1   2   3   4
Ім'я файлу: Курсова_Гнилюх_Юлія.docx
Розширення: docx
Розмір: 65кб.
Дата: 02.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
лаба 9лера.docx
господарське право.docx
1111111.docx

1.2. Сутність судового виклику у кримінальному провадженні

Однією із новацій КПК України, запровадження яких обумовлено розширенням змагальності в кримінальному провадженні, необхідністю забезпечення прав, свобод і законних інтересів його учасників своєчасним судовим захистом є інститут слідчого судді. До виключної компетенції цього суб’єкта кримінальної процесуальної діяльності, відповідно до п. 18 ст. 3 КПК України, віднесено здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні [3].

Поняття «слідчий суддя» визначено у п. 18 ст. 3 КПК України – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначення інший суддя відповідного апеляційного суду.

Слідчий суддя під час досудового розслідування чи суд під час судового провадження має право за власною ініціативою або за клопотанням слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника здійснити судовий виклик певної особи, якщо слідчий суддя чи суд встановить наявність достатніх підстав вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою (ч. 1 ст. 134 КПК України).

Під час досудового розслідування низка процесуальних дій, які пов'язані з обмеженням конституційних прав людини, застосуванням кримінального процесуального примусу, здійснюється виключно за рішенням слідчого судді (обшук, негласні слідчі (розшукові) дії, застосування запобіжних заходів, арешт майна тощо). З метою ухвалення законного й обґрунтованого рішення, вирішення завдань кримінального провадження слідчий суддя, а також суд під час судового провадження мають право здійснити процесуальні дії, спрямовані на перевірку поданих сторонами відомостей, однією з яких є допит осіб, які можуть дати показання, що мають значення для кримінального провадження. Засобом забезпечення проведення допиту таких осіб є виклик, який здійснюється слідчим суддею або судом залежно від етапу кримінального провадження [8, с. 386].

Такий виклик може бути здійснено як за власною ініціативою слідчого судді або суду, так і за клопотанням сторони кримінального провадження - слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника.

Серед фактичних підстав для судового виклику, передбачених ч. 1 коментованої статті, слід виділяти дві групи. До першої з них належать достатні підстави вважати, що особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження. Такі відомості мають імовірний, прогностичний характер, який набуває якості достовірного при проведенні допиту слідчим суддею або судом. Ці відомості можуть бути надані сторонами або безпосередньо встановлені слідчим суддею при проведенні судового розгляду клопотання про проведення слідчих дій, застосування заходів забезпечення кримінального провадження або судом у судовому розгляді кримінального провадження. До другої групи обставин, які також є підставою для судового виклику, належить пряма вказівка закону про обов'язкову участь особи при проведенні процесуальної дії або визнання її участі обов'язковою слідчим суддею чи судом [9, с. 385].

Частиною 2 статті 134 КПК України передбачено окрему підставу для судового виклику, яка стосується виключно судового провадження, - суд здійснює виклик учасників кримінального провадження, якщо їх участь у судовому провадженні є обов'язковою. Таким чином, на відміну від ч. 1 цієї статті, ч. 2 стосується судового виклику учасників кримінального провадження, участь яких є обов'язковою не в окремій процесуальній дії, а в судовому провадженні. Під останнім згідно із п. 24 ст. З КПК України слід розуміти кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, ВСУ, а також за нововиявленими обставинами. Вичерпний перелік осіб, які підпадають під категорію "учасник кримінального провадження", міститься у п. 25 ст. 3 КПК України. Якщо участь учасника кримінального провадження є обов'язковою у судовому провадженні (зокрема, обвинуваченого), суд здійснює не його повідомлення, а судовий виклик [10, с. 469].

Підготовче судове засідання відбувається за участю обвинуваченого (крім випадків, коли здійснювалося спеціальне досудове розслідування), прокурора, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника (ч. 2 ст. 314 КПК України); виняток становить підготовче судове засідання у кримінальному провадженні на підставі угод, де обов'язковою є участь лише сторін угоди (ч. 2 ст. 474 КПК України).

Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених КПК України (наприклад, участь прокурора не є обов'язковою у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення).

В апеляційному провадженні КПК України не встановлено спеціальних правил щодо обов'язкової участі учасників судового провадження (крім обвинуваченого): апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК України. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами КПК або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається (ч. ч. 1, 4 ст. 405 КПК України). Однак ч. 4 ст. 401 КПК України передбачає, що обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання. Відповідно до ч. 1 ст. 406 КПК України, суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.

Для участі у касаційному провадженні засуджений підлягає обов'язковому виклику, якщо суд визнає обов'язковою його участь, а засуджений, що тримається під вартою, - також у випадках, якщо про це надійшло його клопотання (ч. 4 ст. 430 КПК України). Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню касаційного розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами КПК або рішенням суду касаційної інстанції є обов'язковою, касаційний розгляд відкладається (ч. 4 ст. 434 КПК України).

У стадії перегляду судових рішень Верховним Судом України неприбуття учасників судового провадження, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, для участі в судовому засіданні не перешкоджає судовому розгляду справи (ч. 6 ст. 453 КПК України). Учасники судового провадження за нововиявленими обставинами повідомляються про дату, час та місце розгляду заяви. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення (ч. 2 ст. 466 КПК України).

На думку Ю. В. Скрипіної, запровадження у кримінальному процесі такого суб’єкта як слідчий суддя, позитивно позначиться і на якості судових рішень, зокрема, стосовно їх обґрунтованості, мотивування і справедливості; забезпечить реалізацію змагальних засад кримінального процесу на його досудових стадіях, незалежність та неупередженість суду при здійсненні цієї функції, спеціалізацію суддів. Водночас це сприятиме й розвантаженню судів загальної юрисдикції, які на сьогодні виконують ці повноваження; диференціації кримінального судочинства, що дасть змогу удосконалити механізм розгляду кримінальних справ; більш ґрунтовному та виваженому підходу суддів до вивчення подання органів досудового слідства й матеріалів кримінальної справи, що дозволить виключити формальне ставлення до них; оперативності у вирішенні питання про виконання таких слідчих (розшукових) дій, як проведення обшуку або огляду в житлі чи іншому володінні особи, що, звичайно, позначиться на строках прийняття процесуальних рішень; своєчасності в розгляді скарг на дії та рішення органів досудового провадження, що є необхідною умовою для невідкладного поновлення порушених конституційних прав і свобод людини; підвищенню рівня правової захищеності особи у кримінальному процесі загалом [11, с. 17].

Слід відмітити, що без наявності слідчого судді стає неможливим проведення незалежного судового контролю та об’єктивного досудового слідства.

Таким чином, роль слідчого судді є багатогранною, зміст її полягає у забезпеченні законності у кримінальному провадженні, захисті прав і свобод людини і громадянина та внесені у досудове провадження елементів змагальності. Слідчий суддя зобов’язаний діяти відповідно до принципів об’єктивності, обґрунтованості, справедливості, ефективності впродовж усього досудового провадження аж до передання кримінальної справи на розгляд судді. Здійснення слідчим суддею своєї діяльності відповідно до принципів перелічених вище, підвищить ефективність забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина.

РОЗДІЛ 2. ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ ВИКЛИКУ ЯК ЗАХОДУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

2.1. Процесуальне керівництво прокурором за застосуванням виклику як заходу забезпечення кримінального провадження

Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження для попередження можливих порушень закону та гарантування правомірності обмеження конституційних прав учасників кримінального процесу здійснюється прокурорський нагляд як форма гарантії дотримання прав громадян у кримінальному судочинстві України.

Відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України прокурор, здійснюючи свої повноваження згідно з вимогами Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора [3].

Прокурорський нагляд - різновид діяльності органів прокуратури, що здійснюється від імені Української держави з метою: встановлення стану дотримання Конституції України і законів, що діють на території України; застосування заходів до поновлення порушеної законності; притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності.

Здійснення нагляду за додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням полягає у тому, що прокурор, на відміну від суто наглядових повноважень, здійснює також діяльність, пов’язану із визначенням кола доказів та способів їх отримання у конкретному кримінальному провадженні, проведенням із зазначеною метою певних слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, а також забезпеченням при цьому законності дій слідчого [12, с. 11].

Для реалізації функції нагляду під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження прокурор наділений низкою владно-розпорядчих повноважень кримінально-процесуального характеру, визначених частиною 2 статті 36 КПК України [3], зокрема: погоджувати або відмовляти в погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення процесуальних дій, самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.

На думку І. Петрухіна, суд має контролювати слідчі дії, проведення яких поєднане з обмеженням конституційних прав громадян, і розглядати скарги на незаконні дії та рішення слідчого, прокурора. Усе інше – об’єкт прокурорського нагляду [13, с. 12].

З позиції В. Войцишена функція прокурорського нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування передбачає спільну діяльність прокурора та слідчого судді під час обмеження прав і свобод учасників кримінального провадження, тобто об’єднує інститути прокурорського нагляду та судового контролю. На обґрунтування своєї точки зору В. Войцишен наводить позицію Європейського суду з прав людини, який розцінює діяльність суду та прокурора як таку, що є спільною [14, с. 63]. Прикладом цього слугують справи «Меріт (Merit) проти України» [15] та «Салов (Salov) проти України» [16], де порушення вимог Конвенції поставлено в провину одночасно українському суду та прокуратурі України, хоча, як відомо, процесуальні обов’язки кожного з цих суб’єктів під час розгляду кримінального провадження різняться.

Повноваження щодо здійснення прокурорського нагляду при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження охоплюється регламентованою в п. 3 ст. 121 Конституції України [1] фунцією прокуратури щодо нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Відповідно до частини 1 статті 37 КПК України [3] прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених законодавством.

В засадах діяльності прокуратури України закріплена вимога до прокурорів проявляти повагу до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження в порядку, передбаченому процесуальним законом (пункт 8 статті 3 закону України «Про прокуратуру») [17].

Здійснюючи прокурорський нагляд при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, утручання й керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України. Незалежність прокуратури передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків (пункт 5 статті 3 закону України «Про прокуратуру»). У частині 5 статті 16 закону України «Про прокуратуру» регламентовано, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, а також фізичні та юридичні особи і їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність прокурора та утримуватися від здійснення в будь-якій формі впливу на прокурора з метою перешкоджання виконанню службових обов’язків або прийняття ним незаконного рішення.

Прокурорському нагляду здебільшого притаманна ініціативність, оскільки під час здійснення прокурорського нагляду у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокурор реалізує повноваження, передбачені статтею 36 КПК України, що припускають ініціативність у їх реалізації. Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 36 КПК України прокурор має повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування. Це дозволяє прокуророві за власної ініціативи в разі виявлення порушень закону на досудовому розслідуванні застосовувати відповідні засоби реагування. Так, за даними офіційної статистики [18] у 2014 році затримано 366 осіб у порядку, передбаченому статтями 207, 208 КПК України, з яких 23 особи звільнено безпосередньо прокурором без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Контрольна діяльність суду обумовлена тим очевидним положенням, що прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів у досудовому провадженні, є його безпосереднім учасником, через що наділяється владно-розпорядчими функціями не тільки державно-правового, а й кримінально-процесуального характеру. Це дозволяє прокуророві невідкладно втручатися в процес розслідування в разі допущення різних помилок і порушень закону з боку органу досудового розслідування. Тож, використовуючи свої владно-розпорядчі повноваження, прокурор у досудовому кримінальному процесі може самостійно усувати виявлені порушення.

Спектр процесуальних рішень прокурора в ході здійснення відповідного нагляду при застосування заходів забезпечення кримінального провадження набагато ширший. Зокрема, до процесуальних рішень прокурора належать:

− постанова прокурора – основний процесуальний документ, яким прокурор зобов’язує слідчого, керівника органу досудового розслідування, фізичних або юридичних осіб учинити певні дії [19, c. 9] та який має відповідати вимогам, установленим частини 5 статті 110 КПК України. При застосуванні інституту заходів забезпечення кримінального провадження прокурор має право виносити постанови про визнання тимчасового вилучення майна безпідставним (пункт 1 частини 1 статті 169 КПК України) та скасування арешту майна (частина 3 статті 174 КПК України);

− клопотання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження

– процесуальне рішення, з яким прокурор звертається до слідчого судді, суду з обґрунтуванням доцільності застосування заходу забезпечення кримінального провадження за наявності передбачених законом підстав;

− погодження прокурором рішення слідчого щодо звернення до слідчого судді про застосування заходу забезпечення кримінального провадження або рішення Директора Національного антикорупційного бюро України, його заступника щодо накладення попереднього арешту на майно – це процесуальне рішення прокурора, що не має самостійної процесуальної форми й має прояв не інакше як у погодженні визначеного законом відповідного документу. У разі відмови в погодженні клопотання прокурор повинен письмово викласти мотиви відмови;

− письмові вказівки – письмовий документ, у якому прокурор визначає для слідчого обов’язкові для виконання ним слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії та інші процесуальні й організаційні дії, зокрема вирішення питання щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зміну або скасування запобіжного заходу. Ці вказівки мають конкретний характер та під час досудового розслідування долучаються до матеріалів кримінального провадження, а їхні копії зберігаються в матеріалах наглядового провадження. У вказівці прокурор має право визначити строк її виконання, але при цьому він повинен бути реальним, відповідати тому обсягу дій, які пропонується виконати;

− письмове доручення – це письмовий документ, яким прокурор зобов’язує слідчого, орган досудового розслідування, оперативні підрозділи провести у встановлений прокурором строк слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії, інші процесуальні дії. У межах застосування заходів забезпечення кримінального провадження прокурор може доручити відповідним органам здійснити затримання підозрюваної особи в порядку статей 191, 208 КПК України та затримання окремої категорії осіб на визначених законом підставах.

Абзац третій частини 1 статті 25 Закону України «Про прокуратуру» [17] визначає як вид процесуальних рішень розпорядження прокурора, видання якого поза межами його повноважень тягне за собою відповідальність, передбачену законом, зокрема, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну. Під розпорядженнями слід розуміти письмові вказівки та письмові доручення, які прокурор видає в межах повноважень під час кримінального провадження та під час проведення оперативно-розшукової діяльності.

Підводячи підсумок, можна зробити наступні висновки:

- Прокурорський нагляд на досудовому провадженні – це діяльність прокурора по забезпеченню додержання законів органами досудового розслідування, що здійснюють кримінальне провадження відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.

- Завдання прокурорського нагляду на досудовому провадженні є: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування; контроль за застосуванням процесуального примусу та належної правової процедури.

1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас