Раннє прогнозування, діагностика і запобігання труднощам у вихованні та навчанні як умови інтеграції дитини з особливими потребами сторінка 3

1 2 3 4

Ім'я файлу: Уманський Державний Педагогічний Університет (Автосохраненный).d
Розширення: docx
Розмір: 866кб.
Дата: 24.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
Уманський Державний Педагогічний Університет (Автосохраненный).d
Уманський Державний Педагогічний Університет (Автосохраненный).d

1.3 Поняття діагностики виявлення фізичних та психічних порушень у дітей з нетиповим розвитком
Діагностика дітей з особливими потребами – це важлива дія, яка допомагає повністю дослідити дитину, визначити ступінь виразності недоліків в психофізичному розвитку, дослідити в неї патологічний синдром, на встановлення зв’язків його з іншими клінічними проявами. Та в майбутньому підібрати методи за допомогою яких можна частково усунути або корегувати проблеми розвитку дитини.

Вивчення дітей – основа практичної корекційної роботи, надзвичайно важлива ділянка робити для спеціаліста. Якщо воно проводиться неправильно, недбало, поверхово, то нічого, окрім марної трати часу і сил, не дає. Більше того, поспішний висновок може принести непоправної шкоди дитині. Без діагностики спеціальний фахівець безсилий допомогти дитині. Його вплив стає малоефективним.

За результатами діагностики встановлюється: 1) діти, які потребують корекційної допомоги; 2) характер (вид) відхилення (діагноз); 3) група, до якої буде відноситись дитина; 4) методика (технологія) корекційної допомоги в кожній групі.

Робота корекційного педагога і психолога починається з діагностики: обстеження; осмислення результатів.

Загальна структура психологічної діагностики включає в себе три основні етапи: підготовчий; проведення психодіагностики; аналізу та інтерпретації отриманих даних [4].

Як вказує О.М. Мастюкова та інші вчені, діагностика відхилень розвитку ґрунтується на порівняльному аналізі загальних і специфічних закономірностей розвитку нормальної й нормальної дитини [2].

Діагностика носить комплексний характер, тобто при її проведенні враховуються дані клінічної медицини, дефектології, психології і педагогіки. Від неефективних поелементних методик вона відрізняється тим, що в ній виділяються і вивчаються не окремі якості дитини і окремі частини її поведінки, розглядаються всі якості дитини як ціле, в нерозривній єдності з її особистістю, конкретними умовами і ситуаціями. Комплексна діагностика ґрунтується на таких принципах: цілісності і природності. Може здійснюватись за будь-якою схемою, в зручному для фахівця варіанті. Всі основні напрями життя дитини повинні бути охоплені та вивчені. Важливого значення при діагностиці має – карта – програма вивчення поведінки дитини [11].

Всі діагностичні методи необхідно проводити з урахуванням структури дефекту дитини та дотримуватись основних принципів.

Л. С. Виготський у своїй праці “Основи дефектології” виділяв ряд принципів. По – перше, основним принципом вважав положення, що всякий дефект створює стимули для компенсації. Тому динамічне вивчення особливої дитини не може обмежитися встановленням ступеня й ваги недоліку, але неодмінно включає облік компенсаторних процесів у розвитку й поведінки дитини. По – друге, виняткову важливість при вивченні особливої дитини представляє її моторна сфера. Порушення моторної сфери можуть бути відсутні й навпаки, бути наявні. Принцип психокінетичної єдності (Ф.Шульц) у розвитку й поведінки дітей вимагає неодмінно подвійної характеристики (інтелектуальної й моторної). По – третє, дослідження особливих дітей повинне ґрунтуватись головним чином на якісному тесті, а не кількісному визначенні дефекту. По – четверте, будь – який органічний дефект реалізується в поведінці дитини як соціальне зниження її позиції. Ці вторинні порушення повинні бути враховані при вивченні дитини з дефектом.

З метою виявлення дітей з проблемами в психофізичному розвитку та надання своєчасної допомоги Л.В. Кузнєцов, Л.І. Переслені та Л.І.Солнцєва сформулювали принципи, на які слід опиратись: 1. Незалежно від мети обстеження перед його початком необхідно одержати певні відомості та матеріали. До них відносять: відомості про попередні етапи розвитку; аналіз інформації, що отримали від родичів, лікарів, педагогів про індивідуальні особливості соціально – побутових умов, про особливості поведінки в різних ситуаціях; відомості про стан здоров’я. 2. Діагностичне обстеження може проводитись з метою: виявлення відхилень у психічному або фізичному розвитку, які можуть бути причиною психічних захворювань, труднощів у навчанні, труднощі поведінки й таке інше; контролю за динамікою розвитку й успішністю застосування лікувальних впливів і засобів корекції й компенсації; виявлення особистісних особливостей, що ускладнюють соціальну адаптацію.

При діагностичній роботі з дітьми та дорослими з психофізичними порушення треба спиратись на основні методи: спостереження, бесіда, опитування, катамнез, експеримент, тестування, аналіз продуктів діяльності, оцінки фізичного розвитку. Провідним методом вивчення поведінки дитини є метод спостереження, найбільш доступний і поширений. Бесіда – дуже складний і не завжди надійний метод, тому застосовується найчастіше як додатковий.

Опитування – метод масового збирання інформації за допомогою спеціально розроблених питань. Катамнез – сукупність відомостей про хворого, що збирають протягом тривалого часу. Експеримент – використовується для вивчення об'єктів чи процесів у спеціально створених штучних умовах. На відміну від методу спостереження, експериментальний метод передбачає навмисне втручання експериментатора у природу, що дозволяє встановити наслідки від впливу тих, чи інших факторів на об'єкт дослідження. Тестування – цілеспрямоване, однакове для всіх обстеження, що проводиться в строго контрольованих умовах, завдяки чому можна об’єктивно вимірювати окремі характеристики і результати навчання, виховання, розвитку дитини. Аналіз продуктів діяльності – є допоміжним методом, є показником успішності дитини та дозволяє встановити характер і причини ускладнень в певній діяльності, намітити заходи щодо підвищення успішності та у подальшій корекційній роботі опиратися на позитивні якості особистості й діяльності дитини. Оцінка фізичного розвитку – проводять шляхом порівняння індивідуальних показників дитини з нормативними [2].

Слід пам’ятати, що в чистому вигляді жоден метод не застосовується. Він завжди “обростає” додатковими способами і перетворюється на методику дослідження.

1.4 Запобігання труднощів у розумовому розвитку як умова інтеграції дитини в соціум
Дитина не може самостійно заявити про свої проблеми; вони проявляються непрямо через відставання у розвитку, вередливість, агресивність. Дитина не може усвідомлено поставити перед собою завдання позбутися своїх проблем і порушень. Тому при запобіганні труднощам у навчанні та вихованні великого значення мають дорослі, усвідомлені люди. До них відносяться: батьки, дефектологи, психологи, медики та інші спеціально-соціальні працівники [6].

Величезним завданням є корекційне навчання й виховання як головний засіб реабілітації та інтеграції аномальної дитини у суспільство.

Розробка науково обґрунтованих методів і змісту корекційно-педагогічної роботи з дітьми в соціально-реабілітаційних центрах розглядається в спеціальній педагогіці як один з її пріоритетних напрямків дефектологічної науки та практики.

Проблема розробки та організації роботи цих спеціалістів з дітьми з психофізичними обмеженнями на сьогоднішній день є досить актуальною. Ця проблема висуває ряд вимог до спеціалістів та навколишнього середовища. Через це в останнє десятиріччя, стало багато накопичуватись практичного досвіду.

Питаннями психолого-педагогічної корекції осіб з вадами здоров’я займаються такі провідні вчені, як Є.А. Клопота, В.О. Липа, М.П. Матвєєва, В.М. Синьов, Є.П. Синьова, О.П.Хохліна та багато інших.

Як зазначає Є.П. Синьова: “ Корекція є специфічним і дуже важливим завданням спеціалістів та спеціальних навчальних закладів, оскільки від якості корекційно – виховної роботи залежить успішність розвитку. Корекційна робота пов’язана з навчанням і вихованням дітей. Корекційна робота найефективніша, коли вона побудована на зрозумілому, доступному матеріалі, коли дитина усвідомлює його важливість. Найважливішим у корекційній роботі є забезпечення активного, зацікавленого та самостійного виконання різноманітних дій дітьми – ігрових, навчальних та трудових завдань в умовах спеціальної організації їх діяльності з урахуванням типологічних особливостей розвитку різних категорій аномальних дітей, їх вікові особливості, індивідуальну специфіку розвитку кожної дитини. ”

Ефективність психокорекційної роботи багато в чому залежить від формування адекватного уявлення про себе, людей із обмеженими можливостями. Формування адекватного уявлення про себе забезпечується ґрунтовною проробкою таких складових:

1)усвідомлення свого дефекту;

2) прийняття свого дефекту;

3) оцінка власних можливостей;

4) включення нового уявлення про себе в систему повсякденної життєдіяльності особистості.

