ПСИХОГЕННІ ХВОРОБИ
Психогенні хвороби — група психічних недуг, головним етіологічним чинником яких є внутрішньоособистісний конфлікт, зумовлений переживанням психотравмівної ситуації. Психогенно травмівні обставини виступають при цьому як екзогенно-стресорний агент, що порушує гомеостаз організму.
ЕМОЦІЙНИЙ СТРЕС ТА ПСИХІЧНІ ТРАВМИ
G. Selye (1974) визначив стрес як "неспецифічну реакцію організму на будь-яку вимогу, що надійшла до нього". Стресогенними чинниками, або стресорами, можуть бути фізичні, хімічні, біологічні, соціальні й психологічні впливи. Патогенна роль стресорів неоднозначна. В звичайних умовах реакція організму на стресор має адаптаційно-пристосовницький характер, що є універсальним фізіологічним механізмом взаємодії системи організм — оточення. Тут вплив ситуацій, тобто стресорів, має певне позитивне значення: підтримує визначений функціональний тонус організму та запобігає детренованості. Патогенного характеру стресори набувають за неадекватної реакції на них. У такому разі йдеться про дистрес. Дистрес розвивається за умови надмірної тривалості дії стресора, посилення його інтенсивності або набуття несприятливої модальності. Він може спричинити насамперед когнітивний або емоційний вплив на психічну сферу людини. Але за перевищення адаптаційних можливостей ЦНС призводить до психічних розладів. Психічні порушення найчастіше розвиваються у акцентуйованих, інфантильних та психопатичних особистостей, їх також можуть зумовити власне соматогенні чинники, що є наслідком хронічних хвороб та таких несприятливих екзогенних впливів, як інтоксикації, іонізуюче випромінювання та ін. Простежується загальна закономірність стосовно зворотно пропорційної залежності між сенситивністю нервової системи та масивністю психічної травми, потрібної для розвитку психогенії. Таким чином, у виникненні психогенних захворювань провідну роль відіграють два основних компоненти: психотравмівний чинник та стан суб'єкта, який зазнає його впливу. Психотравмівні чинники ділять на кілька груп:
1) раптові (масивні, катастрофічні), що мають загальносоціальне значення. Це природні, транспортні, техногенні катастрофи, соціальні зміни, війни і т. ін.;
2) гострі ситуаційні, що мають конкретну особисту значущість. Це втрата соціальних, матеріальних гараздів, смерть рідних та близьких і т. ін.;
3) хронічні ситуаційні чинники відносно малої інтенсивності, котрі діють постійно або тривалий період (родинні, виробничі та ін.).
Спільною ознакою психогенних чинників є та, що вони зачіпають сферу найзначніших стосунків особистості (В. Н. Мясищев, 1960). За даними дослідників, у більшості розвинених країн інтерперсональні конфлікти, що мають своїм наслідком серйозні психічні порушення, у 50 % випадків торкаються партнерського, подружнього та родинного життя, у 20 % — це неприємності на роботі, у З0 % — змішані проблеми.
Загальна характеристика та класифікація психогеній
Загальні закономірності клінічних проявів психогенних захворювань К. Jaspers (1923) сформулював у вигляді тріади:
1) захворювання розвивається внаслідок психічної травми;
2) фабула психопатологічної симптоматики відбиває зміст психотравмівного чинника;
3) регрес психопатологічної симптоматики залежить від завершення психотравмівної ситуації.
