Родовий об’єкт злочину – об'єкт, що охоплює визначене коло тотожних чи однорідних за своєю соціально-політичною чи економічній сутністю суспільних відносин, у наслідок чого повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально правових норм.
Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – рецидив, при якому особа, маючи судимість за один із таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий самий злочин.
Рецидив злочинів – вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Склад злочину – сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних (об’єктивних та суб’єктивних) ознак, що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Сукупність злочинів – має місце в разі вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.
Спеціальний рецидив - рецидив до якого входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені за однієї й тієї самої форми вини.
Складний рецидив – рецидив злочинів, під час якого особа має три та більше судимості.
Соціальний статус особи – посада, професія, відношення до праці, навчання, суспільному та державному обов’язку, колегам по роботі, поведінка на виробництві, в суспільстві, у побуті, виконання встановлених у суспільстві порядку та дисципліни, моральних принципів.
Спеціальний суб’єкт злочину – фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.
Співучасть у злочині – умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Стадії вчинення злочину – певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення.
Суб'єкт злочину – фізична, осудна особа, що досягла до моменту вчинення злочину віку кримінальної відповідальності.
Суб'єктивна сторона злочину – внутрішня сторона злочину, психічна діяльність особи в момент вчинення суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), передбаченого діючим КК України, що виражає його відношення до злочину та його наслідків.
Система покарань – встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розміщених у певному порядку за ступенем їх суворості.
Суспільна небезпечність - внутрішня, об’єктивна, сутнісна, стержнева властивість злочину, що існує у реальній дійсності, незалежно від волі законодавця.
Тлумачення кримінального закону – з’ясування сенсу та змісту кримінального закону з метою правильного його застосування.
Уявна оборона – дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Усунення заподіяної шкоди – відновлення первинного стану предмета злочинного посягання (наприклад, ремонт пошкодженого майна, лікування потерпілого і догляд за ним, надання медичної та іншої допомоги, направленої на відновлення здоров’я, якщо було спричинено фізичну шкоду та інші дії, спрямовані на зменшення шкідливих наслідків злочину аж до повної їх ліквідації).
Фактична помилка (помилка у факті) – неправильне уявлення особи щодо фактичних ознак суспільно небезпечного діяння і його наслідків.
Фізичний примус – один із різновидів непереборної сили. Під фізичним примусом розуміють фізичну дію на особу. Це можуть бути: побої, зв’язування, тортури, мордування, позбавлення волі й подібні дії, мета яких – примусити особу скоїти злочин.
Фізичні властивості особи – стать, вік, стан здоров’я, наявність інвалідності та ін.
Фізичний примус – протиправний фізичний вплив на людину з метою примусити її вчинити або не вчиняти певні протиправні дії всупереч її волі.
Форми співучасті – об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.
Формула неосудності – сукупність ознак, що характеризують неосудність.
Щире каяття – щире, відверте й добровільне визнання провини та шкодування за вчинене злочинне діяння, розуміння недопустимості й суспільної небезпечності вчиненого, готовність понести покарання, вжити заходів до відшкодування завданої шкоди або спонукати до цього інших осіб.
Юридична помилка (помилка в праві) – неправильне уявлення особи щодо юридичного характеру суспільно небезпечного діяння і його наслідків.
Явно злочинний наказ – наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб.
1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18