КЗ «НІКОПОЛЬСЬКИЙ ФАХОВИЙ ПЕДАГОГІЧНИ КОЛЕДЖ»
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ»
Циклова комісія української філології і суспільних дисциплін
Творчість сучасних українських дитячих письменників
А. Г. КОСТЕЦЬКИЙ
Індивідуальна навчально-дослідна робота
з дисципліни
«Дитяча література з основами культури і техніки мовлення»
здобувача освіти групи ПБ1-22
ступеня вищої освіти Перший бакалаврський рівень
спеціальності 013 Початкова освіта
Івахненко К.К
Керівник:
викладач української філології, кваліфікаційна категорія «спеціаліст вищої категорії»
Вініченко Н.М.
Оцінка:
Національна шкала ________________
Шкала ECTS ____ Кількість балів ___
Нікополь – 2023
ЗМІСТРОЗДІЛ 1. СПІВЕЦЬ ДИТЯЧИХ ТАЄМНИЦЬ А. Г. КОСТЕЦЬКИЙ
Життєвий шлях письменника.
Творчий шлях Анатолія Костецького.
РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ПОЕТА В ДИТЯЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ.
РОЗДІЛ 3. АНАТОЛІЙ КОСТЕЦЬКИЙ – ДИТЯЧИЙ ПСИХОЛОГ. «МОЇ ТА ТВОЇ ТАЄМНИЦІ».
РОЗДІЛ 4. ВИВЧЕННЯ ТВОРІВ ПИСЬМЕННИКА НА УРОКАХ ЧИТАННЯ У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ.
РОЗДІЛ5.МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО УРОКІВ ЧИТАННЯ
5.1 Вступні бесіди
5.2 Робота над текстами віршів
5.3 Підсумкові бесіди
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК
ВСТУП
Там, де справжній сміх, справжній гумор–
там і справжній розум, і справжня думка.
А. Костецький [1, c.72]
В кожній літературі головна роль належить письменнику. Письменник - це очі, думки та совість суспільства. Честність, спроможність хоробро дивитися у вічі дійсності і відкрито говорити правду являють справжнього письменника. Його пильні спостереження, влучні здогадки та передбачення є відгуком часу і в той же самий час - формотворчим елементом історичного періоду та його культурного пласту.
До кола дитячої літератури входять переважно авторські твори і вони відіграють незвичайну роль у формуванні особистості молодшого школяра. Анатолій Костецький - один із письменників, який займає неабияку роль в дитячій літературі.
У точних за формою рядках Анатолія Костецького відчувається м’якість української мови. Для дітей початкових класів Анатолій Костецький в доступній формі подає знання про все, що їх оточує. З творчістю Анатолія Костецького діти знайомляться з 1 по 4 класи.
РОЗДІЛ 1. СПІВЕЦЬ ДИТЯЧИХ ТАЄМНИЦЬ
А. КОСТЕЦЬКИЙ.
Життєвий шлях письменника.
Прагнеш знайти пояснення цьому феноменові
на ім’я Анатолій Костецький — і не знаходиш.
А відчуття — своєю невагомістю — схожі на політ...
Його переживаєш разом з автором —
політ жайворонка на світанку.
О. Кавуненко [4, c.48]
Народився Анатолій Георгійович Костецький 6 грудня 1948 року в місті Києві у київській родині інтелігентів (згодом з гордістю казав, що він - киянин у четвертому поколінні), народився в учительській родині. Батько працював учителем фізики й математики,мати викладала російську мову і літературу. Вона змушена була брати з собою на уроки трирічного Анатолія, бо дитячих садочків тоді на всіх не вистачало,а вдома його не було з ким лишати. Хлопчик сидів за останньою партою, йому давали олівці,папір та ще книжечки, щоб чимось зайняти дитину. Тому в чотири роки він навчився читати, а в п’ять - писати. Засвоївши грамоту п’ятирічною дитиною, почав римувати. Коли вступав до першого класу, то в зошиті мав уже кілька віршів. А в п’ятому класі навіть отримав диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку. Коли його запитували: «Ким ти хочеш бути?», відповідав упевнено: «Письменником!».[3, c.124]
Батьки А.Костецького віддали вчительській праці майже все життя: батько - сорок років, а мама - тридцять вісім. Письменник із легким гумором підкреслював, що дитинство його було «важким»: класний керівник - тато, мама - вчителька; «нормальні» діти після школи відпочивали від учителів, а в школі - від батьків, а «в мене і в школі, і вдома - мої учителі...». [3,c.124] З дитячих літ захоплювався хлопчик казками, які йому розповідала бабуся. І ще запам’ятав, як перед школою він все-таки півроку відвідував дитячий садок, а там вихователька давала йому книжки, щоб він читав їх іншим дітям, поки вона перемовлялася з кимось.