Серед психогенно зумовлених порушень психічної сфери виділяють психогенні реакції, неврози та реактивні психози. Вплив будь-якого зовнішнього чинника на людину зумовлює реакцію у межах фізіологічної норми. Неадекватна реакція на певний вплив робить її патологічною. Основні ознаки патологічної відповіді: неадекватні тривалість, сила та модальність (зміст). Реакція зазвичай триває недовго (від кількох годин до кількох діб) та повністю редукується. За клінічними проявами такі реакції поділяються на психотичні та непсихотичні. Психотичні — параноїдні, галюцинаторні, присмеркові, афективні, психомоторні. Непсихотичні — невротичні, неврозоподібні, психопатичні, психопатоподібні. Невротичні реакції підлягають критичній самооцінці, психопатичні — лише якоюсь мірою. В генезі неврозо- та психоподібних реакцій лежить екзо- або ендогенно-органічний чинник. Психопатологічна феноменологія невротичних порушень складається з таких компонентів:
1) симптоми емоційно-афективних розладів, що відбивають тематичний зв'язок із психотравмівною ситуацією;
2) симптоми вторинно-афективної переробки власних сомато-вегетативних виявів;
3) зменшення частини усвідомленої, змістовно логічної переробки інформації та збільшення емоційно-евристичної, неусвідомленої;
4) відсутність психотичних розладів психічної сфери (марення, галюцинації);
5) одужання (без дефекту особистості).
За динамікою перебігу невротичних розладів виокремлюють: невротичні реакції — стійкі невротичні стани — невротичний розвиток особистості.
Облігатні симптомокомплекси реактивних психозів. Розлади свідомості — від глибокого присмеркового потьмарення до афективно-звуженого. Найхарактерніше зосередження психічної сфери хворого на конкретних переживаннях, пов'язаних із психічною травмою. Порушення пам'яті — повна або парціальна ретро- та антероградна амнезія. Афективні розлади — переважають депресивні, тривожні, злобливі афекти. Параноїдний синдром — домінують маячні ідеї переслідування, ставлення. Галюцинаторний синдром — найчастіше бувають слухові галюцинації загрозливого або коментуючого змісту. За тривалістю реактивні психози поділяють на: гострі — від кількох годин до 2—3 діб; підгострі — до 7—10 діб; затяжні — від 10 діб до кількох місяців.
Етіологія
На сьогодні загальновизнаною є теорія поліфакторності етіопатогенезу психогенних захворювань. Можна виділити 3 основні групи етіологічних чинників.
I. Біогенні. Обстеження батьків, сибсів та близнюків хворих на психогенні недуги засвідчило статистично важливу високу психічну захворюваність порівняно із загальною популяцією.
Статеві. Серед хворих з психогеніями переважають жінки, а з реактивними психозами — чоловіки. Преморбідні та інтеркурентні захворювання. Важливим чинником є соматоневрологічна предиспозиція як наслідок перенесених недуг (нейроінфекцій, ЧМТ, інтоксикацій та ін.), а також поєднаної дії психогенних та соматичних факторів.
II. Психологічні.
Конституційно-типологічні. Різні типи акцентуації особистості (К. Leongard, 1981) або акцентуації характеру (А. Е. Личко, 1985): астено-невротичний, лабільний, сенситивний, психастенічний, істероїдний, епілептоїдний, шизоїдний, змішаний.
Екзогено-психотравмівні: родинно-побутові, сексуальні, виробничі.
III. Соціальні: мікросоціальні, макросоціальні.
У генезі форм психогенних захворювань різні етіологічні чинники грають неоднозначну роль. Так, клінічні варіанти гострих реактивних психозів меншою мірою залежать від конституційно-типологічних персональних особливостей. В той же час для формування клінічних варіантів неврозів вони мають провідне значення.
