Скотоферма (Ферма тварин)Джордж Орвелл сторінка 4

більша частина Колгоспу Тварин: продовгасте пасовище, що простягалось аж добитого шляху левади, гай, водопій, заорані поля, де зеленіла соковита пшениця, червоні
покрівлі будівель колгоспу і димарі з кучерями диму. Був ясний весняний вечір. Траву та розквітлі живоплоти озолочувало навкісне соняшне проміння. Ніколи колгосп — і з деяким здивуванням вони нагадали собі, що це був їхній колгосп, кожна пядь була тут
їхньою власністю — ніколи колгосп не здавався тваринам таким жаданим місцем. Коли погляд Конюшини пробігав по узбіччю, очі її сповнились слізьми. Коли б вона могла висловити свої думки, то сказала б напевно, що не туди вони зміряли, коли перед роками взялись до праці над поваленням людського роду. Того вечора коли старий
Марко вперше підорвав їх до бунту, вони раділи думкою про інше майбутнє, а не про жахливі сцени різні.
Якщо вона мала тоді якийсь образ майбутьнього, то це був образ суспільства тварин визволених від голоду і канчука, усіх рівних між собою, де кожен працював би відповідно до своїх здібностей, брав під захист слабого, так як вона захищала малих качат-сиріт передньою ногою того вечора, коли •промовляв Марко. Замість цього самане знала чому вони дожились до днів, коли ніхто вже не наважувався одверто висловити думКу, коли всюди вешталися люті собаки і всюди було чути їхнє гарчання,
коли доводилося бути свідком, як твоїх товаришів, що признавались до огидливих злочинів, розривали на шматки. Навіть тінь непослуху чи бунту не приходила їй на думку. Вона знала, що їхнє положення, навіть таке як зараз, значно ліпше ніж положення за Джонса, і що перш за все треба запобігти поверненню людських істот.
Щоб не сталось, вона останеться вірною, працюватиме важко, виконуватиме одержувані накази і признаватиме провід Наполеона. Та проте, не цього вона та інші
тварини сподівалися і не для цього каралися важкою працею. Не нате вони будували вітряка і підставляли себе під кулі Джонсової рушниці. Такі були її думки, хоч їй недоставало слів їх висловити.
Нарешті, відчуваючи, що це до деякої міри замінить слова, яких їй бракувало, вона почала "Звірів Англії". Решта тварин, що сиділи довкола неї, приєднались до співу і усі
проспівали пісню тричі — дуже мелодійно та поволі й тужливо, так якось, як ніколи досі ще її не співали.
Вони якраз скінчили співати втретє, коли до них підійшов Квікун у супроводі двох собак. На обличчі в нього був такий вираз, ніби він мав їм щось важливе сказати. Він повідомив, що окремим розпорядженням товариша Наполеона "Звірів Англії"
скасовано. Відтепер заборонено їх співати.
Тварин вразила ця несподівана вістка.
"Чому?" — Вигукнула Дереза.
"Пісня більше непотрібна, товаришко," — твердо відказав Квікун. "Звірі Англії" були пісня Бунту. А Бунт уже доконаний. Екзекуція зрадників сьогодні під вечір була кінцевим актом бунту. Ворог, зовнішній і внутрішній, розбитий. У "Звірях Англії" ми висловлювали нашу тугу за більш досконалим суспільством майбутнього. Таке суспільство зараз вже існує. Отже ясно, що ця пісня не має більше сенсу."

Хоч тварини були залякані, проте дехто може б і протестував, але в цей мент вівці
почали своє звичайне блеяння "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано" — що продовжувалось кілька хвилин і поклало кінець усякій дискусії. Таким робом "Звірів
Англії" не чути було більше. Натомість поет Мінім склав іншу пісню, що починалась словами:
Хутір тварин, хутір тварин,
Повік останусь твій вірний син.
Співали її кожної неділі вранці після піднесення прапора. Одначе тварини якось відчували, що ні слова ні мелодія не дорівнюють "Звірям Англії".
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ.
ЗА КІЛЬКА днів, коли ущух жах, викликаний екзекуціями, дехто із тварин пригадав собі або думав, що собі пригадує, що Шоста Заповідь заповідала: "Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини." І хоч усі старались не згадувати цього в присутності свиней чи собак, усі відчували, що недавні вбивства протирічать цій Заповіді. Конюшина попрохала Беніяміна прочитаати їй Шосту Заповідь, а коли Беніямін, як звичайно, не схотів мішатися у такі справи, вона привела Дерезу. Дереза прочитала їй Заповідь.
Вона звучала "Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини без причини. Останні два слова якось вискочили тваринам із памяти. Та тепер вони побачили, що Заповіді не порушено, бо ясно була причина вбити зрадників, що увійшли в згоду з Біланом.
У цьому році тварини працювали ще важче яку минулому. Відбудова вітряка зі
стінами, удвоє грубшими як раніш, та закінчення його у визначений термін, поруч із звичайною працею в Колгоспі, вимагали велетенського зусилля. Нераз тваринам здавалось, що їхній трудодень довший, а харчування гірше як за Джонса. Кожної неділі
вранці Квікун, тримаючи ратицею довгий клапоть паперу, відчитував їм ряди чисел, що доказували, як продукція в харчовій промисловості зросла на двісті відсотків чина триста відсотків, чи нарешті на пятьсот відсотків, залежно від продукту харчування.
Тварини не бачили ніякої причини не довіряти йому, тим більше, що вже були неспроможні пригадати собі умовини перед Бунтом. Проте вони собі нераз міркували,
що липше б мати менше чисел, а білше харчу.
Усі накази приходили тепер через Квікуна, або якусь іншу свиню. Самого
Наполеона можна було бачити прилюдно лише раз на два тижні. Коли він появлявся,
супроводив його вже не тільки почет із собака й чорний півень, що крокував передним і виконував обов'язки сурмача, бо трубив голосне "ку кр і ку" заки Наполеон брав слово. Розказували, що навіть у панському будинку Наполеон мешкав в окремих покоях. Він їв страву окремо, завжди з столового сервізу марки Краун Даби, що стояв у скляній шахві в вітальні, а слугувало йому двоє собак. Було об'явлено також, що так само як і в дві інші річниці, стрілятимуть з рушниці разу рік вдень Наполеонового народження.
Про Наполеона тепер ніколи не говорили прямо як про Наполеона. Про нього згадували завжди в урядовому стилі як про "Нашого Вождя, Товариша Наполеона";
свині кохалися у вишукуванні для нього таких титулів як Батько Усіх Тварин, Пострах

Людства, Опікун Кошари, Друг Качат і таке інше. Квікунові сльози котилися по щоках,
коли у своїх промовах згадував про Наполеонову мудрість, добрість його. серця, та про його глибоку любов до тварин усього світу, а особливо до нещасних тварин, що живуть ще у темноті й неволі по інших хуторах. Стало звичкою приписувати Наполеонові
заслугу при кожному досягненні і кожному щасливому збігові обставин. Часто можна було чути, як якась курка згадувала в розмові з другою "Під керуванням нашого
Вождя, Товариша Наполеона, я знесла пять яєць за шість день нераз дві корови,
п'ючи з насолодою воду аставка, вигукували: "Як ця вода знаменито смакує завдяки мудрому проводові Товариша Наполеона" Загальні почування хутора влучно висловлювала поема під заголовком "Товариш Наполеон, що її склав Мінім і що звучала так:
Від берегів дрімучого ставка,
Від ясних клунь і від ланів щасливих,
Від колосу, що котиться по нивах,
Від Хапая, Рябої і Гнідка,
Від плуга, від комбайну, борони
І від ягнят, що клоняться до книг,
Уклін тобі і честь Наполеоне,
Хто щастя день намяк чертог воздвиг.
Хвала тобі, кого зовуть тварини
Вождем своїм і другом прав звіриних,
Тобі, хто чітко начертав усім
Нам ратицею Заповідей Сім.
Наполеон похвалив цю поему і наказав записати її йа другому кінці стіни великої
клуні, (на одному було Сім Заповідей). Над поемою Квікун намалював побіллю портрет
Наполеона у профіль.
Тимчасом Наполеон вів за посередництвом Скавутишина складні переговори з
Фридрихом та Пількінгтоном. Стоси дров усе ще стояли непродані. Фридрихові більше хотілось заволодіти ними, та він не давав задовільної ціни. В цей сам час, відновилися чутки, що Фридрих змовився з своїми наймитами, щоб напасти на Колгосп Тварин та знищити вітряк; такі заздрощі викликало в нього будування вітряка. Стало відомо, що
Білан переховується у Дериполі. В середині літа тварин схвилювала вістка, що три курки виступили і призналися, як з Біланового надхнення ввійшли у змову вбити
Наполеона. Над ними негайно виконано смертний присуд. Вжито нових заходів, щоб
Наполеонові запевнити безпеку. Четверо собак пильнували його ліжка вночі, по одному на кожнім кінці, а одна молода свиня на ім'я Червоноокий мала завдання куштувати кожну його страву, заки він брався до їжі, щоб впевнитись чи до неї не підсипали отрути.
Приблизно саме в цей час об'явлено, що Наполеон домовився продати стоси дров
Пількінгтонові. Він намірявся також скласти формальний договір про обмін деякими продуктами між Колгоспом Тварин та Лисичим Гаєм. Хоч переговори велись через

Скавутишина, відносини між Наполеоном та Пількінгтоном були зараз майже дружні.
