"Хожение за три моря" - давньоруське твір у стилі щоденникових записів. Автор - тверський купець Афанасій Нікітін - описує свою подорож через Дербент і Баку сухим шляхом до Персії і потім до Індії. Подорож тривала з 1466 по 1472 р. На зворотному шляху, не доїжджаючи Смоленська, Афанасій Нікітін помер.
Найбільш вірогідне датування подорожі 1471-1474 рр.., За іншою гіпотезою - 1466-1472 рр.. Відправився з товарами в Північний Азербайджан (Ширван), А. Нікітін був пограбований ногайськими татарами. У числі тих, хто мав борги на Русі і кому шлях додому був закритий через небезпеку руйнування, А. Нікітін відправився далі на південь. Він пішов з Дербента в Баку, звідки згодом через Гурмиз - в Індію. У деяких наукових і науково-популярних роботах А. Нікітіна називають "торговим розвідником, заповзятливим купцем, що розшукували шлях до Індії", і т. д. Для таких припущень немає підставі: подорож було зроблено А. Н. по необхідності, на свій страх і ризик, без будь-якої офіційної допомоги. І коли Нікітін все ж таки зміг повернутися на Русь, він навряд чи був більш здатний розплатитися з боргами, ніж на початку шляху. Єдиним плодом подорожі були записки Нікітіна - "Хожение за три моря", які, як можна думати, він вів в дорозі, розраховуючи, що його записки прочитають "брати рустом християни".
У "Хожении" Нікітін докладно описує свій маршрут, часом вказуючи відстань від міста до міста в днях шляху, розповідає про свої пригоди. Багато уваги приділяє він опису Індії: його вражають звичаї, звичаї, одягу, він докладно описує розкішні виїзди ханів, релігійні свята. Не раз заявляють про себе і професійні інтереси купця - каже Нікітін про тамтешні товари і ціни на них.
Що потрапив в чужу країну тверський купець далеко не все розумів у навколишній обстановці, він міг робити поспішні узагальнення, довіряти поверіям і легендам. Але там, де А. Нікітін спирався не на розповіді своїх співрозмовників, а на власні спостереження, погляд його виявлявся вірним і тверезим. Незважаючи на всі своєрідність Індії в порівнянні з російськими землями, Нікітін побачив у ній добре знайому йому картину людських відносин: "А земля людно велми (багатонаселена), і сільські люди голи вельми, а бояри сильні добро і пишні вельми".
А. Нікітін перебував в основному на території найбільш сильного мусульманської держави Південної Індії - держави Бахманідов, і зміг помітити різницю між завойовниками - мусульманами і місцевим населенням - "гундустанцамі". Він зазначив, що хан "їздить на людях", хоча "слонів у нього і коней багато добрих". На відміну від "індіан" (індуїстів), мусульмани неодноразово намагалися звернути Нікітіна в іслам, і могутність мусульманського султана не могло не справити на нього враження. Але записи автора про його вірності християнству, зроблені ще в Індії, і самий факт його повернення на Русь дають підставу думати, що А. Нікітін не поступився цим спробам. Спілкування з представниками різних релігій надало, ймовірно, вплив на його світогляд і призвело до свого роду синтетичному монотеїзму, який він сам висловив в словах: "А праву (тобто правильну, справжню) віру Бог відає, а права віра - єдиного Бога знаті, ім'я його призивати на всякому місці чистому чисту ", ознаками" правої віри "для Нікітіна були тільки єдинобожжя і моральна чистота. Цим виправдовувалося в очах А. Нікітіна те, що він користувався мусульманським ім'ям і вживав мусульманські молитви.
Відрив від рідної землі сприймався тверським мандрівником дуже болісно. Любов до батьківщини не затуляла, правда, спогадів про кривди і лиха на Русі, і він записує по-тюркською емоційне визнання (наводиться у перекладі О. Д. Желтякова): "Російська земля нехай буде Богом збережену!. На цьому світі немає країни, як і їй. Але чому князі Руської землі не живуть один з одним як брати! Нехай же влаштується Руська земля, бо мало в ній справедливості ".
"Хожение за три моря" - не штучно стилізоване твір, а людський документ разючою художньої сили. "Хожение" - приклад того стихійного виникнення художньої літератури з ділової писемності, яке характерно для XV ст.
А. Нікітін не добрався до рідної Твері, а помер у межах Великого князівства Литовського на шляху до Смоленська. Його записки потрапили в руки дяка Василя Мамиреву, який передав їх упорядникові незалежного літописного зводу 80-х рр.., Відбилася в Львівській та Софійській другий літописах, у складі яких і читається "Хожение". Інша редакція читається в збірнику кінця XV ст., Що містить також Ермолинская літопис.