Патогенез
Сучасні уявлення про патогенез психогенних захворювань можуть бути сформульовані у рамках системно-рівневого підходу. Нейрофізіологічний рівень. Виникнення психогенних захворювань та їхні клінічні прояви залежать від типології ЦНС та стану інтегративних систем мозку, що відповідальні за регуляторні, адаптивні, мотиваційні й активаційні функції. Нейрохімічний рівень. Основною патогенетичною ланкою психогенних захворювань є дисбаланс катехоламінів (підвищення рівня норадренатину та зниження — дофаміну), а також вияви вичерпання синтезу ендогенних опіоїдів (емоціогенно-компетентних нейропептидів). Психофізіологічний рівень. Численними дослідженнями виявлено багатоланкові патофізіологічні ланцюги: психогенний чинник — центральні емоційно-вегетативні регуляторні системи лімбіко-гіпоталамічного рівня — периферичні сомато-вегетативні кореляти. Патопсихологічний рівень. Провідною патогенетичною ланкою є виникнення гострого або хронічного психологічного конфлікту, який дана особистість не здатна залагодити. Усі варіанти психологічних конфліктів поділяються на дві групи: неможливість досягнути мети — викликає тривогу; позбавлення задоволення потреб — зумовлює фрустрацію. При цьому можливі такі патопсихологічні механізми розвитку конфліктних ситуацій: підвищені особистий рівень домагань та самооцінка; незбіг потреб та особистої системи цінностей — боротьба між "обов'язком та бажанням"; незбіг об'єктивних особистих можливостей та ауто- або гетеровимог. На перелічені вище внутрішньоособистісні конфлікти індивідуум реагує переважно чотирма основними видами компенсаторно пристосовницьких механізмів психологічного захисту, що мають значення для синдромогенезу психогеній: перемикання мети — зміна діяльності, "вихід у роботу", хобі та ін.; витискування — психологічне ігнорування, заперечення існування конфлікту; перетворення важливості конфлікту — "інтелектуалізація", "раціоналізація"; дезадаптація — формування патологічних симптомів як механізму, що звільняє від відповідальності — "вихід у хворобу".
Невроз — це психогенний (зазвичай конфліктогенний) нервово-психічний розлад, що виникає внаслідок порушення особливо значущих життєвих стосунків людини, проявляється специфічними клінічними феноменами за відсутності психотичних проявів.
У середньому за 25 років кількість хворих на неврози в світі збільшилася на 10 %. У середньому вона становить від 20 до 25 на 1000 населення. У структурі загальної психічної захворюваності на частку неврозів припадає від 20 до ЗО %. У МКХ-10 поняття "невроз", так само, як і "істерія", скасовано. Замість них використовують відповідно "невротичний розлад" та "конверсійний розлад".
Згідно з традиційною вітчизняною класифікацією невротичних розладів, виділяють такі їхні клінічні форми:
1) неврастенія;
2) істеричний невроз;
3) невроз нав'язливих станів;
4) депресивний невроз;
5) іпохондричний невроз;
6) дисморфофобічний невроз;
7) фобічний невроз;
8) системні неврози;
9) нервова анорексія та булімія.
НЕВРОТИЧНІ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЙ СИСТЕМ ТА ОРГАНІВ
(СИСТЕМНІ, ОРГАНІЧНІ НЕВРОЗИ)
Усі види неврозів супроводжуються масивною вегето-соматоневрологічною симптоматикою. Остання дає можливість говорити про так званий загальний психогенний синдром вегето-судинної дистонії. Разом з тим у частини хворих помітна мономорфна "приналежність" невротичних переживань до тих чи тих систем та органів. Слід вказати на відносну правомірність термінів, що стосуються "неврозів внутрішніх органів". Тому наведена термінологія має не так теоретичне, як практичне значення. Вона може бути застосована під час диференціальної діагностики та лікування у разі помітного переважання хворобливих почуттів і функціональних порушень органів та систем. Кардіоневроз характеризується кардіалгіями, перебоями в роботі серця, що не мають кардіогенного або вертеброгенного походження. Це супроводжується афективними переживаннями (страх перед фізичним навантаженням, інфарктом міокарда, зниженням життєздатності, залишитися наодинці та ін.). Ларингоспазм — відчуття ядухи через психотравмівну ситуацію. Гіпервентиляційний синдром — збільшення частоти дихання (суб'єктивне відчуття нестачі повітря). Невротичне ікання — рідкісна форма, виникає найчастіше у людей з низьким інтелектуально-освітнім рівнем. Синдроми порушень функції органів травлення: спазм стравоходу, кардіоспазм, відрижка, блювання, гастралгія, кишкові кризи. Невротична полакіурія — надто часте сечовипускання без ознак органічного ураження сечовидільної системи. Невротичний сурдомутизм — періодична ситуаційна глухонімота. Невротична анестезія — функціональні розлади поверхневої чутливості, найчастіше за типом "панчіх", "рукавичок" та ін.
ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ
Неврози у клінічній практиці треба диференціювати із психозами, насамперед, шизофренією та психопатіями відповідного кола. Складнощі диференціальної діагностики зумовлені низькою специфічністю невротичної симптоматики. Невротичні синдроми спостерігаються практично при всіх психічних порушеннях та в більшості випадків сомато-неврологічних розладів. Головні принципи диференціювання невротичних синдромів: збереження-орієнтації, усвідомлення хвороби та хворобливої симптоматики; збереження фундаментальних властивостей особистості, поведінки; зв'язок динаміки хворобливих переживань із зовнішньою ситуацією.
Диференціальна діагностика головних синдромів та клінічних форм неврозів (невротичних розладів)
Диференціальний діагноз астенічного синдрому невротичного генезу треба проводити з проявами цього синдрому при ендогенних захворюваннях, психопатіях, органічних ураженнях головного мозку. Астенічний стан є частим варіантом дебюту шизофренії. При цьому характерні поглиблення астенічного синдрому, менша його залежність від умов життя хворого. Фізичний компонент астенії: чітко виражені елементи апатії, гіпобулії, емоційного збіднення. Астенічний синдром у структурі відповідної форми психопатії характеризується постійністю, посилюючись під впливом інтеркурентних шкідливих чинників. У межах органічних, особливо при травматичних ураженнях мозку, він характеризується експлозивністю, вибуховістю афекту із швидким виснаженням, чіткими вегетативними та мнестичними порушеннями. Обсесивний синдром невротичного .генезу треба диференціювати з такими при шизофренії та органічних ураженнях мозку. Характерними критеріями шизофренічних обсесій є такі: емоційна бідність, монотонність, ригідність, одноманітність, брак образності, велика кількість ідеаторних та моторних ритуалів, часто безглуздих, що не залежать від зовнішньої ситуації. Нерідко нав'язливість спостерігається при хронічному підкірково-стовбуровому енцефаліті. У цьому разі за клінічними ознаками обсесивні переживання ближчі до насильницьких явищ. Вони стереотипні, і їх можна здолати.
Диференціювання проводять і щодо фобічного синдрому. Фобії у структурі шизофренії вирізняються інертністю, бідністю афективного забарвлення, систематизованістю внаслідок риєднання ідеаторних та моторних ритуалів з елементами надцінності. Фобії при енцефаліті зазвичай розвиваються на тлі чітких сомато-вегетативних компонентів. Значні труднощі становить диференціювання іпохондричного синдрому невротичного генезу. Для цього синдрому в структурі шизофренії характерні незвичність, пишномовність та численність сенестопатій, часті дисморфофобії. Найбільшою мірою виражені (яскраві) сенестопатії при органічних захворюваннях, зокрема, інфекційному ураженні мозку. Для синдрому невротичної депресії характерні: змістовне відображення психотравмівних обставин; посилення депресивних переживань увечері; збереження особистості; критичність. Критерії ендогенної депресії: втрата зв'язку з психогенним чинником; паранояльні ідеї вини; самоприниження; суїцидальні думки; "світлий проміжок" у вечірні години. Найскладніше диференціювати масковані, соматизовані, ларвіровані депресії. Тут сомато-вегетативний симптомокомплекс треба диференціювати з відповідними порушеннями в межах вегетосудинної дистонії — як самостійного захворювання, так і синдрому органічних (судинних, травматичних, інфекційних) уражень головного мозку та соматичних недуг. Диференціальний діагноз проводять на підставі встановлення нозологічної належності певного синдрому
РЕАКТИВНІ ПСИХОЗИ
Реактивні психози (реактивні стани) — це короткочасні розлади психічної діяльності, спричинені психічною травмою, у клініці котрих є симптоми психотичного рівня. При реактивних психозах спостерігаються значно більша, порівняно з неврозами, гострота, динамічність та тяжкість психопатологічної симптоматики. Характерний найгостріший початок із вираженими афективними, психомоторними порушеннями, маренням, галюцинаціями на тлі порушеної свідомості. Реактивні психози характеризуються значно швидшим, порівняно з неврозами, регресом психопатологічної симптоматики. З усіх психогенній реактивні психози найбільшою мірою відповідають критеріям К. Ясперса.
