№ варіанту теоретичного питання – 4.
Проблеми вдосконалення централізованого управління підприємствами та організаціями в Україні.
Централізація передбачає концентрацію прав прийняття рішення та зосередження повноважень на верхньому рівні управління. Суть централізованих організацій полягає у розділені процесів прийняття рішень та їх впровадження: вищі керівники приймають рішення, керуючі середньої ланки передають і погоджують їх, працівники - виконують. Такі організації повільно пристосовуються до змін ринку і слабо реагують на мінливі потреби клієнтів, обмежені у творчості і ініціативі, щоб ефективно діяти в умовах конкуренції [1].
Мета централізації - збільшення синергії, поліпшення координації, запобігання помилок на нижчих рівнях управління. Переваги централізації управління найбільш повно проявляються при вирішенні глобальних, стратегічних завдань.
Централізовані структури можуть вважатися доцільними і корисними у випадках, коли [1]:
1) ситуація вимагає відповідальних (наприклад, стратегічних) рішень, що не допускають сумнівів і подвійних тлумачень;
2) централізовані рішення можуть призвести до економії і скорочення витрат завдяки швидкості їх прийняття, однозначності і орієнтації на детальний контроль;
3) потрібне прийняття специфічних рішень (фінансових, юридичних та ін.), які дозволять забезпечити виживання організації та її адаптацію до зовнішнього середовища;
4) діяльність організації здійснюється в умовах стабільного зовнішнього середовища.
Значний вплив на ефективність структури управління справляє виважене поєднання централізації й децентралізації управління. Централізація - це концентрація прав щодо прийняття рішень, зосередження владних повноважень на вищому рівні управління підприємством. Централізація управління має свої переваги й недоліки. Серед переваг централізації управління є [2]:
- вищий рівень контролю за діяльністю управління;
- можливість зведення до єдиного стандарту всіх операцій, виконуваних в межах підприємства;
- усунення можливого дублювання тих чи інших заходів і зусиль;
- ефективне використання кадрів, обладнання виробничих приміщень, запровадження комп'ютеризації й механізації процесів.
Недоліками централізованого управління є [2]:
- зростання бюрократизму, накопичення важливих для вирішення питань, збільшення обсягів документації;
- повільність у прийнятті рішень, особливо на робочих місцях;
- рішення приймаються тими, хто не знайомий з реальною ситуацією на виробництві.
Існує декілька основних напрямків удосконалення системи управління підприємством:
• удосконалення організаційної структури управління підприємством;
• оптимізація організації менеджменту і бізнес-процесів через поліпшення системи планування, обліку і контролю за основними показниками діяльності підприємства;
• удосконалення управління виробничими ресурсами і запасами;
• підвищення ефективності управління інноваційними процесами на підприємстві, поліпшення якості вироблюваної продукції [5].
Закономірності управління складають центральну ланку вітчизняної теорії управління. На відміну від емпіричного підходу, науковий підхід до управління заснований на ретельному обліку вимог об'єктивних закономірностей і тенденцій розвитку управління. Пізнання закономірностей управління на основі теоретичного аналізу і практичного досвіду дозволяє:
1. Проводити глибокий науковий аналіз системи управління, об'єктивно
оцінювати її стан. Тим самим закономірності управління надають можливість
не тільки поточного, але і перспективного удосконалення системи управління, а не просто усунення існуючих сьогодні недоліків.
2. Повною мірою врахувати фактор часу при удосконаленні управління і рівень розвитку керованої системи.
3. Належною мірою врахувати суб'єктивні фактори управління, відмежувати їх від об'єктивних факторів і установити найбільш раціональне співвідношення науки і мистецтва управління. Перебільшення ролі особистих якостей керівника при вирішенні проблем удосконалення управління настільки ж шкідливо, як і їхня недооцінка.
4. Здійснити системний підхід до управління і його комплексного удосконалення. Без знань об'єктивних закономірностей управління такий підхід реалізувати неможливо.
Оптимальне сполучення централізації і децентралізації управління означає необхідність розподілу завдань, функцій і повноважень (прав і відповідальності по рівнях ієрархії управління).
При цьому варто пам'ятати, що сума прав у управлінні – величина досить постійна: скільки додалося повноважень на місцях, стільки зменшилося їх у центра. Простіше кажучи, в боротьбі за владу виграш одного завжди означає програш іншого.
Централізоване управління являє собою таку побудову системи управління і таку організацію її функціонування, при яких існує безупинна, постійно діюча і досить стійка підпорядкованість кожної ланки системи суб'єкту управління. Воно виражається у вимозі обов'язкової погодженості управлінських рішень, зміст яких визначається єдиними цілями розвитку системи.
Централізоване управління не означає гранично твердої регламентації
діяльності кожного з елементів системи. Повна централізація управління в
соціально-економічній системі в принципі неможлива. Визначена самостійність складових її елементів обумовлюється різними умовами їхнього функціонування, усю сукупність яких неможливо в достатньому ступені врахувати централізовано.
В системі управління кожна ланка має свої умови функціонування, свої в чомусь специфічні інтереси. Враховувати їх в управлінні можна лише за допомогою надання права самостійного вирішення тих чи інших проблем, тобто деякої децентралізації управління.
Чим вище концентрація і масштаби виробництва, тим складнішою і важливішою стає координація діяльності великих виробничих комплексів. В цих умовах найменші диспропорції можуть призвести до серйозних втрат, до
порушення нормального ходу процесу виробництва, і необхідна координація може бути забезпечена тільки високоцентралізованою керуючою системою. З іншого боку, зростання масштабів виробництва, поглиблення його спеціалізації в умовах високоцентралізованого управління веде до перевантаження служб суб'єкта управління і вимагає делегування його повноважень нижчестоящим рівням, тобто зниження рівня централізації.
Рівень централізації управління змінюється в процесі розвитку виробництва, і ця зміна об'єктивно виявляє тенденцію – закономірність управління. Відповідно до цієї закономірності не можна вважати взагалі поганим чи хорошим високоцентралізоване чи децентралізоване управління. Для кожного етапу розвитку виробництва повинен бути свій, оптимальний рівень централізації.
Головний зміст закономірності зміни рівня централізації управління знаходить своє відображення у порядку розподілу актів управління по ієрархії системи управління і у зміні варіантів цього розподілу по мірі розвитку виробництва та його якісної зміни. У формальному відношенні це, насамперед, розподіл повноважень по вертикалі системи управління і делегування повноважень в процесі управління.
В управлінні важливо, на якому рівні ієрархії приймається рішення, для
якого рівня воно призначено, як далекі між собою рівні прийняття і безпосередньої реалізації рішень. Чим вище рівень, на якому приймається рішення, і нижче ступінь, для якої воно призначено, тим вище рівень централізації виробництва.
Планування - це початковий етап управління. Однак це є не єдиний акт, а процес, який триває до завершення комплексу операцій, що плануються.
Планування містить у собі визначення: кінцевої та проміжної мети; завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети; засобів та способів їх вирішення; необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу.
Нині значна увага приділяється перспективному плануванню як інструменту централізованого управління. Таке планування охоплює період від 10-ти до 20-ти років (частіше 10-12 років). Воно передбачає розробку загальних принципів орієнтації фірми на перспективу (концепцію розвитку); визначає стратегічний напрям і програму розвитку, зміст і послідовність здійснення найважливіших заходів, які забезпечують досягнення поставленої мети.
Перспективне планування допомагає приймати рішення з комплексних
проблем діяльності фірми в міжнародному масштабі:
- визначення напрямів і розмірів капіталовкладень та джерел їх фінансування;
- впровадження технічних новинок і прогресивної технології;
- диверсифікація виробництва й оновлення продукції;
- форми здійснення закордонних інвестицій в умовах придбання нових
підприємств;
- удосконалення організації управління в окремих підрозділах і кадровій
політиці.
