яких найбільша кількість осіб – 47 % – виїхали до США.

Емігранти з Галичини на залізничній станції

в м. Квебек (Канада). Фото 90-х років XIX ст.
Москвофільство

національно-культурна і суспільно-політична течія українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття, популярна в другій половині ХІХ ст. Поширювала ідеї приналежності західних українців (русинів) до єдиного російського («руського») народу.

об’єднувала частину греко-католицького духовенства й інтелігенції Галичини, Буковини та Закарпаття, яка прагнула до культурної єдності з Росією, сподіваючись на підтримку росій ського уряду, дотримуючись водночас підкресленої лояльності до Габсбурзької монархії.
Коли і чому утвердилося москвофільство?

У 1848 – 1849 роках.
Прихильна до Габсубурзької династії українська інтелігенція розчарувалася поступками полякам і фактичним перетворенням Галичини на польську автономію.
Українські інтелігенти почали орієнтуватися на Росію.

Язичіє

Суміш церковнослов’янської, російської, польської та української мов, яку москвофіли вживали як літературну мову.
Мову, якою розмовляв простий народ, уважали говіркою неосвічених людей.
«Язичіє» відштовхувало молодих українських інтелігентів від рідної мови, що полегшувало завдання тим, хто хотів їх денаціоналізувати (онімечити, сполонізувати тощо).

«Руська рада», 1870 рік

Громадсько-політична організація москвофілів.

Претендувала на роль основного представника українського народу Галичини.
Ідея єдиного «русского» народу від Карпат до Камчатки

Виникає після 1865 року.

Свої ідеї поширювали за фінансової підтримки російського царизму.

Згодом розгорнули агітацію за прийняття греко-католицьким населенням православ’я і приєднання західноукраїнських земель до Росії.
Олександр Духнович та Адольф Добрянський

Прихильники москвофільства на Закарпатті.
Виступали з антиугорських позицій, обстоювали ідею зв’язку земель, заселених закарпатськими русинами, із «загальноруським простором», який ототожнювали з Росією.


Олександр Духнович

Адольф Добрянський
Проросійські ідеї на Буковині

Прихильники москвофільства – православні священники, які зазнавали сильного впливу з боку румунів і німців.

Вважали, що тільки за допомогою Росії буковинці можуть позбутися статусу пригнобленого народу.
Народовці

Представники суспільно-політичного руху другої половини ХІХ ст., які розвивали традиції українського національного життя, обстоювали самобутність українського народу.

Течія виникла на початку 1860-х років.

Поширювали ідеї національної окремішності українців у двох імперіях, виступали за єдність усіх українських земель і розвиток єдиної української літературної мови на основі живої народної.

Течія об’єднувала студентів, учителів, молодих священників, представників світської інтелігенції.
«Руська бесіда», 1861 р., Львів

Перше в Галичині культурно-розважальне товариство.
Згодом такі товариства виникли в багатьох містах Галичини.
Утримували клуби, театральні колективи, читальні та бібліотеки, влаштовували концерти, літературно-музичні вечори.
1864 р. – перший у західноукраїнських землях український театр «Руська бесіда».

Культурно-освітнє товариство «Просвіта», 1868, Львів
Причина заснування:

прагнення народовців підняти науковий та освітній рівень українців, сприяти піднесенню їхньої національної свідомості

Наслідок заснування:

відкриття бібліотек, книгарнень, друкарень, музеїв, театрів у Галичині, організація публічних читань активізація політичних амбіцій українців, участь просвітян у діяльності галицького сейму підвищення рівня національної свідомості українців

Діяльність «Просвіти»

Завдання: поширення письменності та освіти.
Видавали твори видатних українських письменників, шкільні підручники, літературно- наукові альманахи, популярні брошури, створювало читальні, поширюючи свої заходи й на селян.
Філії «Просвіти» та читальні з’являлися в повітових містах і селах по всій Галичині й Буковині.
Перший голова – Анатоль Вахнянин.
1869 р. – заснування власної наукової бібліотеки з читальнею та видання «Читанки для сільських людей» під назвою «Зоря».


Анатоль Вахнянин

Створено1873 р. з ініціативи й за матеріальної підтримки діячів підросійської України.
1892 р. реорганізоване в Наукове товариство ім. Т. Шевченка.


Мета: розвиток української словесності.
Ініціатива перетворення Товариства ім. Т. Шевченка на наукове належала О. Кониському.
1892 р. – за новим статутом організація перетворювалася на товариство фахових науковців і науковців-аматорів.
Три відділи: філологічний, історико-філософ ський і математико-природничо-медичний.

НТШ під головуванням М. Грушевського

Період найбільшого піднесення у 1897–1913 рр.
НТШ мало свою друкарню.
Було створено «Видавничу спілку» для видання української художньої літератури й науково-популярних книжок.
У НТШ було сформовано першу і протягом тривалого часу єдину наукову українознавчу бібліотеку, мало власну книгарню.
Збагачувався етнографічними й археологічними експонатами музей товариства.

Друковане слово народовців

Наприкінці 1860-х – у 1870-х рр. провідним органом народовців став літературно-науковий та політичний журнал «Правда».
Для поширення своїх поглядів та посилення впливу на громадськість народовці заснували політичні часописи: газета «Діло», 1880 р., ініціатор і засновник Володимир Барвінський – для інтелігенції; газета «Батьківщина», 1879 р., ініціатор і засновник Юліан Романчук – для селянства.

