Ім'я файлу: 4 клас.docx
Розширення: docx
Розмір: 923кб.
Дата: 16.07.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реф Індексна оцінка стану тканин пародонту.docx
тнз симчук.docx
Розширення: docx
Розмір: 923кб.
Дата: 16.07.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реф Індексна оцінка стану тканин пародонту.docx
тнз симчук.docx
ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ І ПРИЙОМІВ НАВЧАННЯ
Активні і пасивні методи навчання
Залежно від характеру взаємодії вчителя та учнів розрізняють пасивні, активні й інтерактивні методи навчання.
Пасивні методи – це навчання, у процесі якого вчитель є головною дійовою особою, яка керує ходом заняття, а учні виступають у ролі пасивних слухачів, підпорядкованих директивам учителя.
Зв'язок педагога з учнями здійснюється за допомогою опитувань, самостійних, контрольних робіт, тестів і т.п.
Хоча з огляду на ефективність засвоєння навчального матеріалу, пасивні методи є малоефективними, однак вони мають деякі плюси: відносно проста підготовка до заняття з боку вчителя, можливість викладу великого обсягу навчального матеріалу за обмежений час, можливість працювати з великою аудиторією.
Активні методи – це навчання, у процесі якого учні та вчитель взаємодіють один з одним, і учні тут не пасивні слухачі, а активні учасники. Якщо пасивні методи припускають авторитарний стиль взаємодії, то активні методи переважно акцентують на демократичному стилі.
Інтерактивні методи – форма навчання, у процесі якого учні і вчитель перебувають у режимі бесіди, діалогу між собою. Це співпраця, взаємонавчання: вчитель – учень, учень – учень. При цьому вчитель і учень – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Під час такого спілкування учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, ухвалювати обґрунтовані рішення.
На відміну від активних методів, інтерактивні методи орієнтовані на ширшу взаємодію учнів не тільки з учителем, а й одне з одним, на домінування активності учнів у процесі навчання. Роль учителя на інтерактивних заняттях зводиться до скерування діяльності учнів на досягнення цілей заняття.
Які види наочності використовують?
За критерієм відображення дійсності засоби наочності поділяють на такі види:
1. Перша група – природна наочність (наочність речова).
До першої групи відносяться реальні, або натуральні, предмети, явища, використовувані в класі, в школі ( наприклад, мінерали, рослини, невеликі тварини: кролик, білка; комахи) і за межами школи (під час екскурсії, виїздів на природу та ін.)
Її різновидом є эксперементальна наочність, що припускає ознайомлення учнів в ході проведення експерементів і дослідів з процесами і явищами, що відбуваються в реальній дійсності (наприклад, хімічні реакції, явище електричного розряду тощо).
Нескінченна безліч предметів, явищ навколишнього світу не може бути віднесено до навчальних наочних посібників і засобів. Натуральній предмет стає натуральним приладдям, якщо він використовується в учбовому процесі.
Перевага цієї групи наочного приладдя, в тому, що вони зближують теорію з життям. Учням легко пов'язати теоретичні положення з уявленням реальних процесів, які відбиті в теорії.
Тут більше самостійного значення «живого» експоната, тому й готовність до його сприймання значно вища.
2. Зображальні (образно-опосередковані) засоби – картинна і картинно-динамічна, об'ємна та звукова наочність. Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. Натуральні предмети замінюються їх моделями – об'ємними: опудала, муляжі, моделі, панорами, геометричні фігури; - і площинними: картини, малюнки, фото, екранні засоби ).
Вчитель на уроці часто використовує приладдя цієї групи. Їх перевага в тому, що вони можуть замінити реальний предмет та умови його життя певними моделями, зображеннями. Адже реальний предмет часто показати в класі важко або неможливо (наприклад, крупних або вимерлих тварин, історичні епізоди, природні зони і ін.). Ця група наочного приладдя дозволяє формувати різноманіття уявлень про всесвіт, про різні сторони життя природи і людини. Учні з великим інтересом і краще розуміють учбовий матеріал.
Екранні засоби. До них належать транспаранти, діапозитиви, діафільми, дидактичні матеріали для епіпроекції.
Транспарант є екранним засобом зорової наочності, ефективним завдяки своїм високим демонстраційним властивостям: фронтальності, контрастності, яскравості тощо. Інформацію з екрана учні розглядають емоційно, що сприяє зосередженню їх уваги на об'єктах вивчення, а це важливо для інтенсифікації, підвищення ефективності навчального процесу.
