ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА АКУШЕРСТВА І ГІНЕКОЛОГІЇ №2
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДЛЯ СТУДЕНТІВ
з теми:
«Запальні захворювання
жіночих статевих органіВ»
| | Затверджено на методичній нараді кафедри «_31»_серпня_2015 р., протокол № ____ . Завідувач кафедри з.д.н.т. України д.мед.н., професор _________________________ Зелінський О.О. |
2015
1. Тема 7. «Запальні захворювання жіночих статевих органів» – 4 години
2.Актуальність теми:
Запальні захворювання статевих органів жінок (ЗЗСО) займають перше місце серед других позолотій в гінекології і складають 60-—65% серед всіх гінекологічних хворих і більше 30%, які госпіталізуються. Серед хворих запальними процесами статевих органів — 75% жінки, молодші 25 років (від 16 до 25 років), а з них 3/4 тих, що мали пологи.
Запальні захворювання є найчастішою причиною негормонального безпліддя, ектопічних вагітностей, невиношування; відіграють певну роль в розвитку фетоплацентарної недостатності, захворюваннях плода та новонародженого. Треба брати до уваги, що запалення можуть привести до виникнен¬ня патології шийки матки (ектопії, дисплазії), матки (лейоміоми). ускладнення еидометріозу.
Таким чином, запальні захворювання перекривають майже весь спектр негормональних захворювань органів репродуктивної системи жінок. Знання причин, методів діагностики та лікування запальних захворювань жіночих статевих органів необхідно лікарю будь-якого профілю у його практичній діяльності.
3.Цілі заняття:
3.1.Загальні цілі:
Ознайомити з етіологією, патогенезом, діагностикою, лікуванням і профілактикою запальних захворювань жіночих статевих органів неспецифічної та специфічної етіології в сучасних умовах.
3.2.Виховні цілі:
1.Розвивати у студентів відчуття відповідальності за своєчасність і вірність професійних дій.
2.Сформувати в студентів деонтологічні представлення під час роботи з жінками, хворими на ЗЗГ.
3.Ознайомити із сучасними представленнями про етіології, патогенезі і раціональному лікуванні ЗЗГ.
4.Навчити правильно зібрати анамнез, звернути увагу на скарги хворої, що дозволяють поставити попередній діагноз, намітити подальшу тактику обстеження хворий.
5.Опанувати умінням правильно скласти план обстеження, з огляду на інвазивність методів, необхідність у цих дослідженнях. Провести сучасні методи дослідження, що дозволяють знайти і врахувати всі дрібні подробиці, що сприяють розпізнаванню захворювання і дозволяють правильно установити діагноз для подальшого призначення протизапальної терапії, з огляду на етіологію, стан захисних сил організму і біологічних особливостей збудника.
6.Сформувати представлення про необхідність гігієни статевого життя, негативного відношення до позашлюбних сексуальних контактів, частої зміни статевих партнерів.
3.3.Конкретні цілі:
-знати:
1.Классіфікацію, етіологію, патогенез ЗЗГ неспецифічної етіології.
2.Клініку і сучасні методи діагностики ЗЗГ неспецифічної етіології
3.Сучасні методи лікування і профілактики ЗЗГ неспецифічної етіології
4. Класифікацію захворювань, що передаються статевим шляхом.
5. Етіологію, патогенез специфічного запального процесу.
6. Епідеміологію, методи діагностики і критерії вилікуваности
запальних захворювань жіночих геніталій специфічної етіології.
7. Особливості клініки, диференціальну діагностику ЗППП у жінок.
8. Основні принципи лікування ЗППП у жінок під час вагітності,
принципи реабілітації хворих.
9. Заходи профілактики специфічних запальних захворювань жіночих
геніталій, ЗППП, охорони сексуального здоров'я.
вміти:
Зібрати анамнез у гінекологічної хворої, застосувати на практиці деонтологічні навички бесіди, оцінити психоемоційний стан жінки.
Вибрати зі скарг, анамнезу, даних загального і спеціальних гінекологічних методів обстеження пацієнток властиві ЗЗГ зведення.
Скласти план обстеження хворий ЗЗГ.
Дотримуючи медичної етики і деонтології індивідуально підготувати кожну жінку до адекватного сприйняття необхідного дослідження.
Трактувати результати досліджень.
Провести аналіз даних лабораторних методів дослідження.
Інтерпретувати дані бактеріального посіву й антибіотикограми.
Визначити діагноз.
Скласти план, схему лікування хворий.
