Попередження злочинності у зарубіжних країнах

Тема:
Попередження злочинності у зарубіжних країнах
(Країна на вибір)

Зміст:
Введення
Основна частина:
1. Загальна характеристика попередження злочинності в зарубіжних країнах
2. Попередження злочинності в Японії
Висновок
Список використаної літератури

Введення
У кожній країні проблема попередження злочинності важлива, незалежно від системи і заходів попередження, від відмінностей у законодавстві конкретних країн.
Без прийняття конкретних заходів до попередження злочинності боротьба з нею стає неможливою, більше того - неефективною.
В даний час аж ніяк не загальновизнаним, що має не лише прихильників, а й противників, стало, здавалося б, безперечне, «вистраждане» протягом століть всієї світової цивілізацією концептуальне положення про пріоритетність попередження у ряді основних напрямків боротьби зі злочинністю. Не тільки в наукових і публіцистичних дискусіях, але, наприклад і в ході законопроектних робіт, зводиться нанівець виховно-попереджувальний потенціал судової влади, кримінального судочинства, принижується роль превентивних компонентів правоохорони в цілому.
Існують принципові розбіжності, в тому числі і на рівні федеральних органів різних гілок влади, з приводу тісно пов'язаних з кримінологічної проблематикою питань участі інститутів громадянського суспільства в охороні правопорядку, залучення населення до роботи з попередження злочинів. Є різночитання (у тому числі при визначенні та вираженні позицій владних структур) щодо можливостей, предмета, меж, співвідношення різних рівнів нормативно-правового регулювання попередження як злочинності в цілому, так і її окремих видів (наприклад, організованою, корупційної, професійної, побутової) . Якщо не досягнення консенсусу з вказаним та іншим проблемних питань, то хоча б наближення до нього стає додатковим аргументом на користь визнання гострої актуальності наукової розробки цілісної теорії, концептуальних основ попередження злочинності в сучасних умовах.
Мета реферату - дати загальну характеристику попередження злочинності в зарубіжних країнах, розкрити, через які методи і засоби і як виявляється попередження злочинності на прикладі Японії.

Основна частина
1. Загальна характеристика попередження злочинності в зарубіжних країнах
Відмінності в кримінальному законодавстві зарубіжних країн, організації та методах та обліку злочинів не дозволяють проводити прямі порівняння абсолютних даних з того чи іншого виду злочинів, так як часто можуть призвести до некоректних висновків. Динаміка загального рівня злочинності та її окремих порівнянних видів, динаміка структурних показників, питомої ваги різних видів злочинної поведінки є підставами для виявлення кримінологічних значущих тенденцій злочинності в різних країнах.
Згідно з дослідженнями В. В. Лунєєва, абсолютний і відносний ріст злочинності підтверджується світовими даними, зібраними ООН в процесі підготовки чотирьох оглядів тенденцій протиправної поведінки. У 1970-1975рр. злочинність у світі зросла в загально складності приблизно на 15% при щорічних темпах приросту в середньому на 2%. Загальний коефіцієнт злочинності, розрахований по 10 видам злочинів, склав у середньому 1311 діянь на 100 тис. населення. У країнах, що розвиваються цей показник дорівнював 787, а в розгалужені-1835, тобто в 2-3 рази вище. Аналіз даних наступних оглядів показує, що середні темпи приросту злочинності у світі постійно збільшувалися. Щорічний приріст злочинності складає близько 5%.

Так, зміни статистики злочинів ряду держав Європи та Північної Америки (Швеція, Іспанія, Фінляндія, Франція, Росія, США і Канада) свідчать про досить стійку тенденцію до їх зниження, що виражається як в абсолютних, так і у відносних показниках. У перерахованих країнах в 1992-1998 рр.. середньорічні темпи зниження злочинності розподіляються в діапазоні від 0,3% в Іспанії, до 2,4% - у США і Канаді.