Останнім часом перевагу надають динамічним засобам унаочнення, які, порівняно із статичними, стимулюють творче мислення учнів. Чуттєві образи, що послідовно змінюються і наочно відображають логіку розумових дій, полегшують першу фазу засвоєння навчального матеріалу. Головна перевага динамічних засобів унаочнення полягає в тому, що вони викликають мимовільну увагу учнів до образів, які послідовно змінюються і сприяють перетворенню її в стійку, свідомо контрольовану увагу.
Особливо цінними з погляду дидактики є динамічні транспаранти з переставними деталями, завдяки яким учні сприймають не готовий матеріал, а активізують свою пізнавальну діяльність. Зміст і логічна побудова схематичного динамічного зображення полегшують перехід від чуттєвого сприйняття до абстрактного мислення.
Динамічні транспаранти можуть бути представлені серією рисунків-накладок на прозорих плівках, набором окремих накладних деталей, поєднанням зображень на прозорій основі та накладних деталей, стаціонарними динамічними моделями для демонстрації на графопроектні.
Діафільми і діапозитиви, на відміну від динамічних транспарантів, у яких використовується і мовний, і зображувальний матеріал, будуються на зображеннях. Основою зорового ряду в них є малюнок.
Діафільми — своєрідна екранна розповідь, що передбачає сюжетну організацію матеріалу, діапозитиви — окремі ілюстрації певних явищ, пов'язаних лише методичним задумом, а не сюжетом.
Використання дослідів на уроках
У педагогіці відбуваються певні зміни щодо використання досліду в початковій школі. Це й активний метод пізнання природи поступово посідає усе більш вагоме місце у системі початкового навчання.
Дослід має важливе значення для розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів:
● дає можливість побачити різноманітні процеси, властивості природних об'єктів, зрозуміти сутність природних явищ;
● сприяє формуванню матеріалістичного усвідомлення фактів і явищ природи, виховання спостережливості, мислення, мовлення молодших школярів.
Учень, який отримує знання про природу, сидячи у класі за партою, і учень, який засвоює знання про природу, спостерігаючи та досліджуючи об'єкти довкілля, розвиваються по-різному.
Пізнання відбувається в дії, через дії істоти. Через дії формуються і когнітивні здібності. Суб'єкт пізнання має рухатися у середовищі, з яким він взаємодіє, який пізнає.
Вікові особливості молодших школярів
Перш ніж перейти до сутності досліду, хотілося б пригадати вікові особливості молодших школярів та їх врахування у забезпеченні пізнавальної активності на уроках природознавства.
У період молодшого шкільного віку здійснюється розвиток таких психічних функцій, як пам'ять, мислення, сприйняття, мова. У 7 років рівень розвитку сприйняття досить високий. Дитина сприймає кольори і форми предметів. Високий рівень розвитку зорового і слухового сприйняття.
На початковому етапі навчання виявляються труднощі у процесі диференціації. Це зумовлено ще несформованою системою аналі¬зу сприйняття. Здатність дітей проводити аналіз і диференціацію предметів і явищ пов’язана із ще несформованим спостереженням. Уже мало просто відчувати й виокремлювати окремі властивості предметів. Спостереження швидко формується у системі шкільного навчання.. Сприйняття набуває цілеспрямовані форми, перегукуючись з іншими психічними процесами і переходячи на новий рівень — рівень довільного спостереження.
Для цього віку властива низка особливостей:
● дітям простіше запам'ятовувати матеріал на основі наочності, ніж на основі пояснень;
● конкретні назви і найменування відкладаються у пам'яті краще, ніж абстрактні;
● для того щоб інформація міцно закріпилася у пам'яті, навіть якщо це абстрактний матеріал, необхідно пов’язувати її з фактами.
Для пам'яті властивий розвиток у довільному й осмисленому напрямах.
На початкових етапах навчання дітям властива мимовільна пам’ять. Це пов’язано з тим, що вони ще не можуть свідомо аналізувати отриману інформацію.
Обидва види пам'яті у цьому віці надзвичайно змінюються і об'єднуються, з'являються абстрактна і узагальнена форми мислення.
Використання дослідів у сучасному освітньому просторі
Удосконалення навчально-матеріальної бази загальноосвітньої школи — це одна з головних умов підвищення рівня навчально-виховного процесу. Навчальне устаткування стало невід'ємною частиною уроку. Робота з ним для учнів — це джерело нових знань і засіб для засвоєння, узагальнення, повторення вивченого матеріалу. Щоб підвищити рівень засвоєння матеріалу на уроках природознавства, необхідно використовувати різноманітні засоби наочності. Вони, як свідчить практика, істотно підвищують ефективність навчання.