Вічневий рух

За сприяння В. Барвінського 1880 р. у Львові відбулося перше українське народне віче, у якому взяли участь дві тисячі селян.

Подія започаткувала вічевий рух у західноукраїнських землях.
Політичне товариство «Народна рада», 1885 р.

Засновниками цього товариства були Олександр Барвінський, Іван Белей, Стефан Качала, Кость Левицький, Василь Нагірний, Юліан Романчук та ін.

Прагнули здобути першість у суспільно-політичному житті.
Народовський рух на Буковині

Один із осередків руху – заснована у нововідкритому Чернівецькому університеті (1875) кафедра української філософії, яку очолив народовець Гнат Онишкевич.
Створене в Чернівцях товариство «Руська бесіда» (1869), підпорядковане москвофілам, 1884 р. перейшло під вплив народовців.
Друкованим органом народовців стала газета «Буковина» – перша українська політична газета на Буковині (почала виходити 1885 р.). Її перший редактор – Юрій Федькович.
1891 року «Руську раду» очолив Степан Смаль-Стоцький. Перетворив його на найвпливовішу українську організацію на Буковині.

Юліан Романчук

член-засновник «Просвіти», голова «Народної ради», депутат галицького сейму (1883–1895) та австрійського парламенту (1891–1897, 1901–1918). Із 1910 р. – його віце-президент.
Ініціатор і засновник газети «Батьківщина» для селянства.

Олександр Барвінський

один із лідерів народовського руху.
У 1886 р. започаткував «Руську історичну бібліотеку» – перше серійне видання фахової історичної літератури українською мовою.
Саме О. Барвінський почав пропагувати термін «Русь-Україна» в історичній літературі.
Депутат галицького сейму й австрійського парламенту.

Володимир Барвінський

один з організаторів та ідеологів народовського руху, засновник і видавець найавторитетнішої галицько-української газети «Діло»;.
Рідний брат Олександра Барвінського.

Юрій Федькович

письменник, фольклорист, культурно-освітній і громадський діяч, засновник і перший редактор «Буковини» – першої української політичної газети на Буковині.
Ю. Федьковича називають буковинським «будителем», засновником нової української літератури на Буковині: він першим у краї почав писати твори живою народною мовою (1862 р. – дебютна збірка поезій, 1876 р. – перша збірка прозових творів).
Ю. Федькович – перший збирач фольклорних матеріалів на Буковині й організатор збирання фольклору.
Чернівецький національний університет носить його ім’я.

Перша легальна політична партія в Україні

1870-ті роки: нове покоління діячів, яке очолили студенти Львівського університету Іван Франко та Михайло Павлик.
Критично ставилися як до москвофілів, так і до народовців.
Захоплені соціалістичними ідеями, робили наголос на соціальних проблемах, прагнули надати українському національному рухові нового, європейського характеру.
Жовтень 1890 р. – радикали створили першу в Україні політичну партію – Русько-українську радикальну партію (РУРП).
Засновники і лідери – І Франко, М. Павлик, В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький, Р. Яросевич.

Діяльність РУРП

РУРП першою обґрунтувала вимогу політичної самостійності України.
У 1895 р. вийшов друком публіцистичний твір одного із молодих членів партії Юліана Бачинського під назвою «Україна Іrrеdenta» («Україна уярмлена»).
Автор обґрунтовував історичну правомірність боротьби українців за окрему самостійну державу.
1895 р. – рурпівці доповнили свою програму пунктом, у якому йшлося, що втілення партією «ідеалів соціалістичних можливе при повній самостійності політичній русько-українського народу».

«Новоерівська» політика народовців

У 1890 р. лідери народовців О. Барвінський, Ю. Романчук, галицький митрополит С. Сембратович за підтримки В. Антоновича та О. Кониського дійшли згоди з польськими політичними колами й австрійським урядом щодо компромісної політики – «нової ери».

Її суть полягала у відмові народовців від союзу з москвофілами й лояльному ставленні до імперії Габсбургів узамін на поступки з боку австрійських і польських владних кіл для українського руху в культурно-освітній, політичній та господарській сферах.
Найважливіші здобутки «нової ери»

Запровадження в буковинських і галицьких освітніх установах українського фонетичного правопису (1892)

Відкриття у Львівському університеті кафедри історії України на чолі з М. Грушевським (1894)

Перетворення Літературного товариства ім. Т. Шевченка на наукове (1892) та розширення завдяки державним субсидіям його діяльності

Створення страхового товариства «Дністер» (1892)

Відкриття української гімназії в Коломиї (1892)

Поширення принципу двомовності на низку вчительських семінарій

Поява урядових розпоряджень про підтвердження прав або розширене вжи-вання української мови в державних установах

Відкриття для українців ширшого доступу до державних посад
Створення УНДП

Відмова більшості народовців від «новоерівської» політики.
Зближення із радикалами, які підтримували національну ідею.
1899 р. – створення Української національно-демократичної партії (УНДП).
Очолив Ю. Романчук.

Створення УСДП

1899 р. – Українська соціал-демократична партія (УСДП).
Мирні, легальні методи боротьби.
Складова австрійської соціал-демократії.
Засновники: колишні рурпівці М. Ганкевич, Ю. Бачинський, С. Вітик та ін.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас