Поняття цивільно-правової відповідальності та її підстави
Приступаючи до аналізу цієї складної правової категорії, перш за все, слід нагадати про існування двох різних підходів до розуміння відповідальності. Сутність цих відмінностей полягає в тому, що юридична відповідальність, у тому числі і цивільно-правова, трактується як відповідальність за минулу вчинки (ретроспективна відповідальність), або як відповідальність за майбутню поведінку (проспективна або позитивна відповідальність).
Не зупиняючись детально на всіх аспектах пов'язаної з цим дискусії, зазначимо лише, що більш вірною видається точка зору, відповідно до якої розподіл юридичної відповідальності на позитивну і негативну (проспективному та ретроспективну) не відповідає її природі. Основою юридичної відповідальності є правова оцінка, а позитивною відповідальності - оцінка моральна. Тому такий розподіл, в цілому, є не цілком коректним.
Грунтуючись на таких міркуваннях, цивільно-правову відповідальність слід розуміти як відповідальність ретроспективну, тобто як відповідальність за вже скоєне правопорушення.
Що стосується визначення цивільно-правової відповідальності та її характерних ознак, в юридичній літературі вже багато років існує гостра дискусія.
Зокрема, поняття цивільно-правової відповідальності нерідко пов'язують із санкцією за правопорушення. У найбільш загальному вигляді цю позицію можна сформулювати наступним чином: цивільно-правова відповідальність - це санкція (реалізація санкції) за порушення цивільного законодавства.
Однак така позиція має слабкі місця. Справа в тому, що тут увага акцентується на зовнішній стороні. Але повинні бути показані і сутність відповідальності, та особливості реалізації санкції. Однак до заходів відповідальності можуть бути віднесені не всі санкції, а тільки деякі з них, що відповідають певним вимогам. Сутність юридичної відповідальності взагалі та цивільно-правової відповідальності, зокрема, полягає в тому, що вона є застосуванням до правопорушника передбаченої санкцією правової норми заходів державного примусу.
Разом з тим, не всяка реалізація санкції, не будь-яке державне примус підпадають під поняття цивільно-правової відповідальності. Відповідальність - це реалізація санкції, що має специфічні особливості.
Зокрема, особливостями цивільно-правової відповідальності є:
державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності (моральної, наприклад);
крім державного примусу, що характеризує право взагалі, для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, які настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків за рахунок порушника, стягнення з нього неустойки тощо . п.);
державне і громадське засудження порушника за порушення норм, встановлених державою, що і дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.
Не менш часто, ніж з категорією «санкція», юридична відповідальність пов'язується з категорією «обов'язок». Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати примусово виконуваної обов'язком, раніше існуючої або що виникла внаслідок правопорушення. Такий зв'язок представляється цілком обгрунтованою, однак вимагає уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов'язок, що існує в звичайному відношенні, а обов'язок, яка виникає вже після порушення, тобто ту, що існує в так званому охоронному правовідношенні.
Істотними особливостями такого обов'язку є те, що на відміну від звичайної обов'язки, сформульованої в законі або договорі, обов'язок-відповідальність покладається на порушника, вона сформульована у санкції правової норми або в договорі - в тих пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання . Таким чином, відповідальність - це нова, додатковий обов'язок, яка є вторинною по відношенню до первинної обов'язки, не виконаною внаслідок правопорушення. Ця нова обов'язок полягає нерідко в необхідності претерпевания обтяжень і обмежень, які накладаються понад обов'язків, вже існуючих. Саме у покладанні такої додаткової обов'язки, що є покаранням, виражається державне осуд особи, яка вчинила правопорушення.
Вище йшлося про те, що юридична відповідальність полягає в реалізації санкції.
Щодо цивільно-правової відповідальності необхідне уточнення. Воно полягає в тому, що, кажучи про неналежне виконання зобов'язання як щодо протиправного дії з боку боржника, необхідно мати на увазі, що мова йде не тільки про порушення останнім норми об'єктивного права, а й суб'єктивного права кредитора.
Звідси випливає, що санкція застосовується як за порушення норми права, так і за порушення суб'єктивного права іншої особи. При цьому слід мати на увазі, що в цивільному праві застосування санкції для захисту суб'єктивного права уповноваженої особи не завжди пов'язане з відповідальністю. Наприклад, якщо майно вилучається з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, то має місце санкція, яка застосовується за скоєне правопорушення.
