Лiтература
Лопухів Б.Р. Історія фашистського режиму в Італії М., 1977, с.250. - Відхилення від демократії: досвід Італії / Данилов С.Ю. Правові демократичні держави: нариси історії. М., 2009, с. 112. - Дюверже М. Політичні партії. М., 2000, с. 81. - всі дані по виборам в Італії см. Вибори в усьому світі. Електоральна свобода і общественнийпрогресс. Енциклопедичний довідник. Упоряд. Танін-Львів А А. М., 2001, с. 195.- Відхилення від демократії: досвід Італії / Данилов С.Ю. Правові демократичні держави: нариси історії. М., 2009, с. 119 -122.«СССР и капиталистические страны», стат. сб. технико-экономических показателей. М., 1939, стр. 15.«Мировые экономические кризисы 1848—1935 гг.», т. I. М., 1937, стр. 405. Кучинский Ю. История условий труда в Германии. М., 1949, стр. 275. Безработица среди этого слоя достигла в 1933 г. около 600 тыс. человек. В Германии имелось свыше 5 млн подобных хозяйств (Петрушев А. Аграрные отношения в Германии. М., 1945, стр. 39).«Verhandlungen des Reichstags» (далее — VdR), IV Wahlperiode, Bd. 427, S. 4747. Berlin, 1930.См., напр., Severing С. Mein Lebensweg, Bd. II, Köln, 1950, S. 255. Эта двуличная тактика руководства вызвала сильное негодование рядовых рабочих — социал-демократов. Правление СДПГ получало сотни негодующих писем и было вынуждено выпустить специальное разъяснение, где утверждалось, будто неявка ряда депутатов носила «случайный характер» (SozialdemokratischeParteikorrespondenz, 1930, N 5, S. 290).«СССР и капиталистические страны», стат. сб. технико-экономических показателей. М., 1939, стр. 15.«Мировые экономические кризисы 1848—1935 гг.», т. I. М., 1937, стр. 405. Кучинский Ю. История условий труда в Германии. М., 1949, стр. 275. Безработица среди этого слоя достигла в 1933 г. около 600 тыс. человек. В Германии имелось свыше 5 млн подобных хозяйств (Петрушев А. Аграрные отношения в Германии. М., 1945, стр. 39).«Verhandlungen des Reichstags» (далее — VdR), IV Wahlperiode, Bd. 427, S. 4747. Berlin, 1930.См., напр., Severing С. Mein Lebensweg, Bd. II, Köln, 1950, S. 255.Эта двуличная тактика руководства вызвала сильное негодование рядовых рабочих — социал-демократов. Правление СДПГ получало сотни негодующих писем и было вынуждено выпустить специальное разъяснение, где утверждалось, будто неявка ряда депутатов носила «случайный характер» (SozialdemokratischeParteikorrespondenz, 1930, N 5, S. 290).Горбатенко В. Демократія. Управління. Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства: монографія / В. Горбатенко, В. Цвєтков. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 248 с. 2. Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть: монографія / В. Горбатенко. – К.: Вид. центр «Академія», 1999. – 239 с. 3. Колодій А.Ф. Парадигми змін і сучасний політичний процес в Україні / А.Ф. Колодій // Соціальне прогнозування та проектування: модернізація політичної системи України. Матеріали Міжнародної наукової конференції, 28 березня 2014 року. – Запоріжжя: ЗНУ, 2014. – С. 276-280. 4. Кривошеїн В.В. Ризики модернізації в контексті трансформації українського суспільства [Електронний ресурс] / В.В. Кривошеїн // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Сер. Філософія, філософія права, політологія, соціологія. – 2013. – № 3. – С. 186-189. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnyua_2013_3_26. – Назва з екрана. 5. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? / Н.И. Михальченко. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2001. – 440 с. 6. Мороз В. Справедливість є. Але за неї нікому боротися[Електронний ресурс] / В. Мороз. Волошин Ю. О. Юридична енциклопедія : принцип : в 6 т. / Ю. О. Волошин ; [редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.]. – К. : Українська енциклопедія. – 2003. – Т. 5. – 736 с. 263. Глосарій термінів Європейського Союзу [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.europa. dovidka.com.ua. 264. Законотворчість : словник термінів і понять з міжнародного та європейського права. – К. : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2005. – 160 с. 265. Європейський Союз : словник-довідник / [ред. Ю. Марченко]. – К. : К.І.С., 2001. – 152 с. 266. Оніщенко Н. М. Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т. / Н. М. Оніщенко ; [відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко]. – К. : Ін Юре, 2003. – 1232 с. 267. Польша. Вопросы и ответы : cправочник / [общ. ред. и сост. В. А. Светлова]. – М. : Политиздат, 1991. – 192 с. 268. Польща твій діловий партнер : довідник. – Варшава : Інститут кон’юнктур і цін зовнішньої торгівлі, 2005. – 181 с. 269. Правовые системы стран мира : энциклопедический справочник / [отв. ред. А. Я. Сухарев].
Контрольна самостійна робота № 2
Тема: Виборчі системи й політичний процес
План:
1.Типи виборчих систем.
2.Політичні технології в передвиборній боротьбі.
3.Вибори в країнах Заходу.
4.Вибори й механізм виборчих кампаній в Україні.
1.Типи виборчих систем
Розглянемо виборчу систему у вузькому сенсі цього терміна, тобто як спосіб розподілу місць в органі державної влади між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців.
За походженням всі виборчі системи можна розділити на три великі категорії:
1. Виборчі системи, які з'явилися еволюційно. Англомовні і скандинавські країни мають давню історію вільних виборів і їх виборчі системи існують близько століття.
2. Виборчі системи, які з'явилися внаслідок зміни конституційного ладу кілька десятиліть тому. Виборчі системи Франції, Німеччини, Італії та Австрії базуються на конституціях, які були створені після Другої світової війни.
3. Виборчі системи, які недавно з'явилися після встановлення нового конституційного порядку. Сьогодні Іспанія, Португалія, Греція проводять вибори на альтернативній основі, але виборча система країни, яка нещодавно впровадила в життя принцип вільного вибору, не здатна відразу ж інституційно закріпити його в повній мірі. До цієї ж категорії можна певною мірою віднести і пострадянські країни, в тому числі і Україна.
Сучасні демократії застосовують широку гаму різноманітних виборчих систем (їх близько 350), кожна з яких має властиві лише їй переваги і недоліки. Ця різноманітність визначається історичними, культурними особливостями, а також політичними цілями. Як зазначають Р. Таагепера і М.С. Шугарт, в порівнянні з іншими елементами політичної системи електоральними правилами легше маніпулювати, вони дозволяють створити переваги кільком великим партіям і звести нанівець роль дрібних партій або, навпаки, дати останнім право на парламентське представництво.
Як правило, виборчі системи є різні модифікації двох основних типів: мажоритарної і пропорційної.
Мажоритарна система. В основі мажоритарної системи лежить принцип більшості (переможцем на виборах вважається кандидат, який набрав більшість голосів). Виборчі округи тут є одномандатними, тобто від кожного округу обирається один депутат. Мажоритарна система має свої різновиди.
При мажоритарній системі відносної (простого) більшості обраним вважається той кандидат, який отримав більше голосів виборців, ніж будь-який з його суперників. Система проста, тому що забезпечує перемогу одній партії (кандидата) навіть при мінімальному перевазі. Але може статися так, що за перемогла партію проголосує меншість виборців (решту голосів заберуть інші партії), і уряд, який сформує ця партія, не користуватиметься підтримкою більшості громадян. За аналогією зі стрибками цю систему іноді називають "переможець отримує все". В даний час ця система використовується в США, Канаді, Великобританії, Новій Зеландії та ін.
Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що обраним є той кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, які брали участь в голосуванні (50% плюс один голос).
