У згаданому раніше листі, опублікованому в газеті "Financial Times", відомий фінансист Д.Сорос, розглядаючи ситуацію в Росії, вважав, що найкращий вихід - це введення жорсткого керування валютним курсом після помірної, на 15-25%, девальвації. Остання необхідна, щоб скоригувати ціни з урахуванням здешевлення нафти і скоротити необхідний для підтримки валютного курсу обсяг валютних резервів. Потреба у резервах становить 50 млрд дол. США: 23 млрд дол. - на забезпечення валютними активами рубльової грошової маси, 27 млрд дол. - на покриття дефіциту по внутрішньому боргу, погашення якого було відкладено на наступний рік.
В Україну з початку 1997 р. також надходили достатньо великі обсяги іноземних інвестицій у державні позичкові цінні папери ОВДП. У січні-серпні 1997 р. на УМВБ спостерігалося значне перевищення пропозиції валюти над попитом. Для НБУ це була можливість поповнити свої валютні резерви, які збільшились за 1997 р. на 381 млн дол. США.
3 червня 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання", який скасував норму обов’язкового продажу 50% валютних надходжень експортерами. Це посилило залежність валютного ринку України від іноземних інвестицій на ринку ОВДП. Скасування даної норми позначилось також на наповненні валютного ринку. Вітчизняні підприємства-експортери з різних причин не поспішали пропонувати для продажу наявну в них іноземну валюту. Наскільки негативно вплинув цей захід на стан валютного ринку України, стало особливо відчутним вже наприкінці літа 1997 року.
У кінці серпня - на початку вересня 1997 р. ситуація на валютному ринку України різко змінилась. Імовірно, через сумнів інвесторів (в тому числі й іноземних) відносно спроможності України в подальшому виконувати свої зобов'язання щодо погашення ОВДП, різко зменшилися обсяги вкладень у ці облігації. У вересні почався відплив з фінансового ринку України капіталів нерезидентів, з боку яких попит на валюту різко збільшився і за останні 4 місяці 1997 р. на УМВБ майже в 4 рази перевищив пропозицію.
З метою збереження присутності іноземного капіталу на ринку ОВДП Міністерством фінансів була збільшена їх доходність. Для стабілізації валютного ринку НБУ здійснив ряд заходів. Зокрема, встановлено більш жорсткий режим функціонування ЛОРО-рахунків, уповноваженим банкам заборонено купувати валюту на УМВБ за рахунок відкритої валютної позиції та надавати валютні кредити резидентам для продажу валюти на валютному ринку, збільшено норму обов’язкових резервів комерційних банків з 11% до 15% та двічі підвищувалась облікова ставка НБУ. В результаті цих дій вдалось утримати валютний курс в межах коридору, оголошеного на 1997 р. Проте ситуація на валютному ринку особливо не поліпшилась. Про це свідчить те, що уряд і НБУ переглянули незадовго до цього прийняте рішення про утримання валютного коридору в першому півріччі 1998 р. у межах 1,75-1,95 грн/дол. США, оголосивши про намір утримати розширений валютний коридор протягом 1998 р. в межах 1,8-2,25 грн/дол.
Практично весь період з січня – по серпень 1998 р. попит на валюту значно перевищував її пропозицію. Це призвело до здійснення значних інтервенцій з валютних резервів НБУ з метою задоволення попиту на валюту. Підняття доходності ОВДП і неодноразове підвищення облікової ставки НБУ не змогли поліпшити ситуацію на валютному ринку. В результаті валютні резерви значно скоротились і НБУ змушений був відмовитись від їх використання для підтримки курсу національної грошової одиниці. За даними НБУ, на кінець 1997 р. його валютні резерви становили 2341,1 млн дол. США, а на кінець ІІІ-го кварталу 1998 р. - 1043,9 млн дол. З 8-го вересня 1998 р. почали діяти нові межі валютного коридору - 2,5-3,5 грн/дол. США.
Очевидно, що і в Україні штучна стабільність національної грошової одиниці призвела до завищення її вартості, що в умовах помітного перевищення попиту над пропозицією валюти та відчутного скорочення і невеликих обсягів валютних резервів теж мало закінчитися значним падінням валютного курсу гривні. До того ж, обсяги валютних резервів України значно поступалися перед російськими – майже в 10 разів на кінець вересня 1998 р.
Вжиті на початку вересня 1998 р. урядом та НБУ "Антикризові заходи фінансової стабілізації" покращили ситуацію на валютному ринку. До кінця 1998 р. гривню вдалось утримати в межах нового валютного коридору здебільшого на позначці 3,427 грн/дол. США.