Більшість учителів не обтяжує себе у використанні наочних і технічних засобів. Деякі з них просто бояться їх використовувати або не знають, як вони працюють. Тому вчителі вирішують взагалі їх не виконувати. У цих випадках дитина погано засвоює матеріал, втрачає інтерес до предмета і чимало властивостей особистості не розвиваються або розвиваються, але на недостатньому рівні для навчання у середній школі.
Але існує й інша проблема, коли вчителі занадто захоплюються використанням наочності. При цьому у дітей загальмовується розвиток абстрактного мислення. Також переобтяження засобами навчання відволікає дітей від пізнання головного у темі, розсіює їхню увагу. Значну кількість засобів можна використати лише тоді, коли явище потрібно розкрити з різних сторін, тому тут виправдане використання безлічі засобів наочності.
Згідно з дослідженнями Т. Байбари, дослід як метод пізнання, вид пізнавальної діяльності суб’єкта охоплює такі структурні компоненти:
1. Осмислення власне предметних цілей досліду. Актуалізація знань про об'єкт, з яким проводиться дослід.
2. Планування досліду:
а) визначення практичних дій, їх послідов¬ності;
б) вибір обладнання (приладів і матеріалів).
3. Виконання досліду:
а) виконання практичних дій у необхідній послідовності;
б) цілеспрямоване спостереження за об’єктом (змінами, які відбуваються, результатами змін) під час досліду;
в) усвідомлення результатів спостережен¬ня;
г) самоконтроль за процесом досліду.
4. Осмислення результатів досліду:
а) узагальнення фактів;
б) установлення взаємозв'язків;
в) фіксація наслідків досліду (усно, письмово, графічно).
5. Закріплення результатів проведення досліду: знання цілей, власне предметних результатів, способів практичних і перцептивних дій та їх необхідної послідовності, приладів і матеріалів для виконання досліду та відповідних умінь.
Зазначимо, що мета досліду досягається у результаті спостереження і осмислення наслідків практичних дій з об'єктом. Отже, практичні дії виступають необхідною умовою отримання знань про об'єкт. Без оволодіння ними суб’єкт не може виконати дослід.
Досліди у навчальному процесі можуть виконувати дві функції — демонстраційно-ілюстративну і дослідницьку. У першому випадку вони виступають зазвичай засобом закріплення раніше засвоєних учнями знань, умінь і навичок. В іншому разі досліди виступають засобом здобуття нових знань учнями. Це — дослідницька функція.
Досліди можуть ілюструвати всі три ступені пізнавального процесу — бути джерелом живого споглядання, підставою для абстрактного мислення і критерієм істинності суджень учителя і учнів, що висловлюються на уроках. І дійсно, дослід визначає зв'язок між явищами.
Кожний навчальний дослід дає змогу встановлювати причинно-наслідкові звя’зки між об’єктами і явищами. Він є основою у пізнанні і кртерієм істинності отриманих результатів.
Необхідність проведення дослідів у початкових класах зумовлена насамперед тим, що діти мають недостатній чуттєвий досвід, а більшість природознавчих уявлень І елементарних понять формується тільки на його основі.
Так, щоб з’ясувати, яке значення води для життя рослин, проводиться дослід: одну рослину поливають, а іншу — тимчасово ні. Спостереження ведеться за кольором листя, стебла (якісні ознаки), вимірюється висота рослини під час досліду (кількісна ознака), порівнюються відповідні характеристики обох рослин. Відмінність пояснюється відсутністю води, тобто визначається умова росту рослин. За допомогою дослідів визначаються і наслідки, до яких призводить зміна умов існування об'єкта (наприклад, зміна умов життя рослини: кількість світла, тепла, води тощо), а також причини, тобто умови, за яких виникає відомий наслідок.
Під час навчання досліди необхідні і в тих випадках, коли процесу природі триває довго і діти не можуть спостерігати за ним від початку до кінця, або виникає потреба у детальному вивченні чи загостренні уваги дітей на частині такого процесу.
Проведення дослідів має важливе навчальне й виховне значення. Вони дають можливість виховувати у дітей дослідницький підхід у здобуванні знань, збуджувати у них інтерес до природи. Учні набувають умінь і навичок користуватися нескладним лабораторним обладнанням, а головне — спостерігати явища, розкривати причини, які викликали їхню зміну. Мислення учнів спрямовується на аналіз і синтез. Під керівництвом учителя вони вчаться виділяти істотні ознаки предметів. установлювати між ними подібність, узагальнювати, робити висновки. Постановка досліду збуджує інтерес учнів, розвиває їх спостережливість і мислення.
