Державна освітня установа
Вищої професійної освіти
Орловський державний університет
Факультет педагогіки та психології
Кафедра корекційної педагогіки та психології
Реферат на тему:
«Фізіологічна основа корекційної спрямованості фізичного виховання»
Підготувала студентка 2 курсу 23 «а» групи
Касьянова О.В.
Науковий керівник:
Семенова Л.М.
Орел, 2007
Зміст
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
1. Дозвілля як сфера корекційної діяльності ... ... ... ... ... ... ... ... ... .4
2. Корекційна спрямованість фізичного виховання ... ... ... ... .. 7
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9
Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 10
Введення
Діти-інваліди позбавлені доступних здоровим одноліткам каналів отримання інформації: скуті в пересуванні і використанні сенсорних каналів сприйняття, вони не можуть опанувати всім різноманіттям людського досвіду. Вони також часто зазнають труднощів в предметно-практичної діяльності, обмежені у проявах ігрової діяльності, що негативно позначається на формуванні вищих психічних функцій.
Негативні емоційні переживання хронічна незадоволеність і т.п. можуть призводити до патологічних змін характеру, перекручувань у формуванні особистості. Всі ці особливості дітей-інвалідів вимагають особливого підходу в навчанні і вихованні.
Специфіка виховання дітей-інвалідів полягає в переважно корекційної спрямованості цього процесу. Від осіб, які здійснюють навчання і виховання, насамперед потрібно максимально розширити можливості дітей для освоєння предметно-практичного та теоретичного досвіду. Слід прагнути в найбільшій мірі подолати накладаються інвалідні обмеження. Особливої уваги вимагає емоційний розвиток таких дітей. Необхідно в доброзичливій і заохочувальної манері формувати в них адекватну самооцінку і рівень домагань, прагнення до розвитку тих здібностей і схильностей, які можуть сприяти максимальної самореалізації. Створення відповідних цим вимогам умов - комплексна проблема, її рішення багато в чому залежить від гуманістичних орієнтирів суспільства і прийнятих соціально-економічних механізмів реабілітації інвалідів.
1. Дозвілля як сфера корекційної діяльності
Альтернативність, інваріантність сучасної соціокультурної середовища являє собою широке поле для прояву ініціативи, самостійності, творчості, самоствердження людини, свободи його соціальної поведінки.
Соціально-культурна діяльність у сфері дозвілля характеризується різноманіттям занять, обумовлених неповторністю, унікальністю, самобутністю індивіда і визначенням нових духовних потреб. Протягом останніх років соціологи, культурологи, педагоги, психологи, економісти ставлять питання про необхідність формування соціально зваженої, збалансованої культурного середовища життєдіяльності людини.
Суперечливі проблеми сучасного соціокультурного стану переводять в активну позицію людини в якості основного ціннісного регулятора сфери культури, науки, освіти, дозвілля.
В даний час визначаються нові тенденції розвитку культури, які спираються на історичний вітчизняний і зарубіжний досвід соціокультурної життєдіяльності, враховуються національно-етнічні, регіональні варіанти соціальних служб сфери культурно-дозвільної діяльності [22; 85].
Однією з основних завдань соціальної педагогіки є активізація участі самої дитини в реабілітаційному процесі та забезпечення для цього необхідних умов. Активізація полягає у формуванні зацікавленості і активності в направленому самовияву дитини.
Велика роль в активізації дитини в реабілітаційній роботі належить організації дозвілля, індивідуальних та ігрових ігор.
У вихованні дитини з обмеженими можливостями гра виконується засобами активізації, так як граючи дитина розвивається у фізичному, психічному та соціальному напрямках.
Ігри, як засіб реабілітації поділяються на:
1. Ігри, що розвивають рухові навички:
- Дрібну моторику (ліплення, конструктори, малювання та ін);
- Велику моторику (ігри з м'ячем, спортивні ігри).
2. Ігри, що розвивають розумові здібності дитини:
- Логічні (головоломки, логічні ігри, шаради тощо);
- Мовні (наслідування звукам тварин, предметів);
- Стимулюючі розвиток слуху (заняття ритмікою, музичними іграшками, прослуховування музики);
- Стимулюючі розвиток зору (малювання, аплікація тощо);
- Розвиваючі конструктивні навички (заняття з конструктором, мозаїкою тощо).
Враховуючи психологію дитини, педагогу в інтересах мотивації його діяльності необхідно організувати гру з яскравими, привабливими іграшками. В ігровій діяльності слід поступово ускладнювати сюжет і правила гри. Важливо розвинути і закріпити кожен елемент спільних дій, вдалого прояви наслідування, будь-яку спробу комунікації з боку дитини. Самі по собі ігрові прийоми, навички і якості у дитини не виникають, їх треба цілеспрямовано формувати. І це зможуть зробити лише мудрі, веселі дотепні дорослі (вихователі, батьки), які стають першими і найкращими партнерами з ігор і максимально готують дитину до спільної гри з іншими дітьми. Існують різні підходи та класифікації ігор, в залежності від основи. Зокрема, виділяють:
- Функціональні гри, що виконують певні функції: розвивальні, навчальні, корекційні та ін;
- Дидактичні ігри, спрямовані на вирішення навчальних завдань, що стимулюють пізнавальну діяльність; закріплюють певні вміння та ін;
- Спеціальні ігри, які мають певне призначення: спортивні, пізнавальні, конструювання, дозвіллєві.
Для включення дітей в ігрову діяльність необхідно враховувати психологічні особливості їхнього віку. Вони диктують важливість обліку, які використовувати ігри та іграшки в реабілітаційній роботі [2; 16-18].
Якщо виходити з того, що реабілітація - це передусім виховання, в процесі якого дитина чи підліток отримує те, чого він був позбавлений в сім'ї, то саме виховання, в його глибинної суті, представляється нічим іншим, а в кінцевому рахунку - самоідентифікація особистості в культурному просторі.
Арттерапія - методи реабілітації, в яких широко використовуються прийоми художньої самодіяльності - малюнок, танець, музика, поезія, театральна гра, спів, риторика, спрямовані на подолання або компенсацію дефекту [27; 36].
Арттерапія - спосіб соціальної адаптації. Арттерапія особливо важлива для людей-інвалідів, які в силу фізичних чи психічних особливостей свого стану найчастіше соціально дезадаптовані, обмежені в соціальних контактах. Творчий досвід усвідомлення себе, розвиток нових навичок і вмінь дозволяють цим людям більш активно і самостійно брати участь в житті суспільства, розширюють діапазон їхнього соціального і професійного вибору. Розвиток творчого потенціалу людини сприяє її можливостям приймати рішення, більш успішно відбудувати своє життя. [19; 107].
2. Корекційна спрямованість фізичного виховання
Фізична культура - це особлива і самостійна галузь культури, яка набуває ряд специфічних рис у додатку до інвалідів різних груп, що займаються фізичними вправами і масовим спортом.
Забезпечуючи розвиток рухового апарату, зміцнюючи здоров'я, підвищує працездатність організму, фізичне виховання сприяє виживанню і подолання безлічі відхилень.
Оскільки саме рух здійснює безпосередньо ту зв'язок дитини з навколишнім світом, яка лежить в основі розвитку його психічних процесів і організму в цілому.
Фізична культура має великі можливості для корекції і вдосконалення моторики індивіда. Велика кількість фізичних вправ і варіантівность їх виконання дозволяє проводити відбір доцільних поєднань для кожного окремого випадку. Це обумовлює перевагу засобів фізичного виховання перед відновної трудотерапією.
Інвалідність пов'язана не тільки з втратою працездатності, а й з обмеженням рухової діяльності. У зв'язку з цим ця категорія людей перебуває у вимушених умовах дефіциту рухової активності [14; 153].
Основними причинами недостатнього розвитку фізичної культури і спорту інвалідів є: незрілість громадської думки «рівної особистості», практична відсутність спеціалізованих спортивних споруд, обладнання та інвентарю, невирішеність проблем інвалідів в архітектурно-будівельному комплексі, в тому числі складність переміщення по дорогах і в транспорті; відсутність професійних організаторів та тренерів зі спеціальною підготовкою; відсутність цільового фінансування на проведення фізкультурно-оздоровчої роботи; низька мотивація самих інвалідів до самовдосконалення, до виховання характеру і самодисципліни.
