Ім'я файлу: 11_Vrodzheni-vady-oporno-ruhovogo-aparatu.doc
Розширення: doc
Розмір: 258кб.
Дата: 27.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Історія хвороби Абсцес легені.docx
Розширення: doc
Розмір: 258кб.
Дата: 27.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Історія хвороби Абсцес легені.docx
Дисплазія кульшового суглоба та вивих стегна
Особливої уваги потребує патологія кульшового суглоба, бо не втрачає актуальності твердження, яке висунув понад 100 років тому Anders: «Питання про патогенез природженого вивиху стегна є предметом жвавої суперечки».
Про причини природженого вивиху стегна (ПВС) сперечалися ще за часів Hippocrates, який стверджував, що ПВС – це наслідок травми. На цьому грунтується його травматична теорія про виникнення патології. З точки зору В.Я. Віденського, «пологова травма може в окремих випадках призвести до вивиху стегна», а В.О. Маркс з цього приводу писав, що «серед немовлят, народжених кульшовим кінцем, вивих трапляється у 10 разів частіше».
Dupuitren запропонував механічну теорію,в основу якої покладено спостереження про більшу частоту ПВС у тих випадках, коли на плід під час вагітності постійно діють механічні чинники - багатопліддя, маловоддя тощо. Свою точку зору він доводив тим, що дислокація вдвічі частіше буває у лівому кульшовому суглобі, ніж у правому, оскільки частіше трапляється перша позиція плода, при якій лівий кульшовий суглоб передлежить до передньої черевної стінки вагітної, отже, можлива постійна додаткова механічна дія на нього.
Pravaz вважає, що ПВС є наслідком запального процесу, Раletta - вади первинної закладки, Stockard - дії тератогенних факторів у період органогенезу, Andren - дисфункції ендокринних залоз вагітних жінок, Humbert - паралічу м’язів, що оточують кульшовий суглоб.
Переважно ПВС виявляється у дівчаток (у 5-7 разів частіше, ніж у хлопчиків), що стало підставою для виникнення теорії спадковості, яка була найбільш поширена у фашистській Німеччині. Навіть у 1936 р. на Кенігсберзькому конгресі ортопедів німецькі вчені запропонували ввести закон про стерилізацію, посилаючись на спадковий характер ПВС і на те, що люди з ПВС не можуть виконувати військові обов’язки. Маu вважав, що це проблема політична і «треба стерилізувати і вилікованих від ПВС людей».
Hilgenreihner запропонував термін «дисплазія кульшового суглоба» і наполягав, що природжена дисплазія первинна, вона призводить до вивиху як вторинного явища, але інколи може і не супроводжуватися вивихом.
Barta стверджує: «Не дивлячись на зростання наших знань, етіологія захворювання не встановлена й до сьогодні». Численність існуючих теорій свідчить про те, що відповідь на питання «Чому буває ПВС?» не може бути однозначною, а проблема природженої дисплазії і недорозвинення кульшового суглоба залишається однією з центральних в ортопедії і найважчою проблемою профілактики інвалідності. Її актуальність обумовлена як частотою патології, так і частотою виразних проявів дисплазії кульшового суглоба. Природжений вивих стегна посідає друге місце серед природжених деформацій опорно-рухового апарату: одне з 60 немовлят народжується з нестабільними кульшовими суглобами, а у 75 % дорослих з коксартрозом причиною є дисплазія (А.П. Крисюк).
Цікавою є географічна розповсюдженість ПВС: серед населення Європи він частіше трапляється в Німеччині та у слов’янських народів; у країнах Азії й Африки дуже рідко.
В чому ж причини такої географії? На це питання можуть дати відповідь такі статистичні дані (І.І. Мирзоєва): у новонароджених із патологією кульшового суглоба дисплазія спостерігається в 74 % випадків, підвивих - 15 %, вивих 11 %; у дітей 1-2 років - підвивих - 2,3 %, вивих - 97,7 %. Отже, вивихи і підвивихи формуються у післянатальному періоді внаслідок дисплазії. Їх географічна «гніздність» здебільшого обумовлена побутом і традиціями, які впливають на післянатальне формування кульшового суглоба.
