1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44
Ім'я файлу: 8_Вікова психологія (М.В. Савчин, Л.П. Василенко).doc
Розширення: doc
Розмір: 1746кб.
Дата: 08.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Склад мила.docx
Диференціальна психологія.docx
1221179.ppt

Вікова психологія (М.В. Савчин, Л.П. Василенко)


1. Загальні засади вікової психології

1.1. Вікова психологія як галузь психологічної науки

Сутність, об'єкт і предмет вікової психології
Методологічні засади вікової психології
Методи вікової психології
Структура, функції і завдання вікової психології
Місце вікової психології в системі психологічних наук
Напрями, концепції, теорії вікової психології

1.2. Виникнення і розвиток вікової психології

Зародження знань з вікової психології у давньому світі
Ідеї вікової психології у середньовіччі та в епоху Відродження
Ідеї вікової психології в епоху Просвітництва
Становлення вікової психології у XIX — на початку XX ст.
Загальні тенденції розвитку вікової психологи у другій половині XX — на початку XXI ст.
Виникнення і розвиток вікової психології в Україні
Ідеї вікової психології у сповідальній і автобіографічній літературі

1.3. Теоретичні основи вікової психології

Психічний і особистісний розвиток людини
Умови психічного розвитку
Суперечності розвитку
Детермінанти (чинники) психічного розвитку
Загальні закономірності розвитку особистості
Показники і порушення психічного і особистісного розвитку
Провідна роль суспільного навчання і виховання у психічному і особистісному розвитку дитини
Періодизація вікового розвитку

2. Психологія дитинства

2.1. Початок людського життя

Пренатальний розвиток
Початок психічного життя
Сім'я в очікуванні дитини

2.2. Психічний і особистісний розвиток дитини від народження до вступу в школу

Особливості розвитку новонародженого
Психічний розвиток немовляти
Особливості розвитку в ранньому дитинстві
Психічний і особистісний розвиток дитини в дошкільному віці

2.3. Психологія молодшого школяра (зрілого дитинства)

Загальна характеристика розвитку молодшого школяра (зрілої дитини)
Розвиток самосвідомості молодшого школяра
Розвиток спонукальної сфери молодшого школяра
Особливості пізнавальної сфери молодшого школяра

3. Психологія дорослішання

3.1. Психологія підлітка

Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку підлітка
Соціальна ситуація розвитку підлітка
Провідна діяльність підлітка
Психологічні новоутворення підліткового віку
Розвиток самосвідомості у підлітковому віці
Розвиток спонукальної (мотиваційної) сфери підлітка
Пізнавальний розвиток у підлітковому віці
Педагогічно занедбані підлітки
Акцентуації в характері підлітків

3.2. Психологія ранньої і зрілої юності

Загальні особливості ранньої юності
Розвиток самосвідомості у ранній юності
Розвиток спонукальної сфери особистості у період ранньої юності
Особливості спілкування у ранній юності
Розвиток пізнавальної сфери у ранній юності
Показники соціально-психологічної готовності випускника школи до самостійного життя
Загальні особливості зрілої юності

4. Психологія дорослості

4.1. Дорослість як етап онтогенезу

Загальна характеристика дорослості
Періодизація психічного розвитку дорослої людини
Проблема розвитку в дорослому віці

4.2. Рання дорослість

Загальна характеристика раннього дорослого віку
Особливрсті розвитку самосвідомості у ранньому дорослому віці
Особливості спонукальної сфери у ранньому дорослому віці
Становлення суб'єкта життєдіяльності й індивідуальності на етапі ранньої дорослості
Динаміка психофізіологічних функцій у ранньому дорослому віці
Розвиток інтелекту в ранньому дорослому віці
Динаміка окремих інтелектуальних функцій
Особливості емоційного розвитку особистості у ранньому дорослому віці

