Ім'я файлу: Нарис Збігнєв.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 201кб.
Дата: 28.03.2022
скачати
Пов'язані файли:
вишка 2 .docx
Курсач Вадімов.doc
Розширення: rtf
Розмір: 201кб.
Дата: 28.03.2022
скачати
Пов'язані файли:
вишка 2 .docx
Курсач Вадімов.doc
Збігнєв Герберт: відомий поляк, але й українець
Схильність Герберта до автокреації та перевтілень демонструють його численні псевдоніми (Патрик, Стефан Марта, Болєслав Гертинський), а також дотепні підписи у приватній кореспонденції, як-от «Обер-Діоніс», або спеціальна виготовлена печатка: «Воєначальник Самостійної Королівської Бригади Гусарів Смерті», під якою він дописував від руки: «Полковник Збіґнєв Герберт». У поетичній творчості ці риси характеру втілилися у всеосяжній іронії, використанні ліричних масок і створенні різноманітних alter ego.
Відомий польський поет, драматург та есеїст Збіґнєв Герберт народився у Львові, де провів перші 19 років свого життя. Окремі епізоди його біографії особливо гостро підкреслюють духовний зв’язок письменника із Україною та рідним містом, ностальгія за яким стала прихованим, але наскрізним мотивом поезії Герберта.
У Радянській Україні проза й поезія З. Герберта були майже невідомі. Його творчість після антирежимних виступів на початку 70-х була заборонена. Радянська цензура заборонила вміщення перекладів поезій Герберта до україномовної “Антології польської поезії”, опублікованої 1979 р. за редакцією Г. Кочура. Поет, який на той час уже мав кілька виданих збірок і визнання польських критиків, з огляду на невелику кількість перекладів у періодиці, був відомим лише невеликому грону українських інтелектуалів.
Серед періодичних видань найчастіше переклади творів З. Герберта з’являлися на шпальтах часопису “Ї”, ба навіть один номер (1998) майже повністю присвячено його поезії. Окремо слід назвати переклади поезії З. Герберта, що їх здійснив С. Шевченко: в 90-х роках деякі з них були опубліковані в журналі для вчителів середніх шкіл, отже, школярі вперше отримали можливість ознайомитися з творчістю одного з найвидатніших польських поетів ХХ ст. Того ж 1996 р. свою перекладацьку рецепцію польського поета оприлюднив В. Махно, опублікувавши переклади п’ятьох віршів у журналі “Форум”.
Модель сприйняття творчості З. Герберта як в Україні, так і в Польщі, формується трьома векторами сприйняття поета як:
1) пророка народу, національного сумління;
2) хранителя духових цінностей нації задля збереження її ідентичності;
3) борця за національні ідеали.
Збігнєва Герберта у Польщі називають моральним авторитетом польської літератури та пророком. Як поет Герберт заявив про себе 1950 року, коли ще був тоталітарний режим. І став персоною нон ґрата, бо в творчості уникав соціалістичного реалізму. Його перекладала Ліна Костенко. Але за радянського часу ні вірші, ні проза, ні драматургія, ні есеї Герберта українською не виходили, бо він не підтримував ні комунізму, ні соціалізму. По-справжньому нашого земляка українці стали відкривати і перекладати в 90-х роках.
Творчий метод у віршах неодноразово змінювався, розвивався. Ця поезія складна, апелює до сучасності, обігрує міфологеми, біблійні образи, переосмислює історію (зокрема, польську – сучасну автору). Герберт був фахівцем зі світового мистецтва. Він – учений поет, але водночас його стиль прозорий.
Він був визнаний у багатьох країнах: Австрії, Англії, Франції, Німеччині, Греції, Італії… Отримав там почесні літературні відзнаки, читав лекції. Але Польща за життя належно його не цінувала. Точніше, ставлення було подвійним. З одного боку, Герберта обрали членом Польського ПЕН-клубу, перекладали (фактично на ньому заробляли – адже завдяки такій елітарній поезії про Польщу дізналися в світі). Але відомо, що роками Герберта висували на Нобелівську премію, але він її так і не отримав. Слід сказати, що поет був відомий своєю блискучою іронією. Іронізував і з приводу “Нобелівки”. Він розумів, що жодна премія не вплине на рівень його текстів. Герберт писатиме і без відзнак.
