Андрій Дмитрович Сахаров - вчений, педагог, правозахисник
ЗМІСТ
"1-2" § 1. Життєвий шлях А.Д. Сахарова ................................................ 3
§ 2. Наукова робота вченого ............................................... .............. 5
§ 3. Правозахисна діяльність вченого ............................ 12
§ 4. Останні роки життя А.Д. Сахарова ............................... 21
§ 5. Значення діяльності А.Д. Сахарова - вченого, педагога, правозахисника для людства ......................................... . 22
Література ................................................. .............................................. 24
§ 1. Життєвий шлях А.Д. Сахарова
Лише той гідний життя і свободи,
хто кожен день за них іде на бій.
Гете
Андрій Дмитрович Сахаров народився в Москві 21 травня 1921 р . в сім'ї потомствених інтелігентів. Кілька поколінь його предків були православними священиками. Дід Андрія Дмитровича, Іван Миколайович, першим з Сахаровим вийшов з духовного стану. Він став адвокатом, займався літературною і громадською діяльністю. Його батько Дмитро Іванович - був викладачем фізики, відомим автором науково-популярних книг, підручників, задачників, за якими навчалося не одне покоління радянських людей.
Пізніше Сахаров згадував: «Моє дитинство пройшло у великій комунальній квартирі, де, втім, більшість кімнат займали родини наших родичів і лише частина - сторонні. У будинку зберігався традиційний дух великої міцної сім'ї - постійне діяльну працьовитість і повагу до трудового вмінню, взаємна сімейна підтримка, любов до літератури та науці. Мій батько добре грав на роялі, частіше Шопена, Гріга, Бетховена, Скрябіна. У роки громадянської війни він заробляв на життя, граючи в німому кіно. Душею сім'ї, як я це з вдячністю відчуваю, була моя бабуся Марія Петрівна, яка померла перед війною у віці 79 років. Для мене вплив сім'ї було особливо великим, так як я першу частину шкільних років навчався вдома ... Я з відзнакою закінчив школу в 1938 році і тоді ж вступив на фізичний факультет Московського університету. Закінчив його теж з відзнакою вже під час війни, в 1942, в евакуації, в Ашхабаді, влітку і восени 1942 року кілька тижнів жив у Кірові, куди спочатку був направлений на роботу після закінчення університету, потім працював на лісозаготівлях в глухий сільській місцевості під Мелеском ... У вересні 1942 року направлений на великий військовий завод на Волзі, де працював інженером-винахідником до 1945 р . (Тут же в 1943 році він одружився на Клавдії Олексіївни Віхіревой, яка працювала хіміком-технологом на тому ж заводі.) »
Працюючи на заводі, А. Д. Сахаров став автором низки винаходів у галузі контролю продукції. У 1944 р . він написав кілька статей з теоретичної фізики і направив їх до Москви на відкликання. Статті справили враження, і в 1945 році А. Д. Сахаров був зарахований аспірантом у Фізичний інститут АН СРСР ім. Лебедєва (ФІАН). Його науковим керівником став відомий академік Тамм. За свідченням Фейнберг, у ФІАН Сахаров відразу завоював загальну симпатію своєю м'якістю, інтелігентністю і спокійною доброзичливістю.
"Коли Андрій Дмитрович вперше прийшов до інституту в кімнату Тамма, - згадує член-кореспондент АН СРСР Є. Л. Фейнберга, - і розмовляв з ним, Ігор Євгенович раптом вибіг у коридор і, натрапивши на мене, в крайньому збудженні сказав:" Ви знаєте, Андрій Дмитрович сам здогадався, що в урановій котлі (так тоді називався реактор) уран повинен розміщуватися не рівномірно, а блоками! ". Це збудження Тамма було цілком виправдано: коли до цього майже вирішального принципу додумалися великі фізики-ядерники, це було дуже важливим досягненням ".
Життя Сахарова в Москві спочатку була дуже важкою. З дружиною і нещодавно народилася донькою він жив на аспірантську стипендію, не маючи постійного притулку. Сахарова знімали кімнату то в сирому напівпідвалі, то за містом. Щоб підробити, він деякий час викладав фізику в Московському енергетичному інституті. Тільки в 1947 році, після захисту кандидатської дисертації, матеріальне становище Сахарова трохи покращилося, а незабаром у його житті відбулися кардинальні зміни.
1948 р . А. Д. Сахаров був включений у науково - дослідницьку групу з розробки термоядерної зброї. Керівником групи був академік І. Є. Тамм. "Наступні двадцять років, - писав А. Д. Сахаров, - безперервна робота в умовах сверсекретності і наднапруження спочатку в Москві, потім у спеціальному науково-дослідному секретному центрі. Я не сумнівався в життєвій важливості створення радянського надзброї для нашої країни і для рівноваги сил у всьому світі. Захоплений грандіозністю завдання, я працював з максимальним напруженням сил, став автором і співавтором деяких ключових ідей''.
В основі дії водневої бомби лежить реакція термоядерного синтезу, що супроводжується виділенням колосальної кількості теплової енергії, у кілька разів перевищує те, що виділяється при вибуху атомної бомби. Для початку реакції необхідно нагріти дейтерій до температури в декілька десятків мільйонів градусів. Така температура на Землі можливе тільки в одному місці - в епіцентрі атомного вибуху. Енергія, що виділилася при вибуху атомної бомби, повинна була нагріти і підпалити дейтерій. Здавалося б, зробити це дуже легко і для цього достатньо закласти шар дейтерію в звичайну атомну бомбу між речовиною, що ділиться (півкулями з урану -235 або плутонію-239) і навколишнього їх оболонкою звичайної вибухівки, кумулятивний вибух якої переводить речовина, що ділиться з підкритичний стан в надкрітіческое . Однак з'ясувалося, що при цьому дейтерій не встигає достатньо нагрітися і стиснутися, так що термоядерна реакція практично не йде.
Приступивши до роботи над бомбою, Сахаров вже через два місяці знайшов надзвичайно дотепний спосіб вирішення проблеми - він запропонував оточити дейтерій в описаній конструкції оболонкою зі звичайного природного урану-238, який повинен був уповільнити розліт і, головне, суттєво підвищити концентрацію ядер дейтерію. Справді, при вибуху атомної бомби цей урна перетворювався у важкий іонізований газ з великою кількістю вільних електронів, які не дозволяли ядрам дейтерію розлітатися. Концентрація дейтерію підвищувалася більш ніж у десять разів, що сприяло початку синтезу. Крім того, ядра уранової оболонки під дією швидких нейтронів починали ділитися, в результаті чого потужність вибуху істотно зростала. Ідея Сахарова виявилася дуже плідною і відразу направила роботу радянських фізиків в потрібне русло. Надалі він вніс ще кілька важливих удосконалень в конструкцію бомби. Взагалі його внесок у створення бомби виявився настільки великий, що його стали називати «батьком термоядерної бомби». (Втім, сам Сахаров ніколи з цим не погоджувався).
Майже одночасно з початком робіт з термоядерного зброї, з літа 1950 року, Сахаров разом з Таммом став думати про здійснення керованої термоядерної реакції, тобто про використання термоядерної енергії в мирних цілях. У цій перспективній галузі йому також належить кілька основоположних відкриттів. Так, в 1950 він висунув ідею магнітної термоізоляції високотемпературної плазми. На відміну від руйнівного термоядерного вибуху, при якому вся енергія звільняється за лічені миті, керована реакція повинна протікати повільно, що синтезує речовину береться при цьому в дуже невеликих кількостях (частки грама). Технічні умови, необхідні для протікання реакції, дуже складні. Щоб здійснити термоядерну горіння дейтерію при інтенсивній заміні вигорілого пального свіжим, необхідно, по-перше, якимось чином нагріти його до температури в декілька десятків мільйонів градусів, а, по-друге, утримати ядра водню від їх зіткнення зі стінками реактора, тому що ніяке речовина не здатне винести такої жахливої температури.
Сахаров був першим, хто запропонував вирішити дві ці проблеми за допомогою магнітного поля і розробив конструкцію магнітного реактора, виконаного у вигляді соленоїда, згорнутого в тор, тобто має вигляд «бублика», заповненого дейтерієм. Дейтерій в цьому реакторі повинен був розігріватися потужними зарядами струму, поточного по обмотці. Цей же струм одночасно створював усередині «бублика» магнітне поле, що перешкоджає зіткненню ядер водню зі стінками тора. Звичайно, це була перша, ще недосконала схема, далеко не враховувала всієї складності проблеми. Однак важливо зауважити, що весь подальший розвиток термоядерних реакторів пішло по шляху, вказаному Сахаровим.
У 1950 році Сахарова перевели на роботу в закритий Всесоюзний науково-дослідний інститут експериментальної фізики. «Протягом наступних 18 років, - писав Сахаров пізніше, - я перебував у вирі особливого світу військових конструкторів і винахідників спеціальних інститутів, комітетів і вчених рад, досвідчених заводів і полігонів». Найплідніший період його діяльності в ВНІІЕФ упав на 50-і роки. Тоді Сахаров запропонував кілька оригінальних способів, за допомогою яких можна було б почати термоядерну реакцію, не вдаючись до атомного вибуху. Один з них полягав у використанні надсильного магнітного поля. Створення таких полів теж представляє складне технічне завдання, нов 1952 році, Сахаров придумав оригінальну установку, в якій надсильні магнітне поле виходило за рахунок стиснення магнітного потоку збіжної вибуховою хвилею.
У липні 1953 року Сахаров захистив докторську дисертацію, в серпні того ж року на Семипалатинському полігоні була підірвана перша воднева бомба. І потім ще десять років тут регулярно проводилися надземні вибухи, аж до підписання договору в 1963 р . про заборону випробувань ядерної зброї в трьох середовищах.
«Всі ми тоді були переконані в життєвій важливості цієї роботи для рівноваги сил у всьому світі і захоплені її грандіозністю.» Писав А. Д. Сахаров.
Особлива роль Сахарова в цьому важливому успіху була оцінена по заслугах: у грудні йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Незабаром він був обраний відразу дійсним членом Академії наук, минаючи щабель члена-кореспондента, і отримав Сталінську премію в 500 тисяч рублів - абсолютно фантастичну на ті часи суму. Потік матеріальних благ, що пролився на нього в цей час (у вигляді квартири, персональної машини, академічної дачі, премій та ін), не висихав і наступні роки. У 1956 році після успішного випробування модифікованої водневої бомби, скинутої з літака, Сахаров отримав другу зірку Героя Соціалістичної праці та велику Ленінську премію. (Третю зірку Героя йому дали в 1962 році після випробування на Новій Землі надпотужної водневої бомби.)
Працюючи на «об'єкті» Сахаров не залишав і теоретичної фізики. Андрій Дмитрович зійшов у нашій вітчизняній фізики як зірка першої величини. За своїми завдаткам, по зачин, за результатами он відразу зарахований був у розряд фізиків світового класу. Звичайно, секретність, вірніше надсекретності, робіт над термоядерним зброєю заважала нормальному науковому спілкуванню, заважала публікацій. Сахаров не міг бувати на міжнародних симпозіумах, його не знали, про нього не могли впізнати. Секретність згубна для науки, сврехсекретность Сахарова приковувала його ланцюгом, і залишається лише дивуватися, як, незважаючи на все, могло злетіти творчість вченого, підняти його так високо, а головне - зберегти в ньому незалежність розуму і духу.
Згадуючи про спільну роботу з Андрієм Дмитровичем, академік Ю.Б. Харитон писав: "Широта інтересів Сахарова була надзвичайною. Пам'ятаю, якось ми стояли втрьох, вчотирьох у дошки і Андрій Дмитрович викладав нам свою ідею взривомагнітних імпульсів. Це було фантастично цікаво, хоча не всі тут йому самому було ясно. Можна було бачити, як думка його рухалася до конкретної схемою, і наші фізики незабаром реалізували його думки ". У 1967 році Сахаров випустив кілька глибоких статей, присвячених фундаментальних проблем космології. В одній з них містився оригінальний підхід до проблеми гравітації, яка трактувалася Сахаровим як метрична пружність простору. (За визначенням Ейнштейна, гравітація є викривлення простору, викликане присутністю матерії [тобто реальних частинок і полів], Сахаров вважав таке визначення окремим випадком і вважав гравітацію властивістю самого простору, яке таким чином ніби «чинить опір» своєму «згинанню», подібно до того , як звичайна пружність тіл виникає в результаті зміни енергії міжмолекулярних зв'язків при деформації.)
Інша фундаментальна робота Сахарова була присвячена походженням баріонів (баріони - збірна назва протонів і нейтронів) асиметрії Всесвіту. (Тут цукрів спробував вирішити одну з найважливіших проблем сучасної космології - пояснити процеси, що відбувалися під час так званого Великого Вибуху, що став відправною точкою та початком існування Всесвіту. Одна з проблем цієї теорії - взаємовідношення речовини і антиречовини. Суть її в тому, що в момент народження Всесвіту кількість частинок і античастинок мало бути однаковим, у зв'язку з чим вже в перші миті вони повинні були взаємно знищуватися. Однак цього не сталося. Намагаючись пояснити цей феномен, Сахаров побудував теорію, що пояснює, чому в початкові миті Великого Вибуху речовини було значно більше, ніж антиречовини (у чому якраз і полягає асиметрія). Однак для цього йому довелося припустити нестабільність протона. Для кінця 60-х років це було дуже сміливе твердження, тому теорія Сахарова спочатку не отримала визнання. Але пізніше, коли нестабільність протона була доведена експериментально, теорія баріонів асиметрії Сахарова придбала велику популярність.
У 60-х роках наукові інтереси відступають у Сахарова на другий план. Це було пов'язано з тим, що в 1953-1968 роках його суспільно-політичні погляди зазнали складну еволюцію. Після ХХ з'їзду, який засудив культ особи Сталіна, він став все більше і більше замислюватися про проблеми світу і людства, особливо про проблеми ядерної війни та її наслідків. За словами Сахарова, «Участь у розробці термоядерного зброї, в його випробуваннях" супроводжувалися все більш гострим усвідомленням породжених цим моральних проблем "». Починаючи з 1957 року він все наполегливіше виступає проти ядерних випробувань, які вели до швидкого радіоактивному зараженню Землі. Ці зусилля не залишилися марними. Пізніше він дуже пишався тим, що зіграв в 1962 році суттєву роль при підготовці міжнародної угоди про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах. «Я пишаюся тим, що був одним з ініціаторів Договору про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах.» Писав А. Д. Сахаров. До цього часу вже кілька років між державами, які володіли ядерною зброєю, йшли переговори про заборону його випробувань. Але все впиралося у труднощі контролю за підземними вибухами. Проте радіоактивне зараження виникає лише при вибухах в атмосфері, космосі і океані. У 1962 році Сахаров переконав міністра атомної промисловості СРСР обмежити угоду про випробування цими трьома середовищами. У 1963 році був укладений Московський договір, в якому ця ідея була реалізована.
Починаючи з 1964 р . коло хвилювали А. Д. Сахаров питань все більше розширювався. Його стали займати глибокі проблеми взаємини держави та наукової інтелігенції. У 1968 р . з'явилася стаття Сахарова "Роздуми про прогрес, мирне співіснування і інтелектуальну свободу", за яку він був відсторонений від секретної роботи. У роботі були викладені думки Сахарова про найважливіші питання, що стояли перед людством, - про війну і мир, про диктатуру, про забороненою темою сталінського терору і свободу думки, про забруднення довкілля і тієї ролі, яку зможе зіграти в майбутньому наука і науково-технічних прогрес. Він писав, що з другої половини ХХ людство вступило в особливо відповідальний, критичний період своєї історії: небезпека термоядерної загибелі, отруєння навколишнього середовища, виснаження ресурсів, перенаселення планети, непомірний ріст міст, дегуманізація суспільства, божевільний темп життя - все це покладає на політиків, в руках яких перебуває влада (особливо на керівників наддержав), величезний тягар відповідальності. Задля вирішення цих проблем Сахаров закликав забути про ворожнечу, про ідеологічні розбіжності і об'єднатися заради майбутнього планети.
«Роз'єднаність людства загрожує йому загибеллю ... Перед лицем небезпеки будь-яка дія, що збільшує роз'єднаність людства, будь-яка проповідь несумісності світових ідеологій і націй - безумство, злочин ... "-писав Сахаров. Саме в цій роботі була вперше сформульована глибинна і дуже важлива для Сахарова думка про те, що в ім'я майбутнього людства соціалістична і капіталістична системи мають зближатися між собою і процес цей має супроводжуватися демократизацією і демілітаризацією суспільства.
ЗМІСТ
"1-2" § 1. Життєвий шлях А.Д. Сахарова ................................................ 3
§ 2. Наукова робота вченого ............................................... .............. 5
§ 3. Правозахисна діяльність вченого ............................ 12
§ 4. Останні роки життя А.Д. Сахарова ............................... 21
§ 5. Значення діяльності А.Д. Сахарова - вченого, педагога, правозахисника для людства ......................................... . 22
Література ................................................. .............................................. 24
§ 1. Життєвий шлях А.Д. Сахарова
Лише той гідний життя і свободи,
хто кожен день за них іде на бій.
Гете
Андрій Дмитрович Сахаров народився в Москві 21 травня
Пізніше Сахаров згадував: «Моє дитинство пройшло у великій комунальній квартирі, де, втім, більшість кімнат займали родини наших родичів і лише частина - сторонні. У будинку зберігався традиційний дух великої міцної сім'ї - постійне діяльну працьовитість і повагу до трудового вмінню, взаємна сімейна підтримка, любов до літератури та науці. Мій батько добре грав на роялі, частіше Шопена, Гріга, Бетховена, Скрябіна. У роки громадянської війни він заробляв на життя, граючи в німому кіно. Душею сім'ї, як я це з вдячністю відчуваю, була моя бабуся Марія Петрівна, яка померла перед війною у віці 79 років. Для мене вплив сім'ї було особливо великим, так як я першу частину шкільних років навчався вдома ... Я з відзнакою закінчив школу в 1938 році і тоді ж вступив на фізичний факультет Московського університету. Закінчив його теж з відзнакою вже під час війни, в 1942, в евакуації, в Ашхабаді, влітку і восени 1942 року кілька тижнів жив у Кірові, куди спочатку був направлений на роботу після закінчення університету, потім працював на лісозаготівлях в глухий сільській місцевості під Мелеском ... У вересні 1942 року направлений на великий військовий завод на Волзі, де працював інженером-винахідником до
Працюючи на заводі, А. Д. Сахаров став автором низки винаходів у галузі контролю продукції. У
"Коли Андрій Дмитрович вперше прийшов до інституту в кімнату Тамма, - згадує член-кореспондент АН СРСР Є. Л. Фейнберга, - і розмовляв з ним, Ігор Євгенович раптом вибіг у коридор і, натрапивши на мене, в крайньому збудженні сказав:" Ви знаєте, Андрій Дмитрович сам здогадався, що в урановій котлі (так тоді називався реактор) уран повинен розміщуватися не рівномірно, а блоками! ". Це збудження Тамма було цілком виправдано: коли до цього майже вирішального принципу додумалися великі фізики-ядерники, це було дуже важливим досягненням ".
Життя Сахарова в Москві спочатку була дуже важкою. З дружиною і нещодавно народилася донькою він жив на аспірантську стипендію, не маючи постійного притулку. Сахарова знімали кімнату то в сирому напівпідвалі, то за містом. Щоб підробити, він деякий час викладав фізику в Московському енергетичному інституті. Тільки в 1947 році, після захисту кандидатської дисертації, матеріальне становище Сахарова трохи покращилося, а незабаром у його житті відбулися кардинальні зміни.
§ 2. Наукова робота вченого
УВ основі дії водневої бомби лежить реакція термоядерного синтезу, що супроводжується виділенням колосальної кількості теплової енергії, у кілька разів перевищує те, що виділяється при вибуху атомної бомби. Для початку реакції необхідно нагріти дейтерій до температури в декілька десятків мільйонів градусів. Така температура на Землі можливе тільки в одному місці - в епіцентрі атомного вибуху. Енергія, що виділилася при вибуху атомної бомби, повинна була нагріти і підпалити дейтерій. Здавалося б, зробити це дуже легко і для цього достатньо закласти шар дейтерію в звичайну атомну бомбу між речовиною, що ділиться (півкулями з урану -235 або плутонію-239) і навколишнього їх оболонкою звичайної вибухівки, кумулятивний вибух якої переводить речовина, що ділиться з підкритичний стан в надкрітіческое . Однак з'ясувалося, що при цьому дейтерій не встигає достатньо нагрітися і стиснутися, так що термоядерна реакція практично не йде.
Приступивши до роботи над бомбою, Сахаров вже через два місяці знайшов надзвичайно дотепний спосіб вирішення проблеми - він запропонував оточити дейтерій в описаній конструкції оболонкою зі звичайного природного урану-238, який повинен був уповільнити розліт і, головне, суттєво підвищити концентрацію ядер дейтерію. Справді, при вибуху атомної бомби цей урна перетворювався у важкий іонізований газ з великою кількістю вільних електронів, які не дозволяли ядрам дейтерію розлітатися. Концентрація дейтерію підвищувалася більш ніж у десять разів, що сприяло початку синтезу. Крім того, ядра уранової оболонки під дією швидких нейтронів починали ділитися, в результаті чого потужність вибуху істотно зростала. Ідея Сахарова виявилася дуже плідною і відразу направила роботу радянських фізиків в потрібне русло. Надалі він вніс ще кілька важливих удосконалень в конструкцію бомби. Взагалі його внесок у створення бомби виявився настільки великий, що його стали називати «батьком термоядерної бомби». (Втім, сам Сахаров ніколи з цим не погоджувався).
Майже одночасно з початком робіт з термоядерного зброї, з літа 1950 року, Сахаров разом з Таммом став думати про здійснення керованої термоядерної реакції, тобто про використання термоядерної енергії в мирних цілях. У цій перспективній галузі йому також належить кілька основоположних відкриттів. Так, в 1950 він висунув ідею магнітної термоізоляції високотемпературної плазми. На відміну від руйнівного термоядерного вибуху, при якому вся енергія звільняється за лічені миті, керована реакція повинна протікати повільно, що синтезує речовину береться при цьому в дуже невеликих кількостях (частки грама). Технічні умови, необхідні для протікання реакції, дуже складні. Щоб здійснити термоядерну горіння дейтерію при інтенсивній заміні вигорілого пального свіжим, необхідно, по-перше, якимось чином нагріти його до температури в декілька десятків мільйонів градусів, а, по-друге, утримати ядра водню від їх зіткнення зі стінками реактора, тому що ніяке речовина не здатне винести такої жахливої температури.
Сахаров був першим, хто запропонував вирішити дві ці проблеми за допомогою магнітного поля і розробив конструкцію магнітного реактора, виконаного у вигляді соленоїда, згорнутого в тор, тобто має вигляд «бублика», заповненого дейтерієм. Дейтерій в цьому реакторі повинен був розігріватися потужними зарядами струму, поточного по обмотці. Цей же струм одночасно створював усередині «бублика» магнітне поле, що перешкоджає зіткненню ядер водню зі стінками тора. Звичайно, це була перша, ще недосконала схема, далеко не враховувала всієї складності проблеми. Однак важливо зауважити, що весь подальший розвиток термоядерних реакторів пішло по шляху, вказаному Сахаровим.
У 1950 році Сахарова перевели на роботу в закритий Всесоюзний науково-дослідний інститут експериментальної фізики. «Протягом наступних 18 років, - писав Сахаров пізніше, - я перебував у вирі особливого світу військових конструкторів і винахідників спеціальних інститутів, комітетів і вчених рад, досвідчених заводів і полігонів». Найплідніший період його діяльності в ВНІІЕФ упав на 50-і роки. Тоді Сахаров запропонував кілька оригінальних способів, за допомогою яких можна було б почати термоядерну реакцію, не вдаючись до атомного вибуху. Один з них полягав у використанні надсильного магнітного поля. Створення таких полів теж представляє складне технічне завдання, нов 1952 році, Сахаров придумав оригінальну установку, в якій надсильні магнітне поле виходило за рахунок стиснення магнітного потоку збіжної вибуховою хвилею.
У липні 1953 року Сахаров захистив докторську дисертацію, в серпні того ж року на Семипалатинському полігоні була підірвана перша воднева бомба. І потім ще десять років тут регулярно проводилися надземні вибухи, аж до підписання договору в
«Всі ми тоді були переконані в життєвій важливості цієї роботи для рівноваги сил у всьому світі і захоплені її грандіозністю.» Писав А. Д. Сахаров.
Особлива роль Сахарова в цьому важливому успіху була оцінена по заслугах: у грудні йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Незабаром він був обраний відразу дійсним членом Академії наук, минаючи щабель члена-кореспондента, і отримав Сталінську премію в 500 тисяч рублів - абсолютно фантастичну на ті часи суму. Потік матеріальних благ, що пролився на нього в цей час (у вигляді квартири, персональної машини, академічної дачі, премій та ін), не висихав і наступні роки. У 1956 році після успішного випробування модифікованої водневої бомби, скинутої з літака, Сахаров отримав другу зірку Героя Соціалістичної праці та велику Ленінську премію. (Третю зірку Героя йому дали в 1962 році після випробування на Новій Землі надпотужної водневої бомби.)
Працюючи на «об'єкті» Сахаров не залишав і теоретичної фізики. Андрій Дмитрович зійшов у нашій вітчизняній фізики як зірка першої величини. За своїми завдаткам, по зачин, за результатами он відразу зарахований був у розряд фізиків світового класу. Звичайно, секретність, вірніше надсекретності, робіт над термоядерним зброєю заважала нормальному науковому спілкуванню, заважала публікацій. Сахаров не міг бувати на міжнародних симпозіумах, його не знали, про нього не могли впізнати. Секретність згубна для науки, сврехсекретность Сахарова приковувала його ланцюгом, і залишається лише дивуватися, як, незважаючи на все, могло злетіти творчість вченого, підняти його так високо, а головне - зберегти в ньому незалежність розуму і духу.
Згадуючи про спільну роботу з Андрієм Дмитровичем, академік Ю.Б. Харитон писав: "Широта інтересів Сахарова була надзвичайною. Пам'ятаю, якось ми стояли втрьох, вчотирьох у дошки і Андрій Дмитрович викладав нам свою ідею взривомагнітних імпульсів. Це було фантастично цікаво, хоча не всі тут йому самому було ясно. Можна було бачити, як думка його рухалася до конкретної схемою, і наші фізики незабаром реалізували його думки ". У 1967 році Сахаров випустив кілька глибоких статей, присвячених фундаментальних проблем космології. В одній з них містився оригінальний підхід до проблеми гравітації, яка трактувалася Сахаровим як метрична пружність простору. (За визначенням Ейнштейна, гравітація є викривлення простору, викликане присутністю матерії [тобто реальних частинок і полів], Сахаров вважав таке визначення окремим випадком і вважав гравітацію властивістю самого простору, яке таким чином ніби «чинить опір» своєму «згинанню», подібно до того , як звичайна пружність тіл виникає в результаті зміни енергії міжмолекулярних зв'язків при деформації.)
Інша фундаментальна робота Сахарова була присвячена походженням баріонів (баріони - збірна назва протонів і нейтронів) асиметрії Всесвіту. (Тут цукрів спробував вирішити одну з найважливіших проблем сучасної космології - пояснити процеси, що відбувалися під час так званого Великого Вибуху, що став відправною точкою та початком існування Всесвіту. Одна з проблем цієї теорії - взаємовідношення речовини і антиречовини. Суть її в тому, що в момент народження Всесвіту кількість частинок і античастинок мало бути однаковим, у зв'язку з чим вже в перші миті вони повинні були взаємно знищуватися. Однак цього не сталося. Намагаючись пояснити цей феномен, Сахаров побудував теорію, що пояснює, чому в початкові миті Великого Вибуху речовини було значно більше, ніж антиречовини (у чому якраз і полягає асиметрія). Однак для цього йому довелося припустити нестабільність протона. Для кінця 60-х років це було дуже сміливе твердження, тому теорія Сахарова спочатку не отримала визнання. Але пізніше, коли нестабільність протона була доведена експериментально, теорія баріонів асиметрії Сахарова придбала велику популярність.