Сучасна точка зору більшості ортопедів зводиться до того, що при патології кульшових суглобів дисплазія є первинною.
Це передхвороба, яка може призвести до підвивиху, вивиху, коксартрозу (М.В. Волков, Е.Ф. Лордкіпанідзе, Є.П. Меженіна, Я.Б. Куценок, О.Н. Гудушаурі й співавт.). Провокувати зміщення у кульшовому суглобі можуть натальні (10%) та післянатальні (90%) чинники. Головний натальний чинник - це слідова дизадаптація, а саме пологи при тазовому передлежанні, які супроводжуються спинальною травмою у зоні поперекового потовщення, наслідком чого є млявий моно-, парапарез (О.Ю. Ратнер). До натально обумовлених вивихів можна віднести і патологію, що виникає при міотонічному синдромі. Післянатальна дизадаптація у кульшовому суглобі є наслідком нелікованої дисплазії і, як правило, проявляється, коли дитина починає ходити - не підготовлені до статики елементи кульшового суглоба набирають положення дислокації (О.Н. Гудушаурі). У переважній більшості випадків йдеться не про природжений, а про диспластичний вивих стегна, який розвивається вторинно, на грунті дисплазії і є наслідком неуважності лікаря та батьків, невизначеної та нелікованої дисплазії. Виняток становлять тератологічні вивихи, дійсно природжені, які супроводжуються іншими множинними природженими вадами і формуються на ранніх етапах ембріогенезу.
Диспластичні зміни у кульшовому суглобі можуть бути різними (порушення формування, зміщення, коксартроз) і їх градація залежно від дислокації проводиться за ступенями. І ступінь (передвивих, власне дисплазія) характеризується порушенням розвитку, формування, незрілістю елементів кульшового суглоба без зміщення стегна. При II ступені (підвивих) головка стегна децентрована у вертлюжній западині; при III ступені (вивих) є повне зміщення суглобових поверхонь (латеропозиція), але головка стегна знаходиться на рівні вертлюжної западини; IV ступінь - і латеро- і супрапозиція, головка стегна над вертлюжною западиною (супраацетабулярний вивих), при V ступені головка стегна розміщується під крилом клубової кістки (клубовий вивих).
Патоморфологічні зміни у диспластичних кульшових суглобах полягають у тому, що вертлюжна западина зменшена у розмірах, деформована, нерідко має вигляд вушної раковини через завернутий усередину гіпертрофований лімбус, місцями зрощений з западиною, вхід в яку значно звужений. Збільшена скошеність склепіння западини (понад 30°). Суглобова сумка потовщена, при вивиху має вигляд піскового годинника. Головка стегна зменшена у розмірах, деформована, порушена її осифікація (ядро осифікації з’являється в ній значно пізніше, ніж у нормі, - після 3-4 міс). ІІІийково-діафізарний кут збільшений (більше фізіологічних 130°), кут антеверсії - понад 25°, що має і велике значення щодо порушення взаєморозміщення головки стегна і вертлюжної западини і спричинює зміщення головки стегна латерально та вгору. Виразність цих змін прямо пропорційна ступеню патології та віку дитини. Під час ходіння головка стегна ковзає то вгору, то вниз, у зв’язку з чим у верхній частині вертлюжної западини утворюється борозенка ковзання, по якій головка зміщується, впирається в клубову кістку і на новому місці формується вторинна вертлюжна западина. Власне вертлюжна западина від бездії виповнюється рубцевою сполучною тканиною і ще більше відстає у розвитку. Глибокі зміни відбуваються у м’язах навколо кульшового суглоба: внаслідок зміни відстані між точками прикріплення сухожиль аддуктори вкорочуються, напружуються, а сідничні м’язи навпаки - розтягуються, стають слабкими і в подальшому гіпотрофічними. Внаслідок нестабільності суглоба кінцівка в цілому менше навантажується, що призводить до її загального відставання в розвитку.
Клінічна картина захворювання, насамперед, залежить від віку дитини. Клінічні симптоми Barta поділяє на вірогідні, імовірні та пізні. Головні з них подано у таблиці.
У новонароджених вірогідними симптомами патології у кульшовому суглобі є симптоми клацання та «поршня».
Таблиця. Клінічні прояви дисплазії кульшового суглоба та вивиху стегна у дітей
| Вік дитини | Клінічні прояви |
| Новонароджені | Вірогідні: Симптом Маркса — Ortolani Симптом Dupuitrein Імовірні: Симптом Bade Симптом Joachimstahl Відносне вкорочення кінцівки Збільшення зовнішньої ротації |
| Немовлята | Вірогідні: Симптом Dupuitrein Симптом «порожнього трикутника Scarpi» Симптом Богданова Імовірні: Симптом Bade Симптом Joachimstahl Відносне вкорочення кінцівки Збільшення зовнішньої ротації |
| Після 1 року | Вірогідні: Симптом «порожнього трикутника Scarpi» Симптом Богданова Імовірні: Кульгавість (пізній симптом) Збільшення поперекового лордозу Симптом Joachimstahl Відносне вкорочення кінцівки Збільшення зовнішньої ротації Симптом Dushen — Trendellenburg Розташування troch. major вище лінії Rozer- Nelaton |
Симптом клацання був описаний Ortolani, а також В.О. Марксом як симптом зісковзування або «вправлення та вивихування». Виявити його можна так: ніжки немовляти, яке лежить на спині, згинають у кульшових суглобах під прямим кутом, злегка ротують усередину та приводять. Потім обережно натискують на колінний суглоб і відводять ніжки до кута 90°. Залежно від ступеня патології при дослідженні таким способом можна відчути поштовх або навіть почути клацаючий звук. Якщо головка стегна розміщується поза вертлюжною западиною, то вона при відведенні стегна, перескакуючи через задній край вертлюжної западини, вправляється у суглоб; приведення стегна спричиняє вивихування головки і супроводжується аналогічним відчуттям поштовху або клацання.
У новонароджених цей симптом свідчить про нестійкість кульшових суглобів, дисплазію і про можливість подальшого формування вивиху в умовах нестабільності суглобів. Клацання спостерігається у дітей перших 3 тижнів життя, а потім зникає, бо з’являється аддукторна контрактура; може спостерігатися у старших дітей (віком більше 3 тиж.), якщо у них є перинатальна патологія центральної нервової системи або захворювання, що супроводжуються зниженням тонусу м’язів, наприклад, рахіт. Симптом «поршня» або телескопічний симптом Dupuitrein полягає у ковзанні головки стегна знизу догори при навантаженні стегна по вісі.
До імовірних симптомів належать обмеження відведення стегна, відносне вкорочення кінцівки, асиметрія шкірних складок та збільшення зовнішньої ротації стегна. Joachimstahl першим звернув увагу на обмеження відведення стегна, яке визначається у положенні дитини на спині при згинанні і відведенні стегон. У здорового немовляти одразу після народження абдукція повинна досягати 90°, наприкінці першого місяця життя бути не менше 70-80° і це фізіологічне зменшення відведення обумовлене адаптацією аддукторів. В усіх випадках, коли відведення менше вищевказаного, треба припускати патологію у кульшовому суглобі, але не забувати, що цей симптом - імовірний і може спостерігатися при інших захворюваннях (спастичний геміпарез, артрогрипоз, природжене зменшення шийково-діафізарного кута).
При однобічній патології кульшового суглоба упадає у вічі вкорочення кінцівки, яке визначається шляхом порівняння розташування колінних суглобів при згинанні кінцівок під прямим кутом у кульшових суглобах і максимальному згинанні у колінних (дитина має лежати на спині). Але ця ознака (відносне вкорочення) не визначається при двосторонній патології і може спостерігатися як дійсне вкорочення при гіпоплазії кінцівки і зменшенні шийково-діафізарного кута.
Вперше на асиметрію шкірних складок звернув увагу Bade - асиметрія може різнитися за кількістю, розташуванням і глибиною. У здорового немовляти на внутрішній поверхні стегон три шкірні складки - пахова (по задній поверхні переходить у сідничну), аддукторна та надколінна, що розташовані симетрично. При односторонній патології складок або більше, або вони глибші, або розташовані вище. Проте цей симптом може мати лише відносне значення, бо може спостерігатися і при гіпоплазії, і при зменшенні шийково-діафізарного кута. Він також може виявлятися у цілком здорових немовлят, тимчасом як при двобічній патології складки можуть бути симетричними.
Збільшення зовнішньої ротації стегна добре визначається при однобічних змінах. Ротовані зовні нижні кінцівки повинні наводити на думку про двобічну патологію, бо наколінники у дитини, яка лежить на спині, у нормі спрямовані прямо догори. Визначення цього симптому потребує від лікаря певного досвіду, оскільки вальгусна деформація стоп іноді створює враження зовнішньої ротації кінцівок.
У дітей перших місяців життя вірогідним симптомом також є «клацання», але це вже не прояв дисплазії, а симптом вивиху і він може не визначатися внаслідок адцукторної контрактури. У цьому віці вірогідними слід вважати симптом поршня, пустого трикутника Scarpi та незникаючого пульсу. Симптом пустого трикутника Scarpi розцінюється як позитивний при спустошенні трикутника, що визначається на око, й неможливості знайти у ньому головку стегна при пальпації.
Найбільш цінним у маленьких дітей Ф.Р. Богданов вважає симптом незникаючого пульсу: при натискуванні на стегнову артерію під lig. Pouparti у здорової дитини пульс на периферичних судинах зникає внаслідок притискування артерії до головки стегна. При дислокації стегна зміщена стегнова артерія при натискуванні занурюється у м’які тканини і тому пульс на периферичних судинах не зникає.
Імовірні симптоми у дитини після 1 місяця життя ті ж, що і у новонароджених. Згодом визначення клінічного діагнозу полегшується тому, що імовірні ознаки є більш виразними і з’являються нові пізні симптоми.
Дитина з вивихом стегна звичайно підводиться на ноги і починає ходити пізніше порівняно зі здоровими. Хворі з однобічним вивихом починають ходити у середньому в півтора роки, з двобічним - ще пізніше. Визначаються порушення ходи: непевність і нестійкість при ходінні, кульгаюча хода, а при двобічному «качача хода». Вірогідні та імовірні симптоми ті ж і найкраще вони проявляються при однобічній патології.
Під час клінічного дослідження дітей старшого віку привертає увагу збільшення поперекового лордозу. Великий вертлюг розташований вище лінії Rozer - Nelaton. Це визначають так: у положенні хворого на боці з зігнутими стегнами під кутом 130-140° проводять лінію, яка з’єднує сідничний горб зі spina iliaca ant. sup. клубової кістки. У здорових дітей ця лінія проходить через великий вертлюг.
Дуже важливим є симптом Dushen - Trendellenburg. Якщо дитина стоїть на одній нозі, а друга зігнута в кульшовому і колінному суглобах під прямим кутом, то при стоянні на здоровій нозі середній та малий сідничні м’язи утримують таз від звисання; на боці піднятої ноги є піднятою над горизонтальною площиною і однойменна половина таза. У разі вивиху ці м’язи внаслідок їх недостатності не можуть утримати кульшу від звисання і при навантаженні хворої кінцівки кульша звисає у бік, протилежний вивиху, сіднична складка на здоровому боці провисає, а тулуб для збереження рівноваги відхиляється у бік вивиху.
Уважне ставлення до клінічних симптомів, правильне їх трактування у більшості випадків допомагають визначити діагноз. Своєчасним є діагноз, визначений ще у немовлят.
