РОСІЯ, УКРАЇНА І Білоруси в СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Відносини між Росією і Україною, Росією і Білорусією визначаються взаєминами владних структур і населенням цих країн.
У взаєминах Росії і Україні, особливо в останні роки спостерігається неймовірний диферент у всіх питаннях, пов'язаних з російсько-українськими відносинами. Географічно він ділить країну на східну і західну частину і з часом це тільки збільшується. У цьому проблема. Україна - розколота країна не тільки за мовною, географічною, а й за світоглядним принципом. Головна проблема української влади сьогодні - як поєднати ці абсолютно по-різному дивляться на світ і долю своєї країни частині держави через призму Російсько-українських відносин. Дії ж влади України при вирішенні цієї проблеми суперечливі. З одного боку, є розуміння необхідності руху назустріч Росії, але з іншого, рух у протилежному напрямку.
Так 16 квітня 2007 голова МЗС України Арсеній Яценюк вперше приїхав з офіційним візитом до Росії. Він підтвердив позицію Києва в тому, що головним стратегічним завданням у відносинах двох країн є оновлення Великого договору про співробітництво України і Росії, підписаного рівно 10 років тому. Крім того він знову підняв тему перебування ЧФ у Севастополі і проблему проведення демаркації та делімітації державного кордону.
22 червня 2007 прем'єр-міністри М. Фрадков і В. Янукович підписали План економічного співробітництва між двома країнами на період 2008-2010 рр..
У зв'язку з Світовим економічною кризою співробітництво країн зажадало більш тісних відносин. І президент Віктор Ющенко створив міжвідомчу стратегічну групу з українсько-російським відносинам з метою оптимізації відносин з Росією.
Як зазначив заступник голови секретаріату президента Андрій Гончарук, В. Ющенка не влаштовує нинішній стан російсько-українських відносин. Міжвідомчу стратегічну групу доручено розробити та подати у місячний строк проекти основних принципів стратегії вирішення актуальних питань українсько-російських відносин.
За словами А. Гондарчука, "президент вважає, що здоровий економічний прагматизм повинен домінувати у двосторонніх відносинах, а політичні моменти відійти на другий план". Призначений президентом спеціальним представником України з розвитку українсько-російських відносин Костянтин Грищенко зауважив, що Київ "особливо не влаштовує тональність у цих відносинах", і що в умовах світової фінансової кризи
"Росія, з якою наш товарообіг складе цього року близько 30 мільярдів доларів, - це найбільший партнер який повинен бути партнером і в пошуку підходів подолання цієї кризи". Розглядається так само Росією запит від України з питання надання кредиту на $ 5 млрд. Київ мотивують своє прохання необхідністю покриття утворився в результаті глобальної фінансової кризи бюджетного дефіциту. 10 березня 2009р віце-прем'єр, міністр фінансів Росії Олексій Кудрін повідомив, що з питання про виділення кредиту Україні ведуться консультації зі співробітниками міністерства фінансів цієї країни. Проте рух України у протилежному напрямку більш істотні. Вони мають негативні наслідки не тільки у відносинах Росії та Україні, а й підривають імідж Росії серед світового співтовариства.
Це стосується насамперед до газового конфлікту між Росією і Україною. Напружені відносини між Росією і Україною у сфері газових відносин вже давно стали недоброю традицією. Рівень нерозуміння між обома сторонами часто призводить до перебоїв з постачаннями російського газу нашій країні і, як наслідок, скорочення транзиту газу до Європи. Проте, нового конфлікту в газовому питанні, який назрівав на початку 2009р, вдалося поки уникнути.
Так, на ультимативну заяву Прем'єр-міністра Російської Федерації Володимира Путіна, щодо того, що Росія припинить поставки газу в Україні, а, можливо, і європейським споживачам, якщо 7 березня 2009р не буде проведена оплата поставленого газу, НАК "Нафтогаз Україна" відреагував практично моментально, повністю розрахувавшись з ВАТ "Газпром" за газ, поставлений у лютому 2009 року. Цю інформацію підтвердили як в "Нафтогазі", так і "Газпромі".
Заява В. Путіна було викликано, насамперед, ситуацією, пов'язаною з обшуком головного офісу "Нафтогазу" співробітниками СБУ (Служба безпеки України, керівник СБУ на березень 2009р - Валентин Наливайченко) Російська сторона, сказав В. Путін, вкрай стурбована інформацією про дії українських силових структур щодо компанії "Нафтогаз Україна" та її посадових осіб, включаючи намір заарештувати газ, що проходить по території України. "Ми не можемо не висловити крайню стурбованість можливими наслідками цих дій", - зазначив російський прем'єр.
У свою чергу, Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко, перебуваючи у Франції з візитом, поспішила заспокоїти Європу, заявивши журналістам за підсумками зустрічі з Президентом Франції Ніколя Саркозі, що Україні і надалі буде виконувати усі домовленості щодо транзиту російського природного газу до країн Європи. «Що всі підписані угоди, які переводять розрахунок ціни на газ і транзит на формальну основу, виключають будь-які було можливі конфлікти в майбутньому» », - зазначила Прем'єр. При цьому Ю. Тимошенко додала, що «Україна як була, так і залишається надійним партнером у питанні транзиту російського газу до Європи».
Тим часом, крапка у внутрішньоукраїнському газовому конфлікті ще не поставлена.Ранее СБУ порушила кримінальну справу за фактом заволодіння за попередньою змовою групою посадових осіб "Нафтогазу" 6,3 млрд. кубометрів транзитного газу на суму понад 7,4 млрд.грн. Співробітники СБУ, які здійснювали обшук у штаб-квартирі компанії, намагалися вилучити оригінал контракту між "Нафтогазом" і "Газпромом" на 2009-2019 роки.
Примітно, що ситуація навколо "Нафтогазу" загострила і без того непрості відносини між Прем'єр-міністром Ю. Тимошенко і Президентом країни Віктором Ющенком. Перебуваючи у Франції, Прем'єр заявила, що події навколо НАК (Національна акціонерне компанія «Нафтогаз Україна») відбуваються з метою відібрати у України 11 млрд. кубометрів природного газу для компанії "Росукренерго". "Якщо хтось думає, що це боротьба особистостей, то це банальна боротьба корупційної групи за гроші, які їм не належать. І ніяка боротьба особистостей тут не має місця", - сказала Ю. Тимошенко. При цьому Ю. Тимошенко припустила, що СБУ не може "так грубо і цинічно діяти без прямої вказівки Президента України". За її словами, боротьба йде за 11 млрд. кубометрів газу, які сьогодні належать Україні. "Хочуть отримати ці 11 млрд. у власність тіньової корпорації" РосУкрЕнерго ", але уряд не дозволить. І я, як Прем'єр-міністр, досить боляче дам по руках усім, хто зазіхає на державну власність", - заявила вона. У той же час, прес-секретар Президента Ірина Ванникова повідомила, що глава держави повністю підтримує дії співробітників СБУ, які порушили і розслідують кримінальну справу за підозрою посадових осіб "Нафтогазу України" і митниці у скоєнні посадового злочину. І. Ванникова зазначила: "Спецслужба діє виключно на законних підставах і в рамках повноважень, визначених законодавством". У той же час, за її словами, глава держави застерігає СБУ від будь-яких протиправних дій, насамперед, від порушень законних прав і свобод громадян. "Законність буде неухильно дотримуватися", - сказала вона.
Таким чином, говорити про те, що Україні може тимчасово зітхнути з полегшенням після розрахунків з "Газпромом", поки не доводиться. Вищим посадовим особам країни ще доведеться ще поламати голову, яким чином розрядити ситуацію, що склалася у відношенні "Нафтогазу". Якщо найближчим часом не буде знайдено прийнятне рішення, то можливий новий газовий криза, звинувачувати у виникненні якого Україна зможе тільки себе.
Інше негативний напрямок в діях Україні - це пропаганда «Голодомору» та покладання провини за нього на Росію.
Тема голодомору, і раніше що була одним з подразників у відносинах Росії та Україні, поряд з мовним питанням і проблемами навколо Чорноморського флоту зараз стала приводом для справжньої дипломатичної війни. Театром бойових дій виявилася Генасамблея ООН, куди Київ намагається внести питання про розгляд голодомору на Україні в 1932-1933 роках. У кінці жовтня українська делегація розповсюдила серед членів ООН проект резолюції Генасамблеї, в якому запропонувала відзначити 75-ту річницю голодомору на Україні.
Російська сторона, з усіх сил опиралася цій ініціативі. МЗС України звинуватив Москву в перешкоджанні "визнання міжнародним співтовариством голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду". Приводом для цього стало якийсь лист, який глава МЗС РФ Сергій Лавров нібито розіслав своїм колегам з країн-членів ООН, попросивши їх "зайняти принципову позицію і протистояти українській ініціативі в Генасамблеї, оскільки через голод 1932-1933 років вмирали не тільки на Україну , але і в Росії, Білорусії і Казахстані ".
До інших негативних дій Україна також належить:
· Проведення спільних військово-морських і сухопутних навчань з НАТО.
Українське Міноборони в 2007 р. на проведення спільних військових навчань виділив $ 1,2 млн. За словами Шерстюка (начальник Управління військового співробітництва Генерального штабу Збройних сил України), в 2007 році Україні запланувала 14 спільних навчань з іноземними державами, з яких 5 пройде на території Україні
· Вступ України до НАТО.
Україна планує перейти від політики партнерства до політики перспективного членства в НАТО, курс на євроатлантичну інтеграцію збережений як стратегічний, а В. Ющенко "постійно проводить консультації з провідними посадовими особами в контексті просування євроатлантичного курсу держави".
· Надання військової допомоги Грузії у Російсько-Грузинському конфлікті в Південній Осетії.
· Знесення пам'ятників Радянським воїнам-визволителям України від фашистів.
· Пропаганда націоналізму і героїки націонал-фашистів.
· Розкол церкви (Відгалуження від Російської церкви)
· Заборона на російську мову.
Різниця у відносинах Росії до України і Білорусії диктується настроями тих людей, які живуть в цих країнах. Громадяни Білорусі, в общем-то, по всій країні рівномірно виступають за тісні відносини з Росією. Існує прямий обмін валют, вільний виїзд в будь-яку країну, а також вільний доступ в Інтернет і до космічних засобів зв'язку. Отже, говорити про якусь зажатості не можна. Є особливості, але вони багато, де є.
Колись ці держави входили в єдиний Радянський Союз. Після його розпаду утворився геополітичний вакуум на європейському континенті, який стрімко став заповнюватися провідними світовими державами та / або їх регіональними об'єднаннями. Отже, з точки зору географії, Росія - це «Хартленд» (Heartland - англ. «Серцевинна земля»; термін Макіндера, що позначає внутрішньоконтинентальні євразійські території, навколо яких відбувається просторова динаміка історичного розвитку. Співпадає з територією Росії / / А. Дугін. Основи геополітики. - М., 1999 .- С. 902.) Білорусія - периферійна територія, розташована на стику Росії і Європи. Виходячи зі свого географічного положення Білорусія - це своєрідний міст, що з'єднує Росію та Європу і одночасно відчуває тиск з їх боку. Саме таке геополітичне становище Росії і Білорусії може служити відправною точкою для аналізу положення обох наших держав у системі сучасних міжнародних відносин.
«Як би не складалися наші стосунки (Росії і Білорусії) - це історично наш стратегічний партнер по Союзній державі. Разом з тим, Білорусь є частиною (свого роду центром) Європи, і бути поза її ми не можемо »- говорив президент Олександр Лукашенко ще в 2004 році. Судячи з усього, геополітичний фактор і надалі буде домінуючим при визначенні подальшого вектору розвитку відносин Росія - Білорусь - Європа. Аналізуючи сутність російсько-білорусько-європейських взаємин важливо розуміти той факт, що ні Росія, ні тим більше ЄС не збираються в доступній для огляду перспективі інкорпорувати Білорусію в свій склад.
Необхідно визнати, що на сьогоднішній день в Європі навіть гіпотетично ніхто не говорить про те, що в деякому віддаленому майбутньому Білорусія може почати переговори про свій вступ до ЄС. У практичній площині сьогодні лідери ЄС підкреслюють, що питання про подальше розширення Євросоюзу взагалі не варто.
Не так давно у своїй книзі «Кордони Європи» комісар ЄС з питань єдиного ринку Фріц Болкенштайн відверто заявив, що такі держави як Україна, Білорусь і Молдова мають стати буфером між ЄС і «потенційно небезпечними» для Європи державами, до яких він зараховує Росію, Сирію, Іран і Ірак. Подібна ідея не нова. Досить згадати знаменитий приклад «санітарного кордону» початку XX століття, до складу якого входили країни, розташовані між Росією і Німеччиною і контролюються Англією. З точки зору геополітики така комбінація дає незаперечні стратегічні вигоди третій стороні, адже апріорі країни «санітарного кордону», як правило, є одночасно причиною конфліктів двох континентальних держав або їх регіональних організацій. Причому геополітична самостійність «буферних держав» фактично неможлива, і тому вони змушені шукати економічної, політичної та військової підтримки на стороні, тобто в особі третьої держави.
Сьогодні вже ні в кого не викликає сумнівів, що європейська інтеграція і тим більше побудова системи європейської безпеки не можливі без взаємодії перш за все з Росією. І логічно припустити, що «ефективне просування відносин» Білорусі, України і Європи не може відбуватися без урахування Російсько-білоруських і Російсько-українських відносин. Навіть якщо залишити осторонь геополітичні реалії про які йшла мова вище, факторів російського впливу на Білорусь і Україна, як і на інші країни пострадянського простору, предостатньо. Перш за все, на схід від Білорусії Україні лежить величезний російський ринок, який вже сьогодні поглинає не тільки білоруські та українські товари, але і що набагато важливіше надлишок робочої сили. При цьому, роль цього чинника в подальшому буде тільки посилюватися. Однак при будь-якому «розкладі» Росія і Білорусь, Росія і Україна навряд чи надто далеко відійдуть один від одного. На користь цього говорять не лише географічна, культурна, історична, економічна близькість цих країн, а й національні інтереси Росії і Білорусії, Росії та Україні. Ці держави, перш за все, об'єктивно зацікавлені в міцних добросусідських відносинах, які будуть служити основою взаємовигідного партнерства. На жаль поки що Росія в силу обставин свого внутрішнього розвитку не стала центром дійсно успішної інтеграції в рамках Співдружності Незалежних Держав. На цьому тлі саме Союз Росії і Білорусі має всі шанси для того, щоб стати «локомотивом» (подібно Франції та Німеччини в ЄС) інтеграційної політики в рамках СНД.
Росія - це країна, яка лежить в Євразії, «замикаючи» в собі величезні простори Європи і Азії. Білорусь і Україна - це європейські країни, інтереси яких лежать в Європі. І цілком логічно, що сучасна Білорусія і сучасна Україна прагне зробити відносини з Європою ключовим вектором своєї зовнішньої політики. Але тісні відносини Росії і Білорусі, Росії та Україні як відносини найближчих сусідів, братніх народів і стратегічних партнерів приречені на те, щоб стати постійним чинником міжнародних відносин на європейському континенті.
Відносини між Росією і Україною, Росією і Білорусією визначаються взаєминами владних структур і населенням цих країн.
У взаєминах Росії і Україні, особливо в останні роки спостерігається неймовірний диферент у всіх питаннях, пов'язаних з російсько-українськими відносинами. Географічно він ділить країну на східну і західну частину і з часом це тільки збільшується. У цьому проблема. Україна - розколота країна не тільки за мовною, географічною, а й за світоглядним принципом. Головна проблема української влади сьогодні - як поєднати ці абсолютно по-різному дивляться на світ і долю своєї країни частині держави через призму Російсько-українських відносин. Дії ж влади України при вирішенні цієї проблеми суперечливі. З одного боку, є розуміння необхідності руху назустріч Росії, але з іншого, рух у протилежному напрямку.
Так 16 квітня 2007 голова МЗС України Арсеній Яценюк вперше приїхав з офіційним візитом до Росії. Він підтвердив позицію Києва в тому, що головним стратегічним завданням у відносинах двох країн є оновлення Великого договору про співробітництво України і Росії, підписаного рівно 10 років тому. Крім того він знову підняв тему перебування ЧФ у Севастополі і проблему проведення демаркації та делімітації державного кордону.
22 червня 2007 прем'єр-міністри М. Фрадков і В. Янукович підписали План економічного співробітництва між двома країнами на період 2008-2010 рр..
У зв'язку з Світовим економічною кризою співробітництво країн зажадало більш тісних відносин. І президент Віктор Ющенко створив міжвідомчу стратегічну групу з українсько-російським відносинам з метою оптимізації відносин з Росією.
Як зазначив заступник голови секретаріату президента Андрій Гончарук, В. Ющенка не влаштовує нинішній стан російсько-українських відносин. Міжвідомчу стратегічну групу доручено розробити та подати у місячний строк проекти основних принципів стратегії вирішення актуальних питань українсько-російських відносин.
За словами А. Гондарчука, "президент вважає, що здоровий економічний прагматизм повинен домінувати у двосторонніх відносинах, а політичні моменти відійти на другий план". Призначений президентом спеціальним представником України з розвитку українсько-російських відносин Костянтин Грищенко зауважив, що Київ "особливо не влаштовує тональність у цих відносинах", і що в умовах світової фінансової кризи
"Росія, з якою наш товарообіг складе цього року близько 30 мільярдів доларів, - це найбільший партнер який повинен бути партнером і в пошуку підходів подолання цієї кризи". Розглядається так само Росією запит від України з питання надання кредиту на $ 5 млрд. Київ мотивують своє прохання необхідністю покриття утворився в результаті глобальної фінансової кризи бюджетного дефіциту. 10 березня 2009р віце-прем'єр, міністр фінансів Росії Олексій Кудрін повідомив, що з питання про виділення кредиту Україні ведуться консультації зі співробітниками міністерства фінансів цієї країни. Проте рух України у протилежному напрямку більш істотні. Вони мають негативні наслідки не тільки у відносинах Росії та Україні, а й підривають імідж Росії серед світового співтовариства.
Це стосується насамперед до газового конфлікту між Росією і Україною. Напружені відносини між Росією і Україною у сфері газових відносин вже давно стали недоброю традицією. Рівень нерозуміння між обома сторонами часто призводить до перебоїв з постачаннями російського газу нашій країні і, як наслідок, скорочення транзиту газу до Європи. Проте, нового конфлікту в газовому питанні, який назрівав на початку 2009р, вдалося поки уникнути.
Так, на ультимативну заяву Прем'єр-міністра Російської Федерації Володимира Путіна, щодо того, що Росія припинить поставки газу в Україні, а, можливо, і європейським споживачам, якщо 7 березня 2009р не буде проведена оплата поставленого газу, НАК "Нафтогаз Україна" відреагував практично моментально, повністю розрахувавшись з ВАТ "Газпром" за газ, поставлений у лютому 2009 року. Цю інформацію підтвердили як в "Нафтогазі", так і "Газпромі".
Заява В. Путіна було викликано, насамперед, ситуацією, пов'язаною з обшуком головного офісу "Нафтогазу" співробітниками СБУ (Служба безпеки України, керівник СБУ на березень 2009р - Валентин Наливайченко) Російська сторона, сказав В. Путін, вкрай стурбована інформацією про дії українських силових структур щодо компанії "Нафтогаз Україна" та її посадових осіб, включаючи намір заарештувати газ, що проходить по території України. "Ми не можемо не висловити крайню стурбованість можливими наслідками цих дій", - зазначив російський прем'єр.
У свою чергу, Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко, перебуваючи у Франції з візитом, поспішила заспокоїти Європу, заявивши журналістам за підсумками зустрічі з Президентом Франції Ніколя Саркозі, що Україні і надалі буде виконувати усі домовленості щодо транзиту російського природного газу до країн Європи. «Що всі підписані угоди, які переводять розрахунок ціни на газ і транзит на формальну основу, виключають будь-які було можливі конфлікти в майбутньому» », - зазначила Прем'єр. При цьому Ю. Тимошенко додала, що «Україна як була, так і залишається надійним партнером у питанні транзиту російського газу до Європи».
Тим часом, крапка у внутрішньоукраїнському газовому конфлікті ще не поставлена.Ранее СБУ порушила кримінальну справу за фактом заволодіння за попередньою змовою групою посадових осіб "Нафтогазу" 6,3 млрд. кубометрів транзитного газу на суму понад 7,4 млрд.грн. Співробітники СБУ, які здійснювали обшук у штаб-квартирі компанії, намагалися вилучити оригінал контракту між "Нафтогазом" і "Газпромом" на 2009-2019 роки.
Примітно, що ситуація навколо "Нафтогазу" загострила і без того непрості відносини між Прем'єр-міністром Ю. Тимошенко і Президентом країни Віктором Ющенком. Перебуваючи у Франції, Прем'єр заявила, що події навколо НАК (Національна акціонерне компанія «Нафтогаз Україна») відбуваються з метою відібрати у України 11 млрд. кубометрів природного газу для компанії "Росукренерго". "Якщо хтось думає, що це боротьба особистостей, то це банальна боротьба корупційної групи за гроші, які їм не належать. І ніяка боротьба особистостей тут не має місця", - сказала Ю. Тимошенко. При цьому Ю. Тимошенко припустила, що СБУ не може "так грубо і цинічно діяти без прямої вказівки Президента України". За її словами, боротьба йде за 11 млрд. кубометрів газу, які сьогодні належать Україні. "Хочуть отримати ці 11 млрд. у власність тіньової корпорації" РосУкрЕнерго ", але уряд не дозволить. І я, як Прем'єр-міністр, досить боляче дам по руках усім, хто зазіхає на державну власність", - заявила вона. У той же час, прес-секретар Президента Ірина Ванникова повідомила, що глава держави повністю підтримує дії співробітників СБУ, які порушили і розслідують кримінальну справу за підозрою посадових осіб "Нафтогазу України" і митниці у скоєнні посадового злочину. І. Ванникова зазначила: "Спецслужба діє виключно на законних підставах і в рамках повноважень, визначених законодавством". У той же час, за її словами, глава держави застерігає СБУ від будь-яких протиправних дій, насамперед, від порушень законних прав і свобод громадян. "Законність буде неухильно дотримуватися", - сказала вона.
Таким чином, говорити про те, що Україні може тимчасово зітхнути з полегшенням після розрахунків з "Газпромом", поки не доводиться. Вищим посадовим особам країни ще доведеться ще поламати голову, яким чином розрядити ситуацію, що склалася у відношенні "Нафтогазу". Якщо найближчим часом не буде знайдено прийнятне рішення, то можливий новий газовий криза, звинувачувати у виникненні якого Україна зможе тільки себе.
Інше негативний напрямок в діях Україні - це пропаганда «Голодомору» та покладання провини за нього на Росію.
Тема голодомору, і раніше що була одним з подразників у відносинах Росії та Україні, поряд з мовним питанням і проблемами навколо Чорноморського флоту зараз стала приводом для справжньої дипломатичної війни. Театром бойових дій виявилася Генасамблея ООН, куди Київ намагається внести питання про розгляд голодомору на Україні в 1932-1933 роках. У кінці жовтня українська делегація розповсюдила серед членів ООН проект резолюції Генасамблеї, в якому запропонувала відзначити 75-ту річницю голодомору на Україні.
Російська сторона, з усіх сил опиралася цій ініціативі. МЗС України звинуватив Москву в перешкоджанні "визнання міжнародним співтовариством голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду". Приводом для цього стало якийсь лист, який глава МЗС РФ Сергій Лавров нібито розіслав своїм колегам з країн-членів ООН, попросивши їх "зайняти принципову позицію і протистояти українській ініціативі в Генасамблеї, оскільки через голод 1932-1933 років вмирали не тільки на Україну , але і в Росії, Білорусії і Казахстані ".
До інших негативних дій Україна також належить:
· Проведення спільних військово-морських і сухопутних навчань з НАТО.
Українське Міноборони в 2007 р. на проведення спільних військових навчань виділив $ 1,2 млн. За словами Шерстюка (начальник Управління військового співробітництва Генерального штабу Збройних сил України), в 2007 році Україні запланувала 14 спільних навчань з іноземними державами, з яких 5 пройде на території Україні
· Вступ України до НАТО.
Україна планує перейти від політики партнерства до політики перспективного членства в НАТО, курс на євроатлантичну інтеграцію збережений як стратегічний, а В. Ющенко "постійно проводить консультації з провідними посадовими особами в контексті просування євроатлантичного курсу держави".
· Надання військової допомоги Грузії у Російсько-Грузинському конфлікті в Південній Осетії.
· Знесення пам'ятників Радянським воїнам-визволителям України від фашистів.
· Пропаганда націоналізму і героїки націонал-фашистів.
· Розкол церкви (Відгалуження від Російської церкви)
· Заборона на російську мову.
Різниця у відносинах Росії до України і Білорусії диктується настроями тих людей, які живуть в цих країнах. Громадяни Білорусі, в общем-то, по всій країні рівномірно виступають за тісні відносини з Росією. Існує прямий обмін валют, вільний виїзд в будь-яку країну, а також вільний доступ в Інтернет і до космічних засобів зв'язку. Отже, говорити про якусь зажатості не можна. Є особливості, але вони багато, де є.
Колись ці держави входили в єдиний Радянський Союз. Після його розпаду утворився геополітичний вакуум на європейському континенті, який стрімко став заповнюватися провідними світовими державами та / або їх регіональними об'єднаннями. Отже, з точки зору географії, Росія - це «Хартленд» (Heartland - англ. «Серцевинна земля»; термін Макіндера, що позначає внутрішньоконтинентальні євразійські території, навколо яких відбувається просторова динаміка історичного розвитку. Співпадає з територією Росії / / А. Дугін. Основи геополітики. - М., 1999 .- С. 902.) Білорусія - периферійна територія, розташована на стику Росії і Європи. Виходячи зі свого географічного положення Білорусія - це своєрідний міст, що з'єднує Росію та Європу і одночасно відчуває тиск з їх боку. Саме таке геополітичне становище Росії і Білорусії може служити відправною точкою для аналізу положення обох наших держав у системі сучасних міжнародних відносин.