Разом з тим, таку санкцію не можна вважати відповідальністю, тому що вона не пов'язана з якимись нестатками для порушника, у якого вилучається річ, яка йому не належить. Тому для цивільно-правової відповідальності слід особливо підкреслити, що вона є не просто санкцією за цивільне правопорушення, а таким заходом, яка служить причиною певних втрат майнового характеру, тобто направлено діє на майнову сферу правопорушника.
З урахуванням названих ознак відповідальність у цивільному праві визначається як правовідносини, що виникає у зв'язку з порушенням встановленої договором або законом обов'язки, яка має змістом покладання на особу, винну у скоєнні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків його поведінки.
Говорячи про ознаки цивільно-правової відповідальності, як одного з видів юридичної відповідальності взагалі, необхідно зупинитися на такий її особливості, як те, що вона за своїм характером є мірою державного примусу. У зв'язку з цим слід зазначити, що в цивілістичній літературі широко обговорювалося раніше, та й сьогодні не втратив своєї актуальності питання про те, чи є мірою цивільно-правової відповідальності, наприклад, добровільне відшкодування несправним боржником збитків, які виникли у кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Це ж питання можна віднести і до добровільної сплати неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Логіка міркувань супротивників того, щоб віднести добровільне відшкодування збитків або добровільну сплату неустойки до заходів відповідальності, приблизно така: юридична відповідальність пов'язана з засудженням і державним примусом правопорушника. Якщо останній виконує борг відшкодувати збитки добровільно, то немає примусу з боку держави, а, отже, немає і державного осуду.
Проте цьому можна протиставити зауваження Г.К. Матвєєва, який зазначав, що момент засудження правопорушення завжди проходить дві стадії: абстрактну, коли держава засуджує той чи інший тип поведінки в законі, і конкретну, при якій суд від імені держави висловлює засудження за правопорушення стосовно певної особи. Тому навіть при добровільне відшкодування збитків або сплату неустойки з боку держави присутній осуд поведінки порушника.
Слід визнати, що можливість відповідальності поза діяльності державних органів, наступ її і при добровільне відшкодування винне заподіяної шкоди, є однією з особливостей цивільно-правової відповідальності.
Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Деякі цивілісти при цьому вважають каральну функцію невластивою цивільно-правової відповідальності. Такий підхід представляється невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і будь-яка інша, виконує всі три зазначені функції. Наприклад, у разі, якщо на боржника, винного в невиконанні зобов'язань, покладається обов'язок відшкодувати кредитору збитки, цей обов'язок відшкодування має потрійне вплив.
По-перше, кредитору відшкодовується збиток, тобто виконується компенсаційна функція.
По-друге, оскільки компенсація відбувається за рахунок несправного боржника, то тим самим карається правопорушник, тобто має місце покарання.
По-третє, факт покладання обов'язку відшкодування збитків, які були результатом винного правопорушення, надає виховний вплив на самого правопорушника, а також на інших, схильних до правопорушення осіб.
Однак те, що цивільно-правової відповідальності властиві всі три функції, не означає, що вони властиві їй в рівній мірі.
Оскільки цивільно-правова відповідальність застосовується, насамперед, у сфері майнових відносин, компенсаційна функція є в ній провідною.
Як випливає з визначення, характерних ознак та суті цього правового інституту, застосовується цивільно-правова відповідальність до осіб, винних у скоєнні цивільного правопорушення.
Тому, відповідно до розповсюдженої в юридичній літературі точкою зору, загальним і єдиною підставою юридичної відповідальності є наявність складу правопорушення.
При цьому в юридичній літературі висловлювалися різні думки щодо поняття, сутності та складу правопорушення.
Зокрема, при визначенні поняття правопорушення нерідко головна увага звертається на те, що воно є порушенням правової заборони.
Недоліком такого визначення є те, що воно фіксує увагу на активних протиправних діях і не враховує протиправне невиконання обов'язки, яка вже існує, наприклад, у договірних зобов'язаннях. Тому таке визначення прийнятно для кримінального, адміністративного права. Що ж стосується цивільного права, то тут таке розуміння правопорушення придатне лише для випадків заподіяння шкоди.
Цей же недолік властивий і визначення правопорушення як юридичного факту, який представляє собою винна протиправна дія деліктоздатної особи. Тут справедливо підкреслюється, що воля особи спрямована не на виникнення правовідносини, а на порушення права, але вже саме здійснення неправомірного дії є юридичним фактом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини.
Однак, таке визначення також орієнтоване, перш за все, на характеристику відповідальності за недоговірні правопорушення - делікт.
Отже, за його межами залишається питання про співвідношення правомірної юридичного факту - договору, який породив головне зобов'язання, і неправомірного дії (часто - бездіяльності), пов'язаного з невиконанням або неналежним виконанням договірного зобов'язання, що тягне відповідальність.
Тому, щодо відповідальності за порушення зобов'язань, правильніше говорити про те, що вона настає за вчинення цивільного правопорушення, що виступає тут як суспільно небезпечну поведінку.
Для конкретизації визначення правопорушення необхідна характеристика його складу, тобто сукупності елементів, ознак, умов, які й утворюють у сукупності правопорушення.
Слід зазначити існування двох підходів до визначення складу правопорушення: загальнотеоретичного і цивілістичного.
Для загальнотеоретичного підходу характерним є включення до складу правопорушення таких чотирьох елементів: об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона правопорушення. Були спроби так само визначати і склад правопорушення у цивільному праві, але вони не отримали в науці та практиці широкої підтримки.
Цивільно-правовий підхід до визначення складу правопорушення у тому, що в нього включають чотири умови цивільно-правової відповідальності: шкода, протиправні дії правопорушника, причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою, провину правопорушника.
Разом з тим, слід зазначити, що в сучасній цивілістичній літературі немає категоричного розмежування і, тим більше, протиставлення двох названих підходів. Зокрема, ще в 1958 році С.С. Алексєєв пропонував визначати склад цивільного правопорушення, виходячи із загальнотеоретичних положень, включаючи в нього: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.
Проте слід мати на увазі, що на відміну, наприклад, від кримінального права, у цивільному праві об'єкт і суб'єкт правопорушення трактуються однозначно. Об'єкт - це суспільні відносини, врегульоване нормами цивільного права, а суб'єкт - учасники правовідносин 1.
Набагато складнішим є аналіз об'єктивної і суб'єктивної сторін цивільного правопорушення.
Першим з об'єктивних підстав відповідальності, очевидно, може бути названо наявність шкоди. У літературі зазначалося, що це основа має місце, як правило, при відповідальності у формі відшкодування збитків.
Проте думається, що наявність шкоди є найважливішою умовою відповідальності в будь-якому випадку, навіть тоді, коли збитків немає.
Суперечності в такому твердженні немає, оскільки поняття шкоди більш широке, ніж поняття збитків.
Так, під збитками, відповідно до ст. 22 ЦК України, маються на увазі витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором прибутки, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Звідси випливає, що поняттям збитків не охоплюються випадки шкоди, не підпадають під перелік, наведений у даній нормі.
Отже, при всій важливості категорії збитків, ними не вичерпується поняття шкоди, як підстави цивільно-правової відповідальності.
У літературі вже давно зазначалося існування і такого виду шкоди, як шкоду моральну. І якщо раніше до цієї ідеї ставилися насторожено, то в останні роки ставлення до відшкодування моральної шкоди змінилося в позитивну сторону. Відповідальність у таких випадках передбачена в законодавстві, наприклад, у зобов'язаннях із заподіяння шкоди, у відносинах із захисту прав споживачів та ін
Таким чином, наявність шкоди, під яким мають на увазі сукупність моральної шкоди і збитків, є однією з підстав відповідальності, елементом об'єктивної сторони правопорушення.
У конкретному правопорушення може бути той чи інший вид шкоди, але така умова є завжди. Це випливає з самого поняття правопорушення, яке, як зазначалося, є суспільно шкідливою дією. Якщо немає шкоди, то немає і правопорушення.
Разом з тим, можуть заподіяти шкоду, яка не є протиправним. Наприклад, правомірним буде заподіяння шкоди нападаючому при необхідній обороні або в стані крайньої необхідності. У цих випадках про правопорушення мова не йде.