У 60-х роках наукові інтереси відступають у Сахарова на другий план. Це було пов'язано з тим, що в 1953-1968 роках його суспільно-політичні погляди зазнали складну еволюцію. Після ХХ з'їзду, який засудив культ особи Сталіна, він став все більше і більше замислюватися про проблеми світу і людства, особливо про проблеми ядерної війни та її наслідків. За словами Сахарова, «Участь у розробці термоядерного зброї, в його випробуваннях" супроводжувалися все більш гострим усвідомленням породжених цим моральних проблем "». Починаючи з 1957 року він все наполегливіше виступає проти ядерних випробувань, які вели до швидкого радіоактивному зараженню Землі. Ці зусилля не залишилися марними. Пізніше він дуже пишався тим, що зіграв в 1962 році суттєву роль при підготовці міжнародної угоди про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах. «Я пишаюся тим, що був одним з ініціаторів Договору про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах.» Писав А. Д. Сахаров. До цього часу вже кілька років між державами, які володіли ядерною зброєю, йшли переговори про заборону його випробувань. Але все впиралося у труднощі контролю за підземними вибухами. Проте радіоактивне зараження виникає лише при вибухах в атмосфері, космосі і океані. У 1962 році Сахаров переконав міністра атомної промисловості СРСР обмежити угоду про випробування цими трьома середовищами. У 1963 році був укладений Московський договір, в якому ця ідея була реалізована.
Починаючи з
«Роз'єднаність людства загрожує йому загибеллю ... Перед лицем небезпеки будь-яка дія, що збільшує роз'єднаність людства, будь-яка проповідь несумісності світових ідеологій і націй - безумство, злочин ... "-писав Сахаров. Саме в цій роботі була вперше сформульована глибинна і дуже важлива для Сахарова думка про те, що в ім'я майбутнього людства соціалістична і капіталістична системи мають зближатися між собою і процес цей має супроводжуватися демократизацією і демілітаризацією суспільства.
«Відійти від краю прірви всесвітньої катастрофи, зберегти цивілізацію і саме життя на планеті - нагальна необхідність сучасного етапу світової історії. Це, як я переконаний, можливо лише в результаті глибоких геополітичних, соціально-економічних та ідеологічних змін у напрямі зближення (конвергенції) капіталістичної і соціалістичної систем та відкритості суспільства ... Потрібне нове мислення людства! »- Писав А.Д. Сахаров.
У Радянському Союзі робота Сахарова поширювалася нелегально в якості «самвидаву». За кордоном вона була переведена на кілька мов, опублікована величезним тиражем і викликала потік відгуків у пресі багатьох країн. Радянське керівництво дуже болісно відреагувало на цей виступ Сахарова. Хоча в його книзі не було нічого антирадянського, сам факт, що він дозволив собі «втрутитися» і говорити партійному керівництву про його помилки в управлінні економікою, про прорахунки в його внутрішній і зовнішній політиці, викликало величезне роздратування. У тому ж році Сахарова відсторонили від секретних робіт.
Це було дуже важкий для нього час. У 1969 році померла від раку перша дружина Сахарова Клавдія Олексіївна (через кілька років він одружився з Оленою Боннер). Під час хвороби дружини Сахаров передав майже всі свої заощадження до фонду держави на будівництво онкологічної лікарні та в Червоний Хрест.
Сам він не без праці, лише після багатомісячної тяганини, зміг повернутися на роботу старшим науковим співробітником у Фізичний інститут, в якому пропрацював останні двадцять років життя. Але головною справою його в ці роки стала правозахисна діяльність. Саме на цьому терені Сахаров придбав величезну популярність як в СРСР, так і за кордоном. У 1966 р . А. Д. Сахаров взяв участь у колективному листі XXIII з'їзду КПРС проти відродження культу особи Сталіна. У тому ж році послав телеграму до Верховної Ради РРФСР проти введення статті 190 КК РРФСР, що відкривала можливість для переслідування за переконання. Він виступав за скасування смертної кари, за повну реабілітацію народів, які зазнали депортації в роки сталінщини. У 1970 році разом з Чалідзе і Твердохлебовим він утворив Комітет прав людини. Цей акт привернув велику увагу в країні і за кордоном. У перші в країні соціалізму з'явилася подібна асоціація, і її учасники не дуже точно уявляли, що і як їм потрібно робити. Однак комітетом була проведена велика робота, зокрема у вивченні питання про примусові психіатричних госпіталізацію з політичних мотивів. Саме існування комітету як незалежної від влади вільної асоціації, так само як і існування дещо раніше створеної «Ініціативної групи», для нашої країни має унікальне моральне значення.
У березні 1971 р . А.Д. Сахаров направив Л.І. Брежнєву "Пам'ятну записку", в якій виклав свої пропозиції про тих демократичних реформах, які необхідно провести в країні. Через 15 місяців, не отримавши ніякої відповіді, Сахаров передав її для опублікування за кордон, доповнивши "Післямова".
З "Пам'ятною записки" А.Д. Сахарова Генеральному секретареві ЦК КПРС тов. Л. І. Брежнєву:
Я висловлюю думку, що було б правильним наступним чином охарактеризувати суспільство, до здійснення якого повинні бути направлені невідкладні державні реформи і зусилля громадян по розвитку суспільної свідомості:
а) Основний своєю метою держава ставить охорону і забезпечення основних прав людини вище інших цілей.
б) Усі дії державних установ цілком засновані на законах (стабільних і відомих громадянам). Дотримання законів обов'язкове для всіх громадян, установ і організацій.
в) Щастя людей, зокрема, забезпечено їх свободою у праці, в споживанні, в культурних і громадських проявах, свободою переконань і совісті, свободою інформаційного обміну і пересування.
г) Гласність сприяє контролю громадськості за законністю, справедливістю, доцільністю всіх прийнятих рішень, сприяє ефективності всієї системи, обумовлює науково-демократичний характер системи управління, сприяє прогресу, добробуту і безпеки країни.
У зовнішній політиці б) прагнути до невтручання у внутрішні справи інших соціалістичних країн і до економічної взаємодопомоги ...
У соціальній області а) розглянути питання про можливість скасування смертної кари .... Вжити заходів щодо вдосконалення пенітенціарної системи, з використанням зарубіжного досвіду та рекомендацій ООН.
У правовій галузі: а) ліквідація явних і прихованих форм дискримінації - за переконаннями, за національною ознакою і т.п.
б) фактична гласність судочинства у всіх випадках, де вона не суперечить основним правам громадян ....
Радянське керівництво в безсилому роздратуванні спостерігало за всім, що робив і говорив Сахаров. Письменник Лев Копелєв писав: «Його викликали прокурори і керівники Академії. Застерігали. Вмовляли. Погрожували ... Але він не здається. Знову і знову продовжує відстоювати права людини, закликати до справедливості і до політичного здоровому глузду »
"У Андрія Дмитровича, - згадував письменник Віктор Некрасов, - багато дивного ..., але є одна, до якої ніяк не можуть звикнути, просто зрозуміти люди, які вважають себе керівниками нашої країни. Ця людина нічого не боїться. Нічого! І нікого! "
"Наше суспільство заражене апатією, лицемірством, міщанським егоїзмом, прихованої жорстокістю. Більшість представників його вищої верстви - партійно-державного апарату управління ... - чіпко тримаються за свої явні і таємні привілеї і глибоко байдужі до порушень прав людини, до інтересів прогресу, до безпеки і майбутньому людства. Інші, будучи в глибині душі стурбовані, не можуть дозволити собі ніякого "вільнодумства" і приречені на болісний розлад самих з собою ... Для духовного оздоровлення країни необхідна ліквідація умов, що штовхають людей на лицемірство і пристосуванство ... " (А. Д. Сахаров).
Сахаров свідомо вибрав з усіх можливих форм протесту правозахисну діяльність, так як вважав, що радянське суспільство найбільше потребує захисту людських прав та ідеалів, а не в політичній боротьбі, яка, за його словами, неминуче «штовхає на насильство, сектантство і бісовщину» . Гнівні протести Сахарова викликали насамперед політичні процеси, що проходили тоді над інакомислячими. Він вважав своїм обов'язком бути на кожен з них. Якщо його не пускали в зал суду, він нікуди не йшов - годинами і днями простоював перед закритими дверима, демонструючи таким чином свій протест. Разом з тим він клопотав, звертався в різні інстанції, звертався до міжнародних організацій і Верховній Раді, допомагав в'язням чим тільки міг.
На перший погляд все це виглядало безглуздою тратою сил. На його клопотання не відповідали або давали зрозуміти, що він втручається не в свою справу, його протестів не помічали - влада продовжувала свою справу. Вироки не пом'якшували, заарештовували тих, хто допомагав Сахарову, висилали його близьких. У цьому протистоянні слабкої людини могутньою і налагодженої державній машині, здавалося, було навіть щось безглузде.
Багато хто знав Сахарова щиро дивувалися: як він міг проміняти своє колишнє високе положення, славу, гроші, престиж на цю дріб'язкову і нікчемну діяльність? Але Сахаров дивився на те, що відбувається іншими очима, розуміючи, що у справі захисту людських прав немає і не може бути жодних дрібниць. Будь-який факт такого порушення має отримати оцінку в суспільстві - тільки таким чином можна змусити державу рахуватися з суспільною думкою. І оскільки радянське в основній своїй масі було поки що не готове адекватно реагувати на порушення своїх прав, Сахаров і його незначні однодумці повинні були робити це самі. Звичайно, своїм протестом вони не могли нічого добитися, але сам факт цього протесту був дуже важливий. Не можна не визнати, що в цій позиції (як би не ставилися ми до самих поглядів Сахарова) було багато особистої мужності. Протиставляючи себе потужному ідеологічному апарату КПРС, він, звичайно, розумів, що буде ошельмовать, облитий потоками бруду, піддасться лютим нападкам обивателів, не маючи можливості навіть слова сказати на своє виправдання. І тим не менш, вступивши на обраний ним тяжкий шлях, він в наступні роки ні на йоту не піддався тому.
