Вступ
У своїй доповіді я маю на меті розглянути одне з найактуальніших питань сучасної освіти – формування компетентнісного ставлення до здоров’я учнів. В основі педагогічної майстерності вчителя фізичного виховання лежать теоретично-практичні знання предмета та рівень його володіння методикою викладання. Важливо, щоб учитель усвідомив, що найсуттєвішим у викладанні предмета є рівень індивідуальної майстерності педагога: саме від неї залежать навчальні досягнення учнів. Педагогічне керівництво навчальною роботою здійснюється саме за допомогою методики. Вчитель має побудувати певний навчально-методичний процес, де учні під його керівництвом виховуються, розвиваються, опановують систему знань і способи навчальної діяльності. Під методикою уроку розуміємо багатокомпонентну впорядковану систему управління навчально-виховним процесом, що включає засоби, методи і прийоми навчання та форми організації навчальної та виховної діяльності ліцеїстів. Методику можна розглядати як систему управління процесом засвоєння учнями навчальної програми; як педагогічний інструмент, за допомогою якого вчитель організовує навчальну діяльність дітей, спрямовану на засвоєння програмового матеріалу. Яким же чином потрібно побудувати навчання, щоб процес пізнання став цікавим, важливим і для педагога, і для учнів? Я пропоную компетентнісно-діяльнісний підхід - орієнтація на "результат" навчання, який зафіксований в сучасному освітньому стандарті, а саме: на формування в учнів основної школи комплексу різних компетенцій (комунікаційної, інформаційної, соціально-культурній. а також готовності до навчання та саморозвитку). Звідси формування комунікативних компетенцій є превалюючим.
1. Постановка проблеми у загальному вигляді
Гуманізація вітчизняної освіти в умовах перспективної євроінтеграції, здійснюваних в Україні соціально- економічних реформ висуває як пріоритетне завдання виховання життєздатної особистості, зорієнтованої на кращі світові та європейські цінності, основоположними з яких є життя людини, праця, здоров’я, культурні й національні традиції тощо. Разом з тим на тлі соціально-економічних і політичних змін, що відбуваються в нашій державі, система шкільної освіти стала чинником, який по суті стримує гуманістичне оновлення і розвиток суспільства. Як відомо, здоров’я дитини – це стан її повного фізичного, душевного та соціального благополуччя. Саме тому питання збереження та зміцнення здоров’я дитини належать до стратегічних завдань суспільства. Проблема збереження здоров’я учнів була і залишається актуальною, оскільки на сьогодні все менше залишається дітей, які навчаються і закінчують навчання здоровими. Cаме тому важливою складовою навчально-виховного процесу в школі є формування мотивації до збереження і зміцнення здоров’я, оскільки згідно із статистичними даними, здоровими є не більше 10 % підлітків. Крім того, і 85 % педагогів мають хронічні захворювання. Такий стан здоров’я не лише результат впливу соціально-економічних і екологічних чинників, але й пережитків авторитарної педагогіки і освітньої практики українських шкіл, що руйнують здоров’я учнів. Наведені вище дані свідчать, що впродовж навчання збільшуються відхилення в стані здоров’я дітей, зростає кількість хронічних захворювань, погіршуються показники фізіологічного та психічного розвитку дітей і підлітків. Серед неповнолітніх, зокрема, поширені такі шкідливі звички, як тютюнокуріння, вживання алкоголю, зростає захворюваність на наркоманію та ВІЛ-інфекцію тощо. Недостатньо уваги надається питанням створення умов для збереження та зміцнення здоров’я дітей під час навчального процесу. Практично організація навчального середовища не враховує впливу екології довкілля на здоров’я дітей. З багатьох констатованих недоліків, що визначають стан низького рівня здоров’я молоді, можна виокремити основний – відсутність ефективних соціально-педагогічних технологій формування основ здорового способу життя особистості і державної системи впровадження цих інновацій у практику. Окреслені проблеми вимагають від освітян пошуку нових соціальних і педагогічних підходів, які б сприяли збереженню та зміцненню здоров’я дітей, формували в них навички здорового способу життя. У цьому зв’язку педагогічне кредо сьогодення має бути таким: «Даючи знання – не відбирай здоров’я».