У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи:
• система двох турів. Якщо жоден з кандидатів не набрав більше 50% голосів виборців, проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися найкращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне). Така система використовується, наприклад, при виборі президента Росії, причому в другому турі кандидату досить отримати відносну більшість голосів;
• альтернативне голосування використовується при виборах в нижню палату парламенту Австралії. В одномандатному окрузі виборець голосує за кількох кандидатів, відзначаючи цифрами (1, 2, 3 і т.д.) проти прізвищ їх перевагу для виборця (рейтингове голосування). Якщо ніхто з кандидатів не набере абсолютної більшості, з подальшого підрахунку виключаються кандидати з найменшими першими перевагами, а голоси, подані за них, передаються кандидатам других переваг. Потім виключаються кандидати з найменшим числом перших і других переваг. Перерозподіл голосів відбувається до тих пір, поки один з кандидатів не набере абсолютну кількість голосів.
• Вкрай рідко використовується мажоритарна система кваліфікованої більшості, коли потрібна підтримка 2/3 або 3/4 від загального числа поданих голосів (знайшла застосування в Чилі під час виборів депутатів Парламенту).
Пропорційна система передбачає голосування за списками партій, що означає виділення багатомандатного округу (округом є вся територія країни) або декількох округів. Це найбільш поширена система (країни Латинської Америки, Бельгія, Швеція та ін.). Сенс цієї системи полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті число мандатів, пропорційне кількості поданих за неї голосів. При всій демократичності у цій системи є один недолік. Вона гарантує представництво навіть дрібніх партій, що при парламентської чи змішаної форми правління створює проблеми з формуванням уряду. Таке стає можливим, коли жодна з партій не має в парламенті абсолютної більшості або не може його створити, не вступив в коаліцію з іншими партіями. У багатьох країнах намагаються згладити цей недолік, а також зайву фрагментацію партій, вводячи "виборчий поріг" (бар'єр) - найменша кількість голосів, необхідну для обрання одного депутата. Зазвичай в різних країнах це 2-5%. Наприклад, в Росії цей поріг становить 5% голосів виборців.
Існує безліч варіантів пропорційної системи голосування.
• система з загальнонаціональними партійними списком (Ізраїль, Нідерланди). Голосування відбувається в масштабі всієї країни в рамках єдиного загальнонаціонального округу;
• система з регіональними партійними списками передбачає формування кількох округів (Австрія, Греція, Іспанія, Скандинавські країни та ін.);
• система з закритим списком: виборець голосує за партію і не може висловити свою перевагу окремим кандидатом, внесеним до партійного списку. Кандидати в партійному списку розташовуються в порядку спадання важливості, і ті, що розташовані в кінці списку, мають менші шанси на перемогу;
• система з відкритим списком дозволяє голосувати за партію і виражати перевагу комусь із її кандидатів, тобто виборці можуть змінити розташування кандидатів у списку (преференційований голосування). Робиться це різними способами: виборець ставить хрестик навпроти прізвищ кандидатів, яких він хотів би бачити (Бельгія); вписує прізвища кандидатів у бюлетень (Італія); ранжирує кандидатів за ступенем переваги (Швейцарія, Люксембург) і ін.
Ідеальною виборчої системи не існує. Кожна з них має свої переваги і недоліки.
Прихильники використання традиційних різновидів мажоритарної системи голосування серед головних її достоїнств виділяють наступні:
• безпосередній зв'язок між виборцями і кандидатом в депутати;
• відсіває з органів влади дрібні за своїм впливом партії;
• формує парламентська більшість;
• сприяє встановленню стабільної двопартійної системи;
• призводить до формування однопартійного, але ефективного і стабільного уряду.
