Ім'я файлу: Контрольная робота Фінанси 2017.docx
Розширення: docx
Розмір: 457кб.
Дата: 16.12.2020
скачати








1. Предмет науки про фінанси. Суб’єкти і об’єкти фінансових відносин
Фінансова наука вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного та соціального розвитку. Фінанси існують об'єктивно, тому пізнання їх функціонування пов'язано з аналізом, вивченням і точним описанням фактів, що належать до процесів здобування державою і підприємницькими структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей.

Предметом фінансової науки є діяльність держави, підприємницьких структур, організацій та окремих громадян, що пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Проте фінансові ресурси в економіці держави величина завжди обмежена, тому актуально постає питання їхнього ефективного використання для найкращого задоволення потреб суспільного добробуту. Для цього повинні залучатися досконалі методи мобілізації фінансових ресурсів, уважно обиратися напрями їх використання.

Фінансові явища та процеси можна досліджувати на різних рівнях. На рівні національної економіки, тобто на макрорівні, досліджуються інтегральні показники загальної величини фінансових ресурсів, їхня динаміка, взаємозв'язок із валовим внутрішнім продуктом, фондом оплати праці, їхня структура, розміщення за місцем володіння та розпорядження тощо.

Дослідження фінансових явищ і процесів на рівні підприємницької структури або окремого громадянина, тобто на мікрорівні, включає вивчення процесів створення й використання фондів фінансових ресурсів на рівні господарюючого суб'єкта або окремого громадянина. Тут об'єктом дослідження є загальна сума валових доходів і валових витрат, амортизаційних відрахувань, прибутку, грошова вартість основних та обігових коштів.

Дослідження фактів й аналітична обробка статистичних даних дають змогу встановити закономірність явищ і процесів, що пов'язані зі створенням доходів та їх використанням. Існують об'єктивні параметри, що забезпечують найефективніше, з точки зору суспільства в цілому, функціонування фінансів, тобто їх вплив на економічне та соціальне життя.

Фінансова наука завжди повинна давати відповідь на дуже важливі запитання — як і в яких формах повинні створюватися та використовуватися фонди фінансових ресурсів для загальнолюдських потреб. Проте шляхи вирішення цього питання залежать від умов, у яких перебуває держава, від того, який рівень економічного розвитку у суспільстві, яка форма власності, структура економіки, соціальний склад населення, рівень інтеграції у світову економіку тощо.

Фінансова наука вивчає факти і явища не відособлено від сьогодення, а в конкретних умовах організації держави та інтересів різних верств населення. Але врахування цього повинно здійснюватися виходячи з поняття закономірностей фінансових явищ, їхньої об'єктивної необхідності.

Фінансова наука входить до складу соціально-економічних наук, проте вона вивчає вужче коло фінансових явищ — лише ті, що пов'язані з перерозподілом за допомогою фінансів валового внутрішнього продукту. Це диктує необхідність застосування певного методологічного підходу до вивчення фінансового життя в країні. Передусім необхідності врахування інтересів усіх учасників процесу створення валового внутрішньою продукту: держави як представника суспільства в цілому, виробничих структур і безпосередньо зайнятого в суспільному виробництві населення.

У гармонізації цих інтересів зосереджено розуміння призначення фінансової науки. Будь-яке нововведення у фінансовій сфері — запровадження нових податків, нової форми фінансування або іншого виду витрат — призводить до певних суспільних наслідків як для держави в цілому, так і для кожної соціальної або господарської групи зокрема. Простежити ці наслідки, встановити на їхній основі історичні аналогії та паралелі — одне з важливих завдань фінансової науки.

Загальною метою фінансової науки є пізнання дії об'єктивних законів і закономірностей у сфері фінансів, а також передача результатів наукових досліджень до практичного використання.

Об'єктивні закони в сфері фінансів — це найстійкіші зв'язки та залежності фінансових явиш. Так, рівень бюджетного дефіциту тісно пов'язаний з рівнем інфляції в державі, поряд із цим від джерел фінансування дефіциту залежить його вплив на доходи юридичних і фізичних осіб. Можна впевнено стверджувати, що ставки податків впливають на розвиток певних видів діяльності чи виробництв. Але на запитання, в яких випадках ставки податків мають руйнівний вплив на господарську діяльність, а в яких вони набувають лише фіскального змісту і не завдають шкоди підприємницькій діяльності, повинна відповісти фінансова наука.

