Міністерство освіти і науки України
ПНПУ ім. К.Д. Ушинського
Факультет іноземних мов
Реферат на тему
«Особливості менталітету різних культур»
Виконала:
студентка 1 (м) курсу
спеціальності 035 Філологія
Степова Ю.О.
Одеса
2021
Що таке «менталітет»?
У XIX ст. виникає психологічний напрям у дослідженні народної культури. Його засновники — М. Лацарус та X. Штейнталь — стверджували, що «всі індивіди одного народу несуть відбиток особливої природи народу на своєму тілі та душі». Тобто вчені зазначили те, що представники одного народу мають подібні риси характеру й звички. Можемо віднести це психічних факторів.
Психічна подоба представників одного народу мала назву «народний дух». Пізніше це явище отримало назву «менталітет».
Менталітет (від лат. мetis, mentis — спосіб мислення, склад душі) — це специфіка світосприйняття та світотлумачення, властива конкретному народові. Представники школи «Анналів» — Л. Февр і М. Блок — позначили цим терміном «духовні формації історичних спільнот».
Із поняття менталітету виникає ще одне важливе поняття - ментальність, на яке варто звернути увагу задля поглибленого дослідження особливостей менталітету різних культур.
Отже, ментальність — сукупність соціально-психологічних настанов, автоматизмів та навичок свідомості, які формують способи бачення світу та уявлення людей, що належать до тої або іншої культурної спільноти. Як будь-який соціальний феномен, ментальності історично мінливі, але зміни в них відбуваються дуже повільно. Суб'єктом ментальностей є не індивід, а соціум.
Як зазначає сучасний дослідник даної тематики Ф. X. Кессиді, «кожна нація — це свого роду індивідуальність, жива цілісність, головними ознаками якої є особливості психічного склад}' і типів мислення. Історія кожного народу (за інших рівних умов) є результатом взаємодії змінного соціального середовища і відносно незмінного складу (характеру) духовного світу цього народу».
Особливості менталітету українського народу.
В українському менталітеті найбільш яскраво простежуються:
- домінування емоцій та почуттів над інтелектом і волею. Українцям притаманні несталість емоцій та настрою, швидка запальність та швидке згасання емоцій. Емоційність наповнює життя як оптимізмом, так і песимізмом, сприяє перетворенню ненависті на любов, гніву - на милість тощо. Завдяки емоційності стосунки в суспільстві, родині будуються на щирості, характеризуються або приязністю, доброзичливістю, або сухістю, навіть нещирістю. Переконаність українця в будь-чому зазвичай зумовлюється емоційною наповненістю того, що йому пропонується. Отже, український народ захоплюється міфотворчістю, живе у світі міфів, живить себе міфами, легко переходить віл одного міфу до іншого;
- індивідуалізм. Український індивідуалізм сформувався завдяки життю в малому гурті, у родині. Він пов'язаний з обмеженістю, замкненістю, локальністю кола спілкування. Його вирізняють споглядальність, самозаглибленість, зосередженість на власних почуттях, відсутність агресивності, у ньому переважають образно-чуттєве начало, спокій і безтурботність (квієтичність). Індивідуалізм українців зумовлює усунення людини від розв'язання проблем суспільства, обмеження її зв'язків з іншими людьми. Українця цікавить тільки його найближче оточення, чужі, інші для нього далекі, їх можна використовувати, у разі потреби ними можна навіть маніпулювати. Головне для українця, щоб його не турбували. Український індивідуалізм можна визначити як стратегію виживання особи, а не спільноти. Українська людина завжди залишається з любов'ю і турботою наодинці. Індивідуалізм українського народу антидержавний, що виявляється в неприйнятті формально-інституційних відносин, передусім правових, а також у політичному інфантилізмі;
- інтровертність. Як відомо, інтроверт проектує власну активність на себе. Інтровертність спричиняє меншу залежність людини від зовнішнього середовища, орієнтує її на зміни власного внутрішнього світу. Інтровертність українців пов'язана з домінуванням минулого над майбутнім, байдужим ставленням до перспектив соціального розвитку. Українська інтровертність призводить до заміни істини пристрастю, бажанням, зацікавленістю, до пошуків не істини, а власної правди. Інтровертність зумовлює суперечності між містом і селом, які викликані тим, що інтровертність селянина не налаштовує його на зміну традиційних основ буття, які активно впроваджує в життя місто. У зв'язку з цим селянин відчуває до мешканця міста приховану антипатію;
- кордоцентризм. Ця складова українського менталітету тісно й органічно пов'язана з інтровертністю та індивідуалізмом. Кордоцентризм виявляється у прагненні жити, діяти за покликом серця, за інтуїтивним визнанням того, що є добро і зло. Це зумовлює втечу від реального життя в "життя душі", як стверджує культуролог М. Шлемкевич. Сподівання на вдачу, мінливість настрою притаманні українцям. Щирі стосунки, згідно з якими живе українець, поглиблюють, зміцнюють родинні зв'язки, приятелювання, шлюб, дружбу. Перевага серця над розумом, над раціональним розрахунком визначає всі сфери буття українського народу;