У педагогіці існують різні класифікації дослідів. Одні науковці розглядають їх як складову частину практичних робіт, інші — як самостійний елемент уроку, і відповідно до цього поділяють їх. Але, на нашу думку, найбільш доцільною є класифікація, запропонована Т. Байбарою, згідно з якою досліди поділяються за двома ознаками:
1) за рівнем пізнавальної самостійності учнів;
2) за тривалістю виконання.
Крім того, деякі науковці, такі як О. Біда, Л. Нарочна та ін., класифікують досліди за третьою ознакою, а саме за ступенем ініціативи учнів..
Досліди за рівнем пізнавальної самостійності учнів поділяються на репродуктивні та творчі.
Репродуктивними називаються досліди, спосіб виконання і результати яких відомі учням. Вони виконуються за зразком під безпосереднім чи опосередкованим керівництвом учителя (самостійно) з використанням усних і письмових інструкцій.
Творчим називається дослід, який виступає способом вирішення навчальної проблеми.
У природознавстві використовуються короткочасні і довготривалі досліди. Короткочасними є досліди, які виконуються у межах одного етапу уроку: засвоєння нових знань, умінь і навичок; їх застосування; перевірка.
Результати довготривалих дослідів отримують через 1—2 тижні або навіть через 1—2 міс. Довготривалі досліди проводяться протягом тижня або семестру, а деякі з них продовжуються і влітку. Наприклад, досліди із визначення значення тепла для утворення коренів у кімнатних рослин, досліди, які визначають значення підживлення для росту і розвитку культурних рослин. Ці досліди проводяться на навчально-дослідній ділянці, удома протягом усього літа.
Довготривалі досліди зазвичай мають випереджувальний характер і необхідні для засвоєння учнями фактичного матеріалу, який є основою теоретичних узагальнень. Ці досліди застосовуються також із метою конкретизації теоретичних положень, пояснення і доведення їх правильності. Вони мають свої особливості у методиці організації і проведенні. Зокрема, довготривалі досліди закладаються учителем разом з учнями у позаурочний час. За ними діти систематично спостерігають на перервах, після уроків і записують наслідки своїх спостережень у зошити з природознавства. Записи дають змогу вчителеві здійснювати опосередкований контроль і корегувати діяльність школярів.
Дослід як метод навчання є способом взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів: учитель керує (організовує, планує, контролює, стимулює, корегує, аналізує й оцінює) діяльністю учнів, спрямовує на вивчення предметів і явищ природи у спеціально створених умовах шляхом зміни об'єктів або умов їх існування (протікання) з використанням відповідних приладів і матеріалів.
За ступенем ініціативи учнів розрізняють досліди: демонстраційні і лабораторні. У першому випадку учитель або учень демонструє дослід. У другому — учитель дає завдання, а учні — виконують.
Демонстрація досліду проводиться у класі перед усіма учнями найчастіше вчителем. Демонстрування дослідів на уроках природознавства проводиться у таких випадках:
● коли потрібно пояснити явище, яке незручно спостерігати у природі, виробничий процес, ознайомити учнів із найпростішими законами природи;
● коли досліди складні для самостійного виконання учнями;
● коли досліди небезпечні.
Дуже важливо, щоб учитель правильно керував спостереженнями дітей, їхнім мисленням, щоб учні самостійно дійшли до потрібних висновків. Наприклад, запитанням «Що ви спостерігаєте?» — учитель спрямовує увагу дітей на певне місце приладу, на хід процесу; «Чому це відбувається?» — примушує шукати пояснення причинності явища; «Який висновок із цього можна зробити?» — спонукає до мислення, розкриває суттєві ознаки; «Де можна спостерігати подібне явище у природі?» — привчає дітей зіставляти свої спостереження з процесами явищ природи. Учитель допомагає учням правильно сформулювати висновки, зробити узагальнення. Досліди проводять у такому темпі, щоб діти змогли запам'ятати всі етапи роботи, пояснити послідовність спостережуваного явища, кінцеві наслідки роботи.
1. Усвідомлення учнями мети й питань, які треба з’ясувати, ставлячи дослід. Тільки тоді вони свідомо поставляться до експерименту. Для цього вчитель проводить вступну бесіду, у ході якої і доводить дітям необхідність постановки досліду.
1 2 3