Слід зазначити, що в фінансовій науці є багато не розв'язаних проблем. Це передусім пов'язано з тим, що економічне життя з часом змінюється, відповідно змінюються взаємозв'язки і сфери активного впливу фінансів на економік): Фінансова наука повинна бути впорядкованим процесом одержання знань, їхньою повною систематизацією відповідно до існуючої економічної ситуації в державі.

Фінансова наука зможе успішно виконати свою роль тільки при використанні певних методів пізнання фінансового життя, основними з яких, як і в кожній науці, є методи індукції і дедукції.

Метод індукції передбачає проведення досліджень шляхом вивчення окремих фактів, аналізу статистичних даних, даних опитувань, спостережень та інших способів пізнання, на основі яких вчений-фінансист доходить певних висновків щодо наявності закономірностей та залежностей між фінансовими явищами й процесами, а також їх впливу на економічне життя.

При використанні методу дедукції спочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється її перевірка на фактичному матеріалі. Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або логічних висновків. При дослідженні із застосуванням будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстрагування. Абстрагування — це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із дослідження нетипових явиш або другорядних фактів.

Фінансове життя як держави в цілому, так і окремих юридичних чи фізичних осіб дуже складе, тому при проведенні досліджень треба використовувати математичні методи й моделі, що дасть змогу зробити наукові висновки і пропозиції обґрунтованішими.

На основі висновків фінансової науки встановлюється стійкість тих чи інших форм виявлення фінансів У цьому проявляється зв'язок фінансової науки з правовими. Фінансова наука — основа для відпрацювання принципів фінансової політики.

Фінансова наука, фінансове право та фінансова політика — це напрями дослідження фінансових проблем. Усі вони однаково необхідні для всебічного вивчення фінансів. Фінансова наука включає такі розділи: науку про державний бюджет; науку про державні доходи і податки; науку про фінанси підприємницьких структур; науку про державний кредит; науку про місцеві фінанси, страхування тощо.

Фінанси - сукупність економічних відносин, пов’язаних з обміном, розподілом та перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах, і національного багатства. Функціонування фінансів пов’язано з такими поняттями, як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші. Інструмент фінансових відносин - гроші. Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів і суб’єктів. Об’єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП.

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва - ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З другого боку, саме ВВП, як об’єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

Об’єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою (Рис. 1.1).


Рисунок 1.1 – Об’єкті фінансових відносин
Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним “проїданням” ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою.

Нормальна фінансова ситуація. Основним об’єктом фінансових відносин є ВВП, національне багатство - тільки в частині зайвих ресурсів. Кризова фінансова ситуація. ВВП не визначає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство. Тільки виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації.

Суб’єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава (Рис. 1.2).


Рисунок 1.2 - Об’єкти фінансових відносин
Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.

Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об’єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

• заробляти як власник засобів виробництва;

• отримувати від природних ресурсів, що знаходяться в її власності;

• мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі. Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі - продажу товару і послуг. Разом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну - ознаки розподілу. У будь-яких відносинах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг.

Фінанси є життєво важливою системою в економіці та суспільстві в цілому. Налагоджені фінансові відносини виступають запорукою нормальної життєдіяльності.


2. Бюджетна система України. Принципи бюджетної системи



Запорукою сталого розвитку економіки країни є раціонально побудована і ефективна бюджетна система. Саме через бюджетну систему забезпечується перерозподіл значних фінансових ресурсів, що впливає на економічний розвиток держави та добробут її громадян. За відсутності ефективно працюючої бюджетної системи соціально-економічна політика держави не буде дієвою. Після проголошення незалежності України у 1991 р. Верховною Радою України започатковано реформування бюджетної системи відповідно до ринкових умов господарювання. Етапами формування сучасної бюджетної системи стали: − прийняття закону «Про бюджетну систему України» з наступним його доповненням (1991 р.); − створення системи Державного казначейства України (1995 р.), що дозволило взяти під контроль держави усі фінансові ресурси країни; − впровадження Бюджетної класифікації України (1996 р.); − створення Рахункової палати України (1997 р.) на яку покладено функцію здійснення контролю за бюджетним процесом; − прийняття закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) та розподіл місцевих бюджетів на поточні бюджети і бюджети розвитку; − впровадження системи Єдиного казначейського рахунку, що дозволило значно зменшити термін проходження податків до бюджету (1999 р.); − створення спеціального фонду державного бюджету та включення до бюджетної системи всіх позабюджетних фондів, крім Пенсійного фонду та трьох фондів державного соціального страхування (2000 р.); − прийняття Бюджетного кодексу України з метою упорядкування та модернізації бюджетного законодавства (2001 р.); − прийняття нової редакції Бюджетного кодексу України, яка реформувала застарілу правову базу адекватно новим викликам та ризикам, що постали перед державою з подальшими його змінами і доповненнями (2010 р.); − прийняття Податкового кодексу України, який упорядкував податкову систему країни (2010 р.). Бюджетна система є обов’язковою складовою будь-якої держави. Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів, які формуються і діють на території даної країні згідно з її адміністративно-територіальним устроєм.

