Введення

Документом, який визначає вивчення курсу історії, є навчальна програма. Вона і визначає зміст шкільного курсу вивчення історії. Програма повинна бути об'єктивним документом, позбавленим суб'єктивності, програма повинна бути науковою.
Свою роботу в школі вчитель починає з вивчення програми і пояснювальної записки до неї. Програма передбачає:
- Зміст курсу історії;
- Час для вивчення певних розділів;
- Розподіл матеріалу поурочно;
- Вказівка ​​уточнень.
Метою даної роботи є аналіз чинної програми курсів історії. З поставленої мети можна виділити наступні завдання:
1) охарактеризувати сутність і структуру програми, її структуру, основні освітні та психологічні вимоги;
2) на основі зроблених висновків по першому пункту дослідити діючу програму курсу історії в п'ятому класі і з'ясувати, чи відповідають вони поставленим вимогам.
У даній роботі використані такі методи дослідження, як аналізу, синтезу, порівняння, опису отриманих даних.

Глава 1. Загальна характеристика шкільних програм з історії

1.1. Розуміння навчальної програми.

1. Структурою шкільного курсу історії називається сукупність змістовних елементів загального історичної освіти. Елементи структури - це окремі факти, обрані, як теми пізнання, які якимось чином об'єднані між собою.
Структурованість - необхідна умова системності знань, умінь та світоглядних, морально-естетичних ідей, які засвоюють учні у процесі вивчення історії.
Структуру загального історичної освіти відображає навчальна програма курсу. Поняття "Навчальна програма" у світовій педагогіці не має на сьогодні чіткого визначення. Ось деякі з них:
Програма - короткий виклад основного навчального змісту, цілей вивчення предмета і способів їх досягнення [1].
Навчальна програма - нормативний документ, що розкриває зміст знань, умінь і навичок з навчального предмета, логіку вивчення основних світоглядних ідей із зазначенням послідовності тим, питань і загальної дозування часу на їх вивчення. [2]
В Україні програма - це документ, в якому називаються цілі предмета, розкриваються зміст його в кожному класі, а також з'ясовані основні ідеї, поняття, вміння та навички, якими повинні володіти учні. Саме програма конкретизує мету загального історичної освіти та визначає через структуру курсу методи навчання та критерії оцінювання його результатів.
Безсумнівно, програма - важлива підмога вчителя. Але проведена реформа шкільної освіти, необхідність якої викликано часом, істотно вплинула на неї. У зв'язку з цим, порівняємо два визначення, яких розділять трохи більше десятиліття:
1) "Навчальні програми з предметів, як і навчальні плани, є обов'язковими для всіх шкіл і вчителів державним документом, що визначає зміст навчання історії" (1986) [3]. Тобто мова йде про одну єдиною програмою, обов'язковою на всій території колишнього Радянського Союзу.
2) Зразкові програми є орієнтиром для складання авторських програм, розробки календарно-тематичних планів і створюють умови для творчості вчителя, вільного вибору форм і методів навчання, диференціації освітнього процесу "(1999) [4] - тут питання ставиться про кількох програмах, з яких буде обрана оптимальна для певної місцевості, школи, класу і т.д.
Таким чином, навчальні програми є реальними орієнтирами педагогічної і навчальної діяльності в школі. Сучасний статус програм стимулює критичний підхід педагогів до вибору програм, їх творчеств у плануванні навчання історії.

1.2. Типи навчальних програм

Навчальні програми можуть бути типовими, робітниками і авторськими.
Типові (державні) навчальні програми з історії розробляються на основі державного освітнього стандарту. У них відображається історико-педагогічний досвід, заснований на досягненнях у педагогіці і психології. Тому виникає необхідність періодично оновлювати навчальні програми у відповідності з розвитком педагогічної науки і практики. Такі програми затверджуються Міністерством освіти і Науки України та мають рекомендаційний характер.
Робочі навчальні програми розробляються на основі державних, але більш застосовні на практиці. Вони описують національно-регіональний компонент і роблять посилання на інформаційну базу, технічне забезпечення, можливості учнів.
Авторські навчальні програми лише враховують вимоги державного освітнього стандарту. Вони залишають за собою право утримувати інший принцип побудови навчального матеріалу, мати свої підходи до розгляду тих чи інших теорій, викладати свою точку зору. Такі програми повинні мати рецензію від учених, що займаються вивченням історії, а також необхідне затвердження їх педагогічною радою школи.
Таким чином, склалося три основних типи навчальних програм. Кожен з них має свої переваги, і в завдання педагога входить творчо підходити до пропонованого матеріалу і об'єктивно оцінювати доцільність застосування тієї чи іншої програми.

1.3. Структура навчальної програми

Загальна структура програми містить в основному 3 елементи:
1. Пояснювальна записка (дод.1). У ній визначені основні завдання навчального предмета, провідні наукові ідеї. Тут автори визначають освітні виховні і розвиваючі цілі у вивченні історії, її роль і місце в системі сучасної шкільної освіти. Як правило, в цій частині йдеться про те, що програма складена на основі обов'язкового мінімуму змісту. Зміст навчання організовується на 2-ух рівнях: основному і варіативної матеріалі (на основі базового навчального плану в 5-12 класах налічується не менше 23 години інваріатівной частини) [5]
2. Основна частина. Містить тематичний план, зміст тем, завдання та вивчення, основні поняття, вміння та навички, види занять. Ці частина розосереджена по класах і історичним курсам. Тут автори можуть використовувати різні способи формулювання навчального матеріалу (додаток 2)
3. Додаток. Містить методичні вказівки, що стосуються оцінки знань, умінь, навичок.
Таким чином, програми позбавлені жорсткого поурочного планування. Теми на розсуд вчителя можуть переставлятися місцями, не порушуючи хронологічного порядку; так само, педагог має право визначати кількість годин, на вивчення будь-якої теми, але не виключати інші.

1.4. Структура змісту навчальної програми

Навчальна програма конкретизує мету загального історичної освіти та визначає за структурою курсу методи навчання та критерії оцінювання. Програма курсу історії може бути побудована з застосуванням конкретизованого, лінійного, спірального та змішаного способів структурування його змісту. [6]
Концентрований спосіб - неодноразове повернення до однієї і тієї ж теми, яка буде обростати новими фактами, подіями, пов'язаними залежністю від інших тем.
Лінійна структура - це безперервна послідовність логічно пов'язаних тем (часто в хронологічному порядку), кожна з яких у процесі вивчення відпрацьовується лише один раз.
Спіральний спосіб має вихідну тему вивчення, з якою пов'язані інші теми; кількість їх постійно збільшується. Цей спосіб безперервний і не виключає багаторазове звернення, до однієї і тієї ж схемою.
Змішана структура - це комбінація трьох способів структурування, названих вище. До деяких темах має багаторазове звернення, деякі розглядаються лише поверхово, але, не втрачаючи зв'язку.
Вибір тієї або іншої структури змісту курсу історії повністю залежить від поглядів на процеси навчання авторів навчальної програми.

1.5. Завдання, цілі, функції навчальних програм з історії

На думку Сластенина В.А., навчальна програма виконує ряд основних функцій: [7]
1. Описова - програма є засобом опису змісту освіти;
2. Ідейно-світоглядна - знання, включені в програму, спрямовані на формування духовності та наукового світогляду у школярів;
3. Регулююча або організаційно-методична - організовуючи діяльність вчителя про підготовку до занять, (відбір матеріалів, методів і форм навчання) і навчальний працю учнів (визначає характер їх діяльності з вивчення предметів у школі, вдома).
Метою авторів навчальних програм окрім загальнообов'язкових: загальноосвітньої, виховної та розвиваючої - повинен бути вибір оптимального змісту історичної освіти, в ході вивчення якого буде необхідно залучення таких видів навчальної діяльності школяра, як пізнавальна, практична, творчо-пошукова, ціннісно-смислова (емоційно-оцінна ). Тобто, на думку Турянської О. зміст історичної освіти має бути представлено у вигляді комплексу таких компонентів: [8]
1. Інформаційний - складається зі списків головних фактів, нових понять, основних зв'язків обов'язкових для засвоєння учнями.
2. Операційний - складається із сукупності обов'язкових, предметних і загальних умінь забезпечується вивченням даного курсу (по цьому компоненту необхідно в програму ввести уроки формування умінь і навичок);
3. Творчо-пошуковий - містить конкретні історичні чи світоглядні проблеми (список їх надається в програмі), які несуть з собою навчальну історичну інформацію;
4. Ціннісно-смисловий - є базою для формування аксеологіческого (ціннісного), свідомості особистості, її емоційного інтелекту, спрямований на осмислення учнем своїх почуттів, себе і т.д.
Турянська О. говорить про те, що шкільна програма з історії повинна визначати ті поняття і події про минуле суспільного життя, які мали і має сьогодні велике пізнавальне або негативне значення для життя людства (рабство, він буде рабом; господар людської долі). Учні повинні усвідомлювати ці явища не тільки в їх соціально-історичному сенсі, але і в моральному і навіть психологічний. [9]
Особливу увагу необхідно приділяти розвитку практичних умінь учнів визначених у програмі: вироблення навичок творчої обробки інформації, критичне мислення, аналіз інформації. При цьому вчитель не повинен нав'язувати свою думку.
Отже, історія є унікальною навчальною дисципліною, яка має особливі способи впливу на особистість. І саме ці способи повинні бути враховані при складанні шкільних програм з вивчення історії. Зміст їх має відповідати інформаційним можливостям, технічного забезпечення і сучасному громадському стану. Тому, велику увагу необхідно приділяти найбільш ретельної розробки навчальних програм, що дозволяє учневі не тільки успішно засвоювати матеріал, але й уміти за допомогою отриманих навичок застосовувати свої знання на практиці у вирішенні важливих життєвих проблем.

Список літератури

1. Вяземський Є.Є., Стріловидні О.Ю. Теорія і методика викладання історії. - М.: ВЛАДОС, 2003.-с.381
2. Педагогіка. Під ред. Сластенина В.А. - М.: Академія, 2003.-с.240
3. Вяземський Є.Є., Стріловидні О.Ю. Теорія і методика викладання історії. - М.: ВЛАДОС, 2003.-С.158.
4. Збірник постанов уряду України. - 1999. - № 4. - С.76-77.
5. Історія України. - 2004. - № 35. - С.2-3.
6. Педагогіка. Під ред. Сластенина В.А. - М.: Академія, 2003.-с.240
7. Історія України. - 2004. - № 37. - С.12.