Проведення попередньої (до серпня 1998 р.) валютної політики Російською Федерацією мало певне підгрунтя під собою. Росія до 1997 р. мала стабільне значне позитивне сальдо рахунку поточних операцій, що давало змогу наповнювати валютний ринок і збільшувати валютні резерви. Про обсяги останніх свідчить навіть те, що кредити МВФ, за винятком останніх 4,8 млрд дол. США, надавались Міністерству фінансів РФ для підтримки бюджету, тоді як в Україну вони надходили на адресу Національного банку для поповнення валютних резервів і покриття дефіциту платіжного балансу. В умовах зміни у 1997 р. позитивного сальдо рахунку поточних операцій на негативне проведення Росією політики "стабільного" рубля відразу почало створювати труднощі на валютному ринку.
Для України підтримання валютного коридору в 1998 р. було досить складною задачею. Якщо до 1998 р. надходили кошти від іноземних інвесторів на ринок українських цінних паперів, кредити від міжнародних організацій та окремих держав, а також діяла норма обов’язкового продажу експортерами 50% валютних надходжень, то на початку 1998 р. всі ці джерела були відсутні. І нічого дивного немає в тому, що протягом цього року межі валютного коридору 2 рази змінювались, а курс гривні різко девальвував - на 80,5 відсотків.
Чинники можливого негативного впливу російської фінансової кризи на ситуацію в Україні вже наводились у розділі 1. Ще один такий чинник пов’язаний з падінням обсягів експорту з України в Росію. У 1998 р. при девальвації рубля у 3,46 раза інфляція в Росії сягала 84,4 відсотків. Причому за перші 7 місяців рівень інфляції становив близько 4%, а рівень девальвації - близько 5%. Це свідчить про те, що значний рівень інфляції і девальвації рубля за 1998 р. був наслідком фінансової кризи. Отже, темпи девальвації рубля після кризи значно випереджали темпи інфляції. Однією з причин того, що після кризи рівень підвищення цін на російські товари на внутрішньому ринку значно відставав від темпів девальвації рубля, було те, що зростання цін на енергоносії для російських товаровиробників теж значно відставало від цих темпів. В той же час вартість імпортних товарів, виражена звичайно у доларах США, в рубльовому еквіваленті зросла відповідно до рівня девальвації російської грошової одиниці і тому значно перевищувала на російському ринку вартість аналогічних російських товарів. Виходячи з цього, ввезення іноземних товарів (в тому числі й українських), у зв’язку зі значним зниженням їх конкурентоздатності, порівняно з аналогічними російськими товарами, стало для російських імпортерів невигідним. Звідси випливає, що скорочення імпорту з України відбулось у контексті загального скорочення обсягів імпорту до Росії. До того ж, через значну девальвацію рубля дуже зменшилась платоспроможність самих російських імпортерів. Потрібно відзначити також, що рівень девальвації рубля в 1998 р. приблизно в 4 рази перевищив рівень девальвації гривні.
Порівняно з І кварталом, у четвертому кварталі 1998 р. загальні обсяги імпорту в Росію зменшились майже вдвоє. Це дало поштовх для збільшення виробництва російських імпортозамінних товарів. Але потенціал зростання російського імпортозамінного виробництва, пов’язаний зі значною девальвацією рубля та невеликим підвищенням внутрішніх цін на енергоресурси, зрештою, вичерпується. Внутрішні ціни у Росії, в тому числі на енергоносії, поступово підвищуються - і даються взнаки нестача обігових коштів у підприємств та низький платоспроможний попит населення.
Певною мірою російський фактор може впливати на Україну через рівень облікової ставки ЦБ РФ чи НБУ, яка визначає ціну грошей. Іноземний капітал піде в ту країну, де вартість грошей (тобто облікова ставка) вище. Це можна проілюструвати на такому прикладі. Облікова ставка визначає рівень доходності державних позичкових цінних паперів. Якщо, наприклад, у Росії облікова ставка вище, ніж в Україні, то російські ДКО матимуть більшу, ніж в українські ОВДП, прибутковість і будуть більш привабливими для іноземного інвестора. Проте потрібно відзначити незадовільний стан ринку цих позичань в обох країнах, особливо після кризи, а тому і порівняно невеликий чи навіть повністю відсутній вплив цього фактору.
