Ім'я файлу: Адміністративно-правові відносини.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 10.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Адміністративне право України як галузь права національного прав
Адміністративне право України як галузь права національного прав
Професійна служба України.docx
Економіка як об’єкт дослідження економічних наук.docx
Предмет єкономічної теорії.docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВІННИЦЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ МЕНЕДЖМЕНТУ

РЕФЕРАТ

З дисципліни: «Адміністративне право»

На тему: «Адміністративно-правові відносини»

Здобувач фахової освіти

3-го курсу В-20-П групи

Студент: Черниш В.С

Викладач: Петров О.І

ЗМІСТ

1. Сутність адміністративно-правових відносин.……………………...……...3

2. Адміністративно-правові та суспільні відносини………………………….6

3. Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми...8

4. Особливості адміністративно-правових відносин………………………...10

5. Висновки……………………………………………………………………..12

6.Список використаних джерел……………………………………………….13


1. Сутність адміністративно-правових відносин

Правовідносини належать до найістотніших категорій адміністратив­ного права. Саме у правовідносинах воно існує, діє, живе. У них най­більш рельєфно відображаються специфіка адміністративно-правових методів та особливості механізму адміністративно-правового впливу на суспільні зв'язки. Місце і значення адміністративно-правових відносин у теорії адміністративного права обумовлено також тим, що будь-яке пи­тання з цього приводу своїм корінням сягає сутності предмета адмініст­ративно-правової галузі.

Між тим доля зазначеної категорії склалася невдало. З одного боку, вона потрапила у залежність від тоталітарних уявлень щодо суспільних відносин. Згідно з ними адміністративно-правові відносини мали розгля­датися: а) виключно з позицій поділу суспільних відносин на матеріальні та надбудовні, або первинні та вторинні; б) як частка суспільних відно­син. З другого боку — у залежність від традиційних поглядів на адмініст­ративне право як на засіб безперечного впливу держави на суспільні про­цеси і вжиття у відносинах «громадянин — держава» адміністративно-примусових заходів. Неприйняття інших наукових поглядів ускладнило теоретичне осмислення сутності адміністративно-правових відносин, зро­било їх поняття абстрактно-схоластичним, надійно відокремило від про­голошених прав людини.

Конституція України встановила принципово нову роль держави у відносинах з людиною. Відтепер держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а її головним обов'язком є утвердження і забезпе­чення прав і свобод людини1. Таким чином, зроблено перехід до нової ад­міністративної ідеології — ідеології служіння держави інтересам людини.

Запровадження на конституційному рівні демократичних правових стандартів взаємовідносин держави в особі її органів і людини потребує істотного реформування адміністративно-правової доктрини, всього зміс­ту адміністративного права. У центрі зазначеного реформування перебу­ває адміністративно-правовий статус людини. Саме він є вихідною точкою відліку. Виходячи з принципової необхідності забезпечення усіх йо­го складових, формуються статуси інших суб'єктів адміністративного права, а також правовий режим взаємовідносин між ними.

Концепція адміністративної реформи в Україні, положення якої по­кладені в основу реформування державного управління відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 р. № 810, визна­чила, що у змісті адміністративно-правового статусу людини пріоритет­ним є забезпечення реалізації та захист прав людини з боку держави. Біль­ше того, держава має нести відповідальність за виконання цієї функції.

Сутність адміністративно-правового статусу людини має оновлюва­тися, по-перше, шляхом нормативного закріплення на законодавчому рівні природних, загальновизнаних прав і свобод, які є невід'ємною час­тиною правового становища громадян у розвинутих країнах світу; по-друге, створенням реального механізму забезпечення реалізації цих прав і свобод. Як перше, так і друге базується переважно на дії норм адмініст­ративного права, а втілюється у повсякденне життя в адміністративно-правових відносинах.

