Казки цих двох письменників зараз вже знають у Росії. Вийшов "Володар кілець" та кілька оповідань Толкієна, виходять казки Льюїса. У всьому світі їх друкують невпинно - значить, люблять. Полюблять чи є у нас, невідомо, але було б дуже добре, якщо б полюбили.
Перш за все треба сказати трохи про цих двох людей. Вони були вченими, філологами й викладали в Оксфордському університеті, де поступово утворився дружній письменницький гурток. Ще в 20-х роках ці скромні, тоді зовсім непомітні філологи твердо стали проти смакам і думкам часу. Пізніше Льюїс назвав цей час постхристиянським. Справа не в тому чи не тільки в тому, що багато хто вже не вірили в Бога - раніше, до першої світової війни, до цього морального зриву, часто і справедливо говорили про те, що невіруючі іноді моральнішими віруючих. Вони жили на християнський капітал; система їхніх моральних цінностей недалеко відійшла від християнства. Чогось вони соромилися, що-то вважали забороненим, бити лежачого не дозволялося, захищати своє - теж. А тут колишні слабкості стали моральним імперативом. Виявилося, що придушувати бажання - шкідливо, соромитися - нерозумно. Виникали культ сили, культ користі, культ похоті. Проти цього і встали невідомі оксфордські письменники, і вони ніколи не змінювали собі.
Ось у Люіса сучасний Юстес - як він схожий на людей 20-х, 30-х, 40-х, 50-х років! Начебто "все це" нормально, говорити немає про що - але Льюіс говорить. Зараз такий набір поглядів стерся, але не зник. Так плоско і прагматично судять вже не "інтелектуали", а звичайні люди. Здавалося б, їм корисно побачити себе з боку і жахнутися - але в тому-то й суть такого людського типу, що він себе побачити не може. Тоді виходить, що Льюїс пише в пустку: - і знову не так; слава Богу, є таємнича точка, в якій людина ще не змінився, але як би повернувся. Власне, всі притчі розраховані саме на це.
Колись в оповіданні про патера Брауна Честертон написав: "Хто гірше вбивці? - Егоїст". Цю фразу можна поставити епіграфом до притч Льюїса і Толкіна. Важливий, торжествуючий, який переміг не стане у них героєм; смішний і негероїчні - стане. А головне - куди звернений погляд, на себе або на інших. Багато століть тому Блаженний Августин поділив світ на два гради, два царства: ті, хто любить Бога так, що забули себе, і ті, хто любить себе так, що забули Бога. У Льюїса є Аслан, у Толкіна іноді просто "Бога немає", а насправді світ у них осмислений, нітрохи не схожий на безбожний, абсурдний світ сучасної їм літератури. Град їх героїв складається з тих, для кого в центрі не їх дорогоцінні примхи, а інші люди чи звірі; чим ближче людина до цього, тим краще він для Льюїса і Толкіна.
Треба сказати, що цей град дивно затишний. Іноді він середньовічний, іноді - сучасний, але ніколи не буває незатишно. Деякі критики вважають, що у Люіса він веселіше, що у нього - світ з плямами темряви, а у Толкіна - плями світла, оточені темрявою. Але, втім, про це хай судить читач. Взагалі ж читачеві можна позаздрити: якщо він уперше ввійшов у світ цих письменників, він відпочине і порадіє там. Це добре саме по собі, але ще краще, якщо він побачить, відклавши книгу, що живе у такому ж світі. І Люіс, і Толкін для того й писали, щоб людина побачила це і постарався слідувати відповідним законам.