У квітні 1972 року Сахаров склав текст звернення до Верховної Ради СРСР про амністію політв'язнів і про скасування смертної кари. Скасування смертної кари - виключно важливий в моральному і соціальному відношенні акт для будь-якої країни. У країні соціалізму, з її дуже низьким рівнем правосвідомості при широко поширеною озлобленості цей акт був би особливо важливий. Під зверненням Сахарову вдалося зібрати близько п'ятдесяти підписів. Кожна з них - це дуже вагомий морально-суспільний акт підписалась.
У вересні 1971 року Сахаров звернувся до членів Президії Ради СРСР з листом про свободу еміграції і безперешкодного повернення
Довгий час, розправляючись з його прихильниками, радянська влада не вирішувалися чіпати самого Сахарова. Відкриті гоніння на А. Д. Сахарова почалися з листа сорока академіків, опублікованого в "Правді" у серпні 1973 р ., (Приводом до цього листа стало перше інтерв'ю Сахарова іноземному кореспонденту шведського радіо Улле Стенхольму). і тривали більше десятиліття. Але вони виявилися не в змозі зламати його дух, віру. Андрій Дмитрович продовжував виступати і письмово, і усно, відстоюючи загальнолюдські цінності, захищаючи права конкретних громадян.
За кордоном правозахисна діяльність Сахарова, навпаки, отримала високу оцінку. У 1974 р . А. Д. Сахаров отримав міжнародну премію Чіно дель Дука. На ці гроші був заснований фонд допомоги дітям політв'язнів. У 1975 році була написана книга «Про країні та світі». У тому ж 1975 році йому була присуджена Нобелівська премія миру. Отримувати її поїхала його дружина, так як самому Сахарову було відмовлено у виїзді за кордон. У своїй Нобелівській промові (її зачитала дружина Сахарова), в цей момент торжества своєї боротьби, Сахаров наполегливо, не зважаючи ні на які традиціями, перерахує десятки імен радянських політв'язнів, в'язнів совісті, просить вважати, що всі вони «розділяють зі мною честь Нобелівської премії Світу ». І далі йде величезний список: «За кожним названим і не названим ім'ям - важка і героїчна людська доля, роки страждань, роки боротьби за людську гідність». Для нього це не просто список, за свободу багатьох він боровся, як міг.
Тим часом хмари над опальним академіком густішали. З «батька водневої бомби» він став «диверсантом», «зрадником», «провокатором», «відщепенцем», «антисовєтчиком». У чому тільки його не звинувачували, яку тільки лайка не вішали на нього. Вся пропагандистська машина величезної країни з 1973 року обробляла громадську думку, всіх громадян країни, все було пущено в хід - радіо, телебачення, газети і журнали, книги, лектори - щоб затаврувати Сахарова, зробити його мало не «ворогом номер один». На Рейгана, на професіоналів-антирадянщиків не витрачає стільки зусиль, як на цього кабінетного вченого, людини з тихим голосом, що не має в своєму розпорядженні нічого, крім думки.
Про що ж писав Сахаров, що викликало лють радянських ідеологів, і особливо влади? Читач, перечитуючи його статті сьогодні, при самому уважному розгляді не може знайти в них ні антирадянської пропаганди, ні наклепу, ні диверсії, ні закликів до агресії, ні чого того, в чому його звинувачували. У Пам'ятною записці 1971 Сахаров піднімає питання про гласність, про закон, що забезпечує безперешкодний право на виїзд за кордон і повернення. Він розбирає проблему прав людини. Він безстрашно розкриває психологію вищої верстви партійно-державного апарату, який чіпко тримається за свої явні і неявні привілеї. Він висуває конкретні заходи для духовного оздоровлення країни. Майже всі пропозиції Сахарова увійшли, через 15 з гаком років, у програму перебудови - стали і стають реальністю.
«Безкоштовний характер охорони здоров'я і освіти - не більше ніж економічні ілюзії в суспільстві, де вся додаткова вартість експропріює і розподіляється державою»
Так розкриває Сахаров механізм безкоштовності, яким маніпулювала в той час пропаганда. Його навіть ранні роботи сімдесятих років мають не просто історичний інтерес, викликають не тільки подив, немає, це актуальний аналіз суперечностей нинішнього розвитку і проблем нового мислення.
Чому ополчилися на Сахарова? Якби він виступав з викриттям минулого, злочинів сталінізму, політики репресій, все це не могло викликати такий люті, як його, здавалося б, прості, демократичні пропозиції. Вони оголювали перед усіма мертвуще доктринерство брежнєвського правління, його фальш та демагогію, безправ'я людини, беззаконня всієї життя народного. Сахаров з невблаганною логікою наукового методу розкривав безплідні підходи тих років до проблем роззброєння. Він показував брехливість розмов про права людини. Він втручався! Він дозволяв собі вказувати правителям, що треба робити, і показував, як погано і нерозумно вони керують і економікою, і зовнішньою політикою, і внутрішньої. І це виявлялося і переконливо, і доказово, і куди прогресивний і конструктивною, ніж промови і плани професійних керманичів країни. У пряму полеміку вступати з ним уникали, намагалися зневажливо висміяти - куди, мовляв, сунеться цей фізик, що він розуміє, він невіглас, профан в політиці і т.п. але Сахаров не замовкав. Це, звичайно, було нестерпно. Тим більше що світова громадськість жадібно прислухалася до самотнього спокійного голосу цієї людини.
Оскільки політичне викриття Сахарова якось не виходило і, чим далі, тим менш переконувало, то пустилися на найпримітивніші, ниці способи: «багато грошей отримує, дружина сіоністка, і взагалі він пов'язаний із сіоністами, може він їх агент». Далі ще гаже, вже йшли натяки підлив і на Сахарова, і на його дружину.
Незабаром після введення в кінці грудня 1979 р . радянських військ в Афганістан безстрашно пролунав в країні голос протесту: А. Д. Сахаров тричі виступив із заявами, організував прес-конференцію, де засудив цю акцію і закликав радянських керівників повернути війська на свою територію. Нарешті, він направив відкритий лист Брежнєву. Далі терпіти це радянське керівництво вже не могло. 22 січня 1980 р . А. Д. Сахаров був затриманий, позбавлений всіх урядових нагород, потім без суду і слідства відправлений разом з дружиною в Горький - місто, закритий для іноземців.
У Горькому, удвох з дружиною він жив під постійним наглядом КДБ протягом семи років. У квартири А. Д. Сахарова, розташованої на першому поверсі, було встановлено цілодобовий міліцейський пост. Без спеціального дозволу до Сахаровим нікого не допускали. Телефону в квартирі не було. Поза домом Сахаровим супроводжувала охорона, що стежила, щоб вони ні з ким не зустрічалися. У Сахарова тричі вкрали і тричі вилучили на обшуках його рукописи.
Андрій Дмитрович тричі (1981, 1984 і 1985 рр..) Оголошував голодування. Його поміщали до лікарні, де він провів за ці роки майже 300 днів, насильно годували. "Померти ми вам не дамо. Але ви станете безпорадним інвалідом", - говорив головний лікар О. А. Обухів. Після одного з сеансів годування у Андрія Дмитровича стався, по всій видимості, спазм судин головного мозку. Принизливу процедуру примусового годування сам Сахаров описував так: «Мене валили на спину на ліжко, прив'язували руки і ноги. На ніс надягали тугий затиск, так що дихати я міг тільки через рот .. Щоб я не міг виплюнути поживну суміш, рот мені затискали, поки я її не ковтав ». У той же час лікарі з КДБ насильно вводили йому різні психотропні препарати.
Сахаров не мав можливості зустрічатися з журналістами, вести з Горького долинали випадкові, і то більше через закордонне радіо. Контакти Андрія Дмитровича із зовнішнім світом здійснювалися головним чином через дружину Олену Георгіївну Боннер, яка безстрашно використовувала для цього поїздки з Горького, вивозячи таємно статті, листи, звернення Андрія Дмитровича. З травня 1984 р . ця можливість була припинена. Але, дивна річ, особистість Сахарова, фізично вимкнена, позбавлена голосу, весь цей час відчувалася у цивільному житті. Незрима його присутність активізувало інакомислення, або волелюбність, як завгодно це можна називати.
У Горькому А. Д. Сахаров написав одну зі своїх основних суспільних робіт - "Небезпека термоядерної воїни" ( 1983 р .), В якій висловив міркування про конкретні шляхи загального роззброєння. Незважаючи на відсутність нормальних умов для наукової діяльності, Андрій Дмитрович у Горькому написав ряд теоретичних робіт з фізики.
Положення Сахарова змінилося з початком перебудови. У грудні 1986 року в його квартирі встановили телефон. На другий день йому подзвонив Горбачов і сказав, що прийнято рішення про його звільнення, перше, що відповів йому А.Д Сахаров після подяки, - що його турбує доля в'язнів совісті, які продовжують нудитися в таборах, і що радість від вислуханою рішення затьмарена звісткою про загибелі у в'язниці правозахисника Анатолія Марченка.
