Ім'я файлу: 935___.doc
Розширення: doc
Розмір: 173кб.
Дата: 19.11.2023
скачати
Пов'язані файли:
Google Карты.pdf
Розширення: doc
Розмір: 173кб.
Дата: 19.11.2023
скачати
Пов'язані файли:
Google Карты.pdf
Альбер Камю «Чума» (1941-1943, публікація 1947)
Зміст
Анкета роману 1
Словник 4
Характеристика образів 4
Бернар Ріє 4
Жан Тарру 6
Жозеф Гран 8
Образ священика Панлю 11
Образ контрабандиста Коттара 14
Старий ядушник 16
«Котячий дідок». 17
Джерела 17
Анкета роману
1. Історія створення роману - 1941 р.—перші начерки, 1943 р.— перший варіант твору, 1947 р.— вийшов роман, збагачений життєвим досвідом автора, зокрема його участю у французькому Опорі.
2. Жанр твору. У ньому переплітаються ознаки роману-притчі (великий епічний твір із повчальною ідеєю) та роману-хроніки (запис історичних подій у хронологічній послідовності).
3. Композиція роману побудована у формі чіткого хронікального викладу подій, які подаються у їх послідовному часовому перебігу, розподіл частин твору приведений у відповідність до природного розподілу відрізків часу.
П'ять частин, з яких складається роман, майже точно розподілені за порами року і послідовно фіксують усі етапи наростання, загострення і спаду чумної епідемії. Навесні, в першій частині роману, чума вперше виявляє свої страшні знаки у місті. Літо, події якого охоплюють друга і третя частини роману,— це період невпинного наростання і катастрофічного загострення масштабів епідемії. Восени — у четвертій частині роману — показано, як поступово епідемія стабілізується, не зменшуючи, але й не збільшуючи кількість своїх щоденних жертв.
Нарешті, в п'ятій частині — на кінець грудня — епідемія поступово зійшла нанівець.
Внутрішній зв'язок між подіями, що складають сюжет роману, постає у формі більш або менш систематичного чергування у ньому свого роду «індивідуальних» та «масових» сцен.
Частина 1. Місто вважати закритим.
Частина 2. Чума... стала загальною справою.
Частина 3. Тепер уже не стало окремих, індивідуальних доль — була тільки наша колективна історія, точніше, чума, і породжені нею почуття поділяли всі.
Частина 4. Хвороба відступала.
Частина 5. Справді це перемога чи ні?
4. Тема: боротьба людської спільноти проти конкретного зла (за словами автора, «явний зміст «Чуми» — це боротьба європейського Опору проти фашизму»).
5. Проблематика: зло, абсурд у житті людини і добро; активне протистояння злу; відповідальність за власний вибір; моральність та аморальність; життя і смерть.
6. Час подій. «Цікаві події, що взято сюжетом цієї хроніки, відбулися 194… року в Орані». Усі події, викладені в романі, розгортаються протягом одного року.
7. Місце подій. Місто Оран – «на перший погляд, тихе й мирне, звичайне; «мури у сірому попелі»; «сьогочасне, ні про що не здогадується»; «все потопає в болоті», бридке, брудне, безлике, не мальовниче,). («Ну як собі уявити, скажімо, місто без голубів, без дерев і садів, де не чуєш ні лопотіння крил, ні шелесту листя, — словом, місто безлике? Нову пору року видно тільки по небу… Навесні хіба що змінюється повітря чи з'являються кошики з квітами, що їх привозять з околиці дрібні крамарі: виходить, ніби весна продається вроздріб).
♦ Оранці. «Нудьгують і намагаються завести собі звички», працюють, кохаються, умирають
Праця. «Працюють багато, від рання до смеркання, але аби забагатіти», цікавляться комерцією, дбають про зиск, силкуються заробити якомога більше грошей»
Кохання. «Люблять жінок, надто швидко пожирають одне одного в акті кохання, або складається звичка бути удвох; через брак часу та бездумність люди хоч і кохають, проте самі не знають про це»
Смерть. «Смерть пов’язана з деякою морокою; доречніше було б сказати, незручністю. Смерті в Орані передує хвороба. Хворіти в Орані не просто неприємно. Хвороба порівнюється зі смертю. «Хворіти завжди неприємно».
Але в Орані «хворий по-справжньому – самотній», той, хто лежить на смертній постелі, немов у глухій пастці, за мурами»
Місто і люди немов одне ціле: тихомирне місто – щирі люди, а разом – це прошарок сірого кольору, порожній усередині.