Однією з пріоритетних задач валютної політики ЦБ РФ у 1999 р. [46] мало стати забезпечення економічно обгрунтованої динаміки валютного курсу рубля. Відзначалося, що в умовах фінансової кризи неможливо без рівноважного валютного курсу забезпечити нормальний розвиток зовнішньоекономічної діяльності, стабілізацію ситуації в банківській сфері, стримування інфляції, створення умов для надходження іноземного капіталу. Центробанк сам визнав, що у першій половині 1998 р. курс рубля був завищений, а під час фінансової кризи - значно занижений. Рух до економічно виправданого рівноважного курсу рубля передбачав як протидію ажіотажному та спекулятивному попиту на іноземну валюту, так і посилення контролю за поверненням валютної виручки в країну. До того ж, рівноважний валютний курс рубля може створити передумови для виникнення зацікавленості експортерів у продажу експортної виручки на внутрішньому ринку.
На 1999 р. у Росії було передбачено використовувати режим плаваючого валютного курсу національної грошової одиниці, формування якого здійснюється за співвідношенням попиту і пропозиції валюти на ринку з коливаннями навколо рівноважного значення. Цей режим продовжує діяти і в 2000 році. Проведення політики плаваючого курсу рубля обгрунтовується тим, що це дає змогу зберегти і поповнити золотовалютні резерви і повною мірою використати ринкові механізми формування динаміки показників платіжного балансу. В той же час дозоване використання валютних інтервенцій та інших інструментів валютно-курсової політики в поєднанні з ефективними заходами валютного регулювання і валютного контролю дає можливість забезпечити відносно плавний і передбачуваний характер руху курсу рубля та обмежити спекулятивну активність учасників валютного ринку. Тому Центральний банк РФ визначив на 2000 р. наступні основні цілі політики валютного курсу:
- згладжування значних коливань обмінного курсу рубля;
- підтримання золотовалютних резервів на рівні, який забезпечує довіру до грошово-кредитної політики і стабільність російської валютно-фінансової системи.
Дані таблиці 2.3.1 показують, що в Росії у 1996 і 1997 рр. забезпечувалось невелике підвищення курсу рубля у реальному виразі (рівень інфляції перевищував рівень девальвації рубля). У 1998 р. Центробанк виявляв наміри проводити політику відповідності динаміки валютного курсу рубля темпам інфляції. У І півріччі 1998 р. це практично вдалось здійснити – при інфляції 4,1% падіння офіційного курсу рубля становило 4%. Проте з настанням фінансової кризи відповідність рівнів інфляції і девальвації рубля була порушена.
У 1999 р. відбулось підвищення курсу рубля у реальному виразі. Це може пояснюватись таким чином. Очікувана інфляція у відкритій російській економіці визначається як співвідношення світових і внутрішніх цін на товари, що експортуються. Коли фактична інфляція збігається з очікуваною, економічна система знаходиться у рівновазі. Такий стан був досягнутий десь до середини 1996 р. і зберігався до кризи 1998 року. Після 17 серпня 1998 р. за рахунок значного перевищення девальвації рубля над рівнем зростання внутрішніх цін, що означало перевищення інфляційними очікуваннями рівня фактичної інфляції, економічна система Росії була виведена із стану рівноваги. Тому зростання курсу рубля в реальному виразі у 1999 р. слід розглядати як результат процесу приведення у відповідність внутрішніх і зовнішніх цін на російські експортні товари. Особливо це стосується енергоресурсів. До речі, підвищення курсу рубля у реальному виразі передбачалось макроорієнтирами на 1999 рік. При прогнозованому середньому значенні курсу рубля 21,5 руб./дол. США (в кінці 1998 р. – 20,65 руб./дол.) запланований на цей рік рівень інфляції становив 30%. Імовірно, через впевненість у тому, що економічна система Росії наближається до стану рівноваги, інфляційний орієнтир на 2000 р. визначено на рівні 18%. Варто відзначити, що і в 2000 р. Центральний банк РФ не прогнозує зниження курсу рубля у реальному виразі.
Значною мірою стабільність курсу рубля у 1999 і 2000 рр. забезпечується зростанням обсягів обов’язкового продажу валюти експортерами (в першу чергу експортерами нафти). Сприятливим у даній ситуації є також значне скорочення обсягів імпорту. Почавши 2000 р. з досить різкої девальвації, курс рубля, здійснюючи коливання, зрештою, стабілізувався, а потім почав і ревальвувати. Це призвело до непорозумінь між Центральним банком і урядом, який вимагає плавної девальвації. Позиція уряду є цілком зрозумілою. Ревальвація національної грошової одиниці в умовах існуючої інфляції має негативні наслідки для діяльності експортерів країни. Це пояснюється таким чином. Якщо курс національної грошової одиниці підвищується, то експортні товари цієї країни при вираженні їх ціни у валюті стають дорожчими у реальному виразі. У разі експорту одного і того ж товару при відносній стабільності цін на світових ринках за період ревальвації курсу національної грошової одиниці вітчизняний товаровиробник втрачає частину виручки від експортної реалізації продукції в еквіваленті у національній валюті як від підвищення номінального курсу останньої, так і від інфляції. В той же час імпорт у реальному виразі стає дешевшим, внаслідок чого посилюється тиск конкуренції на національні підприємства.