В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.
Промисловий комплекс України знаходиться в досить кризовій ситуації. Вона зумовлена недооцінкою важливості господарського механізму на рівні галузі і підприємства, а також повною відсутністю якої-небудь стратегії мікроекономічного розвитку як з точки зору антикризового управління, так і в контексті стратегічних цілей реформ. Основною особливістю функціонування більшості підприємств є трансформація управлінських процесів в умовах ринкової економіки, яка характеризується поєднанням старих і нових методів господарювання, постійною зміною чинного законодавства. Одним з головних аспектів стабілізації економічного стану підприємства є визначення перспективних напрямів його розвитку з врахуванням спеціалізації виробництва, технологічних і ресурсних можливостей. Одним з найефективніших напрямів стратегічного планування є дослідження, аналіз і оцінка доцільності випуску продукції на підприємствах [4].
Перехід до ринку передбачає відмову від централізованого економічного планування і використання таких підходів, основою яких є моніторинг економічних ситуацій (спостереження системи стану ринків), їх аналіз, прогнозування. Це завдання важко здійснити без надійної і оперативної інформації, сучасних обчислювальних і телекомунікаційних засобів, відповідних економіко-математичних моделей і методів.
Висновок. Вдосконалення централізованого управління підприємствами та організаціями в Україні спрямоване на вирішення завдань оперативного, поточного і стратегічного управління, заснованих на здійсненні дослідження ринкового середовища і внутрішніх можливостей підприємства на базі розроблення і широкого застосування економіко-математичних методів, інформаційних технологій, прийняття управлінських рішень для досягнення конкурентних переваг на ринку.
Удосконалення управління підприємством має відбуватися за такими основними напрямами:
- удосконалення організаційної структури управління підприємством, насамперед необхідність встановлення оптимальної чисельності управлінського апарату, а також чисельності працівників виробничих підрозділів згідно з діючими нормативами.
- оптимізація організації менеджменту і бізнес-процесів через поліпшення системи планування, обліку і контролю за основними показниками діяльності підприємства за допомогою широкого і всебічного впровадження обчислювальної техніки, розвитку комп'ютерних мереж зв'язку, застосування сучасних програмних засобів: технологій управління та інформаційних систем. Насамперед це стосується системи організації фінансового менеджменту, бюджетування, управління фінансовими потоками та витратами.
- удосконалення управління виробничими ресурсами і запасами через раціональне використання всіх видів матеріальних ресурсів, застосування енергозберігаючих технологій, регулювання виробничих запасів згідно з прогресивними нормами.
- підвищення ефективності управління інноваційними процесами на підприємстві, поліпшення якості вироблюваної продукції.
Проблеми нестачі оборотних коштів і поповнення їх обсягу за умов кругової економічної ситуації на підприємстві.
Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. У процесі торгово-виробничої діяльності підприємству необхідно формувати оборотні кошти. Оборотні кошти - це грошові ресурси, які авансуються в оборотні виробничі фонди. Основне їх призначення полягає в забезпеченні безперервності процесу виробництва продукції і реалізації власної продукції та купованих товарів, а також у своєчасному фінансуванні комерційної діяльності. Оборотні фонди одноразово беруть участь в процесі виробництва. Їх вартість повністю переноситься на продукт. У процесі управління підприємством дуже важливо правильно визначити потребу в оборотних коштах. Величина їх повинна бути мінімальною, але достатньою, тобто такою, що забезпечує безперебійне фінансування планових витрат на виробництво і реалізацію продукції, а також здійснення розрахунків у встановлений термін. Завищення оборотних коштів веде до зайвого їх відволікання в запаси, до заморожування фінансових ресурсів. Заниження оборотних коштів може призвести до перебоїв у виробництві і реалізації продукції, до несвоєчасного виконання підприємством своїх зобов'язань [6].
Розмір оборотних коштів залежить від обсягу виробництва, умов постачання і збуту, асортименту виробленої продукції, сезонності роботи, тривалості виробничого циклу, порядку розрахунків та інших факторів.
Нові умови господарювання потребують зміни в управлінні господарськими суб’єктами. Управління фінансами на рівні підприємства має ряд цілей: прибуток, ліквідність, достатність обігових коштів. Для досягнення поставлених цілей необхідно налагодити систему планування, прогнозування й контролю за розумним використанням коштів.
Особливість обігових коштів полягає у їх двоякій природі. З одного боку, вони виступають у вигляді активів, утілених у матеріальні цінності, – засоби сфери виробництва та сфери обігу (виробничі запаси; матеріальні цінності у виробництві; готова продукція; незавершене виробництво; кошти у касі, на розрахунковому рахунку та інших рахунках банку). З другого боку, обігові кошти виступають у вигляді пасивів, тобто відображають джерела, за рахунок яких вони утворені (власні та залучені) [7].
Обігові кошти сфери виробництва обслуговують сферу виробництва і повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції. Водночас обігові кошти сфери обігу хоч і не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, але забезпечують єдність виробництва та обігу. Таким чином, обігові кошти забезпечують єдиний процес.
У розвинутих країнах світу нестачу власних фінансових ресурсів підприємства задовольняють за рахунок позикових коштів – кредитів у всій їх різноманітності: на умовах забезпеченості, платності та цільового характеру використання. Створення в цих країнах особливих умов для молокопереробних підприємств в отриманні короткострокових кредитів пов’язують зі специфікою виробництва та особливостями кругообороту оборотних засобів, зокрема сезонністю.
Водночас, в Україні спостерігається згортання кредитних відносин між підприємствами молочної галузі та банками, бо сплата високих відсотків збільшує собівартість і ціну продукції, внаслідок чого знижується її конкурентоспроможність.
Механізм поповнення обігових коштів залежить від чинної нормативно-правової системи [8].
За чинним законодавством усі підприємства державної форми власності мали в обов'язковому порядку 10% прибутку звітного року віддавати на поповнення обігових коштів підприємства. Проте, як свідчить практика, більшість підприємств була збитковою.
У ринкових умовах фонд доцільно формувати за рахунок собівартості. Звичайно, про доцільність такого заходу можна сперечатися. З одного боку, це призведе до зростання цін і дебіторської заборгованості, з другого - зменшить розмір податку на прибуток (у сумовому вираженні), одночасно зросте величина податку на додану вартість. Тому, узагальнюючи, можна зробити висновок, що дослідження механізму поповнення обігових коштів за рахунок власних джерел потребує серйозних науково-математичних підрахунків.
Виходом із розбалансованої фінансової системи підприємств та їх неплатоспроможності могло б стати планування (нормування) обігових коштів.
Важливим при цьому підході може бути [9]:
планування обігових коштів за двома моделями: розміщенням та джерелами фінансування;
- планування загальної потреби в обігових коштах без поділу на нормовані та ненормовані статті;
- узагальнені методи розрахунку потреби в обігових коштах із подальшою деталізацією;
- використання норм та нормативів.
Отже, приділяючи увагу плануванню підприємства, певною мірою можна передбачити й регулювати процеси забезпечення та використання обігових коштів.
Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над їх фактичною наявністю.
Для визначення причини браку оборотних коштів потрібно визначити ступінь використання оборотних засобів за характеристиками [10]:
1.Наявність оборотних коштів характеризує величину оборотних коштів.
2.Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства, який відображає питому вагу вартості оборотних коштів у майні підприємства.
3.Коефіцієнт оборотності оборотних засобів визначає, скільки обертів можуть зробити оборотні засоби за певний розрахунковий період часу і показує ту кількість продукції, яка припадає на одну гривню вартості оборотних засобів.