8. Розповідь у романі побудована у формі своєрідної хроніки, яка ведеться від особи оповідача і достатньо скрупульозна і послідовно фіксує усі етапи розгортання епідемії чуми і перипетії опору, який намагалися чинити цьому страшному лихові мешканці містечка. Хроніку веде лікар Бернар Ріє. Ріє у своїй оповіді намагається бути об'єктивним і безстороннім свідком, що старанно протоколює події, які стосуються, переважно, життя міста загалом, Записник Тарру. Оповідь Тарру має немовби більш приватний характер і концентрується переважно в межах суб'єктивної точки зору на те, що відбувається. Записники Тарру мають більш оціночний і узагальнююче-філософський характер ескізних замальовок окремих знайомих, характерних обставин і деталей їх поведінки, поданих в контексті тих загальних роздумів над сенсом життя, що постійно супроводжують постать Тарру в романі.
9. Система образів роману Камю «Чума»
Два ідейно протиставлені табори.
| Герої, які поділяють авторську думку про необхідність боротьби з лихом, що спіткало місто | Герої, у яких є своя, осібна думка про те, чим є або може бути для людини чума |
| Ріє, Тарру, Рамбер і Гран | Панлю і Коттар |
| ідейні антагоністи | |
| Персонажі другого плану — старий ядушник - «котячий дідок», слідчий Оттон, Кастель, мати доктора Ріє та інші, ідейна суть образів яких також визначає їх приналежність до одного з двох ідейно протиставлених таборів | |
10. Концепція людини у цьому творі Камю сповнена стоїцизму: призначення людини — страждати, боротися і вистояти.
11. Три світи роману:
1) Реальний: епідемія чуми у місті Оран; опис боротьби оранців зі страшною хворобою
2) Алегоричний: за словами Камю, «явний зміст «Чуми» — це боротьба європейського Опору проти фашизму («коричнева чума»);
3) Філософський: боротьба зі всесвітнім злом.
Роман Камю – це "художня ілюстрація" до важливих положень філософії екзистенціалізму, насамперед — про необхідність морального вибору людиною свого шляху в умовах "межової ситуації". Саме вільний вибір, за словами Камю, створює особистість. Існувати — означає вибирати себе".
12. Ідеї екзистенціалізму у творі: страх, безвихідь становища, відірваність від світу, абсурдність існування, межова ситуація
13. Символічні образи
♦ Місто Оран - всесвіт, де відбувається боротьба добра і зла, де невідомо, хто і коли переможе, але де сама боротьба, опір звеличуються, бо це — гідне людини («не бути на боці «концтаборів»)
♦ Оран і оранці - мікромодель людства у трагічних історичних подіях
♦ Образ чуми - фашизм, хвороба, війна, «межова ситуація», жорстокість судових вироків, несправедливе суспільство, фанатизм церкви, розстріл переможених, смерть дитини, абсурд, трагічна людська доля; універсальна метафора зла, зло, невіддільне від буття. Один із героїв похмуро констатує у фіналі роману: «А що таке власне чума? Теж життя, тільки і всього!»
Боротьба з чумою - бунт проти абсурду, бунт, вільний від утилітарно-практичних цілей та мотивів, не лише особистих, а й суспільно-історичних.
♦ "Зачумленість", бути "зачумленим" — не чинити насильство, не повставати проти нього; не тільки готовність убивати, а й примиренність з тим, що вбивають; брехня й самовпевнене невігластво. "Зачумлений " кожен, хто активно чи пасивно на боці тих, сприяє тим, хто несе людям страждання і лихо.
У "зачумленості" Камю вбачає чи не головне джерело зла: зло, що існує у світі, майже завжди є наслідком невігластва. Найжахливіше починається тоді, коли невігластво переймається певністю, що воно володіє абсолютним знанням, абсолютною істиною і починає діяти. Найстрашніше зло, резюмує автор, це невідання, яке вважає, що йому все відоме, і тому можна вбивати.
14. Висновок. Камю визначав абсурд як метафізичний стан людини у світі, отже, як фундаментальну проблему людського буття. Але головне в тому, як до цього ставитися. Ще 1938 року, рецензуючи в алжирській газеті роман Сартра «Нудота», Камю писав: «Виявити абсурдність життя — аж ніяк не завершення, а тільки початок... Нас цікавить не це відкриття як таке, а його наслідки й правила поведінки, що з нього випливають». У згаданому творі Сартра герой «підкреслює все те, що відштовхує в людині», а Камю закликає побачити в людині трагічну велич, породжену непоправним розладом зі світом.
