1   2   3   4
Ім'я файлу: ефективність вирощування хмелю.doc
Розширення: doc
Розмір: 412кб.
Дата: 02.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Економічна ефективність виробництва соняшника.doc
зберігання зерна.doc
амортизація.doc
10_44.doc

2. ОРГАНІЗАЦІЯ, ПЛАНУВАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ХМЕЛЮ
2.1. Стан і економічна ефективність виробництва хмелю

Проаналізовано сучасний стан та тенденції виробництва хмелю в Україні, здійснено прогнозування рівня урожайності на період 2009-2013 рр., досліджено основні проблеми ринкової адаптації галузі хмелярства, шляхи підвищення рівня конкурентоспроможності хмелепродукції, проаналізовано характер взаємозв’язків між основними показниками ефективності господарювання хмелегосподарств, а також ідентифіковано негативні чинники впливу на розвиток вітчизняного хмелярства.

За допомогою аналізу динаміки виробництва хмелю в Україні впродовж 1990-2007 рр. виявлено суттєве скорочення як площ хмеленасаджень і, відповідно, валових зборів, так і рівня урожайності хмелю. У 1998 р. в Україні зафіксовано найнижчі за досліджуваний період показники валового збору – 4,2 тис. ц та урожайності – 1,6 ц/га, що відповідно у 13,2 та 4,7 разів менше показників 1990 р. Загальна площа хмільників за досліджуваний період скоротилася майже на 6,3 тис. га або у 6,7 разів.

Встановлено, що відродження хмелярства особливо актуальне для аграрного сектору Житомирської області, на яку в середньому припадало майже 70 % загального виробництва хмелю. Саме зона Полісся є найбільш сприятливою за ґрунтово-кліматичними умовами й існуючим необхідним інтелектуальним потенціалом для вирощування хмелю, що створює об’єктивну можливість забезпечити достатній рівень розвитку вітчизняного хмелярства у відповідності до найвищих міжнародних стандартів якості виробництва та переробки хмелепродукції. Найбільш потужними виробниками у Житомирській області є господарства Олевського, Бердичівського та Житомирського районів, які за період 2003-2007 рр. у середньому зібрали 120 т, 75 т та 85 т хмелю, що відповідно склало 27,0 %, 19,5 % та 17,0 % загального валового збору.

За результатами проведеного аналізу визначено, що рівень урожайності хмелю в Україні в цілому та в Житомирській області зокрема, незважаючи на суттєве зменшення загальних площ хмеленасаджень, має тенденцію до збільшення. Щорічне зростання рівня урожайності хмелю протягом 2004-2008 рр. зумовлене, насамперед, застосуванням сучасних інтенсивних технологій вирощування високопродуктивних сортів хмелю. У роботі проведено вирівняння урожайності хмелю за 1992-2008 рр., яка має тенденцію до зростання, та обчислено прогнозні значення показника на період 2009-2013 рр. (рис. 2).



Рис. 2. Графічне зображення вирівнювання та прогнозування

урожайності хмелю в Україні, 1992-2013 рр.
Це дозволило встановити, що позитивні тенденції, які відбуваються в галузі хмелярства протягом останніх 5 років, сприятимуть збільшенню пропозиції хмелю. Це обумовлено необхідністю збалансованого розвитку вітчизняного хмелярства з метою задоволення потреб пивоварної промисловості у хмелепродукції. За результатами дослідження, середнє вживання пива на душу населення України має тенденцію до зростання. Так, у 2007 р. споживання пива на одного українця у середньому становило 61 л на рік, що на 29 л або в 1,9 рази більше показника 2003 р. Результати аналізу вітчизняного ринку пива за 2003-2007 рр. свідчать про щорічне зростання експорту при зменшенні імпорту пива. У 2007 р. в Україну експортовано лише 0,9 млн. дал пива, що на 31,1 млн. дал менше обсягів імпортованої продукції. Позитивне сальдо у зовнішньоекономічній діяльності вітчизняних пивоварів є важливим аспектом, особливо в умовах збільшення конкуренції, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках продовольчої продукції.

Зростання попиту на вітчизняне пиво на світовому ринку потребує забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності вітчизняної хмелепродукції, яка за якісними показниками має відповідати вимогам пивоварів. Особливого значення набуває використання сучасних технологій виробництва та переробки хмелю, зокрема вирощування високопродуктивних сортів хмелю та використання новоствореної техніки та обладнання. Такий підхід забезпечить зростання прибутковості хмелярських господарств та підвищення рівня рентабельності.
2.2. Основні виробничі процеси та їх організація

Хміль звичайний - дво- або однодомна рослина, у якої підземні органи (головне кореневище, або матка, бічні кореневища й корені) є багаторічними, а стебла - однорічними із щорічним відмиранням восени. Стебла хмелю трав'янисті, виткі, завдовжки до 10 м.

Жіночі квітки зібрані в суцвіття - шишки, які є основною сировиною для пивоварної промисловості та інших галузей господарства.

Чоловічі квітки розміщені в суцвітті - волоть. На плантаціях хмелю та поблизу них чоловічі рослини знищують, щоб не відбувалося запилення жіночих квіток, яке викликає зниження вмісту в шишках гірких речовин.

Хміль розмножується вегетативне, у виробництві - живцями, які заготовляють при весняному обрізуванні маток.

Хміль маловибагливий до ґрунтів. Все ж вищі врожаї отримують при розміщенні плантацій на чорноземах опідзолених, сірих і темно-сірих лісових, дерново-слабкопідзолистих ґрунтах. Малопридатними для хмелю е важкі й легкі піщані та заболочені ґрунти.

Маловибагливий хміль до температури, легко витримує сильні зимові морози та весняні заморозки. До вологи він вибагливий, що зумовлено інтенсивним формуванням великої вегетативної маси. Найсприятливіший для хмелю помірний теплий та помірно вологий клімат із середньорічною температурою повітря 8°C і сумою опадів за рік 500 - 600 MM.

Виявляє підвищені вимоги до вмісту в ґрунті елементів живлення.

Вегетаційний період хмелю - від початку весняного відростання пагонів до дозрівання шишок - триває залежно від сорту та району вирощування 100 - 120 днів.

Технологія вирощування

Хміль вирощують на рівнинних площах з невеликим уклоном (до 5°) на південь, південний захід і південний схід.

Розміщують його на масивах (хмільниках) площею 20 - 30 га, які поділяють на окремі плантації (квадрати). Хмільники для захисту хмелю від панівних вітрів закладають поблизу лісу, лісосмуги або саду. Якщо є потреба в закладанні хмільника на відкритій місцевості, то його завчасно (за 2-3 роки) обсаджують захисними смугами (у 2-3 ряди) з швидкоростучих дерев на відстані 20 м від країв плантації.

Закладають хмільники на дерново-, слабо- і середньопідзолистих ґрунтах, сірих і темно-сірих лісових ґрунтах, опідзолених чорноземах з легкоущільненим підґрунтям і рівнем ґрунтових вод не вище 1,5 - 1,8 м від поверхні ґрунту. Малопридатними для нього є важкі й легкі піщані та заболочені ґрунти. Рівень ґрунтових вод на плантаціях в літню пору має бути не вище 1,5 - 1,8 м.

Відведені під хмільники площі розбивають на квадрати розміром 2 - 2,5 га, між якими залишають дороги завширшки 3 - 4 м. На кожному гектарі хмільника закопують по 145-150 стовпів заввишки 8-9м для влаштування шпалер. На верхівках стовпів натягують оцинкований дріт, від якого до кожного куща хмелю натягують дротяні підтримки з фіксацією їх кілочками висотою 50 - 60 см на відстані 40 см від кущів.