Зміцнення курсу рубля є наслідком значних валютних надходжень до Росії за сприятливої для її експорту кон’юнктури зовнішнього ринку. В цих умовах Центральний банк відчутно збільшив свої золотовалютні резерви, внаслідок чого збільшилися обсяги грошової маси. За обмеженого набору фінансових інструментів і недостатнього рівня реагування економіки на збільшення обсягу грошей в обігу досить складним є вирішення проблеми зв’язування надлишкової грошової маси, що необхідно для стримування інфляції.
Ця ситуація викликала в Росії дискусії. У прибічників міцного рубля є свої вагомі аргументи. Російська економіка потребує імпорту високотехнологічного обладнання. Девальвація рубля означає знецінення основних фондів і коштів населення у доларовому еквіваленті та є несприятливою для розрахунків по зовнішніх боргах. А експортери нафти і газу, які виграють від девальвації рубля, навряд чи прийдуть на допомогу російському товаровиробнику.
При визначенні засад валютно-курсової політики на 1999 р. НБУ передбачав утримання валютного коридору в межах 3,4-4,6 грн/дол. США всіма наявними методами монетарної політики. Курс 5,2163 грн/дол. США на кінець року свідчить про те, що валютний коридор не був дотриманий. На 2000 р. НБУ визначив, що найприйнятливішою для України буде політика плаваючого курсу.
В Україні у 1996 і 1997 рр. теж спостерігалась ревальвація національної грошової одиниці. Тому валютно–курсова політика в цей час негативно впливала на стан платіжного балансу, який і без цього мав негативне сальдо рахунку поточних операцій.
В Україні у 2000 р. певний період також спостерігається ревальвація гривні. У Росії за 1999 р. позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило більше 40 млрд дол. США, а в Україні - лише 2,3 млрд дол., причому за рахунок торгівлі послугами при від’ємному сальдо торгівлі товарами. Якщо ж врахувати, що темпи інфляції в Україні у 2000 р. більші за російські і до того ж фактично за півроку досягли запланованого річного рівня, стає зрозумілим, що негативний вплив фактору ревальвації національної грошової одиниці є для України значно більш відчутним, ніж для РФ. Зрештою, Росія може дозволити собі навіть незначну ревальвацію рубля, тоді як для України за умов недостатньої ефективності зовнішньоторговельної діяльності ревальвація гривні аж ніяк не бажана.
Взагалі реалізація валютно–курсової політики визначається тими завданнями, які ставить перед собою держава при здійсненні своєї політики. В той же час досягнення певної мети шляхом проведення адекватної валютно-курсової політики є доволі складною задачею для обох держав внаслідок обмеженості інструментів грошово-кредитної політики і слабкого розвитку фінансових ринків. Для України додатковим стримуючим фактором є недостатні обсяги валютних резервів НБУ.
Валютно–курсова політика повинна забезпечити збалансованість цілей макроекономіки (рівень інфляції) та мікроекономіки (конкурентоздатність експорту). Цьому відповідає збалансованість девальвації національної грошової одиниці та інфляції при їх невисоких рівнях. На відміну від України, Росії певним чином вдалося цього досягти протягом кінця 1996 р. - початку 1998 р.
Отже, відповідність між динамікою валютного курсу гривні і темпами інфляції дасть можливість певним чином узгодити інтереси експортерів та імпортерів. Проведення такої політики є цілком прийнятним як для залучення іноземних інвестицій з метою проведення структурної перебудови економіки і технологічного переозброєння підприємств, так і для виконання зобов’язань по зовнішніх боргах. При цьому враховується і те, що значні українські експортери в той же час можуть бути значними імпортерами енергоносіїв. В першу чергу це стосується металургійних підприємств.
У Росії та в Україні стабілізація валютного курсу національної грошової одиниці неможлива без здійснення заходів валютного контролю і валютного регулювання. Суть валютного регулювання полягає у введенні певних обмежень щодо здійснення різних операцій з валютними цінностями при міжнародних платежах; інвестуванні; купівлі-продажу валюти; ввезенні, вивезенні, переказуванні або пересиланні валютних цінностей в країну чи за її межі і т.і. Ці обмеження є законодавчою та адміністративною регламентацією через лімітування, ліцензування чи, навіть, заборону проведення вказаних операцій. Валютний контроль - це контроль за дотриманням валютного законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій.
1 2 3 4