А. Камю говорить, що «абсурд має сенс лише настільки, наскільки з ним не погоджуються». Письменник не задовольнявся констатацією абсурдності буття, а прагнув знайти позитивні вирішення, дати відповідь на кардинальні питання: як і для чого жити. Важливим кроком на цьому шляху став його роман «Чума», у якому відбувається перехід від «естетики абсурду» до «естетики бунту». Чума в Камю — це не тільки фашизм, а й зло взагалі, так би мовити, метафізичне зло. Чума — це й абсурд, який тут осмислюється і як форма існування зла, і як трагічна доля людини, бо зло нездоланне. Для Ріє і Тарру, устами яких говорить автор, чума — це щось невіддільне від людини; найнебезпечніша вона тим, що навіть той, хто не хворий, усе одно носить хворобу у своєму серці. Письменника непокоїла позиція людини в цій невблаганній реальності буття. Усвідомлення того, що отримати остаточну перемогу над злом неможливо, не паралізує розум і волю головних героїв роману, їхню готовність боротися з чумою. Автор шукає в людині ті сили, які піднімають її на бій проти зла, і знаходить їх у моральній природі людини.
Більшість людей зрозуміла, що не можна стояти осторонь загальнолюдських проблем, слід активно протистояти чумі (фашизму), боротися з нею, щоб вона не стала основою існування для людей, а нормальне життя не перетворилося на абсурд, хаос. А. Камю визнавав право кожної людини по-своєму сприймати оточення, ситуацію, яка склалася, але не визнавав байдужості й нігілізму. Кожний із героїв роману має свої погляди на події, але практично всі герої ведуть спільну боротьбу проти чуми.
У філософському есе "Бунтівна людина" Альбер Камю дає визначення бунтівника: "Людина, яка каже "ні". У роки фашистської навали письменник проголосив нову філософсько-етичну програму, художнім втіленням якої є есе "Міф про Сізіфа". Усвідомивши абсурдність життя людини в умовах нерозумної дійсності і жахливо-безглуздої історії, Камю зберігає за людиною право бути мислячою істотою, яка повинна втручатися у це мерзенне життя і без будь-якої надії на успіх виконувати свій обов'язок. Саме виконання людиною свого обов'язку, "своєї роботи", за Камю, і є початком бунту і свободи.
У романі "Чума" (1947) песимізм Альбера Камю до абсурдного світу поєднується з моральним оптимізмом. Концепція людини у цьому творі Камю сповнена стоїцизму: призначення людини — страждати, боротися і вистояти.
«А втім, він розумів, що ця хроніка не може стати історією остаточної перемоги. А може бути тільки свідченням того, що треба було вчинити і що, безперечно, мусять чинити всі люди всупереч страху з його невтомною зброєю, всупереч усім особистим мукам, що мусять чинити усі люди, які через неспроможність стати святими і відмовляючись прийняти лихо, намагаються бути зцілителями».
Словник
Роман-притча – великий епічний твір із моральною повчальною ідеєю (за жанром «Чума»роман-притча).
Хроніка – запис історичних подій у хронологічній послідовності.
Фатальність – невідворотність подій у світі.
Абсурд – безглуздя, нісенітниця (це одне з основних понять екзистенціалізму).
Мораль – правила, які визначають поведінку люди її внутрішні духовні та душевні якості: чесність, справедливість, милосердя, співчуття, порядність інші; дотримання і виконання цих правил.
Моральний вчинок – здійснена кимось певна дія, що відповідає правилам моралі, внутрішнім якостям.
«Межова ситуація» – зупинена мить у житті людини, ситуація, коли втрачають сенс старі відповіді на запитання: що я можу знати, у що я можу вірити, що мені робити, це ситуація кризи, у процесі ламання старих цінностей людина переглядає свої колишні відносини зі світом і в ній народжуються нові якості.
Характеристика образів
Бернар Ріє
Оповідач, 35 років, за фахом - лікар, корінний оранець, з бідної сім’ї, усього досяг сам, одружений (дружина смертельно хвора), живе з матір’ю; організатор боротьби з хворобою.
Син робітника, з дитинства пройшов школу злиднів, присвятив себе служінню людям. Часто бачить смерть, але не ховається, а діє: «Потрібно бути безумцем, сліпим чи негідником, щоб примиритися із чумою».
Чума мало що змінює в думках і способі життя Ріє — він як завше обходить хворих, страждає, коли помирають пацієнти. Лікар стійко й послідовно організовує лікарні, налагоджує карантин, керує санітарними дружинами.
Ріє дуже скромний, його дратують похвали на свою адресу в пресі, по радіо: «У всій цій історії мова йде не про героїзм... Мова йде про чесність... У моєму випадку вона полягає в тому, щоб займатися моїм ремеслом»; «Я не знаю, що мене чекає, що буде по всьому цьому. Зараз є хворі, і треба їх лікувати. Роздумувати вони будуть потім, і я з ними також. Але найпильніша справа — лікувати їх. Я бороню їх як умію, та й усе».