Зростає кількість країн, масштаби злочинності в яких різко зростають, і скорочується кількість держав, де її показники зменшуються або стабілізуються.
У зв'язку з цим необхідно розробляти більш ефективні заходи попередження злочинності в різних країнах.
В останні два десятиліття в західно-європейських країнах, в США, Канаді, Японії активно розвиваються теорія й практика запобігання злочинів. При цьому кримінологи західних країн вважають за краще вести мову не про попередження злочинності як соціального явища, а лише про її обмеження, про стримуючий вплив на конкретні криміногенні чинники і обставини.
Тим не менш, в практичному аспекті попередження злочинів робиться дуже багато. Передбачається, що попередження не може бути ефективним, якщо воно не організовано на систематичній і скоординованої основі і не включає заходів щодо поліпшення життя населення, вдосконалення кримінального правосуддя та пенітенціарної системи [1].
У країнах-членах Європейського Союзу виділяють два рівні попередження злочинів: соціальне і ситуаційне. Соціальне попередження спрямовано на зміну несприятливих умов формування особистості людини, особливо мікросередовища і мікросоціального ситуації. Ситуаційне виходить з того, що окремі категорії злочинних діянь відбуваються при певних обставинах, в певний час і певних місцях. Сама ситуація стимулює і провокує певні види злочинів (вуличні бійки біля кінотеатрів і розважальних закладів, згвалтування в парках, скверах і т.д.). Таке попередження за прийнятою у нас термінологією відповідає запобігання і припинення злочинів.
У деяких країнах, наприклад у ФРН, виділяють первинну, вторинну і третинну превенції. Первинна превенція спрямована на подолання дефіциту соціальності і позитивного правосвідомості як головної причини злочинів. Вторинна превенція здійснюється поліцейськими органами і пов'язана з правовими засобами утримання від злочинів. Третинна превенція передбачає ті профілактичні заходи та засоби, які застосовуються в процесі покарання та ресоціалізації злочинців.
Для координації діяльності щодо попередження злочинів у багатьох країнах створені відповідні органи (наприклад, Національні Ради). Основними їх функціями є:
1. збір інформації,
2. планування, виконання та оцінка програм з попередження злочинів,
3. координація діяльності поліції та інших органів, що працюють у цій сфері,
4. забезпечення участі населення,
5. співпраця із засобами масової інформації,
6. науково-дослідна робота,
7. співпраця з законодавчими органами, що визначають політику в області боротьби зі злочинністю,
8. навчальна підготовка.
У практичній діяльності поліції широко пропагується теза про те, що злочини скоюються найчастіше тоді, коли потенційний злочинець зустрічає вразливу, без охорони жертву або об'єкт. Тому превентивні заходи повинні бути спрямовані або на злочинця, або на систему безпеки, або на потенційну жертву (індивідуальна, загальна і віктимологічні профілактика). У цій тріаді особлива увага приділяється охоронному попередження і цілеспрямованій роботі з населенням, спрямованої на його самозахист.
У деяких європейських країнах довгий час вважалося, що попередження злочинів є «побічним продуктом» поліцейської роботи просто тому, що саме існування апарату поліції діє як фактор, що стримує злочинність. Але, починаючи з 60-х років, поліція стала широко практикувати цілеспрямовану роботу з громадськістю з орієнтацією на самозахист, а саме: консультувати населення, як за допомогою технічних засобів врятувати від злодіїв майно і як, завдяки правильним діям, не стати жертвою злочину.
У цих же цілях практикуються:
1. безкоштовне розповсюдження рад по профілактиці злочинів,
2. трансляція по радіо і демонстрація по телебаченню передач з циклу «Кримінальна поліція радить».
Існує спеціальна програма запобігання злочинів кримінальної поліцією, центральною ідеєю якої є наступна формула: будь-який контакт поліцейського з населенням має служити інтересам профілактики.