Обробіток ґрунту

Після закладання хмільника після зернових або зернобобових культур проводять лущення стерні, через 2-3 тижні вносять приблизно половину норми органічних та фосфорно-калійних мінеральних добрив і розпочинають плантажну оранку ґрунту на глибину до 45 см. Через 3-4 тижні вносять решту добрив і переорюють ділянку на глибину 25 см. Загальна норма органічних добрив становить 50 - 60 т/га, мінеральних 7-8 ц/га (Р90К90). Після просапних культур ґрунт не лущать, а обробляють лише плугами. Є й інший спосіб підготовки ґрунту для садіння хмелю, за якого замість плантажної застосовують глибоку оранку на 30 - 35 см. Восени на удобрених і заправлених добривами площах копають машинами БМ-204, БКГО-67, БКГМ-66-2 ямки розміром 60 х 60 х 60 см, розміщуючи їх рядами за схемами 2,1 х 1 м, 2,1 х 1,6 м, 2,5 х 1 м. На початку весняних польових робіт ямки заповнюють родючим верхнім шаром ґрунту, змішаним з 5 - 7 кг перегною або компосту, і починають садити однорічні саджанці хмелю, вирощені в шкілках, або живці. Глибина садіння 8 - 10 см від поверхні ґрунту.

Догляд за посівами

Сходи саджанців з'являються через 7-10 днів, живців - через 10 - 15 днів. За цей час на поверхні ґрунту може утворитися кірка, яку руйнують розпушуванням міжрядь. При з'явленні на поверхні ґрунту приблизно 75% сходів перевіряють стан плантації і саджанці або живці, які не проросли, замінюють запасними.

Після проростання хмелю і висоті рослин 50 - 60 см стебло заводять на підтримки й розпушують міжряддя культиваторами одночасно з боронуванням на глибину 10-12 см.

Протягом вегетації на плантаціях хмелю першого року життя проводять 4-5 розпушувань міжрядь і одне підгортання рослин плугом-розпушувачем ПРВМ-ЗХ. На другий рік життя хмелю рано навесні розорюють і розгрібають гребені, а на матках обрізують бічні кореневища та підземні стебла минулого року. Висота обрізування стебел залежить від стану рослин: на сильнорозвинених рослинах їх обрізують повністю, на слаборозвинених - над першою та другою парою вічок. Проводять також механізоване обрізування маток з використанням пристрою ПКХ-1 на плузі-розпушувачі.

Сильно пошкоджені або відмерлі рослини викорчовують і на їх місце висаджують нові живці або саджанці із шкілки. На 1 га густота продуктивних стебел насаджень має бути 14 - 16 тисяч. Обрізані стебла й інші рештки вивозять за межі плантації і знищують.

Після обрізування хмелю вносять гербіциди і розпушують ґрунт у міжряддях. Для знищення бур'янів використовують такі гербіциди, як 50%-й ситрин (3,5 - 5 кг/га), 50%-й дуал (2,5 л/га), 48%-й базаг-ран (2,1 л/га) та ін. З появою пагонів завдовжки 60-70 см проводять рамування - вирізують зайві пагони, залишаючи на кожному кущі по 5 - 6 найкраще розвинених центральних пагонів.

Для прискорення достигання шишок застосовують хімічне рамування, обприскуючи рослини 40%-м розчином аміачної селітри при висоті пагонів 70 - 80 см. Після рамування проводять перше підживлення хмелю повним мінеральним добривом (по 45 кг/га азоту, фосфору і калію). Через 6-7 днів після проведення рамування стебла заводять на підтримки - два стебла на дві підтримки біля кожного куща. Зайві вирізують й вивозять із хмільника.

При висоті рослин 3 - 4 м їх підгортають з одночасним внесенням фосфорно-калійних добрив у дозі 30 - 45 кг/га д. р. Для підвищення врожаю хмелю рослини пасинкують - обрізують зайві нижні бічні гілки на відстані 2 - 3 см від головного стебла та молоді паго--ни, які з'являються на поверхні ґрунту, та пінцирують - прищипують бічні гілки на висоті до 2 м від поверхні ґрунту, чеканять - обрізують над шпалерою верхівки стебел.

