«КЛАСИНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
РЕФЕРАТ З ДИСЦИПЛІНИ
Політична економіка
Тема : Засоби праці та земля як особливий засіб праці.
Виконав:
Студент групи ЗЛ-121
ПІП: Копійка Іван Миколайович
Перевірив:
Салига Костянтин Сергійович
Кількість отриманих балів:______
Підпис викладача________________
Жовті Води
2022 рік
План.
Вступ.
Поняття та класифікація засобів праці.
Сутність засобів праці.
Земля як особливий засіб праці.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ.
У рефераті розглянуто методологічні та організаційні основи побудови бухгалтерського обліку засобів праці, питання документування господарських операцій з надходження, переміщення та вибуття засобів праці на підприємстві, особливості організації їх синтетичного та аналітичного обліку, порядок відображення даних про засоби праці в облікових регістрах та розкриття інформації щодо них у бухгалтерській звітності.
Земля як засіб виробництва - природна умова праці, необхідна матеріальна передумова для будь-якого процесу виробництва. Безпосередньо економічне значення землі визначається тим, що вона є головним засобом виробництва і в першу чергу в сільському та лісовому господарстві. Як засіб виробництва земля має ряд суттєвих особливостей.
Земля - невідтворювані засіб виробництва, звідси природна обмеженість земельних ресурсів взагалі і придатних для сільськогосподарського використання зокрема. Властивості землі як засобу виробництва залежать від кліматичних та інших природних факторів, оскільки кожен дану ділянку землі в просторі непереместім.
Основна властивість землі як засобу виробництва - родючість, тобто здатність відтворювати необхідні кошти для їжі людини та корму для тваринництва.
Усі засоби виробництва в залежності від їх функцій у процесі праці діляться на предмети і засоби праці. Специфіка землі полягає в тому, що вона одночасно виступає предметом і засобом праці. Родючість не є виключно природною властивістю землі; воно підтримується і підвищується в ході виробничого процесу (обробка, внесення добрив, меліорація і пр). У цьому сенсі земля виступає як предмет праці.
Земля як умова і основа організації всієї технології сільськогосподарського виробництва є засобом праці.
Поняття та класифікація засобів праці.
За́соби пра́ці - речі або їх комплекс, за допомогою яких людина виробляє життєві блага, тобто це інструменти і обладнання, машини і устаткування, земля і дороги, виробничі будівлі і споруди.
До засобів праці належать знаряддя. Засоби праці, за винятком малоцінних та швидкозношуваних предметів, називають основними засобами.
Основні засоби праці класифікують за такими ознаками:
за функціональним призначенням:
виробничі (будівлі цеху, транспорт);
невиробничі.
за речовим характером:
інвентарні;
неінвентарні.
за використанням:
діючі;
недіючі;
запасні.
за галузями економічної діяльності:
промисловість;
сільське господарство;
будівництво;
транспорт.
за виробничою роллю в процесі виробництва:
активні;
пасивні.
за належністю:
власні;
орендовані.
Засоби праці у сучасних умовах господарювання відіграють визначальну роль, оскільки вони становлять вагому частину майна будь-якого суб’єкта господарювання. Проблеми їх обліку, аналізу та контролю є предметом особливої уваги економічної науки.
Економічні реформи в Україні, які направлені на глобалізацію фінансових ринків та вихід з кризового стану, змінюють економічне, інформаційне та правове середовище функціонування підприємств. В області бухгалтерського обліку відбуваються важливі зміни, пов'язані з розвитком ринкових відносин, реформуванням власності. На сучасному етапі вельми необхідна адекватна ринковій економіці організація управління діяльністю підприємств, оскільки саме на підприємствах формується основа фінансової системи держави. Це обумовлює необхідність розвитку та вдосконалення теоретичних засад бухгалтерського обліку з метою їх впровадження під час розв'язання практичних проблем.
Сутність засобів праці.
У зарубіжній і вітчизняній літературі значну увагу приділяють розкриттю сутності засобів праці, їх класифікації, особливостям оцінки, порядку документального оформлення операцій з ними, проблемам амортизації, відображенню в обліку витрат на ремонт окремих засобів праці, а також шляхам удосконалення обліку операцій із засобами праці. Ці питання розглянуто у працях таких вчених, як І.А. Бланк, С.Ф. Голов, Ф.Ф. Бутинець, М.Ф. Огійчук, Л.Л. Горецька, А.Г. Загородній, С.О. Левицька, І.В. Ковальчук, Н.М. Малюга, В.В. Сопко, Л.К. Сук, В.Є. Ванкевич, К. Друрі, Л.В. Зубарева, І.П. Ламанов, Б. Нідлз, М.Р. Метьюс, Я.В. Соколов та ін.
Отримані впродовж тривалого періоду результати теоретичних і практичних розробок із удосконалення обліку засобів праці позитивно вплинули на розвиток вітчизняної теорії обліку. Разом з тим залишається низка проблем методологічного й практичного характеру, зокрема, щодо трактування терміну „засоби праці” та їх класифікації, методичного забезпечення оцінки вартості засобів праці на різних етапах розвитку підприємства, а також гармонізації обліку засобів праці із міжнародними стандартами.
У широкому сенсі поняття „облік” означає спостереження, вимірювання, реєстрацію певних природних або суспільних явищ.
Для людства важливим є облік усіх явищ, що впливають на членів суспільства, але об’єктом особливої уваги є господарська діяльність, основу якої становить виробництво матеріальних благ.
Господарська діяльність – це будь-яка діяльність, пов’язана з виробництвом, обміном і споживанням матеріальних та нематеріальних благ. Господарська діяльність, яка здійснюється з метою отримання прибутку, є підприємницькою діяльністю (підприємництвом).
Суб’єктами господарської діяльності є фізичні (громадяни) та юридичні (підприємства, організації, установи) особи.
Для здійснення господарської діяльності підприємства повинні мати необхідні засоби виробництва, які складаються із засобів і предметів праці.
Під засобами праці розуміють річ (або комплекс речей), яку працівник розміщує між собою і предметом праці так, аби вона була провідником його дій на цей предмет. Засоби праці за своєю суттю можуть бути двох видів: знаряддя праці і предмети, що забезпечують умови праці.
Знаряддя праці – це такі її засоби, з допомогою яких виробляються матеріальні і духовні цінності (тобто машини, обладнання, верстати, інструменти тощо). Вони призначені діяти на предмети праці і видозмінювати їх у процесі виробництва.
Предмети, за допомогою яких на підприємствах створюються умови для організації і нормального ведення процесу виробництва (будови, споруди, господарський інвентар, транспортні засоби тощо), належать до другого виду засобів праці – забезпечують умови праці на виробництві.
Побудова обліку засобів праці визначається особливим характером їх функціонування у процесі діяльності. Особливістю засобів праці є те, що вони протягом тривалого часу багаторазово використовуються у згаданому операційному процесі, поступово зношуються, зберігаючи при цьому свою натуральну форму.
Характерна особливість засобів праці полягає також у тому, що вони не мають тієї загальної взаємозамінюваності, яка характерна для потенційної робочої сили та запасів діяльності. Тому ефективність їх різна за галузями, підприємствами, окремими видами. Ця різниця для кожного конкретного засобу праці залежить від його технічного і морального зносу.
Характерні ознаки всіх засобів праці ще й такі: вони беруть участь у процесі діяльності, зберігаючи натуральну (речовинну) форму і поступово (частинами) переносячи вартість на новий виготовлений продукт у формі амортизації. Розмір амортизації того чи іншого засобу праці визначається ступенем його зношення у процесі використання.
Підприємства постійно поповнюються новими засобами праці згідно з досягнутим рівнем технології виробництва, характером і обсягом виготовлюваної продукції. Обізнаність щодо наявності засобів праці і постійний контроль за ефективним їх використанням – важливі чинники в управлінні діяльністю кожного підприємства. Цьому має сприяти добре побудований і організований їх облік. Важливими умовами для раціональної організації такого обліку є науково обґрунтована класифікація цих засобів і їх оцінка.
У фінансовій системі при плануванні та обліку всі засоби праці поділяються на дві великі групи – оборотні та необоротні. Основу такого поділу формує: з одного боку, ліміт ціни придбання, а з іншого – строк використання.
До основних засобів належить засоби праці, що експлуатуються довше ніж один рік і мають вартість понад встановлений ліміт (виняток становить лабораторне обладнання, для якого ліміт значно вищий); повністю і багаторазово беруть участь у процесі виробництва, переносять свою вартість на готову продукцію частинами, у міру зносу. Це такі: земельні ділянки; капітальні витрати по поліпшенню земель; будинки і споруди; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, приладдя та інвентар; тварини; багаторічні насадження; інші основні засоби.
Група „Інші необоротні матеріальні активи” включає в себе: бібліотечні фонди; малоцінні необоротні активи; тимчасові (нетитульні споруди); природні ресурси; інвентарна тара; предмети прокату; інші необоротні матеріальні активи.
Група „Нематеріальні активи” включає в себе: права на об’єкти промислової власності; авторські та суміжні з ними права; права на знаки для товарів і послуг; права користування природними ресурсами; права користування майном; незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи; інші нематеріальні активи.
Окрім вищенаведених до необоротних засобів праці належить також група „Довгострокові біологічні активи”, які поділяють на такі групи:
− довгострокові біологічні активи рослинництва;
− довгострокові біологічні активи тваринництва;
− незрілі довгострокові біологічні активи.
До оборотних засобів праці підприємств і господарських організацій належать і обліковуються у складі запасів у обороті, у складі МШП, або у складі поточних біологічних активів такі об’єкти:
1) у складі малоцінних та швидкозношуваних предметів:
а) предмети, які служать менш ніж один рік, незалежно від їх вартості;
б) предмети вартістю, нижчою за ліміт, який встановлено відповідними нормативними актами, незалежно від терміну їх служби, за винятком сільськогосподарських машин та знаряддя, а також довгострокових біологічних активів тваринництва, які належать до необоротних активів незалежно від їх вартості;
в) прилади, засоби автоматизації і лабораторне обладнання, нижчі за встановлений ліміт, придбані науково-дослідними організаціями і промисловими підприємствами для центральних заводських лабораторій в установленому порядку;
г) спеціальні інструменти, пристрої та інструменти цільового призначення для серійного чи масового виробництва певних виробів або для виконання індивідуального замовлення незалежно від їх вартості;
д) спеціальний одяг, спеціальне взуття і постільне майно незалежно від його вартості і терміну служби, за винятком постільного майна, що обліковується у складі основних засобів готелів.
2) у складі поточних біологічних активів: поточні біологічні активи рослинництва; поточні біологічні активи тваринництва; тварини на відгодівлі; птиця; звірі; кролі; сім'ї бджіл; доросла худоба, що вибракувана з основного стада; худоба, що прийнята від населення для реалізації; службові собаки.
За своїм призначенням усі засоби праці – оборотні та необоротні, можуть бути двох видів: загального і спеціального призначення. В основі такого поділу лежать три ознаки: розмір затрат на придбання або спорудження; порядок їх погашення; термін служби та інші.
Необхідною умовою організації обліку засобів праці є єдиний принцип їх грошової оцінки – по первісній, залишковій, відновлювальній і ліквідаційній вартості.
Відображенню в обліку будь-яких об’єктів передує спостереження за ними. Спостереження є необхідним для того, щоб переконатися в існуванні об’єкта. Результати спостереження оформлюють за допомогою первинних документів, у яких зазначають факти господарської діяльності (первинні одиниці бухгалтерського спостереження). Тобто первинні документи є письмовим доказом фактичного здійснення господарської операції або письмовим розпорядженням на її здійснення.
Надходження, переміщення та вибуття засобів праці на підприємстві оформляється відповідними первинними та зведеними обліковими документами, які складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій також здійснюється з використанням виготовлених самостійно бланків, які обов’язково містять реквізити типових або спеціалізованих форм.
На кожному конкретному підприємстві цілком закономірно використовується лише певна частина синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) та субрахунків (рахунків другого порядку), передбачених типовим Планом рахунків. Тому кожне підприємство розробляє для себе Робочий план рахунків, включаючи до нього лише ті рахунки, що мають практичне застосування на даному підприємстві та визначаючись при цьому з аналітичними рахунками.