Гострі реактивні психози
Фугіформні реакції. Найгостріше розвиваються реактивні психози, що характеризуються виразними та глибокими порушеннями психічної сфери із значними сомато-вегетативними компонентами. їх описували за різними назвами: емотивний шок, гострі реакції, реакції екстремальних ситуацій. Уперше були систематизовані К. Kleist (1917) як "психози жаху". Головні клінічні їх форми описані Е. Kretschmer (1924). Виділяють наведені нижче фугіформні реакції. Гострий присмерковий стан має найгостріший початок; характеризується повною дезорієнтацією, неможливістю вербального контакту із хворим, психомоторним збудженням, хаотичною реакцією втечі (часто назустріч реальній небезпеці). Цей стан розгортається на тлі афекту страху із відповідними мімічними та вегетативними корелятами. Тривалість — до півгодини, з подальшою амнезією.
Гострий реактивний ступор. Відповідає гіпокінетичній формі афективно-шокових реакцій, або "удаваної смерті", за Е. Kreschmer. Характеризується станом олігокінезії, аж до повного знерухомлення. Часто спостерігається мутизм. Через знерухомлення хворі зазвичай не можуть зрушити з місця дії психогенного травмівного чинника. Вербальний контакт неможливий. За тактильного контакту із хворим афект страху посилюється. Тривалість ступору — від кількох годин до 2—3 діб. Найгостріший період повністю випадає з пам'яті, період виходу згадують фрагментарно.
Гостра реактивна сплутаність. Розвивається гостро, у вигляді присмеркового розладу свідомості з психомоторним збудженням, афектом страху. На цьому тлі спостерігається безперервна "мовна продукція" за типом "мовного вінегрету". Тривалість — 2—3 доби.
Гострий реактивний параноїд. Гостро розвивається стан розгублення з афектом страху, тривогою, параноїдними ідеями переслідування та ставлення. Параноїдні переживання афективно насичені, фабула марення відбиває психотравмівну ситуацію. На висоті параноїду може порушуватися свідомість — від афективно звуженої до присмеркового стану. Бувають справжні та псевдогалюцинаци, інші компоненти синдрому Кандинського — Клерамбо.
Підгострі реактивні психози. Істеричні психози. Психози з поліморфною клінічною структурою у вигляді поєднання або трансформації різних істеричних розладів.
Істеричний присмерковий стан. На відміну від гострого присмеркового стану, характеризується афективно-звуженою свідомістю. Відповідно спостерігається фрагментарне сприйняття зовнішнього світу. Наступна амнезія має також фрагментарний характер. Клініка мозаїчна і динамічна. Поведінка хворого демонстративна. Періоди короткочасного психомоторного збудження змінюються субступорозним станом. Притаманні афекти страху, тривоги, скорботи із голосінням. Спостерігаються маніакально подібні прояви зі сміхом, співами, інколи розвиваються типові істеричні судомні напади. Можуть виникати ілюзорно-ейдетичні зорові феномени. Питання про зорові галюцинації суперечливі, хоча деякі автори їх описують.
Псевдодеменція. Уявна скороминуча недоумкуватість. Першим її описав C.Wernicke (1906). Виникає на тлі афективнозвуженої свідомості. Основними клінічними проявами є такі:
мимомова — хворі відповідають на запитання, але спеціально неправильно;
мимодія — неправильно виконують найпростіші дії. Зазвичай все роблять навпаки. Не можуть порахувати до десяти, сказати, скільки пальців на руках, назвати частину світу; на біле кажуть чорне, не знають свого прізвища, не впізнають найближчих родичів тощо. Виражені підвищений настрій, неадекватна безпечність з повним витісненням психотравмівної ситуації, придуркуватість.