Світ поезії Герберта – це поєднання латинської, візантійської культур, водночас слов'янська емоційність, іронічність. Збіґнєв Герберт прийшов у літературу як цікава, непересічна постать із чітко визначеними життєвими пріоритетами, духовними цінностями та, пройшовши подальший шлях становлення, повстав перед своїм читачем справжнім генієм, що ввібрав у себе і синтезував дух часу. У 1961 році, після видання третьої збірки віршів «Ескіз предмета, він став лауреатом Студентського фестивалю культури у Гданську, де його обрали Принцом Поетів. Йдеться передусім про поезію «Роздуми про проблеми народу» із цієї збірки, де проблема становища народу в річищі універсальної культури сприймається автором з точки зору його окремого представника. Роздуми над проблемою історії, пошуки паралелей між історією культури не одного народу, а суспільною історією розглядається на тлі його морального самознищення:
Правду кажучи не знаю,
Лише стверджую…
Знаю що може привести
До поспіхом викопаної ями. (Переклад В. В. Дмитрука)
Кожен його вірш – це спроба експонувати реципієнту світ, побачений власними очима, відчутий всім єством: «Сфера діяльності поета, якщо він із повною відповідальністю ставиться до своєї праці, не є сучасність, із котрої відомо про актуальний стан суспільно-політичних та наукових знань, а реальність, впертий діалог людини з конкретною реальністю, що її оточує».
Інтерпретація інтимної лірики Збігнєва Герберта – це у кожному випадку ледь намічений шлях власних пошуків і відкриттів. Цей вид лірики нараховує чималий список збірок: «Подвійне дихання» («Самотність», «Ніжність», «Астрономія», «Подвійне дихання», «Пісенька про нас», «Дивися море», «Ти навчила мене дивитися»), «Струна світла» («Дві краплі» та «Ворожба»), «Гермес, пес та зірка» («Епізод», «Шовк душі», «Рожеве вухо»), «Напис» («Вкладала своє волосся»).
Поетична збірка «Подвійне дихання. Справжня історія вічного кохання» присвячена Галині Місялкові, котру автор кохав та вважав своєю Музою. Романтична назва збірки одразу допомагає читачеві заглибитись у суть основної тематичної лінії: кохання двох людей. Та, незважаючи на промовистість, у ній домінують мотиви туги, самотності, зречення, відмови: «Це мав бути незакінчений пам’ятник – нескінченному коханню. Це, мабуть, кепські вірші, бо коли писав їх, ніколи не міг опанувати зворушення. Жоден з них не калькульований, жоден не змінений. І соромно мені, що немає серед них вірша про радість, вірша про гордість, що кохаю тебе, а натомість тільки сльози і слабкість. Єдиний вірш, котрим стараюся Тобі подякувати – «Ти навчила мене дивитися», тому люблю його найбільше».
Варто зупинитися на віршах, де найяскравіше простежується філософське осмислення екзистенційного стану ліричного героя у світі пристрастей. Поетичний вірш «Самотність» це вираження екзистенційного стану ліричного суб’єкта, котрий із плинністю часу відчуває обтяжливість самотності. Гостре відчуття одинокості, представлене в перших рядках:
| Протягую самотність тривалу… | Przewlekam przeciągłą samotność… |
Ці слова оглиблюють розуміння реципієнтом емоційного напівдепресивного стану ліричного суб’єкта. Воно – каталізатор утопічних пошуків і розчарувань у сімейних відносинах:
| Не можу знайти королівства котрі благословенні. | Nie mogę znaleźć królewstwa błagosławienni którzy. |
Автор порівнює реальний і омріяний світи. Герберт описує реквізити свого ідеального благословенного королівства, що є символом міцної сім’ї, дому, благополуччя. Деталі ідеального світу представлені в своєрідній стилістично-аплікативній формі, що нагадує накладання кіл. Вони символізують зв’язок матеріального і духовного, в основу якого закладено суть ідеї благодатного сімейного життя. Для Герберта матеріальне, символами якого є «гарні інтер’єри помешкань стайні що пахнуть червоним деревом», лише експозиція полотна успіху. Рядки наступної строфи: «Покриті кольором теплим солодких мандарин» на перший погляд здаються недоречними, та саме вони об’єднують духовне «У центрі стіл округлий, пошкоджений вазою квітів», що символізує сімейні цінності, вірність традиціям, з інтимним «При люстрі гола дружина вкладає сипке волосся що можна вночі розплести», в одне ціле та, оповиваючи радістю і теплотою, творять світ у світі. Лексичний малюнок останньої строфи опису омріяного Гербертом життєвого простору. Та повноцінне сімейне життя, що набуває сакрального змісту, для автора – лише мрія, яку ліричний герой несе в своєму серці і довіряє єдиному другу – персоніфікованій Зірці Сиріусу, що у віруваннях багатьох народів вважається символом мудрості. Цей образ, розширюючи сфери метафористичного простору, ще більше підсилює мотив самотності наратора, для якого пізнання чуттєвого світу – це лише спроби наблизитись, доторкнутись до досі не звіданого кохання, що змінить статичний характер його існування:
| Як марити про таке щастя, Як кроки лякають калюжі, Бентежать камінну доріжку. | Jak marzyć o takim szczęściu gdy kroki płoszą kaluże wzruszają kamienny chodnik |
Інший вірш – «Дивися море» розкриває емоційний стан ліричного суб’єкта на лоні чарівного вечірнього краєвиду. Герой прагне залишити образ коханої в пам’яті:
А лінії узгір’їв наче лінії рук
До справ людських прихильні немов
Вітер що збирає хмар букет
Й наказує під небом самотіти
Як же хотів би я в пейзаж цей
Мов у бурштин Тебе кохана заклинанням
Вставить як в полотно, у шибу, у сльозу
Із чотирьох вітрів раму ясну.
Неможливо оминути увагою твору цього циклу збірки «Ти навчила мене дивитися»:
| Не думав що в грудях людини мешкає серце Не міг уявити собі троянду з середини хмару з середини Ти погляд внутрішній погляд ведеш із легкістю у третій вимір як полум’я ясне що тремтить | Nie myślałem że w piersi człowieka mieszka serce Nie mogłem wyobraźić sobie wnętrza róży wnętrza obłoku Ty jesteś wzrokiem wzrokiem głębi prowadzisz lekko w trzeci wymiar jak jasny płomień który drąży |
Автор надає змісту еротичного втаємничення. Це є ідеальним синтезом внутрішнього і зовнішнього світосприйняття ліричного суб’єкта, внаслідок чого, на перший план висувається проблему часу і гіперболізованого простору, що вступає у категоріальну опозицію до і після. Реальний світ ліричного суб’єкта, внутрішньо насичений і багатий, що підкреслено лексемами-символами «калейдоскоп» і «живописці», занурюючись у простір до, набуває «банальних кольорів» і є лише «тиньком реальності». Внутрішність, що знаходиться у центрі як часового спектру, так і загалом композиційного малюнка вірша, уособлює акт пізнання, внаслідок чого змінюється метафізична суть речей.
1956 року Герберт опублікував свою дебютну збірку «Струна світла», яку склали вірші, що писалися впродовж п’ятнадцяти років. Це був пізній дебют, поетові виповнилось 32 роки. Вірші одразу привернули увагу літературної критики. Герберта тоді порівнювали з Ч. Мілошем і Т. Ружевичем, що хоч і не було слушним, але вказувало на ранг цього дебюту. Звертали увагу на «щасливу доступність» творів, а також на те, що в цих віршах — глибоко вкорінених у європейську культуру — мовиться про ситуацію сучасної людини в історії. Краківський критик В. Шиманський писав: «Герберт став одним із тих небагатьох на наших теренах поетів, які вловили, в чому полягає інтелігентність сьогоднішньої реальності».
Поетичний твір «Дві краплі» з дебютної збірки інтимної лірики «Струна світла» є досить таки цікавим та дискусійним. Анжей Калішевський вважає, що основною його темою є смерть. Трагічним є те, що смерть забирає людей, які мають відчуття особистого щастя. Наприклад, останні рядки вірша «До кінця вони були як дві краплі, застряглі в кінці обличчя», де відчутно потужне звучання мотиву смерті і невимовної туги за втратою закоханих. Проте це не зовсім так. На тлі міста, що божеволіє від крику та тоне в страху його мешканців, котрі шукають порятунок у підвалах будинків, пара закоханих, ніжно обнімаючись, не звертає уваги на все, що відбувається доокола. На опис зовнішньої реальності автор виділив всього кілька фраз: «палали ліси», «люди бігли до сховищ». Та така потужна лексика, налаштована на створення ореолу зловісності, використана для посилення розуміння жорстокої боротьби між коханням і смертю, що звучить як аналог до слів: «Не жалій троянди, коли горять ліси». Автор використовує реальний простір як своєрідне тло для закоханих, котрі «на шиях сплітали руки», «одним накрившись коцом шепотіли слова безсоромні». Остання строфа починається рядками:
Вони були мужніми до кінця
Вони були вірними до кінця.
Як бачимо, Герберт на перший план виводить прикметник «мужні». В чому полягає їх мужність, адже не воювали зі зброєю в руках, захищаючи місто від ворога? У зруйнованому світі, де повсякчас панує зло, страх і хаос, вони зуміли зберегти найбільшу цінність людства і божий дар – кохання. Мужність закоханих – у перемозі над глобальним катаклізмом війни, який є ворогом людства. Прикметник «вірність», що несе в собі ознаки сакральності зсунуто на другий план. Це художнє рішення автора є правильним. Та на тлі подій обидва прикметники, що мають різне смислове навантаження, знаходяться в одному синонімічному полі.
На трагедію воєнного стану Герберт відреагував найдостойніше, як тільки може поет, прекрасною збіркою «Рапорт з обложеного Міста». Вірш, який дав назву збірці, прив’язаний до воєнного стану (у ньому йдеться про інтернування, гуманітарну допомогу з Заходу). Ліричним героєм твору є хронікер, який описує послідовні етапи облоги. У вірші прочитується його прив’язаність до Міста, почуття поневоленості та приниження. Він наводить різні факти: вбивства, пусті комори та крамниці, самогубство одного з оборонців і т. п. Але цей твір можна прочитати й по-іншому, а сам «рапорт» може стосуватися «облоги» взагалі впродовж усієї історії Польщі та Європи. Герберт ще раз продемонстрував, що здатний з конкретної політичної ситуації вивести універсальний смисл. Вірш говорить про наслідки облоги, які винищують оборонців, і був би песимістичним, якби не остання фраза: «...і тільки лиш сни наші не покриті ганьбою». Тим самим показує, що духовну сферу — снів і думок — зневолити не можна. Саме у ній оборонці Міста зберігають гідність і свободу:
і якщо Місто впаде і лиш один уціліє
він буде Місто нести в собі по дорогах
вигнання
він буде Місто
дивимося в лице голоду лице вогню лице
смерті
найгірше з усіх — лице зради
і тільки лиш сни наші не покриті ганьбою.