У школі хлопчик вчився добре, але був непосидючим, тому часто мав незадовільну поведінку. Не обходилося без зауважень у щоденнику. Серед записів були й такі «цікаві»: «Плював на уроках у горобців». [3, c.125] А все тому, що Анатолій сидів за першою партою біля вікна, тож на підвіконня він насипав крихти для горобців, а потім через трубочку дмухав їм хлібні кульки.
Може, тому й герої А.Костецького здебільшого веселі, вигадливі й непосидючі хлопчики.
Свою першу вчительку поет згадував з ніжністю, називав її улюбленою.
Канікули проводив із бабусею. Бабусині казки, пісні, й соковита народна мова, й просторі луки поблизу Козинки, над якими з весни до кінця літа велично кружляли лелеки, селянська хатина, у якій щоліта з батьками бував на канікулах Анатолій, прищепили майбутньому письменникові любов до слова. Тож із п’яти років не зрадив цього захоплення. [3]
Як я учився.
Спочатку я купив трубу
Та всівся з нею на траву
І дув у неї так і так -
Та не виходило ніяк ...
Тоді купив собі альбом,
Три пензлі, фарб чимало ,
Ще й прочитав грубезний том,
Як інші малювали.
Водив я пензлем так і так -
Та не виходило ніяк...
Тоді я з ранку сів за стіл -
Я що, за інших гірший? ! -
Узяв олівчик загострив -
І сів писати вірші ! [7]
Щоправда, крім захоплення римуванням, навчився грати в шахи й плавати. З третього класу займався плаванням вже серйозно.
Після восьмого класу навчався в технікумі радіоелектроніки. Тоді ж, виступаючи на спартакіаді, отримав звання майстра спорту.
Проте з життєвим шляхом Анатолій визначився не одразу: його однаково вабили і «лірика», і «фізика», і спорт - шахи й плавання. Тож так і не визначившись остаточно, він одночасно вступив у Київський політехнічний інститут (зараз Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут») і в Київський державний університет імені Т.Г.Шевченка на філологічний факультет. Вчився успішно у двох вузах, навіть стипендію отримував і там, і там. Та все ж обрав філологію - залишив політехнічний інститут, написавши заяву деканові.
В університеті літературу викладав відомий літературознавець О.І.Білецький, він і став керівником кандидатської дисертації, яку Анатолій успішно захистив, здобувши звання кандидата філологічних наук.
Одинадцять років письменник працював викладачем Київського університету,викладав мовознавство на філологічному та романо-германському факультетах.
У вісімдесятих роках залишив цю роботу: треба було знову робити вибір - наука чи літературна творчість.
Закінчив свій земний шлях Анатолій Костецький 10 березня 2005 року, зоставивши дітям словесні скарби - твори, що промовляють до дитини голосом Любові, Поваги і розуміння її потреб.[3]
Творчий шлях Анатолія Костецького
Як уже знаємо, Анатолій Костецький дуже рано почав складати вірші, проте публікувати їх не поспішав. Першу поезію він надрукував тоді, коли йому було двадцять років. Ці перші ліричні вірші, як і в переважної більшості молодих поетів, оспівували природу й красу людських почуттів.
Ранок
Сміється поле,річка,ліс,
Сміються гілочки беріз
Птахи сміються і луги,
Сміються квіти навкруги
Ставок, що цілу ніч мовчав, -
І той сміятися почав:
Лататтям легко лопотить
І каченяток веселить.