Для знищення люцернового довгоносика і бліх рослини обприскують хлорофосом (0,3 - 0,5%-м розчином по 0,3 - 0,5 л на кущ хмелю). З появою на рослинах павутинного кліща, попелиці хмільники обробляють 40%-м фосфамідом (1,5 - 6 л/га), 25%-м антіо (1,5 - 6 л/га) або біопрепаратом бітоксибацилліном (2-4 кг/га). Проти хвороб хміль обприскують 80%-м полікарбацином (4-8 кг/га), 80%-м цинебом (4-8 кг/га) або 80%-м купрозаном (4-8 кг/га), 25%-м ридомілом (1 - 1,5 кг/га) та ін. Проти вірусних хвороб використовують сульфат цинку (3 кг/га).

Збирання

Збирання хмелю вручну або хмелезбиральними машинами (4Х-4Л або ХМП-1,6) починають у технічній стиглості, коли шишки стають щільними, мають специфічний аромат, сіре забарвлення та золотисто-зелене або лимонно-жовте забарвлення лупуліно-вих залозок. У цей час шишки містять максимальну кількість альфа-кислот, ефірної олії, поліфенолів. В основних хмелярських районах збирання закінчують до 15-29 вересня. Запізнення із збиранням погіршує якість шишок внаслідок висипання лупулінових зерен. Свіжозібрані шишки, які містять до 80% води, на пунктах післязбиральної обробки спочатку підлягають 12 - 14-годинному активному вентилюванню підігрітим повітрям (до 30°C), завдяки якому вологість їх зменшується на 25 - 30%. Після вентилювання шишки висушують у сушильних камерах спеціальних сушарок (ПХБ-750К) прогрітим повітрям до 40 - 50°C з доведенням вологості до 9 - 10%. Висушені шишки вивантажують із сушарок у прибудовані до них сухі й темні приміщення для відлежування. Для цього їх розкладають на дерев'яних настилах спочатку шаром 70 - 80 см з поступовим підвищенням до 1,5 -2м. Після відлежування всі шишки у 1,5 - 2-метро-вому шарі рівномірно зволожуються за рахунок вологи атмосферного повітря до вологості 11-13%. Якщо атмосферне повітря недостатньо вологе, то при відлежуванні шишки злегка зволожують дрібно розпиленою холодною водою або використовують пароутворювачі з поданням пару під шар хмелю. Для збереження цінних речовин у шишках їх піддають сульфітації - у спеціальній сушильній камері сірчаним газом підпаленої сірки. Відлежаний хміль-сирець пакують у поліетиленові або джутові мішки й відправляють на хмелеприймальні пункти або хмелефабрики для остаточного доведення його до необхідних товарних кондицій згідно із стандартом.

Восени після збирання шишок і побуріння та підсихання стебел з листям хміль зрізують, знімають з дроту і вивозять з хмільників для спалювання. Плантації старанно очищають від рослинних решток, вносять гній або компости (40 - 50 т/га) та фосфорно-калійні мінеральні добрива (4-4 ц/га суперфосфату, 2-3 ц/га 40%-ї калійної солі або 1,5 ц/га хлориду калію), проводять у плантаціях оранку з приорюванням хмелю на зиму.
2.3. Планування виробництва хмелю
Планування в сільськогосподарських підприємствах спирається на систему об'єктивних економічних законів ринкової економіки. Через планування сільськогосподарські підприємства визначають темпи і пропорції розвитку виробництва, які повинні забезпечити найвищі показники його економічної ефективності.

Планування сільськогосподарського виробництва - це науково обґрунтоване встановлення рівнів економічного і соціального розвитку сільськогосподарських підприємств на певний плановий період через систему якісних і кількісних показників та визначення комплексу заходів щодо досягнення встановлених рівнів розвитку. При плануванні необхідно встановлювати оптимальні внутрішньогосподарські пропорції розширеного відтворення в сільськогосподарських підприємствах та передбачати високоефективне використання ресурсного потенціалу господарств. Планування виробництва в сільськогосподарських підприємствах повинно базуватись на даних наукових прогнозів, а також ґрунтуватися на певних принципах. Планування -- необхідна передумова успішної реалізації будь-якого ділового починання організації. Внутрішньогосподарське планування є однією з ланок системи планування сільського господарства як галузі агропромислового комплексу України. У державних сільськогосподарських підприємствах склалась певна система внутрішньогосподарського планування, яка включає перспективне, річне і оперативне планування, ці плани тісно пов'язані між собою.

Процес планування розглядають як вид діяльності. Усі організації займаються цим видом діяльності, однак немає двох організацій, які б планували однаково.

Річний (поточний) план економічного і соціального розвитку сільськогосподарського підприємства — це науково обґрунтована програма його виробничо-фінансової діяльності на календарний рік. У ньому передбачається також комплекс організаційно-економічних, агрозооветеринарних, технічних і фінансових заходів, що забезпечує найбільш раціональний обсяг і структуру виробництва, рівень прибутку і рентабельності господарства, підвищення його конкурентоспроможності, а також сприяє розв’язанню соціальних питань. Річний план ґрунтується на перспективних планах господарства, є їх конкретизацією і деталізацією на певний рік.

Сільськогосподарському виробництву властиві: сезонність робіт; територіальна розосередженість їх; одночасне використан­ня машин і знарядь на різних культурах; обмеженість виконання робіт агротехнічними строками.

Тому, своєчасне проведення робіт потребує складання опера­тивних планів на короткі періоди, в яких детально визначається організація проведення окремих трудових процесів.

До оперативних планів в сільськогосподарських підприємс­твах належать робочі плани на періоди сільськогосподарських робіт, а також плани-наряди.

Робочі плани у рослинництві складають на п’ять основних періодів року: період весняних робіт (підготовка ґрунту, внесен­ня добрив та сівба); період догляду за посівами; період збирання врожаю ранніх культур та догляд за посівами пізніх культур; пе­ріод осінніх робіт (збирання пізніх культур та їх реалізація, посів озимих); період зимових робіт (ремонт сільськогосподарської техніки, снігозатримування, вивезення добрив, підготовка на­сіння тощо). Вихідними даними для розробки таких планів є технологічні карти з уточненими агротехнічними строками й вимогами щодо виконання трудових процесів. Проте, на відмі­ну від технологічних карт, в робочому плані встановлюють кіль­кість робочих днів за які потрібно виконати відповідний комп­лекс робіт та календарні періоди їх виконання, вказують склад агрегатів, визначають щоденну потребу в тракторах, сільсько­господарських машинах, транспортних засобах і робочій силі. При нестачі власних засобів І робочої сили планують залучення додаткової техніки і робітників зі сторони.

Робочі плани дають змогу своєчасно зосередити засоби ме­ханізації та людей на виконанні певних робіт. Організація ро­бочих процесів здійснюється на основі заздалегідь передбаче­них точних розрахунків, що забезпечує своєчасне їх виконання за такими показниками: види робіт із зазначенням обсягу та якості їх виконання; календарні строки кожної роботи й кіль­кість робочих днів; місце проведення роботи (номер поля сівоз­міни, ділянки, назва культури тощо); склад агрегатів; кількість людей для обслуговування агрегатів; змінні норми виробітку; щоденна потреба у тракторах, машинах та знаряддях, транс­портних засобах і робочій силі.

У тваринництві робочі плани складають за кварталами, мі­сяцями, декадами на виробництво молока, м’яса, яєць, надход­ження приплоду, постановку тварин на відгодівлю, зняття їх із відгодівлі тощо.

1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас