Тема 1 : ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ : ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, СИМВОЛИ
Поняття державності та формування Української державності:
Контекст історіографії та юриспруденції:
Після розпаду СРСР та утворення незалежних держав, зокрема України, виникла потреба в формуванні української державності.
Під час існування СРСР радянська історіографія відкидала існування українського народу та його державності.
Погляд Володимира Винниченка на державність:
Визначення державності як комплексу інститутів економіки, політики, та культури, що діють на території, населеній національним колективом.
Державність розглядається як устрій матеріального і духовного буття нації.
Етнос та етнічна самоідентифікація:
Розвиток етносу від роду до нації, де нація є вищим рівнем етнічних спільнот.
Постановка проблеми етнічнополітичної самоідентифікації після проголошення незалежності України.
Ознаки, символи та атрибути державності:
Ознаки державності:
Право нації на незалежність.
Наявність органів публічної влади (державної та муніципальної).
Державний суверенітет.
Система правових норм.
Міжнародне визнання держави.
Державні символи:
Державний прапор, Державний герб і Державний гімн.
Важливі для формування історичної свідомості громадян та процесів державотворення.
Атрибути держави:
Власна територія з визначеними кордонами.
Офіційна назва, час заснування, або дата першої письмової згадки держави.
Мова як невід'ємний державницький атрибут.
Національні символи, вбрання, страви, музичні інструменти, народні пісні, історичні постаті.
Національне гасло, введене в Україні в 2018 році.
Витоки Української державності та етапи становлення Української державності:
Другий етап в історії становлення Української державності охоплює період Запорозької Січі та Української козацької держави (Гетьманщина). Цей період визначався значущими подіями, які вплинули на формування та зміцнення української національної свідомості та державності.
Визвольна війна Богдана Хмельницького (1648–1654):
Визвольна війна, очолювана козацьким гетьманом Богданом Хмельницьким, була відповіддю на соціально-економічну та національну утисканість українського населення під польським пануванням.
Завершилася Андрусівським миром 1667 року, який поділив територію Лівобережної та Правобережної України між Реччю Посполитою та Московією.
Гетьманщина (1667–1711):
Після миру 1667 року укладеної Андрусівським миром, частина України, Лівобережна, опинилася під владою Московії.
Гетьмани обрані за підтримки московського царя та мали обов'язок служити йому. Гетьмани здобули значний ступінь автономії, але були в залежності від московської влади.
Політика росії та Речі Посполитої:
російська імперія сприяла зміцненню свого впливу на Україні, намагаючись підкорити українських гетьманів та населення.
Реч Посполита втратила свою позицію на Україні через невдалий реванш проти Московії під час Великої Північної війни.
Мазепинщина (1708–1714):
Гетьман Петро Іванович Мазепа спробував вести самостійну політику та визнати незалежність України, підтримуючи шведського короля Карла XII.
Після поразки Карла XII під Полтавою у 1709 році та втечі Мазепи до Сведії, Україна опинилася під жорстоким польським та російським пануванням.
Полтавська битва (1709):
Полтавська битва визначила крах спроби української незалежності та позначила закінчення гетьманщини.
російська імперія посилила свій контроль над Україною, реформуючи управління та обмежуючи права козаків.
Таким чином, етап Запорозької Січі та Гетьманщини був складним періодом для українського народу, оскільки його державні спроби та боротьба за незалежність зазнавали впливу з боку сусідніх держав і визначалиться геополітичними реаліями того часу.
Після Київської Русі та Галицько-Волинського королівства:
Утворення Української державності після Галицько-Волинської держави та Київської Русі включало в себе роль Запорозької Січі та формування ідеології національної державності. Козацька держава мала демократичний режим, але існували соціально-економічні проблеми.
Порушення російською владою та втрата незалежності:
Козацько-гетьманська держава існувала понад століття, але під впливом Московії втратила автономію. російська імперія ліквідувала виборність та обмежила автономію. Україна стала провінцією російської імперії.
Наступний етап та незалежність:
У 1917–1921 рр. в умовах революцій український народ відновив свою незалежну державу, але через агресію більшовицької росії втратив її. У 1991 р. Україна відновила свою державну незалежність, відокремившись від Радянського Союзу.
Культура як складна система:
Термін "культура" має багатозначний характер. Культура представляє собою складну "велику систему" небіологічної природи, що включає досвід людського існування та забезпечує накопичення, відтворення, розвиток і використання цього досвіду. Вона є класом квазіживих адаптивних систем і гравітаційно залучає увагу до себе як "суперсистема".
Визначення Леслі Уайта:
Леслі Уайт визначає культуру як засіб підтримання життя Homo sapiens і водночас наголошує, що передавання культури можливе небіологічними засобами. Це особливо важливо, оскільки біологічно люди наслідують лише будову свого організму.
Біологічна та культурна специфіка Homo sapiens:
У відміну від інших видів, Homo sapiens передає не лише біологічні ознаки, але і навички, знання і розвинену свідомість через процеси навчання і виховання. Культурна специфіка полягає в формуванні психічних реакцій, способів спілкування і способів життя.
Поліфункціональність культури:
Складний та багатогранний характер культури зумовлює її поліфункціональність. Культура виконує різноманітні функції, розкриваючи свою роль в житті суспільства. Це включає створення і збереження матеріальних і духовних цінностей, а також взаємовідносини, що виникають в процесі їх використання і обміну.
Функції культури:
Людинотворча (гуманістична, світоглядна) функція:
Головна функція, що визначає всі інші.
Формування світогляду, емоцій, оцінних складових і цінностей людини.
Суспільно-перетворююча функція:
Забезпечує засвоєння та перебудову світу.
Лежить в основі культурно-історичного прогресу.
Етноформуюча та етнозахисна функція:
Творення унікального обличчя нації.
Захист від руйнівного впливу чужих елементів.
Пізнавальна функція:
Розкриття скарбниці знань та практичного досвіду.
Пізнання навколишнього світу і самопізнання через культуру.
Інтегративна (об'єднуюча) функція:
Здатність об'єднувати людей у соціальні спільноти та нації.
Культурний внесок кожного народу у світову цивілізацію.
Семіотична (символічна, знакова) функція:
Системи знаків та символів як носії інформації.
Фіксація фактів матеріальної і духовної культури.
Комунікативна (спілкувальна) функція:
Передача культурного досвіду через механізми спілкування.
Формування різноманітних способів спілкування через культурну спадкоємність.
Регулятивна (нормативна, керувальна) функція:
Реалізація через систему норм, правил, традицій.
Мораль, право, традиції як основа для регулювання життя.
Ціннісна (аксіологічна) функція:
Передача, поширення та культивація цінностей.
Цінності як еталони, ідеали, що формують душевний світ.
Соціальна функція:
Засвоєння соціального досвіду та інтеграція в суспільство.
Емоційно-естетична функція:
Отримання естетичної насолоди та формування естетичного смаку.
Рекреативна функція:
Відновлення духовних сил та психологічне розвантаження через культурні події.
Виховна функція:
Формування відчуття добра, зла, справедливості.
Діагностична та прогностична функції:
Сприймання, відтворення та прогнозування змін у суспільстві.
Структура культури:
Культура є складною і багатоаспектною.
Структурний аналіз передбачає виділення типів, видів та форм культури за різними критеріями.
Типологія культури здійснюється на основі світоглядного, формаційного, локального, перехідного чи історичного принципів.
Матеріальна та Духовна культура:
Матеріальна культура:
Об'єкти, пристрої, споруди, створені людиною.
Розрізняється за видами матеріальної діяльності, такими як праця, торгівля, виробництво, обслуговування.
Духовна культура:
Охоплює релігію, філософію, освіту, науку, мораль, політику, літературу.
Виділяють політичну, естетичну, етичну, економічну, екологічну, правову культуру.
Художня культура включає літературу, музику, малярство, театр, кіно.
За етнічним чинником та вагомістю:
Світова культура:
Синтез досягнень культур усіх націй і народів.
Загальнолюдська культура:
Культура, вироблена людством протягом історії, ґрунтується на загальнолюдських цінностях.
Національна культура:
Продукт праці певної нації, включає звичаї, традиції, ритуали.
Визначається національною свідомістю та системою національних символів.
Етнічна культура:
Включає в себе традиції, звичаї, менталітет, мистецтво певного етносу.
Є базою для формування національної культури.
Протиставлення до пануючої культури:
Субкультура:
Тісно пов'язана з домінантною культурою, але відмінна від неї.
Молодіжні, професійні, релігійні субкультури.
Контркультура:
Протистояння "офіційній" традиційній культурі.
Включає форми девіантної поведінки та альтернативні напрями.
Контркультура:
Прикладами контркультури були "стиляги" в СРСР у 50-х роках, а нині – готи, панки, хіпі, скінхеди та ін.
Це напрям розвитку культури, що різко відрізняється від пануючої і протистоїть традиційній культурі.
Рівні майстерності й типи аудиторії:
Елітарна культура (висока культура):
Дистанційовані від масових форм артефакти, створені для еліти та споживані нею.
Включає класичне мистецтво, літературу, моральні образи та наукові стандарти.
Масова культура (попкультура):
Склалася у процесі розвитку ЗМІ, призначена для мас та споживається масою.
Акцент з творення переноситься на споживацтво, охоплює усі сфери людського буття.
Народна культура (фольклор):
Колективна художня творча діяльність народу, зберегла знання про життя і природу.
Має важливий культурно-історичний аспект та відображає колективний дух народу.