Ганзеровський синдром. Першим його описав S. Ganser (1898). Характеризується глибшим — істеричним, присмерковим розладом свідомості, повною дезорієнтацією. Продуктивний контакт із хворим неможливий. Поліморфна клінічна картина містить елементи мимомовлення та мимодії, пуерилізму з тривожно-тужним настроєм, що контрастує з придуркувато-безпечною поведінкою.
Регресивні форми істеричних реактивних психозів. Головні клінічні прояви — дитяча манера розмови, поведінки та емоційні порушення. Дорослі хворі сюсюкають, шепеляють, висловлюються елементарними словосполученнями з дитячими інтонаціями, грають у дитячі ігри (в ляльки, ліплять пасочки і т. ін.). Міміка дитяча; капризують, звертаються до оточення "дядьку", "тітко", просяться "на ручки" тощо.
Істеричний регрес психіки (синдром "дикунства") характеризується вираженим істеричним присмерковим розладом свідомості та супроводжується афектом страху. На цьому тлі хворі оголюються, рачкують, сплять на підлозі у позі ембріона, їдять просто з миски, не вмиваються, не користуються туалетом, вискалюють зуби, гарчать, обнюхують усе, втрачають експресивну мову. Практично повна втрата елементарних людських побутових та поведінкових навичок.
Істеричний ступор. Описаний К. Raecke (1926). Може розвиватися первинно або як етап інших істеричних розладів (пуерилізму, псевдодеменції та ін.). Характеризується афективнозвуженою свідомістю та станом рухового гальмування. Хворі загальмовані, відмовляються від їжі, часто неохайні. Мовний контакт неможливий, але в разі звертання до них з'являються вегетативно-рухові реакції: змінюється частота серцевих скорочень, червоніє обличчя, набувають безглуздої пози тощо. Часті компоненти псевдодементно-пуерильного характеру, стереотипії. Можливий розвиток субступорного стану з брадикінезією, брадипсихією, олігомімією.
Синдром маревноподібних станів. Першим описав К. Вігпbaum (1918). Характеризується появою нестійких, несистематизованих, фантастично-гіперболічних думок про власну значущість, велич, винахідливість, багатство та ін. Хворі стверджують, буцімто вони знамениті, всесвітньо відомі, займають або чекають призначення на високий пост, вигідно одружуються та ін. Фабула думок дуже мінлива і зазвичай корелює з ситуацією (розмови оточуючих). При цьому виявляється зворотний зв'язок із психотравмівною ситуацією: негарні вчинки, що компрометують хворого, видаються за подвиги, доброчинність. Характерним є дисонанс фабули думок із переважанням емоцій тривоги, страху, часто з компонентами афективно-звуженої свідомості. Регрес симптоматики поступовий або швидкий, зазвичай корелює з головною психотравмівною ситуацією.
Затяжні реактивні психози
Реактивна депресія. На відміну від гострих реактивних психозів, депресії розвиваються поступово, перебіг — тривалий, клініка складна. Характерні пригнічення, відчуття безнадії, безсоння, сомато-вегетативні компоненти (тріада Протопопова та ін.). Фабула депресивних переживань відбиває зміст психотравмівних обставин, конкретних психологічних переживань. Вітальні прояви виражені меншою мірою, ніж при ендогенній депресії. Зберігається критична оцінка свого стану, хоча й занижена. Відчуття провини спрямоване на оточення, а не на себе. Моторна та ідеаторна загальмованість спостерігається на початку депресії. На відміну від ендогенної депресії, при реактивній психічний стан ситуаційно залежний. Виділяють три клінічні варіанти реактивної депресії, а саме:
1) параноїдно-депресивний. Характеризується параноїдними думками ставлення або переслідування. Іноді бувають деперсоналізація та дереалізація, слухові галюцинації страхітливого змісту, фрагменти синдрому Кандинського—Клерамбо. Розвивається на тлі насиченого тужливо-тривожного афекту, брадикінезії та брадипсихії;
2) астено-дєпресивний. Провідними у клінічній картині є компоненти психогенної астенії: кволість, загальна слабкість, неможливість зосередитися, швидке виснаження, зниження настрою;
3) істерико-депресивний. Характеризується поліморфністю, яскравістю, демонстративністю клінічних проявів. Депресія проявляється драматичністю, з елементами навмисності, карикатурної гротескності.