Погіршення стану здоров’я поета — а до згаданої хвороби додалася ще й астма — не зупиняло його подальшої літературної та інтелектуальної праці. Він писав, лежачи в ліжку, спершись на руку, яка кровоточила в лікті. Прощальні вірші знаходимо вже у збірці, що дістала назву «Елегія на відхід» (1990). Ще по-іншому ця тональність у збірці «Ровіто» (1992). Остання поетична книжка «Епілог бурі» (1998) бринить чистою, пронизливою нотою, як, приміром, вірш «Тканина»:
Ліс ниток тонкі пальці і вірності кросна
очікувань темні припливи
тож лишися зі мною пам’ять зрадлива
дай своєї безмежності трохи.
Слабке світло сумління стук одностайний
відміряє роки острови сторіччя
щоб забрати нарешті на берег одвічний
човник і нитки основи і саван.
Важко віднайти основи, фундамент у поезії Герберта. Його називали неокласицистом, утікачем з утопії, поетом вірності, голосом страждання. Зрештою, як пише А. Загаєвський, “Його творчість є на диво непіддатною для критичних досліджень, а особливо опирається спробам визначення у ній одного центрального пункту”.
Поезія Герберта відкрита на широкий, глибоко осмислений діалог. Вона, знаходячи свій зміст у глибокому філософському контексті, висловлювала думку всього покоління: «Поезія не може жити сама по собі, ані завдяки тому, що отримує з плином життя. Поезія потребує ідеї, релігії, філософії, звершень етичних; мусить живитися ідеєю, і бути голосом якоїсь думки про світ». Поезія в Збігнєва – це насамперед експресія думки і запис життєвого досвіду в універсальному значення, проте вона не була для широкого загалу. Його вірші здаються важливими не стільки з естетичних причин, як з біографічних, оскільки є вагомим доповненням творчого образу філософа.
Розглянувши творчий доробок Герберта як цілісність, можна догледіти автора на межі внутрішнього конфлікту протилежностей: впевненість і невизначеність, судженням і переживанням, розумінням і прозорістю семантичною чи метафористичною. Нові поетичні книжки Герберта з’являлися в країні ще кілька років, збільшували коло його читачів, утверджували його загальнопольський, а потім вже й міжнародний розголос і визнання. Будучи поетом конкретного, Герберт ніколи не відмовляється від емоцій, а навпаки, знаходить у них джерело своїх інтелектуальних пошуків, що становить одну із основних рис його творчої індивідуальності: «все ж таки кожна думка має своє коріння у почуттях, і за цим пізнається, на скільки вона є цінною і важливою».
Поезія Збіґнєва Герберта просякнута філософією, котра виростає не із представлення абстрактних понять і вихідних з них загальних істин, а з досвіду, спроби пошуку істин власних. Спостерігається відхід від ідеального до конкретного, оскільки уява, котра є ілюзорним сприйняттям, закриває суть предмета.
Поступово творча спадщина цього письменника починає художньо й науково “освоюватися” щораз ширшою українською інтелектуальною громадськістю. Для сучасних українських літературознавців цікавими, проте невивченими, є висвітлення специфіки авторського трактування екзистенційних проблем, особливостей поетичної мовленнєвої форми творів З. Герберта, впливу його творчості на формування нових естетичних принципів з залученням до літературознавчого аналізу сучасних теоретико-методологічних стратегій. Сьогодні в українській версії маємо представлену майже усю творчість польського письменника, окрім кількох ще неперекладених драм.
«28 липня 2018 року минає 20 роковина смерті Збіґнєва Герберта. Сейм Республіки Польща на знак визнання митця великих заслуг вирішує вшанувати його», – йдеться у резолюції. У документі депутати зазначили, що Збіґнєв Герберт, під час кризи цінностей і глибоких сумнівів, завжди стояв на стороні правил, чітко разрізняючи поняття добра і зла. "Він був втіленням вірності – собі та слову".
На думку багатьох поляків, саме Герберт особливо заслужив і повинен був отримати Нобелівську премію. Сьогодні його вірші у Польщі входять до програми шкільного читання. Існують школи його імені. Відбуваються з’їзди гербертологів. А п’єси Герберта часто ставляться найцікавішими театральними колективами країни.