Я миттю скочив до вікна,
Поглянуть, що за дивина,
Аж бачу у віконце-
На дворі сходить сонце! ... [4]
Михайло Стельмах порадив Анатолію писати для дітей. Про це письменник розповідав дуже зворушливо: «Не знаю, як би склалася моя літературна доля, коли б не він... Якось, прочитавши мої вірші, він підкреслив кілька строф і сказав: «Отут я бачу в тебе щось... дитяче. Спробуй писати для дітей». [3, c.123]
І я спробував. За кілька днів написав рівно дюжину віршів і відніс йому. «От і добре, - зустрів мене приязно Михайло Панасович. - Цей вірш хороший, цей - так собі, а цей... Взагалі - продовжуй писати, у тебе ж виходить!» [3, c.124]
Невдовзі - дзвінок:
Слухай, Толю, я тобі тут перепустку замовив!
Яку? - здивувався я.
Гостьову. На письменницький з’їзд. Корисно буде.
Виступи, розмови в кулуарах, знайомі обличчя. Нарешті, слово взяв Михайло Стельмах. А наприкінці виступу... Я дослівно пам’ятаю його слова: «Тепер, - несподівано почув я, - хочу звернути увагу нашого чуйного дитячого видавництва «Веселка» на поки ще невідоме прізвище майбутнього дитячого письменника Анатолія Костецького і прочитати вам його вірші.
І прочитав - «Сонячні зайчики».
"Сонячні зайчики"
Накраю дзвінкого світу,
Там де соняхи,
Волошковим небом сніда
Зайчик сонячний.
Вдень у піжмурки по лісу
Гра з кульбабами
Заплітає в тепле листя
Літо бабине.
А підвечір між кущами
Плаче стомлений,
Бо живее один, без мами
Зайчик сонячний.
Михайло Панасович щось і далі говорив, але я вже нічого не сприймав. Такі слова, та ще й з уст Михайла Стельмаха! Хотілося якнайшвидше виправдати цей щедрий аванс. За рік я написав півтори сотні віршів. З них залишив тільки з десяток, арешту викинув і не згадував. Про ті дванадцять віршів, залишених Михайлові Панасовичу,- теж забув і думати. Але історія мала продовження. Через п’ять місяців зателефонував директор «Веселки»...
Виявляється, Стельмах сам заніс вірші, сам зголосився бути редактором...» [3, c.124]
Так побачила світ перша збірочка для дітей Анатолія Костецького «Джміль про сонечко гуде» (1972), куди ввійшли вісім поезій, відібраних самим Михайлом Стельмахом.
Коли на дворі дощ іде,
У нас на підвіконні
Важкий мохнатий джміль гуде-
Велика тепла соня.
Вже другий рік літує він
У наших чорнобривцях,
Ласує медом лісовим,
На сонці гріє крильця.
А у негоду навікно
Я зву джмеля до себе,
Бо звик до нього вже давно,
Як до квіток і неба.
І хай на дворі дощ іде,
Шибками вітер дзвонить-
Мій джміль про сонечко гуде
Мені на підвіконні. [6]
І від того часу письменник дарував нові й нові твори дітям - найвдячнішому своєму читачеві. Чимало їх уміщено і в підручники та читанки для молодших школярів, і в їхню першу книгу «Буквар».
Багато часу Анатолій Георгійович віддав перекладам творів для дітей з англійської, німецької та деяких слов’янських мов.
Привертають увагу лірично-гумористичні вірші поета. Герої збірок «Все про мене» (1977), «Лист до птахів» (1979), «Слово про матір» (1983), «Бюро знахідок» (1985), «Де літо живе» (1986),
У павука хатинка-
Тонень капавутинка,
У коника веселого-
Між травами оселя.
У ластівки швидкої-
Під нашим підвіконням.
А тепле ніжне літо,
Волошками повите,
Посріблене дощами,
Живе вочах у мами!
страшенно полюбляють задавати «глобальні» запитання: чому дітям треба спати, чому я схожий на батька, чого каша довго холоне, чому в мене нема хобота, як у слона, навіщо у дерева стільки гілок?.. Такі віршовані загадки наче передбачають ясну авторську відповідь: «Не знаєте? Так і я не знаю!» Не чекали? А малі читачі нехай думають над ними разом із героями віршів. Цілком ймовірно, що відповідь вони знайдуть! Адже автор не дав готової...[5]
РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ПОЕТА В ДИТЯЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ.
У віршах відомого українського дитячого письменника Анатолія Костецького безліч запитань. Навіщо на небі зірки? Навіщо у дерев багато гілок? Чому діти ростуть схожими на батьків? Чи є мама в сонечка - адже хто його вмиває щоранку? А можна знайти ключик, щоб припинити осінній дощ? Де ночує літо? Чому «нас батьки не розуміють»? Чи буває так, щоб тебе забув друг?
Жодне дитинство не минає без таких запитань. Але діти не запитують: навіщо письменники, які пишуть для них вірші, казки або оповідання. Просто читають і перечитують, сміються над веселим і сумують над сумним, дивуються звичайним речам, які виявляються дуже незвичними, і знаходять відповіді на свої численні «чому?» - та й усе. Звісно, далеко не кожному дитячому поетові або прозаїку випадає така щаслива доля, адже творити для читачів віком «від двох до п’яти» і старше - ще важче і відповідальніше, аніж писати для дорослих. Проте Анатолія Георгійовича Костецького з повним правом можна назвати саме таким щасливчиком.
Анатолій Костецький - улюбленець дітвори. Він служив дитячій літературі більше тридцяти років і за цей час встиг подарувати дітям понад п’ятдесят книг. Ті книги - це велике художнє Дитяче місто, у якому живуть хлопчики та дівчатка, як і в житті, з найрізноманітнішими характерами. Письменник умів говорити зі своїми малими читачами про найскладніші життєві проблеми - з повною серйозністю чи гумором, але неодмінно - із любов’ю, взаєморозумінням та повагою. Він майстерно поєднував дитячі мрії та фантазії з реальним світом. Мабуть, тому, що й сам у дитинстві мав велику мрію - стати письменником, і ця мрія його здійснилася.
Багато років він був головою Творчого об’єднання дитячих письменників Національної спілки письменників України, вів на українському радіо цикл передач «Пригоди славнозвісних книг», знайомлячи дітей з шедеврами вітчизняної і зарубіжної дитячої літератури, активно співпрацював зі школами та бібліотеками, зокрема з Національною бібліотекою України для дітей.
Майже тисячу віршів для дітей написав А. Костецький.
У прозі письменник надавав перевагу жанру повісті-казки, яка, на його думку, повинна виховувати школярів добром, щирістю і правдою. Особливе місце також займають фантастично-пригодницькі та казкові повісті. Широко відомі серед юних читачів прозові твори А.Костецького «Все - як насправді», «Хочу літати» (1980), «Суперклей Христофора Тюлькіна, або Здавайтеся - вас викрито» (1984), «Мінімакс - кишеньковий дракон, або День без батьків».[6]
Творчість А.Костецького відзначена преміями кількох українських конкурсів на кращу книгу для дітей. Упродовж кількох років на радіо Анатолій Георгійович вів цікаву та пізнавальну передачу про історію написання відомих книг для дітей. У ній ніжно й зворушливо звертався до своїх малих читачів, називав їх «книголюбчиками та казкознавчиками», відкривав для них багатий зміст світової літератури.
Анатолій Костецький - лауреат Державної літературної премії імені Лесі Українки, премії імені Миколи Трублаїні. Упродовж багатьох років він очолював Творче об’єднання дитячих письменників України.
Останню книгу поета «Мої та твої таємниці», яка вийшла друком у видавництві «Початкова школа», склали кращі вірші із попередніх збірок та нові - дуже цікаві, пізнавальні, такі от як наприклад:
Солом’яник
В городі не чаклун страшний -
Даремно ми тікали,
А дід солом’яник старий
У картузі з дірками.
Так пояснила мама нам
Мені й моєму брату...
А хто ж про це сказав зайцям,
Які капусту крадуть.
Клишоноге жабеня.
Клишоноге жабенятко
З комишу зробило хатку,
З лопухів - м'яку підлогу,
Щоб не застудити ноги,
А віконце з павутиння,
Щоб од сонечка проміння
Зранку хатку наповняло,
Жабенятка зігрівало.
Наловило павуків,
Бабок, мух і комарів,
Хочеш їж чи загоряй,
Спи чи пісеньку співай!
Та знялася злая злива,
Жабенятка хатку змила,
Змила сонних павуків,
Бабок, мух і комарів.
І зосталось жабенятко
І без їжі і без хатки,
Бо маленьке і невміле,
Хатку стріхою не вкрило...
Не плачте
Я знаю, що в житті багато
Втрачають ті, хто часто плаче:
Ніколи плаксії, малята,
Крізь сльози сонечка не бачать!
Отож – не будьте плаксіями,
І сонце завжди буде з вами! [6]
Назва однієї його збірки є майже енциклопедичною: «Все про тебе та про всіх». Коли читаєш вірші Анатолія Костецького, складається враження, що йому відомо про своїх юних читачів якщо не все, то дуже багато. Але головне: він твердо впевнений у тому, що дитиною бути куди краще, аніж дорослим. Бо дитинство - то пора, коли дитина відкриває для себе світ. І вірші Анатолія Костецького допомагають робити такі відкриття: подекуди радісні і щасливі, подекуди кумедні, подекуди сумні. Як розказати малюкові про те, що в житті щастя і біль часто йдуть поруч?
Анатолій Костецький у дитячій поезії виступав не лише як талановитий автор, а й як не менш талановитий педагог. При цьому поет нікого нудно не повчав, навпаки - виховував сміхом: міг сам по-дитячому піддражнити своїх читачів («Дражнилки»), дати їм можливість побачити свої недоліки («Чемний герой»,«Домашній твір»), відправити їх у казкову країну Навпакинію («Казка про Ніну-Навпакиню») чи зробити за допомогою «доктора ледачих наук» сім неділь у тижні («Казка про сім неділь у тижні»).[16]
А його вірш «Бюро знахідок» - це цілий моральний кодекс для дітей. Все знаходиться в цьому незвичайному бюро: і совість, і дружба, і сміх, - і майже все можна повернути, окрім... загубленого часу.
Як лірик Анатолій Костецький відомий лише однією збіркою віршів про природу «Визначеність». Сказати, що вони лише про природу - це означає збіднити їх. Скоріше, вони - про радість життя, яка однаково властива і непосидючому хлопчику, і ромашці в траві, і тому джмелю, який «про сонечко гуде ... на підвіконні», і вересневим метеликам...[14]
У А. Костецького була своя манера письма: щоб уникнути самоповторів, він вільно переходив із одного жанру в інший. Прозові твори А. Костецького природно випливали з його сюжетної поезії: неквапливої у розгортанні колізій, з докладною мотивацією поведінки героїв. Крім повісті «Постукай у моє вікно», він писав переважно казки - фантастичні, детективні, пригодницькі. Але тло, на якому відбуваються казкові пригоди, знайоме всім - це школа, рідний дім, міський чи сільський побут. Все — як насправді, і все-таки трошки інакше, а там, дивись, і не зовсім так, як у житті: під диваном можна знайти буркотливого домовичка («Все - як насправді!»), на дачі під час відсутності батьків з’являється симпатичний дракончик («Мінімакс - кишеньковий дракон»), злетіти в повітря, коли поруч є вірні друзі, можна, лише сказавши для цього потрібні слова («Хочу літати!»). Маленькі герої Анатолія Костецького потрапляють в найнеймовірніші ситуації, борються з користолюбами та лихими чародіями, роблять надзвичайні винаходи та ловлять шпигунів-агентів. А за всіма пригодами — глибокі ненав’язливі роздуми про добро і зло, про правду та брехню, про істинні та мнимі цінності життя.[8, 22]
У наш час, аж надто прагматичний (а то йвідверто цинічний), казки Анатолія Костецького можуть комусь видатися наївними і несучасними. Наприклад, жадоба до збагачення, як у Ізольди Сократівни («Мінімакс - кишеньковий дракон»)може викликати не відразу, а розуміння, третьокласник Христофор Тюлькін («Оугіерклей Хрис- тофораТюлькіна»), який мріє не збагатитися, а допомогти державі своїми винаходами, - в кращому випадку, поблажливу посмішку. [8, 20]
Людські цінності трансформувалися далеко не в кращий бік: багато нинішніх дорослих втратили неповторний світ дитячої романтики, і цього ж навчають своїх дітей, аби ті без зайвих «комплексів» виживали і «комфортно» почували себе в жорстокій реальності. Творчість А. Костецького завжди була спрямована на те, щоб дитяча душа розквітла і збагатилась тим високим відчуттям світу, які дарував їй Господь Бог.
1 2 3