- екзекутивність. Пов'язана з домінуванням у психіці українців жіночого начала (хоча не є синонімом жіночості), орієнтує людину на репродуктивно-відтворювальну діяльність, уникнення наднормативності, нестандартності. Емоційно-етичні начала передбачають життя українця в умовах поміркованого традиціоналізму, консерватизму. Водночас екзекутивність виявляється в орієнтації переважно на виконавчу, обслуговуючу діяльність, у концентрації уваги на поточних проблемах. Вона сприяє сакралізації образу жінки, яка віддає перевагу покорі перед негараздами, відмовляється від опору злу. Слухняність, певне уникання ініціативи, романтичність, певна незахищеність, наївність, потреба в сильному захисникові - все це вияви екзекутивності;
- толерантність. Ця складова менталітету українців пов'язана з їхньою повагою до інших, бажанням порозумітися. Толерантність базується на архетип і рівності, притаманному українському народу. Українець "заплющує очі" на всі негаразди, тому його толерантність може переростати у всетерплячість, яка виступає своєрідним захистом своєї безпеки, у поступливість, коли людина не може нікому відмовити.
- антеїзм. Зумовлює формування відчуття спорідненості з рідною землею;
- селянськість. Забезпечує орієнтацію на селянські ідеали представників усіх верств населення, зумовлює їхній стиль життя. Поміркованість, традиційність, консерватизм, злиття з природою, а також працелюбність, завзятість, упертість породжені цією ментальною рисою. Зв'язок із землею, природою сприяє ліричному, сентиментальному ставленню української нації до світу, формує почуття власної гідності, впевненості у власні сили її представників;
- орієнтація на малий гурт. Пояснює прагнення українців творити Рай у власному Домі. Вони відчувають дискомфорт, коли опиняються без родинної допомоги, поза родинними зв'язками. У малому гурті завдяки взаємопорозумінню кожен може розкрити, реалізувати свої прагнення і бажання, йому пробачать недоліки, підтримають та заспокоюють. Тут цінується відповідальність за доручену справу, тут можна не соромитися власної недосконалості, а також почути схвалення за сумлінність і старанність.
Формування етносу та його світовідчуття значною мірою залежить від природно-географічного середовища. Лісостеп, степ та ліс, в умовах яких з давніх-давен жили предки українців, спричинили відповідний цьому середовищу спосіб життя, визначили характер життєдіяльності людей, особливості їх взаємовідносин, специфічні риси національного менталітету.
О. Нальчицький, один з дослідників українського менталітету, звертав увагу на те, що природа північних регіонів України сприяла формуванню у людей почуття обережності, підозри, терплячості та чекання, налаштовувала на боротьбу за життєвий простір та існування. Лісостепова природна зона відіграла важливу роль у тому, що людей, які тут жили, вирізняють мрійливість, чуттєвість, пасивність, безтурботність та прагнення до волі та анархії. Степ налаштовував людей на рух у безмежність, рух у нікуди та водночас на відмову від руху взагалі.
Усе це разом викликає у людини почуття відчаю, розчарування, безнадійності. Зміна настроїв стала основою розвитку імпульсивності, непередбачуваності, запальності українців.
М'який клімат, родюча земля, багатство природних надр, водяних і лісових ресурсів позбавляли людей, які жили на території України, агресивності, прагнення до захоплення інших земель, жорстокості, сприяли утвердженню толерантності стосовно сусідів, тих, хто не посягав на їхню територію. Життя в щедрих природних умовах робило людей врівноваженими, звільняло від необхідності побудови суспільства на принципах жорстокої нормативності, педантичності, виключало постійну запеклу боротьбу за розширення власного господарства, не налаштовувало на зовнішню активність, а навпаки, формувало мрійливо-споглядальне ставлення до світу. Водночас вельми сприятливі можливості досягнення високих результатів господарської діяльності викликали у населення ентузіастичне ставлення до розв'язання проблем, що поставали перед ним, породжували впевненість у тому, що всі питання будуть вирішені самі собою, без особливих зусиль.
Сприятливі природно-географічні умови викликали в людей повагу до природи, довіру до неї, її шанування та визнання високої значущості як первісної доброти, що наповнює і людський світ. Життя поза природою, без дотримання її законів, у цілому без опори на неї не уявлялося можливим. Природний рай спонукав людину створювати рай навколо себе.
Родючий природний грунт не вимагав обов'язково саме колективних зусиль задля результативності господарської діяльності. Природа зробила українця непідготовленим до боротьби з довкіллям, соціальними негараздами. Українців характеризує недієвість, вони уникають відповідальності, сповідують пасивність, невтручання у розв'язання проблем зовнішнього порядку.
Водночас природа сприяла формуванню та затвердженню індивідуалізму українців, який спричиняє уникання дієвості, панування самозамкненості, ізольованість, інтровертність та відмову від будь-якої залежності. У зв'язку з цим соціальні проблеми, їх розв'язання ніколи не були пріоритетними для українця, зосередженого на власному домогосподарстві, на досягненні власної самодостатності.
Природно-географічні умови зумовили не тільки затвердження притаманного українцям способу життя, нерозривно пов'язаного з природою, а й своєрідність способів ведення господарства. В Україні звикли до постійної, розмірної, невиснажливої роботи, що дарує задоволення і від неї самої, і від її результатів. Сільськогосподарська діяльність вимагала не жорстокого розподілу праці, суворої соціальної структури, екстраординарних дій, різких соціальних змін і перетворень, а збереження традиційних основ життя, панування консервативності
Український народ асоціює землю з матір'ю. Над землею і під нею міститься те, звідки приходить життя, і те, куди йдуть люди після смерті, - небо і підземне царство. Селянські пріоритети затвердили антеїзм (визнання землі головною силою, що забезпечує життя, відчуття спорідненості з нею) однією з головних рис характеристики українців.
Особливості природи, м'якість клімату лісостепу, безкраїсть степу, заспокійливе шепотіння лісів, за свідченням мовознавців, виявилися у своєрідності української мови. Вона характеризується мірним, гармонійним чергуванням голосних і приголосних, мелодійністю, милозвучністю, що створює атмосферу неспішного, доброзичливого та спокійного спілкування.
Становлення та еволюцію національного менталітету зумовлює й соціально-історична детермінанта. Менталітет українців зазнавав впливів таких складових суспільного життя, як політика, релігія, мораль тощо, ритм буття, характер комунікацій, соціальні катаклізми, реформи та ін., що призводило до зміни традиційних основ життєдіяльності народу, спрямованості його орієнтирів.
Особливість історії України полягає в тому, що незалежне, самостійне її життя обмежувалося невеликими проміжками часу. Безперервні навали різних держав і народів спричиняли постійні втрати територій. Несталість, постійні загрози духовно-культурного придушення, знищення найсвідоміших, найактивніших представників українського народу, а також зради власного народу українською елітою, людьми, які виступали його керманичами, характеризують життя нації. Це спричинило прагнення українців до самозбереження, зневіру у владу тощо. Тому українців вирізняють замкненість на "малому гурті", у першу чергу на родині, внутрішнє неприйняття влади при зовнішньому підпорядкуванню їй, комплекс меншовартості, другорядності, зайвості. Так, життя у складі Російської імперії поступово сформувало "малоросійський синдром", комплекс "молодшого брата", провінційності тощо.
Соціальні умови значною мірою спричинили те, що українці є людьми інтровертними - вони занурюються в особисті проблеми, опікуються власними питаннями, характеризуються зовнішньою пасивністю, самозаглибленням. Водночас постійні навали, пригнічення, зневажання викликали у них бажання боротися з ворогами, перемагати, примушували бути активними, не забувати про честь і гідність, виявляти шляхетність - ті якості, які визначають авантюрно-ентузіастичну, екстравертну людину.
Українська родина відрізнялася особливим статусом жінки. Вона була заповзятою, енергійною та більш вільною (порівняно зі ставленням до неї серед інших народів). Жінка забезпечує збереження родинних зв'язків, налаштовує на неагресивність, взаємопорозуміння, пріоритет родинних цінностей. Чоловік, батько в українській родині уособлював (хоча й обмежено) владу, грізну, караючу силу. Вагома роль жінки виявляється в пануванні принципу майнової рівності спадкоємців незалежно від статі та віку. Цей принцип рівності в розподілі майна переноситься українцями й на загальносоціальний рівень, завдяки чому ідеальне суспільство для них - це суспільство природної рівності всіх його представників. На ґрунті таких відносин сформувалося уявлення українців про ідеального керманича: керівника - колегіала, гетьмана, який виявляє схожу на материнську турботу про народ.
Особливості менталітету Великої Британії.
Насправді більшість з нас, коли мова йде про британський менталітет, уявляють собі типовий образ англійця – манірний і ввічливий. Але наскільки це правдива? Давайте краще дізнаємося про характер англійців й порівняємо їх з українцями. Ось список основних особливостей їх менталітету.