Для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух засобів праці призначено рахунки: 10 „Основні засоби”, 11 “Інші необоротні матеріальні активи”, 12 “Нематеріальні активи”, 15 “Капітальні інвестиції”, 16 „Довгострокові біологічні активи”, 184 “Інші необоротні активи”, 21 „Поточні біологічні активи” та 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”.
Згідно Методичних рекомендацій щодо застосування регістрів журнально-ордерної форми обліку для сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 04.06.2009 р. № 390 синтетичний облік за рахунками 10, 11, 12, 13, 16, 19 ведуть в Журналі-ордері № 4 А с.-г. Записи здійснюють на підставі первинних документів, бухгалтерських довідок.
Дані про рух та наявність МШП в грошовому виразі за місцями зберігання (матеріально-відповідальними особами) узагальнюються за місяць в Журналі-ордері № 5 А с.-г., який об’єднано з відомістю.
Для обліку поточних біологічних активів передбачено Журнал-ордер № 8 с.-г. та Відомості № 8.1 с.-г. та № 8.2 с.-г.
Інформація, відображена в облікових регістрах та Головній книзі в кінці звітного періоду узагальнюючим підсумком переноситься до форм річної фінансової звітності. Основна узагальнена інформація про наявність і рух засобів праці підприємства наведена у Балансі (Звіті про фінансовий стан) (ф. № 1), Звіті про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) (ф. № 2) та Примітках до фінансової звітності.
Інформація про засоби праці підприємства також відображається у статистичній звітності.
Земля як особливий засіб праці.
Земля як економічний об'єкт - це частина земної поверхні, в межах якої здійснюється виробничо-економічна діяльність населення і формуються його життєві умови. Для аграрних підприємств поняття "земля" збігається з поняттям "ґрунт", тобто верхній родючий шар, на якому вирощують різні сільськогосподарські культури. Але з огляду на роль і значення землі в житті людини її не можна ототожнювати з поняттям "ґрунт", оскільки земля - це простір, необхідний як умова всякого виробництва і всякої людської діяльності.
У сферах виробничої діяльності людини роль землі неоднакова: у промисловості, за винятком добувної, вона функціонує як фундамент, є просторовою базою виробництва, а в гірничій промисловості, окрім того, - ще й складом мінерально-сировинних ресурсів, арсеналом засобів праці. Тут процес виробництва й одержання продукції не залежить від якості ґрунту, рельєфу і багатьох інших властивостей, притаманних землі. У сільському господарстві отримання продукції пов'язане, власне, з якісним станом землі, характером та умовами її використання. Вона є важливою продуктивною силою, без неї не може здійснюватися сільськогосподарське виробництво. У сільському господарстві земля, залучена до виробництва, в процесі якого до неї прикладається жива й уречевлена праця, стає, безумовно, головним засобом виробництва.
Якщо в несільськогосподарських сферах продукт праці є наслідком безпосередньої дії праці та її засобів, то в сільськогосподарському виробництві - наслідком біологічних процесів, тобто процес створення продукту має органічний характер. (Структурна схема процесу виробництва неаграрного підприємства)
Наприклад, пшениця не створюється - вона проростає. Роль праці та її засобів полягає в тому, що вони ініціюють і регулюють біологічний процес, надають йому суспільного змісту, внаслідок чого і виникає сільськогосподарський продукт. Земля в аграрному виробництві не мертве, а особливе органічне тіло. Грунт є своєрідною сполучною тканиною між живою та неживою природою, між працею як ініціатором і регулятором біологічних процесів та матеріальними наслідками цих процесів, запрограмованих працею. Із цього випливає, що земля є не умовою виробництва, як в інших галузях, а його елемен том і в цьому випадку - головним елементом і вирішальною складовою створення продукту як споживчої вартості. Більше того, земля - це елемент виробництва, який визначає діяльність та ефективність впливу інших елементів. І праця, і вплив механічних засобів виробництва мають сенс тоді, коли вони впливають на продуктивні можливості землі як безпосереднього природно-біологічного творця продукту.
Земля в сільському господарстві функціонує як предмет праці й засіб праці.
Як предмет праці земля виявляє себе тоді, коли людина діє на її верхній горизонт - ґрунт і створює необхідні умови для росту та розвитку сільськогосподарських культур. Отже, предметом праці у виробничому процесі земля стає тоді, коли потрібний вплив праці для перетворення її на активний і самостійно діючий засіб виробництва, що безпосередньо створює продукт.
Як засіб праці вона постає тоді, коли людина, обробляючи грунт використовує її механічні, фізичні хімічні та інші властивості, впливає на культурну рослину, забезпечує тим самим необхідні умови для її росту та розвитку.
(Структурна схема процесу виробництва аграрного виробництва.)
Отже, лише завдяки праці земля стає засобом виробництва і придатною для господарського використання. Водночас вона є необхідною матеріальною передумовою процесу праці, важливим речовим чинником виробництва. Якщо в промисловості, за швидкого розвитку продуктивних сил, усі старі машини повинні бути замінені вигіднішими, тобто викинуті, - земля постійно поліпшуватиметься, коли на ній правильно господарювати. Земля - умова існування багатьох поколінь, необмежених у часі, вона належить до невідтворювальних засобів виробництва і є особливим, єдиним, оригінальним і незамінним засобом виробництва.
Земельні ресурси мають низку специфічних особливостей, які суттєво відрізняють її від інших засобів виробництва і значно впливають на економіку аграрних підприємств.
Земля - це продукт природи, і лише в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва, а інші є результатом людської праці. Не будучи результатом людської праці, земля не має вартості й не може бути заново створена. Останнє обумовлюється тим, що на створення 1 см шару ґрунту потрібно, за різними оцінками, від 50 до 100 років. При використанні землі не робляться амортизаційні відрахування, а отже вона не бере поки що участі в формуванні собівартості сільськогосподарської продукції.
Зауважуючи функціональну роль землі як безпосереднього творця споживчих вартостей, землю не можна (у всякому випадку на сучасному етапі виробництва) нічим замінити, без неї не може здійснюватись виробничий процес. Упровадження гідропоніки не спростовує цього положення, оскільки функції ґрунту тут виконують суміші землі й води, або водні розчини. Але, по-перше, з економічного погляду, водні розчини вже давно прирівнюються до землі як такої, а по-друге (і це найголовніше), функції, їх джерела та результати реалізації залишаються тими самими.
Земля - це продукт природи, і лише в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва, а інші є результатом людської праці. Не будучи результатом людської праці, земля не має вартості й не може бути заново створена. Останнє обумовлюється тим, що на створення 1 см шару ґрунту потрібно, за різними оцінками, від 50 до 100 років. При використанні землі не робляться амортизаційні відрахування, а отже вона не бере поки що участі в формуванні собівартості сільськогосподарської продукції.
Зауважуючи функціональну роль землі як безпосереднього творця споживчих вартостей, землю не можна (у всякому випадку на сучасному етапі виробництва) нічим замінити, без неї не може здійснюватись виробничий процес. Упровадження гідропоніки не спростовує цього положення, оскільки функції ґрунту тут виконують суміші землі й води, або водні розчини. Але, по-перше, з економічного погляду, водні розчини вже давно прирівнюються до землі як такої, а по-друге (і це найголовніше), функції, їх джерела та результати реалізації залишаються тими самими.
Земля - територіально обмежена, їі поверхню не можна збільшити. В окремих господарствах земельні ресурси визначаються межами, а загалом на планеті вони обмежені поверхнею суші. Зі загальної площі суші 20 % займають пустелі, ЗО % ліси і У8 гори. Сільськогосподарські угіддя в усьому світі розміщено на трохи більше ніж 10 відсотках суші; з них на ріллю припадає 10 %, 17 % становлять пасовища та сінокоси, 23 % ліси і 42 % вважається непридатними для використання у сільському господарстві через відсутність достатньої кількості тепла, 8 % землі зайнято населеними пунктами і промисловими підприємствами.
Використання земельних ділянок пов'язано з постійним місцем їх розташування. Земельні ділянки не можна переміщувати з місця на місце, на відміну використання інших засобів і предметів праці, не пов'язаних з постійним місцем. Наприклад, трактори, автомобілі, комбайни, верстати тощо можна застосовувати в різних місцях, переміщати їх за потреби в просторі й на будь-якій віддалі.
Земельні ділянки неоднорідні тав. якостями. Вони відрізняються не лише за вмістом поживних речовин у ґрунті, а й за рельєфом та іншими ознаками. Це об'єктивний фактор. Його необхідно брати до уваги, складаючи плани виробництва і здійснюючи порівняння економічної оцінки діяльності окремих підприємств, оскільки за однакового вкладення праці та засобів на одиницю площі результати в кількості отриманої продукції можуть бути різними. Під дією людини ці відмінності можуть згладжуватись або поглиблюватись, впливаючи на рівень продуктивності праці, собівартість продукції й інші показники економічної ефективності аграрних підприємств. Неправильне використання землі може, в кінцевому підсумку, звести нанівець роль і значення всіх інших чинників виробництва.
Якщо правильно використовувати землю, вона не зношується і не погіршується, а на противагу іншим засобам виробництва, створеним людською працею, навпаки, поліпшується і підвищує свою продуктивність. Ця особливість землі обумовлена її властивістю задовольняти рослини необхідними поживними речовинами та формувати врожай.
Усі особливості землі як засобу виробництва зауважуються і в теорії, і в практиці раціонального її використання. Зусилля людини можуть активно впливати на поліпшення родючості ґрунту. Цей рівень залежить від того, як розвиваються продуктивні сили, на якому рівні застосовуються досягнення науки і техніки та прогресивні технології у виробництві.
Висновок.
Теоретичні і практичні засади організації обліку засобів праці необхідно удосконалювати у напрямі розширення її управлінських можливостей, максимально пристосовуючи до практичних потреб суб’єктів підприємницької діяльності, що виникають у процесі прийняття управлінських рішень щодо руху засобів праці та ефективності їх використання. Основними шляхами удосконалення організації обліку засобів праці є раціоналізація як кожної форми документів і регістрів обліку, так і методів, і способів збирання, обробки і узагальнення облікової інформації, адаптованих до сучасних умов.
Земля виявляє себе як предмет праці, тоді коли потрібний вплив праці для перетворення її на активний і самостійно діючий засіб виробництва, що безпосередньо створює продукт. Як засіб праці вона постає тоді, коли людина обробляючи ґрунт використовує її механічні, фізичні, хімічні та інші властивості, впливає на культурну рослину, забезпечує тим самим необхідні умови для її росту та розвитку.
Також, обґрунтовано, що найважливіший напрямок у вирішенні завдання сталого розвитку сільського господарства — забезпечення простого і розширеного відтворення родючості ґрунтів. Всі фактори підвищення економічної родючості запропоновано об'єднати в такі групи: біологічні, технологічні, технічні, організаційно-економічні, соціально-економічні. Дія зазначених факторів обумовлена і безпосередньо пов'язана з кількістю і якістю живої і уречевленої праці, втіленої в засобах виробництва. Кожна група чинників підвищення економічної родючості включає в себе систему заходів, що забезпечують вдосконалення методів обробітки ґрунту і впливу на рослини і засоби виробництва.
Список використаної літератури:
1. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: навч. посібник / І.В. Ковальчук. − К.: Знання, 2008. − 679 с.
2. Сопко В. Деякі питання термінології та класифікації засобів праці / В. Сопко, В. Карєв // Бухгалтерський облік і аудит. – 2006. – № 3. – С. 11-15.
3. Фінансовий та управлінський облік на сільськогосподарських підприємствах: Підручник / За ред. проф. М.Ф. Огійчука. – 5-те вид., перероб. і допов. – К.: Алерта, 2009. – 1056.
4. Варламов О.О. Історія земельних відносин і землеустрою (підручники та навчальні посібники для вузів), вид. Колос; 2000 рік.
5. Сулін М.А. Землевпорядкування: Підручник для вузів, вид. Лань, 2005 рік.