Валютне регулювання має на меті:
забезпечення держави валютою;
підтримку валютного курсу національної грошової одиниці;
підтримку платіжного балансу.
В умовах валютного регулювання регламентується діяльність валютного ринку. Основні зусилля спрямовуються на забезпечення стабільності валютного курсу грошової одиниці держави. Певна жорсткість валютного регулювання у Росії та в Україні є вимушеною в нинішніх умовах економічних перетворень.
Потрібно відзначити, що більшість країн, які мають зараз валютний ринок практично без обмежень і вільноконвертовану валюту (це майже всі країни Західної Європи, США, Японія та інші), при здійсненні економічних перетворень до того моменту використовували політику жорстких обмежень на проведення поточних валютних операцій і рух капіталу, поки з’явилась можливість для повного зняття всіх обмежень на переміщення валютних ресурсів у середині країни та за її межі. Отже, здійснення валютного регулювання у Росії та в Україні не є унікальним явищем.
Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави чи певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів. І нічого дивного немає в тому, що багато підприємств виступає проти валютних обмежень. Як приклад можна привести норму обов’язкового продажу частини валютних надходжень підприємствами - експортерами, яка становить у Росії 75%, а в Україні - 50%. Підприємства-експортери дійсно втрачають від цього продажу валюти. Їм доводиться платити банкам за вимушену конвертацію валюти і нести втрати на курсовій різниці у зв’язку з можливою девальвацією національної грошової одиниці за час, що мине від моменту обов’язкового продажу до моменту купівлі валюти. Звісно, обов’язковий продаж частини валютних надходжень є вимушеним заходом, оскільки відмова від нього вже негативно позначалась на стані валютного ринку.
До основних обмежень, що визначають загальні принципи валютного регулювання і валютного контролю, належать:
централізація валютних операцій у центральному та уповноважених комерційних банках;
ліцензування валютних операцій (надання дозволу), при цьому повинна бути доведена необхідність виконання валютної операції; існує навіть повна заборона певних валютних операцій;
обмеження конвертованості валют - відповідно до цього вводяться різні категорії валютних рахунків;
обов’язкове декларування зарубіжних авуарів;
контроль за валютними позиціями комерційних банків;
ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього;
контроль за грою на термінах на валютному ринку;
видача банкам ліцензії на здійснення валютних операцій лише за наявності певних обсягів статутного капіталу.
Відповідно до платіжного балансу, потрібно виділити дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції та фінансові операції (рух капіталів, інвестицій та інше). Форми валютних обмежень відображають їх зміст і структуру, відповідно до сфер застосування цих обмежень.
По поточних операціях використовуються такі форми обмежень:
блокування виручки іноземних експортерів від продажу товару в даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;
обов’язкові повернення та продаж валютної виручки чи її частини експортерами - резидентами через центральний чи уповноважений банк, який має валютну ліцензію; обмеження по термінам цього продажу;
обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам; в деяких країнах імпортер зобов’язаний внести на депозит певну суму національної валюти для одержання валютної ліцензії;
обмеження на форвардну купівлю імпортерами іноземної валюти;
заборона продажу товарів за рубежем за національну валюту;
заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;
регулювання строків платежів по експорту та імпорту товарів і строків надходження імпортних товарів в разі здійснення попередньої оплати;
наявність кількох валютних курсів - диференційовані курсові співвідношення по різних видах операцій, товарних групах і регіонах.
При негативному сальдо рахунку поточних операцій використовуються наступні заходи щодо обмеження вивезення і стимулювання надходження капіталу з метою підтримки курсу національної валюти:
обмеження для резидентів на вивезення валютних цінностей та інвестування за кордоном;
контроль за діяльністю фінансових ринків: здійснення валютних операцій з дозволу центрального банку чи урядових органів; залучення іноземних кредитів з дозволу органів валютного контролю; обмеження участі банків у наданні міжнародних позик в іноземній валюті.
Вказані вище обмеження характеризують в цілому суть валютного регулювання і валютного контролю. Більшість із них використовувались чи використовуються в Україні та Російській Федерації.
Введення обмежень на вивезення валютних цінностей у зв’язку з негативним сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу в основному стосується України. В той же час застосування цих обмежень з метою зменшити вивезення капіталу стосується обох держав.
Правове забезпечення валютного регулювання і валютного контролю в РФ репрезентовано численними законодавчими і нормативними документами та актами. Серед них - Закон РФ, Укази президента, постанови Думи і Ради Федерації, нормативні документи ЦБ РФ, уряду, окремих міністерств і комітетів, Федеральної податкової служби, Федеральної служби валютного та експортного контролю і т.і.
основою валютного законодавства Російської Федерації є Закон "О валютном регулировании и валютном контроле" від 09.10.1992 р. № 3615-1. Він визначає загальні принципи здійснення валютного регулювання і валютного контролю. У розвиток окремих положень цього закону підготовлено цілий ряд інших нормативних документів, головним чином Центрального банку РФ. До цього часу діють "Основные положения о регулировании валютных операций на территории СССР" (лист Держбанка СРСР від 24 травня 1991 р. № 352).
