Вопрос 1
Конститу́ція — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.
Сутність конституції полягає в тому, що вона виражає соціальний компроміс або згоду, що досягаються в момент її прийняття різними соціально-політичними силами з докорінного питання, який вона вирішує, - обмеження меж втручання держави в життя суспільства й індивідів.
Юридичні властивості Конституції
Юридичні властивості конституції – це ті характерні ознаки конституції, які відрізняють її від інших нормативно - правових актів і встановлюють роль та місце в ієрархії. Конституції України притаманна низка юридичних властивостей, які визначають її місце в системі права і роль у суспільстві.
1. Вища юридична сила - одна з базових її властивостей. Конституція України займає найвищий щабель в ієрархічній системі правових актів. Усі інші правові акти не повинні їй суперечити, а у разі наявності невідповідності положенням Конституції України вони визнаються такими, що не діють.
2. Головний закон держави. Конституційні норми регламентують найважливіші суспільні відносини, пов'язані із здійсненням державної влади.
3. Найважливіший кодифікований нормативно-правовий акт держави у системі джерел національного права України.
4. Системоутворюючий документ, який визначає принципи організації та діяльності органів державної влади: Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, місцевих державних адміністрацій та ін.
5. Підвищена стабільність. Конституція України закріпила базові засади конституційного ладу, форму держави, права і свободи громадян та ін.
6. Особливий порядок прийняття. Конституція України приймається з дотриманням спеціальної процедури безпосередньо народом або спеціально уповноваженим органом держави - Верховною Радою України.
Наведений перелік властивостей Конституції України є базовим, проте не виключним, оскільки юридичні її властивості виокремлюються через структуру, функції, механізм реалізації норм і способи правового захисту Основного Закону України.
Вопрос 2
Форма конституції - це спосіб організації і вираження конституційних норм.
Форма конституції визначається передусім тим, що вона може містити один або кілька нормативних актів (так, у Конституції Швеції 4 нормативних акти, Ізраїлю - 11 тощо). В останньому випадку всі акти, що утворюють конституцію, мають однакову юридичну силу.
Якщо конституція є єдиним писаним актом, що регулює всі основні питання конституційного характеру, то її можна визначити як кодифіковану. Якщо ті самі питання регулюються кількома писаними актами, йдеться про некодифіковану конституцію.
Існують також конституції змішаного типу, що включають писану частину (парламентські закони, судові рішення) та неписану (звичаї, доктринальні тлумачення). Такою є, наприклад, конституція Великої Британії.
Іноді конституції бувають і неписаними, але вони існують тимчасово, зазвичай після переворотів, революцій тощо.
Конституція України є писаною та кодифікованою.
Щодо писаних некодифікованих конституцій, вони не мають жодної системи викладення матеріалу, через що доволі складно простежити логіку їх побудови.
Класифікація конституцій здійснюється за такими критеріями:
І. За часом дій:
1) тимчасові, що можуть прийматися на встановлений строк або до настання певної події;
2) постійні конституції. Ними є більшість конституцій (утому числі й Конституція України), але факт установлення необмеженого строку їх дії не означає їх вічність, а лише вказує на намір законодавця в момент їх прийняття. Відомі конституції, які встановлюють неможливість власного скасування (наприклад, конституції Мексики, Греції).
ІІ. За політичним режимом:
1) демократичні конституції, які гарантують широке коло прав і свобод, допускають вільне утворення і діяльність політичних партій, передбачають виборність установ влади тощо;
2) авторитарні, які обмежують або забороняють діяльність політичних партій або встановлюють панування однієї партії, відкривають широкі можливості для ліквідації або суттєвого обмеження вимушено проголошених конституційних прав і свобод, скорочують повноваження представницьких органів;
3) тоталітарні, які є різновидом авторитарних конституцій і для яких характерна висока ідеологічна насиченість аж до визнання прихильності до певної ідеології (комунізму, ісламу тощо).
Слід мати на увазі, що іноді демократичні конституції слугують для прикриття авторитарного політичного режиму, а іноді, хоча і рідше, навпаки, демократичний режим зберігає певний час авторитарну конституцію.
ІІІ. За формою правління:
1) монархічні конституції,
2) республіканські.
IV. За формою політико-територіального устрою:
1) федеративні конституції (у федеративних державах діють зазвичай федеральні (національні) конституції та конституції суб'єктів федерації);
2) унітарні.
V. За порядком прийняття:
1) октройовані (даровані),
2) договірні;
3) "народні".
VI. За порядком внесення змін:
1) Гнучкі конституції - це ті, в текст яких легко внести зміни. Тобто, ніяких особливих процедур для цього випадку не передбачено і конституція змінюється чи доповнюється в тому самому порядку, що і звичайні закони. У такий спосіб змінюються та доповнюються насамперед некодифіковані конституції Великобританії, Ізраїлю, Сан-Марино, Лаосу, Швеції. Деякі парламенти, враховуючи такий стан, часто пристосовують свої конституції до ситуацій, які складаються в країні на той чи інший час. Наприклад, у Конституції Республіки Індія 1949 р. за час її існування змінено сотні її положень;
2) Жорсткі конституції - це ті, текст яких важко змінити. Для цього в самому основному законі встановлюється особлива процедура. Існують і такі конституції, які практично неможливо змінити. Наприклад, у Конституцію Японії 1946 р. та Конституцію Королівства Данія 1953 р. з моменту їх прийняття не було внесено жодної поправки, а в Конституції Ірландії, США, Франції - внесена невелика кількість поправок. Наприклад, у Конституцію США 1787 р. за всі роки її існування було внесено понад 10 тисяч проектів поправок, проте прийнято всього 27 поправок. Причому перші 10 поправок були прийняті в 1789-1791 роках.
До жорстких конституцій належать всі кодифіковані конституції. Наприклад, за більшістю ознак Конституцію України 1996 р. можна визнати досить жорсткою. Така характеристика насамперед пов'язана з тим, що відповідно до ст. 159 зазначеної Конституції "законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції".
3) Юридична конституція - це основний закон держави, який пропонує те, що повинно бути. Однак під час застосування її приписів на практиці може скластися дещо інший порядок здійснення державної влади, ніж запропонований юридичною конституцією. Цей реальний порядок здійснення державної влади називається фактичною конституцією. Зазначені конституції можуть як збігатися, так і відрізнятися одна від одної. Наприклад, у Німеччині під час фашистського правління в 1933-1945 рр. продовжувала діяти Веймарська конституція 1919 р., проте більшість її положень повсякденно порушувалися, і вона фактично перетворилася на фіктивний документ.
VII. За формою:
1) писані;
2) неписані;
3) змішані.
Вопрос 3
Функції конституції. В науці конституційного права прийнято виділяти юридичну, політичну та ідеологічну функції конституції.
Юридична функція полягає в тому, що конституція є основним джерелом права, що містить вихідні начала для всієї правової системи.
Політична функція полягає в тому, що конституція встановлює основи організації державної влади, основи взаємовідносин держави «особистості, визначає принципи функціонування політичної системи в цілому.
Ідеологічна функція проявляється в здібності конституції чинити вплив на духовне життя суспільства шляхом поширення і утвердження певних політичних і правових ідей, уявлень і цінностей.
Функції Конституції України - це цілеспрямовані напрямки та види впливу Основного Закону суспільства і держави на суспільні відносини.
Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, Ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні функції, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції.
Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати: 1) об'єкти впливу Конституції України на суспільні відносини; 2) способи і засоби впливу Конституції України на суспільні відносини; 3) умови впливу Конституції України на суспільні відносини тощо.
У першу чергу слід розглянути функції Конституції України за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини. Основними об'єктами впливу Конституції України є основні сфери суспільного та державного ладу, а саме - політична, економічна, соціальна, культурна (Ідеологічна або духовна), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно, необхідно розрізняти такі об'єктні функції Основного Закону, як політична, економічна, соціальна ідеологічна та зовнішньополітична.
Об'єктні функції Конституції України можна класифікувати й за основними інститутами конституційного права, що об'єктивізовані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конституційно-правового регулювання, що властиві певним групам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції конституційно-правового регулювання основ суспільного і державного ладу; прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; форм безпосередньої демократії; правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх службових і посадових осіб; місцевого самоврядування; адміністративно-територіального устрою України; правового захисту Конституції тощо.
Функції Конституції України слід також розрізняти за способами і засобами впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Як і для галузі конституційного права загалом, для Конституції Україні властиві, за способом і засобом, такі функції, як регулятивна, установча, охоронна, контрольна, інтегративна (системоутворююча), правотворча, правозастосовча, інформаційна, аксіологічна та ряд інших. Наприклад, інтегративна (системоутворююча) функція Конституції України полягає в тому, що цей нормативно-правовий акт є основою системи національного законодавства.
За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Питома вага функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові функції Конституції України, визначені Перехідними положеннями (Розділ XV Конституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність.
Вопрос 4
Підготовка і прийняття нової Конституції України має тривалий конституційний процес, який складається з декількох етапів.
24 жовтня 1990 р. Верховна Рада прийняла постанову "Про Комісію по розробці нової Конституції Української РСР", за якою цій комісії було доручено створити робочі групи по підготовці окремих розділів проекту Конституції, залучивши до них провідних вчених і фахівців з відповідних галузей знань. Перед Президією Верховної Ради було поставлене завдання внести на розгляд сесії Верховної Ради в грудні 1990 р. Концепцію нової Конституції.1 листопада 1990 р. на першому засіданні Комісії по розробці нової Конституції, яке вів тодішній Голова Верховної Ради Л. Кравчук, було наголошено, що новий Основний Закон на конституційному рівні закріпить основні положення Декларації про державний суверенітет України, стане надійним фундаментом розбудови суверенної правової держави.
Для оперативного вирішення питань, пов'язаних із розробкою нової Конституції і підготовкою її загальної Концепції, на засіданні було створено і затверджено робочу групу. До її складу увійшли народні депутати, провідні вчені країни. Перед робочою групою було поставлено завдання відобразити в Концепції нової Конституції вузлові питання щодо майбутнього державного устрою республіки, її назви, політичної, економічної та виборчої систем, громадянства, правового становища людини, державної і національної символіки, адміністративно-територіального устрою тощо. Також було затверджено план роботи Конституційної комісії, в якому визначено строки підготовки Концепції нової Конституції, її розгляду в комісії, Президії Верховної Ради і на сесії Верховної Ради.
4 грудня 1990 р. відбулося чергове засідання Конституційної комісії Верховної Ради, на якому було розглянуто проект Концепції нової Конституції України, розроблений робочою групою Конституційної комісії.
Відповідно до Концепції Конституція мала ґрунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, розвивати і конкретизувати її положення. Україна, зокрема, визначалася як суверенна держава, суть якої - становлення влади народу. Повновладдя народу мало здійснюватися на основі Конституції як безпосередньо, так і через депутатів, обраних до Верховної Ради України, а також через Ради місцевого самоврядування.
Основним об'єктом конституційного регулювання і захисту Конституції визначалися людина, її права і свободи як найвища соціальна цінність. Так, передбачалося проголошення прав громадян, які раніше не закріплювались у нашій Конституції: право на недоторканність життя, право на свободу думок і переконань, право на одержання та поширення інформації, право на компенсацію матеріальної та моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями держави, державних органів і посадових осіб, право на матеріальну компенсацію в разі незаконного затримання, арешту, засудження, поміщення у психіатричний заклад, право громадян на свободу пересування та вибір місця проживання, право залишати країну та повертатися до неї тощо. Передбачалося також створити при Верховній Раді інститут парламентського уповноваженого з питань захисту прав людини. Всі ці новели відображено у новій Конституції України.