Рентгенодіагностика використовується у дітей після 3-місячного віку. Вона ускладнена тим, що скелет у маленьких дітей частково складається з хрящової тканини і співвідношення головки стегна та кульшової западини оцінюються орієнтовно. У нормі ядро скостеніння у головці стегна з’являється у 3-4 міс; запізніла поява ядра скостеніння свідчить про порушення розвитку, дисплазію. Полегшують тлумачення рентгенограм допоміжні ознаки, лінії та відстані (рис.).
Рис. Схема тлумачення рентгенограми кульшових суглобів: А - лінія Keller; В - ацетабулярний кут; С - лінія Ombredann; D - лінія Schenton; Е - лінія Calve
На величину скошеності склепіння вертлюжної западини вказує ацетабулярний кут, який утворюється двома лініями - лінією Keller, проведеною через У-подібні хрящі (центр западини), і лінією, дотичною до верхньо-зовнішнього краю западини. Цей кут має бути не більш як 30°. Про зміщення зовні (латеропозиція) свідчить розташування стегна латерально від лінії Ombredann; лінія проводиться вертикально через край склепіння вертлюжної западини. На зміщення догори (супрапозиція) вказує зменшення відстані Hilgenreiner (від лінії Keller до метафіза стегна у нормі повинно бути не менше 10 мм). Ламана лінія Schenton (дуга, яка сполучає нижній контур горизонтальної гілки лобкової кістки з внутрішнім контуром шийки стегна), Calve (дуга, що сполучає зовнішній контур крила клубової кістки з зовнішнім контуром шийки стегна) також свідчать про зміщення стегна стосовно западини. Визначення збільшення скошеності склепіння западини, запізнілої осифікації головки стегна, латеро- та супрапозиції стегна (тріада Putti) достатнє для рентгенологічної верифікації дисплазії, підвивиху та вивиху у маленьких дітей.
У дітей старшого віку тлумачення рентгенограми труднощів не становить. Вона дозволяє конкретизувати анатомічні зміни у недорозвинутих суглобах, їх ступінь та виразність.
За останні 10-15 років все більшого поширення набула ультразвукова діагностика (Я.Б. Куценок, Graf).
Диференціальний діагноз слід проводити з рахітом, патологічним вивихом, паралітичним вивихом і природженою деформацією проксимального кінця стегна. При рахіті спостерігається запізнення початку ходіння, змінена хода, збільшений поперековий лордоз, проте вірогідні симптоми (Dupuitrein, порожнього трикутника Scarpi, незникаючого пульсу) негативні. Рентгенологічне дослідження допомагає визначити діагноз.
Патологічний вивих виникає при метаепіфізарному остеомієліті проксимального кінця стегна внаслідок деструкції і супровідного кокситу. У цих випадках анамнез, наявність рубців навколо кульшового суглоба свідчать про набуту патологію, а рентгенологічні прояви (повне або часткове руйнування головки, зміни в метафізі) дозволяють не тільки ідентифікувати причину вивиху, але й визначити його характер (дистензійний, деструктивний).
При паралітичному вивиху, який виникає внаслідок млявого моно- або парапарезу при ушкодженні поперекового потовщення спинного мозку спостерігається атрофія м’язів, а анамнез (патологічні пологи) та визначення неврологічних симптомів допомагають правильній етіологічній діагностиці.
Природжена деформація проксимального кінця стегна - зменшення шийково-діафізарного кута - супроводжується обмеженим відведенням стегон, при однобічній патології - вкороченням кінцівки, асиметрією шкірних складок, у дітей старшого віку - порушенням ходіння, позитивним симптомом Dushen - Trendellenburg. Але у таких випадках немає вірогідних симптомів і явищ дислокації на рентгенограмах. Якщо виходити з первинності дисплазії та вторинності виникнення її маніфестованих проявів (підвивих, вивих, коксартроз) відповідно росту дитини, то стає зрозумілим, що тільки раннє виявлення та лікування передвивиху, передхвороби може забезпечити дорозвинення суглобів, їх стабільність, запобігти дислокації, виникненню підвивиху та вивиху. Результати лікування залежать від часу його початку.
Природжений вивих стегна був відомий ще Hippocrates, але лікуванням ПВС протягом двох тисячоліть не займалися. У 1830 р. вправляти головку стегна витяганням в один прийом намагався Humbert. Pravaz у 1837 р. намагався вправити вивих стегна поступовим витяганням, але забезпечити стабілізацію не вдалося. Ці спроби призвели до того, що консервативне лікування почали вважати безнадійною справою і всі надії покладати на хірургічне лікування. Вперше таке втручання зробив Poggi у 1880 р. В подальшому під час хірургічного втручання почали поглиблювати вертлюжну западину для стабілізації в ній стегна, проте це супроводжувалося зростанням кількості ускладнень та незадовільних результатів.
У 1887 р. Расі зробив успішну спробу безкровного вправлення, яка є точкою нового відліку у справі консервативного лікування ПВС. Докладно новий метод було розроблено Lorenz (1895). Він полягав у ручному вправленні стегна (під наркозом) та його фіксації гіпсовою пов’язкою у положенні флексії-абдукції під прямим кутом (пасивно-механічний метод). Дев’яносто років тому на підставі ранніх результатів вважали, що питання лікування ПВС остаточно вирішене, але контрольні дослідження віддалених результатів довели, що спочатку суглоб функціонував добре, але в подальшому виникали деформуючий артроз, асептичний некроз. Rabl писав: «Гіпсова пов’язка, накладена у положенні Lorenz, спершу допомагає тисячам дітей здобути граціозну ходу, але пізніше вони стають каліками».
Загалом сучасні методи лікування поділяються на дві групи: консервативні (у дітей до 2 років); оперативні (у дітей після 2 років).
Основу консервативного лікування становить забезпечення центрації головки стегна у вертлюжній западині шляхом надання їй репозиційного положення - флексії й абдукції під кутом 90°, що забезпечує правильні співвідношення у кульшовому суглобі.
Найбільш ефективним є функціональний підхід до консервативного лікування, який був запропонований Forrester-Broun і Bauer у 30-х роках XX ст. (відповідно 1933 і 1935 рр.) Перевага цього підходу полягає у тому, що замість іммобілізації кульшового суглоба використовуються активні рухи у диспластичному суглобі, які благотворно впливають на його формування та на м’язи. Активні рухи в умовах центрації головки правлять за функціональні імпульси, завдяки яким у дії раннього віку дозрівають пластичні суглобові поверхні. Потенційна пластичність з віком зменшується, тому сила функціонального подразника тим більша, чим раніше починається лікування. Отже, чим раніше починають використовуватися регенераційні можливості, тим кращими будуть результати лікуваня.
Центрації головки та використання функціональних імпульсів у дітей першого року життя можна домогтися за допомогою спеціальних пристосувань: широкого сповивання, профілактичних штанців, подушки Frejka, стремен Pavlik. Вибір засобу та тривалість лікування залежать від віку пацієнта і ступеня патології. У новонароджених використовують широке сповивання, профілактичні штанці, подушку Frejka; у більш старших дітей - стремена Pavlik. Орієнтовні терміні лікування такі: передвивих - 3 міс., підвивих - 5-6 міс., вивих - 8-9 міс. Лікування обов’язково включає лікувальну фізкультуру, масаж, фізіотерапію. Функціональний підхід, застосований у перші місяці життя дитини, забезпечує добрі результати; з віком ці показники погіршуються.
У дітей віком від 1 до 2 років лікування проводять комбінованим методом двома етапами. У цьому віці вже мова йде про вивих. І етап передбачає функціональне вправлення шляхом витягання у вертикальній площині. Функціональне вправлення запропоноване Somerville та Маu і полягає в тому, що кінцівки спершу знаходяться паралельно одна одній у вертикальному положенні як при витяганні за Schede. Потім їх поступово відводять (протягом 2-3 тижнів) до горизонтальної площини - настає повна абдукція. За цих умов у більшості випадків головка стегна самовправляється. На другому етапі використовують абдукційний апарат Гнівковського протягом 3-6 міс.