Відповідно до цього Закону, об’єктом валютного регулювання в РФ є валюта і валютні цінності. Вживаються такі поняття: "валюта РФ", "іноземна валюта", а також "валютні цінності", які включають іноземну валюту, цінні папери в іноземній валюті, дорогоцінні матеріали та природні дорогоцінні камені. Суб’єктами валютних відносин виступають резиденти і нерезиденти. В основу цього поділу на резидентів і нерезидентів покладено визнаний міжнародним правом критерій осілості.
За своїм змістом всі валютні операції поділяються на:
операції, пов’язані з переходом права власності та інших прав на валютні цінності, в тому числі операції, пов’язані з використанням як засобу платежу іноземної валюти і платіжних документів у іноземній валюті;
ввезення і пересилання в РФ, а також вивезення і пересилання з РФ валютних цінностей;
здійснення міжнародних грошових переказів;
розрахунки між резидентами і нерезидентами у валюті РФ.
Операції з іноземною валютою і цінними паперами в іноземній валюті поділяються на поточні і ті, що пов’язані з рухом капіталу. До поточних валютних операцій належать: перекази в Російську Федерацію і з неї іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу по експорту та імпорту товарів, робіт і послуг, а також для розрахунків, пов’язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій на термін не більше 90 днів (з 01.01.1999 р.); перекази в Російську Федерацію і з неї відсотків, дивідендів та інших доходів по депозитах, інвестиціях, кредитах та інших операціях, пов’язаних з рухом капіталу; перекази неторговельного характеру в Російську Федерацію і з неї, включаючи перекази зарплати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції й одержання та надання фінансових кредитів на термін не більше 180 днів.
До валютних операцій, пов’язаних з рухом капіталу, віднесено прямі і портфельні інвестиції, надання й одержання фінансових кредитів на термін більше 180 днів, надання відстрочення платежу на термін більше 90 днів по експорту та імпорту товарів, а також інші валютні операції, що не віднесені до поточних.
Банки РФ, які здійснюють операції з валютою, можуть мати 3 види ліцензій: внутрішню, розширену і генеральну. Внутрішня валютна ліцензія дозволяє комерційному банку відкривати валютні рахунки тільки у банках РФ. Розширена валютна ліцензія крім операцій, дозволених внутрішньою ліцензією, надає право встановлювати кореспондентські відносини з шістьма іноземними банками. Генеральна ліцензія надає право на відкриття будь-якої кількості кореспондентських рахунків за кордоном і проведення будь-яких операцій з валютою на території РФ та за її межами.
Переказувати, вивозити і пересилати валютні цінності з Росії при здійсненні операцій, пов’язаних з рухом капіталу, резиденти і нерезиденти мають право в разі дотримання ліцензійного порядку, встановленого Центральним банком РФ. Дотримання цього порядку не вимагається при здійсненні поточних валютних операцій і вивезенні нерезидентами раніше ввезеного в РФ капіталу. Раніше здійснене ввезення валютних цінностей підтверджується декларацією чи іншим документом. Ліцензії на вивезення капіталу надаються Центробанком Росії. Для юридичних осіб передбачено перелік документів, необхідних для одержання ліцензії на вивезення капіталу.
Законодавчо-нормативною основою валютного регулювання в Україні є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93, а також Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 р. №184/94-ВР.
Нормативно-правове забезпечення валютного регулювання і валютного контролю в Україні, як і в Росії, відзначається численністю різних документів, які приймались президентом, Верховною Радою, урядом, Національним банком, різними міністерствами і відомствами та іншими агентами валютного регулювання і валютного контролю.
Згідно з вищевказаним Декретом КМУ, об’єктом валютного регулювання є валютні цінності, до яких належать: валюта України; платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, іноземній валюті або банківських металах; іноземна валюта; банківські метали (золото, срібло, платина) та метали іридієво-платинової групи. У Декреті виділено поняття "конвертована валюта" - іноземна валюта, яка віднесена до такої Національним банком України. Суб’єктами валютного регулювання є резиденти і нерезиденти.
До валютних операцій віднесено:
операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей чи інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;
операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
На здійснення валютних операцій, які, згідно з вказаним Декретом, підпадають під режим ліцензування, НБУ видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на проведення разової валютної операції на період, необхідний для її здійснення. Індивідуальному ліцензуванню підлягають: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей (за винятками); надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон та інше. Індивідуальної ліцензії не потребує вивезення, переказування і пересилання за межі України: а) фізичними особами (резидентами і нерезидентами) - іноземної валюти, раніше ввезеної ними в Україну на законних підставах; б) фізичними особами-резидентами – іноземної валюти в обсязі не більше визначеної Національним банком України суми. Індивідуальної ліцензії не потребує також вивезення (в разі припинення інвестиційної діяльності) за межі України іноземної валюти, раніше ввезеної на її територію як інвестиція; здійснення платежів в іноземній валюті за межі України: а) у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій; б) що проводиться резидентами на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав (за винятком оплати валютних цінностей), відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками і т.і.