З Концепції також випливало, що Конституція покликана підтвердити волю і рішучість народу України забезпечити гідні людини умови життя, утвердити справедливе демократичне суспільство, вільну. суверенну, миролюбну правову державу, відкриту для міжнародного співробітництва. В цілому Концепцією передбачалося створити міцну державу, де були б сильними законодавча, виконавча і судова влади, спрямовані на забезпечення і захист прав людини і громадянина.
Наступне засідання Конституційної комісії відбулось у лютому 1991 р., на якому обговорювався проект Концепції нової Конституції з урахуванням зауважень і пропозицій, що були висловлені в порядку попереднього ознайомлення депутатами, вченими-юристами та іншими фахівцями. Голова цієї комісії Л. Кравчук у своєму виступі зазначив, що час надзвичайно складний, політична обстановка в СРСР і республіці загострена і постійно змінюється. Нещодавно було прийнято закон про відновлення Кримської АРСР, активно йде робота по підготовці Союзного договору, на політичній арені з'являються нові партії. Всі ці фактори тією чи іншою мірою стримують прийняття нової Конституції України.
Підкреслювалося також, що нова Конституція повинна чітко відобразити відданість України загальнолюдським цінностям, нормам міжнародною права. Червоною ниткою крізь Основний Закон повинні були пройти ідеали гуманної, демократичної, правової держави і громадянського суспільства, опорою якого покликана стати триєдність законодавчої, виконавчої та судової влади.
У ході обговорення Концепції виявилися різні підходи до окремих її положень. Зокрема, активно дебатувалися питання про назву нашої держави (Україна, Республіка Україна, Українська радянська республіка), про форму державного правління (президентська або парламентська), про структуру Верховної Ради (одно - чи двопалатна), про місце і призначення прокуратури, Рад народних депутатів у системі органів державної влади, про необхідність відмови від імперативних депутатських мандатів і переходу до вільних та інші.
З метою широкої і всебічної апробації розробленого проекту Концепції нової Конституції Президія Верховної Ради Української РСР прийняла постанову від 18 березня 1991 р. "Про проведення республіканської конференції на тему "Концепція і принципи нової Конституції Української РСР". Конференція, яка відбулася 18 - 20 квітня 1991 р., виробила ряд цікавих і конкретних рекомендацій.
22 травня 1991 р. Верховна Рада розглянула Концепцію нової Конституції України і доручила Комісії по розробці нової Конституції доопрацювати її і урахуванням обговорення і винести її на схвалення Верховної Ради, яке відбулося 19 червня 1991 р.
Зміст Концепції нової Конституції України зводився до визначення загальнометодологічних принципів самої Концепції, а також структури Конституції. Щодо загальнометодологічних принципів, то їх було сформульовано шість, зміст яких зводився до наступного: нова Конституція повинна ґрунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, закріпити, розвинути і конкретизувати її положення; Конституція має визначати пріоритети загальнолюдських цінностей, закріпити принципи соціальної справедливості, утвердити демократичний і гуманістичний вибір народу України, чітко показати прихильність України загальновизнаним нормам міжнародного права; норми нової Конституції повинні бути нормами прямої дії; нова Конституція має бути стабільною; для забезпечення стабільності і ефективності Конституції має бути запроваджений інститут конституційних законів, посилання на які міститимуться в тексті самої Конституції.
Характеризуючи структуру проекту Конституції України, слід зазначити, то він складався з преамбули і дев'яти розділів і наступними назвами: розділ перший "Засади конституційного ладу", розділ другий "Права людини і громадянина", розділ третій "Громадянське суспільство і держава", розділ четвертий "Територіальний устрій", розділ п'ятий "Державний лад", розділ шостий "Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка", розділ сьомий "Національна безпека", розділ восьмий "Охорона Конституції", розділ дев'ятий "Порядок змін і доповнень Конституції і конституційних законів".
Відповідно до схваленої Концепції 1 липня 1992 р Верховною Радою України був розглянутий проект нової Конституції нашої держави. Було прийняте рішення винести його на всенародне обговорення. За декілька місяців до комісії надійшло майже п'ятдесят тисяч зауважень і пропозицій.