«Як би не складалися наші стосунки (Росії і Білорусії) - це історично наш стратегічний партнер по Союзній державі. Разом з тим, Білорусь є частиною (свого роду центром) Європи, і бути поза її ми не можемо »- говорив президент Олександр Лукашенко ще в 2004 році. Судячи з усього, геополітичний фактор і надалі буде домінуючим при визначенні подальшого вектору розвитку відносин Росія - Білорусь - Європа. Аналізуючи сутність російсько-білорусько-європейських взаємин важливо розуміти той факт, що ні Росія, ні тим більше ЄС не збираються в доступній для огляду перспективі інкорпорувати Білорусію в свій склад.
Необхідно визнати, що на сьогоднішній день в Європі навіть гіпотетично ніхто не говорить про те, що в деякому віддаленому майбутньому Білорусія може почати переговори про свій вступ до ЄС. У практичній площині сьогодні лідери ЄС підкреслюють, що питання про подальше розширення Євросоюзу взагалі не варто.
Не так давно у своїй книзі «Кордони Європи» комісар ЄС з питань єдиного ринку Фріц Болкенштайн відверто заявив, що такі держави як Україна, Білорусь і Молдова мають стати буфером між ЄС і «потенційно небезпечними» для Європи державами, до яких він зараховує Росію, Сирію, Іран і Ірак. Подібна ідея не нова. Досить згадати знаменитий приклад «санітарного кордону» початку XX століття, до складу якого входили країни, розташовані між Росією і Німеччиною і контролюються Англією. З точки зору геополітики така комбінація дає незаперечні стратегічні вигоди третій стороні, адже апріорі країни «санітарного кордону», як правило, є одночасно причиною конфліктів двох континентальних держав або їх регіональних організацій. Причому геополітична самостійність «буферних держав» фактично неможлива, і тому вони змушені шукати економічної, політичної та військової підтримки на стороні, тобто в особі третьої держави.
Сьогодні вже ні в кого не викликає сумнівів, що європейська інтеграція і тим більше побудова системи європейської безпеки не можливі без взаємодії перш за все з Росією. І логічно припустити, що «ефективне просування відносин» Білорусі, України і Європи не може відбуватися без урахування Російсько-білоруських і Російсько-українських відносин. Навіть якщо залишити осторонь геополітичні реалії про які йшла мова вище, факторів російського впливу на Білорусь і Україна, як і на інші країни пострадянського простору, предостатньо. Перш за все, на схід від Білорусії Україні лежить величезний російський ринок, який вже сьогодні поглинає не тільки білоруські та українські товари, але і що набагато важливіше надлишок робочої сили. При цьому, роль цього чинника в подальшому буде тільки посилюватися. Однак при будь-якому «розкладі» Росія і Білорусь, Росія і Україна навряд чи надто далеко відійдуть один від одного. На користь цього говорять не лише географічна, культурна, історична, економічна близькість цих країн, а й національні інтереси Росії і Білорусії, Росії та Україні. Ці держави, перш за все, об'єктивно зацікавлені в міцних добросусідських відносинах, які будуть служити основою взаємовигідного партнерства. На жаль поки що Росія в силу обставин свого внутрішнього розвитку не стала центром дійсно успішної інтеграції в рамках Співдружності Незалежних Держав. На цьому тлі саме Союз Росії і Білорусі має всі шанси для того, щоб стати «локомотивом» (подібно Франції та Німеччини в ЄС) інтеграційної політики в рамках СНД.
Росія - це країна, яка лежить в Євразії, «замикаючи» в собі величезні простори Європи і Азії. Білорусь і Україна - це європейські країни, інтереси яких лежать в Європі. І цілком логічно, що сучасна Білорусія і сучасна Україна прагне зробити відносини з Європою ключовим вектором своєї зовнішньої політики. Але тісні відносини Росії і Білорусі, Росії та Україні як відносини найближчих сусідів, братніх народів і стратегічних партнерів приречені на те, щоб стати постійним чинником міжнародних відносин на європейському континенті.