Визначити заходу профілактики рецидиву захворювання
4. Матеріали доудіторної самостійної підготовки
| № | Дисципліни | Знати | Уміти |
| 1 2 3 | Попередні дисципліни Анатомія ФізіологіяБіологія Біохімія Гістологія Пропедевтика Мікробіологія Інфекційні хвороби Дерматовенерологія Імунологія Ендокринологія Психіатрія Неврологія Наступні дисципліни: Акушерство і гінекологія Усередині предметна інтеграція: Запальні захворювання жіночих статевих органів Злоякісні захворювання жіночих статевих органів Безплідність у шлюбі Гострий живіт у гінекології Курація хворих | будівля жіночих статевих органів види обміну речовин біологічні захисні механізми бар'єри жіночих геніталій патогенез гострого і хронічного запалення Морфологічну характеристику збудників:специфічних,запальних захворювань жіночих геніталій. будівля жіночих статевих органів (слизової оболонки піхви) симптоматологія внутрішніх хвороб патогенні збудники, морфологія середовища придатності, методи виявлення, поняття про L-форми збудників шляху інфікування епідеміологія ЗЗГ клінічні симптоми методи діагностики клінічні симптоми шкірних і венеричних захворювань, ВІЛ імунні фактори - гормональні метаболічні процеси в нормі і при патології особливості психо-емоційного стану жінки, прояву нервово-психічних захворювань загальні і спеціальні методи дослідження гінекологічних хворих Загальні і спеціальні методи дослідження гінекологічних хворих передракові стани (ерозія шийки матки, гострі кондиломи) вплив ЗЗГ на репродуктивну функцію жінки загальні і спеціальні методи дослідження гінекологічних хворих загальні і спеціальні методи дослідження гінекологічних хворих | Призначати обстеження, заходи профілактики специфічних запальних захворювань жіночих геніталій, ЗППП. провести аналіз даних лабораторних методів дослідження вміти аналізувати вид і склад кліток провести клінічну діагностику екстрагенітальної патології узяти матеріал для дослідження інтерпретувати дані бакпосіву й антибіотикограми провести діагностику інфекційних екстрагенітальних захворювань трактувати результати дослідження -і провести діагностику шкірних і венеричних захворювань. уміти трактувати даності імунологічних досліджень уміти трактувати дані гормональних досліджень вміти оцінити психоемоційний стан жінки дотримуючи медичної етики і деонтології індивідуально підготувати кожну жінку до адекватного сприйняття необхідного дослідження установити діагноз провести диф. діагностику встановити діагноз провести диф. діагностику встановити діагноз провести диф. діагностику встановити діагноз провести диф. діагностику провести диф. діагностику установити діагноз провести диф. діагностику |
5.Зміст теми.
Запальний процес в статевих органах жінки являє собою перш за все інфекційний процес, у виникненні якого можуть відігравати роль різні мікро¬організми. Спектр збудників, які викликають запалення внутрішніх жіночих татевих органів, достатньо широкий і включає бактерії, які звичайно колонізують піхву, та нижній відділ церві кального каналу (індигенну флору), а також збудників, що передаються статевим шляхом. Не втратили свого значення такі збудники, як стрептокок, стафілокок, кишкова паличка, протей, гонокок та інші. Роботами останніх років доведено роль анаеробної інфекції, і монокультура досягає 20%, поліанаероби — 44%, облігатні та факультативні анаероби — 37,7%.
У більшості випадків запальні процеси носять полімікробний, змішаний характер. В результаті захворювання втрачає нозологічну специфічність.
Особливості сьогодення в тому, що спостерігається значне зниження імунної реактивності жіночого організму, що зумовлено погіршенням еколо¬гічної обстановки, наявністю хронічного стресу, особливістю живлення та зміною фізіологічних періодів в житті жінки.
Слід пам'ятати про ятрогенні фактори (катетеризація судин, тривалість симультантних операцій, ендоскопічні методи обстеження). Супутні захворю¬вання (цукровий діабет, хіміотерапія, глюкокортикоїдна терапія з імуносупре-сивним ефектом та інше) негативно впливають на розвиток та перебіг запалення.
Класифікація запальних захворювань геніталій За клінічним перебігом:
I. Гострі процеси.
II. Підгострі процеси.
III. Хронічні процеси.
За ступенем важкості:
I. Легка.
II. Середня.
III. Важка.
За локалізацією:
І. Запалення статевих органів нижнього відділу:
1) вульви (вульвіт);
2) бартолінової залози (бартолініт);
3) піхви (кольпіт, вагініт);
4) шийки матки:
5) а) екзоцервіцит (запалення піхвової частини шийки матки, покритої багатошаровим плоским епітелієм);
б) ендоцервіцит — запалення слизової оболонки, яка переходить в канал шийки матки і покрита циліндричним епітелієм.
II. Запалення статевих органів верхнього відділу:
1. Тіла матки:
а) ендометрит (запалення слизової оболонки тіла матки);
б) метроендометрит (запалення слизового і м'язового шару тіла матки);
в) панметрит (запалення усіх шарів стінки матки);
г) периметрит (запалення очеревини, що покриває тіло матки).
2. Придатків матки:
а) сальпінгіт (запалення маткових труб);
б) оофорит (запалення яєчників);
в) сальнінгоофорти (запалення маткових труб і яєчників), або аднексит;
г) аднекстумор (запальна пухлина маткових труб і яєчників);
д) гідросальнінкс (запальна мішечкувата пухлина маткової труби з накопиченням серозної рідини у її просвіт);
є) піосальпінкс (запальна мішотчата пухлина маткової труби з нако¬пиченням гною у її просвіт);
є) піоварум (запальна пухлина яєчника з гнійним розплавленням його тканин);
ж)перисальпінгіт (запалення очеревинного покрову маткової труби).
3. Клітковини таза (параметрит (запалення клітковини, що оточує матку)— боковий, передній і задній).
4. Очеревини таза (пельвіоперитоніт — запалення очеревини малого таза).
Правильно сформульований діагноз повинен мати вказівки на особли¬вості клінічного перебігу, локалізацію процесу, що дозволяє визначити тим самим принцип лікування, його тривалість, діагностичні особливості, наступ¬ну тактику.
Клінічна картина запальних захворювань гені талій
В сучасних умовах запальні захворювання геніталій мають деякі особ¬ливості, що суттєво відрізняє їх від клінічної картини захворювань 20-річної давнини. їх характеризує:
- стерта клінічна симптоматика гострої стадії захворювання;
- перевага хронічних процесів, а в останні роки — поява первинно-хронічних захворювань;
- стійкий рецидивуючий перебіг хронічних процесів;
- найбільш часта локалізація запального процесу в придатках матки;
- рідкісне ураження параметральної клітковини;
- рідкісний розвиток гнійних процесів.
Перебіг захворювання (гострий, иідгострий, хронічний), ступінь тяжкості (легка, середня, тяжка), залучення багатьох тканин та органів (ендоцервікс, ендометрій, міометрій, ендосальпінкс, яєчники); розповсюдження процесу на оточуючі тканини (параметрій, очеревину) в більшій мірі залежить від реак¬тивності організму жінки, але також і від патогенних властивостей мікробів.
Виділяють два клінічно-патогенетичні варіанти запального процесу.
Для першого є характерною перевага інфекційно-токсичних проявів як результату вкорінення або активації мікробів (поява болю, температурна еакція, ексудативні процеси, інтоксикація) — інфекційно-токсичний варіант. Другий варіант характеризується стійким больовим синдромом та ознаками порушення функцій судинної (переважно мікроциркуляції), нервової, імунної та ендокринної систем. Перший варіант спостерігається при гострому перебігу та загостренні хронічного. Другий варіант характерний для хронічного перебігу захворювання.
Больовий синдром є провідним симптомом хронічного запалення неза¬лежно від його локалізації. Його морфологічна основа — це фібротизація, склерозування тканин, втягнення в процес нервових гангліїв з розвитком тазових гангліоневритів і таких же уражень у віддалених органах (солярит і ін.) Біль має різний характер: тупий, ниючий, тягнучий, такий, що посилюється, постійий або періодичний. Для хронічних запальних процесів характерний рефлекторний біль (реперкусивний), що виникає за механізмом вісцеро-сенсорних і вісцеро-кутаниих рефлексів. Біль внизу живота буває дифузний, нерідко локалізується в правому або лівому паху, ірадіює в ділянку поперека, у піхву, у пряму кишку, у крижі, у нижні кінцівки. Існують зони підвищеної шкіряної чутливості (зони Захар'їна—Геда) при запаленні геніталій. Вони поширюються від X грудного до IV крижового (поперекового) хребця (яєчник -- X грудинний, маткові труби -- XI грудинний, матка — IV поперековий). Інші симптоми залежать від ураження різних анатомічних структур. Так, ендоцервіцит може проявлятися скаргами на ненормальні вагінальні виділення. Слід брати до уваги, що ендоцервіцит є початком висхідної інфекції, але він рідко супроводжується болем. При цьому можна спостерігати набряк, гіперемію в зоні зовнішнього зіву шийки матки. Більш загальні симптоми (гарячка, нудота, іноді блювання) є результатом гострого ураження маткових труб, яєчників або оточуючих тканин (параметрія, очеревини). Запальні захворювання статевих органів мо¬жуть включати в себе будь-яку комбінацію ендометриту, сальпингіту, оофо-риту, тубооваріальних утворень, тазового перитоніту.
