Певна обстановка – це ті соціальні, економічні, політичні, організаційні, господарчі та інші об’єктивні життєві умови, в яких було вчинено конкретний злочин і, які були характерні під час його вчинення для держави в цілому або для окремого регіону, області, населеного пункту, підприємства, установи тощо.
| Різновиди звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 48 КК: |
| у зв’язку зі зміною обстановки, яка викликала втрату суспільної небезпечності діяння | у зв’язку зі зміною обстановки, яка потягла за собою втрату суспільної небезпечності особи злочинця |
| мають відбутися такі зміни, при яких не тільки конкретне, але й усі інші подібні діяння в нових умовах втрачають суспільну небезпечність | змінюється оцінка особи – в умовах нової обстановки вона перестає бути суспільно небезпечною |
Зміна обстановки – це суттєві, істотні зміни в об'єктивних соціальних умовах, внаслідок яких суспільна небезпечність діяння чи особи, що його вчинила, відпадає взагалі або ж стає дуже незначною.
Даний вид звільнення від кримінальної відповідальності є факультативним (необов’язковим) і реалізація його є правом, а не обов’язком суду.
5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності
| Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК) |
| основна умова звільнення від кримінальної відповідальності – закінчення після вчинення злочину певного проміжку часу (строку давності) |
| особа не повинна до закінчення зазначених строків вчинити новий злочин |
| особа не повинна ухилятися від слідства або суду |
| Строки давності, після перебігу яких особа звільняється від кримінальної відповідальності (ч. 1ст. 49 КК) |
| 1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі |
| 2) три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі |
| 3) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості |
| 4) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину |
| 5) п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину |
| Диференційовані строки давності |
| тривалість залежить від ступеню тяжкості злочину | для злочинів невеликої тяжкості тривалість залежить від виду покарання, передбаченого санкцією статті | чим більш небезпечним є злочин, тим довший строк давності встановлено щодо нього |
Початковий момент перебігу давності – день вчинення особою злочину (день, протягом якого (тобто до 24-ї год.) особа вчинила діяння, що входить до об’єктивної сторони складу злочину).
Кінцевий момент строку давності наступає о 24-й год. останньої доби встановленого законом строку, який обчислюється календарними роками (якщо перебіг давності зупинявся, то також місяцями і днями).
| Порядок обчислення строків давності (ст. 49 КК) |
| початок обчислення строку давності не залежить від настання наслідків злочину |
| при незакінченому злочині початком перебігу давності є день, в який були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного |
| для співучасників злочину строк давності обчислюється з дня, коли була завершена та роль, яку виконував конкретний співучасник |
| для триваючих злочинів строк давності обчислюється з моменту припинення з волі чи всупереч волі винного дії чи бездіяльності |
| при злочинах, що продовжуються, строк давності обчислюється з моменту здійснення винним останнього зі злочинних актів, які охоплювалися єдиним наміром і були спрямовані на досягнення єдиної мети |
| Винятки з правила про обов’язкове звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності |
| факультативне незастосування давності (ч. 4 ст. 49 КК) | обов’язкове незастосування давності (ч. 5 ст. 49 КК) |
| питання про застосування давності щодо особи, яка вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом | давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і ч. 1 ст. 442 КК України |
Лекція 14
ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ
Ключові слова: покарання, принципи покарання, ознаки покарання, мета покарання, групи теорій покарання, система покарань, класифікація покарань, види покарань.
План лекції
1. Поняття та мета покарання.
2. Система покарань.
3. Види покарань.
Поняття та мета покарання
Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України (ч. 1 ст. 2 КК України).
Покарання – захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчинені злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).
| Покарання |
| 1)повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину | 2) повинно бути справедливим і достатнім для виправлення засудженого |
| Основні принципи, властиві каральній політиці держави |
| 1) застосування сурових заходів покарання до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, а також до активних учасників організованих злочинних груп | 2) застосування покарань, не пов’язаних з ізоляцією винного від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарань осіб, що вчинили вперше злочини невеликої і середньої тяжкості |
| Основні ознаки покарання |
| 1. Покарання застосовується від імені держави, тобто це є міра державного примусу |
| 2. Покарання застосовується тільки за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру |
| 3. Покарання застосовується тільки до особи, що визнана винною у вчиненні злочину |
| 4. Покарання полягає в передбачених законом втратах та обмеженнях прав та свобод засудженого - саме в цьому полягає карна сутність покарання, яка робить його найсуворішим заходом державного примусу |
| 5. У покаранні знаходить своє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця |
| 6. Покарання має особистий характер |
| 7. Наслідком покарання є судимість |
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК України).
| Основні групи теорій покарання |
| 1) абсолютні теорії покарання (теорії відплати) | 2) відносні теорії покарання (теорії досягнення корисних цілей) |
| Представники абсолютної теорії (Кант, Гегель та їх прибічники) не бачили в покаранні ніякого іншого змісту, крім єдиної абсолютної ідеї – відплати за вчинений злочин | Прихильники відносних теорій вбачали сенс покарання в досягненні певної мети (наприклад, стримування інших осіб від вчинення злочинів, тобто виконання мети загального попередження) |
| Чинне кримінальне законодавство називає метою покарання: |
| 1) кару як відплату за вчинене | 2) виправлення засудженого | 3) попередження вчинення нових злочинів самим засудженим (спеціальне попередження) | 4) попередження вчинення злочинів з боку інших осіб (загальне попередження) |
| знаходить своє вираження не тільки в застосуванні покарання, але також у санкції статті і відповідній нормі Загальної частини, де передбачений конкретний вид покарання, описані характерні його ознаки | припускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого засуджений під час і після його відбування не вчинить нового злочину | полягає в такому впливі покарання на засудженого, що позбавляє його можливості знову вчиняти злочин | припускає такий вплив покарання, що забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб |
Система покарань
Види покарань передбачені ст. 51 КК України. Діючий КК України 2001р. використовує такий принцип побудови системи покарань “від найменш суворого до найсуворішого покарання”.
Система покарань – встановлений кримінальним законом і обовязковий для суду вичерпний перелік покарань, розміщених у певному порядку за ступенем їх суворості.
| Основні ознаки системи покарань |
| Система покарань встановлюється тільки законом |
| 2) Перелік покарань, що утворюють систему, обов’язковий для суду |
| 3) Перелік покарань, що утворюють систему є вичерпним |
| 4) Система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем їх суворості ( у ст. 51 КК України вони розташовані від менш суворих до більш суворих) |
| Класифікація покарань |
| 1) за порядком (способом) їх призначення | 2) за суб’єктом, до якого застосовується покарання | 3) за можливістю визначення строку покарання та ін. |
| 1. За порядком призначення покарань (ст. 52 КК України) |
| a) основні покарання | б) додаткові покарання | в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові |
| - це покарання, що призна-чаються у вироці лише як самостійні покарання. До основних покарань закон відносить: - громадські роботи; - виправні роботи; - службові обмеження для військовослужбовців; - арешт; - обмеження волі; - тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; - позбавлення волі на певний строк; - довічне позбавлення волі | - це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. До них відносяться: - конфіскація майна; - позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, або кваліфікаційного класу | - це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф |
| 2. За суб’єктом, до якого застосовуються покарання |
1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18