8 жовтня 1993 року Верховна Рада прийняла постанову, відповідно до якої проект нової Конституції мав бути доопрацьований за результатами всенародного обговорення та обговорення у Верховній Раді. Остаточний варіант проекту нової Конституції України, доопрацьований Конституційною комісією, був датований 26 жовтня 1993 р. Таким чином, саме в цей день практично завершився перший етап конституційного процесу в Україні.
Після нього конституційний процес загальмувався, якщо не сказати зупинився на деякий час. Далася взнаки політична ситуація, що склалася на той час у нашій державі. Загострилися відносини між законодавчою і виконавчою владами. Розпочалася підготовка дострокових виборів до Верховної Ради і виборів Президента. Як відомо, вибори до Верховної Ради відбулися у березні, а вибори Президента - у червні 1994 р. Були й інші причини зупинки конституційного процесу.
Конституційний процес в Україні відновився, а точніше вступив у свій другий етап лише 20 вересня 1994 р., коли Верховна Рада своєю постановою визначила чисельний склад (у кількості 40 осіб) Комісії з опрацювання проекту нової Конституції України. Очолили комісію на правах співголів Голова Верховної Ради України О. Мороз і Президент України Л. Кучма. До складу комісії Верховна Рада і Президент делегували по 15 членів: Верховна Рада Автономної Республіки Крим - 1; судові установи і Генеральна прокуратура - 7. Слід зазначити, що члени Конституційної комісії від Верховної Ради визначалися депутатськими групами (фракціями) за пропорційним принципом. Таким чином, склад Конституційної комісії віддзеркалював різні гілки державної влади. Верховна Рада 10 листопада 1994 р. затвердила повний склад Конституційної комісії, яким і був підготовлений проект нової Конституції України
Цілком зрозумію, що затримка з розробкою і з прийняттям нової Конституції України негативно відбивалася на стані в суспільстві і державі, гальмувала економічні, політичні і державно-правові реформи Продовжувався економічний спад, знижувався рівень життя людей, загострювалась політична ситуація, зростала криміналізація в суспільстві.
Ці та інші фактори обумовили розробку і укладення Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України", який було підписано 8 червня 1995 р.
У його вступній частині були чітко зазначені причини укладення договору, а саме: відсутність нової демократичної Конституції України, що є гальмівним чинником на шляху здійснення економічних, політичних і державно-правових реформ; відхилення Закону України "Про застосування Закону України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні" та зміни Конституції (Основного Закону) України в зв'язку з його прийняттям", спрямованого на реалізацію положень Закону України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні", що унеможливлювало належне функціонування всього державного механізму як у центрі, так і на місцях, стримувало проведення економічних реформ, вело до подальшого зубожіння переважної більшості населення, загострення соціальних конфліктів тощо.
Різні оцінки всіляких політичних сил і державних діячів були висловлені щодо змісту Конституційного Договору і самого факту його прийняття. Не всі норми його були досконалими і відповідним чином скориговані, а в окремих випадках навіть суперечили одна одній. Але безумовно, він сприяв певній стабілізації у державі і суспільстві, активізував хід конституційного пронесу тощо.
У той же час необхідно було продовжувати роботу над проектом нової Конституції. Україна залишилася єдиною із держав колишньою Союзу РСР, в якій не була прийнята Конституція як головний юридичний атрибут її державності, своєрідний "паспорт держави".
З метою прискорення процесу доопрацювання наявних матеріалів, вивчення і узагальнення підготовлених альтернативних проектів нової Конституції (а їх було до десяти) розпорядженням Співголів Конституційної комісії - Президента України і Голови Верховної Ради України від 19 червня 1995 р. було створено робочу групу Конституційної комісії.
В результаті опрацювання матеріалів, які були передані до цієї групи, було підготовлено проект Конституції України. 11 березня 1996 р він був схвалений Конституційною комісією, а 20 березня внесений на розгляд до Верховної Ради. Практично відбувся публічний акт передачі розробленого і схваленого проекту нової Конституції у Верховну Раду разом із зауваженнями і доповненнями членів Конституційної комісії для подальшої роботи над ним. Після розгляду цих матеріалів і з метою подальшого доопрацювання проекту Конституції Постановою Верховної Ради України від 5 травня 1996 р була створена Тимчасова спеціальна комісія.
Проект нової Конституції, зрештою, був ще раз доопрацьований і винесений на розгляд Верховної Ради.28 червня 1996 р. нова Конституція України голосами 315 народних депутатів була прийнята.
Прийняття Основного Закону нашої держави - це визначна подія в її історії, у житті її народу. Завершився тривалий і надзвичайно складний конституційний процес, і розпочався якісно новий етан у розвитку суспільства і держави.
Вопрос 5
Структура конституції - це її поділ на певні частини (елементи), пов'язані між собою.
Структура конституцій зазвичай має стандартний вигляд і включає:
1. преамбулу (вступ);
2. основну частину (основний зміст);
3. прикінцеві, перехідні, додаткові положення (іноді додатки). Конституція України включає преамбулу та 15 розділів, з яких два останніх - "Прикінцеві положення" та "Перехідні положення".
У преамбулі зазвичай викладено цілі конституції, історичні умови її прийняття, іноді проголошуються керівні засади державної політики, права і свободи. Вона має важливе ідеологічне та політичне значення, але стосовно юридичної сили преамбули, як правило, визнається, що преамбула має нормативне значення лише для тлумачення і застосування окремих положень конституції. Але втому випадку, коли преамбула містить права і свободи, вона може мати також юридичне значення.
Основна частина конституції охоплює норми про права та свободи, основи суспільного ладу, систему та статус державних органів, державну символіку, порядок зміни конституції тощо.
Прикінцеві положення конституцій містять різноманітні норми. Тут зазвичай встановлюється строк набуття чинності конституцією, визначаються строки утворення органів, що вперше запроваджуються конституцією, строки видання органічного та іншого законодавства.
"Прикінцеві положення" Конституції України вміщують дві статті, в яких визначено, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття (ст. 160). Згідно зі ст. 161 день прийняття Конституції У країни є державним святом - Днем Конституції України.
Перехідні положення визначають строки набуття чинності окремими конституційними нормами, які не можуть бути реалізовані одразу, порядок і строки заміни старих конституційних інститутів новими (наприклад, пункти 9, 11 "Перехідних положень" Конституції України). Іноді в перехідних положеннях встановлюються строки для видання законів, до яких відсилає конституція, або взагалі для приведення законодавства у відповідність до конституції (наприклад, абз. 1 п. 12, н. 13 "Перехідних положень" Конституції України). Досить часто норми, що містяться в перехідних положеннях, оформлюються не у вигляді статей, а із застосуванням особливої нумерації, аби підкреслити їх специфічний характер (так, "Перехідні положення" Конституції України пронумеровані арабськими цифрами і містять 14 пунктів). Ця частина Основного Закону України дуже важлива для застосування права, оскільки вказує па те, з якого часу підлягає застосуванню та або інша конституційна норма.
Додаткові положення до конституції не містяться у Конституції України, але зазвичай у конституціях вони оформлюються інакше, ніж основна частина, і містять норми щодо тлумачення конституції, виключення із загальних правил, установлених конституцією, регулювання окремих питань.
Щодо писаних некодифікованих конституцій, вони не мають жодної системи викладення матеріалу, через що доволі складно простежити логіку їх побудови.
Вопрос 6
Початок сучасного конституційного процесу в Україні пов’язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де утверджувалося здійснення українським народом його невід’ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина. У цьому процесі можна виділити три основні етапи.