У США існує три моделі превентивної діяльності: модель суспільних установ, модель безпеки індивідуума і модель впливу через навколишнє середовище. На федеральному і місцевому рівнях реалізуються програми попередження злочинів. У деяких штатах участь громадян у зміцненні правопорядку дозволило знизити кількість пограбувань на 30%. Тут використовується винагороду за інформацію, що має оперативно-профілактичне значення.
У Канаді широко практикується участь громадян у патрулюванні. Діючи спільно з поліцією, цивільні патрулі знижують страх перед злочинцями і підтримують відчуття особистої безпеки. У ряді випадків створюються так звані контрольні пости навколо виявлених зон підвищеної злочинної активності, особливо в нічний час [2].
У Великобританії розроблені мінімальні стандарти кримінальної безпеки, широко використовується залучення населення до співпраці з поліцією (патрулювання, чергування в найбільш криміногенних районах). Для представників громадськості практикується безкоштовна видача «поліцейського» обмундирування (без знаків розрізнення і службової атрибутики), засобів радіозв'язку, кийків, наручників і навіть зброї для «бойового» патрулювання на поліцейських автомашинах. Вся ця діяльність отримує моральну і матеріальну підтримку суспільства і держави.
Одним з найбільш затребуваних є віктимологічні напрям попередження злочинів. Воно не потребує великих матеріальних витрат і реалізує властиве всім людям прагнення до самозахисту. У Західній Європі та США з'явилося безліч популярних статей і посібників на тему «Як захистити себе, свою сім'ю, своє житло і свою власність від злочинних посягань». Реалізуються програми захисту потерпілих і свідків у кримінальних справах, сформувалися асоціації потерпілих від злочинів. Повсюдно виникають «Асоціації сусідів», члени яких патрулюють мікрорайони і селища і при необхідності викликають поліцейські патрулі.
У всіх навчальних закладах - починаючи з початкової школи і закінчуючи вузами - проводяться заняття з прикладної віктимології. Бажаючі можуть не тільки послухати лекції, але й пройти спеціальний тренінг: освоїти прийоми самозахисту і виробити навички оптимальної поведінки в екстремальних ситуаціях.
Досить цікавим є так зване архітектурне напрямок у практиці попередження злочинів. Було встановлено, що у висотних житлових будинках реєструється в сім разів більше злочинів, ніж у малоповерхових будинках. Виявилося, що архітектурний стиль великих міст в цілому нерідко ініціює злочину і полегшує їх вчинення. Ці фактори стали враховувати в практиці містобудування при виконанні наступних робіт: розширення обсягу будівництва малоповерхових котеджів; скорочення кількості тупиків, прохідних дворів, підвалів і підземних проходів; знос будинків, що визначають «криміногенний ландшафт».
Так, у Лондоні жителям криміногенного кварталу Стоунбрідж міністерство житлового будівництва виділило по 1 тис. фунтів стерлінгів для обладнання кожної квартири цього кварталу системою сигналізації та іншими засобами захисту.
У Західній Європі та США величезна увага приділяється превентивним заходам, спрямованим на попередження насильства в суспільстві. Так, адміністрація президента США ухвалила федеральну програму морального оздоровлення американського суспільства. Основними елементами цієї програми є:
1. формування ненасильницьких установок і навичок у підростаючого покоління;
2. підтримка місцевих громад в запобіганні насильства;
3. припинення насадження расової та культурно-національної ворожнечі;
4. обмеження поширення зброї серед громадян;
5. ідеологічне і матеріальне стимулювання оздоровлення сімейного способу життя;
6. рекомендації засобам масової інформації щодо скорочення реклами насильства та проведення пропаганди, яка сприяла скороченню насильства;
7. проведення наукових досліджень, присвячених виявленню умов, в яких попередження злочинів здійснюється найбільш успішно.
