Ім'я файлу: Адміністративно-правові відносини.docx Розширення: docx Розмір: 31кб. Дата: 10.11.2022 скачати Пов'язані файли: Адміністративне право України як галузь права національного прав Адміністративне право України як галузь права національного прав Професійна служба України.docx Економіка як об’єкт дослідження економічних наук.docx Предмет єкономічної теорії.docx МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВІННИЦЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ МЕНЕДЖМЕНТУ РЕФЕРАТ З дисципліни: «Адміністративне право» На тему: «Адміністративно-правові відносини» Здобувач фахової освіти 3-го курсу В-20-П групи Студент: Черниш В.С Викладач: Петров О.І ЗМІСТ 1. Сутність адміністративно-правових відносин.……………………...……...3 2. Адміністративно-правові та суспільні відносини………………………….6 3. Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми...8 4. Особливості адміністративно-правових відносин………………………...10 5. Висновки……………………………………………………………………..12 6.Список використаних джерел……………………………………………….13 1. Сутність адміністративно-правових відносин Правовідносини належать до найістотніших категорій адміністративного права. Саме у правовідносинах воно існує, діє, живе. У них найбільш рельєфно відображаються специфіка адміністративно-правових методів та особливості механізму адміністративно-правового впливу на суспільні зв'язки. Місце і значення адміністративно-правових відносин у теорії адміністративного права обумовлено також тим, що будь-яке питання з цього приводу своїм корінням сягає сутності предмета адміністративно-правової галузі. Між тим доля зазначеної категорії склалася невдало. З одного боку, вона потрапила у залежність від тоталітарних уявлень щодо суспільних відносин. Згідно з ними адміністративно-правові відносини мали розглядатися: а) виключно з позицій поділу суспільних відносин на матеріальні та надбудовні, або первинні та вторинні; б) як частка суспільних відносин. З другого боку — у залежність від традиційних поглядів на адміністративне право як на засіб безперечного впливу держави на суспільні процеси і вжиття у відносинах «громадянин — держава» адміністративно-примусових заходів. Неприйняття інших наукових поглядів ускладнило теоретичне осмислення сутності адміністративно-правових відносин, зробило їх поняття абстрактно-схоластичним, надійно відокремило від проголошених прав людини. Конституція України встановила принципово нову роль держави у відносинах з людиною. Відтепер держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а її головним обов'язком є утвердження і забезпечення прав і свобод людини1. Таким чином, зроблено перехід до нової адміністративної ідеології — ідеології служіння держави інтересам людини. Запровадження на конституційному рівні демократичних правових стандартів взаємовідносин держави в особі її органів і людини потребує істотного реформування адміністративно-правової доктрини, всього змісту адміністративного права. У центрі зазначеного реформування перебуває адміністративно-правовий статус людини. Саме він є вихідною точкою відліку. Виходячи з принципової необхідності забезпечення усіх його складових, формуються статуси інших суб'єктів адміністративного права, а також правовий режим взаємовідносин між ними. Концепція адміністративної реформи в Україні, положення якої покладені в основу реформування державного управління відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 р. № 810, визначила, що у змісті адміністративно-правового статусу людини пріоритетним є забезпечення реалізації та захист прав людини з боку держави. Більше того, держава має нести відповідальність за виконання цієї функції. Сутність адміністративно-правового статусу людини має оновлюватися, по-перше, шляхом нормативного закріплення на законодавчому рівні природних, загальновизнаних прав і свобод, які є невід'ємною частиною правового становища громадян у розвинутих країнах світу; по-друге, створенням реального механізму забезпечення реалізації цих прав і свобод. Як перше, так і друге базується переважно на дії норм адміністративного права, а втілюється у повсякденне життя в адміністративно-правових відносинах. Слід зауважити, що в теорії адміністративного права майже не звертається увага на здатність адміністративно-правових відносин визначати рівень реального використання громадянами своїх прав і свобод, висвітлювати рівень їх довіри до виконавчої влади і органів державного управління. Достатньо порівняти випадки виникнення чи не виникнення таких відносин з ініціативи громадян, якщо за реальними обставинами вони мали б виникнути. Якщо громадяни охоче йдуть на їх встановлення і розвиток, то органи державного управління користуються довірою, а рівень правового життя у суспільстві відповідає демократичним стандартам. Якщо громадяни ухиляються від правових зв'язків з державними органами і останні, як правило, самі ініціюють їх виникнення, то у встановленому правовому порядку є хиби. У зв'язку з цим важливим чинником впровадження нової ідеології, реформування державного управління, утвердження концептуально нової доктрини адміністративного права є перебудова за новими принципами адміністративно-правових відносин. Це мають бути «сервісні» відносини, тобто відносини у межах яких і завдяки яким держава обслуговує потреби особи. Розвиток наукового знання про адміністративно-правові відносини пройшов кілька етапів. На початку XX ст. воно вважалося первинним пунктом адміністративно-правових знань, головною категорією науки і включалося до поняття змісту права. Починаючи з 30-х років акценти у поглядах на поняття права поступово зміщуються. Нарешті домінуючим стає погляд на право як систему юридичних норм. Наслідком цього стало значне зменшення уваги до проблеми адміністративних