(Санскр. e-«Детальний опис ігор Будди»), одна з найбільш популярних в буддійській літературі біографій Будди, ядро якої склалося спочатку в літературній традиції сарвастівади, але згодом було перероблено махаянистской поетами, в результаті чого текст став однією з дев'яти «вельми докладних сутр »(махавайпульсутри) махаяни по непальської традиції.
Текст складається з прози, написаної на класичному санскриті (передбачається, що мова йде про санскритизація одного з пракріті) і резюміруемой віршами-гатхамі, які складені на гібридному санскриті і залишають враження більш древніх. Датування пам'ятки визначається датуванням китайських переказів, найраніший з яких відноситься, можливо, до початку 4 ст.; Тибетський переклад датується не раніше 9 ст. Над твором працював не один компілятор, це не викликає сумніву. Згадка в розділі 10, де описується навчання юного Будди, 64 накреслень, в числі яких називаються писемності китайців і гунів, дозволяє припустити, що робота над пам'ятником завершилося до рубежу 3-4 ст.
Значення Лалітавістари в історії буддійської літератури полягає насамперед у тому, що вона завершує процес деіфікаціі (обожнювання) засновника релігії - процес, вже йшов у деяких школах традиційного буддизму, насамперед у вченні локоттаравади (3 ст. До н.е.), де Будда виступає «сверхміровим» істотою, в належить цьому напрямку махасангхікі біографії Будди Махавасту (2-3 ст.), в Ніданакатхе - неканонічному палійской тексті тхеравади, що представляв собою «буддографіческое» вступ до зборів джатак, в ранніх Праджняпарамітскіх текстах, де Будда описується як «бог над богами», і відбитий в індогреческом мистецтві Гандхарви (Північно-Західна Індія), де образ Будди відповідає настроям ранньої «буддійської бгакті». Сама назва тексту свідчить про те, що його укладачі були готові бачити у своєму герої певну відповідність «граючим» індуїстським богам (які отримали згодом логічне завершення в образі Крішни), що підтверджується іншим самоназвою пам'ятника - Лалітавістара-пурана.
Глава 1 пам'ятника відкривається, однак, як і інші махаянские «вельми докладні сутри», імітацією сутр Трипитаки: «Так я чув. Одного разу Пан перебував у гаю Джета в Шравасті в саду Анатхапіндада ». Однак на відміну від суттю Палійского канону, в яких за подібним обов'язковим вступом відразу починається дія-діалог, автори Лалітавістари віддаються вже добре освоєним у Праджняпарамітскіх текстах описів божественності Будди. Будда оточений вже не 500 ченцями (що характерно для палійскіх суттю), але 12 000 ченців і 32 000 бодхісаттв, кожному з яких потрібно було лише одне, останнє втілення на землі і які були наділені всіма «досконалостями» (параміти), перевагою пізнання і надприродними силами. Сторож Божий в нічну варту і занурився в медитативний «транс» Будда випромінює неземне світло, проникної небеса і приводить в екстаз небожителів. Останні оспівують йому славослів'я, а Ішвара і деякі інші просять його, заради благословення і звільнення світу, проповідувати Лалітавістари, прославляючи в нескінченних епітетах достоїнства цього тексту, вже оголошує попередніми Будда. Будда погоджується, не видавши не єдиного звуку.
У розділах 2-6 описується небесне і ембріональний існування зважився втілитися на землі Будди. Майбутній Будда (Бодхісаттва) перебуває на небі блаженства (тушіта) у величному божественному палаці. Не менш ніж 84 000 небесних барабанів сповіщають Будді волю небожителів - спуститися на землю і почати справу визволення світу. Після детальних обговорень, в ході яких вираховуються переваги та недоліки тих царських сімей та сімей вождів немонархіческіх об'єднань, в яких Бодхісаттва міг би втілитися, він зупиняє свій вибір на будинку царя племені шакьев Шуддходани, оскільки саме цариця Майя була наділена такими духовними якостями, які личить мати матері Будди, і якості ці розписуються не менш докладно, ніж її тілесні досконалості. Крім того, тільки вона з усіх жінок Джамбудвіпі володіє силою, необхідної для народження божественного немовляти, - силою 10 000 слонів. Зачаття відбувається за посередництва богів, коли Бодхісаттва вирішує увійти в її лоно у вигляді білого слона. Боги створюють також палац з дорогоцінних каменів у самому її лоні, щоб Бодхісаттва не опоганився нічим тілесним під час свого десятимісячного перебування в тілі земної жінки. Всі стражденні зцілюються, як тільки стосуються її голови, а вона завжди, повертаючись направо, може бачити в своєму череві Бодхісаттва, подібно до того, як людина без праці бачить своє відображення у дзеркалі. Вже в ембріональному стані Бодхісаттва захоплює богів своєю проповіддю, і сам Брахма віддає себе у повне його розпорядження.
Глави 7-10 присвячені народженню Будди і «ігор» його дитинства. У гаю Лумбіні він виходить з материнської утроби, але не як звичайна людина, а як Великий Дух - Махапуруша (це іменування належало в брахманів і Упанішадах творцеві світу Праджапаті, потім була успадкована від нього Брахмой і Вішну). Там, де пройшов немовля, миттєво розквітають лотоси, а він сам без недоречною скромності сповіщає про свою велич і перевагу і робить шість кроків у напрямку чотирьох головних і двох проміжних сторін світу (тут знову буддисти присвоюють йому гідність Вішну, який вже в Рігведі «Виміряй »трьома кроками землю, атмосферу і небо). У главі 7 розповідь переривається бесідою Будди з улюбленим учнем Анандом, в якій суворому осуду піддаються «маловірні», які можуть скептично поставитися до описаного вище чудесному народженню Будди. Але тут же дається можливість усім знайти істинну віру: тим, хто в нього вірять, він робить добро, що шукають у ньому притулку стають його друзями, «і багатьох друзів має Татхагата», кожен з яких завжди слід істині (тут вже імітується проповідь Бхагавадгити, в якій робиться спроба зведення культу Крішни до рівня Всеіндійської релігії). Акцент на вірі в чудеса народження Будди був, за припущенням історика індійської літератури М. Вінтерніц, пов'язаний і з тим, що для самих буддистів, незважаючи на спроби багатьох «реформаторів» зі шкіл традиційного буддизму деіфіціровать засновника релігії, подібна «пуранізація» Будди була все ще малопрівичной. Правда, деякі мотиви розроблені в поемі цілком традиційно, наприклад, резюмування у віршах сцени прорікання і відходу з життя Асіта (буддійський «пророк», який передбачив необхідність свого відходу з життя після народження Будди) цілком нагадує палійскій балади у дусі Суттаніпати. Однак і тут виявляється обожнювання головного героя: крім «звичайних» передбачень про те, що новонародженому немовляті належить стати або чакравартіном, або великим учителем, сам цар богів Махешвара, після виявлення на тілі немовляти 32 традиційних знаків «великого мужа», підтверджує, що народжений і є той, хто покликаний позбавити всі три світу від трьох вогнів чуттєвих бажань, і називає його «путівником». Два епізоди в зв'язку з цим заслуговують на спеціальну увагу. У главі 8 новонароджений Будда приноситься матір'ю в храм, і ідоли встають з п'єдесталів, щоб припасти до ніг. У розділі 10 описується перший день його навчання в школі. Цар Шуддходана відвозить Сиддхартху (так, згідно общебуддийский переказами, він назвав сина) під «палац писемності» - у супроводі 10 000 хлопчиків і 8000 небесних дів, які кидають квіти йому під ноги, - де знаменитий вчитель Вішвамітра вчив письма. Ледве Сіддхартха переступає поріг школи, один з небожителів попереджає Вішвамітра про те, що хлопчик вже знає всі науки, сам може навчати інших і пішов до школи лише заради дотримання зовнішніх умовностей. Сіддхартха сам питає Вішвамітра, якими з 64 відомих видів листи (у їх числі регіональні - типу магадхскій, - а також екзотичні, літери якого схожі на людські фігури, «квіткового» або «круглого», - і навіть належать небожителям) він повинен опанувати. Наставник відмовляється вчити того, хто сам гідний бути вчителем. Царевич пропонує власну методу навчання, суть якої полягає в тому, що на кожну промовленою їм букву він промовляє (у жанрі акровірша) по одному з положень свого майбутнього навчання.
У розділах 11-26 викладається все подальше життя Будди. У ключових моментах звернення Будди - зустрічі зі старим, хворим, небіжчиком і ченцем, що визначили його рішучість відходу зі світу - оповідання Лалітавістари майже не відхиляється від палійскіх текстів, Буддачаріти Ашвагхоша або Махавасту (за винятком того, що ці моменти значно рельєфніше трактуються тут як задум богів, які після здійснення своїх планів беруть один одного за руки на священній горі Меру). Те ж відноситься до опису початкового періоду його мандрів - втеча з палацу, зустріч з царем Бімбісари, подвижницькі вправи Сіддхартхі в суспільстві п'яти аскетів, бій з Марою, «просвітлення» під деревом бодхі, згоду на прохання Брахми проповідувати нове вчення. Щоправда, і тут виявляються прагнення укладачів Лалітавістари до обожнювання протагоніста свого оповідання. Так, якщо, згідно Віная-пітака, Готама після «просвітління» провів чотири тижні в спогляданні під різними деревами, то за новою версією, він на другий тиждень зробив «великий крок» через безліч світів (знову імітація основного подвигу Вішну), а в четверту - «малий крок» від східного океану до західного.
В останній, 27 чолі укладачі тексту, в дусі авторів Праджняпарамітской літератури, прославляють власний твір, обчислюючи ті заслуги, які знайде той, хто буде його поширювати.
Лалітавістара залишила помітний слід в махаянской літературної традиції. Її цитував Шантідева (8 в.) Та ряд інших авторів. Вважається доведеним, що саме трактування біографії Будди в Лалітавістари ілюструється в архітектурі знаменитої індонезійської «мандали в камені» - комплексу Боробудур (9 ст.). Хоча наприкінці 19 ст. було зроблено припущення про можливості впливу деяких сюжетів Лалітавістари на близькосхідні околохрістіанскіе апокрифи, дану гіпотезу можна відкинути вже за хронологічними міркувань. Значні паралельні мотиви, наприклад «надприродного навчання» відомого Євангелія дитинства (приблизно 2 ст.), Де «апокрифічний Ісус» повчає свого вчителя, у відповідь на покарання позбавляє його життя, а потім сам тлумачить священні книги і потім милостиво воскрешає свого наставника, нагадує Будду з Лалітавістари.