Отець Панлю пропонує Ріє змиритися й «полюбити» те, «чого не можна осягнути розумом». Але у лікаря інша моральна позиція: «У мене особисто інше уявлення про любов. І навіть на смертній постелі я не прийму світ Божий, де мордують дітей».
Автор звеличує щоденну, виснажливу, непоказну, негероїчну, скоріше, буденну боротьбу лікаря із чумою. Але в цій щоденній праці — боротьбі за кожну людину — справжній трагічний стоїцизм та героїзм.
Це — Сізіф, який крок за кроком веде нескінченну боротьбу з хворобою, долаючи поразку за поразкою, здобуваючи перемогу лише в усвідомленні нескінченної поразки, і ні на мить не забуваючи, що ця боротьба — вічна, бо незнищенні бацили чуми, і вона може в будь-який час спалахнути знов.
«Я почуваю себе радше з переможеними, а не з святими... Єдине, що мені важливо,— бути людиною. <...> Я ненавиджу зло і смерть... ми всі тут разом на те, щоб страждати від цього із цим боротися».
Цитати для характеристики образу Бернара Ріє
«На вигляд років тридцяти п’яти. Зріст середній. Плечистий. Обличчя майже квадратне. Очі темні, погляд прямий, вилиці випнуті. Ніс великий, правильної форми. Волосся темне, стрижеться дуже коротко. Рот різко окреслений, губи повні, мало не завше стиснені. Скидається чимось на сіцілійського селянина і до того ж ходить завжди в темному, а втім, йому це пасує.
Хода прудка. Переходить вулицю, не сповільнюючи кроку. Машину водить неуважно і дуже часто забуває виключити стрілку повороту. Вигляд людини, що добре знає свою справу».
(«Документальну цінність має портрет лікаря Ріє, накреслений Тарру»...)
Ріє першим звернув увагу на моровицю щурів, першим почав бити на сполох. «Ріє домігся від префектури згоди на скликання санітарної комісії». Він одним з перших усвідомив, що діяти потрібно негайно. "Бацила якась химерна ..." "Зрештою він (Ріє) мусив признатися, що йому страшно".
«Натуру він мав міцну й непохитну. Він і справді ще не встиг утомитися. Але відвідувати пацієнтів, йому стало несила».
«Ріє збагнув, що його чекає та сама низка однакових сцен, які повторювались знов і знов… його поступово причавлює свинцева байдужість». «… зрозумівши, як поступово замикається в самому собі його серце, лікар уперше спізнав полегкість… Щоб боротись з абстракцією, треба хоч трошки бути з нею спорідненим».
«Єдина зброя проти чуми – це чесніть… Що вона таке взагалі, я й сам не знаю. Але в моєму випадку певен: бути чесним – значить робити свою справу». (Ріє Рамберу) (ключ до розуміння образу)
«Саме цей вияв слабкості показував Ріє, наскільки він зморився. Почуття не слухались його. Надійним захистом було сховатися за бронею зачерствілості й тугіше затягти цей вузол, що муляв десь усередині. Він добре знав: тільки так можна витримати. Тепер його функцією стала діагностика. Він приходив до хворого не на те, щоб рятувати йому життя, а щоб ізолювати. І ненависть, яку він читав на обличчях, нічого не могла змінити. «Ви безсердечний!» - якось сказали йому. Та ні ж бо, серце якраз він мав. І билося воно для того, щоб допомагати йому протягом двадцяти годин на добу бачити, як умирають люди, створені для життя, і назавтра починати все знову».
«… я почуваю себе радше з переможеними, а не з святими. Гадаю, я просто позбавлений смаку до геройства і до святості. Єдине, що мені важливо, - це бути людиною». (Ріє Тарру) (Ключ до розуміння образу)
«Ну а він, Ріє, що він виграв? Хіба одне – спізнав чуму і пам’ятає про неї, спізнав приязнь і тепер його обов’язок час від часу про неї згадувати. Все, що людина здатна виграти у грі з чумою і з життям, - це знання і пам'ять». (Ріє біля померлого Тарру)
«… доктор Ріє і задумав написати цю історію, написати для того, щоб сказати, чого навчає тебе лиха година. Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу».
«… треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» (Ріє в розмові з Тарру)
«Чи знаєте ви, що є люди, які не бажають умирати?.. Я так і не зміг звикнути до видовиська смерті…»
«Зрештою, оскільки світовий лад визначається смертю, можливо, для Господа Бога взагалі краще, щоб у нього не вірили і щосили боролися проти смерті, не підводячи очей до небес, де він так уперто мовчить». (Атеїзм Ріє)
1 2 3 4