Світова практика використання бюджетних відносин утворила два основних типи бюджетних систем: 1) характерний для унітарних держав, тобто в країнах з єдиним населенням та культурою, має дві ланки: державний бюджет і багаточисельні місцеві бюджети. 2) характерний для федеративних держав, складається з трьох ланок: державного бюджету (федерального бюджету або бюджету центрального уряду), бюджетів членів федерації (наприклад, штати у Сполучених Штатах Америки, землі (ланди) – у Федеративній Республіці Німеччини, кантони – у Швейцарії) та місцевих бюджетів. Україна, відповідно до Конституції, – унітарна держава, яка розподілена на 25 адміністративно-територіальних одиниць (Автономну Республіку Крим і 24 області країни). В основу формування бюджетної системи України покладено Конституцію України та останню редакцію Бюджетного кодексу України, прийнятого 8 липня 2010 р. Верховною Радою України. Відповідно до Бюджетного кодексу України (ст. 2) БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Бюджетна система України (ст. 5) складається з державного бюджету та місцевих бюджетів (Рис. 2.1):




Рисунок 2.1 – Бюджетна система України
Слід зазначити, що у Бюджетному кодексі України не визначені поняття державного бюджету та місцевих бюджетів. Проте, спираючись на наведене там визначення терміну «бюджет», можна сформулювати їх таким чином, як це зроблено нижче.

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ – основний фінансовий план формування та використання фінансових ресурсів держави для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду.

МІСЦЕВИЙ БЮДЖЕТ – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються відповідно органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

БЮДЖЕТИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ – бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад [2]. Місцеві бюджети своїми доходами та видатками входять до складу зведеного бюджету і не входять до складу державного бюджету. Усі бюджети України від державного до сільського в сукупності складають зведений бюджет України.

ЗВЕДЕНИЙ БЮДЖЕТ – це сукупність показників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогнозування економічного і соціального розвитку держави [2]. Законодавчими органами влади зведений бюджет не затверджується. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей, міст Києва та Севастополя. Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим значення. Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області. Зведений бюджет району включає показники районного бюджету, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району. Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо місту або району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району у місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл. Показники бюджетів об’єднань територіальних громад, що створюються згідно із законом, включаються до відповідних зведених бюджетів.
Побудова бюджетної системи України ґрунтується на таких принципах:

1) принцип єдності бюджетної системи України – єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності. Цілісність та єдність країни, закріплена в Конституції, що дозволяє покласти цей принцип в основу фінансово-економічної політики держави для виконання нею своїх функцій шляхом забезпечення її фінансовими ресурсами;

2) принцип збалансованості – повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.

3) принцип самостійності – Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети;

4) принцип повноти – до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості – бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил. Макропоказники економічного і соціального розвитку держави затверджуються Кабінетом Міністрів України і є орієнтиром при складанні проекту бюджету;

6) принцип ефективності та результативності – при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності – розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача. Тобто місцевим органам влади делеговані повноваження держави утримувати за рахунок коштів відповідних бюджетів заклади освіти і соціальної допомоги для сиріт та інвалідів, лікарняні та культурно- видовищні заклади;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями. Такий підхід дозволяє контролювати рух бюджетних коштів у процесі виконання бюджету та встановити відповідальність учасників бюджетного процесу за нецільове та неефективне використання бюджетних коштів;

9) принцип справедливості і неупередженості – бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Цей принцип забезпечує рівні можливості доступу до бюджетних та соціальних послуг, що надаються державою в кожній адміністративно- територіальній одиниці країни на відносно однаковому рівні;

10) принцип публічності та прозорості – інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетним кодексом передбачається, що інформація про бюджет повинна бути оприлюднена у засобах масової інформації на всіх стадіях бюджетного процесу.

3. Особливості організації фінансових відносин на підприємствах державної форми власності
Особливе місце в підприємницькій діяльності належить державним підприємствам. Державне підприємство– це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка заснована за участю капіталу, що є власністю держави, та здійснює свою діяльність у промисловості, сільському господарстві, будівництві, комунальному господарстві, на транспорті, у зв’язку, науці та науковому обслуго-вуванні, торгівлі, матеріально-технічному постачанні, сфері послуг під ефективним управлінням і контролем державних органів.

