Ім'я файлу: держ службовець.doc
Розширення: doc
Розмір: 214кб.
Дата: 29.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Dolzhnostnaya_instruktsia_elektrogazosvarschika_3_razryada.docx
Розширення: doc
Розмір: 214кб.
Дата: 29.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Dolzhnostnaya_instruktsia_elektrogazosvarschika_3_razryada.docx
Розділ 3 . Відповідальність державних службовців
3.1 Засади юридичної відповідальності державних службовців
Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. Саме розгляду відповідальності державних службовців і буде присвячений третій розділ роботи.
Стаття 38 Закону України «Про державну службу» визначила засади юридичної відповідальності державних службовців, встановивши, що особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. До державних службовців застосовуються такі види юридичної відповідальності:
· матеріальна (статті 130, 133 Кодексу законів про працю України);
· дисциплінарна (ст..14 Закону України «Про державну службу»);
· адміністративна і кримінальна (ст..16 Закону «Про державну службу», закон «Про боротьбу з корупцією»), а також про звільнення з державної служби за порушення Присяги державного службовця (п.6 ст.30 Закону «Про державну службу»).
Найважливішою з практичної та юридичної точок зору є дисциплінарна відповідальність. Вона настає при невиконанні чи неналежному виконанні службових обов’язків, перевищенні своїх повноважень, порушенні обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.
Крім цього, підставою для дисциплінарної відповідальності є правопорушення (дисциплінарний проступок), тобто вчинення (невиконання) службових обов’язків, правил внутрішнього розпорядку органу державної влади, наказів посадових осіб, вимог законодавчих актів, якщо це не передбачено кримінальним законодавством як злочин і не тягне за собою відповідальності в кримінальному порядку.
Законодавчою базою дисциплінарної відповідальності є положення про орган державної влади, регламенти діяльності органу (установи), типові професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців, посадові положення та інструкції, статути та спеціальні положення про дисципліну працівників окремих секторів державного управління (начальницький склад Збройних Сил, Служби безпеки, внутрішніх справ, митної служби, транспорту, зв’язку тощо).
Розрізняють три види дисциплінарної відповідальності: загальну, спеціальну та для керівних і виборник працівників. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачає дисциплінарні стягнення, які за своїм змістом можуть бути поділені на такі три групи:
а) заходи морально-правового характеру – догана, попередження про неповну службову відповідність;
б) заходи матеріально-правового характеру – затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду, зменшення розміру чи зняття премій, надбавок за високі досягнення у праці й виконанні особливо важливої роботи, інших надбавок і доплат, установлених статтею 33 Закону “Про державну службу”;
в) припинення державної служби.
Адміністративна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків, тобто за здійснення адміністративного правопорушення. Такі характерні особливості адміністративного правопорушення, як суспільна небезпека, протиправність, винуватість є складовими адміністративної відповідальності.
Особливість підстав для адміністративної відповідальності посадових осіб і державних службовців полягає в тому, що вони несуть таку відповідальність за порушення встановлених загальнообов’язкових правил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які, їх підлеглі, інші працівники порушують встановлені правила. Крім того, посадові особи можуть нести адміністративну відповідальність і за невжиття заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола їх службових обов’язків. У даному разі йдеться про проступки, скоєні з власної вини, та з вини, пов’язаної зі службовою діяльністю. Щодо останнього може застосовуватись й подвійна відповідальність – адміністративна та цивільна, адміністративна і дисциплінарна – за одне й те саме порушення. Цивільно-правова відповідальність являє собою передбачені законодавством засоби примусового впливу на порушника цивільних прав і обов’язків шляхом застосування до нього цивільно-правових санкцій, які тягнуть за собою невигідні майнові наслідки, що проявляються в позбавленні його певних прав або покладенні на нього додаткових обов’язків. Слід зазначити, що коли юридично значущі дії посадової особи пов’язані зі службовою діяльністю в рамках наданої йому компетенції, то відповідальність за шкоду, завдану посадовою особою, повинен нести орган державної влади. Виходячи з цього принципу, у випадках, коли конкретна посадова особа не може відповідати в суді (наприклад, у зв’язку з її звільненням, переходом на іншу роботу тощо), за її неправомірні дії несе відповідальність орган управління. Коли ж шкода, завдана посадовою особою внаслідок дій, які не пов’язані з виконанням службових обов’язків навіть і в робочий час, відшкодовується не органом державного управління, а безпосередньо вищою особою. Державний орган не несе відповідальності і за “особисті акти” службових осіб. Адже державний службовець, який має бути виконавцем державної волі, є звичайною людиною, яка, реалізуючи надані повноваження, проявляє свої суб’єктивні риси.
Тому службові дії можуть нести на собі відповідні негативні наслідки. Орган державної влади, який відшкодував збитки потерпілій особі, має право звернутися до суду з регресним позовом до службової особи, яка є винною в заподіяній шкоді.
Звільняються від юридичної відповідальності службовці органів державної влади, які заподіяли шкоду правам, свободам громадян, інтересам держави під час здійснення службових повноважень, перебуваючи в стані надзвичайних ситуацій, стихійного лиха, необхідної оборони, крайньої необхідності або професійного ризику.
