Центри соціально-психологічної реабілітації населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС
Чорнобильська катастрофа залишається наймасштабнішою техно- генною катастрофою, що пережило людство у своїй сучасній історії. Масштабність катастрофи полягає не тільки і не стільки у руйнації промислового об’єкта – Чорнобильської атомної електростанції, а у забрудненні радіонуклідами величезних територій на планеті та необхід- ністю відселення сотень тисяч людей. Кілька мільйонів людей в Україні, Росії і Білорусі змушені жити в умовах підвищеного радіаційного фону, споживати забруднені радіонуклідами воду і продукти харчування.
Тільки у Державний реєстр України осіб, що постраждали від Чорно- бильської катастрофи станом на 01.01.2007 р. включено 2 264 574 особи. У тому числі 589 455 дітей. За нашим визначенням, катастрофа – це надзвичайна ситуація, яка викликала незворотні наслідки для фізичного або психічного здоров’я людини або груп людей. Таким чином, кіль- кість людей, що відчувають себе постраждалими від Чорнобильської катастрофи або її наслідків у кілька разів більша [12].
Медичні, соціальні та соціально-психологічні наслідки катастрофи визнаються сьогодні наймасштабнішими, найбільш чутливими для людини і для держави і надзвичайно довготривалими [12, 13]. Глибина, системність і специфіка соціально-психологічних наслідків Чорнобиль- ської катастрофи поставила перед медиками, соціологами, психологами, соціальними працівниками та іншими представниками гуманітарних професій ряд важливих проблем. Ось деякі з них:
визначення методів діагностики, моніторингу та побудови сис- темних моделей соціально-психологічних наслідків катастрофи та по- ведінки різних груп людей;
побудова методів і методик прогнозування розвитку соціально- психологічної ситуації у постраждалих регіонах і в місцях нового по- селення;
вибір або створення методів надання соціально-психологічної допомоги різним категоріям постраждалих (дітям, дорослим, підліткам,
«ліквідаторам», переселеним і т.п.);
створення методик оцінки ефективності наданої соціально- психологічної допомоги населенню;
розробка нових методів соціального розвитку постраждалих регіонів (соціальне проектування);
розробка адекватних методів здійснення інформаційної роботи у постраждалих громадах (общинах);
формування оптимістичного світогляду та прихильності до здо- рового способу життя у постраждалого населення.
Робота над проблемами і соціальними наслідками Чорнобильської катастрофи актуалізувала нагальну необхідність створення, розвитку і формування прикладних галузей соціогуманітарних наук. Саме події довкола ЧАЕС послужили потужним поштовхом до створення при- кладних напрямів у психології.
Науково-практичну діяльність психологів щодо розв’язання соці- ально-психологічних проблем Чорнобильської катастрофи можна по- ділити у методичному відношенні на три етапи. Перший, переважно – дослідницький, з 1986 р. до 1991-1993 року. Другий, переважно – прак- тичний, створення практичних психологічних структур і організацій, напрацювання первинних методик і методів роботи, – з 1993 р. по 2000 – 2003 рр. Третій, – переважно – технологічний, з 2003 по наш час. Він передбачає розробку і практичне застосування технологій роботи з різними категоріями населення з метою мінімізації соціальних і пси- хологічних наслідків катастрофи. Усі названі етапи мають одне спільне підґрунтя – намагання застосувати усі наявні у той час засоби, методи, методики, наукові знання для мінімізації соціально-психологічних на- слідків катастрофи.
На першому етапі – дослідницькому – відбувалось вивчення соці- ально-психологічної феноменології, соціально-психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи. Тому у перші роки з’явилося доволі багато робіт, що: а) пропонували психодіагностичні методики, комплекси,
«батареї тестів» для вивчення психологічних наслідків катастрофи; б) описували індивідуально – і соціально-психологічні явища в «зоні ураження» та в «місцях нового поселення». В основному ця робота будувалась на порівнянні даних із «забруднених» і «чистих» регіонів; в) побудова моделей індивідуальної і групової поведінки людей в си- туації фрустрації, розлучення із близькими, переселення, проживання в умовах радіаційного забруднення, наявності прихованої (неявної ) загрози для здоров’я.
Основним результатом даного етапу стали: а) системні методики моніторингу соціально-психологічних складових життєвої ситуації людей, що тим чи іншим чином були причетні до Чорнобильської катастрофи; б) системні моделі індивідуальної і групової поведінки по- страждалих. Для усіх причетних фахівців стала очевидною необхідність створення спеціалізованихпсихологічнихслужбі організацій, які б могли надавати кваліфіковану практичну соціально-психологічну допомогу постраждалим.
Другий етап характерний не тільки створенням відповідних прак- тичних структур, служб і центрів, а, у першу чергу – накопиченням прак- тичних методів і методик надання конкретної соціально-психологічної допомоги населенню. У цей час була створена психологічна служба системи освіти, центри соціально-психологічної реабілітації постраж- далого населення при Міністерстві з надзвичайних ситуацій, соціальна служба для молоді та ін. Співробітники названих служб – практичні психологи, соціальні педагоги, соціальні працівники, почали опано- вувати методи практичної роботи з різними категоріями населення. У цей час спостерігалось активне залучення методик і методів надання практичної психологічної допомоги, що застосовувались іноземними фахівцями у подібних ситуаціях. Вивчався і застосовувався у практич- ній роботі досвід колег зі Сполучених Штатів, Франції, Нідерландів, Швеції, Швейцарії та інших країн, що мали значний досвід роботи з чисельними проблемами людей, що пережили психотравмуючі події у своєму житті.