Чемність
Англійці дійсно ввічливі - це не міф. Вони чемні і ввічливі до оточуючих людей. Англійці вибачаються тисячу разів за день: слова sorry і excuse me вони кажуть, навіть якщо винен хтось інший. Перехожий зачепив плечем - англієць скаже sorry. Хтось наступив на ногу - британець інстинктивно вибачиться першим. А в разі, якщо він винен, - вибачиться кілька разів з непідробною щирістю. Будь-які розмови з незнайомими людьми в громадських місцях - з продавцями, касирами, ліфтерами, керуючими - обов'язково починаються з Please або Excuse me.
Ввічливість проявляється і в поведінці. Англійці не товпляться, намагаючись першими потрапити в вагон метро. Вони не намагаються зайняти чуже місце або ні за що не влізуть без черги. За правилами ввічливості вони не розмовляють голосно в громадських місцях. У метро, наприклад, найчастіше мовчать, навіть якщо їдуть з одним або компанією.
Особисті кордони
Британці трепетно відносяться до приватного життя. У них є строгі правила дотримання особистих кордонів. Наприклад, вони не підходять до людей занадто близько, завжди інтуїтивно витримуючи певну дистанцію. Це дуже помітно по тому, як британці стоять в черзі, розташовуються в ліфті, розсідаються в громадському транспорті. Вони завжди тримають дистанцію.
Фізична дистанція виражається також в дотиках. Навіть серед дуже близьких людей не прийнято часто доторкатися, обійматися й цілуватися. Вважається непристойним доторкатися до іншої людини своїм тілом: тому в вагоні метро англійці прокладають шлях через натовп за допомогою рук. Дотики до руки або плеча вважаються нормальними, решта - порушення особистих кордонів.
У англійців є строгі межі приватного життя. Англійці настільки поважають особисті кордони, що ніколи не входять до кімнат своїх дітей без стуку. Англійці не проходять в гостях далі вітальні і не показують свій будинок гостям: це приватна територія. Знайомитися без приводу, питати ім'я співрозмовника без важливої причини - теж порушення кордонів. Заводити розмову з незнайомою людиною небажано, максимум - можна дозволити собі small talk про погоду, якщо ситуація це допускає.
Консерватизм
Англійці консервативні в порівнянні з іншими націями - це теж не перебільшення. Звичайно, є британці з нестабільним характером, є абсолютно не консервативна молодь, є багато нових і модних течій. Але в цілому англійці не люблять зміни і цінують традиції. Вони їдять одну і ту ж традиційну англійську їжу на сніданок, обід і вечерю, ходять в один і той же паб, люблять знайомі предмети обстановки і антикваріат, цінують порядок і дисципліну.
Англійці важкі на підйом, їм не властива спонтанність. Вони майже ніколи не вирішують нічого раптово. А будь-які великі справи планують за кілька тижнів або місяців. Вони записуються до зубного лікаря не на наступний тиждень, а через два місяці. Відпустка планують за рік, а великі події - весілля та ювілеї - за пару років.
Особливе почуття гумору
Почуття гумору виділяється серед інших особливостей британського менталітету тим, що англійці його вважають своєю перевагою. Вони пишаються своїм почуттям гумору - не тільки наявністю, а й його специфікою, відмінностями в порівнянні з іншими націями. І їх гумор дійсно особливий. По-перше, часто його складно взагалі помітити. По-друге, навіть якщо ви помітите, що англієць сказав щось смішне, то необов'язково зрозумієте гумор. І по-третє, деякі жарти можуть вас зачепити або образити, якщо ви не звикли до такого гумору.
Висновок.
Формування менталітету народу - процес складний і тривалий. Постійна міграція численних народів зумовила поєднання толерантності з негативним ставленням однієї етнічної групи до іншої. Разом з тим міграційні процеси сприяли, з одного боку, формуванню в усіх націях та культурах пасивного сприйняття цінностей інших народів, а з другого - використання цих цінностей задля збереження та вдосконалення власних здобутків.
Список використаної літератури:
https://studfile.net/preview/1785196/page:4/
https://ru.osvita.ua/vnz/reports/history/33628/
http://ukrconf.fl.kpi.ua/wp-content/uploads/2014/12/6.-Pytaylo-Iryna.pdf
Штейнталь, X. Грамматика, логика и психология [Текст] / X. Штейнталь // История языкознания в очерках и извлечениях. — М., 1960. — С. 1.
Кессиди, Ф. X. Народ и нация [Текст] / Ф. X. Кессиди // Филос. и социол. мысль. - 1992. - № 6. - С. 37.