Ім'я файлу: Політекономія, етапи розвитку соціально-економічного прогресу..d
Розширення: docx
Розмір: 101кб.
Дата: 14.01.2021

Міністерство науки і освіти України

Харківський національний університет будівництва та архітектури

Факультет: Економіка та Менеджмент

Кафедра: Менеджменту та публічного адміністрування

Реферат

З Дисципліни:Політекономія

На тему: Основні етапи (щабелі)

соціально-економічного прогресу

Виконав: Студент групи:МА-11

Фадєєв Ігор Сергійович

Перевірив: доцент С.Е.Н. Лозовий А.В

Харків 2020

Зміст

1.Введення до теми(3 стор)

2.Етап за переважанням в країні одного з секторів економіки(3-4 стор)

3.Етапи за типом господарства(4-5 стор)

4.Етапи за метою вироблення продуктів праці(5-6 стор)

5.Етапи розвитку за типом суспільства(6-8 стор)
6.Висновок(8-9 стор)

1.Введення до теми

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, складовими елементами якого (крім економічної) є соціальна, правова, політична, національна, культурна, ду­ховна та інші сторони прогресу. Загалом такий рух уперед виражається в послідовній зміні суспільно-економіч­них формацій. Загальною тенденцією історичного розвит­ку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовле­них природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторами суспільного, у тому числі економічного, прогресу є науково-технічний прогрес, раціональне державне регулювання економіки, дух народу, енергія й актив­ність нації, національна психологія та свідомість людей. Через те, що соціально-економічний прогрес відбувається завдяки багатьом факторам, неможливо структурувати іх усіх у загальні групи, через це ми розглянемо основні етапи у різних явищах що вплинули на основні етапи соціально-економічного прогресу.

2.Етап за переважанням в країні одного з секторів економіки

Відповідно до переважання кожного з секторів виокремлю­ються такі фази економічного розвитку країни (групи країн): аграрна; індустріальна; постіндустріальна.

На стадії аграрного розвиткуперебувають найменш роз­винуті країни, переважно африканські. У сільському господарстві тут зайнято до 70—80 % працездатного населення. Се­ред цих країн — Ангола, Ботсвана, Ефіопія, Афганістан, Бенін, Буркіна-Фасо, та інші.

Первинний секторпосідає чільне місце й в економіці деяких країн, що розвиваються, за рахунок гірничої промисловості. Так, у Болівії це видобуток сурми, олова, цинку; в Перу — цинку, міді; у Гвінеї — бокситів; у Замбії — міді, і тд.

Особливу групу становлять нафтовидобувні країни. Так, економіка країн Перської затоки майже цілком базується на доходах за рахунок експорту нафти. У Саудівській Аравії на­фта дає 85 % експортної виручки. Аналогічна ситуація в Ку­вейті, Об'єднаних Арабських Еміратах. У Бахрейні нафтовий сектор забезпечує 70 % доходів бюджету, тоді як сільське гос­подарство — лише 1 % .

На відміну від аграрних країн нафтовидобувні країни до­сить багаті, мають високі показники національного доходу на одну особу. Але це досягнуто за рахунок тривалої і дуже спри­ятливої кон'юнктури на світових ринках нафти в другій поло­вині XX ст., а особливо з 70-х років, коли ціни на нафту різко піднялися. Проте ще наприкінці 40-х років країни цього регі­ону належали до групи найбідніших у світі.

Вторинний секторпосів чільне місце в економіці найроз­виненіших країн (Велика Британія, США, Франція, Німеччина та ін.) уже з середини XIX ст.; у наступному столітті він те­риторіально поширився й охопив практично всю Європу, Япо­нію, значну кількість країн, що розвиваються.

У 70—80-х роках у деяких країнах, що розвиваються, про­цес індустріалізації розгорнувся надзвичайно високими тем­пами. Протягом короткого часу з аграрних чи аграрно-індустріальних вони перетворились на «нові індустріальні країни» з розвиненою структурою промисловості. До цієї групи на­лежать, зокрема, Бразилія, Мексика, Республіка Корея, Сін­гапур, Таїланд, Філіппіни та їв.

Постіндустріальний тип економікибазується на еко­номному використанні ресурсів, задоволенні нематеріальних потреб людей (сфера послуг). У середині 90-х років більше по­ловини ВВП розвинутих країн припадало на продукцію інфор­маційних галузей: телекомунікації, комп'ютерні центри, про­грамне забезпечення, фармацевтику. До цього типу країн на­лежать США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Канада, Японія та ін.



