Реферат з педагогіки
Роль: Роль гуманізації у вихованні
Зміст
Введення
1 Сутність гуманістичного погляди людини
2 Гуманізація освіти сьогодні
Висновок
Список літератури
Введення
Гуманність як особистісна якість визнається сьогодні вченими різних галузей людинознавства в якості основи всього морального розвитку особистості. При цьому формування гуманності є центральною проблемою головної соціально-педагогічної тенденції розвитку сучасного суспільства - тенденції гуманізації суспільства. Вирішується ця проблема в першу чергу в системі освіти і виховання людини.
Гуманізація суспільного життя - одна з глобальних проблем сучасності. Вона вимагає від людства, що вступило в епоху єдиної Всесвітньої цивілізації, перегляду змісту статусу тих наук, які задіяні у відтворенні його духовного потенціалу. Перш за все, це відноситься до таких областей людинознавства, як педагогіка і психологія, що мають особливе значення в розробці концепцій навчання і виховання, органічних для освіти не однієї країни або однієї нації, а придатних для освітніх систем всього світу.
Провідна тенденція розвитку сучасної науки - її звернення до своїх світоглядних підстав, «повернення» до людини. Це і особливість сучасної соціальної практики. Переорієнтація гуманітарних наук на особистість, що розвиває, відродження гуманістичної традиції, яка, втім, ніколи і не згасала у культурі людства і зберігалася наукою, - найважливіше завдання, поставлена самим життям.
Світове суспільство зараз знаходиться на переломному етапі свого розвитку, який характеризується переоцінкою цінностей, подоланням того, що заважає цивілізованому руху. Стає аксіомою, що сьогодні всі класи, суспільні системи для реалізації своїх інтересів в якості попередньої умови повинні не формально, а по суті визнати авторитет загальнолюдських ідей та ідеалів.
Найскладніші завдання виникають і перед російським суспільством, можливості якого можуть бути задіяні повною мірою вже сьогодні. Провідною ідеєю цивілізованого суспільства, його вищим гуманістичним змістом є твердження ставлення до людини як до найвищої цінності буття, злиття громадських і особистих інтересів, створення умов для гармонійного розвитку сутнісних сил особистості і зростання її духовного потенціалу.
1 Сутність гуманістичного погляди людини
Людина як самоціль розвитку, як критерій оцінки суспільного прогресу виступає тому як гуманістичний ідеал. Поступальний рух до цього ідеалу пов'язано з гуманізацією життя суспільства, в центрі планів і турбот якого має стояти людина з усіма своїми потребами, інтересами, потребами. Його суть у чому визначається тим, якої системи цінностей він дотримується, що спонукає його до діяльності, які цілі він переслідує. Від цього залежить не тільки доля Росії, а й майбутнє самої людини.
В умовах демократичного перетворення російського суспільства мова тому повинна йти не про винахід якихось нових цінностей і навіть не про їх переоцінки, а перш за все про перебудову системи цінностей.
Сутність гуманістичного світогляду становить концепція взаємозалежного, взаємодіючого світу. Вона стверджує, що наш світ - це світ цілісної людини, тому важливо вчитися бачити те загальне, що не тільки об'єднує людство, а й характеризує самої людини, його особистість. Розглядати соціальний розвиток поза людиною - це значить позбавити його гуманістичного фундаменту.
Відмітна особливість сучасної Росії - її спрямованість у майбутнє. Звідси, однак, не випливає, що здійснення гуманістичних ідеалів може бути відкладено «на потім», віддалену перспективу, яке зазвичай пов'язують з економічними успіхами. Однак немає і не може бути такого рівня економічного розвитку, досягнення якого саме по собі забезпечувало б реалізацію цих ідеалів. Гуманістичні початку, затвердження самоцінності людської особистості, повага до її прав, гідності і свободи не можна привнести в суспільне життя ззовні. Процес соціального розвитку - є по суті своїй процес зростання і визрівання цих начал. В іншому випадку не має взагалі сенсу вести мову про прогрес людства.
Гуманістичний світогляд, що грунтується на прикладі загальнолюдських цінностей над класовими, регіональними, національними, передбачає активізацію духовного потенціалу суспільства.
Очевидно в зв'язку з цим, що гуманістична парадигма стає домінантою педагогічного процесу в момент зламу культури, яким є для Росії кінець XX - початок ХХІ ст. У наш час, коли порушується традиція, разом з нею втрачає чіткість образ світу, знання про світ. Втрачається рівновага, що забезпечується традицією, між людиною і суспільством, людиною і природою. При цьому проблеми рубежу XX - XXI ст. оцінюються педагогічним співтовариством як несучі реальну загрозу людству.
Тому гуманістична парадигма розглядається сучасними дослідниками в галузі філософії виховання та освіти як пошук втраченого знання або ж пошук «знання, здатного забезпечити захист соціуму від руйнівного впливу середовища». Таким чином гуманістична парадигма трактується як «інновація, спрямована на структурування інформаційного хаосу, що виник в результаті різкого, нічим не заповнення обриву традиції».
Гуманізм проголошує «цінність людини як особистості, його право на свободу, щастя, розвиток і прояв здібностей», вважає «благо людини вищим критерієм, а принципи рівності, справедливості, людяності - бажаною нормою відносин між людьми». При цьому гуманізм розглядається як «антипод будь-якого виду фанатизму, нетерпимості, неповаги точок зору і знань інших».
2 Гуманізація освіти сьогодні
У найбільш загальному вигляді під гуманізацією освіти сьогодні розуміють "процес розвитку системи освіти з метою надання йому людської спрямованості, тобто орієнтованості на реалізацію людських інтересів і цінностей».
Внаслідок цього гуманізація розглядається в системі сучасних педагогічних принципів в якості найважливішого вихідного теоретичного положення, що визначає вимоги до особистості та діяльності і вказує на особистісну спрямованість педагогічного процесу.
Відповідно, метою такого процесу, тобто передбачуваним можливим і бажаним результатом його, є сформованість гуманності як найважливішого особистісного якості у всіх учасників процесу, в першу чергу, в учнів, якщо мова йде про шкільну освіту і виховання.
Гуманність в узагальненому вигляді розуміється як людяність, людинолюбство, повагу до гідності людини. У розширеному ж тлумаченні гуманістичне виховання сучасні дослідники пропонують розглядати як синонім виховання моральної, що визначає не тільки область свідомості, а й області ціннісні, нормативні та продуктивні, тобто сферу людських відносин, спілкування і діяльності.
Основи людської моральності закладаються з самого раннього віку, насамперед у сім'ї, потім в інших сферах соціалізації особистості дитини: дитячих дошкільних установах, об'єднаннях однолітків за місцем проживання, установах додаткової освіти. Але головну роль у цьому процесі, безсумнівно, відіграє школа, як центр виховної роботи, інтегруючий всі цілеспрямовані і «фільтрує» стихійні впливу на зростаючого людину.
Гуманність як цілісне якість, в єдності його когнітивних, мотиваційних та поведінкових характеристик, являє собою досить складне особистісне утворення. Тим не менш до періоду навчання в початковій школі дитина достатньо розвинений для того, щоб узагальнювати отримані раніше поодинокі конкретні уявлення на поняття. Створюються умови для формування моральних цінностей, причому з опорою на певний чуттєвий досвід. Тому ми вважаємо за доцільне починати систематичну діагностично-формує роботу з виховання гуманності саме в молодшому шкільному віці.
У плані загального, внепредметного або міждисциплінарного розгляду гуманізм ототожнюється з гуманністю і розуміється як «людяність у громадській діяльності, у ставленні до людей».
Гуманізація викликає до життя ціннісну орієнтацію «людина - найвища цінність». Вона, як правило, приймається гуманістами як аксіоми. Це дійсно аксіома в тому сенсі, що людство вистраждав ідею вищої цінності людини, прийшло до неї через гіркий досвід багатьох поколінь, усвідомивши, що людина - це не просто одна з цінностей, а цінність особлива, творча матеріальні і духовні цінності. Дана ціннісна орієнтація характеризує зміст мотивів поведінки, задає нормативну визначеність таким соціально-моральних цінностей, які в своїй сукупності висловлюють і представляють гуманізм.
Інноваційні процеси, що відбуваються в суспільстві, вимагають зміни сформованих поглядів на людину як персоніфіковану функцію. Невідповідною гуманістичним тенденціям суспільного розвитку виявилася не тільки вітчизняна, а й світова система освіти. У ній також домінують технократичні та утилітарні підходи, для яких чужі категорії моральності, гуманізму, культури, духовності.
Висновок
Розгляд даної теми в якості актуальною науково-педагогічної проблеми передбачає в першу чергу виявлення сутності та взаємозв'язку понять «гуманність», «гуманізм», «гуманізація», «гуманний», «гуманітарний», «гуманістичний», визначення місця гуманності у такій важливій сфері особистості, якою є моральність; співвідношення гуманності з іншими моральними якостями і системоутворюючим компонентом особистості - з її спрямованістю.
Гуманізм у самому загальному розумінні є історично розвивається прогресивною системою поглядів, що визнає людину та її благо вищої цінністю цивілізації.
Ідея гармонійно розвиненої особистості, пов'язана з ідеєю справедливого суспільства, яке здатне реально забезпечити кожній людині умови для максимальної реалізації закладених у ньому можливостей, виступає основою ціннісно-світоглядної системи гуманістичного типу. Ця ідея визначає і такі ціннісні орієнтації культури, які мають не тільки функціонально-особистісне значення, але й орієнтує особистість в історичному і соціальному світі: у соціальному часі (в історії); в соціальному просторі (в суспільстві); соціальній взаємодії; соціальний рух ( діяльності).
З сучасних філософських позицій гуманізм є рефлектувати антропоцентризмом, який «виходить з людської свідомості і має своїм об'єктом цінність людини, за винятком того, що відчужує людину від самої себе, підпорядковуючи його надлюдським силам і істин або використовуючи його для недостойних людини цілей.
Гуманістична тенденція розвитку суспільства нерозривно пов'язана з перспективами створення теорії цілісної особистості, в якій буде реалізована ідея "особистості, що розвивається в світі, що розвивається". Серед актуальних проблем теорії особистості виявилися питання гармонійного розвитку людини, його гуманістичних орієнтацій, прав особистості, її психологічного захисту і психічного здоров'я.
Вирішення названих проблем залежить від рівня освіти як невід'ємного компонента людської культури, яке було і залишається основним засобом розвитку гуманістичної сутності людини. У зв'язку з цим має бути задіяний конструктивний потенціал всієї системи освіти. Для цього необхідно повернути в освіту ідеї гуманізму, які були частково гіпертрофовані ідеологічними установками радянського суспільства.
Список літератури
1. Столяренко Н.Д., Самигін С.І. Психологія і педагогіка в запитаннях і відповідях. Вид-во «Фенікс», 2002.
2. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогіка: Підручник для вузів. - Вид-во «Пітер», 2006.
3. Педагогіка / За ред. Пидкасистого П.І. - Вид-во РПА, 2006.
4. Сластенін В.А. та ін Педагогіка: Учеб. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2007 - 576 с.
5. Тализіна Н.Ф. та ін Педагогічна психологія: Учеб. посібник для студ. середовищ. пед. навч. закладів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2006.
Роль: Роль гуманізації у вихованні
Зміст
Введення
1 Сутність гуманістичного погляди людини
2 Гуманізація освіти сьогодні
Висновок
Список літератури
Введення
Гуманність як особистісна якість визнається сьогодні вченими різних галузей людинознавства в якості основи всього морального розвитку особистості. При цьому формування гуманності є центральною проблемою головної соціально-педагогічної тенденції розвитку сучасного суспільства - тенденції гуманізації суспільства. Вирішується ця проблема в першу чергу в системі освіти і виховання людини.
Гуманізація суспільного життя - одна з глобальних проблем сучасності. Вона вимагає від людства, що вступило в епоху єдиної Всесвітньої цивілізації, перегляду змісту статусу тих наук, які задіяні у відтворенні його духовного потенціалу. Перш за все, це відноситься до таких областей людинознавства, як педагогіка і психологія, що мають особливе значення в розробці концепцій навчання і виховання, органічних для освіти не однієї країни або однієї нації, а придатних для освітніх систем всього світу.
Провідна тенденція розвитку сучасної науки - її звернення до своїх світоглядних підстав, «повернення» до людини. Це і особливість сучасної соціальної практики. Переорієнтація гуманітарних наук на особистість, що розвиває, відродження гуманістичної традиції, яка, втім, ніколи і не згасала у культурі людства і зберігалася наукою, - найважливіше завдання, поставлена самим життям.
Світове суспільство зараз знаходиться на переломному етапі свого розвитку, який характеризується переоцінкою цінностей, подоланням того, що заважає цивілізованому руху. Стає аксіомою, що сьогодні всі класи, суспільні системи для реалізації своїх інтересів в якості попередньої умови повинні не формально, а по суті визнати авторитет загальнолюдських ідей та ідеалів.
Найскладніші завдання виникають і перед російським суспільством, можливості якого можуть бути задіяні повною мірою вже сьогодні. Провідною ідеєю цивілізованого суспільства, його вищим гуманістичним змістом є твердження ставлення до людини як до найвищої цінності буття, злиття громадських і особистих інтересів, створення умов для гармонійного розвитку сутнісних сил особистості і зростання її духовного потенціалу.
1 Сутність гуманістичного погляди людини
Людина як самоціль розвитку, як критерій оцінки суспільного прогресу виступає тому як гуманістичний ідеал. Поступальний рух до цього ідеалу пов'язано з гуманізацією життя суспільства, в центрі планів і турбот якого має стояти людина з усіма своїми потребами, інтересами, потребами. Його суть у чому визначається тим, якої системи цінностей він дотримується, що спонукає його до діяльності, які цілі він переслідує. Від цього залежить не тільки доля Росії, а й майбутнє самої людини.
В умовах демократичного перетворення російського суспільства мова тому повинна йти не про винахід якихось нових цінностей і навіть не про їх переоцінки, а перш за все про перебудову системи цінностей.
Сутність гуманістичного світогляду становить концепція взаємозалежного, взаємодіючого світу. Вона стверджує, що наш світ - це світ цілісної людини, тому важливо вчитися бачити те загальне, що не тільки об'єднує людство, а й характеризує самої людини, його особистість. Розглядати соціальний розвиток поза людиною - це значить позбавити його гуманістичного фундаменту.
Відмітна особливість сучасної Росії - її спрямованість у майбутнє. Звідси, однак, не випливає, що здійснення гуманістичних ідеалів може бути відкладено «на потім», віддалену перспективу, яке зазвичай пов'язують з економічними успіхами. Однак немає і не може бути такого рівня економічного розвитку, досягнення якого саме по собі забезпечувало б реалізацію цих ідеалів. Гуманістичні початку, затвердження самоцінності людської особистості, повага до її прав, гідності і свободи не можна привнести в суспільне життя ззовні. Процес соціального розвитку - є по суті своїй процес зростання і визрівання цих начал. В іншому випадку не має взагалі сенсу вести мову про прогрес людства.
Гуманістичний світогляд, що грунтується на прикладі загальнолюдських цінностей над класовими, регіональними, національними, передбачає активізацію духовного потенціалу суспільства.
Очевидно в зв'язку з цим, що гуманістична парадигма стає домінантою педагогічного процесу в момент зламу культури, яким є для Росії кінець XX - початок ХХІ ст. У наш час, коли порушується традиція, разом з нею втрачає чіткість образ світу, знання про світ. Втрачається рівновага, що забезпечується традицією, між людиною і суспільством, людиною і природою. При цьому проблеми рубежу XX - XXI ст. оцінюються педагогічним співтовариством як несучі реальну загрозу людству.
Тому гуманістична парадигма розглядається сучасними дослідниками в галузі філософії виховання та освіти як пошук втраченого знання або ж пошук «знання, здатного забезпечити захист соціуму від руйнівного впливу середовища». Таким чином гуманістична парадигма трактується як «інновація, спрямована на структурування інформаційного хаосу, що виник в результаті різкого, нічим не заповнення обриву традиції».
Гуманізм проголошує «цінність людини як особистості, його право на свободу, щастя, розвиток і прояв здібностей», вважає «благо людини вищим критерієм, а принципи рівності, справедливості, людяності - бажаною нормою відносин між людьми». При цьому гуманізм розглядається як «антипод будь-якого виду фанатизму, нетерпимості, неповаги точок зору і знань інших».
2 Гуманізація освіти сьогодні
У найбільш загальному вигляді під гуманізацією освіти сьогодні розуміють "процес розвитку системи освіти з метою надання йому людської спрямованості, тобто орієнтованості на реалізацію людських інтересів і цінностей».
Внаслідок цього гуманізація розглядається в системі сучасних педагогічних принципів в якості найважливішого вихідного теоретичного положення, що визначає вимоги до особистості та діяльності і вказує на особистісну спрямованість педагогічного процесу.
Відповідно, метою такого процесу, тобто передбачуваним можливим і бажаним результатом його, є сформованість гуманності як найважливішого особистісного якості у всіх учасників процесу, в першу чергу, в учнів, якщо мова йде про шкільну освіту і виховання.
Гуманність в узагальненому вигляді розуміється як людяність, людинолюбство, повагу до гідності людини. У розширеному ж тлумаченні гуманістичне виховання сучасні дослідники пропонують розглядати як синонім виховання моральної, що визначає не тільки область свідомості, а й області ціннісні, нормативні та продуктивні, тобто сферу людських відносин, спілкування і діяльності.
Основи людської моральності закладаються з самого раннього віку, насамперед у сім'ї, потім в інших сферах соціалізації особистості дитини: дитячих дошкільних установах, об'єднаннях однолітків за місцем проживання, установах додаткової освіти. Але головну роль у цьому процесі, безсумнівно, відіграє школа, як центр виховної роботи, інтегруючий всі цілеспрямовані і «фільтрує» стихійні впливу на зростаючого людину.
Гуманність як цілісне якість, в єдності його когнітивних, мотиваційних та поведінкових характеристик, являє собою досить складне особистісне утворення. Тим не менш до періоду навчання в початковій школі дитина достатньо розвинений для того, щоб узагальнювати отримані раніше поодинокі конкретні уявлення на поняття. Створюються умови для формування моральних цінностей, причому з опорою на певний чуттєвий досвід. Тому ми вважаємо за доцільне починати систематичну діагностично-формує роботу з виховання гуманності саме в молодшому шкільному віці.
У плані загального, внепредметного або міждисциплінарного розгляду гуманізм ототожнюється з гуманністю і розуміється як «людяність у громадській діяльності, у ставленні до людей».
Гуманізація викликає до життя ціннісну орієнтацію «людина - найвища цінність». Вона, як правило, приймається гуманістами як аксіоми. Це дійсно аксіома в тому сенсі, що людство вистраждав ідею вищої цінності людини, прийшло до неї через гіркий досвід багатьох поколінь, усвідомивши, що людина - це не просто одна з цінностей, а цінність особлива, творча матеріальні і духовні цінності. Дана ціннісна орієнтація характеризує зміст мотивів поведінки, задає нормативну визначеність таким соціально-моральних цінностей, які в своїй сукупності висловлюють і представляють гуманізм.
Інноваційні процеси, що відбуваються в суспільстві, вимагають зміни сформованих поглядів на людину як персоніфіковану функцію. Невідповідною гуманістичним тенденціям суспільного розвитку виявилася не тільки вітчизняна, а й світова система освіти. У ній також домінують технократичні та утилітарні підходи, для яких чужі категорії моральності, гуманізму, культури, духовності.
Висновок
Розгляд даної теми в якості актуальною науково-педагогічної проблеми передбачає в першу чергу виявлення сутності та взаємозв'язку понять «гуманність», «гуманізм», «гуманізація», «гуманний», «гуманітарний», «гуманістичний», визначення місця гуманності у такій важливій сфері особистості, якою є моральність; співвідношення гуманності з іншими моральними якостями і системоутворюючим компонентом особистості - з її спрямованістю.
Гуманізм у самому загальному розумінні є історично розвивається прогресивною системою поглядів, що визнає людину та її благо вищої цінністю цивілізації.
Ідея гармонійно розвиненої особистості, пов'язана з ідеєю справедливого суспільства, яке здатне реально забезпечити кожній людині умови для максимальної реалізації закладених у ньому можливостей, виступає основою ціннісно-світоглядної системи гуманістичного типу. Ця ідея визначає і такі ціннісні орієнтації культури, які мають не тільки функціонально-особистісне значення, але й орієнтує особистість в історичному і соціальному світі: у соціальному часі (в історії); в соціальному просторі (в суспільстві); соціальній взаємодії; соціальний рух ( діяльності).
З сучасних філософських позицій гуманізм є рефлектувати антропоцентризмом, який «виходить з людської свідомості і має своїм об'єктом цінність людини, за винятком того, що відчужує людину від самої себе, підпорядковуючи його надлюдським силам і істин або використовуючи його для недостойних людини цілей.
Гуманістична тенденція розвитку суспільства нерозривно пов'язана з перспективами створення теорії цілісної особистості, в якій буде реалізована ідея "особистості, що розвивається в світі, що розвивається". Серед актуальних проблем теорії особистості виявилися питання гармонійного розвитку людини, його гуманістичних орієнтацій, прав особистості, її психологічного захисту і психічного здоров'я.
Вирішення названих проблем залежить від рівня освіти як невід'ємного компонента людської культури, яке було і залишається основним засобом розвитку гуманістичної сутності людини. У зв'язку з цим має бути задіяний конструктивний потенціал всієї системи освіти. Для цього необхідно повернути в освіту ідеї гуманізму, які були частково гіпертрофовані ідеологічними установками радянського суспільства.
Список літератури
1. Столяренко Н.Д., Самигін С.І. Психологія і педагогіка в запитаннях і відповідях. Вид-во «Фенікс», 2002.
2. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогіка: Підручник для вузів. - Вид-во «Пітер», 2006.
3. Педагогіка / За ред. Пидкасистого П.І. - Вид-во РПА, 2006.
4. Сластенін В.А. та ін Педагогіка: Учеб. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2007 - 576 с.
5. Тализіна Н.Ф. та ін Педагогічна психологія: Учеб. посібник для студ. середовищ. пед. навч. закладів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2006.