правовідносин. З середини 50-х років починає розвиватися і дістає достатню аргументацію «широкий підхід» до сутності права, за якого до поняття права і механізму адміністративно-правового регулювання почали включатися як норми, так і правовідносини. З 90-х років в українському правознавстві основне навантаження у проблемі правовідносин зміщується у бік практичної площини. Розпочинається пошук відповідей на питання щодо впливу теоретичних досліджень на властивості суб'єктів правовідносин; співвідношення оцінок соціальної цінності адміністративно-правових відносин, що, з одного боку, проголошуються у наукових публікаціях, а з другого — надаються безпосередніми користувачами прав та обов'язків у сфері державного управління. Саме дослідження українських учених дають можливість вивести дискусійні питання цієї проблеми з суто теоретичних міркувань у практичне русло державної життєдіяльності. 2. Адміністративно-правові та суспільні відносини З'ясування взаємозв'язків між адміністративно-правовими і суспільними відносинами є важливим кроком у напрямі розуміння правової природи адміністративних правовідносин. Аналіз існуючих з цього приводу уявлень дає можливість упевнено говорити про наявність двох найзмістовніших точок зору на це питання. По-перше, вони розглядаються як результат впливу адміністративно-правової норми на суспільні відносини, внаслідок чого неправові відносини перетворюються на правові. Ключовою позицією у такому підході є теза про те, що адміністративно-правова норма безпосередньо впливає на існуючі суспільні відносини. Звідси висновок, що відносини — це результат правового регулювання. По-друге, вони розглядаються не як результат впливу норм на суспільні відносини, а як регулюючий засіб. Ключовою позицією у такому підході є теза про те, що адміністративно-правова норма безпосередньо на суспільні відносини не впливає. Вона містить абстрактну конструкцію адміністративних правовідносин. У необхідних випадках така конструкція застосовується до конкретних людей і корегує їх поведінку. Таким чином, йдеться про опосередкований вплив норми на поведінку людей. Отже, адміністративно-правові відносини — це форма існування суспільних відносин. Істотна різниця між зазначеними поглядами полягає в тому, що у першому випадку адміністративно-правові відносини розглядаються як окремий вид відносин, який існує поряд (паралельно) з іншими їх видами. У другому випадку адміністративно-правові відносини розглядаються як форма існування відносин у суспільстві. Тобто на адміністративно-правову форму можуть перетворюватися різні види соціальних відносин, зокрема, державно-управлінські відносини. Існування суспільних відносин в адміністративно-правовій формі не виключає можливість її зміни на іншу правову чи неправову форму. У цьому зв'язку виникає питання про можливість правового регулювання за межами правовідносин. Якщо таке регулювання існує, то твердження про перетворення суспільних відносин на правові під впливом норм права (у процесі правового регулювання) не має під собою достатніх підстав. Існування правового регулювання за межами правовідносин свідчить про взаємодію суспільних відносин з юридичною конструкцією правовідносин, що пропонується для людини як варіант поведінки, яка відповідає інтересам держави. Таким чином, підтверджується справедливість другої позиції: правовідносини — форма існування суспільних відносин. Адміністративно-правова практика на питання щодо можливості правового регулювання за межами правовідносин дає позитивну відповідь. Реалізація адміністративно-правових норм шляхом додержання їх здійснюється не у формі адміністративних правовідносин. Така реалізація є пасивною поведінкою суб'єкта адміністративно-правових відносин, який не допускає порушень відповідних норм. 3. Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми У теорії адміністративного права майже одностайно визнається, що адміністративно-правова норма — це обов'язкове правило поведінки, яке встановлено і охороняється державою з метою юридичного опосередкування поведінки суб'єктів перш за все державно-управлінських відносин, тобто перш за все, але не тільки і не всіх. Виходячи з цього, визначається об'єкт адміністративно-правових норм. Ним є поведінка лише тих суб'єктів, зв'язки яких пов'язані з громадянином і між собою: а) об'єктивно потребують адміністративно-правового впливу; б) з його допомогою можуть бути відкориговані. Таким чином, визнається зв'язок державно-управлінських відносин не тільки з адміністративно-правовими (і правовими взагалі) нормами. Так, Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. містить ст. 5 «Етика поведінки державного службовця», яка передбачає додержання державними службовцями етичних норм у процесі діяльності з виконання завдань і функцій держави, тобто державно-управлінських функцій. Адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію адміністративно-правових відносин. Саме ця конструкція застосовується як макет поведінки конкретних осіб. Сутність такої конструкції полягає в тому, що норма від імені держави визначає належну поведінку кожного зі своїх адресатів. Одних вона наділяє правом володарювати, інших — обов'язком виконувати волю володарюючого суб'єкта, встановлюючи обов'язкові правила, за якими відбувається «спілкування». Ці правила формулюються у вигляді взаємних прав та обов'язків. З моменту вступу такої норми в силу відносини між сторонами будуються у межах її приписів. Якщо до моменту прийняття норми (набрання нормою сили) адміністративно-правових зв'язків між ними не існувало, то вони формуються. Якщо ж такі зв'язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як того вимагає норма, по-друге, набувають характеру юридичних зв'язків (правових відносин). Оскільки йдеться про адміністративно-правові норми, то ці юридичні зв'язки будуть адміністративно-правовими відносинами. Адміністративно-правові відносини, що є формою вираження державно-управлінських відносин, завжди мають державно-владний характер, тобто один з суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. Виникнення адміністративно-правових відносин — це, за своєю сутністю, юридичний рівень об'єктивізації загальної волі держави в реальній поведінці конкретних суб'єктів. Цей процес складається з трьох послідовно здійснюваних етапів: по-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретних адміністративно-правових відносин; по-друге, створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет (склад) адміністративних правовідносин. Закріплюється певна абстракція в адміністративно-правових нормах. Наприклад, норми Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. містять достатню кількість абстракцій, що можуть сформувати відповідні правовідносини тільки за певних обставин (запровадження надзвичайного стану); по-третє, це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв'язків між адресатами норм у формі адміністративно-правових відносин. 4. Особливості адміністративно-правових відносин Серед особливостей адміністративно-правових відносин розрізняють такі: Адміністративно-правові відносини є формою (однією із форм) існування соціальних відносин. Переважною сферою їх виникнення є сфера державного управління. Адміністративно-правові відносини конструюються у межах адміністративно-правових норм, тобто норми містять абстрактні конструкції відносин. Адміністративно-правові відносини об'єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно-правовими нормами. 4. Одним із суб'єктів адміністративно-правових відносин завжди є носій владних повноважень щодо інших учасників, якими його наділяють адміністративно-правові норми. Адміністративно-правові відносини об'єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя — сфері державного управління, як правило, у зв'язку зі здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності за обов'язкової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно-владного характеру. Ця особливість адміністративних правовідносин у сфері державного управління прямо випливає з державно-владної природи державного управління. Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін. Проте згода або бажання другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення. Адміністративні правовідносини можуть виникати всупереч бажанню другої сторони. Ця особливість не випливає з тих обставин, що одна зі сторін наділена владними повноваженнями (наприклад, міністерство), а друга може їх не мати (громадянин). У разі звернення громадянина до міністерства, останнє, незалежно від свого «бажання», зобов'язане на таке звернення відреагувати і вирішити справу громадянина. Така сама ситуація складається і в тому разі, коли другою стороною є не громадянин, а нижчий орган управління, підприємство, установа, організація. Зрозуміло, що органи управління мають право породжувати адміністративні правовідносини в односторонньому порядку, керуючись інтересами держави і завданнями, що стоять перед ними. Таким чином, адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін без згоди іншої. Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу. Якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимоги норм адміністративного права, то він відповідальний перед державою в особі його органу. Ця особливість зрозуміла, оскільки порушення норм адміністративного права означає посягання на інтереси держави. 5. Висновоки Адміністративно-правова норма -- це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, яке встановлюється та охороняється державою і покликане регулювати суспільні відносин, що виникають і розвиваються в сфері державного управління. Структурними елементами адміністративно-правової норми є гіпотеза, диспозиція та санкція. Гіпотеза -- складова адміністративно-правової норми, в якій зазначені обставини (умови), з настанням чи ненастанням яких припис вступає в дію. Диспозиція -- основна частина адміністративно-правової норми, в якій визначено конкретне правило поведінки. Санкція -- складова адміністративно-правової норми, в якій визначені заходи державного впливу у вигляді несприятливих наслідків, що застосовуються до державних органів, посадових осіб, недержавних господарських й соціально-культурних об'єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об'єднань) різних рівнів і фізичних осіб, які порушили відповідні правила поведінки (наприклад, адміністративні чи дисциплінарні стягнення). Адміністративно-правові відносини -- це суспільні відносини, учасники яких виступають носіями прав та обов'язків, що закріплені та забезпечені відповідними адміністративно-правовими нормами. Склад зазначених адміністративно-правових відносин включає об'єкт, суб'єктів, юридичні факти та зміст правових відносин. 6. Список використаних джерел: 1. Адміністративне право України: Підручник. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. К.: Юрінком Інтер, 2003.; 2. Адміністративне право України: основні поняття. Навч. Посібник Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Золотарьова Н.І., Київ, 2005.; 3. Адміністративна відповідальність в Україні. Навчальний посібник. Комзюка. А.Т., Харків, 2000.; 4. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. -- Вид. друге, перероб. і доп. Ківалов С.В., Біла Л.P., Одеса, 2002.; 5. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). Авер'янова В.Б. © Автори, 1999.; 6. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996 7. Кодекс України про адміністративні правопорушення: станом на 5 січня 2014 р. Вінниця-2022 |