Так, у порожнину матки інфекція може проникнути під час менструації, під час статевих зносин у дні менструації, під час деяких лікувальних процедур (вишкрібання слизової оболонки матки, продування маткових труб тощо), під час пологів та абортів, а також під час загальних інфекційних захворювань (грип тощо).
Запальний процес, що локалізується тільки у поверхневому шарі ендометрія, називається ендометритом, у глибших тканинах (базальний шар ендометрія, міометрій) — ендоміометритом. Особливістю ендометриту є дуже частий перехід інфекції у маткові труби.
Гострий ендометрит розвивається гостро. Підвищується температура тіла, погіршується загальний стан, з'являється біль, який віддає у крижі і пахові ділянки, надмірні серозно-гнійні або кров'янисто-гнійні виділення, іноді метррагія. Під час піхвового дослідження матка збільшена, болісна. У разі гострого ендометриту руйнується і некротизується функціональний шар ендометрія, епітелій у деяких місцях десквамується, глибше утворюється підепітеліальний захистний вал у вигляді великого лейкоцитарного інфільт¬рату. У крові спостерігається лейкоцитоз, збільшується ШОЕ. Гостра фаза запалення у разі правильного лікування триває близько 5—7 днів. Слизова оболонка ендометрія відпадає і розпадається, разом з нею зникають і скупчення мікробів. Тому іноді можливе самовиліковування. Але у більшості випадків перебіг хвороби прогресує: процес поширюється лімфатичними і кровоносними судинами на м'яз матки. У процес можуть втягуватися також очеревина, що вкриває матку, і оточуюча клітковина. В особливо несприят¬ливих випадках розвивається флебіт і тромбофлебіт судин матки і навіть сепсис. Гострий ендометрит частіше закінчується видужуванням, рідше пере¬ходить у хронічний ендометрит (метроендометрит).
Клінічні симптоми у разі хронічного ендометриту виражені значно менше, ніж у разі гострого: температура тіла нормальна, виділення слизисто-гнійні, ненадмірні, біль у попереку незначний. Нерідко відзначаються розлади менструального циклу типу мено- або метрорагії, що пов'язано з порушенням скоротливої функції матки.
У разі сальпінгіту запальний процес захоплює маткові труби. Інфекція проникає у маткові труби висхідним шляхом із матки або низхідним — у разі проникнення збудників із очеревини через лійку маткової труби. Можливі також лімфогенний і гематогенний шляхи зараження. У початковій стадії запального захворювання у стінці маткової труби розвивається гіперемія, відбувається набухання слизової оболонки і посилена секреція її епітелію. Розвивається катаральний сальпінгіт. Стінка труби при цьому рівномірно стовщується, і труба легко пальпується під час піхвового дослідження. У разі прогресування процесу в отворі маткової труби накопичується надмірний секрет. Складки слизової оболонки стають набряклими, стовщуються, маткова частина труби стає непрохідною, а у разі закриття лійки маткової труби надмірний секрет розтягує стінки труби, перетворюючи її на мішкувату довгасту пухлину, заповнену серозним вмістом — сактосальпінкс або гідросальпінкс, частіше двобічний. Якщо порожнина маткової труби заповнена гноєм, її називають піосальпінксом. У разі сальпінгіту у процес швидко втягується черевний покрив маткової труби, унаслідок чого утворюються зрощення з суміжними органами, найчастійше з яєчником, і яєчник теж утягується в запальний процес. Розвивається сальпінгоофорит або аднексит. Якщо піосальпінкс зростається з яєчником, у товщі якого теж є абсцес, перетинка між ними розсмоктується і утворюється загальна порожнина, наповнена гноєм, — тубооваріальний абсцес. Клінічний перебіг залежить від характеру ураження. У разі розвитку запального процесу у аткових трубах і яєчниках раптово підвищується температура тіла до 40 градусів. Хворі скаржаться на слабкість, нездужання, порушення сну і апетиту. Турбує спочатку різкий, а потім пульсуючий біль унизу живота. Відзначаються лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ, збільшенння кількості лейкоцитів.
Запальні захворювання матки і маткових труб можуть поширитися на очеревинні покриви цих органів з розвитком периметриту і періаднекситу, а у разі прогресування запалення у процес втягується вся очеревина малого таза, тобто розвивається пельвіоперитоніт. Захворювання починається з появи високої температури тіла, ознобу, сильного болю унизу живота, нудоти і блювання. Пульс частий, слабкого наповнення і напруги. Нерідко відзначається виражений метеоризм, атонія кишок, затримка випорожнення або пронос, іноді часте болісне сечовипускання. Черевна стінка напружена, симптом Щоткіна—Блюмберга різко позитивний. Під час дослідження крові визначаються лейкоцитоз, підвищена кількість нейтрофілів, лімфопенія, підвищена ШОЕ, низький гемоглобін.
Діагностика
Діагностика запальних захворювань статевих органів жінок в гострій стадії грунтується на даних анамнезу і об'єктивного дослідження (п'ять класичних ознак запалння: calor, dolor, tumor, rubor, functia laesa; характерні зміни крові: прискорення швидкості зсідання еритроцитів, зрушення вліво формули білої крові), характерних неспецифічних біохімічних змін крові (СРБ, сбільшення серомукоїдів, сіалових кислот), швидкої регресії клінічних проявів при проведенні антибактеріальної терапії.
Диференційна діагностика в гострій стадії проводиться з позаматковою вагітністю, гострим захворюванням черевної порожнини (гострий апендицит), іноді онкопатологією.
При діагностиці запальних захворювань статевих органів жінок в хронічній стадії можуть виникнути значні труднощі. Відсутність патогномонічної маніфестації, характерних змін крові, біохімічних показників вимагають від лікаря проведення дуже ретельного опитування, диференційної діагностики і перекладають основну вагу діагностики на допоміжні методи — методи функціональної діагностики, лапароскопію, методи вірусологічного та бактеріологічного дослідження). Стійкий тазовий больовий синдром може бути притаманний колітам, проктосигмоїдитам, при варикозному розширенні вен яєчниково-маткових сплетінь, що проявляє себе почуттям тяжкості, інтенсивним болем), при ендометріозі (стійкий біль посилюється з початком менструації), який може існувати самостійно, але дуже часто розвивається в осередку хронічного запалення.
Хронічний аднексшп слід диференціювати з хронічним циститом, хроніч¬ним апендицитом, специфічним запальним процесом (туберкульоз геніталій).Наявність скарг на біль внизу живота ще не дає приводу для діагнозу "хроніч¬ний аднексит".
Основні методи лікування запальних захворювань
геніталій при неспецифічному запаленні нижніх відділів
жіночих статевих органів
1. Вульвіт.
Під час гострого вульвіту призначають ліжковий режим, до запалених ділянок прикладають примочки зі свинцевою водою або 1% розчином резорцину. Через 2—3 дні після припинення гострих явищ призначають теплі сидячі ванни з розчином калію перманганату (1:10 000), настоєм ромашки або розчином фурациліну 1:5000. У нідгострій і хронічній стадіях рекомендують сидячі ванночки з розчином ромашки або калію перманганату 2—3 рази на добу по 10 хв., снодійні засоби тощо. Паралельно проводять лікування супутніх загальних захворювань (діабету, циститу) і усувають механічні чинники та інші шкідливі агенти, які обтяжують перебіг захворювання.
2. Бартолініт.
У разі проникнення мікробів у паренхіму залози виникає справжній абсцес.
Лікування абсцесів зводиться до розтину і дренування вогнища. У разі кісти бартолінових залоз і рецидивуючих псевдоабсцесів роблять екстирпа¬цію бартолінової залози.
3. Кольпіт.
Лікування проводять з урахуванням етіологічного чинника. У гострій стадії починають із застосування теплих сидячих ванн із слабкого розчину калію перманганату 1:10000 або ромашки, шавлії, дубової кори у поєднанні з антибактеріальною терапією (антибіотики з урахуванням чутливості збудника і сульфаніламідні препарати). Після затихання гострих запальних явищ призначають спринцювання піхви 2% розчином борної кислоти або 0.02% розчином фурациліну, а також піхвові таблетки кліон-Д100 або поліменакс з наступною нормалізацією мікрофлори піхви пробіотиками — біфідумбактри-ном, вагілаком та ін. При кандидозному кольпіті застосовують клотрімазол. міконазол, еконазол, інтраконазол. Препарати вводять у піхву 1 раз на добу протягом 3 діб. Призначають пімафуцин протягом 6 діб, дифлюкан по 150 мі' усередину та ін.
При старечому кольпіті неспецифічної етіології слід застосовувати місцеві етіотропні протизапальні засоби, лікувати обмінні порушення тощо.
4. Ендоцервіцит.
У разі неспецифічного гострого ендоцервіциту лікування має бути спрямоване на локалізацію процесу. Призначають повний спокій. Активні місцеві процедури протипоказані через можливе поширення інфекції на вищерозташовані відділи статевого апарату. Антибіотики та сульфаніламідні препарати вводять у поєднанні із загальиозміцнюючою терапією. Гнійні виділення видаляють із піхви за допомогою обережних спринцювань. Промивну рідину уводять у піхву під низьким тиском. Для спринцювання застосовують розчин фурациліну (1:5000), теплий розчин натрію гідро¬карбонату (2 столові ложки на 1 л переварної води), відвар ромашки, шавлії, дубової кори.
У разі хронічного ендоцервіпиту проводять більш активне місцеве лікування: спринцювання 5% розчином натрію гідрокарбонату, піхвові ванночки з неочищеним деревним оцтом або 2% розчином срібла нітрату, змазування каналу шийки матки 10% розчином натрію гідрокарбонату чи 5— 10% розчином протарголу. Припікання роблять через 3—4 дні, усього 5—6 процедур. Призначають також електрофорез цинку (ендоцервікально) і загальнозміцнювальне лікування.
Класифікація збудників захворювань, що
передаються статевим шляхом:
А. Бактерії:
Neisseria gonorrhoeae
Chlamydia trachomatis
Treponema pallidum
Haemophilius ducreyi
Mycoplasma hominis
Ureaplasma urealyticum
Galymmatobacterium granulomatis
Shigella species
Б. Віруси:
Herpes simplex virus
Cytomegalovirus hominis
Hepatitis B virus
Papillomavirus hominis
Molluscovirus hominis
Human immunodeficiency virus
С. Найпростіші:
Trichomonas vaginalis
Entamoeba histolytica
Lamblia intestinalis
Д. Гриби:
Candida albicans
Е. Ектопаразіти:
Phthirus pubis
Sarcoptes scabiei
ТУБЕРКУЛЬОЗ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ є
завжди вторинним захворюванням; виникає при перенесенні інфекції
з первинного вогнища (легені) гематогенним шляхом, або по лімфатичних судинах з мезентериальних лімфатичних вузлів і очеревини. Найбільш часто уражаються маткові труби, рідше ендометрій і яєчники, дуже рідко шийка матки, піхва, вульва.
Розрізняють ексудативну, продуктивну і казеозну форми.
Симптоми нерідко замасковані. Захворювання часто приймають за запалення придатків матки, обумовлене гноерідними мікробами. В тому або іншому ступені були виражені загальні симптоми: нездужання, адинамія, легка стомлюваність, гіпотонія, зниження апетиту, пітливість, субфебрільна температура. Менструальна функція порушена: частіше буває гіпоолігоменорея, рідше - ациклічні кровотечі, аменорея або альгодисменорея. Як правило, розвивається первинненепліддя.
Біль невизначений.
Діагноз дозволяють поставити ретельно зібраний анамнез (у тому числі відомості про контакт зхворими на туберкульоз), внутрішньошкірна проба з туберкуліном, вживання туберкулінової провокаційної проби Коха з оцінкою осередкової реакції, гістологічне дослідження соскоба ендометрія (виявлення туберкульозних горбиків) і видалених при операції придатків, знайдені під час операції туберкульозні горбики на очеревині труб. Важливою вказівкою на можливість туберкульозної інфекції є загострення хронічного запалення придатків під впливом теплових фізіотерапевтичних процедур.
Знайти туберкульозні мікобактерії у виділеннях з матки, менструальній крові дуже важко. Рентгенологічний метод (гістеросальпінгографія) може дати додаткові відомості, оскільки ригідність труб, їх стриктури, непрохідність
в ампулярних відділах, внутрішньоматкові сінехії часто зустрічаються
при генітальному туберкульозі.
ЛІКУВАННЯ. Нормалізація праці і відпочинку, повноцінне харчування, вітаміни.
1 2 3 4