Перший етап сучасного конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990 року до 26 жовтня 1993 року. На першому етапі розпочалася робота з підготування проекту нової Конституції України. Хронологічно вона здійснювалася таким чином:
- 24 жовтня 1990 року Верховна Рада Української РСР утворила Конституційну комісію (Комісію з розроблення нової Конституції Української РСР) у складі 59-ти осіб під головуванням тодішнього Голови Верховної Ради Української РСР Л. Кравчука;
- комісія розробила Концепцію нової Конституції України, де було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції України. Цю Концепцію ухвалила Верховна Рада Української РСР 19 червня 1991 року;
- на основі Концепції комісія підготувала проект нової Конституції України останній варіант якого датується 26 жовтня 1993 року.
Паралельно з цим до чинної на той час Конституції Української РСР 1978 року вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність із положеннями Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Через загострення політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26 жовтня 1993 року конституційний процес було фактично перервано.
Другий етап почався після завершення дострокових парламентських і президентських виборів та охопив період від 10 листопада 1994 року до 8 червня 1995 року. Цей етап характеризувався відновленням конституційного процесу. Так, 10 листопада Верховна Рада України затвердила склад комісії з розробки нової Конституції України (Конституційної комісії), до якої увійшли представники всіх гілок влади, відомі вчені та громадські діячі, співголови Комісії - Президент України Л.Д. Кучма, Голова Верховної Ради України О. О. Мороз, секретар комісії та 38 членів (15 народних депутатів України, 15 осіб, призначених Президентом України, Голова Конституційного Суду України, по два представники від Верховного Суду України, від Вищого арбітражного суду України та від Генеральної прокуратури України, один представник від Автономної Республіки Крим).
Одночасно з розробленням проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 року в різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, внаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. Відтак виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по-різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад, ст. 2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93 - організацію влади на засадах принципу поділу влади).
Завершився другий етап 8 червня 1995 року укладенням Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місце- вого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Цей договір створив умови для прискорення конституційного процесу в Україні.
Третій етап охопив період від 8 червня 1995 року (підписання Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України») до 28 червня 1996 року (прийняття Конституції України Верховною Радою України). В юридичній літературі звертається увага на те, що на останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується суттєвими особливостями, які відносно рідко трапляються в конституційній практиці. До них належать:
- створення Конституційною комісією України на своєму засіданні 24 листопада 1995 року Робочої групи з підготування проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії;
- схвалення проекту Конституції, представленого Робочою групою і передання його разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України;
- представлення проекту Конституції України на спеціальному засіданні Верховної Ради України 20 березня 1996 року;
- створення Верховною Радою України 5 травня 1996 року Тимчасової спеціальної комісії з доопрацювання проекту Конституції України;
- колективне (на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке тривало майже добу) обговорення більшості статей проекту Конституції України і прийняття нової Конституції України переважною, кваліфікованою більшістю голосів. Голосування було проведено 28 червня 1996 року о 9 годині 33 хвилини;
- завершальне редагування тексту Конституції Апаратом Верховної Ради України та урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 року;
- офіційне оприлюднення Конституції України 14 липня 1996 року.
Аналізуючи процедуру прийняття Конституції України 1996 р., не можна не зазначити, що вона відбулася з певними порушеннями вимог конституційної доктрини, а саме - була прийнята парламентом без затвердження на всенародному референдумі. Таким чином установча влада народу була реалізована органом державної влади без відповідного уповноваження народом (Верховну Раду України не було трансформовано в установчі збори, вона зберігала статус парламенту).
Четвертий (новітній) етап сучасного конституційного процесу в Україні розпочався після прийняття Конституції України 28 червня 1996 року і триває дотепер.
Для подолання гострої кризи 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» та (в пакеті до нього) про внесення змін до закону про вибори Президента (останні дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента). Того ж дня Президент України Леонід Кучма підписав ці документи.
Закон на основі проекту Симоненка-Медведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5-ти років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набути чинності з 1 вересня 2005 року у тому випадку, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1). Позаяк до 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.
1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав, що Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV не відповідає Конституції України у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Згідно з рішенням Конституційного Суду, відповідний закон № 2222 втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.
1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», який попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року, а набув чинності 4 лютого 2011 року.