Кримінальна відповідальність державних службовців настає за так звані службові злочини, які за характером та проявом порушень поділяються на три види:
а) порушення повноважень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недбалість, бездіяльність);
б) перевищення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотримання відомих форм, процедур;
в) вчинення акту, що входить до повноважень, але з метою, яку не передбачає закон.
Зазначимо, що відповідальність за службові злочини, передбачені Кримінальним кодексом України, настає стосовно службових осіб. У примітці до ст..364 сказано, що «службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням». Крім того, законодавець виокремлює поняття:
а) службові особи, які займають відповідальне становище. Це особи, посади яких згідно зі статтею 25 Закону «Про державну службу» віднесені до 3-6 категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць,
б) службові особи, які займають особливо відповідальне становище. Це особи, зазначені в частині першій статті 9 цього ж закону, та особи, посади яких віднесені до 1 та 2 категорій державних службовців.
3.2 Право на проведення державного розслідування
Законодавчо передбачена можливість державному службовцю захистити свою репутацію шляхом зняття з нього безпідставних звинувачень або підозри. Стаття 11 Закону «Про державну службу» передбачила з цією метою проведення, на вимогу державного службовця, службового розслідування. Так, у разі відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою проводиться службове розслідування, відповідно до «Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950.
Рішення про проведення службового розслідування може прийматися лише в чітко визначених випадках, а саме: у разі невиконання або неналежного виконання державним службовцем службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян; у разі недодержання державним службовцем законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, порушення етики поведінки; на вимогу державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Головдержслужба може проводити службові розслідування за дорученням вищих посадових осіб України та Першого віце-прем’єр-міністра України, а у разі безпосереднього звернення державного службовця рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником Головдержслужби. Для проведення розслідування утворюється комісія, завданням якої є встановити, чи мав місце факт порушення з боку державного службовця, тобто, по суті, кваліфікувати дії останнього як правомірні чи неправомірні. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.
Висновок
Отже, в цій роботі я намагалася якомога ясніше висвітлити питання державної служби та визначити права та обов’язки державних службовців.
Нагадаємо, що:
- державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті;
- вона є частиною або однією із сторін організаційної діяльності держави;
- ця організаційна діяльність спрямована на комплектування особового складу державних органів та інших організацій і правове регулювання роботу державних службовців;
- зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави;
- особливість державної служби пов’язана з оплатою праці осіб, що на ній перебувають, з державних коштів.
Важливо підкреслити, що названі елементи вказують також на велику організаторську роль держави у розв’язанні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань та функцій.
Закон України “Про державну службу”, прийнятий 16 грудня 1993 р., встановлює основні принципи державної служби, а саме:
- служіння народу України,
- демократизм і законність,
- гуманізм і соціальна справедливість,
- пріоритет прав людини і громадянина,
- професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі,
- персональна відповідальність за виконання службових обов’язків, дисциплінованість
- дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування
Він також розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби тощо.
А от щодо державних службовців, то, як вже було сказано, Закон лише констатує, що до них належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. В спеціальній літературі це поняття розглядається в широкому розумінні – особа, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації (органі державної влади, а також підприємстві, установі, організації, заснованих на державній власності).
Підсумовуючи зазначимо, що правовий статус державних службовців як суб’єктів адміністративно-правових відносин загалом характеризується тим, що:
- їхні права та обов’язки встановлюються, як правило, у межах компетенції органів, в яких вони перебувають на державній службі;
- службові права та обов’язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права одночасно є обов’язками, оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов’язки – правами, без наявності яких обов’язки неможливо здійснювати;
- здійснення службовцями своїх прав та обов’язків гарантується законодавством;
- законні приписи й вимоги державних службовців повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані;
- держслужбовці мають право на просування по службі, тобто на службову кар'єру. Порядок і умови реалізації цього права встановлюються нормативними актами;
- передбачені обмеження окремих загальногромадянських прав службовців з метою ефективності службової діяльності;
- для них передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за вчинення правопорушень.
На завершення необхідно зазначити, що, здійснюючи цілі державної служби, державний службовець завжди повинен дотримуватися прав та інтересів громадян. Лише такий підхід поверне довіру населення до інституту державної служби та, відповідно, до органів державної влади та до держави в цілому.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України.
2. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.
3. Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією ВРУ 5 квітня 2011 р.
4. Адміністративне право України.: Підручник / За заг. Редакцією проф.. Битяк Ю.П. – Х.: Право, 2011
5. Коваленко А. Принципи організації та діяльності системи державної служби в Україні // Нова політика. – 2011. - № 2.
6. Коцемир В. Професійно-кваліфікаційна характеристика, посадова інструкція як основа роботи з державними службовцями // Вісник УАДУ. – 2011. - № 2. - Ч.І.
7. Державна служба: теорія практика.: Навчальний посібник / За ред. Малиновського В.Я. – Київ: Атіка, 2013
8. Миронова Н. Сучасні підходи до оцінки ефективності державного управління // Актуальні проблеми державного управління. – Харків, 2004. - №1.
9. Серьогін С.М. Влада і державна служба: Історичний аспект. – К.: Вид-во УАДУ, 2009.
10. Научные основы государственного управления в СССР. – М.:Наука, 2008.
1 2 3 4 5 6 7