Слід зауважити, що в теорії адміністративного права майже не звер­тається увага на здатність адміністративно-правових відносин визначати рівень реального використання громадянами своїх прав і свобод, висвіт­лювати рівень їх довіри до виконавчої влади і органів державного управ­ління. Достатньо порівняти випадки виникнення чи не виникнення та­ких відносин з ініціативи громадян, якщо за реальними обставинами во­ни мали б виникнути. Якщо громадяни охоче йдуть на їх встановлення і розвиток, то органи державного управління користуються довірою, а рі­вень правового життя у суспільстві відповідає демократичним стандар­там. Якщо громадяни ухиляються від правових зв'язків з державними ор­ганами і останні, як правило, самі ініціюють їх виникнення, то у встанов­леному правовому порядку є хиби.

У зв'язку з цим важливим чинником впровадження нової ідеології, реформування державного управління, утвердження концептуально но­вої доктрини адміністративного права є перебудова за новими принципа­ми адміністративно-правових відносин. Це мають бути «сервісні» відно­сини, тобто відносини у межах яких і завдяки яким держава обслуговує потреби особи.

Розвиток наукового знання про адміністративно-правові відносини пройшов кілька етапів. На початку XX ст. воно вважалося первинним пунктом адміністративно-правових знань, головною категорією науки і включалося до поняття змісту права.

Починаючи з 30-х років акценти у поглядах на поняття права посту­пово зміщуються. Нарешті домінуючим стає погляд на право як систему юридичних норм. Наслідком цього стало значне зменшення уваги до проблеми адміністративних правовідносин.

З середини 50-х років починає розвиватися і дістає достатню аргу­ментацію «широкий підхід» до сутності права, за якого до поняття права і механізму адміністративно-правового регулювання почали включатися як норми, так і правовідносини.

З 90-х років в українському правознавстві основне навантаження у проблемі правовідносин зміщується у бік практичної площини. Розпочи­нається пошук відповідей на питання щодо впливу теоретичних дослі­джень на властивості суб'єктів правовідносин; співвідношення оцінок со­ціальної цінності адміністративно-правових відносин, що, з одного боку, проголошуються у наукових публікаціях, а з другого — надаються безпо­середніми користувачами прав та обов'язків у сфері державного управ­ління. Саме дослідження українських учених дають можливість вивести дискусійні питання цієї проблеми з суто теоретичних міркувань у прак­тичне русло державної життєдіяльності.

2. Адміністративно-правові та суспільні відносини

З'ясування взаємозв'язків між адміністративно-правовими і суспіль­ними відносинами є важливим кроком у напрямі розуміння правової природи адміністративних правовідносин. Аналіз існуючих з цього при­воду уявлень дає можливість упевнено говорити про наявність двох найзмістовніших точок зору на це питання.

По-перше, вони розглядаються як результат впливу адміністративно-правової норми на суспільні відносини, внаслідок чого неправові відно­сини перетворюються на правові. Ключовою позицією у такому підході є теза про те, що адміністративно-правова норма безпосередньо впливає на існуючі суспільні відносини. Звідси висновок, що відносини — це резуль­тат правового регулювання.

По-друге, вони розглядаються не як результат впливу норм на сус­пільні відносини, а як регулюючий засіб. Ключовою позицією у такому підході є теза про те, що адміністративно-правова норма безпосередньо на суспільні відносини не впливає. Вона містить абстрактну конструкцію адміністративних правовідносин. У необхідних випадках така конструк­ція застосовується до конкретних людей і корегує їх поведінку. Таким чином, йдеться про опосередкований вплив норми на поведінку людей. Отже, адміністративно-правові відносини — це форма існування суспіль­них відносин.

Істотна різниця між зазначеними поглядами полягає в тому, що у першому випадку адміністративно-правові відносини розглядаються як окремий вид відносин, який існує поряд (паралельно) з іншими їх вида­ми. У другому випадку адміністративно-правові відносини розглядають­ся як форма існування відносин у суспільстві. Тобто на адміністративно-правову форму можуть перетворюватися різні види соціальних відносин, зокрема, державно-управлінські відносини. Існування суспільних відно­син в адміністративно-правовій формі не виключає можливість її зміни на іншу правову чи неправову форму.