2. Формування компетентностей учнів засобами поліпредметного змісту
В умовах сьогодення компетентнісний підхід визнано одним із шляхів оновлення змісту освіти й навчальних технологій як у розвинених країнах світу (Австрія, Велика Британія, Канада, Німеччина, Франція та ін.), так і в Україні. Рада Культурної Кооперації середньої освіти для Європи визначила ті основні, ключові компетентності, що в результаті навчання має засвоїти студіююча європейська молодь. Як зазначає І. Бургун, основна особливість компетентнісного підходу порівняно з традиційним полягає в зміщенні акценту з нагромадження нормативно визначених знань, умінь і навичок до формування й розвитку в учнів здатності практично діяти, застосовувати індивідуальну техніку і досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності та соціальної практики .Ученими-педагогами сьогодення доведено, що найважливішим завданням сучасної шкільної освіти є виховання здорового покоління, свідомого ставлення особистості до свого здоров’я та здоров’я оточуючих. Цьому насамперед має сприяти компетентнісний підхід до формування здорового способу життя учнів. Готовність українських педагогів запровадити компетентнісний підхід у системі освіти певною мірою виявляється в державних освітніх документах. На законодавчому рівні це закріплено Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державною Програмою «Діти України» та ін. Так, відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» пріоритетним завданням сучасної української школи є навчання людини вдумливого ставлення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як найвищих цінностей. Це здійснюється шляхом запровадження ефективної валеологічної освіти, активного формування, збереження і зміцнення індивідуального здоров’я, зокрема через уроки валеології, ОБЖД, екології, засобами фізичного виховання, розвитку фізичної культури і спорту вчителів і викладачів. Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 347/2002, пріоритетним напрямом розвитку освіти визначає пропаганду здорового способу життя. Згідно з Доктриною, держава, крім інших нагальних завдань виховання, має забезпечувати й стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя. Розділ VI Національної доктрини розвитку освіти «Освіта і фізичне виховання – основа для забезпечення здоров’я громадян» визначає, що «пріоритетним завданням системи освіти є виховання людини в дусі відповідального ставлення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищої індивідуальної і суспільної цінності. Це здійснюється шляхом розвитку валеологічної освіти, повноцінного медичного обслуговування, оптимізації режиму навчально-виховного процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору». Відповідно до Доктрини, Українська держава разом із громадськістю сприяє збереженню здоров’я учасників навчально-виховного процесу (як учнів, учителів, так і батьків), залученню їх до занять фізичною культурою і спортом, недопущенню будь- яких форм насильства в навчальних закладах, а також проведенню та впровадженню в практику результатів міжгалузевих наукових досліджень з проблем зміцнення здоров’я, організації медичної допомоги дітям, учням і студентам, якісному медичному обслуговуванню працівників освіти, пропаганді здорового способу життя та вихованню культури поведінки населення. Саме тому чи ненайголовнішим завданням батьків, вихователів і вчителів, власне, усіх тих, хто постійно поряд з дітьми, є втілення, починаючи з дошкільного віку, ідеї здорового способу життя, виховання молодих громадян незалежної України здоровими, життєрадісними, усебічно розвиненими і духовно багатими людьми. Як відомо, в усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладаються основи для забезпечення і розвитку фізичного, психічного,соціального та духовного здоров’я кожного члена суспільства.
Для досягнення цієї мети слід забезпечити комплексний підхід до гармонійного формування всіх складових здоров’я; удосконалення фізичної та психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності на принципах, що забезпечують оздоровчу спрямованість та індивідуальність підходів; використання різноманітних форм рухової активності та інших засобів фізичного вдосконалення. Виконання зазначених завдань дасть змогу досягти суттєвого зниження захворюваності дітей, підлітків, молоді та інших категорій населення, підвищити рівень профілактичної роботи, стимулювати в людей різного віку прагнення до здорового способу життя, зменшити вплив шкідливих звичок на здоров’я дітей та молоді. Фізичне виховання як невід’ємна складова освіти забезпечує можливість набуття кожною людиною необхідних науково обґрунтованих знань про здоров’я і засоби його зміцнення, про шляхи і методи протидії хворобам, про методики досягнення високої працездатності та тривалої творчої активності. У системі освіти держава забезпечує розвиток масового спорту як важливої складової виховання молоді. До ключових компетентностей Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти відносить уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, математична і базові компетентності в галузі природознавства і техніки, інформаційно-комунікаційна, соціальна, громадянська, загальнокультурна, підприємницька і здоров’язбере- жувальна компетентності. Здоров’я збережувальну компетентність трактується в Стандарті як здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей. Згідно із Стандартом основною метою освітньої галузі «Здоров’я і фізична культура» є розвиток здоров’язбережувальної компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення, використання здоров’я та дбайливого ставлення до нього, розвитку фізичної культури особистості та готовності до дій в умовах надзвичайних ситуацій та захисту Вітчизни.
Завданнями освітньої галузі є: - поглиблення в учнів знань про власне здоров’я, фізичний розвиток, потребу ведення здорового способу життя, безпечну поведінку, фізичну культуру особистості, взаємозв’язок організму людини з довкіллям; - формування в учнів знання про здоров’я і безпеку, здоровий і безпечний спосіб життя, фізичну культуру; підвищення рівня рухової активності; - удосконалення життєво необхідних умінь та навичок, уміння використовувати їх у навчальній та повсякденній діяльності; - створення мотивації учнів щодо дбайливого ставлення до власного здоров’я, занять фізичною культурою, удосконалення фізичної, соціальної, психічної і духовної складових здоров’я; - усвідомлення учнями цінності життя і здоров’я, значущості здорового і безпечного способу життя та фізичної культури; - збагачення власного досвіду учнів про збереження здоров’я; - розширення функціональних можливостей організму учня шляхом цілеспрямованого розвитку природних здібностей, основних фізичних якостей; підготовка молоді до забезпечення власної безпеки та безпеки інших людей у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу, до служби в Збройних Силах України та інших воєнізованих формуваннях. Здоров’язбережувальна компетентність як: ключова формується на міжпредметному рівні шляхом оволодіння предметними компетенціями з урахуванням специфіки предметів та пізнавальних можливостей учнів основної школи; предметна – у результаті засвоєння змісту предметів освітньої галузі і оволодіння учнями відповідними компетенціями. Загальними змістовими лініями освітньої галузі «Здоров’я і фізична культура» є здоров’я, фізична культура, безпека життєдіяльності, захист Вітчизни і цивільна оборона. Як відомо, здоров’язбережувальна компетентність починається з моменту народження людини і триває впродовж усього її життя. На рівень її розвитку впливає безліч чинників, насамперед родина, колектив, засоби масової інформації тощо. Проте провідну роль у цьому процесі відіграють навчально- виховні заклади всіх типів й відповідальність за успішність його формування покладається насамперед на вчителя, завдяки якому процес навчання будь-якої дисципліни має стати невід’ємною частиною здоров’язбереження учня. Крім того, і сам учитель має слугувати взірцем здорового способу життя. Виховання відповідального ставлення до свого здоров’я, здоров’я оточуючих, формування потреби в пізнанні самого себе, самовдосконаленні фізичних, психічних і розумових здібностей насамперед є безпосереднім завданням школи. Як доведено, сучасна людина не має права вважати себе освіченою, не засвоївши культури здоров’я. Формування в дітей валеологічної культури включає: валеологічні знання, інтерес до оздоровлення власного організму і свідому настанову на ведення здорового способу життя дошкільників, розвиток навичок і формування звичок ведення здорового способу життя, відповідальність за своє здоров’я і здоров’я оточуючих. Здоровий спосіб життя – це не просто сума засвоєних знань, а стиль життя, адекватна поведінка в різних ситуаціях. Головна мета валеологічної освіти – допомогти дитині вирости міцним і здоровим, дати зрозуміти, що здоров’я – головна цінність життя людини. Останнім часом через різноманітність форм навчання, навчальних програм виникає потреба вивчення їх впливу на фізичне та психічне здоров’я дітей. Це актуальна проблема, оскільки окремі освітні моделі, програми, підручники можуть носити негативний вплив на здоров’я учнів або ж ніяк не сприяють його поліпшенню, оскільки не враховують основних наукових засад фізичного та психічного розвитку людини. Тут потрібна діагностика. На мою думку, сьогодні набуває актуальності і практичної значущості проблема створення педагогічних технологій, які б не лише зберігали, а й поліпшували здоров’я дітей. Саме тому метою навчально-виховної роботи в є формування в учнів свідомого ставлення до свого здоров’я, оволодіння навичками здорового способу життя та безпечної для здоров’я поведінки. Зазначена мета передбачає розв’язання таких конкретних питань щодо формування: уявлення про те, що здоров’я розглядається як єдине ціле, а його складовими є фізична, соціальна, психічна і духовна; уявлення і поняття про взаємозв’язки людського організму з природним та соціальним оточенням; знань, умінь і навичок безпечної поведінки вдома, у школі, на вулиці, у громадських місцях; здатності передбачати наслідки своїх учинків, здійснювати самооцінку власних дій та оцінку дій інших людей; уміння надавати само і взаємодопомогу та самооцінювати своє здоров’я; розвивати: активну мотивацію щодо збереження і зміцнення здоров’я, самовдосконалення фізичної, соціальної, психічної та духовної складових здоров’я; уміння керувати собою і розв’язувати життєві конфлікти; контактувати з людьми в своєму соціумі, протистояти негативному впливу оточення; уміння прогнозувати можливість виникнення небезпеки в мікросоціумі, навколишньому природному середовищі, самостійно ухвалювати правильні рішення, творчо і критично мислити; виховувати потребу в здоров’ї як важливій життєвій цінності.
