Василь Пригодич
Борис Акунін. Алмазна колісниця. У двох книгах. Книга 1. Ловець бабок. Книга 2. Між рядків. Видання друге, доповнене. М.: Видавець Захаров. 2004. Тираж 100 000 (!!!) примірників. 720 С. Маститий автор цього разу перевершив себе. Чому? Відповідаю.
Важкий том являє собою дилогію, пов'язану в одне ціле головним героєм, якого читач добре знає: Ераста Петровича Фандоріна, сищиком-аналітиком на государевої службі, шляхетним авантюристом, державником-прогресистів, політичним пророком, дамським серцеїдом. Дія першої книги відбувається в 1905 р. в Пітері і Москві, другий - в Японії епохи Мейдзи (1878 р.).
"Алмазна колісниця" - не що інше, як назва секти (Дзедо), заснованої ченцем Сінраном (1173-1263 рр.).. "Алмазна колісниця" (Конгодзе) летить по Шляху Чистої Землі, її "сідоки" - умільці-ніндзя, таємні воїни-вбивці, диверсанти, байдужі до добра і зла. Глава клану ніндзя Тамба Момоті говорить Фандорину: "Шлях Алмазної колісниці вчить, що Великий Світ, тобто світ Своєю Душі, незмірно важливіше Малого Миру, тобто світу людських відносин. Запитай прихильника будь-якої релігії, хто такий праведник, і ти почуєш: праведник - той, хто жертвує собою заради інших людей. Насправді жертвувати собою заради інших - найгірше злочин в очах Будди. Людина народжується, живе і вмирає один на один з Богом. Все інше - лише бачення, створені Вищою силою, щоб піддати людини випробування. Великий вероучителя Синран прорік: «Якщо глибоко вдуматися у волю Будди Аміда, то виявиться, що весь всесвіт затіяно заради одного мене» "(С. 707). Нічого собі, розважальне чтиво. Образ Тамба - наскрізний і надзвичайно важливий, він - батько і дід ... (Промовчу).
Назва першої книги "Алмазної колісниці" сходить до славнозвісному хокку:
Мій ловець бабок,
О, як же далеко ти
Нині забіг ...
Як ти думаєш, читачу, про що це тривірш, а? Неправильно. Процитуємо автора, в миру - Г.Ш. Чхартішвілі, найбільшого японіста сучасності: "... велика поетеса Чійо написала цей вірш на смерть свого маленького сина" (С. 651). Лише в приголомшливому фіналі другої книги ми дізнаємося, що "ловець бабок" - це (ні, мовчок). Читайте самі.
Тема трагедійної несумісності європейського і японського світобачення, світопорядку, світорозуміння, світогляду, культури, поведінкових мотивів, мислення-мови - наскрізна у книзі Б. Акуніна. О-Юмі (Мідорі), кохана Фандоріна, говорить йому під час побачення: "Є дві краси: краса радості та краса печалі. Ви, люди Заходу, віддаєте перевагу першу, ми - другу. Тому що краса радості недовговічна, як політ метелика. А краса сумного міцніше за камінь "(С. 653). До речі, в японській мові немає майбутнього часу (!!!), тільки - сьогодення і минуле.
Назва другої книги "Між рядків", кожен розділ якої автор завершує витонченим тривірш, допомагає зрозуміти останнє хокку:
Забудь, що прочитав.
Вчися читати заново.
Так сказав сенсей.
Тут не тільки коректне звернення до читача з проханням перечитати книгу наново, тут звернення до читацького серця ... До речі, в цій книзі дана "розгорнута біографія" Масси - друга-камердинера Фандоріна.
Два романи Б. Акуніна, об'єднані під однією обкладинкою, бо лише з вражаючого постскриптуму читач розуміє, що це ОДНЕ твір, належать до нового "синкретическому" (так скажемо) жанру. "Алмазна колісниця" - глибоко новаторське з'єднання історичного, "етнографічного", психологічного, політичного, філософського, любовного, шпигунського, авантюрного, детективного романів. У книзі "Між рядків" 22-річний Фандорін ще до того ж стрімко мужніє, виковували дух, піддається тяжким душевним і тілесним випробувань, отже, можна назвати цю книгу ще й "романом-вихованням". Так, так, все це "в одному флаконі", як кажуть у вульгарних рекламі. Не знаю, читач, бачив Ти таке, я - ні, нічого подібного не читав.
У першій книзі "Ловець бабок", дія якої розгортається в Пітері і Москві під час Російсько-японської війни, після розгрому російського флоту біля острова Цусіма, Фандорін бореться з японським диверсантом штабс-капітаном Василем Олександровичем Рибниковим, який насправді виявляється ... (Ні, знову мовчок). Ба, скаже читач, читав я розповідь А.І. Купріна (1870-1938 рр.). "Штабс-капітан Рибников" (1905). Написавши цю міні-повість, Купрін став основоположником жанру шпигунського детектива в російській прозі, причому письменник вважав це оповідання своїм найкращим твором.