Потрібно відзначити, що програми боротьби з насильством розробляються в рамках двох основних напрямків попередження злочинів, прийнятих у США: соціального реформування та клінічної кримінології. Крім цих моделей у практиці попередження злочинності в останні роки досить популярними стають заходи, пов'язані з реформою поліцейської системи та використанням досягнень науки.
Більша увага в даний час у практиці попередження злочинності в різних країнах приділяється усуненню причин і умов злочинів, припинення актів вандалізму, превентивному вирішенню конфліктних ситуацій в сім'ї, формування довірчих відносин між поліцією і громадянами.
Значну роль у підвищенні ефективності попередження злочинів відіграє використання досягнень науки. Особливо перспективними визнаються: застосування лазерної та іншої оптичної техніки з метою контролю за рухом транспорту, наркотиків, зброї тощо; удосконалення методик складання соціально-психологічного портрета злочинця по характерних ознаках злочину й обстановці на місці його вчинення; підвищення рівня інформаційного забезпечення запобігання і припинення злочинів. Так, в США створені Національний центр інформації про злочини, Уніфікована система обліку і реєстрації злочинів і Автоматизована система ідентифікації відбитків пальців.

Досить поширеною мірою покарання стає домашній арешт з електронним моніторингом, що є ефективним засобом попередження рецидиву злочинів. З нетрадиційних методів попередження злочинів слід відзначити спроби застосування гіпнозу і медитацій (групові сеанси гіпнозу і антікріміногенной медитації).

2. Попередження злочинності в Японії
Перш за все, необхідно відзначити, що якщо російські кримінологи звертають увагу головним чином на проблемах кримінального права та кримінально-правової політики, предметом якої є боротьба зі злочинністю кримінально-правовими засобами, то японські, навпаки, на більш широких проблемах соціальної політики боротьби зі злочинністю, що припускає використання всіх коштів, наявних у розпорядженні держави і суспільства.
У японській юридичній науці термін аналогічний російському поняттю «кримінальна політика» з'явився на початку 19 ст. В даний час загальноприйнята розуміння кримінальної політики як системи заходів з контролю над злочинністю, причому ведеться жвава полеміка навколо питання про зміст цього поняття, перш за все - про його обсяг. Обговорюється коло суб'єктів кримінальної політики, види включається до неї діяльності і т.п.
Об'єкти кримінальної політики - це не тільки злочину у їхніх кримінально-правовому вимірі, а й усі антисоціальні явища, які завдають збитків правовим інтересам, що охороняються законом. Суб'єкти - держава і муніципії. При цьому до кримінальної політиці відноситься лише цілеспрямована діяльність, безпосереднім завданням якої є контроль над злочинністю.
В даний час у японській спеціальній літературі висловлюється думка про необхідність включення до поняття кримінальної політики також і заходів щодо попередження злочинності, не пов'язаних із застосуванням примусових заходів, тобто необхідність віднести до об'єктів кримінальної політики громадян та громадські формування, що діють в області контролю над злочинністю на локальному рівні. Це зумовлено традиційною специфікою організації контролю над злочинністю в Японії з широким залученням до цієї діяльності населення і зростаючою потребою активізації зусиль, спрямованих на залучення населення, в умовах модернізації японського суспільства [3].
Кримінальна політика в Японії в широкому значенні розглядається як загальносоціальна політика, що включає політику в галузі зайнятості, освіти, житлового будівництва. Більш того, в самому широкому сенсі кримінальної політикою називають державну політику в цілому, яка взагалі не ставить завдання попередження злочинності, проте об'єктивно впливає на її динаміку та тенденції. Відповідно до такого розуміння кримінальної політики завдання науки кримінальної політики не обмежуються дослідженням ефективності окремих заходів щодо попередження злочинності, а обов'язково включають в себе соціологічне вивчення спрямованості практичної кримінальної політики в історичному та міжнародному планах, а також аналіз взаємозв'язку державного ладу і кримінальної політики.