Тварини не довіряли Пількінгтонові як людській істоті, але значно більше воліли його ніж Фридриха, якого боялись і ненавиділи. Разом з тим, як став наближатись кінець літа та день закінчення вітряка, чутка, що колгоспові загрожує зрадницький Иапад,
ставали сильніші й сильніші. Розказували, що Фридрих замишляє виставити проти них двадцятеро людей, усіх озброєних рушницями і що він вже підкупив урядовців та поліцію, і якщо йому раз пощастить захопити купчу на Колгосп Тварин, вони дивитимуться крізь пальці на цілу справу. Ще більше, жахливі оповідання про жорстоке обходження Фридриха з своїми тваринами проникали з Дериполя. Він забатожив насмерть стару коняку, морив голодом корів, убив собаку, кинувши її у піч, забавлявся вечорами тим, що привязував півням до пазурів відламки жилеток і тоді силував їх боротись між собою. Тваринам кипіла у жилах кров з обурення, коли вони чули що діється з їхніми товаришами, нераз вони голосно домагалися дозволу, одностайно вирушивши, напасти на Хутір Дериполе, прогнати людей та визволити тварин. Але
Квікун радив їм уникати невчасних вчинків і довіряти стратегії Товариша Наполеона.
Одначе огірчення проти Фридриха тривало далі. Одного недільного ранку Наполеон появився в клуні і пояснив, що він ніколи ні на хвилину не думав про можливість продати стоси дров Фридрихові; він вважав, що мати діло з такими шахраями — нижче його гідности. Голубам, що їх все ще висилали поширювати вістки про Бунт,
заборонили сідати в Лисичому Гаю; крім цього їм наказали покинути дотеперішнє
гасло "Смерть Людству" і замінити його на "Смерть Фридрихові". Пізнім літом виплило ще одно Біланове крутійство. Пшениця заросла бур'яном; виявилось, що колись підчас своїх нічних відвідин Білан досипав бур'янового насіння дозаготовленого для сівби зерна. Гусак, що був полигачем у цій змові, визнав свою вину перед Квікуном і негайно покінчив самогубством, проковтнувши девять ягід пасльону. Крім цього тварини дізнались, що Білан ніколи, — як дехто між ними досі вірив — не одержував ордену "Герой Тварин Першої Кляси". Це була тільки байка, що її сам Білан поширив незабаром після Бою під Корівником. Його не тільки не відзначили: навпаки, йому зробили суворе завваження за боягузство убою. І знов частина тварин вислухала це з деяким збентеженням; та Квікунові незабаром вдалося переконати їх, що вони помиляються у своїх спогадах.
Восени велетенським, виснажним зусиллям (бо треба було водночас і обжатися)
вітряк закінчено. Залишалося ще вставити машини. Скавутишин вів переговори про купівлю; але сама будова була вже готова. У невтомній борні з усілякими перепонами,
не зважаючи на брак досвіду, на примітивне приладдя, на непривітну долю і на зраду,
— працю закінчено своєчасно, в передбачений день Тварини, вимучені та щасливі,
раз-у-раз обходили свій архитвір; він їхнім очам здавався ще кращим як за першого разу. Більше того, стіни були тепер удвоє товстіші. Ніщо, хіба що розривні засоби, не могло їх на цей раз зруйнувати! А коли вони думали про те, як доводилось працювати і
скільки разів вони перемагали зневір'я; коли думали про цю незмірену ріжницю, що наступить у їхньому житті, як крила обертатимуться, а динами будуть діяти — коли

вони думали про все те, втома покидала їх і вони, вигукуючи переможно, підстрибували довкола вітряка. Сам Наполеону супроводі собак і півня, прийшов оглянути завершений твір. Він особисто привітав тварин з нагоди їхнього досягнення і
повідомив, що вітряк називатиметься Вітряком ім. Наполеона.
За два дні тварин скликано на надзвичайні збори у клуні. Вони оніміли від несподіванки, коли дізналися, що Наполеон продав стоси дров Фридрихові. На другий день мали приїхати Фридрихові вози й почати вивозити дрова. За ввесь час своєї
удаваної дружби з Пількінгтоном, Наполеон був направду у таємній догоді з
Фридрихом.
Усі зносини з Лисичим Гаєм перервано. Пількінгтонові переслано образливі листи.
Голубам наказано оминати Дерипільський Хутір і змінити гасло "Смерть Фридрихові"
на "Смерть Пількінгтонові". Водночас Наполеон запевнив тварин, що вістки про напад,
що буцімто загрожував Колгоспові Тварин зовсім безпідставні і що оповідання про
Фридрихову жорстокість до своїх тварин у великій мірі переборщені. Усі ці чутки походили мабуть від Білана та його агентів. Тепер виявилось, що Білан таки не переховувався на Дерипільському Хуторі; поправді він ніколи в житті там не бував; він проживає, як розказують, серед великих розкошів у Лисичому Гаю і в дійсності був за останні роки на утриманні Пількінгтона.