4.Фондомісткість (коефіцієнт завантаження), який показує, яка вартість оборотних засобів припадає на одну гривню вартості випущеної продукції.
5.Період обороту оборотних засобів визначає ту кількість днів, на яку припадає один оборот оборотних засобів.
6.Коефіцієнт збереження оборотних засобів характеризує ефективність використання оборотних засобів.
7.Прибутковість оборотних коштів показує скільки прибутку припадає на одну гривню оборотних коштів
8.Рентабельність оборотних засобів, який визначає ступінь використання оборотних коштів
Порівнюючи показники оборотності оборотних засобів за два суміжних періоди або фактичного з плановим, можна визначити зміну величини оборотних засобів, яка викликана прискоренням або уповільненням обертання.
Подолати нестачу оборотних засобів можна прискоривши оборотність оборотних коштів - це значить скоротити час їх перебування у кожній стадії обороту, що дозволяє з тими ж їх сумами виконати більший обсяг робіт або виконати той же обсяг робіт з меншою сумою оборотних засобів. Ефективне використання оборотних коштів є важливим завданням підприємства і повинно забезпечуватись прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.
Прискорення оборотності оборотних коштів досягається шляхом проведення наступних заходів: зниження виробничих запасів, зменшення обсягу незавершеного виробництва, прискорення термінів реалізації готової продукції (виконаних і зданих замовнику обсягів будівельно-монтажних робіт), скорочення дебіторської заборгованості. Кожне з цих заходів цілком самостійно і автономно, але найбільший ефект буде досягнутий тоді, коли вони проводяться комплексно, в рамках єдиного плану.
Зниження виробничих запасів досягається за рахунок економного та раціонального використання матеріальних ресурсів, використання сучасних методів логістики, наближення до постачальників, завезення мінімальних партій продуктів і сировини (робота "з коліс"), використання контейнерних поставок, скорочення і ліквідації розкрадань і крадіжок, використання сучасних методів розрахунку за поставлений товар та інших заходів.
Зменшенню обсягів незавершеного виробництва сприяють заходи щодо скорочення термінів виробництва, тривалості перерв, і т.п. Інший напрямок цієї роботи - застосування більш коротких строків розрахунків за готову продукцію, наприклад, за місячні обсяги виконаних робіт.
Для прискорення термінів реалізації готової продукції потрібно налагодити якісну логістику, підвищити активність продажі, стимулювати продажі маркетинговими діями, роздивитися варіанти розширення сфери збуту та реалізації. Для підприємств з довготривалими продажами, необхідно насамперед проаналізувати діючий в організації документообіг. Інший напрямок цієї роботи пов'язане з вдосконаленням розрахунків за готову продукцію (продукцію готову, але неоплачену). Прискорення оборотності оборотних коштів особливо важливо, коли має місце високий рівень інфляції.
На стадії створення виробничих запасів – раціональне використання матеріальних ресурсів, удосконалення нормування, ліквідація наднормативних запасів, налагодження роботи транспорту, оптимальний вибір постачальників та інше.
На стадії незавершеного виробництва – скорочення тривалості виробничого циклу, впровадження прогресивної техніки та технологій, розвиток стандартизації та уніфікації, вдосконалення системи економічного стимулювання тощо.
На стадії обігу – раціональна організація збуту продукції, прискорення документообороту, дотримання договірної платіжної дисципліни, використання маркетингових важелів активізації продажу (реклами) та інше.
У конкретних умовах виробництва і збуту кожне підприємство самостійно обирає найбільш прийнятні шляхи прискорення оборотності оборотних коштів, що дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва і реалізації продукції без залучення додаткових фінансових ресурсів.
Нові умови господарювання потребують зміни в управлінні господарськими суб’єктами. Управляння фінансами на рівні підприємства має ряд цілей: прибуток, ліквідність, достатність обігових коштів. Для досягнення поставлених цілей необхідно налагодити систему планування, прогнозування й контролю за розумним використанням коштів [11].
У розвинутих країнах світу нестачу власних фінансових ресурсів підприємства задовольняють за рахунок позикових коштів – кредитів у всій їх різноманітності: на умовах забезпеченості, платності та цільового характеру використання. Створення в цих країнах особливих умов для розвитку підприємств, отримання короткострокових кредитів сприяє існуванню конкурентного ринку та наявності підприємств різних розмірів у всіх галузях.
Водночас, в Україні кредитні відносини між підприємствами та банками створюють несприятливі умови для подолання кризової ситуації і сприяють руйнуванню економічного балансу підприємства за рахунок високих відсоткових ставок.
У ринкових умовах фонд доцільно формувати за рахунок собівартості. Звичайно, про доцільність такого заходу можна сперечатися. З одного боку це призведе до зростання цін і дебіторської заборгованості, з другого – зменшить розмір податку на прибуток (у гумованому вираженні), одночасно зросте величина податку на додану вартість. Тому, узагальнюючи, можна зробити висновок, що механізм поповнення обігових коштів за рахунок власних джерел можливий, але потребує серйозних математичних підрахунків.
Висновки. Отже, приділяючи уваги плануванню підприємства, певною мірою можна передбачити і регулювати процеси забезпечення та використання обігових коштів.
Підприємства можуть збільшувати ефективність використання оборотних засобів за рахунок таких засобів:
Зменшення строку виготовлення продукції в результаті механізації роботи, удосконалення технологічних процесів, більш широкого застосування конструкцій, агрегатів, та напівфабрикатів.
Зменшення виробничих запасів поліпшенням організації матеріально-технічного постачання, зменшенням дальності транспортування.
Економією матеріальних ресурсів за рахунок кращого їх зберігання та обліку, суворого дотримання норм матеріальних витрат на одиницю продукції.
Удосконалення розрахунків із замовниками та вжиття інших заходів щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни.
5. Упорядкування ціноутворення, застосування дійової системи економічного стимулювання.
6. Прискорення оборотності оборотних засобів зумовлює з одного боку збільшення обсягу виробленої продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства, а з іншого дає можливість вивільнити частину коштів і за їх рахунок створити додаткові резерви для поширення виробництва.
Оскільки фінансове становище підприємств знаходиться в прямій залежності від стану оборотних коштів і припускає порівняння, витрат з результатами господарської діяльності і відшкодування витрат власними коштами, підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів - організацій їх руху з мінімально можливою сумою для одержання найбільшого економічного ефекту.
Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів, які умовно можна розділити на зовнішні, що роблять вплив поза залежністю від інтересів підприємства, і внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати.
Прискорення обороту оборотних засобів дозволяє вивільнити значні суми, і таким чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а вивільнені кошти використати відповідно до потреб підприємства.
Управління оборотними засобами безпосередньо пов'язане з механізмом визначення планової потреби підприємства в них, їх нормуванням. Для підприємства важливо правильно визначити оптимальну потребу в оборотних коштах, що дозволить з мінімальними витратами отримувати прибуток, заплановану при даному обсязі виробництва. Заниження величини оборотних засобів тягне за собою нестійкий фінансовий стан, перебої у виробничому процесі і, як наслідок, зниження обсягу виробництва та прибутку. У свою чергу, завищення розміру оборотних коштів знижує можливості підприємства виробляти капітальні витрати по розширенню виробництва.
Практична частина.
Задача 7.
Підприємство безплатно отримує НА у вигляді програмного забезпечення від доброчинного фонду для розвитку і підтримки бізнесу в сумі 9200 грн. Оскільки спеціалісти підприємства не мають змоги власноруч встановити програмне забезпечення , залучають спеціалістів сторонньої організації з повною оплатою наданих послуг з встановлення програмного забезпечення в сумі 900 грн., враховуючи ПДВ. Термін корисного використання отриманого програмного забезпечення складає 1,5 роки. Необхідно обчислити розмір зносу за місяць і визначити напрямок віднесення зносу.
Розв'язання.
В нашому випадку умови отримання майбутніх економічних вигод визначити неможливо, відтак будемо застосовувати прямолінійний метод нарахування амортизації, згідно з яким розмір щомісячних амортизаційних відрахувань розраховуватиметься як первісна вартість нематеріального об'єкта (без урахування податку на додану вартість), віднесена до кількості місяців його корисної експлуатації, тобто
АВ = (ЦНА + ВВСТ – ПДВ ) / ТСЛ = (9200 грн + 900 грн – 150 грн) / 18 місяців = 552,78 грн.
Нараховану суму зносу буде віднесено на адміністративні витрати.
Задача 14.
Визначити розмір вивільнення (або залучення) оборотних коштів на туристичному підприємстві на основі даних, наведених у таблиці 1.
Таблиця 1.Вихідні дані для розрахунків
| Показник | План | Факт |
| Обсяг туристичної діяльності, тис. грн. | 2500 | 2530 |
| Середньорічні залишки оборотних коштів, тис. грн. | 750 | 890 |
Кількість днів роботи підприємства - 250.
Розв’язання:
Визначаємо оборотність оборотних коштів шляхом ділення розміру середньорічних залишків оборотних коштів на одноденний обсяг реалізації продукції.
Для цього розраховуємо одноденний обсяг діяльності:
план 2500:250=10 тис. грн.
факт 2530:250=10,12 тис. грн.
Розраховуємо оборотність оборотних коштів:
план 750:10=75 днів
факт 890:10,12=87,95 днів
Обсяг додатково залучених розраховуємо за формулою:
Отже, обсяг додатково залучених грошей 2530*(87,95-75))/250= 131,05 грн.
Список використаної літератури
1. Назарчук Т. В. Менеджмент організацій [Текст]: Навчальний посібник. /. Т. В. Назарчук, О. М. Косіюк – К.: «Центр учбової літератури», 2016. – 560 с.
2. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. — Л.: Світ, 1995. - 296 с.
3. Шевченко В. С. Конспект лекцій з дисципліни «Менеджмент та адміністрування (Менеджмент)» (для студентів усіх форм навчання напряму підготовки 6.030601 – Менеджмент та слухачів другої вищої освіти за спеціальністю 7.03060101 – Менеджмент і адміністрування (за видами економічної діяльності)) / В. С. Шевченко; Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. – Харків : ХНУМГ ім. О. М.Бекетова, 2016. – 104 с.
4. Верба В. А. Управління розвитком компанії : навч. посібн. / В. А. Верба, О. М. Гребешкова. – К. : Вид-во КНЕУ, 2011. – 482 с.
5. Управління підприємством: організаційноекономічний аспект : монографія / за ред. д-ра екон. наук, проф. В. М. Нижника, канд. екон. наук, доц. М. В. Ніколайчука. – Хмельницький: Вид-во ХНУ, 2010. –389 с.
6. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу: Підручник. - 4-е вид - во; - М.: Фінанси та статистика, 2008. - 416 с.
7. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2007. - 480 с.
8. Ватченко О. Б. Політика управління оборотним капіталом на підприємстві // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2006. - №1. - С. 99 - 101.
9. Кононова О. О. Економічна сутність оборотних коштів // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - №24. - С. 21 - 24.
10. Нужна О. А. Оптимізація структури основних і оборотних засобів як важливий чинник конкурентоспроможності підприємств // Економіка АПК. - 2005. - №7. - С. 91 - 99.
11. Міценко Н. І. Фінансовий аналіз як метод діагностики фінансового стану підприємства / Н. І. Міценко , І. П. Сорока // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. - 2008. - Вып. 2. - С. 192 - 196.