Важливим на теперішній час є розробки науковців – різноманітні корекційно-розвивальні програми. Які стосуються пізнавальної, емоційно-вольової, особистісної сфер дитини з особливими потребами, формування соціальних навичок [3].

Серйозного значення у подоланні труднощів має соціалізація дитини в середовище. Першою сходинкою є адаптація її в сім’ї. Успішність цього процесу залежить від того, наскільки адекватно члени родини реагують на проблеми дитини і допомагають у їх подоланні. Виникаючі труднощі – результат неправильної позиції батьків та інших членів сім’ї. Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами. Налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують члени родини [2].

Розглядаючи проблему в роботі з дітьми з порушеннями, на нашу думку, важливим є звернення уваги на розвиток комунікативної культури. Це найважливіший аспект в розвитку дитини, він відіграє головну роль в інтеграції її в навколишній простір. Ця робота проходить в декілька етапів – рефлексивний, розвиваючий та закріплюючий. На першому етапі, головною метою постає те, що потрібно зрозуміти, на що здатна дитина, тобто її комунікативні можливості, на якому рівні вони знаходяться, чи може дитина взагалі розмовляти. На другому етапі, якщо в дитини є здатність до мовлення та до комунікації, потрібно розвивати комунікативні навички. На останньому етапі, потрібно моделювати комунікативні навички в соціальних умовах.

Як свідчить практика, у сучасних закладах, інтеграція означає, що дитина із психофізичними вадами має бути просто присутньою у них, внаслідок чого спостерігається присутність повноцінної її участі в житті закладу, через це вона осягає навколишній світ і тягнеться до повноцінності вмінь і навичок.

У більшості випадків дітям необхідне доступне викладання, тобто це може бути програмний матеріал, що потребує використання різних методів, які б відповідали індивідуальним вимогам і здібностям.

Дитина з особливими потребами не повинна займати особливе становище в закладі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо.

Значущим у подоланні труднощів при розвитку дитини є поетапність дій [2].

Підкреслюється важливість урахування сенситивних (найсприятливіших) періодів у розвитку різних функцій. При цьому слід зважати на те, що сенситивні періоди у розвитку психофізичних функцій і психічних процесів у дітей з вадами розумового та фізичного розвитку і у нормально розвинених дітей збігаються за віковим критерієм. А це означає, що при створенні індивідуально-корекційних програм для дітей з різним типом психічного дизонтогенезу необхідно, крім особливостей його прояву в зоні актуального розвитку, враховувати перспективні досягнення дитини в "зоні найближчого розвитку" (Л.С. Виготський).

Як відомо, в особливих дітей недостатній рівень розвитку пізнавальних процесів. Це перешкоджає нормальному навчанню та вихованню дітей. Щоб цього можна було якось запобігти, потрібно весь час розвивати увагу, уміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, міркувати (враховуючи індивідуальний розвиток). У таких дітей кожен із цих процесів вимагає спеціальної організації праці, бо самі по собі, без систематичної наполегливості діяльності батьків або спеціалістів, вони не сформуються.

Надати допомогу й підтримку таким дітям (учням) можна через систему ігрових тренінгових вправ. Вони сприяють розвитку пам’яті, уваги, творчого мислення, уяви. Систематичне використання цих вправ сприяє кращому розумовому розвитку, засвоєнню програмового змісту та самостійності.

Актуальним засобом для запобігання труднощів у розумовому розвитку є терапії, за допомогою яких легше та цікавіше навчатись та розкрити потенціал дитини. Є такі види терапій: арт-терапія, танцювально-рухова терапія, музикотерапія, психодрама та інші. Вони сприяють кращому розвитку вмінь і навичок, підтримки в розумовій діяльності, інтеграції в освітні заклади та навколишнього середовища [3].