Якщо витягання у вертикальній площині з наступною повною абдукцією не приводить до вправлення, то застосовують ручне вправлення, яке проводять під наркозом. Симптомами вдалого ручного вправлення служать: «клацання»; зникнення порожнини в трикутнику Scarpi; промацування головки під стегновою артерією; пружна контрактура при розгинанні колінного суглоба.
Після вправлення може спостерігатися значна нестабільність у кульшовому суглобі. Тоді протягом 1 міс проводять іммобілізацію гіпсовою пов’язкою, а потім застосовують апарат Гнівковського.
У дітей після 2 років життя і в однорічних дітей з вивихом, що не піддається вправленню, застосовують хірургічне лікування.
На першому році життя хірургічне втручання полягає у відкритому вправленні та капсулотомії. У старших дітей використовують комбіновані втручання. Як внутрішньосуглобові, так і позасуглобові операції спрямовані на утворення склепіння вертлюжної западини (остеотомія клубової кістки, остеотомія клубової кістки з введенням в її розтин алотрансплантата) і реконструкцію проксимального відділу стегна (варизуюча, вкорочувальна, деторсійна остеотомія) у поєднанні з відновленням оптимальних співвідношень навколосуглобових м’язів (транспозиція). Але ніякі хірургічні втручання не можуть забезпечити нормальні анатомічні співвідношення у кульшовому суглобі, конгруентність суглобових поверхонь у дітей старшого віку, у зв’язку з чим в подальшому виникають явища деформуючого артрозу і підтверджується вислів P.Р. Вредена: «До операції хворі ходять, як качки, після - як підстрелені качки».
Слід ще раз наголосити, що у проблемі лікування ПВС, точніше, його треба називати диспластичним, провідну роль відіграють не оперативні методи, а тільки своєчасна діагностика та лікування функціональними методами. Своєчасне лікування розпочинається у перші місяці життя дитини. З кожним згаяним місяцем перспективи реабілітації стають все більш сумнівними і сумними.
| | Дисплазія кульшових суглобів | Вивих стегна |
| Діагностика | Ультразвукове дослідження можна виконувати дітям від народження до 8-9 місяців, рентгенологічне дослідження у дітей після 3-х місяців | |
| Симптоми | обмежене відведення стегон, асиметрія сідничних та стегнових складок, асиметрія сідниць | симптом вправлення та вивихування, асиметрія сідничних та стегнових складок, обмежене відведення стегон, різна довжина кінцівок |
| Пологи | Ускладненні пологи, передчасні, маловоддя, тазове передлежання. | |
| Лікування | Широке сповивання, одягання дитині профілактичних штанців, подушки Фрейка, після одного місяця можна призначити стремена Павлика, шину Віленського тощо. Лікувальна фізкультура, масаж – курсами, профілактика рахіту – призначення вітаміну Д3, препаратів, які покращують обмін речовин, вітамінів, тощо. | Широке сповивання, одягання дитині профілактичних штанців, подушки Фрейка, після одного місяця можна призначити стремена Павлика, шину Віленського, в 3-6 місяців – апарат Гнівковського тощо. Коли не досягнуто вправлення стегон, дитині призначається консервативне функціональне вправлення після чого накладається гіпсова пов’язка в положенні Лоренц-1, або одягається апарат Гнівковського, на етапах реабілітації призначається шина Віленського. Лікувальна фізкультура, масаж – курсами, профілактика рахіту – призначення вітаміну Д3, препаратів, які покращують обмін речовин, вітамінів, тощо |
| Диспан-серне спосте-реження | До відновлення всіх елементів кульшових суглобів | До завершення процесів зростання |
1 2 3