Михайло Свердлов
Закони жанру
- Чому яблуко падає на землю? - Запитають тебе на уроці фізики.
-Тому що на нього діє сила тяжіння, - відповіси ти.
Запитаємо про те ж чарівну казку - і отримаємо інші відповіді:
-Яблуко впаде чи з волі головного героя казки, чи з волі його супротивника, або ж з волі самого яблука.
При цьому якщо казка захоче, щоб яблуко не впало, а, наприклад, злетіло вгору, то воно неодмінно злетить.
Ми бачимо: багато що в казці відбувається всупереч законам природи. Яким же законам вона підпорядковується?
"Казка схожа на сон, - вважав один з перших німецьких казкарів Новаліс. - Наші сновидіння по-казковому калинова, таємничі й нескладні ".
Припустимо, що це так. Часом ж нам сняться чудові і таємничі сни, в яких втілюються наші найсильніші страхи і бажання - як у казці. Але в одному ніяк не можна погодитися з Новалисом: народна казка зовсім не нескладна. Навпаки: її закони непорушні.
Спробуємо ж перерахувати найголовніші з них, а ви все подумайте: може бути, побачите в казці ще які-небудь важливі закони.
Закон 1: закон щасливого кінця, або сходження від нещастя до щастя.
Як правило, казка починається погано, а закінчується добре. Виходить, що її завдання - привести героя з пункту А («Нещастя») в пункт В («Щастя»), з нещасного перетворити на щасливого.
Якщо, наприклад, пункт А - бідність і приниження головної героїні, то пункт В - це її неодмінна весілля з принцом (сюжет якої знаменитої казки тут окреслено?). Якщо ж казка починається з того, що королевич захворює від любові до прекрасної королівні, то скінчитися вона повинна самим щасливим чином - знову-таки весіллям.
Закон 2: закон казкової справедливості.
Цей закон випливає з першого. Всім відомо: добро в казці торжествує, зло повинне бути знищена й зніяковіють герой виявляється переможцем, його супротивник - переможеним. При цьому за добрі вчинки та якості в казці обов'язково слід нагорода, за злі вчинки і погані риси - покарання.
Основні якості героїв, за які належить нагорода, - це простота, смирення, милосердя, чесність і безкорислива відданість; покарання ж покладається, звісно, за всілякі лиходійства, але також і за такі якості, як невдячність, заздрість, гординя і лінощі; за такі вчинки, як обман, невірність і наклеп.
Ось у зачині казки з'являються хороша працівниця і її заздрісні, ледачі сестри. Вихід відомий: першу повинні обдарувати золотом, а останніх - смолою.
Припустимо, казкова відьма приготувала для героя пастку. І що ж? Вона сама повинна потрапити в піч, в якій вона збиралася засмажити свою жертву.
Уявімо собі підступну стару королеву, яка люто ненавидить свою невістку. Звичайно ж, лиходійка сама згорить на багатті, який приготували для обмовленої нею молодої королеви.
Закон 3: закон найвищому ступені і найбільшого контрасту.
Згідно казковому законом, у казці завжди все "най-най".
Красуні - "перші красуні на всьому білому світі". Страховиська такі, "яких світ не бачив". Шлях до далекого краю, настільки далекий, що ні сонце, ні місяць не знають, як туди йти. Чарівне вікно настільки далекозорі, що в нього можна бачити "все і на землі, і під землею". Найтовстіший може випити море, самий чуйний почути, як росте трава, найдовший - вище найвищої гори на землі.
Інша сторона цього закону - вимога контрасту. У казці "саме-саме" постійно стикається з чимось собі протилежною або перетворюється у щось протилежне.
Хлопчик-мізинчик зустрічає велетня (контраст високого і низького). Один чоловік відчуває себе тим холодніше, ніж жарче його пече, і тим спекотніше, ніж холодніше його морозить (контраст холодного і теплого). Горда красуня може відшукати все на землі і під землею, але не може знайти те, що шукає, у себе під косою (контраст далекого і близького). Найбідніші перетворюються в самих багатих; ті, кого вважають найдурнішими, виявляються всіх розумніший - так належить за законом найбільшого контрасту. Під мерзенної личиною жаби ховається прекрасний принц (контраст каліцтва і краси). Добрий принц повинен прийняти образ жахливого на вигляд ведмедя (контраст привабливого і страшного).
Поняття
Закон 4: закон всесильного бажання і слова.
Чого ми перш за все чекаємо від казки? Зрозуміло, чудес. А в чому причина цих чудес? Повернемося до початку цієї глави та повторимо: причина - чарівне бажання.
Казковий закон вимагає, щоб бажання героя врешті-решт неодмінно здійснилося, попри всі перешкоди і випробувань. Коли він каже: "хочу!", Неможливе стає можливим, нездійсненне збувається.
"Хотінням" героя в казковому світі завжди протистоїть "хотіння" його супротивника. Але бажання героя могутніше - і має перемогти.
Від нього вимагають виконання нездійсненних завдань - і він виконує їх. Йому загрожують підступні задуми чи зле чарівництво - він рятується. Йому протистоїть чарівна сила закляття ("принцеса вколеться веретеном і помре") або заборони ("не зривай дванадцять квітів", "не відкриєш замкнені двері") - його чар. Коли герой не може впоратися з ворожою волею сам, його виручають чарівні помічники і чарівні предмети.
Таку ж чарівну силу має в казці і сказане слово. Слова в казковому світі - це не просто слова. Все сказане, вимовлене прямо впливає на те, про що йде мова, або на того, про кого йде мова.
Тому якщо герой дав словесне обіцянку, то він повинен виконати його - інакше піде покарання. Якщо герою загадали загадку, то він повинен розгадати її - інакше смерть. Пророцтва у казці завжди збуваються, заклинання досягають своєї мети, виголошені закляття - не скасувати.
У звичайній мові ми можемо порівнювати один предмет з іншим, знаходячи в них щось спільне або різне. Наприклад: що спільного між яблуком і особою? Рум'яний колір. Тому і говорять про рум'яного людини: рум'яний, як яблуко.
Ми можемо піти і ще далі і замість порівняння властивість одного предмета перенести на інший. Наприклад: у порівнянні "рум'яний, як яблуко" прибираємо союз "як". Виходить вираз: "щоки-яблука". Це вже не порівняння, а метафора.
Цього метафоричного чарівництва ми зазвичай не відчуваємо в мові. Інша справа - казка. У казці слово має стати справою, переносне значення - прямим.
Якщо ми говоримо, що сльози подібні перлинам, то казка перетворить їх на перлини. Коли в казці народжується хлопчик, рум'яний, як кров, і білий, як сніг, це означає, що незабаром проллється його кров і він побіліє від смерті. Про людину, охопленому горем, кажуть: "серце стислося від туги". Казка розуміє це буквально: у слуги, хто радіє звільненню господаря від злого закляття, на серці з тріском лопаються стискали його обручі.
У тому, як казкове слово стає справою, ми можемо переконатися на прикладі епітета "хоробрий" з казки «Хоробрий кравчик». На початку він "хоробрий" тільки на словах. Так, коли він хвалиться: "Побив сімох одним махом", це означає, що він пристукнув сім мух. Але чим ближче до кінця казки, тим кравчик стає хоробріше насправді: він перемагає лютих велетнів, єдинорога й вепра, з якими ніхто не міг впоратися.
У нашій мові постійно зустрічаються фразеологізми - стійкі образні вирази, такі як "втратити голову від кохання", "відправитися до чортової бабусі". Так от: у казці вони збуваються, прямо втілюються в дію.
Незліченні персонажі казок дійсно втрачають голову від кохання - оскільки їм її відрубують. Коли ж героям казок хочуть задати нездійсненне завдання, їх дійсно відправляють до чортової бабусі - і ті чудово знаходять з нею спільну мову.
Така сила казкового слова.
Перераховані нами закони визначають світ народної казки. Хто ж творець народної казки? Звичайно, не хто-то один, а багато хто й багато. Прикметник "народна" підказує: народ. А іменник "казка" додає: казок. Народна казка тому так і називається, що її розповідають в народі, передають з уст в уста, з покоління в покоління.
Сюжети найвідоміших казок здавна проникали в літературу, а потім їх почали записувати і переробляти відповідно до смаків освіченої публіки. Так більше 400 років тому з'явилися перші європейські автори-казкарі - спочатку в Італії. Сторіччям пізніше італійцям успадковував знаменитий француз Шарль Перро. Читали про Кота в чоботях, про Червону Шапочку? Ці казки стали відомі саме завдяки Перро. Про нього ми ще поговоримо - трохи пізніше.
Але повинно було пройти ще понад сто років, щоб нарешті виникла думка записати казки з голосу оповідача, закарбувати на листі первісну усну форму казки. Ті, хто поставив перед собою завдання зберегти народні казки в їх достовірності, стали першими справжніми збирачами казок. Ця честь по праву належить німецьким ученим-філологам братам Грімм. Про них і піде мова в наступному розділі.
Казка про братів Грімм
Спочатку казки героям належить зазнавати всілякі біди і випробування, щоб коли-небудь досягти щасливого кінця. Не часто, але так буває і в житті. Так сталося з братами Грімм.
Брати Грімм, Якоб (1785-1863) і Вільгельм (1786-1859), прожили скромне життя. Вони були великими вченими-філологами. Після них філологія зовсім перетворилася. Але в біографії братів на перший погляд, немає нічого чудового. Чи так це? Приймемо до уваги думку поета Новаліса, сучасника братів Грімм, який стверджував, що все в житті можна побачити у світлі казки.
Якоб і Вільгельм рано залишилися без батьків і повинні були взяти на себе відповідальність за трьох молодших братів і сестру. Їм стояли роки праці і матеріальних негараздів. Крім особистих нещасть, братам судилося в той же час пережити і спільне горе - коли їх рідна німецька земля Гессен була захоплена наполеонівськими військами.
Якщо на початку казки героєві доводиться зле, то врешті-решт його неодмінно чекає чудова нагорода. І це збулося: брати Грімм знайшли скарби. Ці скарби - народні казки.
У бібліотеках різних міст брати знаходили забуті рукописи, старовинні книги і відкривали їх для читачів. Вони хотіли "розбудити покояться століттями творіння, воскресити дрімала в тіні милу серцю мудрість старовини". Вчені начебто бачили себе в ролі принців, що будять Сплячу царівну.
Ще ближче до казковим героям вони були, коли розшукували справжні народні казки. За їх словами, до них у руки як ніби потрапила чарівна паличка, здатна знаходити скарби. Коли ж казки були зібрані в книгу, скарбниця відкрилася і для читачів. "Я хотів би стати гарним гірником, - не без заздрощів відгукнувся один братів, письменник-казкар Людвіг Ахім фон Арнім, - щоб розкопати цей скарб і отримати скарб - дитячі казки!
Братам Грімм не довелося шукати свої скарби за тридев'ять земель. Сказителей - пастухів, селянок, відставних солдатів - вони зустрічали під час прогулянок в околицях їх рідного міста Ханау. Їм розповідали казки в сусідській аптеці, в будинку важливого міського чиновника, навіть у вітальні баронеси. Їм допомагали друзі, направляючи їх пошуки, записуючи і надсилаючи казки. Чарівна паличка робила свою справу.
Казки належать мови. Заглиблюючись у вивчення мови, брати знову виявили незліченні багатства. Казковим героям в пошуку скарбів допомагають заклинання. Ось і в братів наукові ідеї деколи звучать, як чарівні слова: "Думка - блискавка, слово - грім; приголосні - це скелет мови, голосні - це кров мови".
У казках повинні відбуватися чудесні подвиги. Саме так, у дусі богатирської героїки, сучасники і сприймали наукові праці братів ("героїчне справа", "велетенські створення", "творіння могутніх геніїв", "гігантів"). Майже кожна випущена ними книга відкривала якусь нову, недосліджену область знань; значить, подібно до багатьох казковим героям, брати йшли "невідомими доріжками", слідами "невідомих звірів".
Богатирські праці братів Грімм
Світ казки сповнений чудесних цифр. У науковій біографії братів Грімм сухі цифри майже так само вражають уяву. Вони видали 170 стародавніх рукописів. Їх власні праці зайняли два десятки грубезних томів. "На це не могло вистачити людського життя і людського терпіння", - сказав поет Генріх Гейне з приводу «Німецькій граматики», виданої в 4 книгах по 1000 сторінок кожна.
Ще дивніше подвиг створення 4 величезних томів «Німецького словника», в ньому брати, вже літні люди, вирішили описати історію всіх слів німецької мови. "Справа неохватное обсягу, - жахався Якоб. - Як буває, коли з неба цілий день падають снігові пластівці і незабаром всю місцевість покриває неозорий сніговий покрив, так і мене, наче снігом, засинає маса звідусіль, з усіх кутків і щілин напирає на мене слів ". Якоб, вже після смерті Вільгельма, встиг зробити майже чверть усієї роботи (до букви "F"); а щоб завершити розпочатий Гріммами працю, багатьом і багатьом вченим знадобилося більше ста років. Чудове збіг: смерть перервала Якоба на слові "Frucht" ("Плід"), як ніби вказавши на чарівні плоди, здобуті братами.
Як правило, в кінці казки герой знаходить королівський трон. Якоба Грімма в кінці його життя оголосили владикою трьох королівств - правознавства, історії та мови. Він розділив цей трон з братом.
Що ж допомогло їм зробити всі ці подвиги? Звичайно, талант і працьовитість. Але ще дружба, як у казці, де брат обов'язково виручить брата з біди. Ще молодими людьми брати-казкарі дали клятву: "Залишатися разом, поки це в наших силах". Їм не просто було залишитися разом: їх розлучали нужда і війна. Але слова, сказані в розлуці, виявилися сильнішими розлуки.
Брати виконали свою клятву. Де б надалі вони не жили, вони були разом. У дитинстві брати працювали за одним столом, у зрілі роки робили одну справу, і врешті-решт їх імена склали одне ціле - як дві сторони чарівного ножа з казки.
Така казка про те, як брати стали казкарями, про те, як вони знайшли скарб - народні казки.
Але виникають питання.
Питання
Чому казка - скарб? І ще: чи були брати Грімм казкарями?
Казка - скарб
Французскі казки - скарб, тому що вона йде своїм корінням в глибоку старовину, до витоків самих ранніх міфів.
Казка - скарб, тому що вона звернена в майбутнє. Вона дарує надію на майбутнє подолання всіх нещасть, на щасливий результат і відновлення справедливості.
І ще тому, що в ній дані уроки народної мудрості.
Казка любить визначеність: ось добро, а от зло. Казка вчить добру, але не прямо, а натяком. Адже казка - це гра. Гра за правилами - з казковим законам, про які у нас вже йшла мова. Спробуємо перевірити їх силу на одній з казок - «Жива вода».
На початку казки три брати плачуть про своє горе: король, їхній батько, невиліковно хворий. Тут-то і вступає в дію закон всесильного бажання і слова. Варто було братам побажати, щоб король був здоровий, як тут же з'явився помічник - віщий старий. Не погребували тоді брати розповісти старому про своє горе - і дав він рятівний рада: вилікувати короля можна тільки живою водою. Виходить, що сльози, пролиті за батька, і звичайні слова печалі вже володіють чарівною силою.
Брати відправляються в дорогу за живою водою. На шляху їх чекає випробування. Що ж вимагається від них? Тільки сказати добре слово першому зустрічному - карлик. Старший і середній брат не захотіли розмовляти з карликом, а молодший був з ним привітний. Так мало - але від цього залежало багато чого.
За законом найбільшого контрасту, маленькі справи в казці перетворюється у великі: маленькі провини - в злочину, маленькі добрі справи - у подвиги.
На перший погляд старший і середній брати покарані карликом за погане слово. Насправді ж - за те злодійство, що виросте з поганих слів і думок.
Спершу старший і середній брати не були злодіями. Але варто було їм подумати про нагороду за добру справу, і вони вже були приречені. Одна корислива думка - і душа їх загинула.
Розрахунок породжує зарозумілість - і брати сміються над карликом. Зарозумілість породжує підступність - і думки про трон приводять їх до крадіжки живої води. Підступність перетворюється на злодійство - і вони намовляють батька убити молодшого принца. От за що, випереджаючи події, карає їх віщий карлик.
А з маленького привітного слова, сказаного молодшим братом, виростуть великі добрі справи. Він привітний, тому що думає не про себе, а про інших. Так буде і надалі. В зачарованому замку він дістане живу воду - щоб допомогти батькові. Він зніме кільця з пальців зачарованих принців не потім, щоб привласнити кільця, а потім, щоб звільнити принців від закляття. Чарівні предмети - хліб і меч - він теж візьме не для себе. Тому й послужать вони для великої справи. З їх допомогою він позбавив ціле королівство від ворогів і цілий народ від голоду.
Перетворення чарівних предметів
У нагороду за добре слово карлик вручив принцу залізний прут і дві маленькі пряники. У нагороду за добру справу - вже після випробування в замку - принц отримав чарівний меч і хліб, якого "невпоед". Прут перетворився на всепереможний меч, пряники - у невичерпної хліб. Мале перетворюється у велике.
Ось що передбачав карлик, ось за що молодшому братові нагорода - відповідно до закону казкової справедливості.
Дія цього закону парадоксально. Кому не буде щастя у казці? Тому, хто полює за щастям. Кому судилося бути щасливим? Тому, хто менше всього думає про своє щастя.
Небажання подумати про себе - в звичайному житті це може бути сприйнято як дурість. А в казці?
Поняття
Парадокс (від грецького paradoxos - несподіваний, дивний) - судження, протилежне звичним судженням; несподіване явище, яке не відповідає звичному порядку речей.
Питання
Чому молодший брат засинає в найбільш вирішальні моменти?
Карлик два рази попереджав його: не зволікати в замку, не довіряти братам. І що ж? Принц обидва рази заснув: спершу в замку - мало не прострочивши відпущений йому час, потім на кораблі - дозволивши братам здійснити їх підступні задуми. І в тому, і в іншому випадку солодкий сон ледь не коштував йому життя.
Принц настільки легковажний по відношенню до самого себе, що це вже межує з наївністю дурника. Але саме в уявній слабкості казкових героїв і полягає їх сила. Нехай брати потішаються над принцом: "Треба було бути тобі розумніше". Все одно принцеса і королівство дістануться тому, хто не думає про себе.
У тому-то й річ, що казка не любить розважливих і розсудливих. Зате вона всіма своїми чудесами підтримує наївних і безоглядний. Необережність ледве не погубила принца, але в ній же - запорука його щастя. Нерозсудливість казкових героїв - це якраз те, що дозволяє їм подолати нездоланні перешкоди і виконати нездійсненні завдання. Урок казки - це урок безкорисливості.
Чи були брати Грімм казкарями?
Завдяки Грімма багато читачів подружилися з казкою, почули її урок. Саме брати надихнули багатьох інших збирачів, дали зразки для нових і нових збірок народних казок. Але чи можна їх самих назвати казкарями? І так, і ні.
Уявімо собі двох сперечальників. Один з них стверджує: "Брати Грімм - не казкарі, а збирачі казок". Інший заперечує: "Ні, все ж вони - казкарі". Ось які доводи кожен міг би привести на захист своєї думки.
Що відрізняє братів від попередніх їм письменників-казкарів?
Візьмемо для прикладу знаменитого Шарля Перро (1628-1703). Він теж брав сюжети для своїх «Казок моєї матінки Гуски» (1697) з фольклору. Але тільки потім, щоб переробити ці сюжети і тим самим догодити смакам придворних дам. Він зачаровував їх стилістичної грою - розповідаючи історії те з простотою і наївністю народної казки, то з вишуканістю і витонченістю світської бесіди.
Зовсім інші завдання були у братів Грімм. Вони вважали, що зовсім не їх переказ робить казку скарбом, але що вона скарб сама по собі. Тому вони й хотіли бути посередниками між усною традицією і читачами. Спершу Грімм прагнули до "буквальною точності" в записі усного оповідання, потім - до того, щоб якомога точніше передати сам дух народної казки. Брати, звичайно, обробляли записаний ними матеріал, але щоб повністю переробляти казки - це їм і в голову не приходило.
У Перро є казка «Червона Шапочка». Є вона і в братів Грімм, але ті ж персонажі поводяться тут зовсім по-іншому.
Шарль Перро:
Червона Шапочка смикнула за мотузку, і двері відчинилися.
Вовк бачить, що вона увійшла, сховався під ковдру і каже:
-Поклади-ка пиріжок на діжу, та й горщик постав, і йди ляж зі мною.
Червона Шапочка роздяглася, пішла лягати і дуже здивувалася, коли побачила, яка її бабуся роздягнена. І каже:
-Бабуся, та які ж у вас великі руки!
-Це щоб міцніше тебе обійняти, внучка!
-Бабуся, та які ж у вас великі ноги!
-Це щоб краще бігати, дитинко!
-Бабуся, та які у вас великі вуха!
-Це щоб краще чути, дитинко!
-Бабуся, та які ж у вас великі очі!
-Це щоб краще бачити, дитинко!
-Бабуся, та які ж у вас великі зуби!
-А це щоб тебе з'їсти!
І з цими словами злий вовк кинувся на Червону Шапочку і з'їв її.
Брати Грімм:
Червона Шапочка здивувалася, що двері навстіж відчинені, а коли ввійшла до кімнати, все здалося їй таким дивним, і вона подумала: "Ах, Боже мій, як мені нині тут страшно, але ж я завжди бувала у бабусі з такою охотою!" І вона крикнула: "Доброго ранку!" - але відповіді не було.
Тоді вона підійшла до ліжка, розсунула запону, бачить - лежить бабуся, насунуть очіпок у неї на саме обличчя, і виглядає вона так дивно-дивно.
-Ой, бабуся, чому в тебе такі великі вуха?
-Щоб краще тебе чути!
-Ой, бабуся, а які в тебе великі очі!
-Це щоб краще тебе бачити!
-Ой, бабуся, а що це в тебе такі великі руки?
-Щоб краще тебе схопити!
-Ой, бабуся, який у тебе, однак, страшно великий рот!
-Це щоб легше тебе було проковтнути!
Тільки сказав це вовк, і як схопиться з ліжка - і проковтнув бідну Червону Шапочку.
Наївся вовк і ліг знову у ліжко, заснув і став голосно-прегромко хропіти. А проходив у ту пору повз будинок мисливець і подумав: "Як, проте, стара сильно хропе, треба буде подивитися, може, їй треба чимось допомогти". І він увійшов до неї в кімнату, підходить до ліжка, зирк - а там вовк лежить.
-А-а! Ось ти де, старий гріховодник! - Сказав він. - Я вже давненько тебе шукаю.
І він хотів було вже націлюватися в нього з рушниці, та подумав, що вовк, може бути, з'їв бабусю, а її ще можна врятувати, бо він не став стріляти, а взяв ножиці і став розпорювати черево сплячому вовку. Зробив він кілька надрізів, бачить - просвічує червона шапочка, надрізав ще - вискочила звідти дівчинка і закричала:
-Ах, як я злякалася, як було у вовка в череві темно!
Вибралася потім звідти і стара бабуся, жива-живісіньким, ледве могла віддихатися. А Червона Шапочка притягла швидше простих каменів, і набили вони ними черево вовку. Тут прокинувся він, хотів було втекти, але каміння були такі важкі, що він негайно впав, - тут йому і настав кінець.
Звернемо увагу: вовк у Перро хитріший і підступніший. Він спочатку "ховається", потім довше і краще прикидається бабусею. Навіщо? Щоб не просто з'їсти свою жертву, а ще й отримати задоволення від жорстокої гри з нею.
Перро піклується про те, щоб усе в його казці відповідало літературним правилами. Йому важливо, щоб його персонажі втілювали одне певну якість: вовк - вишукане підступність, Червона Шапочка - наївну довірливість. Тоді з казки можна з повним правом вивести мораль: "Небезпечно дітям слухати злих людей"; "З усіх вовків небезпечніша улесливий вовк".
У Гриммов вовк набагато простіше і грубо: проковтнувши Червону Шапочку, він голосно хропе (Перро ніколи б не допустив подібного непристойності). Народна казка не піклується про правила доброго смаку. Вона нерідко груба. До того ж її сенс не вкладається і в однозначну формулу моралі.
Зате народна казка строго слідує казковим законам. І в цьому її головна відмінність від казки літературної. Казка Перро закінчується погано, казка братів Грімм - добре. У казці Перро підступність сильніше наївності, у казці братів Грімм підступність покарано, наївність винагороджена.
Народна казка не може кінчатися погано. Билин мимоволі приводять її у відповідність з основними казковими законами - щасливого кінця і казкової справедливості. І Грімм в своєму зібранні казок залишаються вірні цим законам.
Так, значить, брати Грімм просто передавали те, що вони чули? Ні, існує друга думка: брати Грімм були казкарями.
Щоб це довести, досить порівняти найпершу рукопис братів, в якій казки записані так, як їх розповідали, з тими ж казками, але вже опублікованими.
Візьмемо казку «Шіповнічек». На виконання злого закляття принцеса і королівський палац повинні зануритися в сон. Але пройде сто років - і поцілунок принца расколдует сплячих. У рукописі ці сцени виглядають наступним чином:
І тут принцеса вкололася веретеном і впала в глибокий сон. У цю мить повернулися король з королевою і всім двором, і всі-всі, хто був у палаці, теж занурилися в сон, заснули навіть мухи на стінах.
І, увійшовши до палацу, принц поцілував сплячу принцесу, і всі прокинулися і зіграли весілля принца з принцесою, і стали жити-поживати та добра наживати.
А ось як ті ж епізоди виглядають в опублікованому варіанті:
І в ту мить, коли принцеса відчула укол, вона впала на ліжко, що стояла в кімнаті, і занурилася в глибокий сон.
І сон цей поширився по всьому замку; король і королева, які щойно повернулися додому і увійшли в зал, теж заснули, і разом з ними і всі придворні. А поснули та Коні у стійлах, і собаки на подвір'ї, голуби на даху, мухи на стінах; навіть вогонь, палав у печі, і той завмер і заснув, і спекотне перестало шипіти і підсмажуватися, а кухар, що схопив було за волосся кухарчука за те, що той чогось недогледів, відпустив його і теж заснув. І стих вітер, і не ворухнувся жоден листок на деревах біля замку.
І тільки королевич до неї доторкнувся, відкрила Шіповнічек очі, прокинулася і ласкаво на нього подивилася. І зійшли вони разом з вежі.
І ось прокинулися король з королевою і всі придворні, і вони здивовано подивилися один на одного. Піднялися коня на дворі і стали обтрушуватись. Вскочили гончаки собаки і замахали хвостами. Підняли голуби на даху свої голівки, озирнулися і полетіли в поле. Мухи стали повзати по стіні. Вогонь в кухні піднявся теж, запалав і став варити обід; спекотне початок знову смажитися і шипіти. А кухар дав таку ляпаса кухарчуку, що той так і скрикнув, а Кухарка стала скоріше обскубувати курку. І відсвяткували тоді пишне весілля королевича з королівною Шіповнічек, і жили вони щасливо до самої смерті.
Що насамперед відрізняє один уривок від іншого? Відповідь очевидна: перший уривок коротше, другий - довший. А чому? Тому що в другому уривку більше деталей. І це не випадково: деталі в рукописному та книжковому варіантах мають різне значення.
Деталь у народній казці - це важіль, за допомогою якого рухається сюжет казки. Призначення деталі тут полягає в тому, щоб наблизити щасливий кінець - так належить, згідно казковому законом.
Деталей в народній казці не може бути багато. У даному епізоді оповідачеві необхідно повідомити, що заснула не тільки королева, але і всі в палаці. Щоб підкреслити, що заснули саме все-все у великому-великому палаці, потрібна неодмінно найменша деталь (цього вимагає закон найбільшого контрасту). Тому в рукописному варіанті з'являється муха, і з її появою сюжет робить крок вперед.
Але потім ставлення братів до деталі істотно змінилося. Коли брати працювали над рукописом, вони ще були тільки збирачами казок. Але коли прийшов час готувати казки до друку, перед Гріммами встала зовсім інше завдання - справити враження на читача. Представляючи казки на читацький суд, вони усвідомлювали себе вже не скромними збирачами, а провідниками у казковий світ. Це в наші дні казки, створені народом, читаються майже всіма дітьми та багатьма дорослими. А брати Грімм були першопрохідцями; їм тільки ще треба було домогтися читацького визнання народної казки.
Чому опублікований варіант довше рукописного, чому в нього так багато деталей? Це щоб захопити читача. Деталі повинні на якийсь час зупинити дію казки - щоб читач довше затримався в казковому світі, знайшов казковий настрій.
Що може захопити читача? Що-небудь забавне або страшне. У «Шіповнічке» більше кумедних деталей: Ось огонь та вітер засипають разом з людьми, кіньми і мухами, ось кухар після столітнього сну як ні в чому не бувало відважує ляпаса кухарчуку. Але є в зборах Гриммов казки, де від інших деталей - мороз по шкірі. Наприклад, в «Червону Шапочку» одне тільки слово - "дивний" ("кімната здалася їй дивною", "бабуся виглядала так дивно-дивно") - лякає читача набагато більше, ніж вся казка Перро.
Чи не найстрашніша казка Гриммов - «Жених-розбійник». З неї і наведемо два уривки. Почнемо з рукописного варіанту:
Розбійники вбили бабусю, стягнули в неї з пальців всі кільця, а кільце з безіменного пальця ніяк не знімалося; тоді цей палець вони відрубали, і він відлетів за бочку і впав прямо в поділ принцеси.
Переконайся сам, наскільки книжковий варіант страшніше:
Притягли розбійники з собою якусь дівчину: вони були п'яні і не звертали уваги на її крики і крики. Далі вони їй випити три повних склянки вина: один стакан білого, іншу склянку червоного, а третій стакан бурштинового, і у неї від цього напою розірвалося серце. Потім зірвали вони з неї гарну сукню, поклали її на стіл, порубали на шматки її гарне тіло і посипали його сіллю.
Бідна наречена, сидячи за бочкою, вся так і тремтіла, вона зрозуміла, яку долю їй готують розбійники. Помітив один з розбійників на мізинці вбитої дівчини золоте кільце, але зняти його відразу не зміг, тоді він схопив сокиру і відрубав їй палець; але підскочив палець вгору якраз над самою бочкою і - впав нареченій на коліна.
Які деталі в опублікованій казці підсилюють відчуття страху? У рукописі жертва була старенькою, в книзі на її місці - прекрасна дівчина. Чим красивіше дівоче плаття і тіло, тим сильніше відчуття жаху і співчуття у читача. У рукописі жертву тільки вбивають, у книзі - вже з'їдають, та ще з сіллю. Воплі дівчата і тремтіння ховається нареченої підсилюють враження. Так деталь впливає на читача.
Гриммовских казки - вже не зовсім народні. Вони як би на середині шляху до літературної казці, а самі брати - наполовину казкарі.
Від народної казки до казки авторської
Брати Грімм і їх друзі прищепили любов до казок - не лише читачам, але і письменникам. А письменники на той час вже звикли все робити по-своєму. Тому їм здалося мало просто переказувати і переробляти казки; їм захотілося їх вигадувати - від початку до кінця.
Так на зміну Шарлю Перро та братів Грімм прийшли нові казкарі - автори. Це означало, що в казковому світі змінилася влада: народна казка перетворилася на авторську, літературну.
Перш всякі феї, маги і чаклуни, творячи дива, чітко слідували законодавству народної казки. Відтепер же їм мимоволі довелося підкоритися чарівникові набагато могутніший за їх - автору, казкаря-творця. Більше не стало в казках одних і тих же непорушних законів. Їх замінили якісь загадкові правила - у кожного автора свої.
У народній казці все було ясно: будь-яке диво можна було передбачити наперед. Інша справа, коли чудом править авторська вигадка - фантазія: тепер готуйся до несподіванок і гадай, що станеться на наступній сторінці.
Був час, коли казки починалися з "одного разу" і "жили-були". Менше за все тоді від них чекали правдоподібності. Так і казали: казка - це те, чого не буває. Кожний знав, що місце її не тут, а десь там - "за тридев'ять земель", "у деякому царстві-державі". Але все змінилося з приходом у казковий світ творців: у повсякденному житті вони почали шукати сліди казки, у казці - сліди повсякденного життя.
Вони зважилися змішати реальність і диво, змусили зустрітися повсякденне з небувалим. Навіщо? Щоб дійсність перетворилася.
Для цього їм знадобилися різні магічні секрети.
Магічні секрети літературної казки
Звичайно, літературна казка не цілком пориває з народною. Нерідко казкарі-творці вдаються до законів народної казки. Але важливіше для них знайдені, винайдені ними секрети. Один з них - це секрет раптового дива. Коли ви читаєте народну казку, ви очікуєте чудес і не дивуєтеся ім. Не так - в літературній казці.
Казкарі-творці починають, як правило, із зображення звичайних героїв у звичайних обставинах. До пори до часу життя в книзі йде своїм чередом і все відбувається, як завжди. Але от у якийсь момент йдеться чарівне слово "раптом". І точно: раптом з'являється чаклун з-за рогу аптеки, джин із пляшки, фея під виглядом гувернантки. Іграшки оживають, птахи починають говорити людською мовою, люди відкривають у собі немислимих здібності.
Або з домашнього шафи, дачного льоху, лісової нори відкривається шлях у чарівну країну. Знову, як заклинання, сказано слово "раптом". І - хто б міг подумати? - У наступну мить звичайнісінькі персонажі опиняються в найнеймовірніших світах. При цьому заворожений читач вже уявляє себе на їхньому місці - дивуючись, лякаючись і радіючи разом з ними.
Користуючись секретом раптовості, літературна казка вселяє читачеві: світ незвіданого, життя непередбачуване, а диво десь поруч.
Інший секрет - це секрет несподіваної точки зору. Казкарі вивідали його у поетів.
Відомо: звичка - ворог чарівності. Знаєте і ви: якщо звикаєш до якої-небудь речі, то незабаром перестаєш її помічати. Як розбудити почуття, як визволити річ з полону нудьги?
Для цього треба знати секрет, що дозволяє без будь-якої допомоги чарівників побачити дивне в звичному, чудове у буденному.
У чому ж він полягає? У готовності грати. Завдяки грі речі весело зсуваються зі своїх місць, вступають у непередбачені відносини з іншими речами і, нарешті, стають невпізнаними. З цим секретом почасти знайомий кожен, кому траплялося грати з покинутими і забутими дрібницями. Все залежить від того, як на них подивитися. У грі і тріска - корабель, і клаптик - прапор, і палиця - лицарський меч.
А глибше всіх секрет несподіваної точки зору спіткали поети. У них адже в усі часи особливий погляд на речі - не такий, як у всіх інших.
Наприклад: у вік стрімкого технічного прогресу поет здатний подивуватися навіть застарілому телефонного апарату. І все тому, що поетові відомі правила чарівної гри під назвою «А що коли?».
А що якщо поглянути на телефон очима здивованого марсіанина? Чи не перетвориться тоді апарат у домашня тварина, яка любить поспати?
А що якщо телефон задзвонить і хтось підніме трубку? Марсіанинові здасться, що тварина прокинулося і плаче, а господар його заколисує, піднісши до вуст.
А що якщо хтось почне набирати номер? Марсіанин вирішить, що господар будить тварина, лоскочучи його пальцем.
Ось у що здавна вміють грати поети.
Приблизно двісті років тому вони поділилися своїм секретом з казкарями. І ті навчилися перетворювати прості явища і події в казку виключно завдяки несподіваному вибору точки зору. А ще - перевертати побут одним тільки питанням "А що якщо?".
А що якщо зменшити персонажа до розмірів сірникової коробки і передати йому сприйняття травинки, калюжки і жука?
А що якщо поглянути на сніг - очима теплолюбна лелеки, на сокиру - очима сосни, на зміну уряду - очима горобця, на людську долю - очима пляшкового горлечка?
Тоді світ очиститься від сірості буднів, і в ньому проросте чарівництво.
Нарешті, казкарі володіють секретом загадкової деталі.
Ми вже знаємо: народна казка обходиться без моралі, без повчальних висновків. Не так у літературній казці: вона майже завжди нас чому-небудь учить, вселяє нам яку-небудь мораль.
Але при цьому автори казок мають на увазі й те, що прямі повчання зазвичай нікого не переконують. Якщо казкарі будуть твердити: роби те-то, а того-то не роби, - нам стане нудно, і ми просто закриємо книгу.
Так що якщо літературна казка бажає бути повчальною, вона повинна бути хитрішими.
Пам'ятаєте, в попередньому розділі ми грали з народною казкою в "питання-відповіді", вчилися розуміти натяки народної мудрості?
Так от: йдучи за фольклором, казкарі-творці теж засвоїли мистецтво розповідати з натяком.
Але цього їм було мало. Вони придумали, як впливати на читачів, щоб ті самі захотіли отримати з казки мораль. Для цього треба зробити урок трохи таємничим, поради та висновки - зашифрувати. Це має підштовхнути читача до нової, більш складної гри - вже не в "питання-відповіді", а в "загадки-розгадки".
Ми вже говорили до цього про різні види деталей у казках. Казкарі-творці знайомлять нас з новим виглядом: будь-яка звичайна річ, будь-буденне явище може стати загадкової деталлю. Тепер, щоб з'ясувати казкову мораль, читачеві доводиться розгадувати її ключові деталі, розшифровувати її найбільш важливі епізоди. Щоб зрозуміти літературну казку, недостатньо тільки стежити за її сюжетом, треба ще й питати: "А що це значить?" - З приводу кожної деталі.
Так в літературній казці з'являється підтекст. Ось як це поняття визначив один школяр: це коли між двома рядками шукають третю.
Підтекст - це те, що під текстом. Текст - це сама розповідь: його сюжет, персонажі, деталі. А під текстом - те, про що не розповідають, про що замовчують, але на що вказують і натякають. Це-то частіше за все і є найважливіше в тексті.
Відношення тексту до підтексту схоже на ставлення загадки до розгадки. Візьмемо загадку, запропоновану міфічному герою Едіпові чудовиськом Сфінксом:
Хто ходить вранці на чотирьох ногах, опівдні - на двох, а ввечері - на трьох?
Що важливіше у загадці - питання або відповідь? Звичайно, відповідь. Але ж при цьому в тексті загадки питання задано, а відповідь не дано. Його ми самі повинні відшукати. Як? За допомогою деталей. У кожній з них - частина розгадки, кожна з них називає щось іншими словами і так підказує нам шлях до відповіді на питання. Спираючись на ці деталі, ми починаємо грати в гру «А що це значить?».
Що значить "ранок"? Початок дня. З чим можна зіставити день? З життям. Виходить, що ранок означає "початок життя".
Тоді опівдні - середина життя, вечір - кінець життя.
Що значить "чотири ноги"? Щоб відповісти, треба зіставити одну деталь з іншого - "ранок як початок життя" з "чотирма ногами". Тоді ми маємо шанс здогадатися: хто на початку життя ходить на чотирьох ногах? - Та це ж повзає немовля.
А хто ходить на двох ногах? Доросла людина. А на трьох? Старий з паличкою.
Що спільного між немовлям, дорослою людиною і дідом? Те, що вони всі - люди.
Поступово розгадування та зіставлення загадкових деталей приводить нас до відповіді:
Хто ходить вранці на чотирьох ногах, вдень - на двох, а ввечері - на трьох? - Людина.
Ось так само і загадкова деталь в літературній казці вказує читачеві шлях від тексту до підтексту, від сюжету - до виводу і моралі.
Нам ще належить пройти цей шлях. І простежити, як діють перераховані магічні секрети в літературній казці.
Що ж, приступимо. Поговоримо про казки одного з перших і, вже звичайно, самого знаменитого з казкарів-творців - Ганса Християна Андерсена.
Казка про Ганса Християни Андерсена
Коли ми говорили про життя братів Грімм як про казку, то це була наша гра - не їх. Вони в усьому любили порядок: у казках нехай будуть чудеса, а в житті - наукові праці, сімейні обов'язки і тихі задоволення дружби. Інша справа - Андерсен.
Данський казкар Ганс Християн Андерсен (1805-1875; зберігаємо тут традиційне в Росії написання його імені) говорив: "З дійсності виростають пречудові казки". З юних років він чекав справжніх чудес - і дочекався: "Життя моє справжня казка, багата подіями, прекрасна! Якщо би в ту пору, коли я бідним, безпорадною дитиною пустився по білому світу, мене зустріла на шляху могутня фея і сказала мені: «Я буду охороняти і направляти тебе!» - І тоді моє життя не склалося б краще, щасливіше, розумніше " .
Залишалося тільки взяти і написати казку про самого себе. І Андерсен написав таку казку. Називається вона «Гидке каченя». Давайте прочитаємо її.
Навряд чи хтось подумає, що це казка про тварин. Абсолютно ясно: мова в ній йде про людей. Але навіщо ж казкаря знадобилося зображати людей під виглядом тварин і себе під виглядом гидкого каченяти?
А потім, щоб у результаті вийшла казка.
Іносказання для Андерсена - перш за все привід скористатися магічними секретами, перетворюють життєву історію в історію казкову. Втілившись у гидкого каченяти, Андерсен зміг побачити себе з несподіваною - казкового - точки зору.
Поняття
Іносказання - це коли про щось сказано не прямо, а якось інакше, найчастіше образно і цікаво. Візьмемо поняття лестощів. Приклад прямого висловлювання: лестощі - це удавана, корислива похвала. Приклад іносказання - байок розповідь про ворону і лисиці. У байці поняття лестощів представлено іншими словами - через розказане подію і персонажів.
Складаючи казку про себе, він явно тримав в умі пророкування баби-ворожки, почуте ним ще в ранньому дитинстві: "Ганс - дика птиця з високим польотом, велика і благородна".
Дивовижне прозріння, особливо якщо знати, що народився Ганс Християн Андерсен в одній з самих жебраків сімей глухого данського містечка Оденсе. Казка його життя почалася зі слів бабусі-ворожки: "Коли-небудь по всьому Оденсе влаштують феєрверк на його честь" - а закінчилася так, як і належить по казковому законом, - саме грандіозним феєрверком в Оденсе.
Цікаво було б зіставити сюжет казки «Гидке каченя» і факти реальної біографії Андерсена. Подивимося, які з цих фактів він висвітлює казковим світлом, а які залишаються в тіні.
Гидкого каченяти оцінюють за його зовнішності і манер. "Боляче великий", "не вдався", "нестерпний урод" - судять про нього. І ще: "зовсім з глузду з'їхав", все робить не так.
Щось подібне доводилося чути і самому Андерсену.
Цитата
Говорили, що Андерсен дивний, безглуздий, смішний. Як ніби навіть зовні схожий на гидкого каченяти: "Постать його завжди мала у собі щось дивне, щось незручне, нестійке, мимоволі викликає усмішку. Руки і ноги його були непропорційно довгі і тонкі, кисті рук широкі і пласкі, а ступні ніг таких величезних розмірів, що йому, ймовірно, ніколи не траплялося побоюватися, щоб хто-небудь підмінив його калоші. Ніс його був теж непропорційно великий і якось особливо видавався вперед ".
Оскільки Гидке каченя був несхожий на інших, його "клювали, штовхали і обсипали глузуваннями".
Юному Андерсену було не легше. У школі для бідних його дражнили "недоумкуватих" і "дурником"; в середовищі підмайстрів труїли грубими жартами. Нарешті, протягом трьох своїх гімназійних років він піддавався витонченим знущанням тамтешнього ректора. День у день той твердив Андерсену: "Ви дурний хлопець, з вас не вийде нічого путнього. Ви ще поплаче, здоровань такий! ";" Тупіше вас я нікого не зустрічав. Ви ледар! Ви нестерпний бовдур, недоумкуватий, дурна худоба і тому подібне! "По виході з гімназії Андерсен звернувся до свого мучителя зі словами:" Я хочу попрощатися з вами і подякувати за те хороше, що ви для мене зробили ". І почув у відповідь: "Забирайтеся до біса!"
Не змирившись з жалюгідною долею відщепенця на пташиному дворі, Гидке каченя перемахнув через огорожу і був такий. Він поневірявся один; його переслідували небезпеки, голод і холод. Він дивом вижив у сувору зиму.
У 14 років Андерсен зробив вчинок настільки ж відчайдушний. Майже зовсім без грошей він вирушив зі свого рідного Оденсе в столичний Копенгаген, де в нього не було ні родичів, ні знайомих.
Сюжет
Приїзд Андерсена у столицю
У Копенгагені хлопчик насамперед прийшов в Королівський театр, щоб тут же приступити до здійснення своєї мрії - танцювати в балеті або співати в опері. "Ви занадто худорляві для сцени", - сказали йому. "Ах, якби мене взяли до трупи з платнею в 100 монет, я б відразу погладшав", - благав Ганс. Над ним спочатку зглянулися і взяли вчитися вокалу й танців. Але незабаром звільнили зі словами, схожими на вирок: "подальше перебування його в театрі визнано марним". Він спробував писати п'єси - їх повернули з суворою припискою: "зважаючи на цілковитій безграмотності автора дирекція просить його надалі ніяких п'єс не надсилати". Перші роки, проведені в Копенгагені, принесли Андерсену одні позбавлення і невдачі.
Гидкого каченяти всюди повчали, але він надходив по-своєму. Адже у нього була мрія. Він тягнувся душею до недоступного - в коло гордих, величних лебедів. І ось диво! Він сам перетворився на прекрасного лебедя.
Як бридке каченя схилявся перед лебедями, так Андерсен обожнював артистів, художників і поетів. Найбільше не світі хотів він бути з ними, одним з них. Йому доводили: починати треба з малого - з ручної праці, з посильного ремесла. Він плакав, але не поступався: "Я буду служити мистецтву, тільки для цього я і живу". Його вчили ставити перед собою розумні цілі, він же прагнув до незбутнього - "бути великим письменником". І це збулося.
А все ж життя - не казка. Зовсім не "раптом" збулася мрія Андерсена. Для того щоб стати улюбленим казкарем, йому потрібні були роки й роки - невлаштованості, безрадісного учнівства, наполегливої роботи над собою, кожен крок давався важко.
Але все це залишилося за межами казки. У «Гидке каченя» інший сюжет; тут головне - диво. А чудо несумісне з поступовим дозріванням, послідовним зростанням, мірним рухом - воно має бути раптовим.
Щоб диво відбулося, необхідний контраст. Тим сильніше відчуття дива, ніж до того страшніше і безнадійніше становище героя. Тому перш ніж перетворити гидкого каченяти, автор змусив його замерзати в стискуваної ополонці, без почуттів лежати на снігу, приготуватися до смерті.
Чудо трапляється в той самий момент, коли герой і читач його менш за все чекають. Гидке каченя чекав найгіршого, а дочекався такого щастя, про який не міг і мріяти. Слідом за іншими він вважав себе самим потворним, а опинився "чудової між прекрасними птахами" (у зв'язку з цим які закони народної казки згадуються вам?).
Чи вдалося Андерсену вселити це відчуття дива читачам? Час розсудив: так, вдалося. Подумайте: які два дива найчастіше згадуються в наш час? Перетворення Попелюшки в принцесу і перетворення гидкого каченяти в лебедя. Ці образи міцно увійшли в нашу свідомість. Коли нам сумно і самотньо, коли нам здається, що всі проти нас, ми мимоволі ставимо себе або на місце Попелюшки, або на місце Бридкого каченяти. І це втішає нас, дає нам надію.
Питання
Чи знаєте ви ще які-небудь казки, де б автори зверталися до секрету раптового дива?
Згадайте сюжети цих казок і перекажіть найчудовіші епізоди.
Відомо, що кіно прямо пов'язане з казкою. Згадайте кінофільми, в яких використовується секрет раптового дива.
Казкові секрети «гидким каченям»
З чого ми виводимо уроки народної казки? Із боротьби протилежностей: щастя і біди, добра і зла, самопожертви і себелюбства, вірності і зради.
Мораль «гидким каченям» складніше. Шукати її треба в боротьбі протилежних точок зору.
Звернемося до початку казки. Які точки зору тут зіштовхуються?
Спершу даний вид з висоти. Зверху світ постає широким (за луками - поля, за полями - ліси), ліси - великими, озера - глибокими, і це добре ("Добре було за містом!").
А потім світ показано з точки зору качки і каченят - з-під лопуха. І негайно все звужується, зменшується, дрібніє - ніби й немає навколо ні широких просторів, ні великих лісів, ні глибоких озер.
Для посилення цього відчуття Андерсен використовує прийом іронії.
Поняття
Іронія - так в Стародавній Греції називали удавання в тому випадку, якщо людина прикидався дурнішим, ніж він є насправді. По-перше, іронія - це удаване схвалення в устах автора або персонажа, яке треба розуміти навпаки (наприклад, слова: "Він сміливий" треба розуміти навпаки: "Він боягуз"). По-друге, іронія - це коли читач помічає безглуздість яких-небудь слів або вчинків персонажа, а сам персонаж - не помічає (приклади такої іронії ми знайдемо в тексті «гидким каченям»).
Качка повідомляє каченята, що світ "тягнеться далеко-далеко". Але де ж закінчується це "далеко-далеко"? Вже за садом, але і там качка зроду не бувала - далеке виявляється до смішного близьким. Так що з слів качки про "дали" вже абсолютно ясно: її кругозір не простягається далі огорожі пташиного двору.
Пізніше ми переконуємося, що для всіх мешканців пташиного двору цей двір і є весь світ. "Суспільство", "білий світ", - говорить качка, але ж ми пам'ятаємо, що мова йде тільки про пташиному дворі. Маленький світ цих птахів обмежений, тому обмежені і вони самі - і не бачать нічого далі власного дзьоба.
Чи спостерігали ви коли-небудь за звичками качок і курей на пташиному дворі? Згадайте: їх погляд майже завжди спрямований вниз у пошуках корму. Андерсен використовує це для казкової гри в «А що якщо»: а що якщо уявити обмежених себелюбцем в образах домашніх птахів?
Тоді люди, не бачать ні хмари, ні дали, але тільки себе і своє, будуть захоплені казкою зненацька. У чудесному світі казки вони здадуться набагато смішніше.
Натяки казки лукаві. Вона порівнює: егоїсти милуються собою, як стара качка і індіанський півень. Або, як качка-забіяка, знущаються над тим, хто на них не схожий. Або клопочуться лише про власну вигоду, як весь пташиний двір метушиться навколо однієї Угринів голівки. Показавши людські звичаї в масштабі пташиного двору, Андерсен змушує читача по-новому поглянути на звичне - здивуватися і засоромитися.
А ще гра в "А що якщо?" Приводить нас ось до якого висновку: чим обмеженішими маленький світ, тим у ньому менше добра, більше жорстокості. Чим ширше людський світогляд, тим краще звичаї.
Мешканці пташиного двору, дикі гуси, кіт і курка в хатинці занадто самовпевнені. З гидким каченям справа йде зовсім інакше: він дуже не впевнений в собі.
Питання на поля
Як дивиться на світ сам Гидке каченя?
Спершу у нього немає своєї точки зору - він тільки що вилупився з яйця. Щоб знайти свій власний погляд на речі, Гидке каченя повинен подолати себе. Перш ніж побачити світ очима прекрасного лебедя, йому потрібно було зробити три маленьких казкових подвигу - і так знайти віру в себе.
Перший він зробив, коли перемахнув через огорожу і на свій страх і ризик пустився по білому світу. Так він поріднився з героями народної казки: адже казкове щастя знаходиться тільки в кінці шляху.
По дорозі випробовується не тільки його характер, але і його здатність спостерігати і порівнювати. На пташиному дворі, на болоті, в хатинці йому вселяють, в чому сенс життя. На пташиному дворі кажуть: у тому, щоб добре плавати, не упустити Угринів голівку і тримати лапки нарізно (помітили іронічний натяк на матусь, навчають своїх чад тримати ноги разом?). На болоті говорять: у тому, щоб літати до панночкам-гуски. У хатинці говорять: у тому, щоб нести яйця, муркотіти, вигинати спинку і випускати іскри. При цьому всі впевнені, що їх пташиний двір, болото, хатинка і є центр світу: "Ось які справи йдуть на білому світі!"; "Ми і весь світ".
І каченя усвідомлює: всі говорять по-різному, тому що бачать тільки своє. Тоді він починає заперечувати: "Ви мене не розумієте!" Відмовитися від корму та притулку на зиму, але все ж висловити свою точку зору - це і є другий подвиг Бридкого каченяти.
А третій - це подвиг самопожертви заради краси: адже каченя готовий померти за щастя побути з прекрасними птахами.
І за це йому нагорода - прозріння.
Прозріти повинен і читач - щоб відповісти на одне ключове питання казки.
Питання на поля
Чому каченя лають гидким?
Тому що він не схожий на них. У ньому знаходять потворність, тому що звикли називати виродками тих, хто інший, не такий, як всі інші. Дивляться на каченяти, а думають про себе: ми-то як хороші!
Андерсен вказує: зовнішнє невіддільне від внутрішнього. Якщо дивляться на світ крізь призму обмежених уявлень, то все нове здається потворним. У тих, хто вважає каченяти гидким, просто поганий зір. Чи не каченя потворний - безглузді погляди на світ.
Ось що важливо: каченя перетвориться, як тільки буде побачений тими, хто по-справжньому гарний. Тільки серед лебедів каченя вперше побачить своє відображення. І подивиться на себе по-іншому: не очима непоказних качок, а очима прекрасних лебедів.
Зверніть увагу: в кінці казки сказана майже та ж фраза, що й на початку: "Ах, як тут було добре!"
Добре те, що побачене або може бути побачено зверху - широким поглядом. На початку казки так світ і показаний. З чиєї точки зору?
З висоти пташиного польоту, з точки зору летить лебедя. Так і буде відтепер дивитися на світ колишній бридке каченя.
А ми спробуємо зазирнути в підтекст «гидким каченям» і розгадати ще один казковий секрет - секрет загадкової деталі.
У літературній казці немає дрібниць. Щоб зрозуміти, що в ній до чого, доводиться весь час зупинятися і запитувати: "Чому?" Або "А що це значить?".
Наприклад чому у старої качки на лапці червоний клаптик?
Це знак, що її скоро заріжуть.
Ще питання: чому собака не чіпала Бридкого каченяти?
Тому що вона привчена полювати на диких качок, а не на лебедів.
Але це не повні відповіді. Загадки, задані в цих деталях, глибше.
Що значить червоний клаптик?
Що значить смерть молодих гусей і порятунок Бридкого каченяти
І - питання, тісно пов'язаний з попередніми: що означають похилена хатинка, двері, що висить криво, дряхлість бабусі?
Ці деталі виконані іронії - такий іронії, яка не викликає ні сміху, ні навіть посмішки. Стара качка думає, що вона важливіша за всі. І вона сама, і інші мешканці пташиного двору вважають червоний клаптик ознакою особливої відмінності. А насправді він означає смерть. Зважаючи на неминучість швидкої смерті самозамилування старої качки особливо безглуздо - і від цього навіть стає сумно.
Настільки ж зловісна іронія забарвлює і інші два епізоди. Тільки що молоді гуси весело базікали про жінок-гуска і були надзвичайно задоволені собою. "Піф! Паф! "- І їх не стало. Ще впевненіше в собі кіт і курка, що говорять про себе: "Ми і весь світ". А того вони не відають, що хатинка ще трохи - і розвалиться, що старенька недуже, що зовсім не довгий термін відпущений для їх самовдоволеної життя.
Андерсен по-своєму розуміє закон казкової справедливості. Він вчить: доля жорстоко сміється над себелюбцем. Нехай егоїсти вважають, що на них зійшовся світ клином, - смерть-то про це не знає. Вони ще милуються і пишаються собою, але смерть близько, і їм від нього не врятуватися.
Питання на поля
Тож яка мораль «гидким каченям»?
У «Гидке каченя» є мораль явна і прихована. Явна тільки лукаво обманює читача. Сенс казки зовсім не в тому, про що сказано прямо: "Не біда з'явитися на світ в качиному гнізді, якщо ти вилупився з лебединого яйця!" У прихованій моралі - справжній сенс казки: коли ти щось любиш більше себе, більше власного життя , тоді вже смерть не має над тобою повній владі.
Така точка зору автора - на життя і смерть.
Коло понять
Які прийоми допомагають донести до читача казкову мораль?
Іносказання
Іронія
Зміна точок зору
Підтекст
«Снігова королева» як казка про Бога і диявола
Андерсен по-справжньому вірив у диво - у те, що воно станеться не тільки в казці, а й у житті. Це тому, що він був дуже набожною людиною. Одного разу, коли він був ще маленьким хлопчиком, один злий керуючий підняв на нього батіг. "Як ви смієте бити мене, адже Бог може побачити!" - Ці слова малюка зупинили вже занесену для удару руку. І так все життя, у всіх випробуваннях Андерсен плакав, молився і вірив, що Бог неодмінно допоможе йому. Ось який підсумок він підвів свого життя: "Історія мого життя скаже всім людям те ж, що говорить мені: Господь Бог все спрямовує на краще".
Цією вірою пройняте все творчість Андерсена. Світом його творів управляє закон справедливості. Але, на відміну від народної казки, героїв Андерсена відчуває, карає і нагороджує сам Бог, а за казковими помічниками стоять його ангели. Так, Бог для датського казкаря - теж казкар, тільки початок його казки - це створення світу, а кінець - це кінець світу і Страшний суд.
Часто героями казок Андерсена стають демонічні істоти (тролі, русалки), тварини, рослини, речі. Ми пам'ятаємо: це тільки спосіб подивитися на людську природу з особливої точки зору, запитати: "А що якщо?"
Оживляючи речі, олюднюючи рослини і тварин, Андерсен немов задається питанням: а що якщо уявити собі світ без Бога? Тоді всі відразу перестануть розуміти один одного, стануть тільки хвалити себе і своє, як штопальна голка хвалиться тим, що тонка і блищить, а панночка-м'ячик - тим, що вона родичка сап'янової туфлі. І чим більше вони будуть радіти, тим сумніше буде їхня доля - як у штопальної голки, яка зламалася і загубилася, як у панянки-м'ячика, яка опинилася в помийному відрі. Казкар не втомлюється вселяти: за себелюбцем смерть іде по п'ятах.
Обговорюючи «гидким каченям», ми поставили питання: всесильна чи смерть у казковому світі Андерсена? Тепер ми бачимо: вона всесильна тільки в тих його іронічних казках, де персонажі (речі, рослини і тварини) не звертаються до Бога. Але в тих казках, де персонажі - люди, там завжди присутній Бог - і там смерть не страшна.
В одній зі своїх знаменитих казок - «Оле-Лукойє» - Андерсен зобразив смерть в образі справедливого казкаря:
Тут Оле-Лукойє підняв Яльмара, підніс його до вікна і сказав:
-Зараз побачиш мого брата, іншого Оле-Лукойє. Люди звуть його також Смертю. Бачиш, він зовсім не такий страшний, яким малюють його на картинках! Каптан на ньому вишитий сріблом, що твій гусарський мундир; за плечима розвівається чорний оксамитовий плащ! Дивись, як він скаче!
І Яльмар побачив, як мчав щодуху інший Оле-Лукойє і саджав до себе на коня і старих і малих. Одних він садив перед собою, інших позаду, але спочатку завжди запитував:
-Які у тебе позначки за поведінка?
-Хороші! - Відповіли всі.
-Покажи-но! - Говорив він.
Доводилося показати, і ось тих, у кого були відмінні або хороші оцінки, він садив поперед себе і розповідав їм дивну казку, а тих, у кого були посередні або погані, - позаду себе, і ці повинні були слухати страшну казку. Вони тряслися від страху, плакали і хотіли зістрибнути з коня, та не могли - вони відразу міцно пристали до сідла.
-Але ж Смерть - пречудовий Оле-Лукойє! - Сказав Яльмар. - І я нітрохи не боюся його!
-Та й нема чого боятися! - Сказав Олі. - Дивись тільки, щоб у тебе були гарні оцінки!
На думку Андерсена, хороші і погані оцінки ставлять людям не вчителі, а сам Бог. Призначення смерті - вершити божественну справедливість.
Про все це слід пам'ятати, приступаючи до читання ще однієї казки Андерсена - «Снігова королева».
Але перш ніж ви почнете читати, треба ось ще що сказати. Вірити чи не вірити - це людина вирішує сам. Той, хто вірить в Бога, знайде в Андерсена доброго друга та наставника. Той, хто не вірить, нехай спробує зрозуміти іншу людину, іншу культуру, іншу епоху. Спочатку зрозуміти, а вже потім судити - чи підходить вам ця казка. Книги, як і люди, не завжди бувають такими, як нам хочеться, - ми повинні їх прийняти такими, якими вони є. У кожній хорошій книзі, про що б у ній ні розповідалося, є щось цінне і при цьому неповторну. І якщо читати уважно, то завжди можна знайти щось і для себе.
Казкові секрети «Снігової королеви»
У казці Андерсена важливо не раптове чудо, а раптове розуміння, що таке диво. «Снігова королева» - особлива казка. Про що вона? Про боротьбу Бога і диявола за людську душу.
Якщо казка взялася за таку тему, то все в ній повинно відбуватися не так, як в інших казках. Усі - в тому числі і чудеса.
Перш за все звернемо увагу на те, що одні чудеса в «Снігової королеви» прямо протилежні іншим: одні - від диявола, інші - від Бога.
Як сказано в одній з казок Андерсена, "диявол наслідує Богові на свій власний лад". Ось і в «Снігової королеви» - диявольські чудеса влаштовуються в наслідування божественним.
Погані чудеса в тому і полягає, щоб вивернути прекрасні чудеса навиворіт, поставити все з ніг на голову. Божественні чудеса мертве перетворюють на живе. Диявольські - живе у мертве: так, серце Кая перетворюється на шматок льоду. Божественні чудеса перетворюють звичні речі, роблять їх краще, ніж вони були. Диявольські - спотворюють, роблять гірше: так, в чарівному дзеркалі і "Чарівне ландшафт виглядає вареним шпинатом". Божественні чудеса трапляються "раптом", щоб радісно здивувати. Диявольські - щоб застати зненацька і погубити: так, скалку чарівного дзеркала раптово ранить Кая в серце і око.
Диявольські чудеса вражають: тут тобі і чарівне дзеркало, і літаючі сани, і різноманітні перетворення сніжинок, і сяючі крижані чертоги. Але все одно у диявола нічого не виходить.
А божественні чудеса - навпаки, дуже прості і навіть непомітні. Судіть самі. Як правило, казковому героєві, що відправився в шлях, зустрічаються чарівні помічники. Але чим ближче Герда до справжнього дива, тим менше в її помічників пишноти і ознак чарівництва.
Спочатку Герді зустрілася старенька чарівниця. І що ж? Замість допомоги та на догоду собі зачарувала Герду.
Потім Герда потрапила до принца і принцеси. Вони вже простіше: принаймні, не чарівники - може бути, тому й підтримали дівчинку. Однак вони королівського звання і занадто зайняті собою - тому допомога їх була недоречною і не пішла на користь.
Потім Герда потрапила в полон до маленької розбійниці, яка була позбавлена не тільки чарівних властивостей, але і придворного блиску. Тим не менше саме вона по-справжньому виручила Герду, оскільки зуміла подолати свою користь.
У характері розбійниці ще були якісь казкові риси - принаймні, щось захоплююче. Але ось Герда потрапила до лапландкою і фінці. І все потьмяніло: ні в них, ні навколо них взагалі нічого незвичайного, один тільки жалюгідний побут.
У господарстві лапландкою і фіни жодного зайвого предмета: так, сушена тріска годиться і для листування, і в їжу. Для себе їм мало треба, але і Герді вони мало що можуть дати. Наприклад: ми чекаємо, що фінка вручить Герді чарівні предмети або дасть які-небудь казкові поради. Замість цього стара відправляє дівчинку в дорогу напіводягненої і босий.
І тут вступає в дію один із законів народної казки - закон найбільшого контрасту. Чим простіше герой і його помічники, тим дивовижніше їх можливості. Чим бідніша побут, тим виразніше відчувається присутність ангелів. Чим більш беззахисною дівчинка, тим вона сильніша. Чому ж?
Казкар вселяє: божественні чудеса не десь далеко-далеко, не в чарівних країнах, а в серцях людей. Ці чудеса - віра, любов і почуття прекрасного. Вони пов'язують людину з Богом, диявол ж проти них безсилий.
Тому диявол і програє в боротьбі за душу Кая - незважаючи на розмах диявольського чарівництва. Одна сльоза Герди чудеснее, ніж всі чудеса пекла.
У «Снігової королеви» гра в «А що коли?» Настільки серйозна, що вже серйозніше нікуди. Казкар як ніби запитує: а що якщо людина потрапить під владу диявола? Як він подивиться тоді на світ?
Андерсен розповідає про двох диявольських змовах проти Бога. Перший змова - прямий, коли диявол намагається направити на Бога своє чарівне дзеркало. Другий - непрямий, коли після невдачі повстання диявол звертає своє знаряддя на душі людей. Так казка явно натякає на біблійну історію.
Другий задум диявола набагато хитріше і небезпечніше: націлити пекельні осколки на людське сприйняття навколишнього світу. До чого призводить вплив шкідливої частинки? До того, що точка зору людини зміщується все ближче і ближче до точки зору диявола.
Ворог роду людського домагається, щоб людина побачила речі та інших людей перевернутими - в поганому, викривленому світлі. Так зло атакує з несподіваного боку, не в прямому бою; воно впроваджується в душі і направляє погляд. І ось Кай, раптово захоплений злом, починає шукати вади у всьому живому і ознаки досконалості в мертвому. Це означає, що вмирає її душа.
А як дивляться на світ люди, які перебувають у злагоді з Богом? Щоб відповісти на це питання, звернемо увагу на одну деталь. Перед тим як заснути в палаці, Герда думає: "Як ласкаві всі люди і тварини!"
Але ж ми знаємо, що не так вже добра була до неї старенька чарівниця, помічаємо безліч недоліків і смішних рис у вороні з вороною і принцесі.
Так-то воно так. Однак Герда дивиться на людей і тварин преображающие поглядом, з тієї точки зору, з якою вони виглядають добрішими і шляхетніше.
Може бути, це наївний погляд? Так, але тим вірніше він наводить до чуда. Пізніше фінка скаже: "Не бачиш, що їй служать і люди, і тварини?", Тим самим підтверджуючи правоту дівчинки. Якими б не були ті, хто зустрічається їй по дорозі, вона своїм поглядом робить їх краще.
Зауважте: і після епізоду з пораненням Кая Герда не змінила ставлення до нього; в дорозі вона весь час згадує хорошого Кая і ніколи поганого. І Кай стає знову гарним. Точно так само в розбійниці вона помічає не найгірше, а найкраще. І розбійниця дійсно стає краще.
Так яка ж точка зору Герди? Це погляд зверху - очима ангелів. І перед ним розсіюється диявольська спокуса.
У казках про Бога і диявола завжди чимало таємничого. В таких казках особливо важливі загадкові деталі. Тут ними ніяк не можна знехтувати - інакше не зможеш увійти в казку, так і залишишся стояти біля входу.
Звернемося ж до загадкових деталей у «Сніговій королеві» - найважливішою з них.
Ось переляканий Кай мчить на санках за Сніговою королевою. Щоб врятуватися, він хоче прочитати «Отче наш», але в голові у нього крутиться одна таблиця множення. А що це значить? Чому таблиця множення протистоїть молитві?
Молитва - це слово, звернене до Бога. Якщо таблиця множення заважає молитві, то вона проти Бога. Але як же так? Адже кожен знає: таблиця множення - дуже корисна річ; який же від неї шкода?
Що ж, розберемося.
В епоху Андерсена вже багато людей не вірили в Бога. Деякі з них говорили, що науковий розум несумісний з вірою. А деякі йшли ще далі і стверджували: незаперечні тільки наукові факти, незаперечна тільки логіка математичних вправ і теорем, кохання ж і краса - це лише вигадки або помилки розуму.
Такі судження не могли не засмучувати казкаря. І він вирішив направити проти них єдина зброя, якою добре володів, - казкову іронію.
Щоб уявити помилкові думки в несподіваному світлі, він взявся за свою улюблену гру в «А що коли?». А що якби залишилися тільки наукове знання й розум? Знання та розум без віри, краси, почуття прекрасного? Що б тоді було?
Тут казкар вдався до одного із законів народної казки - закону всесильного слова. Він перетворив слово - відому метафору "крижаний розум" - у справу, в сюжетний хід.
Спробуємо вгадати хід його думок. "Ви говорите, любов - всього лише порожнє слово? - Наче запитує він. - Припустимо ". І ось серце Кая перетворюється на шматок льоду. "Ви говорите, чудово тільки те, що математично правильно? Припустимо ". І ось вже Кай відкидає все живе, оскільки не знаходить у ньому правильних ліній і строгої симетрії. "Ви говорите, віра - забобон, що залишився від нерозумних епох? Припустимо ". Але ж святе місце порожнім не буває. І ось вже диявол керує людиною за допомогою володарки "крижаного розуму" - Снігової королеви.
Таблиця множення - це, звичайно, добре. Але і лід може стати в нагоді. Залишити людину наодинці з таблицею множення це все одно що годувати його одним льодом.
І ось розуму дійсно стає холодно і самотньо - по палатах вічної зими. І він, звичайно, не помічає цього, бо вже майже мертвий. А дияволові тільки того і треба.
Звернімося до іншого епізоду. У чертогах Сніжної королеви Кай складає з крижин слово "вічність". Якщо він складе це слово, то буде сам собі пан, а притому Снігова королева подарує йому "весь світ і пару нових ковзанів". А що це значить? Чому Снігова королева обіцяє Каю нові ковзани, і так вже пообіцявши весь світ?
Снігова королева хитра - як і її господар. Вона намагається погубити душу хлопчика. У всіх історіях про людину і диявола повторюється одне і те ж. Чорт пропонує грішникові угоду: людина отримує різні земні блага, а диявол - його душу. Ось і Снігова королева пропонує Каю на сплату за його душу весь світ і пару ковзанів.
Спробуйте поставити себе на місце Кая. Чи розумієте ви, що означає володіти "усім світом"? Ось і Кай не розуміє - це для нього дуже великі і дуже загальні слова. Тоді Снігова королева про всяк випадок додає щодо нових ковзанів - це має сподобатися кожному датському хлопця.
Але що ж нам хоче підказати автор? Що за законом найбільшого контрасту всі великі справи починаються з малих. Божественні чудеса - з буденних добрих вчинків. Диявольські злочину - зі злих глузувань. Так само і з новими ковзанами.
Хто ж не хоче заволодіти хорошою річчю? Кожному хочеться щось мати, чимось користуватися на свій розсуд. Але для диявола річ - тільки привід. Йому важливо переконати своїй жертві пристрасть до володіння, звичку до слів "хочу", "мати" і "моє". А далі - по вже знайомій нам прислів'ї: "Від малої іскри великий пожежа".
Нехай жертва спочатку навчиться пишатися своєю річчю: "мої ковзани". А потім нехай вчиться говорити все з більшою і більшою гордістю: "мої володіння", "мої люди", "хочу ще", "все має бути моє". Обдурений дияволом хлопчисько скаже: "хочу мати ковзани". А звабленої дияволом дорослому цього буде вже мало: він захоче володіти, захоче все більшої і більшої влади над людьми. Нарешті, "весь світ" - це вже масштаб самого диявола.
Виходить, що Снігова королева в кількох словах показує Каю початок і кінець страшного шляху. Початок - себялюбівое хлоп'яче "хотіння", кінець - диявольська пристрасть захопити "весь світ".
Тут треба згадати, як веде себе Кай в перші дні після поранення диявольським скельцем. Адже він не робить нічого страшного - пустує, чіпляється до слів, передражнює сусідів. Але його поведінкою вже управляє диявол, починає вести його по страшному шляху.
Утім, як не був хитрий задум диявола, він все ж таки не вдався.
У зв'язку з цим - останнє питання: чому Кай не міг скласти слова "вічність", коли був у владі Снігової королеви, і зміг, коли його розчаклував Герда?
Не так вже й важко здогадатися: якщо Кай складе слово "вічність" за завданням Снігової королеви і диявола, то душа його загине навіки. Поки ж вона хоча б трохи жива, страшне слово ніяк не складається.
Але це ще не все пояснення. Подумаймо: що таке "вічність" в розумінні Снігової королеви? Підказку знаходимо в епізоді викрадення Кая. Перед тим як чарівні сани злетіли в небо, Кай "спрямував свій погляд у нескінченне повітряний простір".
"Вічність", "нескінченність" - Снігова королева ніби диктує Каю наукові поняття. Однак чи може хлопчик уявити, що це таке? Не може. Ось тому і не виходить у нього слово "вічність".
Але коли Герда звільнила Кая від злих чар, все змінилося. Тепер це слово вже означало не вічну смерть, а вічне життя, вічне спасіння. І Кай легко склав заповітне слово.
Хтось може заперечити: "Але божественну вічність так само важко уявити, як і вічність Снігової королеви". Що на це відповісти?
Покладемо, нам, дійсно, важко це уявити. Однак не забувайте: нам важливо зрозуміти не тільки себе, а й думка Андерсена, людину іншої епохи. А Андерсен вважав, що божественна вічність - це так само ясно й просто, як троянди, бабуся і рідну домівку. Тим більше для дитини: адже слово "життя" для нього набагато зрозуміліше, ніж "смерть", слово "назавжди" набагато зрозуміліше, ніж "ніколи".
Звідси й мораль Андерсена: з Богом людина у себе вдома, а з диявольським "крижаним розумом" - як дитя, що загубилися в "нескінченному просторі".
Завдання
У яких епізодах «Снігової королеви» діють закони народної казки? Наведіть приклади і назвіть закони.
Чи можна в «Снігової королеви» знайти схему казкових пригод, характерну для народної казки? Спробуйте скласти таку схему.
Знайдіть приклади іронії в тексті казки (крім уже згаданих).
Знайдіть у казці приклади метафор і порівнянь. Чи діє на ці метафори та порівняння закон всесильного слова? Якщо так, то наведіть приклади.
Знайдіть, в яких епізодах казки з'являються ангели. Чому вони з'являються?
Знайдіть, в яких епізодах з'являються у казці троянди. Що означають троянди? Чому вони протиставлені?
Пограйте в гру «А що це значить?» Самостійно. Зверніть увагу на один епізод. На самому початку казки Кай хвалькувато загрожує Сніговій королеві: "Я посаджу її на теплу піч, ось вона і розтане!" Питання: розтане чи Снігова королева на печі? Обгрунтуйте відповідь.
Підказка: пам'ятаєте, куди літала Снігова королева в той час, коли в її палати прийшла Герда? Зв'яжіть два епізоди.
Чому Герда повинна позбутися своїх червоних черевичків? Чому вона повинна відправитися до палацу Снігової королеви напівгола і боса?
Чому у маленької розбійниці сумні очі?
Самостійно знайдіть у казці загадкові деталі. Придумайте до них питання. Спробуйте знайти відповіді на ці питання.
Порівняйте дві казки: як «Гидке каченя» і «Снігова королева» говорять про життя і смерті? У чому подібність і в чому відмінність?
Що прочитати?
СкурлаГ. Брати Грімм. Нарис життя і творчості. Переклад з німецької. М., 1989.
ГренбекБ. Ханс Крістіан Андерсен. Життя. Творчість. Особистість. Переклад з данської. М., 1979.