Фізична культура і спорт для цієї групи населення можуть виступати як ефективний засіб реабілітації та соціальної адаптації. Для інвалідів заняття фізичною культурою і спортом виступають як фактор поліпшення самопочуття, підвищення рівня здоров'я та рівня фізичної підготовленості, задоволення потреби в спілкуванні, розширенні кола знайомств, самореалізації при занятті спортом.
Реалізація фізкультурно-оздоровчих програм призводить до розширення можливостей рухових дій інвалідів, дозволяє їм підвищити свої фізичні кондиції, включитися в загальнокорисний працю. Крім цього прямого ефекту заняття фізичною культурою і спортом мають велике соціально-психологічне значення. В даний час серед інвалідів високий відсоток людей, схильних до депресії і суїциду; що викликано ізольованістю цієї групи людей від соціального життя. Шляхом залучення найбільшої кількості інвалідів у фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність можливо суттєво знизити кількість суїцидів в цій соціальній групі. Далі тривалість життя інвалідів у нашій країні значно нижче тривалості життя інвалідів в інших країнах світу. Залучення інвалідів у фізкультурно-оздоровчі заняття буде сприяти покращенню показників за цією ознакою [23; 80-81].
Висновок
Корекція - комплексне, спрямоване використання медичних, соціальних, освітніх та трудових заходів з метою пристосування хворого до діяльності на максимально можливому для нього рівні (визначення ВООЗ). [23; 20].
Право на реабілітацію включає забезпечення комплексу заходів на основі індивідуального диференційованого підходу до проблем і можливостей окремої дитини та її сім'ї. [1; 82].
Корекція розглядається як скоординоване застосування медичних, соціальних, просвітницьких і професійних заходів, що включають навчання або перенавчання інвалідів для досягнення по можливості найвищого рівня функціональної активності.
Корекція має тісний взаємозв'язок з відновлювальним лікуванням і адаптацією. При цьому в процесі лікування усуваються хворобливі патологічні прояви, а в процесі реабілітації йде вплив на залишкові, здатні до відновлення функції.
Реабілітація дітей-інвалідів покладено в нашій державі на медичні установи та соціальні служби. Неузгодженість у діях, а також недооцінка впливу соціального середовища як найважливішого соціального чинника нерідко утрудняє процес реабілітації.
У сучасному розумінні реабілітація інвалідів (коригування) - це система соціально-економічних, медичних, професійних, педагогічних та інших заходів, спрямованих на попередження прогресування патологічного процесу, усунення чи максимально можливу компенсацію обмежень життєдіяльності людини, відновлення здоров'я та соціальних зв'язків.
Список використаної літератури
1. Аксьонова Л.І. Соціальна педагогіка з спеціальній освіті: Учеб.пособие для студ.сред.пед.учеб.заведений. - М.: Іщдательскій центр «Академія», 2001. - 192 с.
2. Артеменко О.В. Дозвілля і гри в реабілітації дитини з ДЦН: Учеб.пособие / Под ред. Л.В. Мардахаева. - М.: Изд-во МГСУ «Союз», 2001. - 28 с.
3. Блінков Ю.А., Ткаченко В.С., Клушина Н.П. Медико-соціальна експертиза осіб з обмеженими можливостями. - Ростов н / Д: Фенікс, 2002. - 320 с.
4. Ваньшина С. Кому потрібна реабілітація інвалідів / / Питання соціального забезпечення. - 2007. - Січень № 1. - С. 4-5
5. Димпілова Л. Психологічна реабілітація дітей, які страждають на ДЦП / / Соціальне забезпечення. - 2004. - Січ. № 1. - С. 39 - 41
6. Іллічов Д. Реабілітація дітей з обмеженими можливостями / / Соціальна робота. - 2003. - № 2. - С. 46-47
7. Кантор В.З. Педагогічна реабілітація інвалідів по зору як специфічна педагогічна діяльність / / Дефектологія. - 2003. - № 5. - С. 38-44
8. Кергіна М. «Вікно в світ» / / Соціальна робота. - 2005. - № 2. - С. 22-23
9. Кіцул Н.С., Ялпаева Н.В. Організація роботи реабілітаційного центру в умовах малого міста / / Дефектологія. - 2004. - № 2. - С.73
10. Коновалов В.Ю. Психолого-педагогічні закономірності псіхоматіческой корекції та реабілітації / / Корекційна педагогіка. - 2005. - № 3 (9). - С.37-47
11. Лаврентьєва. Актуалізація резервних можливостей особистості в процесі соціальної реабілітації / / Соціальна педагогіка. - 2005. - № 1. - С.53-58
12. Латчук В.М., Бурлакіна О.В. Про педагогічних кадрах та організації рекреаційної діяльності з дітьми з відхиленнями у розвитку засобами туризму / / Корекційна педагогіка. - 2006. - № 2 (14). - С.12-17
13. Латчук В.М., Бурлакіна О.В., Бурлакін М.Ю. Роль туризму в реабілітації дітей-інвалідів і дітей з обмеженими можливостями / / Корекційна педагогіка. - 2006. - № 3 (15). - С.22-26
14. Левченко І.Ю., Приходько О.Г. Психологія навчання і виховання дітей з порушеннями ОДА: Учеб.пособие для сдут.сред.пед.учеб.заведений. - М.: Видавничий центр «Академія». - 2001. - 192 с.
15. Любушкіна Т. Досвід соціальної підтримки та реабілітації дітей з обмеженими можливостями / / Питання соціального забезпечення. - 2006. - Жовтень. - № 19. - С.13-14
16. Максимова І. Центр реабілітації дітей-інвалідів / / Виховання школярів. - 2006. - № 1. - С.26 - 30
17. Мардахаев Л.В. Психосоціальні основи реабілітації дитини: Учеб.пособие. - М.: Изд-во МГСУ «Союз», 2001. - 32 с.
18. Нігай Ш.Г., Шівріна Є.В. Соціально-правовий захист дітей з обмеженими можливостями: Навчальний посібник / Уачл.гос.пед.ун-т - Єкатеринбург, 2002. - 95 с.
19. Нові шляхи вирішення проблем дитячої інвалідності засобами культури та мистецтва. Методичний посібник. - 2001. - 216с.
20. Половинкина О.Б. Педагогічна підтримка сім'ї у процесі комплексної реабілітації дитини з органічним ураженням ЦНС в умовах стаціонару / / Дефектологія. - 2005. - № 1. - С.14
21. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями. Навчальний план і програми з спеціалізації / Під ред.проф. А.Г. Пашкова та доц.Н.С. Степашова, Курськ: Вид-во КДМУ, 1996. - 207 с.
22. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями: психолого-педагогічні аспекти. - М.: Соціально-технологічний інститут, 2000. - 80 с.
23. Соціально-побутова та трудова реабілітація інвалідів. - М.: Редакційно-видавничий центр Консорціуму «Соціальне здоров'я Росії», ТЕИС, 1997. - 184 с.
24. Соціально-трудова реабілітація дітей / / Соціальна педагогіка. - 2006. - № 3. - С.63-67
25. Трудотерапія як метод реабілітації інвалідів. - М.: Соціально-технологічний інститут, 1998. - 89 с.
26. Успенська Т. Під опікою діти-інваліди / / Соціальна робота. - 2003. - № 1. - С.34
27. Хіжаева Т. Важливий напрямок соціальної реабілітації / / Соціальне забезпечення. - 2004. - Серпень. № 8. - С.36-40.
28. Чеснокова Л.С. Іпотерапія в процесі психолого-педагогічної реабілітації дітей з церебральним паралічем / / Корекційна педагогіка. - 2007. - № 1 (19). - С.16-24
29. Юрков М. Успіх реабілітації - в її комплексності / / Соціальне забезпечення. - 1999. - № 7. - С.18-23
Вищої професійної освіти
Орловський державний університет
Факультет педагогіки та психології
Кафедра корекційної педагогіки та психології
Реферат на тему:
«Фізіологічна основа корекційної спрямованості фізичного виховання»
Підготувала студентка 2 курсу 23 «а» групи
Касьянова О.В.