3.Етапи за типом господарства

Також людство переживало єтапи коли сам тип господарства змінювався, що впливало на соціально-економічний розвиток країн та цивілізацій.

1.Господа́рство привла́снююче — перша в історії форма господарювання, коли люди споживали готові продукти природи: впольовували диких тварин, збирали їстівні рослини та плоди, рибалили. Грунтується на вилученні з навколишнього середовища продуктів харчування, створених природними процесами (мисливство, рибальство, збиральництво). Господарство привласнювальне властиве ранньому первісному суспільству. Існує також як спеціалізована форма господарства в цивілізованих суспільствах (промислове мисливство та рибальство, збиральництво лікарських рослин, китобійний промисел та ін.).

2.Господа́рство відтво́рююче — спосіб життя, який ґрунтується на землеробстві та скотарстві. У цьому випадку люди вже споживають продукти, створені власне ними: хліб, вирощені овочі та фрукти, м'ясо та молоко свійської худоби.

4.Етапи за метою вироблення продуктів праці

1.Натура́льне господа́рство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу. Головними рисами натуральної економіки є нерозвиненість суспільного розподілу праці, ізольованість від зовнішнього світу; самозабезпеченість засобами виробництва і робочою силою, можливість задоволення всіх або майже всіх потреб за рахунок власних ресурсів.

Натуральне господарство, в якому продукти праці виробляються не для обміну на ринку, а для задоволення внутрішньогосподарських потреб, головним чином особистих потреб самих виробників. Історично передувало товарному виробництву, і було переважаючим за первіснообщинного, рабовласницького і феодального способів виробництва.

2.Товарне виробництво — такий тип організації корисного господарства, при якому корисні продукти створюються для їх продажу на ринку. У зв'язку з цим тут по-іншому, ніж у натуральному господарстві, вирішуються головні проблеми економічної організації. Що створювати, як для цього використовувати природні ресурси і для кого призначаються продукти праці — всі ці питання вирішуються відповідно до вимог ринку.

Виробництво товарів зародилося в період розкладання первіснообщинного ладу (7-8 тисяч років тому). З тих пір і до теперішнього часу воно обслуговує різні соціально-економічні пристрою. У зв'язку з цим можна виділити загальні для усіх історичних епох причини виникнення і характерні риси товарного господарства.

Виробництво товарів з'явилося, перш за все, в результаті суспільного розподілу праці, коли якісно диференціюється трудова діяльність (відокремлюється і співіснують різні її види). Ця загальна форма організаційно-економічних відносин продовжує змінюватись при вдосконаленні знарядь праці. Оскільки технічний прогрес не має меж, то не має меж і розвиток поділу праці в суспільстві. У свою чергу, це веде до поліпшення професійної підготовки працівників і до технічних нововведень.

5.Етапи розвитку за типом суспільства

1.Пе́рвісне суспі́льство — тривалий період в історії людства: від початкового етапу становлення людини та суспільства і до виникнення перших цивілізацій. Період в історії людства до винаходу писемності, після чого з'являється можливість історичних досліджень. У різних народів цей процес відбувався в різні історичні терміни, а деякі народи живуть в умовах первісності досі.

Таке суспільство також розвивалося і мало декілька етапів свого розвитку:

Кам'яна доба

Кам'яна доба — період в історії людства, під час якого знаряддя праці та зброя виготовлялася з каменю, дерева та кістки. Вона поділяється на три періоди:

палеоліт — давня кам'яна доба, яка характеризується використанням кременевих знарядь праці, основні заняття — полювання та збиральництво.

мезоліт — середня кам'яна доба, що тривала від 10 тис. до 7 тис. років до н. е.

неоліт — нова кам'яна доба, характеризується появою людини сучасного типу, використанням винятково кременевих, кам'яних, кістяних знарядь праці, виготовлених з використанням техніки свердління, пиляння та шліфування; розповсюдженням кераміки, ткацтва (так звана неолітична революція). Тривала від 6 до 4 тис. років до н. е., період переходу від рибальства та полювання до землеробства й скотарства.

Мідна доба

Мідна доба, мідно-кам'яна доба - період в історії первісного суспільства, перехідний період від кам'яної до бронзової доби. Приблизно охоплює період 4-3 тис. До н. е., але на деяких територіях існує і довше, а на деяких відсутній зовсім. Найчастіше енеоліт включають в бронзову добу, але іноді вважають і окремим періодом. За часів енеоліту були поширені мідні знаряддя, але переважали раніше кам'яні.