Особливістю істеричної депресії є чіткість сомато-вегетативних проявів, агрипнічного синдрому, ендокринних дисфункціи. У клінічній картині переважають невдоволення, егоцентризм. Окрім театральної демонстративності, депресія супроводжується плачем, непритомністю, заламуванням рук, трагічними позами та відповідною мімікою. Характерні конверсійна симптоматика (globus hystericus, астазія-абазія, афонія та ін.), а також дисоціативний галюциноз. Часті демонстративні суїцидальні намагання. Цей варіант реактивної депресії, попри виражену симптоматику, характеризується найшвидшим ситуаційно залежним регресом.
Реактивний параноїд
Це порівняно рідкісна форма реактивних психозів. Для клінічної картини характерні відносна простота, елементарність, образність, афективне насичення параноїдних уявлень. У більшості хворих виникають ідеї переслідування та ставлення. Фабула марення відбиває психотравмівні обставини (прямо або у вигляді заперечень). Часто розвиваються слухові, рідко — зорові галюцинації. В гострий період поведінкові реакції хворих мають психопатологічні прояви та часто виливаються в ауто- або гетероагресію, аж до суїцидальних вчинків. Гостра психопатологічна симптоматика регресує зазвичай протягом кількох діб, однак протягом 2—4 тиж залишається шлейф описаної симптоматики, найчастіше — вечірні та нічні страхи.
Розрізняють такі форми реактивних параноїдів.
1. Паранояльна — маячні ідеї нестійкі, відбивають психотравмівну ситуацію, формуються на тлі зовнішньо упорядкованої поведінки, галюцинацій немає.
2. Іпохондрична — розвивається внаслідок якогось соматичного захворювання. Пацієнти висловлюють думки про невиліковну недугу. Як правило, це поєднується з ідеями ставлення, впливу, іноді — дисморфофобіями.
3. Параноїди зовнішніх обставин (С. Г. Жислін, 1940) мають кілька різновидів. А саме:
а) параноїд воєнного часу. Фабула марення корелює із ситуацією. Хворі бояться потрапити в полон, сприймають людей за ворогів та ін. Параноїд розгортається на тлі афекту побоювання та супроводжується імпульсивними діями, наприклад, утечею;
б) "залізничні" параноїди. Розвиваються під час тривалих невизначених подорожей, поспіхом, у незвичному оточенні, в стані виснаження. Фабула маячіння — переслідування та ставлення — також визначається загальними обставинами. Хворі "помічають", що всі якось по-особливому на них дивляться, перешіптуються, роблять один одному знаки, замислюють убивство та ін.;
в) тюремні параноїди. Фабула маячіння відбиває ситуацію, пов'язану з арештом і ув'язненням. Звичайно у хворого розвиваються галюцинації, найчастіше слухові, буцімто його звинувачують, погрожують або коментують вчинки.
Індукований параноїдний психоз. Розвивається в осіб, які довго та близько контактують із психічно хворими. Звичайно це примітивні люди, з низьким інтелектуальним та культурним рівнем. За змістом психопатологічні феномени реципієнта клішують такі у індуктора. Найчастіше це маячіння переслідування, ставлення, сутяжне або еротичне.
Марення туговухих. (Близьким за патогенезом є також маячіння в іншомовному середовищі.) Спочатку відбувається патологічна інтерпретація мови оточуючих, а потім на тлі поглиблення афектів страху та тривоги — інтерпретація жестів, міміки, поз та дій. Формуються маячні думки ставлення та переслідування. Часто з'являються слухові галюцинації й ілюзії .
