1. Дотримання економічних нормативів у банку

Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання, як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади і управління. Нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином дві мети:
· Забезпечення стійкості і запобігання банкрутства банків;
· Обмеження концентрації капіталу в руках деяких банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком. Це досягається шляхом встановлення Національним банком України економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків, і здійснення нагляду за їх діяльністю.
Для дотримання встановлених Національним банком України економічних нормативів та уникнення санкцій з його боку комерційні банки повинні проводити систематичну роботу. При цьому, з одного боку, з метою отримання максимального прибутку банки прагнуть якомога ближче наблизитися до встановлених економічних нормативів, а з іншого - повинні ретельно стежити, щоб ці нормативи не були порушені.
Для того щоб постійно нарощувати свій статутний фонд, комерційні банки насамперед проводять таку політику в області дивідендів, що сприяє підвищенню ринкової ціни акцій. Це дозволяє продати значну частину акцій нових випусків по високому ринковому курсі, а виходить, одержати значну курсову різницю, використовувану банками в умовах гіперінфляції, насамперед на індексацію акцій попередніх випусків. В інших умовах курсова різниця (ринкова ціна акції за мінусом її номінальною вартістю) як джерело формування засновницького прибутку використовується відповідно до напрямів розподілу прибутку банку, в тому числі на виплату дивідендів, Чим вище дивіденди, що виплачуються банком своїм акціонерам (учасникам), тим вище попит на його акції.
Однак величина дивідендів - лише один, хоча і досить істотний фактор, що сприяє зростанню попиту на акції банку. Важливе значення мають і такі фактори, як: коло і якість операцій, виконуваних банком для своїх клієнтів, а також їх вартість; рекламна політика банку; участь банку у благодійній та спонсорській діяльності та ін На приріст статутного фонду банку може використовуватися нерозподілений прибуток банку, а також за побажанням акціонерів (учасників) належні їм дивіденди. Однак багато закордонних банків прийшли до висновку про недоцільність напрямки нерозподіленого прибутку на збільшення статутного фонду. Більший ефект дає виплата високих дивідендів за рахунок повного розподілу прибутку. Вона дозволяє збільшувати доходи наявних акціонерів і тим самим полегшує нарощування статутного фонду за рахунок додаткового продажу акцій. Адже багато акціонерів воліють негайне збільшення поточних доходів у вигляді дивідендів можливим майбутнім доходам.
Невеликі банки часто стикаються з опором акціонерів (учасників) збільшення статутного фонду. Зазвичай їх акціонерами (пайовиками) є деякі особи, які не бажають втратити контроль над банком, тим більше що в умовах гіперінфляції нові акціонери мають переваги над засновниками банку, особливо якщо банк не індексує внески колишніх років. Адже номінальна вартість акцій може не змінюватися, а купівельна сила грошей різко знизилася. Тому нові акціонери при однаковій реальної вартості грошей мають можливість отримати в свої руки більше акцій, ніж акціонери попередніх випусків.
Статутний фонд банку має дуже велике значення при виникненні великих непередбачених чи втрат екстраординарних витрат (масові неплатежі клієнтів по позичках і відсоткам). У таких випадках на покриття збитків може бути використана частина статутного фонду банку, тобто цей фонд виконує роль свого роду страхового фонду.
Платоспроможність банку - це граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів. Платоспроможність банку - це достатність його власних засобів для захисту інтересів вкладників чи інших кредиторів банку. Вона визначається як співвідношення між власними засобами банку і його активів помножене на 10. Це співвідношення не повинне бути менш 8%.
Власні кошти банку складаються із основного та додаткового капіталу.
Основний капітал включає фактичний статутний фонд, сума якого зареєстрована Національним банком України, та інші фонди, створювані банком за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні банку після сплати податків н обов'язкових платежів.
Додатковий капітал складається з: а) резервів, призначених для покриття кредитних і валютних ризиків і ризиків за операціями з цінними паперами; б) резервів, створюваних за рахунок переоцінки фіксованих активів банку. При цьому додатковий капітал включається до складу власних коштів банку, розмір якого не перевищує основний капітал.
Для визначення платоспроможності банку власні кошти зменшуються на суму внесків до статутних фондів інших підприємств, організацій та установ, на розмір коштів і майна для участі в їхній господарській діяльності та на суму майнового внеску учасників банку до його статутного фонду.
Щоб домогтися високої платоспроможності, банк повинний постійно стежити за якістю своїх активів. Для цього насамперед варто домагатися чи ліквідації зменшення статей з високим коефіцієнтом ризику. Правда, на наш погляд, наведені коефіцієнти ризику не зовсім об'єктивні. Навряд чи у всіх випадках дебіторська заборгованість є об'єктом підвищеного ризику. Очевидно, завищена ступінь ризику і в частині урядових цінних паперів. Адже зарубіжний банківський досвід показує, що такі активи є гарантованими і високоліквідними.
Звичайно банк вважається платоспроможним доти, поки не торкнуться його статутний фонд для покриття збитків. Але ступінь використання власного капіталу на зазначену мету може бути різною. Щоб підвищити свою платоспроможність, поряд з регулюванням активів, банк повинен прагнути нарощувати власні кошти - не тільки статутний фонд, а й резервний фонд, фонди економічного стимулювання, прибуток в обороті, інші власні кошти.
Ліквідність банку - це його здатність своєчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажу активів чи мобілізації ресурсів з інших джерел (залучення депозитів, одержання междубанковского кредиту та ін.) Банк зобов'язаний постійно стежити за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність. У той же час висока ліквідність може негативно вплинути на прибутковість активів. Адже чим вище ліквідність активів, тим нижче від них прибуток. Тому мистецтво управління активами як раз і полягає в тому, щоб забезпечити банку як можна більшу норму прибутку на його капітал (власний і залучений) і в той же час зберегти платоспроможність банку. Цього можна домогтися за рахунок зберігання великих резервів вільних грошових коштів на кореспондентському рахунку. Але краще залучати для цієї мети депозити і міжбанківські кредити, якщо така можливість є, в тому числі "короткі гроші", тобто кошти тимчасово вільні протягом невеликого періоду часу.
До активів банку відносяться готівку та прирівняні до неї кошти, кошти на кореспондентському рахунку банку та в обов'язкових резервах, кошти, вкладені в цінні папери, дебіторську заборгованість і в кредити.
Поточна ліквідність визначається як співвідношення зобов'язань банку до запитання та строком виконання протягом місяця і активів з відповідним строком погашення. Значення показника поточної ліквідності не повинно перевищувати 1,0.
Короткострокова ліквідність банку визначається як співвідношення зобов'язань банку до запитання та зі строком виконання протягом трьох місяців і активів зі строками погашення не пізніше трьох місяців від дати, на яку проводиться розрахунок цього показника. Значення показника короткострокової ліквідності не повинно перевищувати 1,0.
Загальна ліквідність визначається як співвідношення всіх зобов'язань банку до його активів. Значення цього показника не повинно перевищувати 0,95.
Природно, банк повинен постійно регулювати як склад своїх активів, так і пасивів, щоб дотримати наведені нормативи ліквідності. Їх порушення, особливо поточної ліквідності, може викликати неплатоспроможність банку і його банкрутство.

2. Організація безготівкових розрахунків у господарському обороті

Організація безготівкових розрахунків грунтується на ряді принципів, зміст і склад яких можуть змінюватися в міру зміни економічної ситуації в країні. У сучасній організації безготівкових розрахунків в Україні в тій чи іншій мірі враховуються такі принципи:
1. Підприємства усіх форм власності повинні зберігати свої грошові кошти в банках на рахунках і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковому порядку шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок одержувача. Виняток становлять невеликі суми грошей, які можуть у готівковій формі зберігатися в касах підприємств як перехідний залишок, використовуватися для виробництва невеликих міжгосподарських платежів, витрачатися з готівкової виручки на внутрішньогосподарські потреби в порядку і розмірах, встановлених банком.
Дотримання цього принципу має важливе значення для впорядкування і зміцнення грошового обігу в країні. Разом з тим він певною мірою суперечить економічній самостійності підприємства, оскільки обмежує його право вибору форми використання своїх грошей - готівковій або безготівковій. Очевидно, тому на практиці цей принцип часто порушується.
2. Момент виробництва платежу повинен максимально наближатися до відвантаження товарів. Таке зближення сприяє скороченню перерозподілу ресурсів між госпорганами, сприяє прискоренню процесів реалізації, кругообігу фінансових ресурсів. Разом з тим дотримання цього принципу не завжди узгоджується з характером кругообігу коштів підприємства, станом платіжної дисципліни, з економічними інтересами учасників розрахунків. Тому на практиці часто
допускаються відступу від даного принципу: застосовується чи то попередня оплата, чи то тривале відстрочення платежу. Ця Остання може бути двоякою: за узгодженням сторін (комерційний кредит) і примусової (прострочена заборгованість платника постачальникові).
Платежі з рахунку підприємства проводяться банком за згодою власника рахунку і у черговості, встановленої керівником підприємства. Без згоди платника списання коштів з його рахунку допускається лише і випадках, встановлених чинним законодавством. Це, перш за все, платежі за виконавчими і прирівняним до них документам, по стягненню недоїмок за всіма видами платежів до бюджету, до фонду соціального страхування та інші позабюджетні фонди, а також штрафні платежі за розпорядженням державної контрольно-ревізійної служби і Антимонопольного комітету. Зазначені списання коштів без згоди платника виробляються в календарній черговості надходження до банку відповідних документів. Якщо на рахунку платника недостатньо коштів, то вони виробляються згодом по мірі надходження коштів на рахунок, але також в календарній черговості.
Госпоргани мають право вибору форми розрахунків і способу платежу з числа передбачених чинним законодавством. Вони закріплюють їх у своїх договорах і угодах при невтручанні банків. Останні можуть тільки рекомендувати своїм клієнтам застосовувати найбільш доцільну форму розрахунків або спосіб платежу виходячи із специфіки їхньої діяльності та організації взаємних відносин.
Госпоргани мають право вибору банків для відкриття свого рахунку. Розрахунково-касове обслуговування банками своїх клієнтів здійснюється на договірній основі в порядку виконання їхніх розпоряджень про перерахування або видачі готівки з рахунків відповідно до встановлених правил. Цей принцип адекватний ринковим умовам і став формуватися лише в останні роки, коли почалася ринкова трансформація економіки України Він має важливе значення для забезпечення всім госпорганам рівних можливостей користуватися банківськими послугами, широкої економічної самостійності і партнерства у відносинах з банками.
У сучасній практиці розрахунків застосовуються документи різного призначення. Усі їх можна згрупувати в такі групи: розрахункові, платіжні та комерційні.
Розрахунковими звичайно називають складені за встановленою формою документи які надають юридичні та фізичні особи з дорученням (або з вимогою) перерахувати з їхніх рахунків (або зарахувати на їхні рахунки) певну суму грошей. Такими документами в Україні є: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, чек, акредитивний заяву, платіжна вимога.
До розрахункових можна віднести і такі документи, як поштовий переказ, меморіальний ордер, авізо та ін Але вони виконують часто допоміжну роль і не розглядаються в даній роботі.
Платіжними називають складені за встановленою формою і передані однією особою іншій документи із зобов'язанням (або з наказом 3-го особі) сплатити певну суму грошей пред'явнику документа. Типовим документом у наших умовах є вексель.
Комерційними прийнято називати документи в яких дається характеристика відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг і які супроводжують їх переміщення від постачальника до платника. До комерційних належать рахунки-фактури, їх реєстри, | товарно-транспортні документи, сертифікати якості, страхові поліси та ін Зазвичай на основі комерційних документів визначаються сума і правомірність платежів, що здійснюються за допомогою розрахункових або платіжних документів.
Розрахункові і платіжні документи суворо уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму, встановлений набір реквізитів. Значна частина реквізитів є загальною і обов'язковою для всіх розрахункових документів.
До обов'язкових реквізитів усіх розрахункових документів належать:
· Найменування і номер розрахункового документа;
· Число, місяць і рік його виписки;
· Повну або скорочену назву платника і одержувача грошей номери їх рахунків; найменування, номер (код), місцезнаходження банків платника і одержувача грошей, розрахунково-касові центри, де відкриті їх кореспондентські рахунки та номери останніх;
· Сума платежу;
· Мотиви і підстави для перерахування чи отримання грошей; підпис платника (або одержувача); відбиток печатки платника (або одержувача).
Організація обороту готівкових грошей підприємств і організацій базується на єдиних умовах і правилах. Вони визначені в нормативному документі Національного банку "Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України" і в указі Президента України "Про заходи щодо скорочення готівково-грошового обороту" від 12 липня 1993
Виконати завдання і прийняти рішення.
Акціонерне товариство "Граніт" 19 березня 2001 року звернулася в акціонерно-комерційний банк "Весна" з клопотанням про надання позики у сумі 300,0 тис. грн. Для придбання пально-мастильних матеріалів у торгової фірми 'Зоря ", надавши банку платіжне доручення на перерахування суми на поточний рахунок постачальника ПММ.
У відповідності з кредитним меморандумом банку кредитування позичальників банк здійснює виключно за рахунок власних кредитних ресурсів, суворо дотримуючись встановлену НБУ норму резервування коштів на коррахунку, за плату, на 30% перевищує діючу облікову ставку НБУ, встановлюючи розмір штрафу за нецільове використання кредиту в максимальному розмірі, визначеному у відповідному випадку Положенням НБУ "Про кредитування". "
Сума мобілізованих банком тимчасово вільних грошових коштів на 19 березня 2001 року у банку склав "10550 тис. грн. Заборгованість банку по позиках - 8200 тис. грн.
Між банком і позичальником 19 березня 2001 було укладено кредитний договір про позику на термін 90 днів. Видана позика була спрямована на зазначену позичальником мета. л
29 березня 2001 при перевірці цільового використання позички на місці за даними бухгалтерського обліку АТ "Трал" банк "Весна" виявив, що Отримана АТ "Граніт" позика в сумі 300,0 тис. грн. Використана на придбання комп'ютерної техніки у торгової фірми " Зоря ".
Станом на 30 березня 2001 року сума коштів на поточному рахунку АТ "Граніт" склала 400,0 тис. грн. Виходячи з викладеного, слід:
1. Підтвердити розрахунками можливість банку "Весна" видати кредит АТ "Граніт" в потрібній йому сумі.
2. Визначити встановлений банком відсоток за користування позикою.
3. Визначити передбачену в кредитному договорі відповідальність позичальника за нецільове використання позики.
4. Прийняти рішення за результатами перевірки банком цільового використання кредиту акціонерним товариством "Граніт".
Рішення
1. Визначаємо можливість банку видати кредит:
10550 - / 10550 * 0,17 / -8200 = 10550-1794-8200 = 556 тис. грн. Висновок - банк має можливість видати кредит у повній сумі
2. Процентна ставка буде встановлена ​​на наступному рівні:
60 + / 60 * 0,3 / = 78% річних
3. Положення НБУ від 28,09,95, встановлено відповідальність позичальника а нецільове використання кредиту в розмірі 25% від суми нецільового використання необхідно:
а) стягнути суму основного боргу - 300,0 тис. грн.
б) стягнути відсотки за кредит за фактичну кількість днів користування позичкою
(300,0 • 78 * 10) / (360 * 100) - 6,5 тис. грн. в) стягнути штраф 300,0 * 0,25 = 75,0 тис. грн. Наявність коштів на поточному рахунку дозволяє це зробити.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті: Інструкція утв. Постановою Правління НБУ від 18.12. 1998 р. № 527. - К.: НБУ.
2. Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України: Інструкція № 7 утв. Постановою Правління НБУ від 02.08, 1996р. із змінами і доповненнями до неї за 1997. - 1999. - К.: НБУ.
3. Про міжбанківські розрахунки в Україні: Положення утв. постановою Правління НБУ від 08.10.98. № 3 414. -К.: НБУ,
4. Про виконання установами банків доручень підприємств та розрахункових документів щодо безспірного списання коштів: Положення утв. постановою Правління НБУ від 18.09. 1998р. № 379. - К.: НБУ.
5. Про порядок утворення та реєстрації комерційних банків: Положення утв. Постановою Правління НБУ від 21.07.98. № 281. - К.: НБУ, Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій: Положення утв. постановою Правління НБУ від 6.05.98. № 181. - К.: НБУ.
6. Банківська справа: Підручник. - 3-е вид. / Під. ред. проф.В.І. Колесникова. - М.: Фінанси і статистика, 1997, - 480с.
7. Основи банківської справи / Під ред. Мороза А.Н. - Київ: МП "Лібра", 1999. - 330с.