Скотоферма (Ферма тварин)Джордж Орвелл сторінка 3

винагороджував усі недостачі. Він уже був майже наполовину збудований. Після жнив настали погідні сухі дні і тварини працювали важче як колинебудь досі, певні, що варт цілий день чвалати, туди й назад з брилами каменю, якщо в цей спосіб можна звести стіни вітряка ще на стопу вище. Боксер навіть виходив ночами та працював годину —
дві на одинці у сяйві серпневого місяця. У вільні хвилини тварини ходили довкола напівзакінченого вітряка, подивляючи могутність та стрімкість його стін; вони дивувалися, що були взагалі здібні збудувати щось таке величнє. Тільки старий
Беніямін уперто не захоплювався вітряком, хоч, як звичайно, не висловлював нічого крім загадкової завваги, що ослине життя довге.
Прийшов листопада з ним скажені південно — західні вітри. Будування довелось припинити, бо. повітря було за вогке і не було змоги розмішувати цемент. Накінець,
однієї ночі, хуртовина набрала такої сили, що будівлі колгоспу хитались у підвалинах, а вітер скинув декілько черепиць із покрівлі клуні. Кури попрокидались кудкудакаючи з переляку, бо всім нараз примрілося, що недалеко роздався постріл. Ранком тварини повиходили зі стаєнь і побачили, що щоглу перевернуло вітром, а вяз, що стояв на краю саду, вирвало з корінням, немов редьку. Тварини тільки-що встигли це запримітити, як з горлянки кожної із них вирвався крик розпуки. Очі їхні зустріли жахливий образ. Вітряк був зруйнований.
Усі нараз кинулись туди. Наполеон, що майже завжди ходив повагом, тепер гнався попереду. Так, плід усіх їхніх змагань був зрівняний з підвалинами, а каміння, що врни зтаким трудом били й тягали, лежало розкидане довкола. Нездібні зразу промовити ні
слова, вони стояли, сумно поглядаючи на груз. Наполеон похождав мовчки туди й назад, щоразу обнюхуючи землю. Хвостик йому випростався та микався різко тов один, тов другий бік; це булав нього ознака напруженої розумової діяльности. Раптом він затримався наче щось вирішивши. "Товариші, — сказав він спокійно, — знаєте, хто несе за це відповідальність? Чи знаєте ворога, що підокрався ніччю і завалив вітряка?
Білан! — Заревів він нараз громовим голосом. — Білан зчинив це! З чистої зловтіхи,
прагнучи загальмувати наші пляни та помститись за те, що його ганебно прогнали, цей зрадник підповз сюди під захистом ночі та знівечив майже рік нашої праці. Товариші, з місця проголошую Біланові смертну кару. "Герой тварин Другоі Кляси" і пів корця яблук одержить кожна тварина, що віддасть йогов руки справедливости. Повен корець кожному, хто схопить його живим!"
Вістка, що якраз Білан винуватець такого вчинку, непомірно потрясла тваринами.
Почулись оклики обурення і кожен почав придумувати в який спосіб схопити Білана,
коли б той колинебудь повернувся в колгосп. Майже зразу викрили сліди свинячих ратиць на невеликій віддалі від горбка. Можна було їх прослідити лишена протязі
кількох ярдів, та виглядало, що вони ведуть у бік дірки в живоплоті. Наполеон обнюхав
їх, витягаючи глибоко повітря і сповістив що вони Біланові. Як свій особистий погляд подав він, що Білан мабуть прийшов від Лисичого Гаю.
"Не барімось, товариші, — викликнув Наполеон, коли сліди вже розглянули. Перед нами праця. Цього ж ранку починаємо відбудову вітряка і будуватимемо усю

зиму, чи сніг, чи погода. Провчимо цього нужденного зрадника, що йому не так легко вдасться знівечити наш труд. Пам'ятайте, товариші: у наших плянах не сміє бути жодної зміни. Мусимо їх виконати на зазначений день. Вперед, товариші! Хай живе вітряк! Хай живе Колгосп Тварин!"