3. Комунікативна компетенція, як провідна у фізичній культурі
Комунікативна компетенція може по праву вважатися провідною, оскільки саме вона лежить в основі всіх інших компетенцій. Комунікативну компетенцію сьогодні необхідно послідовно формувати і розвивати в тісному зв'язку з навчальними та інформаційними вміннями. Навчання комунікативної діяльності, як відомо, є безпосереднім завданням навчання на уроках фізичної культури, і чим раніше починається цей процес, тим краще.
Соціальна значущість комунікативної компетенції: володіння різними видами інформації; вміння вести дискусію з проблем розвитку спорту та занять фізичною культурою; вироблення власної позиції з цих питань.
Особиста значимість: вміння аналізувати та оцінювати діяльність друзів, однокласників; вміння давати рекомендації для самостійних занять фізкультурою, спираючись на сучасні фізкультурно-оздоровчі технології.
Цей підхід навчання одночасно вирішує три основні завдання:
• пізнавальну;
• комунікативно-розвиваючу;
• соціально-орієнтаційну.
І дозволяє:
• формувати активно-пізнавальну і розумову діяльність учнів;
• посилити мотивацію до вивчення предмета;
• створити сприятливу атмосферу на уроці;
• виключити монологічний підношення учбового матеріалу і дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел;
• довільно запам'ятовувати спеціальні терміни та відомості;
• відпрацьовувати в різних формах комунікативні компетенції учнів.
Що ж дозволяє досягати активізації пізнавальної діяльності учнів при компетентісний підхід навчанні?
Це:
• навчання через досвід і співробітництво;
• облік вікових і фізіологічних особливостей;
• пошукові і дослідницькі методи;
• ігрові методи.
Вибираючи ту чи іншу форму проведення уроку, я керуюся своїми професійними і особистісними принципами. Наприклад, для мене було важливо знайти гаку форму заняття, яка б, крім того, щоб виконувала пізнавальну задачу, могла б:
• задіяти весь клас на уроці
• повною мірою врахувати вікові особливості дітей
• враховувала б мої особистісні особливості: темперамент, готовність до імпровізації, творчості.
При проведенні уроків фізичної культури з'ясувалося, що учні найбільш включені до заняття
• при організації і проведенні рухливих, спортивних ігор («Ігри можна розглядати як передбачення і навчання тих видів діяльності, які повинні з'явитися пізніше....» А. Валлон) вивченні їх правил,
• використання проектної діяльності.
• використання міжпредметних зв'язків.
Ігри традиційно популярні серед людей всіх віків завдяки різнобічному впливу на організм людини, в тому числі емоційного. Практично у всіх освітніх установах гри включені в навчальні програми. Вони широко практикуються у позакласній та позашкільній роботі. Специфіка ігор визначає ряд вимог до учасників. їх поглядів, установок, особистісних якостей, характеру дій в змаганні. Отже в грі виробляється колективізм, здатність жертвувати власними інтересами заради командної перемоги, бажання бачити і розуміти колективний інтерес у кожен момент змагання. Вплив колективу на учасника гри може бути дуже жорстким, сильним, дієвим, що сприяє розвитку відповідних особистісних якостей. Таким чином, можна сказати, що в грі фізичні, емоційні, розумові якості учнів включаються у творчий процес, при якому учні набувають соціальна взаємодія, а значить, повинні володіти комунікативної та соціальної компетенції.
Тож зупинімося детальніше на характеристиці фізичної освіти та розвитку фізичних якостей ліцеїстів.
1. Фізична освіта представляє собою засвоєння в процесі навчання раціональних (ефективних) способів виконання необхідних у житті рухових дій та засвоєння пов'язаних із ними знань, рухових умінь і навичок. Ця сторона в життєдіяльності ліцеїстів має першочергове значення.
2. До другої сторони фізичного виховання відносять можливість впливу на цілий комплекс природних властивостей організму людини, її фізичні якості. За допомогою правильно дібраних спеціальних фізичних вправ, рухових дій та інших засобів фізичного виховання можна змінювати функціональний стан організму учнів, що в подальшому приведе до потенційно-адаптаційних змін у ньому. Це призводить до оптимального розвитку рухових якостей, підвищення захисних функцій організму, зміцнення серцево-судинної системи (ССС), укріплення опорно-рухового апарату, поліпшення пропорціональної будови тіла та в цілому покращення здоров'я ліцеїстів. Слід зауважити, що можливості людського організму не безмежні, фізичний розвиток людини обумовлений природними, вродженими здібностями та спадковістю, і саме цим мають бути зумовлені та обмежені навантаження, які спроможний виконувати кожен учень.
Виходячи з цього, мета фізичного виховання полягає в тому, що кожен ліцеїст має засвоїти доступний йому зміст та обсяг програми з обов'язковим урахуванням рівня його індивідуальної фізичної підготовленості.
В умовах постійної зміни клімату, погіршення якості продуктів харчування, під впливом екзогенних соціальних факторів умови життя дітей і підлітків погіршуються. При відсутності оптимальної динамічної активності відбуваються порушення в роботі різних систем організму дитини, що призводить до зниження рівня її фізичної підготовленості. Це спричиняє необхідність у перегляді вимог навчальної програми та корегування критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів, що матиме серйозний вплив на зміст методичної підготовки вчителя.
У фізичному вихованні дітей учителю фізичної культури відводиться важлива і основна роль. Відтак учитель потребує глибоких знань з анатомії, біохімії, фізіології, педагогіки, психології, теорії та методики фізичного виховання (ТМФВ), валеологїї, основ здоров'я та інших фахових дисциплін. Тільки за умов володіння вчителем такими знаннями методична побудова уроку підніметься на належний рівень.
Для ефективності уроку слід дотримуватися таких вимог:
організаційні:
забезпечення своєчасного початку та закінчення уроку;
дотримання правил техніки безпеки; раціональне використання часу;
дотримання дисципліни учнями;
кожен урок повинен бути завершеним і цілісним за своєю структурою;
дидактичні:
організація навчально-пізнавальної діяльності;
формування креативності, розвиток уяви;
мотивація навчання учнів;
використання інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ);
застосування інноваційних підходів до вивчення програмового матеріалу; інформаційно-методичне забезпечення предмета;
педагогічні:
чітке дотримання структури та завдань уроку;
постійне проведення медико-педагогічного контролю (замір ЧСС, візуальний контроль учнів і т.гі.);
використання сучасних форм і методів;
дотримання загальної та моторної щільності уроку;
дотримання принципів поступовості, послідовності, перспективності й наступності в навчанні;
урахування стану фізичного здоров'я учнів і медичної групи, до якої вонивідносяться;
психологічні:
вплив психологічного стану вчителя та учнів на навчально-виховний процес;
виховання дисциплінованості, самостійності, колективізму;
сприяння підвищенню фізичної і розумової працездатності;
рефлексія (безпосередня психічна активність пізнання,
переживання, спілкування, невіддільна від її рефлексивного усвідомлення як засобу психічного самоконтролю і самовдосконалення);
естетичні:
розвиток відчуття ритму, такту, пластики під час виконання різноманітних фізичних вправ;
гармонійний фізичний розвиток (гіропорціональне співвідношення у розвитку всіх частин тулуба);
етичні:
тактовність;
доброзичлива атмосфера та взаємоповага;
санітарно-гігієнічні:
дотримання температурного режиму у роздягальнях 19-23 С, у душових кабінах 25 С, у спортивному залі 15-17 С;
освітленість спортивного залу при люмінесцентних лампах 200 лк., лампах розжарювання 100 лк., рівень природної освітленості спортивного залу має бути не нижчим за 2%; щоденне вологе прибирання роздягалень та спортивного залу.