Діяльність державного підприємства ґрунтується на контроль­них цифрах, державних замовленнях, замовленнях споживачів, дов-гострокових економічних нормативах та лімітах. Воно самостійно розробляє і затверджує свої плани, укладає угоди.

Фінансування діяльності державних підприємств тісно пов’я-зано з фінансовою системою держави. Так, створення нових дер-жавних підприємств, інвестування та пільгове кредитування їх функ-ціонування фінансуються за рахунок коштів бюджетів різних рівнів (загальнодержавного, регіонального, муніципального (місцевого) або іншого бюджету), коштів державних позабюджетних цільових фондів, кредитів Національного банку України тощо.

Серед форм фінансування діяльності державних підприємств за рахунок зазначених джерел можна виділити:

1) фінансування створення нових державних підприємств;

2) фінансування інвестицій діючих державних підприємств;

3) пільгове кредитування діяльності державних підприємств;

4) дотаційне та субвенційне покриття збитків державних під-приємств;

5) погашення кредитів, отриманих державними підприємст-вами в разі неплатоспроможності цих підприємств, при наданні кре-диторам державних гарантій;

6) інші форми фінансування діяльності державних підприємств.

Функціонування фінансів державних підприємств неможливе без участі фінансової системи. Так, за рахунок Державного та місцевих бюджетів фінансується створення нових державних підприємств, їх інвестування та пільгове кредитування, покриття запланованих збит­ків. Основну частку в цьому фінансовому потоці на сучасному етапі становлять державні інвестиції.

Водночас за рахунок фінансів державних підприємств формуєть­ся частина доходів державного бюджету України. Таке формування здійснюється шляхом податкових та інших відрахувань державних підприємств до загальнодержавного та місцевих бюджетів України, зборів та відрахувань у державні цільові позабюджетні фонди, надхо­джень до бюджетів різних рівнів, коштів від оренди місцевих майно­вих комплексів державних підприємств та приватизації їхнього майна, вилучень частини прибутку за результатами господарської діяльності цих підприємств.

Фінанси державного підприємства тісно пов’язані з фінансовою системою держави, становлять її невід’ ємну частину. Фінанси держа­вних підприємств мають більш складну систему зв’язків із фінансами держави ніж підприємства інших форм власності. Система прямих і зворотних зв’язків між фінансами України (Рис. 3.1).


Рисунок 3.1 - Схема фінансових взаємозв’язків між державними підприємствами та державними фінансами України
Відповідно до характеру фінансових зв’язків між державними підприємствами та державними фінансами України в цілому існують більш різноманітні фінансові відносини порівняно з підприємствами інших форм ласності, а фінанси державних підприємств є невід’ємною складовою державної фінансової системи.

Фінансові відносини державного підприємства поділяються на зовнішні та внутрішні ( Рис.3.2).


Рисунок 3.2 - Зовнішні та внутрішні фінансові відносини державного підприємства
До особливостей фінансового механізму державних підприємств, що сприяють підвищенню ефективності їх діяльності слід віднести:

-можливість прямої інвестиційної підтримки окремих державних підприємств, що відіграють найбільш вагому роль у суспільному розви­тку за рахунок коштів загальнодержавного або місцевих бюджетів;

- можливість одержання державних гарантій у процесі залучення іноземних інвестицій у розвиток державних підприємств провідних галузей та секторів економіки;

- можливість одержання пільгових кредитів за рахунок коштів дер­жавного і місцевих бюджетів;

- можливість отримання додаткових податкових пільг за найбільш пріоритетними напрямками діяльності державних підприємств, пов’язаних із задоволенням суспільних потреб;

- можливість розраховувати на більш активну санаційну підтримку з боку держави при загрозі банкрутства і фінансовому оздоровленні підприємств порівняно з підприємствами інших форм власності.

У процесі дослідження фінансового забезпечення економічного ро­звитку державних підприємств важливо зазначити, що воно досягається за рахунок внутрішніх джерел (прибуток, амортизаційні відрахування).

До особливостей управління фінансами державних підприємств, що значно ускладнюють цей процес, належать:

- значно нижчий рівень прибутковості порівняно з підприємствами альтернативних форм власності у зв’язку із спрямованістю діяльності державних підприємств на задоволення суспільних пот­реб за інших аналогічних умов;

- обмеженість можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел та залучення державними підприєм­ствами додаткового власного капіталу із зовнішніх джерел у зв’язку з низьким рівнем прибутковості;

- високий рівень загрози банкрутства;

- труднощі при залученні до їх санаційної підтримки недержавних комерційних структур.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас