Ім'я файлу: Анотація Сон дипломний реферат (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 707кб.
Дата: 02.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Курсова робота. Бугрим.А.О (1).docx
Курсова+.docx
Реферат Притика.docx
Розширення: docx
Розмір: 707кб.
Дата: 02.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Курсова робота. Бугрим.А.О (1).docx
Курсова+.docx
Реферат Притика.docx
V. Вокально-хоровий аналіз твору «Сон»
5.1. Тип і вид хору. Діапазон хорових партій. Теситурні умови
Тип хору – змішаний повний. Вид хору – чотириголосний. Вид хору - чотирьохголосий : С ( сопрано), А ( альт), Т ( тенор), Б ( бас).
Звуковедення – legato, non legato.
Дихання – змішане: пофразове та ланцюгове.
Унісон у хорових партіях зустрічається у першому такті, другому і четвертому куплетах, де всі чотири партії С, А, Т, Б, - співають в октавний унісон 15,25 такти.
Діапазон партії сопрано:
Діапазон партії альта:
Діапазон партії тенора:
Діапазон партії баса:
Діапазон в кожній партії голосів досить розгорнутий. Кожна партія має самостійне значення. Структура мелодії дуже розвинена.
Теситура – це висотне положення ряду звуків мелодії по відношенню до діапазону голосу, виконуючого цю мелодію. Прийнято розрізняти три види теситур: високу, середню, низьку. Значна частина партитури хорового твору, розміщена в середній, найбільш зручній для співу теситурі. Робочий діапазон твору широкий, тому труднощі при його виконанні виникають майже в кожній партії.
Проте й висока теситура в цьому творі зустрічається часто (для партії сопрано й тенорів). Її використання викликано бажанням композитора виділити те, чи інше місце твору, яке потребує більш яскравих засобів вираження задуму композитора. Висока теситура викликає напруження голосового апарату і вважається незручною. Природно, що при виконанні мелодії у високій теситурі виникає напруження голосових зв’язок. У цьому випадку треба слідкувати за прикритістю звука, уникати його форсування, виключати розмаїтість інтонацій.
Як ми бачимо, діапазон сопрано – мі1 – ля2, альта – сольм – до2, тенора – мім – ля1, і баса – дов – до1. Тож теситурні умови партій досить зручні. Але тенорам та сопрано слід співати легко, ненапружено, це дасть особливої прозорості твору.
5.2. Ансамбль
Ансамбль (франц. ensemble – разом) – це здатність окремих голосів зливатися в єдине звучання, узгодженість у виконанні при колективному співі, один з елементів хорової звучності. Художня єдність виконання завжди обумовлена єдиним розумінням образного змісту твору, та рівнем професійної майстерності виконавців. Ансамбль хору – це врівноваженість хорових партій у теситурному, динамічному, ритмічному та інших відношеннях, тобто всіх елементів хорового виконання.
В даному творі ми маємо широке розміщення акордів – це безперечно впливає на гармонічний ансамбль, тому, що академічно правильне розміщення акорду дає найсприятливіші умови для благополучного і правильного звучання акорду.
Дуже часто динамічний нюанс є вирішальною умовою для досягнення ансамблю, акорди у високій теситурі при нюансі «forte» звучать дуже легко, природно, тобто в ансамблі.
Виходячи з того, що хоровий ансамбль не обмежується вокально-технічною стороною звучання, а передбачає глибоке проникнення у зміст художніх образів та їх втілення різноманітними виконавськими засобами. Необхідно також відзначити такі види загального ансамблю, як штучний ансамбль (штучне врівноваження всіх партій в різних теситурних умовах) та природній ансамбль, утворений при сполученні голосів, які знаходяться в однакових теситурних умовах всіх хорових партій.
У відповідності до загальних принципів поділу на типи і види ансамблів у хорі «Сон» розрізняємо такі ансамблі: інтонаційний, ритмічний, динамічний, тембровий, дикційний, орфоепічний та ансамблі окремих партій. Окремо розглядається також загальний ансамбль, де роль хорових партій залежить від фактури твору (тематичний матеріал, фон, супроводжуючі голоси).
Досягнення ансамблю – завжди обов'язок диригента. Ансамбль досягається активною участю самих співаків, їх прагненням до злитності звучання, слухання своєї партії, партій усього хору, чутливістю до жестів диригента. Роль хорових партій в загальному ансамблі залежить від фактури твору. Фактура твору переважно поліфонічна, тож слід давати прозвучати партіям, які ведуть тему, та слідкувати за тим, щоб решта голосів співали не занадто гучно.
Створення загального інтонаційного ансамблю у творі «Сон» досягається чистотою унісонів в партіях хору, повним злиттям голосів за висотою, динамікою, темпом, метроритмом при єдиних вокальних і дикційних засобах. Під час викладу музичної теми окремими тембровими групами, найбільш повно розкриваються специфічні особливості кожної з них. Для сопрано характерна м’якість, легкість звучання; для альта – глибина, соковитість; тенори вирізняються ясністю, яскравістю тембру; баси – силою, щільністю.
Працюючи над унісоном певної хорової партії, слід добиватися максимальної тембрової визначеності, типової для даних голосів. Унісон сопрано та альтів у нижньому регістрі повинен звучати насичено, густо, а у верхньому – легко. Аналогічний прийом можна застосовувати і в роботі над унісоном чоловічих голосів, який повинен вирізнятися компактністю, широтою звучання у нижньому регістрі, яскравістю у верхньому.
Гармонічний ансамбль передбачає узгодженість та врівноваженість хорових партій під час виконання акордів та співзвуч, виявлення інтонаційного зв’язку між ними, ясність тональних співвідношень, пропорційність у звучанні мелодичного та супроводжуючих голосів. Такий ансамбль називають ще загальним.
Тембровий ансамбль досягається також за рахунок єдності, тільки вже тепер не інтонаційної, а тембральної. Ансамбль у творі «Сон» має величезне значення, оскільки об’єднує собою власне хорове звучання. Загальна тембральна забарвленість хору повинна відповідати замислу автора.
Ритмічний ансамбль треба створювати чітким і точним початком і закінченням звучання, особливо в тактах, якими розпочинається вступ окремих партій (1-2,13,20,22) і загальне звучання, а також ще там, де є акценти (1-2,5 такти).
У динамічному ансамблі необхідно врівноважити силу звучання голосів і улагодити тембральні барви кожної партії, а також домогтись злагодженої гучності звучання партії на певні висоті, це утворить сприятливі умови для ансамблевого звучання. Вплив на силу звучання голосів за допомогою співацького дихання, вироблення однотипності роботи дихання являється основним компонентом в створенні ансамблю. Використання в даному співвідношенні динамічних нюансів, відповідаючих дійсній природні звучання партій на даній висоті, створює сприятливі умови для ансамблю
5.3. Інтонаційні труднощі у творі «Сон»
Виконавськими труднощами насичені всі твори Стеценка. В даному випадку використані прийоми: низхідні та висхідні ходи, октавні унісони – все це становить інтонаційні труднощі виконання.
Інтонаційні труднощі можуть виникнути в зв’язку з відхиленнями в іншу тональність, а також різних гармонічних побудов, які потребують різної гармонічної підготовки.
При виконанні даного хорового твору слід дуже відповідально підійти до виконання стрибків. У партитурі є складні стрибки у всіх партіях.
У партії Сопрано: 
у 5 - 8 т. на ч.4 у 9 т. на ч. 5 у 11 т. на ч. 4
у 13 т. на ч. 4 
у 15 т. на ч. 4 у 18 т. на ч. 4 у 20 т. на ч. 4 у 23 т. на ч. 5 у 25 т. на ч. 5
У партії Альтів:
у 2 т. на ч. 4 у 4 т. на ч.4 у 7 тт. на ч.4 
у 16 тт. на ч. 4 у 17 т. на ч.4 у 24 т. на ч.4
у 25 – 26 т. на ч.4
У партії Тенорів: у 2 т. на ч.5
у 6 тт. на ч.4 у 7 т. на ч.8
у 13 тт. на ч.4 
у 14 тт. на ч.4 у 19 т. на ч.4
У партії Басів: у 4 – 5 т. на ч.4 у 12-13 тт. на ч.4 у 15-16 т. на ч.5 у 10-11 тт. на м.6 у 18 т. на ч.8 у 19 тт. на ч.5 у 23 тт. на ч.8 у 25 т. на ч.8
у 27 т. на ч.4 у 28 тт. на ч.5
До інтонаційних труднощів можна віднести почергові вступи партій, (1-3,7,13,20,22) а мелодія являє собою рельєфну побудову, в деяких місцях з піднесенням на терцію, кварту, квінту, сексту.
5.4. Ритмічні складності твору «Сон»
Ритмічні труднощі:
пунктирний ритм;
подрібнення долі;
спів залігованих нот через такт; (7,9,11,25,28-32)
виспівування нот з крапкою; (1-5,8-11,14,15,20,23,28,29,31,32)
спів через паузи, зміна групування тривалостей в такті;
ускладненням являється вистроєння акордів і їх ритмічний перехід.
Ще ритмічні труднощі можуть виникнути через велику кількість пауз. Особливу увагу слід звернути на такти, де партії вступають на слабку долю. (1-3,7,13,20,22) Щоб успішно ці труднощі подолати, кожен учасник хору повинен зосередитись на пульсації твору і уважно слідкувати за жестами диригента.
5.5. Особливості дикції у творі
Дикція – ясність, розбірливість, вимова тексту. Гарна дикція – важлива умова вокального, в тому числі і хорового виконання. У хорі дикція залежить від якості вимови тексту кожним співаком і від однорідності й одночасності вимови всієї хорової партії.
Для досягнення дикції важлива також свідома вимова, спів напам’ять. Дикція повинна відповідати характеру твору. Щоб наповнити вимову кожного слова глибоким змістом, треба знати звукові форми кожної літери, навчитися вірно відчувати і вимовляти голосні й приголосні звуки.
Відомо, що голосні утворюються в результаті змін, які отримує звук, проходячи через гортанно-горлову систему. Остання здатна змінювати свою форму і об’єм. Ці зміни безпосередньо впливають на резонатори, внаслідок чого і відтінки голосних також отримують різноманітне темброве звучання.
Без виразного і повноцінного інтонаційно багатого та емоційного насиченого слова не може бути мови про майстерність виконання. Вільний голос співака, чітка і красива вимова голосних і приголосних забезпечується досконалою роботою артикуляційного апарату, усіх органів, які беруть участь у відтворенні слова.
Гортань співака в процесі співу повинна бути відкритою і вільною, знаходитись в тому стані, коли голосні а, е, і, о, у звучать округло, переливаючись одна в одну без перешкод. Для академічних хорів характерна так звана округлена прикрита манера співу. Суть такої манери співу полягає у тому, що деякі голосні, наприклад, «і», «ї», «а», співають округлено, наближено по своєму звучанню до звуків «і», «є», «о». важливу роль у цьому відіграє положення рота і губ співака. Рот не потрібно відкривати дуже широко, так як це може призвести до відкритого звуку.
Без вірної роботи гортані співак не зможе показати свою звукову палітру. Співак має володіти віртуозною технікою вимови. Увесь голосовий апарат бере участь у формуванні звучання тієї чи іншої літери.
Суть дикції полягає в якісній і виразній подачі тексту виконаного хорового твору. Якість дикції має важливий вплив на якість співочого звука, активізує дихання, допомагає у формуванні звуки високої теситури.
Голосні потрібно виконувати одночасно,близько до голосної «О», великої уваги вимагає одночасне виконання декількох приголосних, приховувати свистячі та шиплячі приголосні ( ч,ш,щ,д,с).
Потрібно слідкувати за тим , щоб артикуляційний апарат (рот, губи, зуби, язик, піднебіння) приймали форму, яка відповідає даній голосній.
Щоб відтворити звучання інтонаційно чітко і чисто, необхідно стежити за тим, щоб вчасно і достатньо було підготовки дихання. Також дуже істотним моментом під час виконання даного твору буде наявність так званого ланцюгового дихання. Весь хоровий твір «Сон» має печаль співчуття, ліричності і тим самим зобов’язує виконавців до монолітнього і компактного звучання.