4.3. Зрілий дорослий вік

Загальна характеристика зрілого дорослого віку
Проблеми зрілого дорослого віку
Особливості життєдіяльності у зрілому дорослому віці
Розвиток Я-концепції у зрілому дорослому віці
Розвиток спонукальної сфери у зрілому дорослому віці
Особливості емоційної сфери у зрілому дорослому віці
Особливості пізнавальних процесів у зрілому дорослому віці

5. Психологія старіння

5.1. Старість як етап онтогенезу

Загальна характеристика старості
Особливості Я-концепції і розвитку особистості в період старості
Особливості життєдіяльності і спонукальної сфери людини у старості
Особливості пізнавальних процесів у старості
Фізіологічні обмеження і особливості поведінки людей похилого віку
Емоційна сфера людини у старості
Задоволеність життям у старості
Реалізація мудрості як сенс життя у старості
Значення сім'ї для людини похилого віку
Особистість і здоров'я старих людей
Вмирання і смерть старих людей

Література

Короткий термінологічний словник

1. Загальні засади вікової психології

Навіть далекий від науковості погляд здатний заува жити, що психічне життя людини від народження до старості зазнає багатьох змін, які впливають на здобуття нею і збагачення її соціального досвіду, форми і способи самореалізацй, функціонування в соціумі. На рубежі XVIII—XIX cm. було започатковано науковий підхід до психологи розвитку, методологічно закорінений в еволюційне вчення англійського природодослідника Чарльза-Ро-берта Дарвіна (1809—1882) і розвинутий багатьма психологами, які переймалися проблемами еволюції психічного життя і психічної діяльності людини. З часом вікова психологія виокремилася в самостійну галузь психологічної науки, в лоні якої викристалізувалися різноманітні напрями, концепції, теорії, школи.

1.1. Вікова психологія як галузь психологічної науки

1.1. Вікова психологія як галузь психологічної науки

Сутність, об'єкт і предмет вікової психології
Методологічні засади вікової психології
Методи вікової психології
Структура, функції і завдання вікової психології
Місце вікової психології в системі психологічних наук
Напрями, концепції, теорії вікової психології

Вікова психологія є багатогалузевою академічною наукою, яка вивчає психічний розвиток людини від народження до старості, маючи чітко окреслений предмет дослідження, послуговуючись загальнонауковими і специфічними методами, методиками, критеріями істини, описуючи свій предмет у спеціальних термінах, відокремлюючи його від предметів інших наук, навіть споріднених, наприклад від загальної психології, психофізіології, генетичної психології, які також певною мірою вивчають вік — своєрідний біологічний годинник, що починає свій хід з моменту зародження людини. Цей годинник неухильно і незворотно рухається від народження до смерті. Напрям цього руху визначений природою, кожна людина підпорядковується йому.

Сутність, об'єкт і предмет вікової психології

Як і будь-яка галузь психологічної науки, вікова психологія зосереджена на проблемах психічного життя людини, виокремлюючи в ньому обумовлені віковим розвитком особливості, тенденції, процеси.

Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.

