Василь сухомлинський – про професію вчителя за працею «Сто порад учителеві»

Ім'я файлу: ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ – ПРО ПРОФЕСІЮ ВЧИТЕЛЯ доповідб на педраду.
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 04.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
ІНДЗ квіткотерапія.docx
історія хвороби_міома.docx
Абстинентний синдром_лікування.docx
Курсова_робота.docx
Практичне 1 Спец. пед..docx
zrazok_kol._dogovoru__ZDO.doc
ДО ДРУКУ_Звіт_Шмат Анастасія (1).docx
№2-3.docx
Історія пологів.docx
аналіз роботи мо.docx
Гіпертонічна хвороба II стадія.doc
плани сем занять історія укр.docx
Веб-квест_Хмарні сервіси.pdf
19_05_Тези роботи_Петрик .docx
Конспект по статье о головной боли.docx
Інструктаж із правил поведінки у лісі.doc
Інновації (1).docx
Виховний захід_Прагнемо миру.docx
Тези роботи__Web_Quest.docx
Самост. робота.docx
Веб-квест.docx
Модуль 1 Психологія карєри.docx

Заклад загальної середньої освіти «Любшівськоволянська гімназія»

Доповідь на педраду

ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ – ПРО ПРОФЕСІЮ ВЧИТЕЛЯ

За працею «Сто порад учителеві»

Заступник з НВР

Петрик Людмила Федорівна

Кожна дитина повинна бути щасливою.

Сухомлинський

«Ви переступили поріг школи, вирішили присвятити своє життя вихованню людини. Пам’ятайте, що ви не тільки живе сховище знань. Не тільки спеціаліст, який уміє передавати інтелектуальні багатства людства молодому поколінню, запалити в його душі вогник допитливості, любові до знань. Ви — один зі скульпторів, що творять людину майбутнього. І скульптор особливий, не схожий на інших. Виховання—творення Людини—це ваша професія. На вас дивиться суспільство як на професіонального творця... як на майстра-скульптора, від якого величезною мірою залежить майбутнє країни". Пам’ятайте, що кожна ваша помилка може обернутися потворністю людської особистості, болем душі, стражданнями. Ви як творець людини своєю майстерністю, умінням, мистецтвом повинні подавати приклад іншим скульпторам. Для того щоб людина, яку ми творимо... стала вершиною моральної, інтелектуальної, естетичної досконалості, необхідна узгодженість дій усіх скульпторів, що мають доступ до „мармурової брили", необхідна гармонія творення Людини».

Хто має стати чутливим, мудрим, досвідченим, обережним і сміливим диригентом цієї гармонії? Педагог. Погляди В. О. Сухомлинського щодо виховання дитини як самодіяльної, незалежної творчої особистості, у становленні якої велику роль відіграють не лише сім’я і громадськість, а й школа, і, власне, вчитель, — є актуальними у всі часи.

Аналіз теоретичної спадщини видатного педагога дає підстави стверджувати, що він глибоко дослідив Професію вчителя, її особливості, обгрунтував концепцію формування гуманістичної спрямованості особистості вчителя і сформулював умови його ефективної роботи,якими є:

професійно-педагогічна спрямованість;
теоретична підготовленість, загальна культура;
усвідомлення важливості самоосвіти;

логічна послідовність, науковість у її здійсненні.

Надзвичайно важливе значення у професійному становленні вчителя мають його моральні якості: любов до дітей, терпимість і наполегливість, вимогливість і педагогічний такт.

Свою освітню систему, що була свіжим струменем у педагогічній думці та шкільній освітній справі 1950—1960-х рр., педагог визначив як школу мислення, школу під блакитним небом, школу радості.Ідеї та практика організації навчально-виховного процесу, запропоновані й обгрунтовані вчителем і директором Павлиської середньої школи на Кіровоградщині, який у 39 років став член-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР, у 40 років — Заслуженим учителем України, а в 50 років—Героєм соціалістичної праці, не старіють, а стають ближчими та необхідними для нових поколінь вихователів-педагогів.

Педагогічна система,як стверджує В. О. Сухомлинський, завжди грунтується на системі поглядів і переконань учителя, що не є механічним повторенням педагогічної теорії, а містить щось глибоко індивідуальне.

Велику цінність для педагогічної науки і практики могла б мати книга «Педагогічні культура», над якою В. О. Сухомлинський почав працювати у 1966 р. і яку присвятив вірному другові й колезі — своїй дружині Ганні Іванівні. Книг не вийшла у світ, але уривки з неї було надруковані в газеті «Радянська освіта» (1966—1968 рр.), частину неопублікованого рукопису оприлюдни на своїх сторінках журнал «Радянська школа (1988 р.). У ньому йдеться про педагогічну культуру вчителя, педагогічну систему, яка охоплює багатогранність, сукупність методів і прийомів виховного впливу педагога на колектив і вихованця з метою всебічного, гармонійного розвитку особистості. Книга мала містити положення й узагальнення педагогічної теорії про відносини педагога з вихованцями в найрізноманітніших сферах духовного життя.

Свій багатий педагогічний досвід із питань професійної майстерності вчителя В. О. Сухомлинський проаналізував у книгах «Латиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Як виховати справжню людину», «Сто порад учителеві», «Розмова з молодим директором школи»і в дисертаційному дослідженні «Директор школи — керівник навчально-виховної роботи» (рос. мовою, 1955 р.), що є скарбницею ідей про педагогічну майстерність учителя, а також у «Листі дочці» — своєрідному гімні його праці. Дуже часто свої роздуми й судження видатний педагог умішував на сторінках періодичних педагогічних видань, скажімо, в газеті «Кіровоградська правда» («Краща вчителька», 1948 р.; «Майстерність», 1949 р.; «Майбутні вчителі», 1950 р.; «Моральне обличчя вчителя», 1954 р.: «Високе покликання педагога», 1955 р. та ін.).

У монографії «Сто порад учителеві»висвітлено досвід роботи Павлиської середньої школи й надано практичні поради вчителям із різних питань навчально-виховної роботи.

Ця книга є результатом зустрічей і бесід з учителями-початківцями. Тут також подано відповіді автора на листи вчителів, їхні запитання на кшталт:

«Що таке покликання?»
«З чого починається підготовка вчителя за покликанням?»
«Як розкрити свої здібності у благородній справі виховання молодого покоління?»
«Як знайти себе в цій, одній із найцікавіших, найскладніших, найгуманніших спеціальностей?» тощо.

Діти зазвичай наслідують дії старших авторитетних для них людей.

Насамперед вони копіюють своїх батьків. Проте часто і вчитель стає для них авторитетом. Його слова і дії перестають піддаватися сумнівам і сприймаються як належне, правильне. Тому ще з давніх-давен на педагогів була покладена найважливіша місія — виховання дітей. Василь Олександрович зазначає:
«...учительська професія, — це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється. Прекрасна риса — повсякчас відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення — один із тих коренів, які живлять покликання до педагогічної праці».

Професія вчителя дуже важлива, складна і відповідальна, бо, як зазначає В. О. Сухомлинський, «ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в світі, — з людиною».

Діяльність учителя це обмежується лише передачею знань. Суспільство доручило йому найбільш відповідальну місію — виховання та формування молодої людини, особистості. Великий педагог наголошує: «...від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя».

Неодмінною умовою успішного формування Особистості дитини В. О. Сухомлинський визначив знання психології дитини, уміння бачити, знаходити і відкривати її уподобання та схильності, інтелектуальні, трудові, естетичні та творчі інтереси. Продовжуючи свою думку, педагог наголошує, що «...виховувати дитину — це передусім знати її душу, бачити і відчувати її індивідуальний світ».

Специфікою праці педагогає уміння спроектувати особистість учня. Але цього можна досягти тільки у випадку, коли є конкретне уявлення про те, якою повинна бути особистість дитини, які якості в ній потрібно сформувати і яким чином це можна зробити.

Проте «кінцевий результат педагогічної праці можна побачити не сьогодні, не завтра, а через дуже тривалий час. Те, що ви зробили, сказали, зуміли прищепити дитині, інколи виявляється через п’ять—десять років».

Слід зазначити, що невдачі у вчительській діяльності іноді частіші, аніж радості й перемоги. оскільки «на дитину впливає багато людей і явиш життя, на неї впливають мати, батько, шкільні товариші, так зване «вуличне середовище» (а тепер і Інтернет. — прим, автора), прочитані книжки й переглянуті кінофільми, про які ви й не знаєте, зовсім непередбачена зустріч з людиною і т.д. Вплив на дитину може бути позитивним і негативним... Місія школи... — переборювати негативні впливи і давати простір позитивним». Тому праця вчителя благородна — це постійне утвердження в молодій людині бажання стати кращою, досконалішою, почуття поваги до себе й інших.

«А для цього необхідно, щоб особистість учителя найбільш яскраво, дієво і благотворно впливала на особистість учня». Тому вчитель має бути для учнів не тільки учителем — носієм знань, а й другом. Тобто людиною, яка повністю відчуває і розуміє дітей, їхні почуття і думки. А головне — вчитель має щиро любити їх. Тільки люблячи він ніколи не зможе ненароком образити чи випадково зашкодити учням. Навіть за відсутності в учителя досвіду та необхідних якостей для своєї педагогічної діяльності, але відчуваючи любов до дітей, можна досягнути вищого рівня майстерності, розвинути відсутні педагогічні якості, стати для них найкращим. Адже школа сьогодні — це насамперед школа самореалізації та самоактуалізації особистості.

В. О. Сухомлинський виділяє риси, без яких не може відбутися педагог, зокрема;

«...безмежна віра в людину, в добре начало в ній — ось що повинно жити у вашій душі», «глибока віра в можливість успішного виховання кожної дитини. Я не вірю в те, що є невиправні діти, підлітки, юнаки, дівчата... від нас залежить зробити так, щоб ніщо не пригнітило, не знівечило, не вбило в маленькій людині гарного, доброго, людського». «Кожний, хто вирішує присвятити своє життя вихованню людини, має бути терплячим до дитячих слабостей, які, коли уважно до них придивитися і вдуматися в них, коли пізнати їх не тільки розумом, а й серцем,—виявляться дуже незначними, такими, що не варті ні гніву, ні обурення, ні покарання»;
гармонія серця і розуму. Василь Олександрович наголошує, що об’єктом учительської праці є дитина, яка повсякчас змінюється. її не слід підіймати «на одну дошку з собою, не ставити їй таких вимог як до дорослих», а потрібно «кожному дати частину свого серця, для радощів і прикростей кожного треба знайти місце в своєму серці»;
чуйність, сердечна турбота про людину. «Учителеві не можна бути холодною, байдужою людиною. За будь-яких обставин робіть так, як велить перше сердечне поривання...» «Інколи треба почекати з прийняттям рішення, дати «відстоятися» почуттю». «Мистецтво й майстерність педагога саме і полягає в умінні поєднувати сердечність з мудрістю»;
розуміння світу дитинства; вміння «пізнавати серцем», «проникати в душу дитини», «володіти собою, тримати себе в руках», «стримувати збудження й роздратування», «пізнавати серцем усе, чим живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується вихованець», «володіти ситуаціями», «створювати життєрадісні мелодії в музиці дитинства». Педагог наголошує: якщо «ви переконаєтеся, що кожна дитина — це цілий світ, неповторний і своєрідний. Якщо цей світ відкривається перед вами, якщо у кожній дитині ви відчуєте її індивідуальність, якщо у ваше серце постукають радощі й прикрощі кожної дитини й відізвуться вашими думками, турботами, тривогами, — сміливо вибирайте своєю професією благородну вчительську працю, ви знайдете в ній радість творчості»;
«доброзичливість і розумна доброта — ось що має бути атмосферою життя дитячого колективу, головним тонусом взаємовідносин педагога й дітей». На думку вченого, «доброзичливість педагога означає насамперед уміння не допустити, щоб дитина стала поганою, застерегти її від помилкових кроків. По-батьківському, по-материнському бажати добра — це значить заступити злу дорогу до дитячого серця, закрити серце дитини від зла».

Отже, учитель досить сильно впливає на своїх учнів. І цей вплив має бути позитивним. Великий педагог наголошував, що об’єктом учительської праці є «найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, — розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само — розумом, почуттям, волею, переконаністю. самосвідомістю». Щоб виховати в дітях найкращі людські риси, вчитель повинен і сам мати ас, бути високоморальним і позбавленим будь-яких шкідливих звичок. Людина, яка відповідач такій вимозі, буде авторитетом для своїх учнів, її поважатимуть та довірятимуть її досвіду прислухатимуться до порад.

Ефективність і сила впливу на свідомісті учнів значно залежать від умінь, стилю роботі педагога. «Найважливіші інструменти нашого впливе на духовний світ школяра — слово вчителя, краса навколишнього світу й мистецтва, створення обставин в яких найяскравіше виражаються почуття -— весь емоційний діапазон людських відносин».

В. О. Сухомлинський формулює основні вимоги до діяльності вчителя.

Піклування про всебічний розвиток дитини,
Любов до дітей і кожної окремої дитини.
Повага до дитини, вміння бачити в кожному особистість.
Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.
Глибоке знання дитячої психології.
Розуміння дитини — педагогічна емпатія.
Бережливе ставлення до духовного світу дитини.
Уміння розвивати в дитини почуття власної гідності.
Уміння «включати» дитину в коло інтересів. життя і турбот інших людей.
Бути другом, мудрим порадником дитини.

Педагог радить турбуватися про своє здоров’я, а для цього необхідно насамперед «знати особливості своєї нервової системи й серця... щоб уникати повсякчасного примушування стримувати самого себе». Найрадикальнішими засобами є такі.

«Переключення енергії всього колективу, включаючи й учителя, на справу, яка вимагає духовної єдності, колективної творчості, зосередженості всіх і кожного, взаємного обміну інтелектуальними цінностями».

Але потрібно звернути увагу на інший аспект учительської праці — «це робота серця і нервів, це буквально щоденна й щогодинна витрата величних душевних сил. Наше праця — це повсякчасна зміна ситуацій/ що викликає то посилене збудження, то гальмування. Тому вміння володіти собою, тримати себе в руках — одне З найбільш необхідних умінь, від якого залежить і успіх діяльності педагога, і його здоров’я. Невміння правильно гальмувати щоденні й щогодинні збудження, невміння володіти ситуаціями — ось що передусім висотує серце, виснажує нервову систему вчителя». О. В. Сухомлинський наголошував, що «у вчителів, які не вміють бачити і відчувати світ дитинства з його складною емоційною гармонією, часто спостерігаються неврогенні розлади, серед них найбільш неприємним і часто грізним буває виснаження нервових сил».

Гумор. «Уміння незлобливо, доброзичливо висміювати негативне, жартом підтримувати й заохочувати позитивне—важлива риса хорошого вчителя й хорошого учнівського колективу».
«Розумне використання часу відпочинку». Багаторічна практика, на думку В. О. Сухомлинського, підтверджує тезу про те, що «серцю й нервам педагога необхідні тривалі періоди припинення віддачі, припинення витрати нервових і духовних сил... Треба вміти обачно витрачати нервові сили в процесі повсякденної праці».

В. О. Сухомлинський застерігає: «Більше як вогню бійтеся навіть найменшого злорадства», бо воно «породжує нетерпимість, зловтішне серце стає глухим і німим, воно не вловлює тонких порухів дитячої душі; зловтішна людина бачить зло й зловмисність там, де мова йде про звичайні дитячі пустощі... Нетерпимість робить учителя злим і діти йому відплачують цим самим... Якщо вже почалося це, серце педагога поступово згорає від того, що йому щомиті доводиться заглушати свою озлобленість». Педагог радить виховувати доброзичливість насамперед у собі, а потім у дітей. Він наголошує: «Ваша доброзичливість як могутній засіб виховання діє доти, поки вихованцеві вашому хочеться бути хорошим, поки в нього є й повсякчас розвивається почуття власної гідності».

У творі великого педагога знаходимо поради, як бути взірцем для вихованців, як донести до їхніх сердець сяйво ідеалу.

Зокрема, автор радить «щомісяця купувати книжки: 1) з проблем науки, основи якої ви викладаєте; 2) про життя і боротьбу людей, образи яких є світочем, прикладом для молоді; 3) про душу людини — особливо дитини, підлітка, юнака, дівчини (книжки з психології)».

Звичайно, ми живемо в іншій інформаційній епосі: можемо багато інформації почерпнути не тільки з книжок, а й інтернету. Проте основним у покликанні до вчительської праці залишається постійне самовдосконалення: у педагогічній майстерності, методиці викладання свого фаху, систематичне поповнення знань із педагогічної теорії, етики та психології тощо.

«Удосконалення педагогічної майстерності —- це передусім самоосвіта, особисті ваші зусилля, спрямовані на підвищення власної культури праці і в першу чергу культури мислення. Без індивідуальної думки, без допитливого погляду на власну працю неможлива ніяка методична робота». Важливу роль відіграє при цьому осмислення досвіду вчителя-майстра. «Чим більше ви вивчаєте й спостерігаєте досвід своїх старших колег, тим необхідніші вам спостереження, самоаналіз, самовдосконалення, самовиховання. На основі самоспостереження, самоаналізу у вас народжуватимуться власні педагогічні ідеї».
скачати