Одним із засобів для його досягнення і буде ланцюгове дихання – суть його полягає в тому, що передих допускається частинам голосів партій поперемінно.
Це забезпечує безперервне звучання всієї партії. В даному творі прийому звуковедення, які найкраще сприяють інтерпретації твору будуть legato та non legato.
Диригенту необхідно розібратися самому і розтлумачити учасникам хору значення тексту, щоб вони розуміли – про що співають.
VІ. Диригентсько-виконавський аналіз твору «Сон»
6.1. Виконавський план твору «Сон»
Хоровий твір К.Стеценка «Сон» можуть виконувати професійний та навчальний хорові колективи.
Для того, щоб гарно виконати цей твір, максимально розкрити ідейно-художній зміст, диригент повинен зробити глибокий аналіз твору у текстовому, музичному та виконавському відношенні.
Диригентський жест повинен нести необхідну інформацію про:
час дії (вступ, зняття);
характер дії (активний, м’який);
перспективу дії.
Перш за все, жест повинен бути таким, щоб його найближчу перспективу можна б було передбачити. Це стосується часу стикання руки з диригентською точкою. Крім того, в жесті повинен закладатися характер атаки звуку. Необхідно показувати кульмінації та смислові акценти шляхом удару або натиску. У фразах, які виконуються на ланцюговому диханні, не слід робити різких ауфтактів. І все ж, необхідно намагатися жестом передати характер твору, створити його художній образ.
Тож необхідний чіткий, виразний, впевнений і разом з тим плавний жест. Жест не повинен втрачати виразності та зрозумілості від початку і до кінця твору. Визначено завдання точно і виразно показати ауфтакт хору, а художньому виконанню передує клопітка напружена праця. Необхідно, щоб диригент розподілив у процесі виконання сили свої та хорового колективу, щоб кульмінаційні моменти твору були досить яскравими.
Виконавський аналіз передбачає визначення місця засобів музичної виразності в розкритті авторського задуму, вироблення темпового, динамічного плану, виявлення основного для даного твору виконавського принципу, характеристику диригентського жесту.
Виконавський план твору «Сон» виглядає таким чином:
Показ затакту на другу половину третьої долі партії сопрано на динамічний нюанс pp. Диригентський жест чіткий, яскравий, зібраний, і в той же час м'який.
2 такт – показ вступу на другу половину третьої долі партії бас на pp.
5 такт – зняття басів на другу долю.
6 такт – перехід на 4/4.
7 такт – показ вступу на другу долю партії бас на f.
10 такт – перехід на розмір ¾.
11 такт - перехід на розмір 4/4, спів всього хору на ppp.
12 такт – витримка фермати,паузи.
13 такт – показ затакту на першу долю партії сопрано на mf, показ вступу на другу долю партіям альта, тенора, баса на mf.
14 такт – витримка у партії сопрано четвертну ноту с крапкою.
15 такт – витримка у партії сопрано четвертну ноту с крапкою.
16 такт – зняття всього хору на першу долю, витримка паузи, і знову зняття всього хору на четверту долю.
17 такт – показ вступу всього хору зростаючою гучністю на f.
18 такт – показ ritenuto.
19 такт – на pвитримка фермати.
20 такт - показ вступу на другу долю партії сопрано наp , показ вступу на четверту долю партії альт, тенор, бас на p.
21 так – зняття на першу долю партії тенор бас,зняття на четверту долю жіночу партію.
22 такт – показ вступу на другу долю партії сопрано, показ вступу на четверту долю паті її альт, тенор, бас
23 так – зняття на третю долю весь хор на p, витримка фермати.
24 такт – показ затакту всьому хору на f.
25 такт – переведення партії альта на першу долю.
26 такт – перехід на розмір ¾, показ всьому хору на другу долю на p.
27 такт – перехід на розмір 4/4, зняття всього хору на третю долю на p.
28 такт – перехід на розмір ¾, показ всьому хору затакту с sf.
29 такт – показ вступу партії альт на p.
30 такт - показ переходу на першу долю партії сопрано, тенор, показ переходу на четверту долю партії сопрано.
31 такт – показ партії альт спів стаккато.
32 такт – витримка половинної ноти с крапкою та фермату, зняття всього хору.
1 2 3 4