1. ФІЛОСОФСЬКЕ МИСЛЕННЯ ТА ЙОГО СПЕЦИФІКА
Філософська галузь знань з’являється з одного боку, як нагальна потреба окремо взятої людини (бо вона хоче бути щасливою), так і суспільства в цілому. Це означає, що виникнення філософії має соціокультурну зумовленість. Соціокультурна зумовленість філософії привела до того, що філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, що філософський тип мислення - це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться.
Філософія як особливий тип знання має свою соціокультурну зумовленість(тобто філософія виникає як відгук на виклики, які створює людина, суспільство і взагалі історія людства). Філософія виникає тоді і там, де з’являється потреба в масштабному осмисленнідійсності. Це означає, що філософія як знання з’являється тоді, коли людина починає ставити себе у відношення до світу, виконуючи наступні умови: людина розглядається як головна, центральна, особлива, неповторна істота, а до світу вона ставиться із позиціїтакого відношення, коли вона з одного боку, осмислюючи себе, починає говорити, в якому відношенні до неї знаходиться предмет.
Людина як найбільш досконала істота починає шукати оптимальний варіант свого життя. Філософія – почуття усвідомлення, теоротична практика. Визначеність сутності, сенсу і цінностей всього сущого.
Філософське мислення та його специфіка
воно має дуже широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходить за межі буття та небуття;
воно є формою людського самоусвідомлення з точки зору людини, її життєвого вибору;
філософське мислення може окреслювати дійсність не такою, яка вона є, а такою, якою вона повинна бути;
філософське мислення виступає одночасно як мисленням про реальність, так і мисленням про саме мислення;
воно виявляється взаємопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим;
при цьому філософське мислення завжди намагається поставити та розв'язати доленосні, абстрактні проблеми людського буття;
воно являє собою рефлексію людини, тобто погляд на себе з боку, крізь призму своїх цінностей та інтересів.
Наведені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме в філософії і за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. У цьому розуміннні філософія виступає як інтелектуальне прояснення своєї життєвої ситуації, осмислення стратегії та тактики своєї самореалізації.
Філософське мислення вирішує проблеми помежових основ буття і пізнання. Філософське мислення насамперед виділяє найбільш важливе, істотне із нескінченної багатоманітності навколишніх явищ. Воно виражається у трьох основних рисах: рефлексивність, цілісність і критичність.
Цілісність філософського мислення означає спрямованість на об'єднання багатоманітності людського життя - особистого, соціального, пізнавального, політичного - через виявлення їх зв'язків. Точка зору цілісності зовсім не означає знання всього про цей світ. Філософськи мисляча людина уявляє основні тенденції розвитку світу, суспільства, пізнання, може співвіднести своє життя з цими тенденціями і зрозуміти своє місце в цьому розвитку.
Критичність означає передусім здатність оцінювати й оновлювати основи своєї власної діяльності в динамічному світі. Сила філософського мислення - у вмінні задавати все нові й нові питання світу й самому собі.
Філософське мислення є принципово плюралістичним, поліфонічним, діалогічним. Філософія передусім вчить мислити, вчить проблемно, творчо підходити до своєї тематики.
Буденне мислення є частиною філософського мислення. Адже для філософії принциповим є антропоцентризм, принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Людина розглядається як центр Всесвіту і вона наділена даром мислення. Людина у буденності мислить про проблеми, які знаходяться у центрі Всесвіту, і це буденне мислення стає частиною філософського.
2. СВОЄРІДНІСТЬ ПРЕДМЕТУ ФІЛОСОФІЇ
Філософія – теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві. Питання, що вивчає філософія є одним з найпроблематичнішим для неї, оскільки проблематика її історично змінювалась. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми.
При визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію,що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення розумом всезагального. Найбільш загальні засади сущого (буття – небуття, простір – час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу – Бога, матерії, пояснити їх, виходячи із цього принципу.
Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. А оскільки система ідей є не що інше, як теорія, то філософію можна вважати теоретичним світоглядом.
3. ОСНОВНЕ ПИТАННЯ ФІЛОСОФІЇ
Основне питання - відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи. Основне питання філософїї включає в себе дві сторони:
1) що є первинним — мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає;
2) "як відносяться наші думки про світ, що нас оточує, до самого цього світу? Чи спроможне наше числення пізнавати дійсний світ, чи можемо ми в наших уявленнях і поняттях про дійсний світ діставати вірне відображення дійсності?" (Маркс К. і Енгельс Ф Твори, г. 21. с. 271).
Обидва аспекти тісно пов'язані між собою. Залежно від розв'язання основного питання філософії в історії філософії виділяються дві основні лінії, два основних табори — матеріалізм який первинним вважав природу, буття, матерію, та ідеалізм, що первоначало вбачає в дусі свідомості.
Матеріалісти визнають свідомість властивістю високоорганізованої матерії, сутність якої полягає у відображенні дійсності в ідеальній формі, стверджують пізнаванність світу.
З ідеалізмом пов'язане заперечення пізнаванності світу — агностицизм. Якщо ж окремі ідеалісти і визнають пізнаванність світу, то розуміють під цим не відображення об'єктивної реальності, а пізнання людиною абсолютної ідеї, світової волі тощо (об'єктивний ідеалізм) або ж пізнання самої людської свідомості через аналіз відчуттів, понять, мови тощо (суб'єктивний ідеалізм).
Існує інша відповідь на основне питання філософії, що становить вихідний принцип розв'язання всіх без винятку філосовських проблем і тим самим утворює філософсько-теоретичну основу світогляду, вихідний пункт філосовського осмислення різних аспектів відношення людини до світу. Боротьба матеріалізму й ідеалізму є боротьбою протилежних світоглядів і в кінцевому підсумку виявом класової боротьби в суспільстві.
Виділивши основну проблему філософії, марксистсько-ленінська філософія виробила науково обгрунтований критерій виявлення партійності у філософії, сформулювала принцип, який дає змогу правильно орієнтуватися в історико-філосовському процесі і визначати сутність будь-якої філосовської системи.
У розв'язанні основного філосовського питання діалектичний та історичний матеріалізм спростував усі різновиди ідеалізму, виявивши разом з тим його гносеологічні й класові корені, його тісний зв'язок з релігією і фідеїзмом, довів безпідставність і демагогічність претензій на "третю лінію" в філософії, на "скасування" основного питання філософії, а також подолав метафізичний і споглядальну обмеженість домарксистського матеріалізму, послідовно провівши матеріалізм у поглядах на суспільний розвиток і розкривши соціально-практичне походження, відображальний та активно-творчий характер свідомості.