РОЗДІЛ СЬОМИЙ.
ЗИМА була сувора. За хуртовинною погодою прийшов град з дощем і сніг, а потім сильні морози, що трималися добре аж за початок лютого. Тварини продовжували відбудову вітряка; вони прикладали всіх зусиль, бо добре знали, що зовнішній світ стежить за ними і що завидющі людські істоти радітимуть переможно, коли вітряк не буде вчасно закінчений. З персердя людські істоти вдавали, буцімто не вірять, що це
Білан зруйнував вітряка: вони казали, що вітряк завалився, бо стіни були затонкі.
Тварини знали, що воно не так. Проте, вирішено збудувати стіни утри стопи завширшки, а не у вісімнадцять цалів, як раніше; це значило, що треба буде заготовити значно більшу кількість каміння. Довгий час каменярня була завіяна кучугурами і
нічого не можна було робити. Згодом, коли настала суха, морозяна погода, праця посунулась трохи вперед. Та це був жорстокий труд, що вже не сповнював тварин таких радісних надій як раніше, їм завжди було холодно, а до того вонище часто голодували.
Тільки Гнідко та Конюшина ніколи не падали духом. Квікун виступав з блискучими промовами про радість служби і гідність праці, та інші тварини знаходили більше надхнення у Гнідковій силі та його незмінному оклику "Працюватиму дужче!"
У січні з харчами стало скрутно. Зернову пайку різко зменшено і повідомлено, що видаватимуть додаткову пайку картоплі, щоб заповнити прогалину. Тоді викрилось, що більша частина зібраної картоплі перемерзла у кагатах, що були прикриті не досить щільно. Картопля стала солодка, її барва Змінилась і тільки мала частина була їстівна.
Цілими днями тварини їли лише полову та кормові буряки. Здавалось, що голод починає заглядати їм у вічі.
Задля дальшого існування колгоспу було необхідно заховати цей стан перед зовнішнім світом. Завалення вітряка додало людським істотам сміливости і тепер вони почали вигадувати нові брехні про Колгосп Тварин. Знову розходились чутки, що усі
тварини вмирають від голоду та недуг,що вони безпреривно воюють між собою і що дійшло до поїдання одноплемінників та власних дітей. Наполеон ясно розмів яких поганих наслідків доведеться чекати, коли викриється правда про харчове положення.
Щоб розповсюдити протилежні уявлення, він вирішив послужитися п. Скавутишином.
Досі тварини майже не стикалися зі Скавутишином підчас його щотижневих відвідин:
але тепер декілька вибраних тварин, переважно з овець, отримали вказівки згадувати принагідно в його присутності про побільшення пайки. Крім цього Наполеон наказав наповнити піском ледве не по край майже порожні засіки у коморі, пісок потім прикрито останками зерна й борошна. Знайшлась якась слушна приключка і
Скавутишина провели крізь комору, щоб він зміг кинути оком на засіки. Так його вдалось піддурити і він надалі заявляв зовнішьому світові, що в Колгоспі Травин немає
харчової скрути

Проте під кінець січня стало очевидно, що треба буде роздобути звідкись певну кількість зерна. У ці дні Наполеон рідко появлявся прилюдно; він проводив увесь свій часу панському будинку, де біля кожних дверей вартували лихі собаки. Коли він тепер показувався, то завжди на врочистий спосіб, у почоті з шести собак, що його щільно оточували й гарчали, як хтось занадто наближався. Часто він не появлявся в неділю вранці, а тільки переказував розпорядки через якусь свиню, звичайно через Квікуна.
Одного недільного ранку Квікун заявив, що кури (вони якраз почали нестись)
мусять здавати яйця. Наполеон прийняв через Сковутишина умову на чотириста яєць у тиждень. Заплата за них повинна була дати досить грошевих засобів для купівлі зерна й борошна, щоб утримати колгосп в дії поки не прийде літо, аз ним поліпшення умовин.