Науковий керівник:
Семенова Л.М.
Орел, 2007
Зміст
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
1. Дозвілля як сфера корекційної діяльності ... ... ... ... ... ... ... ... ... .4
2. Корекційна спрямованість фізичного виховання ... ... ... ... .. 7
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9
Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 10
Введення
Діти-інваліди позбавлені доступних здоровим одноліткам каналів отримання інформації: скуті в пересуванні і використанні сенсорних каналів сприйняття, вони не можуть опанувати всім різноманіттям людського досвіду. Вони також часто зазнають труднощів в предметно-практичної діяльності, обмежені у проявах ігрової діяльності, що негативно позначається на формуванні вищих психічних функцій.
Негативні емоційні переживання хронічна незадоволеність і т.п. можуть призводити до патологічних змін характеру, перекручувань у формуванні особистості. Всі ці особливості дітей-інвалідів вимагають особливого підходу в навчанні і вихованні.
Специфіка виховання дітей-інвалідів полягає в переважно корекційної спрямованості цього процесу. Від осіб, які здійснюють навчання і виховання, насамперед потрібно максимально розширити можливості дітей для освоєння предметно-практичного та теоретичного досвіду. Слід прагнути в найбільшій мірі подолати накладаються інвалідні обмеження. Особливої уваги вимагає емоційний розвиток таких дітей. Необхідно в доброзичливій і заохочувальної манері формувати в них адекватну самооцінку і рівень домагань, прагнення до розвитку тих здібностей і схильностей, які можуть сприяти максимальної самореалізації. Створення відповідних цим вимогам умов - комплексна проблема, її рішення багато в чому залежить від гуманістичних орієнтирів суспільства і прийнятих соціально-економічних механізмів реабілітації інвалідів.
1. Дозвілля як сфера корекційної діяльності
Альтернативність, інваріантність сучасної соціокультурної середовища являє собою широке поле для прояву ініціативи, самостійності, творчості, самоствердження людини, свободи його соціальної поведінки.
Соціально-культурна діяльність у сфері дозвілля характеризується різноманіттям занять, обумовлених неповторністю, унікальністю, самобутністю індивіда і визначенням нових духовних потреб. Протягом останніх років соціологи, культурологи, педагоги, психологи, економісти ставлять питання про необхідність формування соціально зваженої, збалансованої культурного середовища життєдіяльності людини.
Суперечливі проблеми сучасного соціокультурного стану переводять в активну позицію людини в якості основного ціннісного регулятора сфери культури, науки, освіти, дозвілля.
В даний час визначаються нові тенденції розвитку культури, які спираються на історичний вітчизняний і зарубіжний досвід соціокультурної життєдіяльності, враховуються національно-етнічні, регіональні варіанти соціальних служб сфери культурно-дозвільної діяльності [22; 85].
Однією з основних завдань соціальної педагогіки є активізація участі самої дитини в реабілітаційному процесі та забезпечення для цього необхідних умов. Активізація полягає у формуванні зацікавленості і активності в направленому самовияву дитини.
Велика роль в активізації дитини в реабілітаційній роботі належить організації дозвілля, індивідуальних та ігрових ігор.
У вихованні дитини з обмеженими можливостями гра виконується засобами активізації, так як граючи дитина розвивається у фізичному, психічному та соціальному напрямках.
Ігри, як засіб реабілітації поділяються на:
1. Ігри, що розвивають рухові навички:
- Дрібну моторику (ліплення, конструктори, малювання та ін);
- Велику моторику (ігри з м'ячем, спортивні ігри).
2. Ігри, що розвивають розумові здібності дитини:
- Логічні (головоломки, логічні ігри, шаради тощо);
- Мовні (наслідування звукам тварин, предметів);
- Стимулюючі розвиток слуху (заняття ритмікою, музичними іграшками, прослуховування музики);
- Стимулюючі розвиток зору (малювання, аплікація тощо);
- Розвиваючі конструктивні навички (заняття з конструктором, мозаїкою тощо).
Враховуючи психологію дитини, педагогу в інтересах мотивації його діяльності необхідно організувати гру з яскравими, привабливими іграшками. В ігровій діяльності слід поступово ускладнювати сюжет і правила гри. Важливо розвинути і закріпити кожен елемент спільних дій, вдалого прояви наслідування, будь-яку спробу комунікації з боку дитини. Самі по собі ігрові прийоми, навички і якості у дитини не виникають, їх треба цілеспрямовано формувати. І це зможуть зробити лише мудрі, веселі дотепні дорослі (вихователі, батьки), які стають першими і найкращими партнерами з ігор і максимально готують дитину до спільної гри з іншими дітьми. Існують різні підходи та класифікації ігор, в залежності від основи. Зокрема, виділяють:
- Функціональні гри, що виконують певні функції: розвивальні, навчальні, корекційні та ін;
- Дидактичні ігри, спрямовані на вирішення навчальних завдань, що стимулюють пізнавальну діяльність; закріплюють певні вміння та ін;
- Спеціальні ігри, які мають певне призначення: спортивні, пізнавальні, конструювання, дозвіллєві.
Для включення дітей в ігрову діяльність необхідно враховувати психологічні особливості їхнього віку. Вони диктують важливість обліку, які використовувати ігри та іграшки в реабілітаційній роботі [2; 16-18].
Якщо виходити з того, що реабілітація - це передусім виховання, в процесі якого дитина чи підліток отримує те, чого він був позбавлений в сім'ї, то саме виховання, в його глибинної суті, представляється нічим іншим, а в кінцевому рахунку - самоідентифікація особистості в культурному просторі.
Арттерапія - методи реабілітації, в яких широко використовуються прийоми художньої самодіяльності - малюнок, танець, музика, поезія, театральна гра, спів, риторика, спрямовані на подолання або компенсацію дефекту [27; 36].
Арттерапія - спосіб соціальної адаптації. Арттерапія особливо важлива для людей-інвалідів, які в силу фізичних чи психічних особливостей свого стану найчастіше соціально дезадаптовані, обмежені в соціальних контактах. Творчий досвід усвідомлення себе, розвиток нових навичок і вмінь дозволяють цим людям більш активно і самостійно брати участь в житті суспільства, розширюють діапазон їхнього соціального і професійного вибору. Розвиток творчого потенціалу людини сприяє її можливостям приймати рішення, більш успішно відбудувати своє життя. [19; 107].
2. Корекційна спрямованість фізичного виховання
Фізична культура - це особлива і самостійна галузь культури, яка набуває ряд специфічних рис у додатку до інвалідів різних груп, що займаються фізичними вправами і масовим спортом.
Забезпечуючи розвиток рухового апарату, зміцнюючи здоров'я, підвищує працездатність організму, фізичне виховання сприяє виживанню і подолання безлічі відхилень.
Оскільки саме рух здійснює безпосередньо ту зв'язок дитини з навколишнім світом, яка лежить в основі розвитку його психічних процесів і організму в цілому.
Фізична культура має великі можливості для корекції і вдосконалення моторики індивіда. Велика кількість фізичних вправ і варіантівность їх виконання дозволяє проводити відбір доцільних поєднань для кожного окремого випадку. Це обумовлює перевагу засобів фізичного виховання перед відновної трудотерапією.
Інвалідність пов'язана не тільки з втратою працездатності, а й з обмеженням рухової діяльності. У зв'язку з цим ця категорія людей перебуває у вимушених умовах дефіциту рухової активності [14; 153].
Основними причинами недостатнього розвитку фізичної культури і спорту інвалідів є: незрілість громадської думки «рівної особистості», практична відсутність спеціалізованих спортивних споруд, обладнання та інвентарю, невирішеність проблем інвалідів в архітектурно-будівельному комплексі, в тому числі складність переміщення по дорогах і в транспорті; відсутність професійних організаторів та тренерів зі спеціальною підготовкою; відсутність цільового фінансування на проведення фізкультурно-оздоровчої роботи; низька мотивація самих інвалідів до самовдосконалення, до виховання характеру і самодисципліни.
Фізична культура і спорт для цієї групи населення можуть виступати як ефективний засіб реабілітації та соціальної адаптації. Для інвалідів заняття фізичною культурою і спортом виступають як фактор поліпшення самопочуття, підвищення рівня здоров'я та рівня фізичної підготовленості, задоволення потреби в спілкуванні, розширенні кола знайомств, самореалізації при занятті спортом.
Реалізація фізкультурно-оздоровчих програм призводить до розширення можливостей рухових дій інвалідів, дозволяє їм підвищити свої фізичні кондиції, включитися в загальнокорисний працю. Крім цього прямого ефекту заняття фізичною культурою і спортом мають велике соціально-психологічне значення. В даний час серед інвалідів високий відсоток людей, схильних до депресії і суїциду; що викликано ізольованістю цієї групи людей від соціального життя. Шляхом залучення найбільшої кількості інвалідів у фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність можливо суттєво знизити кількість суїцидів в цій соціальній групі. Далі тривалість життя інвалідів у нашій країні значно нижче тривалості життя інвалідів в інших країнах світу. Залучення інвалідів у фізкультурно-оздоровчі заняття буде сприяти покращенню показників за цією ознакою [23; 80-81].
Висновок
Корекція - комплексне, спрямоване використання медичних, соціальних, освітніх та трудових заходів з метою пристосування хворого до діяльності на максимально можливому для нього рівні (визначення ВООЗ). [23; 20].
Право на реабілітацію включає забезпечення комплексу заходів на основі індивідуального диференційованого підходу до проблем і можливостей окремої дитини та її сім'ї. [1; 82].
Корекція розглядається як скоординоване застосування медичних, соціальних, просвітницьких і професійних заходів, що включають навчання або перенавчання інвалідів для досягнення по можливості найвищого рівня функціональної активності.
Корекція має тісний взаємозв'язок з відновлювальним лікуванням і адаптацією. При цьому в процесі лікування усуваються хворобливі патологічні прояви, а в процесі реабілітації йде вплив на залишкові, здатні до відновлення функції.
Реабілітація дітей-інвалідів покладено в нашій державі на медичні установи та соціальні служби. Неузгодженість у діях, а також недооцінка впливу соціального середовища як найважливішого соціального чинника нерідко утрудняє процес реабілітації.
У сучасному розумінні реабілітація інвалідів (коригування) - це система соціально-економічних, медичних, професійних, педагогічних та інших заходів, спрямованих на попередження прогресування патологічного процесу, усунення чи максимально можливу компенсацію обмежень життєдіяльності людини, відновлення здоров'я та соціальних зв'язків.
Список використаної літератури
1. Аксьонова Л.І. Соціальна педагогіка з спеціальній освіті: Учеб.пособие для студ.сред.пед.учеб.заведений. - М.: Іщдательскій центр «Академія», 2001. - 192 с.
2. Артеменко О.В. Дозвілля і гри в реабілітації дитини з ДЦН: Учеб.пособие / Под ред. Л.В. Мардахаева. - М.: Изд-во МГСУ «Союз», 2001. - 28 с.
3. Блінков Ю.А., Ткаченко В.С., Клушина Н.П. Медико-соціальна експертиза осіб з обмеженими можливостями. - Ростов н / Д: Фенікс, 2002. - 320 с.