Сьогодні перед учителем фізичної культури постала проблема: як зробити фізичне виховання процесом безперервної дії. Що це означає? Учитель не повинен обмежувати свою діяльність проведенням уроків і заходами з фізичного виховання. До процесу потрібно залучати фахівців інших предметів. Пріоритетними вимогами до організації фізичного
виховання ліцеїстів є обов'язкове включення в навчальний процес таких предметів як валеологія, основи здоров'я, важливою є організація естетичного й гігієнічного виховання учнів, а також включення фізкультурно-оздоровчих заходів у позаурочну роботу ліцею. Для цього потрібно організовувати систематичні заняття з учнями, що мають відхилення в стані здоров'я, на уроках стимулювати самовдосконалення учнів, організовувати роботу з обдарованими дітьми, які прагнуть до спортивного вдосконалення, використовувати різноманітні форми позаурочних занять, щоб вони, з одного боку, стали продовженням уроку, а з іншого, підготовкою до нього. У своїй роботі намагаьтся поєднати інтереси батьків і дітей з питань фізичного виховання, створюємо належну матеріальну базу, залучаємо до фізичного виховання педагогічний колектив, медичних працівників, громадськість.
Висновок
Під валеологічним вихованням я розумію процес створення стійкої системи виховання практично здорової людини, здатної самостійно підтримувати та зберігати своє здоров’я на базі набутого валеологічного та життєвого досвіду й валеологічної практики. Важливими умовами валеологічного виховання учнів є досягнення єдності цілей учасників виховного процесу, застосування інтегративного підходу та дотримання наступності виховних впливів зацікавлених сторін на засадах співтворчості, співпраці в проведені експериментальної роботи. Формування мотивації учнів до здорового способу життя буде успішним за умов: активізації позитивного ставлення до здорового способу життя, розширення знань учнів та набуття ними вмінь та навичок здорового способу життя, застосовування сучасних педагогічних та соціально-оздоровчих технологій у процесі формування в учнів компетентнісного ставлення до власного здоров’я. Головною умовою успішної діяльності, спрямованої на формування навичок здорового способу життя, є спільна робота всього педагогічного колективу, батьків, учнів як на уроках, так і в позаурочний час Отже, завдання вчителя фізичної культури - розвивати різноманітні рухові якості, що призводять до комплексного тренування організму учнів як на уроці, так і поза навчанням та в повсякденному житті. У своїй роботі я також використовую метод проекту, в основі якого лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, уміння самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного і творчого мислення.
Список використаної літератури 1. Бургун І. В. Актуальність упровадження компетентнісного підходу в освітню практику / І. В. Бургун // Актуальні проблеми державного управління, педагогіки та психології : Збірник наукових праць Херсонського національного технічного університету. – 2010. – № 1(2). – С. 159–165. 2. Кобцева О. Н. Компетентностный подход к формированию здорового образа жизни младших школьников : автореф. ... дисс. канд. пед. наук; 13.00.01 / О. Н. Кобцева. – Майкоп : Адыгейский государственный педагогический университет, 2010. – 16 с. 3. Про загальну середню освіту : Закон України від 13 травня 1999 року № 651-XIV (з наступними змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/651-14. 4. Про затвердження Державного стандарту базової і повної середньої освіти: постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1392 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/1392-2011-п. 5. Про національну доктрину розвитку освіти: Указ Президента України від 17 квітня 2002 року № 347/2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/347/2002. 6. Тимофєєва Л. Є. Упровадження авторської програми «Формування мотивації до здорового способу життя старшокласників» [Електронний ресурс] / Л. Є. Тимофєєва, І. М. Конельська. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_ Gum/Otros/2012_7/24.pdf. 7. Тутова О. М. Формування здоров’язбережувальної компетентності учнів як шлях до здорового способу життя [Електронний ресурс] / О. М. Тутова. – Режим доступу : http://archive. nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npd/2012_1/4kuzneco.pdf. 8. Шаповалова Т. Г. Наукові підходи до визначення здоров’язбережувальної компетентності [Електронний ресурс] / Т. Г. Шаповалова. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpbdpu/Ped/2012_3/Shapo. pdf. 9. Шарко В. Д. Методика формування здоров’язбережувальної компетентності учнів основної школи під час вивчення магнітних явищ [Електронний ресурс] / В. Д. Шарко, О. В. Ліскович. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspo/ 2011_33_2/Sharko.pdf.