Важливо проводити консультації з батьками щодо раціоналізації навчальної та виховної праці; посилення контролю за щоденною працею дитини; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів, спрямованих на їх - усунення; індивідуальні завдання з вивчення; контроль за виконанням заданого; необхідно вдосконалення методики викладання певного матеріалу; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мислення учнів; диференціювання завдань з усунення прогалин у знаннях; систематичне спеціальне повторення; проводити додаткові заняття. Методи і прийоми навчання і виховання з такими дітьми повинні бути різноманітними і водночас суто індивідуальними. З дітьми з особливими потребами працюють більше, повільнішими темпами. З часом педагог пропонує новий вид роботи з поступовим ускладненням її від заняття до заняття [6,8].

Змістом концепції корекційно-превентивного навчання визначено, що основна робота повинна спрямовуватись на забезпечення розвитку в дітей з особливими потребами тих загальних інваріантних дій та операцій, які не прямо, а опосередковано забезпечують підготовку дитини до подальшого засвоєння знань. Базуючись на цьому положенні, до змісту корекційно-превентивного навчання мав включатися розділ роботи з розвитку симультанного виду синтезів, що, як передбачається, позитивно вплине на формування внутрішньої схематизації ("внутрішньої геометрії"), без якої неможливе здійснення складних логіко-граматичних відношень, що лежать в основі спеціальних здібностей, які забезпечують якісне засвоєння знань. Підвищення рівня сформованості сукцесивного синтезу сприятиме розвитку і узагальнених динамічних схем і денерваційних процесів, без яких неможливе формування "кінетичних мелодій", що лежать в основі тих спеціальних навчальних здібностей, які забезпечують плавний перебіг мовленнєвої та інтелектуальної діяльності. Керуючись основною ідеєю корекційно-превентивного навчання про можливість забезпечення запобігання виникненню в дітей труднощів у навчанні, доходимо висновку, що вся система заходів в роботі з ними має зосереджуватись не лише на корекції вад того чи іншого виду і рівня синтетичної діяльності, а переважно на розвитку достатньо зрілої синтетичної структури, оскільки, на нашу думку, адресне звертання саме до цієї ланки сприятиме інтенсивному упередженню виникнення неуспішності [12].

Розділ II. Впровадження діагностичних методик в практику роботи спеціальних закладах освіти
Експериментальна робота складається із трьох етапів:

перший етап - виявлення рівня обізнаності педагогів-дефектологів та батьків в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами з метою розкриття рівня освіченості, розуміння проблеми особливих дітей та застосування різноваріативних методик діагностичної роботи;

другий етап - застосування методик діагностики інтелектуального рівня дітей з особливими освітніми потребами з метою виявити рівень інтелектуальної затримки в розвитку;

третій етап - розробка методичних рекомендацій та пам’яток для педагогів та батьків з дітьми з особливими потребами з метою покращення компетентності виховання та навчання особливих дітей.
2.1 Виявлення рівня обізнаності педагогів-дефектологів та батьків в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами.

Забезпечення потреб дитини, створення умов для її повноцінного розвитку – один із найважливіших пріоритетів політики кожної держави і моральний обов’зок кожного громадянина.

Для того, щоб у майбутньому здійснювати ефективний вплив на психофізичний розвиток дітей з особливими потребами, потрібно мати гарних педагогів-дефектологів та обізнаних батьків. Це є головною платформою для успішного розвитку. Як ми бачимо, в нашій країні не завжди вистачає висококваліфікованих спеціалістів, так як повноцінна інтеграція особливих дітей почала здійснюватись нещодавно. Багато батьків є необізнаними та некомпетентними в повноцінній допомозі, взаємодії та покращенні життя власних дітей. Через це, повинні проводитись спеціальні тренінги, семінари, консультації, громадські організації допомоги та інші види діяльності, які будуть навчати та виховувати, як повноцінно забезпечувати дітей з особливими потребами необхідним розвитком.

Нині проблема компетентності спеціалістів і батьків набуває все більшої актуальності. Під компетенцією ми розуміємо сукупність знань, умінь і навичок, які роблять людину здатною виконувати спеціальні функції від народження дитини до її повноліття, зберігаючи при цьому власне психічне та фізичне здоров’я та підтримувати якість власного життя. Доведено, що батьківська компетентність формується протягом життя, як до народження першої дитини, так і після її народження.

Аналіз концепції взаємодії батьків дітей із порушеннями у розвитку з фахівцями показує, що питання формування батьківської компетенції фактично залишається поза увагою більшості з них. На думку А. Душки, “сім’ї, у яких виховують дітей із психофізичними порушеннями, живуть під вантажем багато численних проблем, що ускладнює внутрішньосімейну атмосферу. Не кожен з батьків вміє правильно працювати зі своєю дитиною і адекватно реагувати на всі проблеми ” .

Для покращення компетенції батьків є важливим реалізація таких форм роботи (А. Душка): “демонстрація батькам дитини з психофізичними порушеннями , прийомів роботи з нею; конспектування батьками занять, що проводяться психологом-дефектологом; виконання домашніх завдань зі своєю дитиною; читання батьками спеціальної літератури; психокорекція взаємин з дитиною”. Багато сучасних реабілітаційних центрів впроваджують модель родинно-центрового супроводу.

Основна, але не єдина, ознака компетентності – здатність забезпечити позитивний напрям когнітивного, емоційного, соціального та особистісного розвитку дитини [14].

Тому, одним із головних завдань в практичній частині нашої курсової роботи є виявити рівень обізнаності спеціальних працівників та батьків, в роботі з дітьми з особливими потребами. Та підвищити їх рівень компетентності. Для цього ми будемо застосовувати спеціальні методики діагностики (анкетування, опитувальники) та надавати рекомендації і поради батькам і педагогам-дефектологам, як правильно працювати з такими дітьми.

Було проведено анкетування педагогів-дефектологів та батьків на базі “ Уманського навчально – реабілітаційного центр Черкаської обласної ради ”.

Було проведено опитання 5 педагогів-дефектологів (див. додаток №1), можно зробити такий висновок – в цьому реабілітаційному центрі працюють висококваліфіковані спеціалісти, які добре освічені в своїй роботі та мають гарний рівень знань в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. В анкетуванні було 13 запитань, які допомогли визначити загальні знання в роботі педагогів та наскільки вони вміють працювати з дітьми. Було виявлено, що педагоги знають багато методик роботи, але до кожної дитини вони підбираються індивідуально, відповідно до порушення та віку. Дуже важливим є діагностика розвитку інтелектуального рівня, тому застосовується ряд таких методик, наприклад: тест вербального інтелекту Й. Ставело, субтест “Виключення”, методика Векслера, методика Г.Россолімо та багато інших. Всі з них мають одностайну думку, що гра й спостереження є найвпливовішим методом діагностики дитини, через неї можна дослідити інтелект, комунікативні навички, моторику та різні психічні процеси. Кожен з них застосовує різні принципи для розвитку та навчання дітей з психофізичними вадами, але всі вони є схожими.

І останньою методикою діагностики була бесіда-обговорення. Мета бесіди-обговорення: визначення рівня компетентності спеціалістів. Пророблена робота показала, що педагоги-дефектологи глибоко розуміються в своїй практичній роботі; вони легко можуть вирішити якусь проблемну ситуацію в роботі з дітьми (напади, агресію); намагаються знаходити спільні рішення в роботі з батьками, хоча це і є найскладнішим завдання. Але все ж педагогам-дефектологам не вистачає спеціальних, регулярних заходів для їх професіонального розвитку (семінари, тренінги), тому вони самі шукають шляхи вдосконалення.

Друге опитування було націлено на батьків особливих дітей. Для цього дослідження було задіяно 10 батьків. Було проведено анкетування та застосування методик незавершених ситуацій (див. додаток №2). Більшість батьків (70%) є не компетентними у роботі зі своїми дітьми. 60% батьків взагалі відмовляються довгий час визнавати, що у їхньої дитини є якісь проблеми у розвитку. Вони не слухають спеціалістів та вважають, що с часом все стане в норму. Окрім цього, 60 % батьків витрачає недостатньо цілеспрямованого часу на розвиток своєї дитини, так як вважає, що з їхніми дітьми достатньо займаються в реабілітаційному центрі. Мало батьків відвідують спеціальні заходи (10%), де даються спеціальні знання для покращення своєї роботи з дітьми з особливими потребами, так як вважають що в них мало вільного часу або це не дуже їх цікавить. При проведенні методики незавершених ситуацій, було виявлено, що батьки іноді не знають, як потрібно поводити себе в тій чи іншій ситуації, не знають спеціальних підходів до своєї дитини, через це виникають проблеми в нормальному вихованні особливої дитини, так як їх виховання та розвиток відрізняється, від дітей з типовим розвитком. При способі пояснити особливій дитині якусь ситуацію потрібні спеціальні методи, більше уваги та зусиль.

1 2 3 4

скачати