Квочки, почувши це, піднесли жахливий крик, їх уже давніше попереджували, що ця жертва може бути необхідна, . але вони не вірили, що таке може статися. Вони якраз лагодились навесну висиджувати курчат і тому протестували, кажучи, що забирати яйця зараз це душогубство. Уперше від часу прогнання Джонса почалося щось схоже на бунт.Під проводом трьох молодих чорних курчат, міноркської породи,
квочки рішуче намагалися протиставитись Наполеоновій волі. Ось у чому полягав їхній метод вони злітали аж на крокви і там несли яйця, що падали на долівку й розбивались вщент. Наполеон діяв швидко й безоглядно. Наказав припинити видавання пайка курам і видав розпорядок: кожну тварину, що дасть хоч одно зернятко жита курці, жде смертна кара. Собаки пильнували за виконанням цих наказів. Кури видержали пять день, та врешті піддались і повернулися у гнізда. За цей час здохло девять курок. Їхні тіла поховали в саду і заявили, що вони подохли від курячої холери.
Скавутишин не дізнався про цілу справу. Яйця здавали вчасно: разу тиждень приїздив фургон бакалійника і забирав їх.
Тимчасом Білан канув, мов камінь уводу. Ходили чутки, що він переховується на одному з сусідніх хуторів, не знати тільки чи в Лисичому Гаю чи в Дериполі. Наполеон був тепер з іншими фармерами у трохи ліпших відносинах, як давніше. На подвір'ї
стояли стоси дров, складені ще перед десятьма роками, коли вирубували буковий гай.
Дрова були сухі і Скавутишин порадив Наполеонові продати їх. п. Пількінгтон і п.
Фридрих дуже хотіли їх купити. Наполеон вагався між одним та другим і не міг рішитись. Помітили таке: коли він був близький до заключення умови з Фридрихом,
тоді заявляли, що Білан заховався у Лисичому Гаю, а коли він починав схилятися у бік
Пількінгтона, тоді казали, що Білан находиться в Дериполі.
Ранньою весною виявилась раптом річ, що дуже всіх стурбувала. Білан ніччю,
потайки, навідувався до колгоспу! Тварини були такі схвильовані, що майже зовсім не в силі були спати у стоянках. Розказували, що він закрадається кожної ночі під охороною темряви і чинить ріжні злочинства. Краде жито, перевертає діжки з молоком, б'є яйця,
топче грядки, обгризає кору з овочевих дерев. Коли тільки щось не вдавалось,
звичайно, пришивали вину Біланові. Коли розбилось вікно, чи засунулась канава, то можна було напевне сподіватись, що хтось скаже: це Білан прийшов ніччю й це вчинив

а коли загубився ключ від комори, увесь колгосп був переконаний, що Білан вкинув його у криницю. Як воно не цікаво, усі надалі вірили в це, навіть тоді, коли занапащений ключ найшовся під мішком борошна. Корови заявляли одностайно, що
Білан закрадається у їхні стоянки й доїть їх підчас сну. Казали, що щурі, які цієї зими завдавали клопоту, також у союзі з Біланом. Наполеон наказав дріб'язкове слідство над діяльністю Білана. З почетом собак він вийшов на пильні оглядини будівель колгоспу;
решта тварин йшла позаду на шанобливій віддалі. Що пару кроків Наполеон спинявся і
обнюхував землю, чине має де слідів Біланових ратиць; він твердив, що може розпізнати їхній запах. Він обнюхав кожен куток у клуні, в корівнику, в курниках, в городі і майже всюди знаходив Біланові сліди. Бін тикав рилом в землю, часто нюхав,
глибоко втягаючи повітря; нарешті вигукнув страшним голосом "Білан! Він тут був!
Чую виразно його запах" і при слові "Білан" усі собаки так гарчали і показували ікли,
що аж холола крову жилах.
Тварини були насмерть переполошені. Їм здавалось, ніби Білан це якийсь невидимий вплив, що ним просякнуте повітря довкола і що наводить на них усілякі
небезпеки. Увечорі Квікун скликав їх і зі стурбованим виразом на обличчі заявив, що приносить важливі новини.