В даний час в Японії існують такі установи, як Комплексний юридичний НДІ міністерства юстиції і НДІ поліції при Головному поліцейському управлінні, які займаються дослідженням проблем попередження злочинності в Японії.
Загальна мета НДІ поліції полягає в постановці всієї поліцейської діяльності на наукову основу. У цьому НДІ дослідження ведуться, зокрема, з метою вдосконалення профілактики злочинів, підвищення якості роботи з неповнолітніми, поліпшення організації дорожнього руху та боротьби з дорожньо-транспортними пригодами, розвитку науково-технічних методів розкриття злочинів. У НДІ вивчається психологічний аспект злочинної особистості, в ньому виробляються оцінки криміногенної ситуації, прогнози його змін і т.п. Поліцейський НДІ також видає свої праці.
Різноманітна наукова робота ведеться на юридичних факультетах державних, муніципальних та приватних університетів, в численних науково-юридичних суспільствах. Звертають на себе увагу малі розміри цих установ та організацій, крайня простота організаційного аспекту їх діяльності, що дуже благотворно впливає на творчу віддачу.
Також в Японії діє створений у червні 1961р. Інститут ООН з попередження злочинності для країн Азії і Далекого Сходу. Він призначений, зокрема, для дослідження проблем попередження злочинності.
У Японії існують такі системи попередження злочинності, як:
1. система попередження злочинності в широкому сенсі, яке охоплює ледве чи не всі сфери соціального життя;
2. у вузькому сенсі, тобто сукупність специфічних цілеспрямованих державних заходів;
3. система інституалізувати контролю на державному і муніципальному рівні і неформального контролю (оскільки заходи неформального контролю об'єктивно складаються в систему);
4. система раннього попередження та попередження повторної злочинності [4].
Особливості кримінальної політики Японії, яка є частиною соціальної політики, характеризуються тим, що акценти у попередженні злочинності зміщені з області «державно-правового» в область «соціального» Її особливістю є не стільки тонка юридична опрацювання окремих інститутів кримінального права, скільки відповідність кримінально-правових норм очікуванням і стереотипам, які виробилися у свідомості японця.
Як відзначає більшість дослідників, правильно сконструйований законодавство і його розумне застосування мають надзвичайно важливе значення у кримінальній політиці. Одним із прикладів ефективності законодавства у справі попередження злочинності в Японії може служити (найжорсткіше серед основних розвинених капіталістичних країн) правове регулювання володіння вогнепальною зброєю. У країні в 90-х рр.. вбивства з застосуванням вогнепальної зброї склали всього 4,7%, розбійні напади - 1,3, заподіяння тілесних ушкоджень - 0,1%.
Суть кримінологічної політики в галузі попередження злочинів, здійснюваної в сучасній Японії, полягає в профілактиці злочинності - як первинної, так і повторної; це відповідає тому курсу кримінальної політики, що проводиться владою.
Для попередження первинної злочинності, зокрема виявляються, і піддаються індивідуальному виховного впливу важкі підлітки в школі; ведеться широка пропаганда законослухняності, що проводиться силами поліції, школи, громадських організацій; вживаються заходи для усунення умов вчинення злочинів [5].
Основні контури кримінальної політики в Японії в сфері попередження злочинності можна окреслити наступним чином.
В області виховання та забезпечення задоволеності населення держава і суспільство виховали (спираючись на національні традиції та використовуючи національно-психологічні риси) і продовжують виховувати законослухняних, дисциплінованих громадян, схильних ставити свою працю і свій добробут у жорстку взаємозалежність, а також надали і продовжують надавати членам суспільства задовольняють їх матеріальні і духовні блага. Спеціалізовані органи та організації беруть участь у виховній роботі, здійснюючи її у дорученій їм вузької частини спектру, і задовольняють одну з найважливіших потреб населення - потреба в безпеці.