Наповнення валютного ринку звичайно складається з продажу валюти експортерами та її надходження внаслідок здійснення різних іноземних інвестицій. Досвід минулих років показав, що підприємства-експортери не дуже поспішають продавати свою валютну виручку. Прикладом може бути ситуація на Українській міжбанківській валютній біржі (місце курсоутворення та той час) в І половині 1998 року. В умовах, коли зовнішні джерела надходження валюти практично не існували і не було обов’язкового продажу частини валютних надходжень експортерами, досить часто мала місце ситуація відсутності валютної пропозиції в день торгів, через що НБУ для задоволення попиту на валюту змушений був здійснювати валютні інтервенції, скорочуючи свої валютні резерви. Виходячи з цього, відновлення восени 1998 р. норми обов’язкового продажу експортерами частини валютних надходжень було вимушеним заходом.
Іншим джерелом наповнення валютних ринків Росії та України є різні іноземні інвестиції. Це кредити міжнародних фінансових та економічних організацій, окремих держав і суб’єктів господарської та фінансової діяльності, а також прямі іноземні інвестиції. Ще в минулі роки важливим джерелом наповнення валютних ринків для обох країн була участь нерезидентів на ринках облігацій внутрішніх державних позик.
Попит на валюту звичайно визначається необхідністю здійснення розрахунків за імпорт і виконання платежів по боргових зобов’язаннях, а також бажанням іноземних інвесторів вивезти за кордон інвестиційні прибутки чи весь обсяг інвестицій та іншими чинниками. Особливий тиск валютний ринок відчуває під час масового виведення з країни іноземних інвестицій і при виконанні зовнішніх боргових зобов’язань.
Валютний ринок регулюється насамперед безпосередньою присутністю на ньому центрального банку, який може викуповувати надлишкову (відносно попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Валютне законодавство обмежує терміни надходження попередньо оплачених товарів по імпорту та валютної виручки від здійснення експортних операцій. Ці заходи не тільки сприяють стабілізації валютних ринків, але певним чином запобігають так званій втечі капіталу, яка також є дестабілізуючим фактором.
З метою зменшення попиту на валютних ринках в Україні та Росії: обмежено придбання іноземної валюти за кошти в національній валюті з рахунків іноземних банків; є обмежувальна норма, за якою резидент може придбати валюту тільки під певний контракт; також існували, існують чи вводяться обмеження на купівлю валюти банками для власних потреб й обмеження щодо попередньої оплати за імпортними контрактами та інші. Залежно від ситуації, такі заходи можуть скасовуватися та знову вводитись.
Регулювання валютного ринку здійснюється і шляхом використання різних інструментів грошово-кредитної політики: облікової ставки центрального банку, обов’язкового резервування пасивів комерційних банків, обмежень по грошовій масі, операцій центральних банків на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків. Новими інструментами регулювання валютного ринку є депозитні сертифікати НБУ та безкупонні облігації Банку Росії. Вони мають зв’язувати вільні кошти комерційних банків і певним чином заповнити прогалину, що утворилась після ОВДП в Україні та ДКО у Росії.
І Росія, і Україна приєднались до статті УІІІ статуту МВФ. Це означає, що національні валюти обох країн повинні конвертуватись без обмежень при поточних операціях. Тому введення деяких обмежень на придбання іноземної валюти на валютних ринках є певним порушенням вказаної статті статуту МВФ.
Суть валютного контролю полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства, а основне завдання - у недопущенні незаконного відтоку капіталу з держави за кордон. Об’єктом валютного контролю є валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Основний орган валютного контролю - Центральний чи Національний банк. Агенти валютного контролю - податкові та митні органи й інші організації, які, відповідно до законодавства, здійснюють функції валютного контролю, а також уповноважені банки.
Оскільки головним чином втеча капіталу відбувається через фіктивні імпортні контракти з попередньою оплатою та через експортні контракти, коли отримана валютна виручка залишається за кордоном, у Росії та в Україні валютному контролю за експортно-імпортними операціями приділяється значна увага.
В Україні здійснення валютного контролю за експортно-імпортними операціями регулюється Законом "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", відповідно до якого валютна виручка резидентів від експорту товарів, робіт чи послуг підлягає зарахуванню на валютні рахунки цих резидентів в уповноважених банках не пізніше 90 календарних днів з дня митного оформлення продукції, що експортується. Згідно з цим законом, товари чи послуги, що отримуються по імпорту на умовах відстрочення поставки, повинні надійти в Україну в терміни, що не перевищують 90 днів. У разі перевищення 90-денного терміну при виконанні резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії. Указ президента України "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі" від 21.01.1998 р. № 41 розповсюджує дію цього закону на здійснення розрахунків по експортно-імпортних операціях в українській національній валюті.
1 2 3 4