Прогноз
За умови адекватного лікування та реабілітації в більшості випадків прогноз сприятливий — настає одужання. У невеликої кількості хворих формується невротичний або психопатичний тип особистості, що суттєво погіршує прогноз щодо соціальної адаптації. Виражені депресивні розлади, що супроводжуються суїцидальними тенденціями, небезпечні для життя.
Експертиза
Медико-соціальна експертиза невротичних розладів.
Втрата працездатності найчастіше має частковий та тимчасовий характер у гострий період захворювання. Можливе тимчасове переведення на іншу роботу з неповним робочим днем. Тимчасове переведення на інвалідність практикується досить рідко: лише при особливо тяжких формах неврозів; за невротичного розвитку особистості; якщо часто бувають істеричні пароксизми, рухові та чуттєві розлади; у разі поєднання нав'язливості із депресією, нескінченними ритуалами. Підчас оцінки працездатності істероїдних особистостей слід враховувати їхню здатність до демонстративності, а іноді й до рентних тенденцій.
Судово-психіатрична експертиза невротичних розладів.
Хворих з неврозами визнають осудними та дієздатними, бо їхній стан свідомий і вони здатні керувати своїми діями. Розвиток неврозу після правопорушення, на етапі слідства та суду, зазвичай не є перешкодою для відбування покарання в місцях позбавлення волі. Діагноз неврозу найчастіше фігурує в плані диференціальної діагностики з іншими психічними захворюваннями.
Судово-психіатрична експертиза реактивних психозів.
Часто реактивні психози розвиваються після вчинення протиправних дій, внаслідок певної ситуації — арешту, слідства, обшуку та ін. У подібних випадках експертиза спрямована не так на встановлення осудності або неосудності на момент правопорушення, як на здатність підекспертного до участі в слідстві, суді та відбувати покарання. Внаслідок оборотності гострих реактивних психозів судово-слідчі дії призупиняють тільки під час їх розвитку. Затяжні реактивні психози зумовлюють потребу в призначенні примусового лікування із подальшими судом та відбуванням покарання. Особливо тяжкий перебіг із тенденцією до хронізації може бути оцінений за критеріями, що їх застосовують до ендогенного захворювання, і відповідною рекомендацією стосовно примусового лікування.
Медико-соціальна експертиза реактивних психозів.
На період психотичної симптоматики встановлюють тимчасову непрацездатність. Про тривалу втрату працездатності йдеться при затяжних реактивних психозах із схильністю до стійкої фіксації та рецидивів. У такому разі диференціино оцінюють також інші параметри життєвого функціонування хворих.
Військова експертиза невротичних розладів та реактивних психозів.
У разі різко виражених, стійких хворобливих проявів усі контингенти призовників та військовослужбовців, що мають невротичні розлади та реактивні психози, визнають непридатними до військової служби зі зняттям з військового обліку. Те ж саме стосується помірно виражених тривалих або повторних проявів хвороби (окрім офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців жіночої статі, придатність яких до військової служби визначають індивідуально). У разі помірно виражених, нетривалих хворобливих проявів з переходом у легку астенію всі контингенти військовослужбовців та призовників вважаються тимчасово непридатними. їм надають відпустку або звільняють. При легких і короткотривалих проявах хвороби, що закінчилася одужанням, військовослужбовців визнають придатними до служби в армії та флоті, а придатність до служби офіцерів, прапорщиків, мічманів, жінок у аеромобільних військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах та на підводних човнах визначають індивідуально.
НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ
Кафедра психіатрії та наркології
Зав. кафедри: д.м.н., проф. Напрєєнко О. К.
Викладач: д.м.н., проф. Дзеружинська Н. О.
Реферат
на тему:
«Психогенні хвороби»
Виконала: студентка 4 курсу,
мед.ф-ту №2, 20 групи
Момот Ю.С.
Київ – 2014
План:
Психогенні хвороби
Емоційний стрес та психічні травми
Загальна характеристика і класифікація психогенній
Етіологія
Патогенез
Невротичні порушення
Реактивні психози
Прогноз
Експертиза