Звідси випливає, що протиправність є необхідним елементом правопорушення.
Специфікою її в цивільному правопорушення є те, що протиправним є як дія, що порушує закон, так і порушення умов договору, укладеного між сторонами. У зв'язку з цим можна відзначити і іншу особливість розуміння протиправності, як елемента правопорушення, у цивільному праві. Вона полягає в тому, що якщо для деліктних зобов'язань (зобов'язань із заподіяння шкоди) характерні протиправні дії, то в договорах нерідко протиправної є саме бездіяльність. Наприклад, протиправним є невиконання дій за договором про надання послуг. Протиправна бездіяльність може складатися також в непередачі проданої речі, непостачання товарів, невиконання обов'язків про внесення внеску до статутного фонду тощо
Однак, взяті окремо, протиправність дій і виникнення шкоди можуть і не складати елементів єдиного правопорушення. Наприклад, продавець поставив частину товару з недотриманням умов про його якість. Протиправність, безумовно, має місце. Однак до пред'явлення претензії про постачання неякісного товару, вся партія була знищена внаслідок пожежі, що виникла з невстановленої причини. Покупець поніс значні збитки. Природно, виникає питання: чи несе постачальник перед покупцем відповідальність і якщо так, то в якій частині?
Відповідь на це питання можливе тільки після з'ясування того, якою мірою протиправні дії продавця пов'язані зі шкодою, що виникли у покупця, тобто після відповіді на питання: чи є причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, які настали у потерпілого.
Отже, третім елементом об'єктивної сторони цивільного правопорушення є причинний зв'язок між протиправною дією (бездіяльністю) правопорушника і наступившим шкодою.
Під причинним зв'язком зазвичай мають на увазі таку взаємозв'язок, який об'єктивно існує між явищами, при якому одне з них з необхідністю породжує інше. При цьому мова йде про безпосередній, прямого зв'язку, не спотвореної іншими діями. Відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки, (непрямі збитки не відшкодовуються). Як правило, судова практика виходить з презумпції, що збитки, що виникли у кредитора у зв'язку з порушенням договору боржником, перебувають у прямому причинному зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Разом з тим, враховується та обставина, що збитки можуть бути заподіяні дією непереборної сили (обставин, які боржник не міг запобігти, так як це вище його можливостей), випадку (обставин, які боржник не міг передбачити і тому не запобіг).
Як зазначалося, в сукупності три зазначених елементи утворюють об'єктивну сторону складу правопорушення.
Крім того, умовою цивільно-правової відповідальності є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина, яка трактується як психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки і її наслідків.
Вина, як умова відповідальності, прямо згадується в ст. 614 ЦК України «Вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язань», де сказано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання, тобто в цивільному праві діє презумпція вини.
Аналізуючи текст наведеної норми, можна зробити такі висновки:
По-перше, відповідальність за провину є загальним правилом, виключення з якого можуть бути встановлені як угодою сторін, так і законом. Прикладом відповідальності за дії третіх осіб (тобто якщо відсутня власна вина) є ст. 618 ЦК України, яка передбачає, що в разі покладання виконання зобов'язань на третю особу, відповідальність за невиконання або неналежне виконання несе сторона за договором, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
По-друге, вина можлива у формі умислу або необережності. Але тут слід зазначити, що для договірної відповідальності вина у формі умислу не характерна. Хоча останнім часом зустрічаються і випадки навмисного невиконання зобов'язань: наприклад, продавець одержує передоплату, явним чином не маючи наміру передавати покупцеві майно, і після закінчення терміну договору повертає отриману суму. В умовах інфляції, за умови відсутності в договорі відповідного застереження щодо індексації, такий прийом може дати порушнику відчутну вигоду. Вихід з такої ситуації полягає у встановленні в договорі досить ефективною неустойки за невиконання договору купівлі-продажу.
Іноді невиконання або неналежне виконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). У цьому випадку суд, відповідно мірою провини кожного з них, зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника зменшується також у разі, якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків або не вчинив дій, необхідних для їх зменшення.
Зазначені елементи утворюють у сукупності склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, можливе застосування заходів відповідальності і при неповному, «усіченому» складі правопорушення через відсутність вини боржника, збитків у кредитора і т.п.