До істотних недоліків мажоритарної системи її критики відносять такі моменти:
• не відображає реальної розстановки політичних сил в країні і не забезпечує їх адекватного представництва в парламенті. В першу чергу це поширюється на систему голосування в один тур, коли виграла стороною є кандидат, який набрав менше половини голосів з числа що беруть участь у виборах. Але навіть якщо одна сторона набирає 52%, проблема зберігається - 48% виборців будуть позбавлені представництва. Бувають випадки, коли "пропадають" до 2/3 голосів, поданих за непрошедших кандидатів. Подібна ситуація може виступати джерелом потенційних політичних конфліктів і сприяти активізації непарламентських методів боротьби з боку сторони, що програла;
• породжує диспропорції між набраними голосами і отриманими мандатами. Наприклад, в 1997 р на парламентських виборах у Великобританії лейбористи отримали 64% мандатів, при цьому за них проголосувало лише 44% виборців, консерватори отримали відповідно 31% голосів і 25% мандатів, а ліберальні демократи - 17% голосів і всього 7% місць ;
• встановлює залежність результатів голосування від нарізки округів, що може породити "спокуса" махінацій з визначенням їх меж і чисельністю виборців для отримання виборчої вигоди;
• можливість переважання регіональних (місцевих) інтересів над загальнонаціональними інтересами;
• призводить до подорожчання виборчого процесу при необхідності проведення другого туру.
До позитивних моментів пропорційної системи виборів відносять такі:
• забезпечує більш адекватне представництво політичних сил;
• скорочує кількість "неврахованих" голосів виборців. Навіть при використанні виборчого бар'єру рідко буває, щоб виявилася неврахованої більш 1/4 голосів, і ще рідше це число наближається до 1/2;
• дозволяє забезпечити представництво меншин (наприклад, етнічним, релігійним);
• стимулює створення партій і розвиток політичного плюралізму.
Однак у пропорційної системи є слабкі сторони:
• слабкий зв'язок кандидата в депутати з виборцями;
• залежність депутата від партійної фракції в парламенті;
• породжує велику кількість конкуруючих фракцій в парламенті, що негативно впливає на стабільність роботи останнього;
• сприяє формуванню (при парламентській і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які іноді бувають менш ефективними і стабільними, ніж однопартійні уряду;
• потенційно збільшує вплив партійної еліти при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується система з закритим списком.
У ряді країн (Німеччина, Болгарія) намагаються знайти компроміс між двома системами вибірів і використовують різні варіанти змішаної системи, яка передбачає поєднання елементів пропорційної і мажоритарної систем.
Наприклад, в Росії під час виборів до Державної Думи половина депутатів (225 осіб) обирається за мажоритарною системою відносної більшості, а друга половина - на основі системи пропорційного представництва політичних партій по загальнофедеральних виборчому округу. Використовується система закритого списку.
В політології активно обговорюється питання про вплив систем голосування на конфігурацію партійної системи країни і характер міжпартійних взаємин.
Західний політолог Р. Кац, провівши дослідження в Великобританії, Ірландії та Італії, прийшов до наступних висновків:
• пропорційне представництво сприяє прояву з боку партій більш ідеологізованих і радикальних позицій з політичних питань, ніж в умовах системи відносної більшості;
• в двопартійних системах ідеологічні позиції партій поступово зближуються;
• партії, що конкурують в малих округах, будуть переважно орієнтуватися на персоналії лідера і патронаж, а партії, що конкурують у великих округах, будуть схильні до проблемної орієнтації.
Французький політолог М. Дюверже вивів закономірність, яка отримала назву "закону Дюверже". Згідно з цим законом, мажоритарна система відносної більшості сприяє становленню двопартійної системи (чергування двох великих партій при владі). Пояснюється це тим, що виборці будуть прагнути до "корисного" (стратегічного) голосування, тобто голосуванню за великі партії, які мають шанси на успіх, розуміючи, що голоси, подані за дрібні партії, "пропадуть". В цьому проявляється своєрідний "психологічний ефект" виборчої системи. Дрібні партії або приречені на постійне поразку, або змушені об'єднуватися з однією з партій - партій "фаворитів". Мажоритарна система в два тури сприяє появі численних і відносно стабільних партій, які залежать один від одного. Пропорційне представництво сприяє формуванню багатопартійності, що складається з самостійних і стабільних партій з жорсткою структурою. Помічена Дюверже закономірність не є абсолютною і передбачає виключення.
2. Політичні технології в передвиборній боротьбі.
Знання суті та особливостей виборчих технологій сприяє консолідації суспільства для вирішення нагальних проблем, налагодженню ефективної комунікації між політиком та виборцями, дає можливість досягти успіху в політичній боротьбі. Ще одним чинником, що зумовлює актуальність дослідження, є глобалізація у вигляді американізації виборчих кампаній у більшості країн світу. Окремі прояви американізації виборчих технологій мають місце і в Україні, що вимагає вивчення можливості запозичення зарубіжних технологій і творчого осмислення світового досвіду.
Для початку, необхідно розібратися з основними поняттями. У широкому значенні під технологією розуміють сукупність прийомів, способів, методів, а також засоби організації і впорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети. Останнім часом набув поширення термін «політичні технології». Вибори ― це публічна політика, і саме в контексті виборів звичайно говорять про політичні технології. Зародження, розвиток, становлення та визнання в суспільстві PR як нової наукової дисципліни пов'язані, насамперед, зі Сполученими Штатами Америки. Історично склалось так, що саме в цій країні в процесі формування ментальності нового суспільства почався розвиток демократичних засад громадянського суспільства, ринкових відносин в економіці, які вимагали необхідності професійної роботи для налагодження суспільного діалогу. С. Блек писав, що PR ― це «планові і довготривалі зусилля, спрямовані на створення і підтримку добрих відносин і взаємопорозуміння між організацією і суспільством, яке будується а максимально повній інформованості». На його думку, «це мистецтво і наука досягнення гармонії шляхом взаємопорозуміння, заснованого на правді і повній поінформованості». Р. Харлоу вважав: «Паблік рилейшнз ― це одна із функцій управління, яка сприяє встановленню і підтриманню спілкування, взаємопорозуміння, співробітництва між організацією і суспільством». За С. М. Каплітом PR ― це щось, що виконує такі десять основних функцій: проводить регулярну, планову роботу, яка є складовою менеджменту; має справу із взаємовідносинами між організацією і громадськістю; веде моніторинг масової свідомості, ставлення, відносин і поведінки людей як внутрішньо, так і поза межами організації; аналізує вплив політики, яку проводить організація; модифікує ті чи інші елементи політики, які проводить організація, аналізує використані процедури, якщо вони входять у конфлікт з перспективами організації та інтересами громадськості; тестує і консультує запровадження нових прийомів реалізації наміченою організацією політики, використання процедур і дій, пов'язаних з іншими організаціями і громадськістю; встановлює і постійно підтримує двосторонні відносини між організаціями і громадськістю; цілеспрямовано виконує необхідні зміни у ставленні і поведінці людей всередині і поза організацією; постійно впливає на нові чи вже існуючі відносини між організаціями і громадськістю. Серед основних технологій, що використовуються на виборах треба виділити базові політико-психологічні передвиборчі і виборчі технології [2]. Технологія ставки на партію чи блок ― зміст впливу на електорат ґрунтується на формуванні у нього образу партії як єдиної політичної сили, яка здатна консолідувати суспільство, зробити вагомий внесок у розбудову держави, подолання кризових явищ і створення ефективної економіки або ефективного управління державою. Технологія ставки на лідера партії ― в центрі діяльності команди кандидата ставиться особистість лідера, яка має «притягувати» голоси виборців. Для цього організовуються й проводяться заходи, які мають за мету ввести окрему особистість ― лідера партії чи блоку ― у політичний простір, сформувати у свідомості електорату необхідний його образ. Найімовірніше це має бути образ сильної, вольової, інтелектуально розвиненої людини, висококваліфікованого фахівця, обачливого й підготовленого політика, здатного реалізувати ідеї і сподівання людей, повести за собою маси, забезпечити правопорядок. Технологія ставки на лідерів партії ― ця технологія мало чим відрізняється від попередньої. Її особливість полягає у тому, що тут «розкручується» низка лідерів, які в цілому мають відобразитись у свідомості електорату як команда однодумців, що здатна реалізувати будь-які задуми. Лідери «розкручуються» за єдиним сценарієм, охоплюючи всі аспекти суспільно-політичного життя. Кожен також працює зі своєю частиною електорату, яка найбільшою мірою його підтримує. Технологія поєднання ставки на лідерів і партію ― ця технологія певним чином об'єднує три попередні технології. У ході її реалізації «розкручуються» і окремі лідери, і партія як активний, організований і підготовлений суб'єкт політичної діяльності, як політична сила, яка здатна взяти на себе відповідальність за майбутнє держави. Технологія провідної ідеї та ідеалу ― в центр усієї виборчої кампанії ставиться така ідея, такий ідеал, які здатні, як кажуть, проникнути у серця й душі електорату, запалити маси й повести їх на нові звершення. Технологія міфізації і символу ― для досягнення бажаних результатів технологи дуже часто вдаються до створення у свідомості електорату міфів про певного кандидата. Символом може стати будь- яке слово, ім'я, зображення, але лише тоді, якщо вони мають специфічне додаткове значення до свого звичайного змісту. Міф часто перетворює політика на народного «героя», «дивотворця», «всемогутнього керівника». З часом він перестає сприйматися як звичайна людина, але тут головне, щоб кандидат злився із міфів. Технологія ставки на програму партії чи окремого кандидата ― в центрі виборчої кампанії є програма партії. Слід зауважити, що в Україні використання цієї технології є досить складним, бо програма ще жодного разу не була головним чинником перемоги на виборах. Технологія використання суперечностей полягає у виборі за основу впливу на електорат саму суперечність, яка має місце у певному регіоні, галузі, місті чи державі. У цьому випадку використовується суперечності між положеннями Конституції і реальним станом їх виконання партіями, лідерами однієї чи різних партій; етнічними спільнотами; різними гілками влади; владними структурами і різними соціальними групами чи іншими суб'єктами соціальної життєдіяльності; рівнем реальних досягнень діючих кандидатів у депутати та їхніми попередніми обіцянками; закликами лідерів та їх справжнім ставленням чи діяльністю. Технологія ставки на проблеми передбачає розгортання передвиборних і виборчих кампаній на основі акцентування уваги на головних проблемах, які перешкоджають руху в майбутнє, гальмують демократичні та економічні процеси, національний чи регіональний розвиток, можуть призвести до втрати незалежності, спричиняють погіршення здоров'я й дієздатності людей. Такими проблемами можуть бути: екологія, наркоманія, мовне питання, злочинність, безробіття, свавілля чиновників, бідність. Технологія опозиційності ― доцільно поєднані підходи, принципи, форми, алгоритми, моделі, методи і способи, об'єднані установками критики існуючої влади, блокування її активних дій, ініціатив, підходів, обвинувачення в неспроможності ефективно управляти суспільством. А також протиставлення їй своїх шляхів і програми дій. ЇЇ використовують як окремі політики, так і партії. А Владу завжди є за що критикувати й звинувачувати, особливо в перехідний період. До того ж у суспільстві завжди є політичне, соціальне, економічне, а значить, і психологічне підгрунття до сприймання опозиційності як боротьби за права громадян. Комбінова технологія ― поєднує різні технології та підходи, конфігурація яких змінюється в залежності від особливостей кампанії, а також індивідуальних смаків самого менеджера [1]. На початку 60-х рр. ХХ ст. вчені вирішили розпочати дослідження, яке б спрямовувалося на вивчення не самого виборчого процесу, а факторів, що впливають на формування думки електорату. Найпоширенішими виборчими технологіями, які використовуються останнім часом у світі, стали технології маніпулювання масовою свідомістю. В Україні вони ще не набули значного розвитку, вперше політичні технології на території нашої країни було застосовано під час парламентських виборів 1998 р., а потім і президентських у 1999 р. До 2004-го усі проекти були розроблені російськими політтехнологами. Почалося все з так званого «кучмівського проекту» під назвою «Жінки за майбутнє!» та створенням партії «Реформи і порядок». З часом в українському політикумі намітився перехід від традиційних (інша назва ― класичних) виборчих технологій до використання більш витончених ― мікротехнологій, які застосовують психологічний вплив на свідомість виборців. «Кожний кандидат намагається вкласти у свідомість електорату тільки йому вигідні ідеї, погляди, цінності, переконання тощо. Це важко зробити, бо, як правило, поле виборчої боротьби настільки насичене інформацією, різною за змістом і характером, що на свідомому рівні вона вже сприймається з малою ефективністю» [4]. Зазначу, що у вітчизняній літературі окремі аспекти психологічного впливу у виборчих технологіях висвітлені у працях В. Бебика, М. Варія, Д. Видріна, Г. Почепцова, Т. Нагорняка та інших вчених. Безпосередньо психологічним технологіям у виборчій кампанії присвячують свої праці зарубіжні дослідники, серед яких: С. КараМурза, С. Фаєр, А. Цуладзе, С. Московичі, В. Паретто. Більшість вчених вважають, що пересічний громадянин надто зайнятий побутовими проблемами свого життя, а тому політичні процеси, які відбуваються в країні, він ставить на останнє місце в сфері своїх інтересів. Через це потенційний виборець не бере активної участі в політичних акціях, і мета виборчих технологій полягає в такому: оскільки сьогодні український громадянин настільки знеособлений у своїй масі, що домовлятися з ним дуже складно, тому необхідно взаємодіяти на його підсвідомість за допомогою навіювання [5]. Основна роль у впливі, що здійснюється на людину, відіграють ЗМІ. Вони не лише виконують інформативну функцію, але й пропагують ідеї, погляди, вчення та політичні програми, беручи участь в управлінні соціальними процесами. Шляхом формування громадської думки, виробленням певних установок, вони спонукають людину до певних вчинків. Вплив відбувається за допомогою двох каналів проходження інформації ― візуального та слухового. Через ЗМІ при цьому використовуються класичні політичні технології, які спираються на емоційну модель масової комунікації. Перш за все ― на використання страху та віри, замість логічного мислення і переконання. Це ― так звані технології парадигми насильства: навіювання почуття зовнішньої загрози та пошук внутрішніх ворогів; розподіл соціуму на ми та вони; обмеження кількості символів у національному обігу; цензура; інформаційна ізоляція; фактологічне підтасування тощо. На телеканалах, для того щоб відключити критичне мислення, починають популяризувати розважальні передачі, пов’язані із містикою, астрологією та різноманітними ток-шоу, які не потребують аналітичних операцій. Це розслабляє пересічного громадянина й робить його сприятливішим до маніпуляційного впливу [2]. Т. Л. Нагорняк виокремила такі чинники маніпулятивних технологій, як колір, музика та цифрові технології. Синтез кольору впливає на мозок людини, на її поведінку. Все це використовують маркетологи і фахівці з марчендайзингу. Наприклад, щодо кольору: білий ― колір правди, справедливості, яка є і за яку треба боротися. Як відомо, цей колір є візитною карткою БЮТу. Також лідером цього блоку використовується і лінгвістичне маніпулювання: подвійні заперечення («Я не говорила, що не»). При білому кольорі ― це маніпулювання. Стосовно музики ― ностальгія мітингів комуністів ― пісенна творчість радянського періоду, особливо ефективна вона для старшої частини населення. Цифрові маніпуляції активні в передвиборчі часи: результати соціологічних опитувань центрів політичних досліджень робляться за однією анкетою, запитаннями, але цифри відрізняються [6]. Відомо, що люди, які не звикли до аналітичних операцій більше довіряють політикам, які оперують цифровими даними, при цьому не звертають особливої уваги на їх достовірність. Одним із основних методів психологічного впливу є нейролінгвістичне програмування (НЛП). Ця комунікаційна технологія все частіше використовується у виборчих кампаніях поряд з традиційними агітаційними стратегіями. Розробка технології НЛП приписується американським вченим Р. Бендлеру і Д. Гріндеру. Вони запропонували її у 1970-х рр. Проте, насправді, такі методи використовуються досить давно, але лише у ХХ ст. і цьому явищу дали красиву наукову назву. НЛП здобуло негативний імідж, оскільки навколо політичних психотехнік створено ауру всемогутності і непереможності. Звідси напрошується висновок, що фактично на вибір людей впливають не так психотехніки, як загальноприйнята думка про їх всесилля. За допомогою НЛП політики «зомбують» виборців, змушують їх діяти на свою користь, і в результаті замість можливості самостійно й свідомо визначатися зі своїм вибором громадяни отримують порцію жорстких наказів підсвідомості [7]. Технології НЛП враховують характерні індивідуальні особливості так званої провідної системи кодування і декодування інформації у процесах спілкування (О. Верман). Теоретики НЛП вважають, що людина підсвідомо надає перевагу візуальній (зоровій), аудіальній (слуховій) або кінестетичній (доторковій) формі отримання і передачі суттєвої інформації [8]. В цілому, всі виборчі технології пропагандистського спрямування виходять із психологічних особливостей масової та індивідуальної аудиторії. Люди по-різному ставляться до політики. Одні беруть активну участь у її практичній реалізації, інші – індиферентні до неї. Зацікавленість політикою зумовлена багатьма чинниками, такими як вік, стать, соціальне становище, сімейний стан, кланові, національні традиції, інформованість, рівень освіти, культури, інтелекту та ін. Впровадження у практику виборчого процесу психологічних виборчих технологій матиме значні переваги для представників владних структур, оскільки дозволятиме тривалий час утримувати владу. У майбутньому широко використовуватимуться різнопланові технології впливу на підсвідомість виборців. В Україні використовувалися російські виборчі технології. Однак досвід попередніх виборів засвідчив, що механічне перенесення застосовуваних у іншій країні технологій через психологічні особливості українського електорату не дає позитивних результатів. Переймаючи зарубіжний досвід, варто враховувати його українське сприйняття. Здійснивши аналіз виборчих технологій психологічного спрямування, можна твердити, що у майбутніх виборчих кампаніях в Україні вони дедалі більше застосовуватимуться. Необхідно розуміти, що для позитивного результату на виборах потрібно у ході виборчої кампанії поєднати в одну систему і електоральний аспект, і особливості політичного розвитку країни, і особисті ресурси. Лише при дотриманні всіх цих складових можна досягти позитивного результату. Отже, вперше політичні технології на території нашої країни було застосовано під час парламентських виборів 1998 р., а потім і президентських у 1999 р. У вітчизняній літературі окремі аспекти психологічного впливу у виборчих технологіях висвітлені у працях В. Бебика, М. Варія, Д. Видріна, Г. Почепцова, Т. Нагорняка та інших вчених. Основна роль у впливі, що здійснюється на людину відіграють ЗМІ. Виокремлено такі чинники маніпулятивних технологій, як колір, музика та цифрові технології. Україна стабільно стала на шлях демократичного розвитку. За роки незалежності вдалося чимало зробити для запровадження демократичних перетворень. Одним з дієвих засобів демократизації українського суспільства є вибори. Сьогодні в постіндустріальних країнах світу все впевненіше стверджується модель інформаційного суспільства, в якому знання (інформація) все більше підкоряють силу, багатство й стають визначальним фактором функціонування влади. Протягом передвиборного періоду роль ЗМІ часто зводиться до ролі потужної технологічної складової агітаційно-рекламних кампаній тих чи інших політичних сил. Нерідко спостерігалося сортування, замовчування і дозування інформації, домінування в представленій інформації оцінних суджень, вилучення окремих відомостей із загального контексту, відсутність різних точок зору в інтерпретуванні фактів, незбалансоване представлення інформації щодо одних партій і блоків порівняно з іншими. Необхідно спрямовувати увагу на методологію підвищення ефективності виборчого процесу шляхом упровадження в практику виборів новітніх технологій, щоб якомога активніше витіснити з вітчизняних виборчих перегонів сміття та бруд «чорних технологій». У країнах розвиненої демократії давно створено розгалужену систему підготовка виховання успішних політиків. У нас поки що подібна система перебуває в ембріональному стані і, як справжня зав’язь плоду, потребує особливої уваги й турботи з боку суспільства. Щодо використання політичних технологій в Україні, то в цілому всі виборчі технології пропагандистського спрямування виходять із психологічних особливостей масової та індивідуальної аудиторії. Люди по-різному ставляться до політики. Одні беруть активну участь у її практичній реалізації, інші ― індиферентні до неї.
1 2 3 4 5 6 7