Об'єктом дослідження вікової психології є людина на всіх етапах її життя. Його специфіка полягає передусім у тому, що протягом життя в психіці людини відбуваються різні якісні перетворення, дослідження яких потребує системного з'ясування загальних закономірностей вікового розвитку. Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); формування психічних якостей (вікових можливостей засвоєння знань) і властивостей (самосвідомості, спонукальної та емоційної сфер, характеру, здібностей) особистості.
Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, що формуються з віком у психіці та діяльності людини, знаменуючи собою переходи до все нових ступенів її розвитку. Розкриває вона передумови та умови що визначають процес розвитку, співвідношення у ньому природних (спадковість, фізіологічне дозрівання організму) і суспільних факторів, завдяки яким і через які реалізуються можливості психічного розвитку людини, а також роль історично сформованих суспільством цінностей (мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо) у становленні особистості. Особливу увагу звертає вона на рушійні сили індивідуального розвитку людської психіки, індивідуально-типологічні відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді, дорослих і старих людей, чинники, що їх детермінують, тощо.
Теоретичні відкриття у віковій психології розширюють можливості її практичного застосування. Наприклад, об'єктивна необхідність активізації й оптимізації процесів навчання та виховання дітей зумовила виникнення такої сфери психологічної практики, як контроль над процесами дитячого розвитку. Подібно до того, як педіатр стежить за фізичним здоров'ям дітей, дитячий психолог з'ясовує, чи правильно розвивається і функціонує психіка дитини, в чому полягають імовірні відхилення в її розвитку і як можна попередити чи компенсувати їх.
Особливість вікової психології полягає в тому, що вона має справу зі специфічними одиницями аналізу, якими є вік, віковий період розвитку тощо. При цьому вік не зводиться до суми окремих психічних процесів, не розглядається як календарна дата. Він, за визначенням російського і українського психолога Льва Виготського (1896—1934), є відносно замкнутим циклом розвитку людини, який має свою структуру та динаміку. Тривалість віку визначається його внутрішнім змістом, бо, як відомо, є періоди розвитку, навіть своєрідні “епохи”, що дорівнюють одному, трьом, п'яти рокам. Хронологічний (паспортний) вік і психічний вік не є тотожними феноменами. Хронологічний вік — лише координата відліку та зовнішня межа, на тлі якої відбувається психічний розвиток особистості.
У віковій психології виразно виявляються відмінності в методології досліджень, мові опису. Наприклад, швейцарський психолог Жан Піаже (1896—1980) послуговувався мовою математики та біології (“групування”, “операція”, “асиміляція”, “адаптація” та ін.), австрійський невропатолог, психіатр, засновник теорії і практики психоаналізу Зігмунд Фройд (1856—1939) використовував мову біології, медицини і філософії (“несвідоме”, “свідоме”, “страждаюче Я” та ін.). У психоаналітичному сенсі Я — психічна інстанція особистості, яка прагне контролювати всі її психічні процеси. У психіці воно репрезентує передусвідомлене, контролює вимоги інстинктів (Воно).
Психічний розвиток вивчає також генетична психологія, зосереджуючись на процесах зародження нових психічних явищ у надрах попередніх періодів, становлення нових психічних механізмів, формування знань про них на основі аналізу перспектив і розвитку. На відміну від неї класична вікова психологія переймається загальними закономірностями психічного розвитку особистості незалежно від її індивідуальності. Не обходячи увагою особливості розвитку конкретного індивіда як цілісного феномена, дослідники прагнуть до аналізу ролі спадковості, культури, мотивації, пізнавального розвитку і поведінки, а також стосунків у різноманітних соціальних спільнотах (у сім'ї, групах ровесників, навчальних і професійних колективах).
Вікова психологія з'ясовує наявність і суть закономірностей розвитку психіки здорової людини, міру їх обов'язковості (всезагальності) для всіх, досліджує суть психічного розвитку та особливостей його перебігу. Вивчаючи психіку людини на певному етапі розвитку, вона виходить із того, що може відбутися в житті людини взагалі, адже розвиток психіки триває від народження до глибокої старості.
Як наука вікова психологія починається з моменту зустрічі двох людей, які переслідують різні цілі: психолога-дослідника, що має своїм завданням отримання істинного, точного знання про закономірності психічного розвитку, а також людини будь-якого віку, яку психолог вважатиме об'єктом дослідження.

Методологічні засади вікової психології

Розвиток вікової психології як науки безпосередньо залежить від її методологічної забезпеченості. Це означає, що кожен дослідник і психолог-практик повинні чітко знати методологічні засади вікової психології, вміти обирати, а за необхідності і створювати відповідно до мети і завдань дослідження конкретні методики, мати достатнє уявлення про систему методів, придатних для пізнання психічних явищ у галузі вікової психології. Чіткість методологічної позиції психолога унеможливлює надмірне захоплення лише збором емпіричного матеріалу чи складанням теоретичних схем без заглиблення в психологічну реальність, вивчення суті психологічної проблеми.
У процесі психологічного пізнання дослідник не завжди може спостерігати те, що пізнає, мати безпосередній контакт із предметом дослідження. Крім того, спостережувані явища, події можуть не лише не відповідати суті психічного процесу, а й спотворювати її. Отримання наукових знань про психіку значною мірою залежить від підходу дослідника до об'єкта пізнання. Цей підхід обумовлюється системою методологічних засад, принципів.
У своїх наукових пошуках вікова психологія спирається на такі загальнофілософські принципи:
а) принцип всезагального зв'язку. Гносеологічний зміст його полягає в необхідності враховувати у процесі вивчення психічного явища всю сукупність фактів, які його стосуються, а також виявляти ієрархію зв'язків між елементами структури цього явища, виокремлюючи в них головні і другорядні. Адже будь-який психічний феномен перебуває у різноманітних зв'язках з іншими феноменами, тому ізольоване, однобічне його вивчення призводить до викривлених, помилкових висновків. Непродуктивним виявляється прогнозування розвитку психічних явищ без знання й урахування відомостей про основні їх зв'язки з іншими явищами;
б) принцип розвитку. Він орієнтує на розгляд психіки та оточення особистості у процесі закономірних змін, тобто в розвитку, динаміці. Як відомо, об'єктом вікової психології є людина як суб'єкт діяльності, міжособистісних стосунків і суспільних відносин. З огляду на принцип розвитку важливо вивчати окрему особистість, пам'ятаючи, що її психіка є не чимось застиглим, нерухомим, а безперервно змінюваним феноменом. Ці зміни детерміновані різноманітними суперечностями, зумовленими впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Тому логіка психологічного пізнання повинна відтворювати логіку виникнення і розвитку явища, що вивчається;
в) принцип єдності теорії і практики. Послуговування цим принципом зумовлене особливостями відносин людини зі світом. Вона не пристосовується до природи, як тварина, і не перебуває на споглядальних, теоретичних позиціях стосовно неї, а активно діє, і ця її діяльність є способом і формою ставлення до об'єктивного (природного, суспільного) світу. Діяльність людини полягає в теоретико-практичному освоєнні, перетворенні зовнішнього світу. Тому теорія і практика є нерозривно пов'язаними і взаємозумовленими гранями життєдіяльності людини.
Принцип єдності теорії і практики розкриває діалектику руху людського знання до істини, констатує визначальну роль практики в процесі пізнання, яка є критерієм істинності теоретичних положень. Відповідно теорія, що не спирається на практику, виявляється абстрактною, безплідною, а практика, яка не спрямовується теорією, — стихійною, не має необхідної цілеспрямованості та доцільності. Саме в цьому полягає єдність теорії і практики. Усе це свідчить, що ефективне вирішення завдань, які ставить перед віковою психологією практика, можливе лише на основі ґрунтовної, розвинутої теорії; чим складнішими є практичні завдання, тим актуальніша потреба в теорії. Одночасно постійно відбувається перехід від емпіричного рівня осмислення психологічної реальності до теоретичного;
г) принцип конкретно-історичного підходу до аналізу явищ. Відповідно до цього принципу всі предмети і явища дійсності необхідно розглядати в їх конкретних історичних зв'язках та відношеннях, як такі, що виникають, функціонують, розвиваються, відмирають, стан яких на певний момент зумовлений особливостями їх попереднього розвитку. Наприклад, особливості ціннісних орієнтацій, інтересів та мотивів поведінки сучасних людей зумовлені конкретними соціально-економічними умовами, що склалися в Україні на початку XXI ст. (ринкові відносини, економічна криза, урбанізація суспільства, агресивний вплив засобів масової інформації, творів масової культури тощо).
У царині вікової психології принцип конкретно-історичного підходу вимагає відстежування поетапного розвитку особистості з урахуванням місця, часу, обставин її буття та інших детермінант. Послуговування ним дає змогу проаналізувати психологію особистостей, котрі жили в різні епохи, з'ясувати їхні особливості, спільні і відмінні риси.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44

скачати

© Усі права захищені
написати до нас