Між 1991 і 2001 роками відбувалося широке запозичення і апро- бація в наших соціокультурних умовах методик реабілітації і терапії постраждалого населення. Автор цих рядків разом із багатьма колегами вивчав досвід всіх розвинутих у цьому відношенні країн від Польщі до Сполучених Штатів Америки. Зміст практичної роботи, передовсім у центрах соціально-психологічної реабілітації постраждалого населення (програма ЮНЕСКО – Чорнобиль), зводився до роботи з конкретними випадками, проблемами з якими звертались люди до фахівців центрів. Перед фахівцями-психологами тоді стояло завдання – як працювати з конкретним випадком, які методи застосовуються до даної категорії проблем постраждалих. Широкого розповсюдження як в науці, так і у практиці набувають такі поняття і категорії як «життєва проблема»,
«соціальна ситуація», «екологічна ситуація», «життєвий шлях і життєва перспектива», «психічна травматизація», «психологічна реабілітація» та ін.
За участі ЮНЕСКО і ПРООН в найбільш постраждалих регіонах України було створено п’ять центрів соціально-психологічної реабілі- тації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи: м. Славутич, м. Бородянка, м. Іванків, м. Коростень, м. Боярка. Діяльність Центрів за 10-14 років існування міжнародною спільнотою була визнана ефективною.
В результаті: а) в Білорусі, Росії і в Україні були закладені органі- заційні підвалини надання соціально-психологічної допомоги постраж- далим ( і не тільки від Чорнобильської катастрофи, а від різного роду
інших природних і техногенних катастроф); б) відібрані, апробовані і адаптовані методики соціальної, психологічної та педагогічної допо- моги різним категоріям постраждалих у залежності від життєвої про- блематики; в) досягнуто помітних результатів і у зменшенні соціальної і психологічної напруги серед постраждалих; г) апробовано методи і технології соціальної мобілізації місцевих спільнот, підвищення со- ціальної активності великих соціальних груп і громад в цілому.
На наступному етапі актуальною стає необхідність розробки і здійснення комплексних цільових програм реабілітації не тільки окремих людей, сімей або окремих груп, а цілих спільнот, що постраждали вна- слідок Чорнобильської катастрофи. Очевидною стає необхідність за- стосування проектного підходу і методології соціального проектування у практичній діяльності центрів соціально-психологічної реабілітації, оскільки це у повній мірі відповідає ідеології відродження та сталогорозвитку постраждалих регіонів. Пріоритетом національної політики стає соціально-економічне відродження таких населених пунктів і територій.
Уряди держав, організації і органи системи ООН, передбачають перехід від надзвичайної гуманітарної допомоги (Україні, Росії, Біло- русі) до надання довгострокової допомоги, направленої на створення нових економічних можливостей, відтворення самодостатності громад і повернення до нормального життя постраждалого населення.
Перед тим, як розглянути більш детально завдання і зміст діяль- ності Чорнобильських центрів, зауважимо, що кожен з них за змістом своєї діяльності був адаптований до конкретних потреб та специфіки проблем спільноти, в якій він функціонує. Тому кожен з них має свої відмінності. Ми ж зупинимося тільки на самих загальних підходах і видах роботи.
Центри соціально-психологічної реабілітації були створені за іні- ціативи ЮНЕСКО (Програма ЮНЕСКО-Чорнобиль (проект № 64), яку підтримав Уряд України. Офіційне відкриття центрів відбулось у 1993 – 1994 роках.
Центри працювали під егідою МНС України, підпорядковані Київ- ській та Житомирській обласним державним адміністраціям та активно співпрацюють з органами місцевого самоврядування (міські, селищні та районні ради).
Хоча центри вже не отримують фінансової допомоги з боку програм ООН, однак продовжують знаходитись у полі зору світової громад- ськості. Кожного року до українських центрів приїжджають іноземні гості та делегації. У Сполучених Штатах Америки було навіть створено
громадську організацію «Друзі Чорнобильських Центрів у Сполучених Штатах» (FOCCUS – Friends of Chornobyl Centres United States).
У звіті, який було підготовлено міжнародною міжгалузевою гру- пою спеціалістів на замовлення ПРООН та ЮНІСЕФ за підтримки Управління ООН з гуманітарних питань і Всесвітньої організації охо- рони здоров’я, про центри сказано: «В Україні працюють соціально- психологічні центри реабілітації, які первісно були створені за сприяння ЮНЕСКО та які продовжують відігравати надзвичайно важливу роль у житті місцевих громад. Вони стали центром для цілої низки заходів та програм людського розвитку...». Центри у звіті було названо «при- кладами позитивної практики, які могли б слугувати моделлю для майбутніх ініціатив».*
Основною метою діяльності центрів є надання соціально-психоло- гічної та інформаційної допомоги населенню, яке проживає в складних екологічних, психологічних та соціально-економічних умовах, що були породжені Чорнобильською катастрофою.
Мета діяльності, основні напрямки та зміст роботи Центрів ви- значалися із залученням іноземних спеціалістів та за участю коорди- натора Чорнобильської Програми ООН О.М. Гарнець, консультанта Чорнобильської Програми ООН в Україні Ю.М. Швалба та супервізора Програми В.Г. Панка.
1 2 3 4 5