У сфері соціального контролю та ізоляції суспільно небезпечних осіб локальне суспільство, оточення за місцем роботи або навчання, інша контактує середу знаходять способи для того, щоб показати особам, що вселяє побоювання, своє негативне ставлення до перспективи їх переходу від можливості кримінального поведінки до реального поведінки такого роду , роблячи їм, таким чином, попередження аж до демонстрації відчуження (подоба неформальній превентивної ізоляції) і продовжуючи цим давні національні традиції в адаптованому до сучасності вигляді.
Що стосується специфічних заходів контролю та ізоляції, відповідно до закону застосовуються правоохоронними органами за участю спеціалізованих громадських організацій, то вони є особливою частиною відповідної загальної системи.
В області самозахисту також з'єднуються загальне та спеціальне початку. Наприклад, правоохоронні органи предметно інструктують громадян про способи самозахисту від злочинних посягань, а держава і суспільство, взяті в цілому, виховують людей в дусі самоповаги і готовності постояти за свої матеріальні і духовні цінності.
Головний фактор ефективності контролю над злочинністю в сучасній Японії - це інтенсивна виховна робота.
У практичній роботі по збереженню молоді та підлітків в рамках законослухняної поведінки правоохоронні органи Японії використовують комплексне поняття «делінквентні неповнолітні». Мета звернення з «делінквентності неповнолітніх» полягає в тому, щоб якомога більше застосовувати до них виховні заходи в суспільстві.
Взаємодія японської держави з суспільством в галузі попередження злочинності має дуже різноманітний характер. Форми і методи цієї співпраці постійно оновлюються. Звернені до громадян і призначені для пробудження їх активності розміщені в людних місцях табло з інформацією про кількість дорожньо-транспортних пригод та їх жертв; щити-оповіщення, оперативно виставляються в місцях недавніх подій такого роду; Підняті для загального огляду крупно виконані схеми житлових будинків з зазначенням можливих шляхів проникнення злочинців і т.д. З'являється чимало видань, призначених для стимулювання самозахисту громадян та навчання їх способам самозахисту.
Так, випущено у світ підготовлене поліцією посібник для вивчення і використання громадянами Закону про боротьбу з організованою злочинністю. У цій публікації начальник кримінальної департаменту Головного поліцейського управління висловив надію, що «читачеві усвідомити закон про заходи проти борекудан й стануть використовувати його активно і повною мірою, завдяки чому зможуть уникнути неправомірного збитку, що наноситься діями членів організованих злочинних груп, і будуть вести спокійне і безпечну цивільне життя та підприємницьку діяльність ».
Заходи попередження первинної злочинності в Японії можуть бути розділені на звернені до суспільства в цілому або його окремих груп, але не індивідуалізовані, і на адресовані конкретним особам, щодо яких можна обгрунтовано припускати, що вони можуть вчинити злочин в силу особистісної характеристики, умов життя , навколишнього оточення і т.п. У рамках профілактики загального призначення ведеться широка пропаганда законослухняності, що проводиться силами поліції, школи, громадських організацій, чому сприяє видання найрізноманітнішої юридичної літератури (включаючи добре прокоментовані закони) великими тиражами.
Вживаються заходи для усунення умов, що сприяють вчиненню злочинів: під особливий контроль беруться не освітлені в нічний час місця, пункти скупчення гулящої молоді, посилюються охорона фінансових установ а також поліцейський контроль над підприємствами, віднесеними до об'єктів такого контролю як місць потенційного виникнення злочинності (у зв'язку з наявністю вибухових або отруйних речовин, можливістю шкоди моральності через характер діяльності - фотозйомок оголеної натури і т.п., обслуговуванням відвідувачів у пізній час, наявністю умов для збуту краденого і т.п.).
Для залучення населення до діяльності з попередження злочинності Головне поліцейське управління, міністерство юстиції, інші державні і муніципальні органи ведуть широку та активну пропагандистську роботу. Зокрема, по всій країні щорічно проводяться місячні кампанії, спрямовані на підвищення правової грамотності населення та посилення громадської підтримки державної політики в галузі боротьби зі злочинністю. Щорічно випускаючи в світ «Білу книгу про злочинність» і «Білу книгу про поліцію» з докладним освітленням відповідної проблематики, держава підтримує з суспільством відвертий діалог про успіхи, недоліки і труднощі національної політики на цьому складному напрямі.
Багато що із сказаного застосовується в індивідуальній роботі з попередження первинної злочинності, коли співробітники з поліцейської будки беруть під особливий контроль тих, від кого є підстави очікувати відходу від правослухняної способу життя, виявляються і піддаються індивідуальному виховного впливу важкі підлітки у школі та проводяться інші подібні заходи.

Висновок
На закінчення слід зазначити, що кримінологічне попередження злочинів являє собою найбільш дієвий спосіб боротьби зі злочинністю, оскільки воно:
· Забезпечує виявлення і усунення її коренів, витоків, попереджає можливість вчиняти злочини;
· Впливає на криміногенні чинники, коли вони ще не набрали сили і легше піддаються усуненню;
· Дозволяє, використовуючи різноманітні засоби, переривати задумуємо злочинну діяльність;
· Перешкоджає настанню шкідливих наслідків;
· Вирішує завдання боротьби зі злочинністю найбільш гуманними способами з найменшими витратами, без включення на повну силу складного механізму кримінальної юстиції, без застосування такої форми державного примусу, як кримінальне покарання.
У цілому вивчення моделей, форм і методів попередження злочинів, які використовують у зарубіжних країнах, дозволяє зробити висновок про постійне русі до реалізації в цій діяльності принципів системності, адекватного забезпечення, гуманізму та участі всіх членів суспільства.
Також звертає увагу і той факт, що в різних країнах існують різні системи, заходи, а також засоби попередження злочинності.
Все більшу роль у попередженні злочинності виконують Типові програми та рекомендації щодо попередження злочинів, що розробляються на Конгресах ООН з попередження злочинності. Так, на дев'ятому Конгресі, який відбувся 29 квітня - 8 травня 1995 року, були прийняті Типові програми та рекомендації щодо попередження економічної і організованої злочинності, міських злочинів, злочинів, де жертвами виступають неповнолітні особи і жінки. Канадські та ізраїльські делегації представили учасникам Конгресу цікаві буклети з рекомендаціями потерпілим про те, як їм слід поводитися під час або після вчинення злочину, куди слід звертатися за швидкою криминолого-профілактичною допомогою. Профілактична кримінологія погано розвинена в Росії. Досвід зарубіжних держав дуже корисний і повинен бути використаний.

Список використаної літератури:
1. Ананіч В.А., Серебрякова І.М. Попередження злочинності: зарубіжний досвід, міжнародне співробітництво. М., 2004.
2. Білявська О.А. Кримінальна політика Японії. М., 1999.
3. Воронін Ю.А. Система боротьби зі злочинністю в США. М., 1996.
4. Жалінскій А.Е. Умови ефективності профілактики злочину. М., 1978.
5. Іванов А.М. Організована злочинність і боротьба з нею в Японії / / Автореф. ... Канд.юрід.наук. Вл., 2000.
6. Кримінологія: Підручник для вузів / Під ред. А. І. Долгової. М., 2005.
7. Кримінологія: Підручник / За ред. В.Д.Малкова.М., 2005.
8. Морозов Н.А. Порівняльно-правовий аналіз злочинності в сучасній Японії. М., 2003.
9. Міхєєв Р.І., Морозов Н.А., Коїдзумі Є. Міжнародне співробітництво Росії і країн АТР у сфері кримінальної політики, боротьби зі злочинністю та її попередження / / Мат. межд. наук.-практ. конф., 23.04.1997, м. Вл.
10. Уеда К. Злочинність і кримінологія в сучасній Японії. М., 2000.