У цьому зв'язку виникає питання про можливість правового регулю­вання за межами правовідносин. Якщо таке регулювання існує, то твер­дження про перетворення суспільних відносин на правові під впливом норм права (у процесі правового регулювання) не має під собою достатніх підстав. Існування правового регулювання за межами правовідносин свід­чить про взаємодію суспільних відносин з юридичною конструкцією пра­вовідносин, що пропонується для людини як варіант поведінки, яка відпо­відає інтересам держави. Таким чином, підтверджується справедливість другої позиції: правовідносини — форма існування суспільних відносин.

Адміністративно-правова практика на питання щодо можливості пра­вового регулювання за межами правовідносин дає позитивну відповідь. Реалізація адміністративно-правових норм шляхом додержання їх здій­снюється не у формі адміністративних правовідносин. Така реалізація є пасивною поведінкою суб'єкта адміністративно-правових відносин, який не допускає порушень відповідних норм.


3. Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми

У теорії адміністративного права майже одностайно визнається, що адміністративно-правова норма — це обов'язкове правило поведінки, яке встановлено і охороняється державою з метою юридичного опосередку­вання поведінки суб'єктів перш за все державно-управлінських відносин,

тобто перш за все, але не тільки і не всіх. Виходячи з цього, визначається об'єкт адміністративно-правових норм. Ним є поведінка лише тих суб'єк­тів, зв'язки яких пов'язані з громадянином і між собою: а) об'єктивно по­требують адміністративно-правового впливу; б) з його допомогою мо­жуть бути відкориговані.

Таким чином, визнається зв'язок державно-управлінських відносин не тільки з адміністративно-правовими (і правовими взагалі) нормами. Так, Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. містить ст. 5 «Етика поведінки державного службовця», яка передбачає додержання державними службовцями етичних норм у процесі діяльності з виконання завдань і функцій держави, тобто державно-управлінських функцій.

Адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію ад­міністративно-правових відносин. Саме ця конструкція застосовується як макет поведінки конкретних осіб. Сутність такої конструкції полягає в тому, що норма від імені держави визначає належну поведінку кожного зі своїх адресатів. Одних вона наділяє правом володарювати, інших — обов'язком виконувати волю володарюючого суб'єкта, встановлюючи обов'язкові правила, за якими відбувається «спілкування». Ці правила формулюються у вигляді взаємних прав та обов'язків.

З моменту вступу такої норми в силу відносини між сторонами бу­дуються у межах її приписів. Якщо до моменту прийняття норми (на­брання нормою сили) адміністративно-правових зв'язків між ними не іс­нувало, то вони формуються. Якщо ж такі зв'язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як того вимагає норма, по-друге, набувають ха­рактеру юридичних зв'язків (правових відносин). Оскільки йдеться про адміністративно-правові норми, то ці юридичні зв'язки будуть адмініст­ративно-правовими відносинами.

Адміністративно-правові відносини, що є формою вираження дер­жавно-управлінських відносин, завжди мають державно-владний харак­тер, тобто один з суб'єктів завжди наділений державою владними повно­важеннями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин.

Виникнення адміністративно-правових відносин — це, за своєю сут­ністю, юридичний рівень об'єктивізації загальної волі держави в реальній поведінці конкретних суб'єктів. Цей процес складається з трьох послі­довно здійснюваних етапів:

по-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість вста­новлення конкретних адміністративно-правових відносин;

по-друге, створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет (склад) адміністративних правовідносин. Закріплю­ється певна абстракція в адміністративно-правових нормах. Наприклад, норми Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. містять достатню кількість абстракцій, що можуть сформувати відповідні правовідносини тільки за певних обставин (за­провадження надзвичайного стану);

по-третє, це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, дер­жавно-владних правових зв'язків між адресатами норм у формі адмініст­ративно-правових відносин.

4. Особливості адміністративно-правових відносин

Серед особливостей адміністративно-правових відносин розрізняють такі:

  1. Адміністративно-правові відносини є формою (однією із форм) іс­нування соціальних відносин. Переважною сферою їх виникнення є сфе­ра державного управління.

  2. Адміністративно-правові відносини конструюються у межах адмі­ністративно-правових норм, тобто норми містять абстрактні конструкції відносин.

  3. Адміністративно-правові відносини об'єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно-правовими нормами.

4. Одним із суб'єктів адміністративно-правових відносин завжди є носій владних повноважень щодо інших учасників, якими його наділя­ють адміністративно-правові норми.

  1. Адміністративно-правові відносини об'єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя — сфері державного управління, як правило, у зв'язку зі здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності за обов'язкової участі відповідного органу державного управління або іншо­го носія повноважень державно-владного характеру. Ця особливість адмі­ністративних правовідносин у сфері державного управління прямо випли­ває з державно-владної природи державного управління.

  2. Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін. Проте згода або бажання другої сторони не є обов'яз­ковою умовою їх виникнення. Адміністративні правовідносини можуть виникати всупереч бажанню другої сторони. Ця особливість не випливає з тих обставин, що одна зі сторін наділена владними повноваженнями (наприклад, міністерство), а друга може їх не мати (громадянин).

У разі звернення громадянина до міністерства, останнє, незалежно від свого «бажання», зобов'язане на таке звернення відреагувати і вирі­шити справу громадянина.

Така сама ситуація складається і в тому разі, коли другою стороною є не громадянин, а нижчий орган управління, підприємство, установа, ор­ганізація. Зрозуміло, що органи управління мають право породжувати адміністративні правовідносини в односторонньому порядку, керуючись інтересами держави і завданнями, що стоять перед ними. Таким чином, адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін без згоди іншої.

  1. Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних право­відносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шля­хом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу.

  2. Якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимо­ги норм адміністративного права, то він відповідальний перед державою в особі його органу. Ця особливість зрозуміла, оскільки порушення норм адміністративного права означає посягання на інтереси держави.


5. Висновоки

Адміністративно-правова норма -- це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, яке встановлюється та охороняється державою і покликане регулювати суспільні відносин, що виникають і розвиваються в сфері державного управління.

Структурними елементами адміністративно-правової норми є гіпотеза, диспозиція та санкція.

Гіпотеза -- складова адміністративно-правової норми, в якій зазначені обставини (умови), з настанням чи ненастанням яких припис вступає в дію.

Диспозиція -- основна частина адміністративно-правової норми, в якій визначено конкретне правило поведінки.

Санкція -- складова адміністративно-правової норми, в якій визначені заходи державного впливу у вигляді несприятливих наслідків, що застосовуються до державних органів, посадових осіб, недержавних господарських й соціально-культурних об'єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об'єднань) різних рівнів і фізичних осіб, які порушили відповідні правила поведінки (наприклад, адміністративні чи дисциплінарні стягнення).

Адміністративно-правові відносини -- це суспільні відносини, учасники яких виступають носіями прав та обов'язків, що закріплені та забезпечені відповідними адміністративно-правовими нормами. Склад зазначених адміністративно-правових відносин включає об'єкт, суб'єктів, юридичні факти та зміст правових відносин.


6. Список використаних джерел:

1. Адміністративне право України: Підручник. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. К.: Юрінком Інтер, 2003.;

2. Адміністративне право України: основні поняття. Навч. Посібник Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Золотарьова Н.І., Київ, 2005.;

3. Адміністративна відповідальність в Україні. Навчальний посібник. Комзюка. А.Т., Харків, 2000.;

4. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. -- Вид. друге, перероб. і доп. Ківалов С.В., Біла Л.P., Одеса, 2002.;

5. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). Авер'янова В.Б. © Автори, 1999.;

6. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996

7. Кодекс України про адміністративні правопорушення: станом на 5 січня 2014 р.



Вінниця-2022

скачати

© Усі права захищені
написати до нас