4. Ваньшина С. Кому потрібна реабілітація інвалідів / / Питання соціального забезпечення. - 2007. - Січень № 1. - С. 4-5
5. Димпілова Л. Психологічна реабілітація дітей, які страждають на ДЦП / / Соціальне забезпечення. - 2004. - Січ. № 1. - С. 39 - 41
6. Іллічов Д. Реабілітація дітей з обмеженими можливостями / / Соціальна робота. - 2003. - № 2. - С. 46-47
7. Кантор В.З. Педагогічна реабілітація інвалідів по зору як специфічна педагогічна діяльність / / Дефектологія. - 2003. - № 5. - С. 38-44
8. Кергіна М. «Вікно в світ» / / Соціальна робота. - 2005. - № 2. - С. 22-23
9. Кіцул Н.С., Ялпаева Н.В. Організація роботи реабілітаційного центру в умовах малого міста / / Дефектологія. - 2004. - № 2. - С.73
10. Коновалов В.Ю. Психолого-педагогічні закономірності псіхоматіческой корекції та реабілітації / / Корекційна педагогіка. - 2005. - № 3 (9). - С.37-47
11. Лаврентьєва. Актуалізація резервних можливостей особистості в процесі соціальної реабілітації / / Соціальна педагогіка. - 2005. - № 1. - С.53-58
12. Латчук В.М., Бурлакіна О.В. Про педагогічних кадрах та організації рекреаційної діяльності з дітьми з відхиленнями у розвитку засобами туризму / / Корекційна педагогіка. - 2006. - № 2 (14). - С.12-17
13. Латчук В.М., Бурлакіна О.В., Бурлакін М.Ю. Роль туризму в реабілітації дітей-інвалідів і дітей з обмеженими можливостями / / Корекційна педагогіка. - 2006. - № 3 (15). - С.22-26
14. Левченко І.Ю., Приходько О.Г. Психологія навчання і виховання дітей з порушеннями ОДА: Учеб.пособие для сдут.сред.пед.учеб.заведений. - М.: Видавничий центр «Академія». - 2001. - 192 с.
15. Любушкіна Т. Досвід соціальної підтримки та реабілітації дітей з обмеженими можливостями / / Питання соціального забезпечення. - 2006. - Жовтень. - № 19. - С.13-14
16. Максимова І. Центр реабілітації дітей-інвалідів / / Виховання школярів. - 2006. - № 1. - С.26 - 30
17. Мардахаев Л.В. Психосоціальні основи реабілітації дитини: Учеб.пособие. - М.: Изд-во МГСУ «Союз», 2001. - 32 с.
18. Нігай Ш.Г., Шівріна Є.В. Соціально-правовий захист дітей з обмеженими можливостями: Навчальний посібник / Уачл.гос.пед.ун-т - Єкатеринбург, 2002. - 95 с.
19. Нові шляхи вирішення проблем дитячої інвалідності засобами культури та мистецтва. Методичний посібник. - 2001. - 216с.
20. Половинкина О.Б. Педагогічна підтримка сім'ї у процесі комплексної реабілітації дитини з органічним ураженням ЦНС в умовах стаціонару / / Дефектологія. - 2005. - № 1. - С.14
21. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями. Навчальний план і програми з спеціалізації / Під ред.проф. А.Г. Пашкова та доц.Н.С. Степашова, Курськ: Вид-во КДМУ, 1996. - 207 с.
22. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями: психолого-педагогічні аспекти. - М.: Соціально-технологічний інститут, 2000. - 80 с.
23. Соціально-побутова та трудова реабілітація інвалідів. - М.: Редакційно-видавничий центр Консорціуму «Соціальне здоров'я Росії», ТЕИС, 1997. - 184 с.
24. Соціально-трудова реабілітація дітей / / Соціальна педагогіка. - 2006. - № 3. - С.63-67
25. Трудотерапія як метод реабілітації інвалідів. - М.: Соціально-технологічний інститут, 1998. - 89 с.
26. Успенська Т. Під опікою діти-інваліди / / Соціальна робота. - 2003. - № 1. - С.34
27. Хіжаева Т. Важливий напрямок соціальної реабілітації / / Соціальне забезпечення. - 2004. - Серпень. № 8. - С.36-40.
28. Чеснокова Л.С. Іпотерапія в процесі психолого-педагогічної реабілітації дітей з церебральним паралічем / / Корекційна педагогіка. - 2007. - № 1 (19). - С.16-24
29. Юрков М. Успіх реабілітації - в її комплексності / / Соціальне забезпечення. - 1999. - № 7. - С.18-23