Свині не тямились з захоплення Наполеоновою хитрістю. Вдаючи дружбу з
Пількінгтоном, він примусив Фридриха піднести ціну на дванадцять фунтів. Але висока якість Наполеонового розуму, казав Квікун, виявляється в тому, що він по суті не довіряє нікому, навіть Фридрихові. Фридрих хотів заплатити за дрова чимось таким, що називають чеком здається, що це клаптик паперу, де записана обіцянка заплати. Та якомусь Фридрихові не обдурити Наполеона. Він зажадав заплати правдивими п'ятифунтовими банкнотами, що їх треба було передати ще до вивозу дров. Фридрих уже розрахувався. Заплаченої ним суми якраз стане на купівлю машин для вітряка.
Тимчасом дрова з великим поспіхом вивезено. Коли вони вже зникли, відбулися другі надзвичайні збори тварин для оглядин Фридрихових банкнотів. Наполеон,
прикрашений обидвома орденами, спочивав на застеленім соломою помості, гроші
лежали збоку, дбайливо складені у громадку на полумиску з порцеляни, принесенім з панської кухні. Тварини, проходили гужем і кожна по черзі вип'ялювала очі на скарбі
Гнідко підсунув морду, щоб понюхати банкноти, і тендітні білі клаптики заворушилися й зашаруділи від його віддиху.
За три дні знялась жахлива буча. Стежкою, що вела під гору, з смертельно блідим обличчям, пригнався на вельосипеді Скавутишин. На подвір'ї він кинув його на землю
іметнувся просто у панський будинок. Через хвилину здушений, оскаженілий вигук почувся з Наполеонових покоїв. Вістка про те, що сталось розповсюдилась колгоспом немов степовий пожар. Банкноти були фальшиві! Дрова дістались Фридрихові даремно!
Наполеон негайно скликав усіх тварин і жахливим голосом проголосив смертний присуд на Фридриха. Коли Фридриха схоплять, сказав він, його зварять живцем.
Заразом він попередив їх, що після цього зрадницького вчинку треба чекати усього

найгіршого. Кожної хвилини Фридрих та його наймити можуть почати здавна сподіваний напад. Крім цього,; у Лисичий Гай послано чотири голуби з злагідливими листами була надія, що листи ці спричиняться до відновлення добрих відносин з
Пількінгтоном.
Напад стався другого дня вранці. Тварини якраз снідали, коли бігом примчались вартові з вісткою, що Фридрих та його прихильники вже зап ятизасувними ворітьми.
Тварини, відважно пустились їм назустріч, та цей раз не судилась їм легка перемога, яку бою під Корівником. У ворогів було люду п'ятнадцять чоловік, між ними з пів десятка озброєних рушницями; наблизившись на п'ятдесят ярдів, вони зразу відкрили вогонь.
Тварини не годні були встояти перед жахливими вибухами та жижким шротовинням і,
не зважаючи на зусилля Наполеона та Гнідка, що намагались їх вишикувати в лави, їх відкинено назад. Багато зпоміж них були вже поранені. Вони повтікали у будівлі
колгоспу і визирали обережно крізь щілини та дірки, що остались по суках. Ціле велике пасовище, включно з вітряком, було у ворожих руках. На хвилину навіть Наполеон неначе отетерів. Він крокував мовчки туди-сюди, махаючи випростаним хвостиком.
Тужливі погляди усіх бігли в напрямку Лисичого Гаю. Коли б Пількінгтон з наймитами прийшов їм на допомогу, можна б ще виграти сьогоднішній день В цей мент повернули чотири голуби, вислані попереднього дня один із них держав клаптик паперу з відповіддю від Пількінгтона. На ньому було написано олівцем: "Так вам і треба."
Тимчасом Фридрих та його наймити спинились біля вітряка. Тварини стежили за ними і враз загомоніли з переляку: двоє людей добуло плешню й біяк. Вони брались руйнувати вітряка.
"Неможлива річ, вигукнув Наполеон. — Стіни, що ми їх збудували, затовсті на те.
Вони не зможуть зруйнувати його навіть за тиждень. Відвага, товариші!"
Але Беніямін далі напружено стежив за рухами людей. Двоє з плешнею і біяком свердлили дірку близко підвалин вітряка. Помалу, з майже розвеселеним виразом,
Беніямін кивав мордою.
"Я так і думав, — сказав він. — Чине бачите, що вони роблять? За хвилину вони накладуть пороху в ту дірку."