Ім'я файлу: держ службовець.doc
Розширення: doc
Розмір: 214кб.
Дата: 29.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Dolzhnostnaya_instruktsia_elektrogazosvarschika_3_razryada.docx
Розширення: doc
Розмір: 214кб.
Дата: 29.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Dolzhnostnaya_instruktsia_elektrogazosvarschika_3_razryada.docx
2.2 Правовий статус державного службовця
Отже, як було вказано вище, правовий статус державних службовців – це сукупність прав, обов’язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави.
Основними елементами правового статусу державного службовця, що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування, виступають права державного службовця. З точки зору державно-управлінської діяльності, найважливішим аспектом є службові права, за допомогою яких здійснюється службова діяльність. Службові права прямо пов’язані з виконанням посадових обов’язків. Інколи права державного службовця реалізуються з метою виконання визначених законодавчими актами посадових обов’язків. Аналізуючи діяльність державного службовця, необхідно розглянути його особисті права – важливу складову системи прав держслужбовця. Саме останні виконують суттєву мотиваційну функцію, стимулюючи його інтерес в отриманні матеріальних та інших винагород, у просуванні по службі, що є запорукою ефективної діяльності держслужбовця. У цілому зміст правового становища державних службовців характеризується загальногромадянськими, загально службовими та особистими правами.
До загальногромадянських прав віднесені такі:
а) державний службовець реалізує конституційне право громадян України «брати участь в управлінні державними справами» (згідно до ст..38 Конституції). При прийомі на державну службу не допускаються які-небудь обмеження;
б) користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України Конституцією і законами України.
Таким чином, Основний Закон значною мірою регулює питання, пов’язані зі встановленням і реалізацією правового статусу державних службовців у плані їх загальногромадянських прав.
Тепер щодо загальнослужбових прав. Це повноваження, якими володіє кожен державний службовець:
а) брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
б) одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
в) відвідувати в установленому порядку для виконання посадових обов’язків підприємства, установи й організації незалежно від прав власності;
г) на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
д) вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових воно важень за посадою службовця;
е) безперешкодно ознайомитися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
ж) вносити пропозиції щодо удосконалення державної служби в будь-які інстанції.
А до групи особистих прав державного службовця можна віднести такі, що пов’язані з кар’єрою державного службовця, реалізацією його прав на матеріальне забезпечення, відпочинок, пільги, а також на соціальний захист.
Щодо кар’єри, то тут можна вказати такі права:
а) на участь за власною ініціативою у конкурсі на заміщення посад більш високої категорії;
б) на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більше високої категорії;
в) перепідготовку і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету.
Підгрупа прав державного службовця на матеріальне забезпечення й відпочинок включає права:
а) на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
б) щорічну оплачувану відпустку терміном не менше тридцяти календарних днів, додаткову відпустку за наявності відповідного стажу державної служби;
в) на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
г) медичне обслуговування своє й своєї сім’ї у державних закладах охорони здоров’я;
д) пенсійне забезпечення за вислугу років і грошову допомогу;
е) обов’язкове соціальне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби.
Для захисту своїх прав і законних інтересів службовець може використовувати право:
а) вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
б) на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
в) захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органів та у судовому порядку.
Крім того, державні службовці можуть об’єднуватись у професійні спілки для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів.
Практика зарубіжних країн, зокрема тих, які входять до Європейського Союзу, засвідчує, що ефективність державної служби не в останню чергу залежить від функціонування певних представницьких структур державних службовців, які забезпечують їх надійний правовий та соціальний захист.
В Західній Європі авторитет державної служби базується на ґрунтовному законодавчому забезпеченні, а також на активній ролі державних службовців у сфері захисту своїх інтересів. Перед Україною стоїть завдання створення подібного спеціального офіційного органу, який би представляв і відстоював інтереси держслужбовців. А поки що, згідно ст..6 Закону “Про державну службу”, в Україні утворено Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів. Його мета – проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою. Державна політика у сфері держслужби визначається Верховною Радою України. Основними напрямами державної політики у сфері державної служби є визначення основних цілей, завдань та принципів, функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.
Що ж до обов’язків державних службовців, то вони найбільш яскраво характеризують сутність їх службової діяльності адже держава приймає на роботу службовців саме з метою покладення на них певних службових обов’язків. Виходячи із загальних обов’язків, державний службовець повинен діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, а також укладеними і в установленому порядку ратифікованими міжнародними договорами України, на засадах чесності, справедливості, відповідальності, відкритості й прозорості. Крім цього, в Законі України “Про державну службу” (ст..10) перелічені такі основні обов’язки державних службовців, як:
- забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;
- недопущення порушення прав і свобод людини та громадянина;
- безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
- збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їх відома під час виконання обов’язків, державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
- постійне вдосконалення організації своїх роботи і підвищення професійної кваліфікації;
- сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість в роботі.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні – повідомити вищу за посадою особу.
Відповідно до вимог щодо змісту професійної діяльності та кваліфікації державний службовець повинен володіти:
- знаннями з права, політології, економіки, державного управління, фінансів, кадрового менеджменту, соціальних та гуманітарних наук, екології;
- умінням вільно орієнтуватися в соціально-політичній сфері, відбирати, аналізувати та узагальнювати інформацію;
- аналітичним мисленням, розумінням сучасних проблем менеджменту, технологією адміністративної роботи, здатністю продукувати нові ідеї, управлінські рішення, соціальні технології.
Державний службовець повинен мати, як правило, повну вищу освіту, володіти державною мовою, а ті службовці, які за характером своєї роботи вирішують питання, пов’язані з формуванням та здійсненням міждержавних зв’язків, мають володіти на рівні побутового й професійного спілкування ще й однією з іноземних мов.
Державному службовцю забороняється:
- брати учать у діях, що суперечать національним інтересам України, розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену Законом України “Про інформацію” та “Про державну таємницю”, у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій;
- брати участь у страйках та вчиняти дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню органів державної влади;
- учиняти дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;
- виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання громадян чи конкретної особи; проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.
В той же час державний службовець не повинен приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров’я і безпеки людей, крім випадків заборони розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких визначений законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб’єктам інформаційних відносин шляхом ухилення чи утримання від ужиття заходів щодо охорони державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом.
Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.
Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця – це нормативний документ, який визначає науково обґрунтований перелік професійних завдань, обов’язків та повноважень державного службовця, вимоги до його професійної підготовки, освітньої кваліфікації, досвіду практичної роботи.
Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця є основним документом, за яким орган державної влади розробляє посадові інструкції державних службовців, і застосовується при доборі кадрів і формуванні кадрового резерву, прийнятті на державну службу, просуванні по ній, стимулюванні праці державних службовців, їх атестації, вирішенні інших питань, пов’язаних із проходженням служби, а також при формуванні програм перепідготовки державних службовців.
1 2 3 4 5 6 7