Читач, насмілюся дати Тобі порада: перед проковтуванням "Ловця бабок" перечитати купринский розповідь (в будь-якій пошуковій машині набери: Купрін О. І. Штабс-капітан Рибников; натисни пару кнопок і текст з'явиться на моніторі). Купрін - чудовий письменник - у нашій велич геніями літературі є класиком "другої руки". У будь-якій європейській літературі він був би письменником першого рангу. Однак ми зараз не про це. "Штабс-капітан Рибников" - дуже компактне твір. Так ось, перечитавши купрінской міні-повість і почавши поглинати "Ловця бабок", Ти зрозумієш, як змінилася російська проза за сто років: темп, ритм, письменницькі технології, сюжетне побудова, психологізм і т.д. Читач запитає, а що ж Акунін пише краще Купріна? Однозначно (згадаймо В. В. Жириновського!). Ні, не так! Акунін пише ІНАКШЕ: жорсткіше, точніше, насиченішим ... Бездоганна книга.
Я знайшов лише одну "блоху" в "Ловці бабок" ("пітерські голови"): "Мимо гуркотів електричний трамвай. Рибніков раптом ступив з тротуару на бруківку, перейшов на біг і спритно скочив на підніжку" (С. 10). Перша трамвайна лінія в Петербурзі була відкрита 15 вересня 1907, тобто через два роки після описуваних подій. Я колись писав про це в коментарях до роману Андрія Білого "Петербург". Книга "Алмазна колісниця", безсумнівно, стоїть в одному ряду з цим шедевром. Дія романів Білого і Акуніна відбувається в один і той же час, велика увага приділяється психології бомбістів-терористів.
А про що, власне кажучи, оповідає автор в "Алмазної колісниці"? I все про те ж: про любов і ненависть, про життя і смерть (і про "посмертия"), про вірність і зраду, про землю і крові, про благородство і ницість, про буддизм і синтоїзмі, про російську і острівної (Yamato) імперіях і прочая, і прочая, і прочая. Книга читається, їй-Богу, на одному диханні: сюжет надзвичайно примхливий і затейлів з усіма фіоритури пригодницького роману: погоні, перестрілки, битви з ніндзя, любовні перипетії і т.д. У книзі багато крові, жорстоких сцен насильства, убивств.
Злі і заздрісні критики відносять прозу Акуніна до розважального "чтива". Це нечесно і неправильно. Сам письменник підлив масла у вогонь, сказавши про свою творчість в одному з інтерв'ю: "Не всі ж Хайдеггера читати". Читач, мені доводилося читати праці цього філософа: нудьга смертна, німецьке "гелертерство", квазінаукових благоглупості, яскрава думка, як саваном, закутана багатосторінковими НАДЛИШКОВИХ роздумами. Це не В. Соловйов, не В. Розанов і не М. Бердяєв, ну, і, зрозуміло, не Б. Акунін. Автор "Алмазної колісниці" - крутіше, увлекательней і розумніші. Саме від Володимира Соловйова автор підхопив тему "панмонголизме" (С. 558), прийдешнього всесвітнього торжества "жовтої раси".
Наведу фрагмент роздумів головного героя ("Між рядків"): "... всім єством Фандоріна опанувало пронизливе, непередаване словами відчуття, що смерть є. Він завжди, з раннього дитинства твердо знав, що життя тіла неможлива без життя душі - цьому вчила віра , про це було написано в безлічі прекрасних книжок. Але тепер, на двадцять третьому році від народження, під падаючої з неба місяцем, йому раптом відкрилося, що вірно і зворотне: душа без тіла теж жити не стане. Не буде ні воскресіння, ні ангелів , ні довгоочікуваної зустрічі з Богом - буде щось зовсім інше, а, може, і зовсім нічого не буде, тому що душі без тіла не буває, як без темряви не буває світла, як не буває бавовни однією долонею. Помре тіло - помре і душа , а смерть абсолютна і остаточна "(С. 443). Ні, не "бульварне чтиво", панове-критики. Нічого жахливішою я за все життя не читав.
У книзі багато разів і богатоаспектно тлумачиться псевдонім "Акунін". У ній багато "внесценіческіх персонажів" (так скажемо): вони не є учасниками дії, але про них говорять персонажі (імператор Муцухито і багато інших).
"Алмазна колісниця" - Велика книга Великий літератури. Б. Акунін - "пішов до Будди" (бажаю письменнику багатоплідного довголіття). Передостаннє. "Перебудова" епохи Мейдзі містить прямі алюзії з реформами сучасної Росії. І останнє. "Алмазна колісниця" напевно налякає "проникливого читача": насельники острівної імперії залишилися колишніми (всупереч технічним "чудесам"), а ми (росіяни, європейці, американці) - давно інші ... Ave, Akunin.