Бронзова доба

Бронзова доба - період в історії первісного суспільства, що характеризується провідною роллю виробів з бронзи, що було пов'язано з поліпшенням обробки таких металів як мідь і олово, одержуваних з рудних родовищ, і наступним одержанням з них бронзи. Бронзова доба є другою, пізньою фазою епохи раннього металу, що змінила мідну добу і передувала залізній добі. В цілому, хронологічні рамки бронзового століття: 35/33 - 13/11 ст. до н. е., але у різних культур вони відрізняються. У Східному Середземномор'ї кінець бронзового століття пов'язаний з майже синхронним руйнуванням всіх місцевих цивілізацій на рубежі XIII-XII ст. до н. е., відомим як бронзовий колапс, тоді як на заході Європи перехід від бронзової до залізної доби затягується ще на кілька століть і завершується появою перших культур античності - античної Греції і Стародавнього Риму.

Періоди бронзової доби: Рання бронзова доба, Середня бронзова доба, Пізня бронзова доба

Залізна доба
Залізна доба — історичний період, який характеризується початком обробки заліза та виготовленням з нього зброї і знарядь праці. Починається з початку 1-го тис. до н. е. і продовжується до сьогодення.
2. Рабовласницький лад — суспільство, засноване на приватній власності на засоби виробництва та самого виробника — раба. Рабство виникло на рубежі 4 і 3-го тисячоліть до н.е. у найбільш розвинутих тоді країнах Азії та Африки, найвищого свого розвитку досягло у Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Падіння Римської імперії у 5-му ст. до н. е. означало кінець Р. л. Рабовласницький спосіб виробництва — закономірний етап розвитку людського суспільства. Він почав формуватися в часи розпаду первіснообщинного ладу, коли внаслідок появи бронзових, а пізніше залізних знарядь праці, вдосконалення та розвитку виробництва стало можливим одержання не тільки необхідного, але й додаткового продукту, виникли умови для привласнення частини створеного продукту окремими особами — переважно племінними вождями, родовою знаттю. Рабство — найжорстокіша форма експлуатації людини людиною. Примус раба до праці здійснювався під страхом смерті. Через надмірно інтенсивну працю, постійне напівголодне й голодне існування сотні й тисячі рабів передчасно вмирали. Це, а також прагнення рабовласників розширити своє господарство, вимагало постійного й масового оновлення армії рабів. Для рабовласницького суспільства характерною була непримиренна боротьба між рабами і рабовласниками, яка часто переростала у повстання рабів. 
3.Феодалі́зм — панівна за середньовіччя в Західній і частково в Центральній та Східній Європі суспільно-економічна система. Феодальний лад — це лад, коли землевласник дає залежним селянам землю в обмін на їхню працю.

Політична система європейських країн у Середньовіччі будувалася за принципом васалітету — надання військовій знаті землі в обмін на службу. Центром феодальної ієрархії був король, який у Середньовіччі був передусім полководцем. З 9-го по 14-е століття найважливішою складовою війська були кінні лицарі. Спорядження лицаря, проте, вимагало чималих коштів. Король віддавав землю, відому під назвою феод або лен найвищому прошарку знаті, отримуючи від них лицарів. Ця найвища знать була васалами короля. Найвища знать і собі роздавала землю лицарям, які здавали її в оренду селянам. Король був сюзереном щодо своїх васалів, королівські васали були сюзеренами щодо своїх лицарів
4. Капіталі́зм — суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).

В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохопним принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці, машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність[1].

Сутність капіталізму в економічному примусі до праці — кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. В ідеалі основний принцип капіталізму — laissez-faire (дозвольте робити), хоча чистого капіталістичного суспільства ніколи не існувало — держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. У сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля.

Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту — власнику засобів виробництва.

Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як спосіб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.
5.Постакапіталізм

Такий тип супільного ладу бачать як наступний етап розвитку супільства , але поки що усі спроби його побудувати не досягли значних успіхів.
6.Висновок
У цьому рефераті були представлені лише деякі фактори які були своєрідними етапами у соціально-економічному прогресі, з цього можна зробити висновок, що соціально-економічний прогрес- це процес який складається з багатьох факторів та етапів їх розвитку що впливають на те, в якому напрямку буде розвиватися суспільство у майбутньому. Навіть якщо ці етапи не впливають на один на одного прямим чином, вони роблять це опосередковано, що означає їх важливість у сукупному соціально-економічному прогресі.
Джерела

https://geografiamozil2.jimdofree.com

https://studopedia.org

https://subject.com.ua

https://pidru4niki.com
скачати

© Усі права захищені
написати до нас