З відповідей А. Д. Сахарова на запитання кореспондентів після повернення з Горького до Москви:
- Що Ви думаєте про проблему Афганістану?
- Я вважаю, що це найболючіше місце нашої міжнародної політики, і я сподіваюся, що будуть прийняті більш рішучі заходи і більш кардинальні.
Як Ви дізналися, що можете повернутися в Москву?
- 15 грудня нам несподівано встановили телефон. Вночі. Ми навіть трошки злякалися. А 16-го о третій годині подзвонив Михайло Сергійович Горбачов. Сказав, що прийнято рішення про моє звільнення. Що я зможу повернутися до Москви і зможе повернутися Боннер ...
Чим ви будете займатися?
- Наукою. Вже сьогодні піду в ФІАН на семінар.
''Я народний депутат. Це виявилося головним моєю справою. Я не професійний політик, і, може бути, тому мене завжди мучать питання доцільності і кінцевого результату моїх дій. Я схильний думати, що лише моральні критерії в поєднанні з неупередженістю думки можуть з'явитися якимось компасом у цих складних і суперечливих проблемах.''
''Більшість моїх виступів адресовано керівникам нашої держави або мають конкретний зарубіжний адресу. Але внутрішньо я звертаю їх до всіх людей на землі і особливо до людей моєї країни, тому що продиктовані вони турботою і тривогою про свою країну та її народ.''
Втім, і тепер, незважаючи на те, що багато чого, за що він перш за боровся, отримало суспільне визнання, в суспільстві в цілому збереглося негативне ставлення до Сахарова. На з'їзді його зустріли вороже: освистували, захлопували, не давали говорити. Так налаштовані були багато хто в залі. Вони забули, а здебільшого і не знали, що Сахаров був першим в нашій країні, хто наважився подати свій голос проти війни в Афганістані. Але він вперто вистоював свою чергу до трибуни і знову говорив про демократизацію суспільства і про захист людських прав.
Андрій Дмитрович був обраний на I з'їзді народних депутатів СРСР до складу комісії з вироблення нової Конституції країни. Відразу ж він приступив до роботи над проектом Конституції, втіливши в нього свої уявлення про доцільний державному та економічному устрої СРСР. У кінці листопада О. Д. Сахаров представив свій проект Конституційної комісії. Проте до його обговорення Сахаров не дожив.
14 грудня 1989 р . - Останній день життя Андрія Дмитровича Сахарова: 3 години дня - засідання міжрегіональної групи. 6 годин вечора - зйомки: інтерв'ю "Казахфільм" про Семипалатинському полігоні. Вечеря вдома. Останні слова (звернені до дружини): "Я пішов відпочивати. У мене завтра важкий день. Попереду бій на з'їзді."
Весь світ знає А. Д. Сахарова як видатного громадського діяча, безстрашного борця за права людини, за утвердження на Землі примату загальнолюдських цінностей. Багато сил відібрало в нього політичне протистояння. Людина глибоких гуманістичних переконань, високих моральних принципів, А. Д. Сахаров завжди залишався щирим і чесним
А. Д. Сахаров - іноземний чи почесний член наукових асоціацій:
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕНІЯ (США);
АМЕРКАНСКАЯ АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ І НАУК;
Американського філософського товариства;
Американське фізичне товариство;
Його діяльність багатогранна, він встиг зробити свій внесок і в розвиток науки, і в правозахисну діяльність, його громадянська і політична активність вплинули на подальші зміни в нашому суспільстві. Звідки черпав він свої сили? «Я не народився для громадської діяльності», - сказав Сахаров в одному зі своїх інтерв'ю. Що ж у такому випадку є внутрішнім стимулом для його громадянської, політичної активності? Він так відповів на це: «... доля моя виявилася незвичайною: вона поставила мене в умови, коли я відчув свою велику відповідальність перед суспільством, - це участь у роботі над ядерною зброєю, у створенні термоядерної зброї. Потім я відчув себе відповідальним за ширше коло суспільних проблем, зокрема гуманітарних. Велику роль в гуманізації моєї громадської діяльності зіграла моя дружина - людина дуже конкретний. Її вплив сприяло тому, що я став більше думати про конкретні людські долі. Ну, а коли я вступив на цей шлях, напевно вже головним внутрішнім стимулом було прагнення залишатися вірним самому собі, своїм становищем, яке виникло в результаті чисто зовнішніх обставин ».
Чому саме він, Андрій Дмитрович Сахаров, відчув таку відповідальність, чому інші вчені такої відповідальності не відчували? Чи існували у наших учених будь-які сумніви в необхідності створення атомної зброї, у моральній виправданості цих страшних руйнівних сил, мучився чи хто з атомників своєю відповідальністю перед демонами загальної загибелі людства, яких викликали з небуття вони, вчені?
Начебто ніхто з наших не мучився. Так виходило з відповідей самих різних фізиків. У той час на Заході, відомі покаянні заяви, виступи з протестами Нільса Бора, Сціліарда та інших. У ніс у країні все було «глухо», і, як вважав багато хто, не тільки тому глухо, що не можна було нічого сказати, але й тому, що нічого такого не виникало: чи то дії наших фізиків були виправдані необхідністю створювати бомбу «у відповідь », чи то тому, що моральний мислення в ті сорокові-п'ятидесяті ще не прокинулося, приспане, зачудоване ідеєю класової моралі, коли класове вище загальнолюдського і все, що робиться для могутності країни, все виправдано.
Сахаров в цьому сенсі захистив честь радянських фізиків. Гріх атомного капкана, в яку потрапило людство, він викупив як міг, не пошкодувавши ні себе, ні свого обдарування. Він вийшов на боротьбу не тому, що був ображений або розлючений, не для того, щоб мстити за свої образи. До нього-то, напевно, більше всіх пріложімо поняття «абстрактний гуманізм». Хоча його гуманізм конкретний вже тому, що пов'язаний був з його особистою долею. Кінець шістдесятих років - плідний час його наукової роботи. Вона була перервана тому, що в ці роки він змушений був виступати на захист інакомислячих, писати листи в ЦК, в уряд. Змушений тому, що не міг дозволити собі відмовчуватися. Таємничий, незбагненний диктат совісті. Це, напевно, як талант, священний дар, - одних відвідує, до інших не достукатися.
Дивно, як могла прорости така совість, така особистість в умовах, коли все видатне, неординарне акуратно вистригайте. Механізм осереднення діяв неухильно - все підрівнювати під посередність. Від особистої моральності мало що залишалося. Не випадково ж, навіть до кінця вісімдесятих, після стількох викриттів, коли відкрилася вся жахлива система безчинства, знущання, дії слідчих, неправих судів, - ніхто не кається. Ніхто не просить вибачення, ніхто не вимагає суду над собою і сам себе не судить.
Ось чому феномен Сахарова разючий. Моральна вимогливість його надавала і надає очищувальних вплив, все ж таки є з кого брати приклад. Такі люди, як би не було їх мало, якою б не були вони рідкістю, допомагають нам в щоденній нелегко нашого життя, вони відновлюють віру в красу людської душі, ту саму красу, яка може врятувати світ.
Гранін Д. Етичний приклад. / Радянський письменник Ленінградське відділення 1990.
Рижов К. В. Сто великих росіян - Москва «ВІЧЕ» 2001
У Радянському Союзі робота Сахарова поширювалася нелегально в якості «самвидаву». За кордоном вона була переведена на кілька мов, опублікована величезним тиражем і викликала потік відгуків у пресі багатьох країн. Радянське керівництво дуже болісно відреагувало на цей виступ Сахарова. Хоча в його книзі не було нічого антирадянського, сам факт, що він дозволив собі «втрутитися» і говорити партійному керівництву про його помилки в управлінні економікою, про прорахунки в його внутрішній і зовнішній політиці, викликало величезне роздратування. У тому ж році Сахарова відсторонили від секретних робіт.
§ 3. Правозахисна діяльність вченого
Після видання статті Сахарова "Роздуми про прогрес, мирне співіснування і інтелектуальну свободу", до нього потягнулися багато хто з тих, хто був опозиційно налаштований до радянського режиму і хто був готовий брати участь у правозахисному русі. Фактично з цього часу правозахисний рух знайшло в Сахарова свого ідейного вождя.Це було дуже важкий для нього час. У 1969 році померла від раку перша дружина Сахарова Клавдія Олексіївна (через кілька років він одружився з Оленою Боннер). Під час хвороби дружини Сахаров передав майже всі свої заощадження до фонду держави на будівництво онкологічної лікарні та в Червоний Хрест.
Сам він не без праці, лише після багатомісячної тяганини, зміг повернутися на роботу старшим науковим співробітником у Фізичний інститут, в якому пропрацював останні двадцять років життя. Але головною справою його в ці роки стала правозахисна діяльність. Саме на цьому терені Сахаров придбав величезну популярність як в СРСР, так і за кордоном. У
У березні
З "Пам'ятною записки" А.Д. Сахарова Генеральному секретареві ЦК КПРС тов. Л. І. Брежнєву:
Я висловлюю думку, що було б правильним наступним чином охарактеризувати суспільство, до здійснення якого повинні бути направлені невідкладні державні реформи і зусилля громадян по розвитку суспільної свідомості:
а) Основний своєю метою держава ставить охорону і забезпечення основних прав людини вище інших цілей.
б) Усі дії державних установ цілком засновані на законах (стабільних і відомих громадянам). Дотримання законів обов'язкове для всіх громадян, установ і організацій.
в) Щастя людей, зокрема, забезпечено їх свободою у праці, в споживанні, в культурних і громадських проявах, свободою переконань і совісті, свободою інформаційного обміну і пересування.
г) Гласність сприяє контролю громадськості за законністю, справедливістю, доцільністю всіх прийнятих рішень, сприяє ефективності всієї системи, обумовлює науково-демократичний характер системи управління, сприяє прогресу, добробуту і безпеки країни.
У зовнішній політиці б) прагнути до невтручання у внутрішні справи інших соціалістичних країн і до економічної взаємодопомоги ...
У соціальній області а) розглянути питання про можливість скасування смертної кари .... Вжити заходів щодо вдосконалення пенітенціарної системи, з використанням зарубіжного досвіду та рекомендацій ООН.
У правовій галузі: а) ліквідація явних і прихованих форм дискримінації - за переконаннями, за національною ознакою і т.п.
б) фактична гласність судочинства у всіх випадках, де вона не суперечить основним правам громадян ....
Радянське керівництво в безсилому роздратуванні спостерігало за всім, що робив і говорив Сахаров. Письменник Лев Копелєв писав: «Його викликали прокурори і керівники Академії. Застерігали. Вмовляли. Погрожували ... Але він не здається. Знову і знову продовжує відстоювати права людини, закликати до справедливості і до політичного здоровому глузду »
"У Андрія Дмитровича, - згадував письменник Віктор Некрасов, - багато дивного ..., але є одна, до якої ніяк не можуть звикнути, просто зрозуміти люди, які вважають себе керівниками нашої країни. Ця людина нічого не боїться. Нічого! І нікого! "
"Наше суспільство заражене апатією, лицемірством, міщанським егоїзмом, прихованої жорстокістю. Більшість представників його вищої верстви - партійно-державного апарату управління ... - чіпко тримаються за свої явні і таємні привілеї і глибоко байдужі до порушень прав людини, до інтересів прогресу, до безпеки і майбутньому людства. Інші, будучи в глибині душі стурбовані, не можуть дозволити собі ніякого "вільнодумства" і приречені на болісний розлад самих з собою ... Для духовного оздоровлення країни необхідна ліквідація умов, що штовхають людей на лицемірство і пристосуванство ... " (А. Д. Сахаров).
Сахаров свідомо вибрав з усіх можливих форм протесту правозахисну діяльність, так як вважав, що радянське суспільство найбільше потребує захисту людських прав та ідеалів, а не в політичній боротьбі, яка, за його словами, неминуче «штовхає на насильство, сектантство і бісовщину» . Гнівні протести Сахарова викликали насамперед політичні процеси, що проходили тоді над інакомислячими. Він вважав своїм обов'язком бути на кожен з них. Якщо його не пускали в зал суду, він нікуди не йшов - годинами і днями простоював перед закритими дверима, демонструючи таким чином свій протест. Разом з тим він клопотав, звертався в різні інстанції, звертався до міжнародних організацій і Верховній Раді, допомагав в'язням чим тільки міг.
На перший погляд все це виглядало безглуздою тратою сил. На його клопотання не відповідали або давали зрозуміти, що він втручається не в свою справу, його протестів не помічали - влада продовжувала свою справу. Вироки не пом'якшували, заарештовували тих, хто допомагав Сахарову, висилали його близьких. У цьому протистоянні слабкої людини могутньою і налагодженої державній машині, здавалося, було навіть щось безглузде.
Багато хто знав Сахарова щиро дивувалися: як він міг проміняти своє колишнє високе положення, славу, гроші, престиж на цю дріб'язкову і нікчемну діяльність? Але Сахаров дивився на те, що відбувається іншими очима, розуміючи, що у справі захисту людських прав немає і не може бути жодних дрібниць. Будь-який факт такого порушення має отримати оцінку в суспільстві - тільки таким чином можна змусити державу рахуватися з суспільною думкою. І оскільки радянське в основній своїй масі було поки що не готове адекватно реагувати на порушення своїх прав, Сахаров і його незначні однодумці повинні були робити це самі. Звичайно, своїм протестом вони не могли нічого добитися, але сам факт цього протесту був дуже важливий. Не можна не визнати, що в цій позиції (як би не ставилися ми до самих поглядів Сахарова) було багато особистої мужності. Протиставляючи себе потужному ідеологічному апарату КПРС, він, звичайно, розумів, що буде ошельмовать, облитий потоками бруду, піддасться лютим нападкам обивателів, не маючи можливості навіть слова сказати на своє виправдання. І тим не менш, вступивши на обраний ним тяжкий шлях, він в наступні роки ні на йоту не піддався тому.
У квітні 1972 року Сахаров склав текст звернення до Верховної Ради СРСР про амністію політв'язнів і про скасування смертної кари. Скасування смертної кари - виключно важливий в моральному і соціальному відношенні акт для будь-якої країни. У країні соціалізму, з її дуже низьким рівнем правосвідомості при широко поширеною озлобленості цей акт був би особливо важливий. Під зверненням Сахарову вдалося зібрати близько п'ятдесяти підписів. Кожна з них - це дуже вагомий морально-суспільний акт підписалась.
У вересні 1971 року Сахаров звернувся до членів Президії Ради СРСР з листом про свободу еміграції і безперешкодного повернення
Довгий час, розправляючись з його прихильниками, радянська влада не вирішувалися чіпати самого Сахарова. Відкриті гоніння на А. Д. Сахарова почалися з листа сорока академіків, опублікованого в "Правді" у серпні
За кордоном правозахисна діяльність Сахарова, навпаки, отримала високу оцінку. У
Тим часом хмари над опальним академіком густішали. З «батька водневої бомби» він став «диверсантом», «зрадником», «провокатором», «відщепенцем», «антисовєтчиком». У чому тільки його не звинувачували, яку тільки лайка не вішали на нього. Вся пропагандистська машина величезної країни з 1973 року обробляла громадську думку, всіх громадян країни, все було пущено в хід - радіо, телебачення, газети і журнали, книги, лектори - щоб затаврувати Сахарова, зробити його мало не «ворогом номер один». На Рейгана, на професіоналів-антирадянщиків не витрачає стільки зусиль, як на цього кабінетного вченого, людини з тихим голосом, що не має в своєму розпорядженні нічого, крім думки.
Про що ж писав Сахаров, що викликало лють радянських ідеологів, і особливо влади? Читач, перечитуючи його статті сьогодні, при самому уважному розгляді не може знайти в них ні антирадянської пропаганди, ні наклепу, ні диверсії, ні закликів до агресії, ні чого того, в чому його звинувачували. У Пам'ятною записці 1971 Сахаров піднімає питання про гласність, про закон, що забезпечує безперешкодний право на виїзд за кордон і повернення. Він розбирає проблему прав людини. Він безстрашно розкриває психологію вищої верстви партійно-державного апарату, який чіпко тримається за свої явні і неявні привілеї. Він висуває конкретні заходи для духовного оздоровлення країни. Майже всі пропозиції Сахарова увійшли, через 15 з гаком років, у програму перебудови - стали і стають реальністю.
«Безкоштовний характер охорони здоров'я і освіти - не більше ніж економічні ілюзії в суспільстві, де вся додаткова вартість експропріює і розподіляється державою»
Так розкриває Сахаров механізм безкоштовності, яким маніпулювала в той час пропаганда. Його навіть ранні роботи сімдесятих років мають не просто історичний інтерес, викликають не тільки подив, немає, це актуальний аналіз суперечностей нинішнього розвитку і проблем нового мислення.
Чому ополчилися на Сахарова? Якби він виступав з викриттям минулого, злочинів сталінізму, політики репресій, все це не могло викликати такий люті, як його, здавалося б, прості, демократичні пропозиції. Вони оголювали перед усіма мертвуще доктринерство брежнєвського правління, його фальш та демагогію, безправ'я людини, беззаконня всієї життя народного. Сахаров з невблаганною логікою наукового методу розкривав безплідні підходи тих років до проблем роззброєння. Він показував брехливість розмов про права людини. Він втручався! Він дозволяв собі вказувати правителям, що треба робити, і показував, як погано і нерозумно вони керують і економікою, і зовнішньою політикою, і внутрішньої. І це виявлялося і переконливо, і доказово, і куди прогресивний і конструктивною, ніж промови і плани професійних керманичів країни. У пряму полеміку вступати з ним уникали, намагалися зневажливо висміяти - куди, мовляв, сунеться цей фізик, що він розуміє, він невіглас, профан в політиці і т.п. але Сахаров не замовкав. Це, звичайно, було нестерпно. Тим більше що світова громадськість жадібно прислухалася до самотнього спокійного голосу цієї людини.
Оскільки політичне викриття Сахарова якось не виходило і, чим далі, тим менш переконувало, то пустилися на найпримітивніші, ниці способи: «багато грошей отримує, дружина сіоністка, і взагалі він пов'язаний із сіоністами, може він їх агент». Далі ще гаже, вже йшли натяки підлив і на Сахарова, і на його дружину.
Незабаром після введення в кінці грудня
У Горькому, удвох з дружиною він жив під постійним наглядом КДБ протягом семи років. У квартири А. Д. Сахарова, розташованої на першому поверсі, було встановлено цілодобовий міліцейський пост. Без спеціального дозволу до Сахаровим нікого не допускали. Телефону в квартирі не було. Поза домом Сахаровим супроводжувала охорона, що стежила, щоб вони ні з ким не зустрічалися. У Сахарова тричі вкрали і тричі вилучили на обшуках його рукописи.
Андрій Дмитрович тричі (1981, 1984 і 1985 рр..) Оголошував голодування. Його поміщали до лікарні, де він провів за ці роки майже 300 днів, насильно годували. "Померти ми вам не дамо. Але ви станете безпорадним інвалідом", - говорив головний лікар О. А. Обухів. Після одного з сеансів годування у Андрія Дмитровича стався, по всій видимості, спазм судин головного мозку. Принизливу процедуру примусового годування сам Сахаров описував так: «Мене валили на спину на ліжко, прив'язували руки і ноги. На ніс надягали тугий затиск, так що дихати я міг тільки через рот .. Щоб я не міг виплюнути поживну суміш, рот мені затискали, поки я її не ковтав ». У той же час лікарі з КДБ насильно вводили йому різні психотропні препарати.
Сахаров не мав можливості зустрічатися з журналістами, вести з Горького долинали випадкові, і то більше через закордонне радіо. Контакти Андрія Дмитровича із зовнішнім світом здійснювалися головним чином через дружину Олену Георгіївну Боннер, яка безстрашно використовувала для цього поїздки з Горького, вивозячи таємно статті, листи, звернення Андрія Дмитровича. З травня
У Горькому А. Д. Сахаров написав одну зі своїх основних суспільних робіт - "Небезпека термоядерної воїни" (
Положення Сахарова змінилося з початком перебудови. У грудні 1986 року в його квартирі встановили телефон. На другий день йому подзвонив Горбачов і сказав, що прийнято рішення про його звільнення, перше, що відповів йому А.Д Сахаров після подяки, - що його турбує доля в'язнів совісті, які продовжують нудитися в таборах, і що радість від вислуханою рішення затьмарена звісткою про загибелі у в'язниці правозахисника Анатолія Марченка.
З відповідей А. Д. Сахарова на запитання кореспондентів після повернення з Горького до Москви:
- Що Ви думаєте про проблему Афганістану?
- Я вважаю, що це найболючіше місце нашої міжнародної політики, і я сподіваюся, що будуть прийняті більш рішучі заходи і більш кардинальні.
Як Ви дізналися, що можете повернутися в Москву?
- 15 грудня нам несподівано встановили телефон. Вночі. Ми навіть трошки злякалися. А 16-го о третій годині подзвонив Михайло Сергійович Горбачов. Сказав, що прийнято рішення про моє звільнення. Що я зможу повернутися до Москви і зможе повернутися Боннер ...
Чим ви будете займатися?
- Наукою. Вже сьогодні піду в ФІАН на семінар.
§ 4. Останні роки життя А.Д. Сахарова
Незабаром після приїзду до Москви Сахаров повернувся до активної політичної діяльності. Кандидатом у народні депутати СРСР А. Д. Сахаров був висунутий від багатьох десятків організацій. Однак на розширеному пленумі Академії наук СРСР він не був зареєстрований кандидатом. Лише після активного виступу на підтримку А. Д. Сахарова широких верств наукової громадськості при повторних виборах його обрали народним депутатом від Академії наук СРСР.''Я народний депутат. Це виявилося головним моєю справою. Я не професійний політик, і, може бути, тому мене завжди мучать питання доцільності і кінцевого результату моїх дій. Я схильний думати, що лише моральні критерії в поєднанні з неупередженістю думки можуть з'явитися якимось компасом у цих складних і суперечливих проблемах.''
''Більшість моїх виступів адресовано керівникам нашої держави або мають конкретний зарубіжний адресу. Але внутрішньо я звертаю їх до всіх людей на землі і особливо до людей моєї країни, тому що продиктовані вони турботою і тривогою про свою країну та її народ.''
Втім, і тепер, незважаючи на те, що багато чого, за що він перш за боровся, отримало суспільне визнання, в суспільстві в цілому збереглося негативне ставлення до Сахарова. На з'їзді його зустріли вороже: освистували, захлопували, не давали говорити. Так налаштовані були багато хто в залі. Вони забули, а здебільшого і не знали, що Сахаров був першим в нашій країні, хто наважився подати свій голос проти війни в Афганістані. Але він вперто вистоював свою чергу до трибуни і знову говорив про демократизацію суспільства і про захист людських прав.
Андрій Дмитрович був обраний на I з'їзді народних депутатів СРСР до складу комісії з вироблення нової Конституції країни. Відразу ж він приступив до роботи над проектом Конституції, втіливши в нього свої уявлення про доцільний державному та економічному устрої СРСР. У кінці листопада О. Д. Сахаров представив свій проект Конституційної комісії. Проте до його обговорення Сахаров не дожив.
14 грудня
§ 5. Значення діяльності А.Д. Сахарова - вченого, педагога, правозахисника для людства
Найбільший учений сучасності, він був автором видатних робіт з фізики елементарних частинок і космології. Йому належить основна ідея здійснення термоядерного синтезу. Його думка про нестабільність протона спочатку здавалася нереальною, але через кілька років світова наука проголосила пошуки розпаду протона "експериментом століття". У рівній мірі оригінальні ідеї він висунув і в космології, дерзнув проникнути в ранню історію Всесвіту.Весь світ знає А. Д. Сахарова як видатного громадського діяча, безстрашного борця за права людини, за утвердження на Землі примату загальнолюдських цінностей. Багато сил відібрало в нього політичне протистояння. Людина глибоких гуманістичних переконань, високих моральних принципів, А. Д. Сахаров завжди залишався щирим і чесним
А. Д. Сахаров - іноземний чи почесний член наукових асоціацій:
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕНІЯ (США);
АМЕРКАНСКАЯ АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ І НАУК;
Американського філософського товариства;
Американське фізичне товариство;
Його діяльність багатогранна, він встиг зробити свій внесок і в розвиток науки, і в правозахисну діяльність, його громадянська і політична активність вплинули на подальші зміни в нашому суспільстві. Звідки черпав він свої сили? «Я не народився для громадської діяльності», - сказав Сахаров в одному зі своїх інтерв'ю. Що ж у такому випадку є внутрішнім стимулом для його громадянської, політичної активності? Він так відповів на це: «... доля моя виявилася незвичайною: вона поставила мене в умови, коли я відчув свою велику відповідальність перед суспільством, - це участь у роботі над ядерною зброєю, у створенні термоядерної зброї. Потім я відчув себе відповідальним за ширше коло суспільних проблем, зокрема гуманітарних. Велику роль в гуманізації моєї громадської діяльності зіграла моя дружина - людина дуже конкретний. Її вплив сприяло тому, що я став більше думати про конкретні людські долі. Ну, а коли я вступив на цей шлях, напевно вже головним внутрішнім стимулом було прагнення залишатися вірним самому собі, своїм становищем, яке виникло в результаті чисто зовнішніх обставин ».
Чому саме він, Андрій Дмитрович Сахаров, відчув таку відповідальність, чому інші вчені такої відповідальності не відчували? Чи існували у наших учених будь-які сумніви в необхідності створення атомної зброї, у моральній виправданості цих страшних руйнівних сил, мучився чи хто з атомників своєю відповідальністю перед демонами загальної загибелі людства, яких викликали з небуття вони, вчені?
Начебто ніхто з наших не мучився. Так виходило з відповідей самих різних фізиків. У той час на Заході, відомі покаянні заяви, виступи з протестами Нільса Бора, Сціліарда та інших. У ніс у країні все було «глухо», і, як вважав багато хто, не тільки тому глухо, що не можна було нічого сказати, але й тому, що нічого такого не виникало: чи то дії наших фізиків були виправдані необхідністю створювати бомбу «у відповідь », чи то тому, що моральний мислення в ті сорокові-п'ятидесяті ще не прокинулося, приспане, зачудоване ідеєю класової моралі, коли класове вище загальнолюдського і все, що робиться для могутності країни, все виправдано.
Сахаров в цьому сенсі захистив честь радянських фізиків. Гріх атомного капкана, в яку потрапило людство, він викупив як міг, не пошкодувавши ні себе, ні свого обдарування. Він вийшов на боротьбу не тому, що був ображений або розлючений, не для того, щоб мстити за свої образи. До нього-то, напевно, більше всіх пріложімо поняття «абстрактний гуманізм». Хоча його гуманізм конкретний вже тому, що пов'язаний був з його особистою долею. Кінець шістдесятих років - плідний час його наукової роботи. Вона була перервана тому, що в ці роки він змушений був виступати на захист інакомислячих, писати листи в ЦК, в уряд. Змушений тому, що не міг дозволити собі відмовчуватися. Таємничий, незбагненний диктат совісті. Це, напевно, як талант, священний дар, - одних відвідує, до інших не достукатися.
Дивно, як могла прорости така совість, така особистість в умовах, коли все видатне, неординарне акуратно вистригайте. Механізм осереднення діяв неухильно - все підрівнювати під посередність. Від особистої моральності мало що залишалося. Не випадково ж, навіть до кінця вісімдесятих, після стількох викриттів, коли відкрилася вся жахлива система безчинства, знущання, дії слідчих, неправих судів, - ніхто не кається. Ніхто не просить вибачення, ніхто не вимагає суду над собою і сам себе не судить.
Ось чому феномен Сахарова разючий. Моральна вимогливість його надавала і надає очищувальних вплив, все ж таки є з кого брати приклад. Такі люди, як би не було їх мало, якою б не були вони рідкістю, допомагають нам в щоденній нелегко нашого життя, вони відновлюють віру в красу людської душі, ту саму красу, яка може врятувати світ.
Література
Сахаров А.Д. Світ прогрес, права людини: Статті та виступи. - Л.; Рад. Письменник, 1990.Гранін Д. Етичний приклад. / Радянський письменник Ленінградське відділення 1990.
Рижов К. В. Сто великих росіян - Москва «ВІЧЕ» 2001