"Товариші, — вигукнув Квікун, щораз підплигуючи нервово, — викрито жахливу річ.
Білан запродався Фридрихові з Дериполя, що тепер саме умишляє напасти на нас і
відібрати колгосп. Коли напад почнеться, Білан має бути провідником. Та діються ще гірші речі. Досі ми думали, що бунт Білана викликали лише його чванливість та шанолюбство. Та ми помилялись, товариші. Знаєте яка була правдива причина Білан був від самого початку в союзі з Джонсом! Увесь час він був таємним агентом Джонса.
Усе це стверджують документи, що залишились після нього і що їх тільки тепер знайдено. Намою думку, це пояснює богато дечого, товариші. Чи мине бачили самі, як він намагався, на щастя безуспішно, привести до нашої поразки й знівечення убою під
Корівником?" Тварини остовпіли. Це було злочиство, що набагато перевищувало знищення вітряка. Та треба було деякого часу, щоб вони змогли вповні сприйняти цю вістку. Усі пам'ятали, або їм здавалось, що пам'ятають, наче вони бачили як Білан убою під Корівником гнався підчас наступу попереду всіх, як він згуртовував їх і додавав
їм відваги при кожній черговій атаці і як він ні на хвилину не покинув становища,
навіть коли шріт із Джонсової рушниці поранив йому спину. Зразу тяжко було зрозуміти, як з усім цим погодити вістку, що він стояв по Джонсовому боці. Навіть
Гнідко, що рідко ставив запити, отетерів. Він ліг, підібгав передні копита під себе,
закрив очі і з великим зусиллям, нарешті, склав свої думки помалу "Я цьому не вірю, сказав він. — Білан боровся мужньо в бою під Корівником. Я сам його бачив. Чиж мине надали йому "Героя Тварин Першої Кляси" зразу після бою?"
"Це була хиба з нашого боку, товаришу. Але тепер знаємо, бо це все записано в таємних документах, що їх ми знайшли — що в дійсності він намагався заманити нас туди, де нас чекав загин."
"Та його ж поранено, — сказав Гнідко, — Ми всі бачили, як він сходив кров'ю". "Це

належало до змови! —вигукнув Квікун. — Джонсів постріл лише дряпнув його. Я міг би все те показати вам, написане його власною рукою, коли б ви були здібні ці речі
прочитати. Змова полягала в тому, що Білан мав у вирішальному моменті бою дати знак до втечі і оставити поле в руках ворога. І це йому майже вдалося — можна навіть сказати, товариші, це би йому вдалося, коли б не наш героїчний Вождь, товариш
Наполеон. Чине пам'ятаєте, як в той мент, коли Джонс і його наймити увірвались на подвір'я, Білан раптово завернув і кинувся тікати, аза ним багато тварин? А чине пам'ятаєте й того, як якраз у мент, коли поширювалась паніка і здавалось, що все втрачене, товариш Наполеон скочив вперед з окликом "Смерть Людству!" і затопив зуби у Джонсовій нозі? Це ви напевно пам'ятаєте, товариші?" — вигукнув підтанцьовуючи Квікун.
Тепер, коли Квікун описав так наглядно усю подію, тваринам здавалося, що вони її
пам'ятають. У кожнім разі вонипам'ятали, що у вирішальний момент бою Білан кинувся тікати. Але Гнідко все ж був трохи несвій.
"Я не думаю, що Білан був уже на початку зрадником", — сказав він накінець. —
Інша річ, що він вдіяв потім. Алея переконаний, що убою під Корівником він був добрим товаришем."
"Наш Вождь, Товариш Наполеон, — заявив Квікун, промовляючи дуже поволі й рішуче, — категорично ствердив — категорично, товаришу, — що Білан був Джонсовим агентом від самого початку — так, ще на багато раніше, заки навіть появилася думка про бунт. "А, це інша справа, — сказав Гнідко. — Коли товариш Наполеон так каже,
то це мусить бути правильно."
"Ось слова у властивому дусі, товаришу!" — Вигукнув Квікун, проте помічено, що він дуже непривітно закліпав на Гнідка своїми очима. Збирався вже йти, але спинився і
додав з натиском "Попереджую, хай очі кожної тварини пильно стежать за подіями в колгоспі. Ми маємо підстави припускати, що певна кількість Біланових шпиків в цій хвилині сидить притаєна між нами!"
Через чотири дні, під вечір, Наполеон наказав усім тваринам зійтися на подвір'ї.
Коли всі зібрались, Наполеон виринув із панського будинку, з обидвома медалями на грудях (він недавно сам призначив собі "Героя Тварин Першої Кляси" та "Героя Тварин
Другої Кляси"). Девять велетенських собак скакали довкола нього та погаркували, аж усім тваринам пробігав мороз за шкурою. Вони принишкли на своїх місцях, неначе наперед знали, що має статися щось жахливе.
Наполеон затримався; пильним, суворим поглядом обійняв слухачів і враз кувікнув з високої ноти. Собаки кинулись вмить вперед, схопили четверо свиней за вуха та приволікли їх Наполеонові під ноги. Коли їх тягли, свині пищали з болю й переляку.
Тепер із вух їм капала кров собаки засмакували крови і якийсь час здавалося, що ось- ось показяться. На диво всім, три з поміж них метнулись до Гнідка. Гнілко побачив їхнє
наближення, наставив копито, зачепив одного собаку в повітрі і пришпилив його до землі. Собака скавучав, благаючи помилування; двоє інших втікли, підібгавши хвости під себе. Гнідко дивився на Наполеона запитливо: роздавити йому собаку насмерть чи

відпустити? Наполеон неначе змінився на обличчі, він різко наказав Гнідкові
відпустити собаку. Гнідко підніс копито і придавлений собака завиваючи чкурнув нишком.
Гармидер за мить ущух. Чотири свині чекали тремтячи; кожна риса їхніх облич говорила про провинність. Наполеон закликав їх признатися до злочинів. Це були ті
самі чотири свині, що протестували, коли Наполеон касував Мітинги. Без жодного понукання вони визнали, що від часу, коли прогнали Білана, вони були з ним в таємних зносинах, що співпрацювали з ним при знищенні вітряка, нарешті, що договорилися з ним видати колгосп в руки п. Фридриха. Вони додали ще яку приватніх розмовах Білан був признавався їм, що за минулі роки був таємним агентом Джонса. Як тільки вони закінчили свідчення, собки перегризл"и їм горлянку, а Наполеон запитав голосом, що усім наганяв жаху, чи хто-небудь інший з тварин не має чого до виявлення. Тоді
виступили три курки, що верховодили у спробі бунту із-за яєць. Вони ствердили, що
Білан з'явився їм уві сні і заохочував їх до непослуху Наполеоновим наказам. Їх також зарізали. Далі виступила гуска і посвідчила, що затаїла шість колосків у жнива в минулому році таз їла їх ніччю. Потім вівця призналась, що напісяла у ставок, де був водопій; вона казала, що вчинила це за намовою Білана; дві інші вівці виявили, як погубили душу чорного барана, особливого прихильника Наполеона помітивши що той слабує на кашель, вони примусили його бігати довкола ватри поки не загнали його насмерть. Усіх їх закололи на місці. І так продовжувались свідчення й розправи, аж під ногами в Наполеона виросла бурта трупів, а повітря стало тяжке від запаху кровй,
невідомого в колгоспі відколи прогнали Джонса.
Коли було вже по всьому, тварини, крім свиней та собак, пішли собі нишком. Вони були приголомшені, потрясені і нещасливі. Не знати що вражало більше: зрада тварин,
щозв'язалися з Біланом, чи кривава розплата, свідками якої вони тількищо були. У

1 2 3 4 5 6 7

скачати